Ана­то­лій Ма­ті­ос: «Щоб не бу­ло не­бо­йо­вих втрат, по­трі­бна пре­вен­ція»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Ал­ла КОТЛЯР

До­по­відь Го­лов­но­го вій­сько­во­го про­ку­ро­ра Укра­ї­ни Ана­то­лія Ма­ті­о­са під час VIII Львів­ських пси­хі­а­три­чних зу­стрі­чей, при­уро­че­них до Все­сві­тньо­го дня пси­хі­чно­го здо­ров’я, в якій він ду­же емо­цій­но на­во­див ци­фри та кон­кре­тні ви­пад­ки не­бо­йо­вих втрат, зокре­ма вбивств, са­мо­губств, зло­чи­нів, ско­є­них вій­сько­во­слу­жбов­ця­ми, пов’язу­ю­чи це з озна­ка­ми ПТСР та не­на­да­н­ням вій­сько­во­слу­жбов­цям своє­ча­сної пси­хо­ло­гі­чної і ре­а­бі­лі­та­цій­ної до­по­мо­ги, ви­кли­ка­ла чи­ма­лий ре­зо­нанс.

Так, справ­ді, си­стем­ної дер­жав­ної пси­хо­со­ці­аль­ної ре­а­бі­лі­та­ції і ада­пта­ції ве­те­ра­нів в Укра­ї­ні на­ра­зі не­має. Те, що є, — фра­гмен­тар­не й пе­ре­плу­та­не з лі­ку­валь­ною спра­вою. З цим по­трі­бно щось ро­би­ти, і в до­по­віді вій­сько­во­го про­ку­ро­ра дій­сно є до­ста­тньо спра­ве­дли­вих за­ува­жень. Однак чи­ма­ло фа­хів­ців, які ма­ють пра­кти­чний до­свід ро­бо­ти з вій­сько­во­слу­жбов­ця­ми, вва­жа­ють цей, уже не пер­ший, ви­ступ Ма­ті­о­са про­во­ка­тив­ним, та­ким, що ли­ше на­гні­тає си­ту­а­цію, і ці­кав­ля­ться, а що на­справ­ді при­му­си­ло вій­сько­во­го про­ку­ро­ра так на­по­ле­гли­во по­ру­шу­ва­ти те­му, ко­тра ви­хо­дить за ме­жі йо­го фун­кціо­наль­них обов’яз­ків, і які кро­ки в цьо­му на­пря­мі він має на­мір зро­би­ти. Про це DT.UA й роз­мов­ля­ло з Го­лов­ним вій­сько­вим про­ку­ро­ром Укра­ї­ни Ана­то­лі­єм Ма­ті­о­сом.

— Ана­то­лію Ва­си­льо­ви­чу, окре­сліть, будь ла­ска, за­галь­ну си­ту­а­цію так, як ви її ба­чи­те. Що спо­ну­ка­ло вій­сько­во­го про­ку­ро­ра звер­ну­ти­ся до те­ми со­ці­аль­но-пси­хо­ло­гі­чної ре­а­бі­лі­та­ції вій­сько­во­слу­жбов­ців?

— Ко­ли дер­жа­ва ви­му­ше­на ду­ма­ти, як під час вій­ни не за­ги­ну­ти від фі­нан­со­во­го за­шмор­гу, якісь ін­ші ре­чі, ка­та­стро­фі­чні по су­ті, во­на за­ли­шає на від­куп бю­ро­кра­там, які, по-пер­ше, не ро­зу­мі­ють, що ро­би­ти, по­дру­ге — не вмі­ють, по-тре­тє — їм бай­ду­же до по­треб на­ро­ду.

Вер­хов­на Ра­да, яка по­зба­ви­ла вій­сько­ву про­ку­ра­ту­ру так зва­но­го за­галь­но­го на­гля­ду, тим са­мим лі­кві­ду­ва­ла ме­ха­ні­зми кон­тро­лю за за­без­пе­че­н­ням со­ці­аль­но­го за­хи­сту і прав вій­сько­во­слу­жбов­ців. Фа­кти­чно, за­раз діє кор­по­ра­тив­на вій­сько­ва си­сте­ма, в якій про­сті сол­да­ти не ма­ють пра­ва го­ло­су та ін­стру­мен­ту за­хи­сту їхніх по­ру­ше­них прав. Та­кий со­бі пос­тсов­ко­вий оксю­мо­рон. Якщо в ін­ших кра­ї­нах на за­хист пси­хо­ло­гі­чно­го здо­ров’я ки­да­ють про­фе­сій­ні си­ли і бю­дже­ти, то в нас це — за за­ли­шко­вим прин­ци­пом. Мін­цсо­цпо­лі­ти­ки по­ки не пхнеш, не по­їде. І на­віть пі­сля то­го, як пхнеш, — не зав­жди.

Ми ро­зу­мі­є­мо, що тим­ча­со­ва втра­та не­пра­це­зда­тно­сті, са­на­то­рії проф­спі­лок, які ні­би­то на­да­ють пси­хо­ло­гі­чну ре­а­бі­лі­та­цію за кошт мі­сце­вих бю­дже­тів, ку­ди пе­ре­спря­мо­ва­ні гро­ші, — все це ду­же ілю­зор­но й не­ефе­ктив­но. Так скла­ло­ся, що жо­ден вій­сько­вий не ви­знає на­яв­но­сті в се­бе ознак ПТСР. Але, хоч би як це ко­мусь хо­ті­ло­ся при­хо­ва­ти, зав­дя­ки ди­на­мі­чно­сті ни­ні­шньо­го жи­т­тя, по­ту­жно­сті ін­фор­ма­цій­но­го по­то­ку і не­ро­зу­мі­н­ня, де прав­да, а де бре­хня; на тлі ста­гна­ції вій­ни, ко­ли що­дня си­диш мі­шен­ню в око­пі, ба­чиш втра­ти, і кар­тин­ка не змі­ню­є­ться, — окре­мі озна­ки ПТСР має ко­жен дру­гий.

