Ві­зит вза­єм­ної під­трим­ки

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Альо­на ГЕТЬМАНЧУК

Ві­зит фе­де­раль­но­го кан­цле­ра Ан­ге­ли Мер­кель в Укра­ї­ну — це зав­жди по­дія.

І це осо­бли­во ва­жли­ва по­дія з огля­ду на те, що кан­цлер здій­снює за­зна­че­ний ві­зит по­при до­сить тур­бу­лен­тну по­лі­ти­чну си­ту­а­цію у сво­їй кра­ї­ні. На­віть якщо ві­зит обме­же­ний ли­ше ко­ро­тким пе­ре­бу­ва­н­ням в укра­їн­ській сто­ли­ці, без від­ві­дин Дон­ба­су, за­про­по­но­ва­них укра­їн­ською сто­ро­ною.

До Ки­є­ва Мер­кель при­їха­ла в но­во­му по­лі­ти­чно­му ам­плуа — не все­мо­гу­тньої «за­лі­зної ле­ді», а до­сить вра­зли­вої ке­рів­ни­ці уря­ду, яку на­віть ві­до­мі пред­став­ни­ки її ж по­лі­ти­чної си­ли не бо­я­ться вго­лос на­зи­ва­ти «куль­га­вою ка­чкою», як це зро­бив єв­ро­ко­мі­сар з пи­тань бю­дже­ту Гюн­тер Ет­тін­гер. І на­віть якщо на Бан­ко­вій роз­гля­да­ли цей ві­зит як сим­вол під­трим­ки По­ро­шен­ка на­пе­ре­до­дні по­ча­тку ва­жли­вої ви­бор­чої гон­ки в Укра­ї­ні, то не мен­шої під­трим­ки сьо­го­дні по­тре­бує в Ні­меч­чи­ні й са­ма кан­цлер, яка ми­ну­ло­го по­не­діл­ка, пі­сля зе­мель­них ви­бо­рів у Гес­се­ні, ого­ло­си­ла, що не бу­де пе­ре­оби­ра­тись на пост лі­де­ра пар­тії, однак хо­ті­ла б до­пра­цю­ва­ти кан­цле­ром до за­вер­ше­н­ня тер­мі­ну в 2021 ро­ці. Для укра­їн­сько­го по­лі­ти­ку­му ві­зит Мер­кель мав би ста­ти про­мо­ви­стим на­га­ду­ва­н­ням про те, як ва­жли­во в по­лі­ти­ці від­чу­ти мо­мент не ли­ше для при­хо­ду до вла­ди, а й для вча­сно­го від­хо­ду від неї.

Че­твер­тий — зай­вий?

Ба­га­то хто в Ні­меч­чи­ні вва­жає, що вча­сне про­ща­н­ня з вла­дою для Мер­кель ма­ло бу­ти пі­сля її тре­тьо­го тер­мі­ну. Во­на й са­ма, оче­ви­дно, роз­гля­да­ла цей сце­на­рій, однак на­слід­ки мі­гра­цій­ної кри­зи та при­хід до вла­ди у США До­наль­да Трам­па пе­ре­ко­на­ли її на ко­ристь че­твер­то­го кан­цлер­ства.

Мо­жли­во, са­ме то­му з че­твер­тим тер­мі­ном у Мер­кель все від по­ча­тку пі­шло не так. Без­пре­це­ден­тно ви­сна­жли­ва ко­а­лі­ці­а­да. Кон­флікт із лі­де­ром ХСС мі­ні­стром вну­трі­шніх справ Хор­стом Зе­є­хо­фе­ром нав­ко­ло мі­гра­цій­ної по­лі­ти­ки (бо­лі­сне на­га­ду­ва­н­ня, що у «ве­ли­кій ко­а­лі­ції» на­справ­ді три пов­но­цін­них по­лі­ти­чних акто­ри, а не два). По­стій­на за­гро­за ви­хо­ду з ко­а­лі­ції со­ці­ал-де­мо­кра­тів, які за ро­ки кан­цлер­ства Мер­кель не­о­дно­ра­зо­во пе­ре­ко­на­лись: у спіль­но­му уря­ду­ван­ні во­на зда­тна по­лі­ти­чно «про­ков­тну­ти» й еле­кто­раль­но зни­щи­ти будь-ко­го з ко­а­лі­цій­них пар­тне­рів. Так бу­ло з віль­ни­ми де­мо­кра­та­ми, які пі­сля спіль­но­го уря­ду­ва­н­ня з ХДС/ХСС вза­га­лі не по­тра­пи­ли до Бун­де­ста­гу. Так ста­лось із со­ці­ал-де­мо­кра­та­ми, чиї по­зи­ції «роз­ми­лись» у змі­ще­ній в центр за ро­ки прав­лі­н­ня Мер­кель по­лі­ти­ці хри­сти­ян­ських де­мо­кра­тів на­стіль­ки, що ви­бор­ці про­сто не ро­зу­мі­ють, про що ця пар­тія сьо­го­дні. Як ре­зуль­тат — одне еле­кто­раль­не фі­а­ско за ін­шим на остан­ніх зе­мель­них ви­бо­рах і ча­сом уже ниж­чі рей­тин­ги, ніж у пра­во­ра­ди­каль­ної «Аль­тер­на­ти­ви для Ні­меч­чи­ни», яка пі­сля не­діль­но­го го­ло­су­ва­н­ня в Гес­се­ні пред­став­ле­на у всіх 16 зе­мель­них пар­ла­мен­тах кра­ї­ни.

Справ­жнім по­пе­ре­джу­валь­ним по­стрі­лом для Мер­кель ста­ли ви­бо­ри но­во­го гла­ви фра­кції ХДС у Бун­де­ста­зі. Ціл­ком мо­жли­во, са­ме ця істо­рія зі­гра­ла клю­чо­ву роль у рі­шен­ні кан­цле­ра не ба­ло­ту­ва­ти­ся на но­вий тер­мін гла­ви пар­тії ХДС на з’їзді у гру­дні, за­ли­ша­ю­чись при цьо­му кан­цле­ром. Не­спри­я­тли­ві ре­зуль­та­ти ви­бо­рів у Гес­се­ні ли­ше до­по­мо­гли «офор­ми­ти» це рі­ше­н­ня в за­яву. Са­бо­таж пе­ре­о­бра­н­ня на цю по­са­ду ба­жа­ної для