Ми ви­вчи­ли про­бле­ма­ти­ку, по­ди­ви­ли­ся за кіль­кі­стю роз­слі­ду­вань. Не тіль­ки тих, які вій­сько­ві ско­ю­ють в ар­мії, а й тих, які во­ни ско­ю­ють у ци­віль­но­му жит­ті. І по­ба­чи­ли стра­шну ста­ти­сти­ку. Лю­ди, які звіль­ни­ли­ся, че­рез мі­сяць-пів­ро­ку в ци­віль­но­му жит­ті ча­сто по­чи­на­ють вчи­ня­ти пра­во­по­ру­ше­н­ня та тяж­кі зло­чи­ни. І по­ча­сти — з ви­ко­ри­ста­н­ням зброї, яка не­ві­до­мо де взя­ла­ся.

Який ви­хід? Вій­сько­ва про­ку­ра­ту­ра не мо­же під­мі­ни­ти со­бою Ка­бмін, як і ви­ко­ну­ва­ти фун­кції Мін­со­цпо­лі­ти­ки.

То­му так — ми про­бу­є­мо бо­ро­ти­ся з ПТСР, фа­кти­чно, на го­ло­му ен­ту­зі­а­змі. У цій про­бле­мі зна­йшли ро­зу­мі­н­ня в ди­ре­кто­ра НДІ со­ці­аль­ної і су­до­вої пси­хі­а­трії та нар­ко­ло­гії Іри­ни Пін­чук…

— З ва­ших слів ви­пли­ває, що ви зро­би­ли якусь по­рів­няль­ну ста­ти­сти­ку зло­чи­нів, ско­є­них ци­віль­ни­ми і вій­сько­во­слу­жбов­ця­ми? — З чим по­рів­ню­ва­ти? З до­во­єн­ним пе­рі­о­дом? Чи за ди­на­мі­кою зло­чи­нів?

За чо­ти­ри ро­ки з 2700 не­бо­йо­вих без­по­во­ро­тних і са­ні­тар­них втрат 891 ви­па­док — хво­ро­би, 318 — ДТП, 177 — не­ща­сні ви­пад­ки, 175 — отру­є­н­ня (ал­ко­голь, нар­ко­ти­ки), 172 — не­обе­ре­жне по­во­дже­н­ня зі збро­єю, 101 ви­па­док — по­ру­ше­н­ня за­хо­дів без­пе­ки, 228 — вбив­ства, 615 — са­мо­губ­ства (у то­му чи­слі в зо­ні ООС — 282). І най­го­лов­ні­ше — тіль­ки тре­ти­ну са­мо­губств ско­є­но в зо­ні АТО, під час не­се­н­ня слу­жби. Ре­шту — пі­сля від­ве­де­н­ня в пун­кти по­стій­ної дис­ло­ка­ції на від­нов­ле­н­ня.

— Звід­ки ці ци­фри? Чи є по­си­ла­н­ня на офі­цій­ні дже­ре­ла? Як, на­при­клад, ра­ху­ю­ться са­мо­губ­ства? Якщо 615 роз­ді­ли­ти на чо­ти­ри ро­ки, то це — не ци­фра. На­справ­ді во­на біль­ша.

— Для ко­гось це — ци­фра, а для ко­гось — та­то, брат, син. В облі­ко­ва­них і опри­лю­дне­них да­них не за­зна­ча­ю­ться ін­ші втра­ти, не від бо­йо­вих дій — ка­лі­цтва, хво­ро­би, не­ста­ту­тні від­но­си­ни, са­мо­губ­ства та вбив­ства. Та­ка ста­ти­сти­ка в нас у дер­жа­ві не пе­ред­ба­че­на. У нас є ста­ти­сти­ка що­до вбивств. Во­ни не роз­ме­жо­ву­ю­ться. При­ро­дна чи від хво­ро­би смерть, са­мо­губ­ство, вбив­ство ре­є­стру­ю­ться в ЄРДР як убив­ство. Але вій­сько­ва про­ку­ра­ту­ра отри­мує да­ні з усіх чер­го­вих ча­стин, під­роз­ді­лів ко­ман­ду­ва­н­ня — СБУ, Держ­спецзв’язок, СЗР, при­кор­дон­ни­ки, Нац­гвар­дія, Мі­н­обо­ро­ни. Плюс у нас в зо­ні АТО є своя про­ку­ра­ту­ра, є гар­ні­зон­ні про­ку­ра­ту­ри.

— Тоб­то це ва­ша ана­лі­ти­чна ро­бо­та?

— Фа­кти­чно на­ша, на­ми ж са­ми­ми і при­ду­ма­на.

— Ви вже не впер­ше по­ру­шу­є­те

те­му ре­а­бі­лі­та­ції…

— Я хо­чу вже й за­раз да­ти ар­мії ін­стру­мент, який би убез­пе­чу­вав і ло­ка­лі­зу­вав не на­слід­ки, а при­чи­ни ПТСР.

Ми ви­вчи­ли ме­то­ди­чну лі­те­ра­ту­ру, як усе це від­бу­ва­є­ться в ін­ших кра­ї­нах. З’їзди­ли в Ізра­їль. Там пси­хо­лог по­чи­нає пра­цю­ва­ти одра­зу пі­сля при­зо­ву.

У нас же ви­хо­дить, що це ні­ко­му не по­трі­бно, си­стем­ний дер­жав­ний ана­ліз при­чин ні­хто не ро­бив. Ми ви­рі­ши­ли, що своє­ча­сне ви­яв­ле­н­ня пе­ред­умов і ознак ПТСР — це має бу­ти пер­вин­на ме­ди­чна до­по­мо­га. Хто мо­же її на­да­ти? Без­по­се­ре­дньо — ли­ше той, хто ве­де бо­йо­ві дії та пе­ре­бу­ває у вій­ськах. На­бе­ре­мо ми пси­хо­ло­гів на всі вій­сько­ві ча­сти­ни, по­чи­на­ю­чи з ро­ти, як це є в усьо­му сві­ті? Ні. Сьо­го­дні в ко­жно­му під­роз­ді­лі є офі­цер з ро­бо­ти з мо­раль­но-пси­хо­ло­гі­чно­го клі­ма­ту. Але в ньо­го не­має до­сві­ду та знань пси­хо­ло­га, йо­го ні­хто цьо­го не вчив.

По­ди­ви­ли­ся, як це пра­цює в Ізра­ї­лі, в США. Ін­сти­тут Іри­ни Пін­чук спіль­но з на­ми роз­ро­бив те­сти зі стан­дар­тним пе­ре­лі­ком ознак мо­жли­во­го по­ча­тку ПТСР. Але ці зна­н­ня тре­ба до­не­сти кон­кре­тним офі­це­рам. Тож за­раз ми зро­би­ли в Кр­ама­тор­ську ти­жне­ві кур­си для 100 офі­це­рів з отри­ма­н­ням сер­ти­фі­ка­та про на­бу­т­тя знань з пи­тань ПТСР, за­твер­дже­но­го МОЗ.

— Клю­чо­вим фа­хів­цем, за­про­ше­ним до уча­сті в се­мі­на­рі в Кр­ама­тор­ську, є ха­ри­зма­ти­чний Френк П’юсе­лік, який ствер­джує, що він є одним із за­снов­ни­ків НЛП (згад­ки про це в ан­гло­мов­них дже­ре­лах зна­йти не вда­ло­ся) і має до­свід уча­сті у вій­ні у В’єтна­мі. Взим­ку 2014-го П’юсе­лік уже пра­цю­вав за ці­єю ж те­мою з О.бо­го­мо­лець. Про­во­ди­ли­ся тре­нін­ги, бу­ло ви­пу­ще­но чи­ма­ло ме­то­ди­чок що­до са­мо­до­по­мо­ги і са­мо­ді­а­гно­сти­ки при ПТСР (див­но, до ре­чі, оскіль­ки лю­ди­на з ПТСР не мо­же са­ма со­бі до­по­мог­ти). Бу­ло під­го­тов­ле­но со­тні фа­хів­ців. По­тім усе при­пи­ни­ло­ся. Чи ви мо­же­те ска­за­ти, де ці фа­хів­ці?

— Це не зов­сім так. Клю­чо­ви­ми бу­ли фа­хів­ці НДІ пси­хі­а­трії та нар­ко­ло­гії МОЗ.

Я не знаю, над чим пра­цю­ва­ла Бо­го­мо­лець. Їй тре­ба по­дя­ку­ва­ти за те, що зро­би­ла єди­ну си­сте­му в си­сте­мі МВС, де облі­ко­ву­ю­ться са­мо­губ­ці вза­га­лі по дер­жа­ві, зокре­ма й вій­сько­ві. Але в МВС ті за­пи­таль­ни­ки до­ве­ли до рай­від­ді­лів по­лі­ції, про­те жорс­тко­го зо­бов’яза­н­ня за­пов­ню­ва­ти їх до­би­ти­ся не вда­ло­ся. Вій­сько­вий же до сво­го рюк­за­ка по­кла­де тіль­ки те, що йо­му вкрай не­об­хі­дно, то­чно не ме­то­ди­чки.

П’юсе­лік го­ту­вав спе­ці­а­лі­стів ци­віль­но­го се­кто­ра. А сьо­го­дні пси­хо­лог по­трі­бен в ар­мії. Бо­го­мо­лець і П’юсе­лік не мо­жуть зо­бов’яза­ти ЗСУ ор­га­ні­зу­ва­ти на­вча­н­ня вій­сько­вих. Є ро­зра­ху­нок, скіль­ки має бу­ти пси­хо­ло­гів. Ни­ні їх ли­ше 632 на 250 ти­сяч ар­мії (і це без ін­ших во­є­ні­зо­ва­них стру­ктур).

Офор­ми­ти­ся вій­сько­вим або тим па­че ци­віль­ним пси­хо­ло­гом в ар­мію за кон­тра­ктом на зар­пла­ту 8 ти­сяч гри­вень і бра­ти на се­бе та­ку від­по­від­аль­ність ні­хто не хо­че. Пси­хо­ло­ги, які ча­сто є уча­сни­ка­ми ко­мі­сій слу­жбо­вих роз­слі­ду­вань за ре­зуль­та­та­ми ота­ких ви­пад­ків, зде­біль­шо­го зму­ше­ні пи­са­ти ку­пу па­пе­рів. Тоб­то во­ни за­ван­та­же­ні пе­кель­ною ро­бо­тою, яка облі­ко­вує на­слі­док, але не усу­ває при­чи­ну.

— П’юсе­лік ха­ри­зма­ти­чний, але до­ро­гий ле­ктор. Хто опла­чу­вав? — Мо­же­те ві­ри­ти чи ні, але ні­хто. Пі­ло­тний про­ект У Кр­ама­тор­ську від­був­ся ви­клю­чно на аль­тру­їсти­чних за­са­дах з бо­ку ГПВ та Іри­ни Пін­чук. Але я на­ді­слав ли­ста В.грой­сма­ну, в яко­му ми про­си­мо, по-пер­ше, МВС, при­кор­дон­ни­кам, Мі­н­обо­ро­ни, СБУ, МОЗ, Мін­со­цпо­лі­ти­ки про­ве­сти та­кі кур­си по всій Укра­ї­ні, а та­кож до­ру­чи­ти зна­йти ме­ха­нізм опла­ти ле­кцій фа­хів­ців, як з ін­сти­ту­ту, так і за­лу­че­них. Ле­кція цьо­го ви­кла­да­ча ко­шту­ва­ти­ме при­бли­зно три ти­ся­чі гри­вень, пов­ний курс. Для дер­жа­ви це мі­зер­ні гро­ші.

До­рож­че по­тім су­ди­ти­ся і ма­ти ку­пу про­блем, бо по­трі­бно ви­пла­чу­ва­ти близь­ко 700 ти­сяч гри­вень за те, що ста­ло­ся в зо­ні бо­йо­вих дій. Ба­га­то чо­го спи­су­ють і на бо­йо­ві втра­ти. Об’єктив­но облі­ку­ва­ти це не­мо­жли­во. Бо не мо­жна по­са­ди­ти про­ку­ро­ра або слід­чо­го в ко­жно­му око­пі і ко­жній ка­зар­мі.

— Чо­му ви опі­ку­є­те­ся ці­єю те­мою? Якою є ва­ша вну­трі­шня мо­ти­ва­ція?

— Бо­же, бо­же… Як від­по­ві­сти на це за­пи­та­н­ня? Бо я — лю­ди­на.

Ну до­бре, при­пи­ні­мо за­йма­ти­ся цим. Але ко­ли мої про­ку­ро­ри по­тім ідуть у су­до­ве за­сі­да­н­ня і про­сять 9 ро­ків лю­ди­ні, ко­тра вби­ла та­та з ди­ти­ною на ру­ках на ав­то­бу­сній зу­пин­ці, то я дзво­ню в На­цпо­лі­цію і про­шу під­крі­пле­н­ня, бо їх за­раз ро­зір­вуть та­кі са­мі ве­те­ра­ни. В ме­не вдя­чна ро­бо­та? Я вам ста­ти­сти­ку по­ка­жу, скіль­ки ато­шни­ків при­тя­гну­то до кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті. І це не їхня ви­на. Це на­слід­ки стра­шної вій­ни, яка ви­кли­кає в лю­ди­ні не ли­ше ба­жа­н­ня са­мо­по­жер­тви за­ра­ди Ба­тьків­щи­ни, а ін­ко­ли й стра­шні ре­чі.

— До ре­чі, в усіх кра­ї­нах про­во­дять пси­хо­ло­гі­чну ро­бо­ту із за­три­ма­ни­ми ве­те­ра­на­ми. Ви вва­жа­є­те, що мо­же­те впли­ну­ти на те, щоб та­ка ро­бо­та про­во­ди­лась і у нас? Які­сна, на­у­ко­ва, а го­лов­не — ре­зуль­та­тив­на?

— Є мі­ні­стер­ства і ві­дом­ства, які по­вин­ні це ро­би­ти. У нас є «ре­фор­ма­тор­ське» МОЗ, яке си­дить на гран­тах і роз­по­від­ає, як пра­виль­но чха­ти, але не ка­же, ку­ди й як по­ді­ти по­ство­єн­ну агре­сію.

Я не мо­жу під­мі­ни­ти со­бою ні ар­мію, яка має охо­ро­ня­ти скла­ди, ні МОЗ, яке ли­ше ба­зі­кає в цій ца­ри­ні. От­же, я по­ви­нен усу­ну­ти пер­шо­при­чи­ну про­бле­ми. Ми ба­чи­мо це як не­об­хі­дність на­си­ти­ти під­роз­ді­ли та­ки­ми со­бі фельд­ше­ра­ми-пси­хо­ло­га­ми пер­вин­ної ді­а­гно­сти­ки. Це як да­ти ко­жно­му сол­да­то­ві апте­чку, в якій є джгут, бинт і зне­бо­лю­валь­не. Тіль­ки з на­бо­ром ви­яв­ле­н­ня пер­вин­них ознак ПТСР. Я впев­не­ний, що це змен­шить про­бле­му від­со­тків на 50. — Чи ви зна­є­те, що у ЗСУ є про­філь­ні стру­кту­ри, які вже п’ятий рік ви­бу­до­ву­ють си­сте­му мо­раль­но-пси­хо­ло­гі­чно­го за­без­пе­че­н­ня? Є Го­лов­не управ­лі­н­ня мо­раль­но-пси­хо­ло­гі­чно­го за­без­пе­че­н­ня ЗСУ, на­чаль­ник яко­го — ге­не­рал-лей­те­нант Олег Грун­тов­ський.

— Па­пір усе стер­пить. Вій­сько­вих ста­ту­тів і за­кри­то­сті ар­мії для ци­віль­них ще ні­хто не ска­со­ву­вав. Звід­ки ж то­ді тру­пи від не­бо­йо­вих втрат і са­мо­губств?

— Тоб­то не­має ні­чо­го?

— Во­но є. Але на пра­кти­ці — не пра­цює. Чо­му? Пси­хо­лог при­їжджає в ча­сти­ну. І який ко­ман­дир ска­же, що в ньо­го є псих? У ньо­го пов­но зав­дань. Як во­лон­тер­ські гру­пи мо­жуть по­тра­пи­ти на пе­ре­до­ву? Тіль­ки якщо є пря­мі кон­та­кти, ко­ли во­ни зна­ють ком­ба­та. Але це не­мо­жли­во зро­би­ти що­до 250 ти­сяч на­ро­ду. Це якісь вузь­ко­кла­стер­ні ре­чі. Так, МО на­ма­га­є­ться щось ро­би­ти. Але ця за­ско­ру­злість Ген­шта­бу… Бо­рю­ться з на­слід­ком. То­ді як ар­мії, щоб не бу­ло не­бо­йо­вих втрат, по­трі­бна пре­вен­ція.

— Во­на має бу­ти на ста­дії при­зо­ву…

— Але в нас у вій­сько­во-лі­кар­ських ко­мі­сі­ях військ­ко­ма­тів не пе­ред­ба­че­ний пси­хо­лог. І не в ко­жній ра­йон­ній лі­кар­ні є пси­хо­ло­ги. Ко­ли до­во­дять план мо­бі­лі­за­ції чи при­зо­ву, то обл­во­єн­ком чи ра­йон­ний ко­мі­сар з ума схо­дять, де взя­ти здо­ро­вих при­зов­ни­ків. Є вже та­кі, що від­слу­жи­ли і по дру­го­му ко­лу під­пи­са­ли кон­тра­кти.

— На­віть якщо там бу­де пси­хо­лог, на ньо­го ти­сну­ти­муть що­до пла­ну.

— Не­мо­жли­во ти­сну­ти на пси­хо­ло­га, який не в си­сте­мі ар­мії. Хі­ба що він кум ра­йон­но­го ко­мі­са­ра. Та ми й зу­пи­ни­ли отри­ма­н­ня ха­ба­рів. Із 2014-го по сьо­го­дні за звіль­не­н­ня від при­зо­ву за ха­ба­рі 127 пра­ців­ни­ків військ­ко­ма­тів за­три­ма­но й від­да­но до су­ду. Вже за­су­дже­но 95 чо­ло­вік.

Але я не мо­жу за­мі­ни­ти всю дер­жа­ву. За­раз се­ред кон­тра­ктни­ків в ар­мії ду­же ба­га­то двад­ця­ти­рі­чних, у яких пси­хі­ка на бо­льо­вий та стре­со­вий по­ріг ледь не ну­льо­ва.

— Є за­кон про пси­хі­а­три­чну до­по­мо­гу. Чо­му він не пра­цює?

— У нас ба­га­то за­ко­нів, які не пра­цю­ють, і не­має на це ні­якої ра­ди. Вій­сько­вий ні­ко­ли не хо­че ви­зна­ва­ти, що в ньо­го щось не­га­разд із го­ло­вою і що йо­го тре­ба на­пра­ви­ти на об­сте­же­н­ня та лі­ку­ва­н­ня. За ра­ху­нок основ­ної від­пус­тки. Це так са­мо, ко­ли б лі­кар­ня­ний у нас був за ра­ху­нок основ­ної від­пус­тки. Хтось то­ді хо­див би на лі­кар­ня­ний?

Лу­цен­ко на­пи­сав пре­зи­ден­ту — вне­сти три сло­ва змі­ни до по­ло­же­н­ня про про­хо­дже­н­ня вій­сько­вої слу­жби. Що під­ста­вою для ко­ро­тко­тер­мі­но­вої від­пус­тки, в то­му чи­слі, є не­об­хі­дність ме­ди­чно­го об­сте­же­н­ня і по­стре­а­бі­лі­та­цій­но­го пе­рі­о­ду. То­ді ко­ман­дир має ін­стру­мент для ло­ка­лі­за­ції за­гро­зи хво­ро­би від усьо­го під­роз­ді­лу, якщо ба­чить не­об­хі­дність.

— Ви ба­га­то зга­ду­є­те про Ізра­їль. Але, на­при­клад, ко­ли­шній пси­хо­лог ізра­їль­ської ар­мії Аль­берт Фель­дман ка­же, що в 95% тих, хто брав участь у бо­йо­вих ді­ях, по­стра­жда­ло пси­хо­ло­гі­чне тло, але не біль­ше 20%, за сві­то­ви­ми оцін­ка­ми, зі­штов­ху­ю­ться з ПТСР.

— В Ізра­ї­лі не­має тяж­ких і осо­бли­во тяж­ких зло­чи­нів із за­сто­су­ва­н­ням зброї пі­сля де­мо­бі­лі­за­ції з ар­мії. Во­ни звіль­ня­ю­ться з ар­мії без зброї. Від­со­ток ско­є­них пі­сля де­мо­бі­лі­за­ції зло­чи­нів ти­ми, хто має якісь озна­ки ПТСР, в Ізра­ї­лі ста­но­вить мен­ше 1%. Це — мі­зер. Хо­ча в Ізра­ї­лі всі слу­жать. У них ве­ли­че­зна ар­мія.

Ро­зби­ра­ти­ся, є ПТСР чи не­ма, — це до­бре. Цим ма­ють за­йма­ти­ся ака­де­мі­чні уста­но­ви, ін­сти­ту­ти, мі­ні­стер­ства, ві­дом­ства, ко­мі­сії і т.д. Я ж див­лю­ся пра­кти­чно — де за­раз не пра­цює, і як ви­рі­ши­ти про­бле­му. Хай дер­жа­ва ду­має, що ро­би­ти з ти­ми, що звіль­ни­ли­ся. Май­же 400 ти­сяч УБД пі­шли до­до­му. Нев­же їхню пси­хі­ку вій­на оми­ну­ла, і все га­разд?

На­при­кін­ці ли­сто­па­да, впер­ше за 4,5 ро­ку, Ген­про­ку­ра­ту­ра бу­де про­во­ди­ти ко­ор­ди­на­цій­ну на­ра­ду всіх си­ло­ви­ків із пи­тань вій­сько­вих зло­чи­нів та не­за­кон­но­го обі­гу зброї. Я ска­зав Лу­цен­ку: ро­бі­мо щось, бо да­лі так не­мо­жли­во. У нас не­має за­галь­ної ста­ти­сти­ки, як вій­на впли­ну­ла на су­спіль­ство. Зло­чин­ність па­дає, роз­кри­т­тя вбивств ро­сте, по­рів­ня­но з ми­ну­лим ро­ком — на 8%. Але пе­ре­сі­чний укра­ї­нець ди­ви­ться те­ле­ві­зор! Що­дня стрі­ля­ють, ки­да­ють гра­на­ти, ви­лу­ча­ють зброю. Всі на­па­ди — від рей­дер­ства до гра­бе­жів — зі збро­єю. Хто все це ро­бить? По­чи­на­є­мо ро­зби­ра­ти­ся, — ду­же ба­га­то тих, хто слу­жив і со­ці­аль­но не­а­да­пто­ва­ний у ци­віль­но­му жит­ті. Май­же всі при­їжджа­ють з вій­ни зі збро­єю. Облі­ку­ва­ти ви­тра­че­ні під час бо­їв гра­на­ти і па­тро­ни фі­зи­чно не­мо­жли­во. Про­ста ци­фра: за весь пе­рі­од бо­йо­вих дій облі­ко­ва­но 74 тро­фей­них ав­то­ма­ти. Ви в це по­ві­ри­те? А де ре­шта?

— То, мо­же, при­чи­на не в ПТСР, а

в то­му, що су­спіль­ство хво­ре? — Я то­чно не ге­ній і не мо­жу да­ти від­по­віді про при­чи­ни всіх бід су­спіль­ства. Але я ба­чу цей се­гмент. Ось ска­жіть, яке основ­не зав­да­н­ня тих, хто при­зва­ний в ар­мію?

— За­хи­ща­ти Ба­тьків­щи­ну.

— Це мо­тив. А дія — вби­ва­ти. Сол­дат бе­ре стан­ко­вий ку­ле­мет-гр­ана­то­мет, отри­мує на­каз і лу­пить у бік со­бі по­ді­бних. А по­тім чи­тає Бі­блію чи мо­ли­тву. А по­тім хтось п’є, хтось по те­ле­фо­ну сва­ри­ться з дру­жи­ною. Кар­тин­ка день у день не змі­ню­є­ться.

При­клад? Сол­дат від­крив бан­ку кон­сер­вів, а з то­го бо­ку мі­но­ме­том «на­си­па­ли». Як си­дів з лож­кою, так ру­ка й ли­ши­лась, а ті­ло — в ін­шо­му мі­сці. А якщо хтось зі сво­їх за­стре­лив? І та­ке бу­ло. Не один раз. По­ки при­їде са­ні­тар­ка, по­ки слу­жбо­ву на­пи­шуть, по­ки до мор­гу до­ве­зуть... І ко­ман­дир ли­ше по­тім ска­же про­ку­ро­ру чи слід­чо­му, що і як бу­ло.

Нев­же пси­хі­ка нор­маль­ної лю­ди­ни без на­слід­ків на це ре­а­гує?

А по­тім ці на­вче­ні лю­ди, то­чні­ше ті, які ма­ють тіль­ки одну ро­бо­ту — вби­ва­ти, по­вер­та­ю­ться до­до­му.

Я спе­ці­аль­но чи­тав усю спра­ву мо­лод­шо­го лей­те­нан­та 72-ї бри­га­ди з Бі­лої Цер­кви. Він мав кон­ту­зію і трав­му че­ре­па. Не від бо­йо­вих дій. Під час ре­мон­ту тан­ка кра­ном да­ло в го­ло­ву. Так, во­ю­вав. Да­ли ме­даль. По­вер­нув­ся на мі­сце по­стій­ної дис­ло­ка­ції. Че­рез чо­ти­ри мі­ся­ці в Ки­є­ві у звіль­не­ні при­йшов на зу­пин­ку мар­шру­тки. Мав пра­во їха­ти без­ко­штов­но і без чер­ги. Ци­віль­ний із ди­ти­ною на ру­ках зро­бив йо­му за­ува­же­н­ня. Вій­сько­во­слу­жбо­вець мов­чки роз­вер­нув­ся, ку­пив у «Сіль­по» ніж 42 сан­ти­ме­три (чек у ки­ше­ні) й за­су­нув йо­му під лі­ву ло­па­тку в сер­це. — Пам’ята­є­те фільм «З ме­не до­сить!» із Май­клом Ду­гла­сом, де він втра­тив ро­бо­ту й пі­шов усіх стрі­ля­ти? Там не бу­ло вій­ни. То чи мо­жна так уза­галь­ню­ва­ти? Скіль­ки схо­жих зло­чи­нів ско­ю­ють ци­віль­ні? Є по­рів­няль­на ста­ти­сти­ка?

— Скру­пу­льо­зно все роз­би­ра­ти й по­рів­ню­ва­ти бу­де­мо пі­сля вій­ни.

Ви — жур­на­лі­сти, ви й по­рів­нюй­те. Я не маю ча­су за­йма­ти­ся ака­де­мі­чною ме­то­до­ло­гі­єю і ана­лі­зом. Я хо­чу ма­кси­маль­но і вже за­раз усу­ну­ти пер­шо­при­чи­ну. Ти­ми за­со­ба­ми, яки­ми мо­жу. І як мо­жу.

— Ви ду­же хо­ро­ші й пра­виль­ні ре­чі

го­во­ри­те…

— Ні. Я їх про­сто ро­блю.

— Але ко­ли ви опи­су­є­те ви­пад­ки са­мо­губств або вбивств у ЗМІ, то це спри­чи­няє син­дром Вер­те­ра… — Ну то­ді, за цим прин­ци­пом, На­цко­мі­сію з пи­тань те­ле­ба­че­н­ня і ра­діо­мов­ле­н­ня по­трі­бно лі­кві­ду­ва­ти, а всі те­ле­ка­на­ли — за­кри­ти. По­ди­ві­ться но­ви­ни. Зран­ку до ве­чо­ра від­со­ток по­зи­ти­ву в нас — це ко­ли пан­ду в Ав­стра­лії по­ка­жуть. Ре­шта — вби­ли, на­па­ли, роз­би­ли­ся, за­стре­ли­ли. То від чо­го три­во­га під­ви­щу­є­ться — від мо­їх слів про вій­ну чи від за­галь­но­го пси­хо­зу? — «Ви­ступ Ма­ті­о­са на кон­фе­рен­ції у Льво­ві за­пам’ятав­ся і на­віть став ле­ген­дою як украй не­при­стой­ний скан­дал. Не­про­фе­сій­но, з то­чки зо­ру пси­хо­ло­гі­чно­го зна­н­ня, і не­аде­ква­тно як для пред­став­ни­ка юри­спру­ден­ції. Та­кий під­хід по­си­лює сти­гма­ти­за­цію со­ці­аль­ної гру­пи ве­те­ра­нів, по­ро­джує не­до­ві­ру, во­ро­жість, при­зво­дить до їх від­чу­же­н­ня, ізо­ля­ції, що є фа­кто­ра­ми но­мер один су­ї­ци­даль­ної по­ве­дін­ки. Фа­кто­ри, що зни­жу­ють ри­зик су­ї­ци­даль­но­сті, про­ти­ле­жні. Це ін­те­гра­ція в су­спіль­ство, по­бу­до­ва­на на до­ві­рі і ство­рен­ні по­зи­тив­но­го обра­зу. Со­ці­аль­на до­ві­ра — осно­ва вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня і без­пе­чно­го се­ре­до­ви­ща. Те­зи Ма­ті­о­са руй­ну­ють цю осно­ву», — при­бли­зно так вва­жа­ють чи­ма­ло вій­сько­вих і кри­зо­вих пси­хо­ло­гів. До­да­ю­чи, що ПТСР до­ка­зо­во не пов’яза­ний із су­ї­ци­да­ми, су­ї­ци­даль­на по­ве­дін­ка не є сим­пто­мом ПТСР.

— Хто це на­пи­сав?

— Не­ва­жли­во, хто са­ме. Пси­хо­ло­ги, пси­хо­те­ра­пев­ти, які пра­цю­ють з вій­сько­ви­ми.

— З ва­шо­го бо­ку це ма­ні­пу­ля­ція. Вій­сько­вих та пси­хо­те­ра­пев­тів, які пра­цю­ють з вій­сько­ви­ми, на фо­ру­мі не бу­ло. Там Глу­зман зі­брав ци­віль­них пси­хі­а­трів обла­сних лі­ка­рень Укра­ї­ни, яким Су­прун до­да­ла ро­бо­ти, лі­кві­ду­вав­ши Дні­про­пе­тров­ську спе­ці­а­лі­зо­ва­ну пси­хі­а­три­чну лі­кар­ню для тих, хто від­бу­ває при­му­со­ві за­хо­ди ме­ди­чно­го ха­ра­кте­ру за вчи­не­н­ня осо­бли­во тяж­ких на­силь­ни­цьких зло­чи­нів. Пе­ре­ва­жно — вбивств.

Не знаю, хто це на­пи­сав. Я — то­чно не пси­хо­лог, але на­по­ля­гаю і го­во­рю, що є стра­шен­на про­бле­ма: в дер­жа­ві не­має си­сте­ми ран­ньо­го ви­яв­ле­н­ня, ада­пта­ції, ре­со­ці­а­лі­за­ції вій­сько­вих.

Я не мо­жу ду­ма­ти про про­бле­му дов­го. Я при­ймаю рі­ше­н­ня і ро­блю. Якщо я бу­ду вхо­ди­ти в ди­скур­си, то бу­де те, що ско­ро ні­чо­го вже не бу­де.

Су­ха ста­ти­сти­ка за 4,5 ро­ку вій­ни: 15870 обви­ну­валь­них актів. Су­да­ми ухва­ле­но 12 ти­сяч ви­ро­ків що­до 12092 осіб, у то­му чи­слі де­зер­ти­рів. Аб­со­лю­тна біль­шість за­су­дже­них, 94 від­со­тки — вій­сько­во­слу­жбов­ці, 9870 — вій­сько­во­слу­жбов­ці ЗСУ, при­тя­гну­ті до від­по­від­аль­но­сті за вчи­не­н­ня тяж­ких і осо­бли­во тяж­ких зло­чи­нів. З них за­су­дже­но 2384 осо­би на­чаль­ни­цько­го скла­ду, з яких 470 офі­це­рів. До аре­штів на га­у­птва­хті — май­же 1000 чо­ло­вік. Це ти­пу дис­ба­тів. Іще раз на­го­ло­шую — це все стра­шні на­слід­ки вій­ни, які ще дов­го пе­ре­слі­ду­ва­ти­муть на­ше су­спіль­ство.

Лу­цен­ко дав ко­ман­ду, і за­раз усі ци­віль­ні про­ку­ро­ри по обла­стях ро­блять по­рів­няль­ну ста­ти­сти­ку що­до си­ту­а­ції сто­сов­но при­тя­гну­тих до від­по­від­аль­но­сті вій­сько­вих. ЄРДР не за­про­гра­мо­ва­ний на ви­чле­не­н­ня окре­мих суб’єктів зло­чи­нів за озна­ка­ми УБД. За скла­дом зло­чи­ну ін­ко­ли ні­чо­го не зро­зу­мі­єш. На цей ана­ліз в ру­чно­му ре­жи­мі да­ли два мі­ся­ці.

Вій­сько­ві про­ку­ро­ри ро­блять ста­ти­сти­ку що­до кіль­ко­сті при­тя­гну­тих до від­по­від­аль­но­сті при­зва­них, де­мо­бі­лі­зо­ва­них, а ци­віль­ні про­ку­ро­ри по­вин­ні на­да­ти кар­ти­ну за­галь­ної зло­чин­но­сті. І ми по­ди­ви­мо­ся, де і з яких при­чин рі­вень зло­чин­но­сті се­ред вій­сько­вих най­біль­ше про­сі­дає.

Ось ска­жіть, вам рі­вень зло­чи­нів з ви­ко­ри­ста­н­ням зброї не на­га­дує 90ті ро­ки? Це то­ді на­зи­ва­ло­ся бан­ди­тизм. У нас за­раз бан­ди­тизм не ре­є­стру­ють у дер­жа­ві. За­зви­чай це ква­лі­фі­ку­ють як ху­лі­ган­ку. За­галь­на зло­чин­ність па­дає, а рі­вень тяж­ких і осо­бли­во тяж­ких на­силь­ни­цьких зло­чи­нів зро­стає. А осо­бли­во тяж­кі — це бан­ди­тизм. Там сан­кція іна­кша — без­аль­тер­на­тив­ний арешт.

— Ви остан­нім ча­сом не раз го­во­ри­ли про ви­ко­ри­ста­н­ня вій­сько­вих у май­бу­тніх ви­бо­рах.

— Так. Якщо де­мо­бі­лі­зо­ва­них та ве­те­ра­нів тя­гнуть у по­лі­ти­ку — во­ни роз­ва­лять цю дер­жа­ву. За­паль­ність, мит­тє­ва агре­сив­ність, не­с­прийня­т­тя ін­шо­го, ка­те­го­ри­чність, за­го­стре­н­ня по­чу­т­тя не­спра­ве­дли­во­сті — це все ті чи ін­ші озна­ки мо­жли­во­го ПТСР. Мо­жли­во, не хро­ні­чно­го, але в них є за­го­стре­не по­чу­т­тя, десь — со­ці­аль­ної спра­ве­дли­во­сті, а десь — я йшов вби­ва­ти, ме­не ма­ло не вби­ли, я при­хо­джу, а тут до ме­не… Да­лі за спи­ском пре­тен­зій ви са­мі це ба­чи­те що­дня.

Я знаю ба­га­тьох ко­ли­шніх вій­сько­вих, які за­ра­ди вла­сних по­нять спра­ве­дли­во­сті го­то­ві ви­ко­на­ти будь-яку ро­бо­ту зі збро­єю в ру­ках. Ми за­хо­ди­мо сьо­го­дні в пе­рі­од по­лі­ти­чної бі­фур­ка­ції. Цих лю­дей тре­ба, так би мо­ви­ти, «зв’яза­ти». Це мо­жна зро­би­ти або си­лою (що май­же не­мо­жли­во в прин­ци­пі), або при­хиль­ні­стю та дер­жав­ною опі­кою. При­хиль­ність та опі­ка в ре­со­ці­а­лі­за­ції — це по­ни­же­н­ня агре­сив­но­го гра­ду­са. По­ни­же­н­ня гра­ду­са — це ко­ли го­во­рить їм по­ді­бний, той, хто ка­шу з ни­ми там їв.

— Що кон­кре­тно ви про­по­ну­є­те

зро­би­ти?

— На­що при­ду­му­ва­ти ве­ло­си­пед? Є ізра­їль­ський ва­рі­ант. Уже все на­пи­са­но, го­ло­вою Ко­мі­те­ту ВР Ко­жем’які­ним вне­се­но за­ко­но­про­ект про ство­ре­н­ня Дер­жав­но­го бю­ро вій­сько­вої юсти­ції. Вій­сько­ві ін­спе­кто­ри, по­трі­бно по­вер­ну­ти за­галь­ний на­гляд для вій­сько­вих фор­му­вань не ли­ше за­ра­ди кон­тро­лю, а на­сам­пе­ред для за­хи­сту прав та ін­те­ре­сів вій­сько­во­слу­жбов­ців..

Aeи­вий при­клад у дії, як це мо­гло б пра­цю­ва­ти не на ен­ту­зі­а­змі, а за за­ко­ном, —Кр­ама­торськ. Сер­ти­фі­ко­ва­ні офі­це­ри те­пер ма­ють пра­во на­пи­са­н­ня ра­пор­ту, що є під­ста­вою для прийня­т­тя ко­ман­дир­ських управ­лін­ських рі­шень про від­ря­дже­н­ня або від­сил­ку цьо­го бій­ця до від­по­від­них ме­ди­чних або ре­а­бі­лі­та­цій­них уста­нов. Якщо на го­ло­му ен­ту­зі­а­змі ми змо­гли зро­би­ти це для 100 офі­це­рів, то так мо­жна зро­би­ти по всій Укра­ї­ні. І вже до но­во­го ро­ку ми мо­гли б отри­ма­ти до ти­ся­чі та­ких пси­хо­ло­гі­чних па­ра­ме­ди­ків (як фельд­ше­рів люд­ських душ), які при­йдуть ко­жен у під­роз­діл, а це в се­ре­дньо­му 100 чо­ло­вік, і та­ким чи­ном ми охо­пи­мо біль­шість ар­мії.

У нас пе­ред­ви­бор­че га­сло «Ар­мія, ві­ра, мо­ва», то й по­чні­мо з ар­мії. Пі­сля то­го, як ма­кси­маль­но охо­пи­мо опі­кою тих, що слу­жать, ми по­ба­чи­мо всі мі­ну­си, плю­си, де про­сі­ло, де тре­ба щось удо­ско­на­ли­ти.

П’ять еше­ло­нів си­сте­ми пси­хі­а­три­чної до­по­мо­ги. Пер­ший — змі­ни до вій­сько­во-лі­кар­ських ко­мі­сій. Зму­ше­ний спо­від­у­ва­ти прин­цип, що, ко­ли дер­жа­ва май­же пов­ні­стю са­мо­усу­ну­ла­ся від розв’яза­н­ня про­блем ПТСР, ми по­вин­ні да­ти вій­сько­вим пер­ший па­кет, та­ку со­бі пси­хо­ло­гі­чну апте­чку бій­ця. І во­на над­зви­чай­но про­ста. Всі ні­би цим за­йма­ю­ться, але во­но все не­си­стем­не, то­му що по­трі­бно пе­ре­бо­ро­ти спро­тив Ген­шта­бу, який має своє ба­че­н­ня і свою вер­ти­каль, си­сте­му до­пу­ску у зо­ну бо­йо­вих дій або у роз­та­шу­ва­н­ня вій­сько­вих ча­стин то­що.

Остан­ні­ми ро­ка­ми я на­вчив­ся дов­го не ду­ма­ти про про­бле­му. Го­лов­не по­ба­чи­ти, де во­на, чі­тко ви­зна­чи­ти, де є то­чка спро­ти­ву і де за­бу­ксу­ва­ло, і зне­сти її або вдо­ско­на­ли­ти. Пі­сля то­го хай роз­ви­ва­є­ться, хай уже ін­ші до­ма­зу­ють. Але якщо цьо­го не ро­би­ти, то про­бле­ми ро­стуть, як фу­рун­ку­ли.

Пи­та­н­ня про­ти­дії та про­бле­му ПТСР по­трі­бно бу­ло б по­ча­ти розв’язу­ва­ти два ро­ки то­му.

— Чо­му не три?

— А що бу­ло три ро­ки то­му? Ду­па і лай­но. За­раз во­но вже асе­ні­зо­ва­не в пев­них кла­сте­рах. Вже не су­ціль­не лай­но, а се­гмен­то­ва­не на тих чи ін­ших ді­лян­ках. У всіх дер­жа­ві. Вся дер­жа­ва у нас у біо­ту­а­ле­тах. З гар­ною ві­три­ною, але по су­ті…

А якщо без обра­зли­вих ме­та­фор, то бу­ла актив­на фа­за бо­їв під Де­баль­це­вим, і ні­хто не знав, чи ми всто­ї­мо. Всто­я­ли.

Да­лі бу­ду­є­мо ар­мію. Те­пер по­ста­ла на­галь­на по­тре­ба по­дба­ти про тих, хто за­хи­стив та за­хи­щає цей ко­льо­ро­вий, по­ча­сти бай­ду­жий до них, ци­віль­ний світ. Бо ар­мія — це хре­бет укра­їн­сько­го су­спіль­ства, без яко­го не ста­не дер­жа­ви.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.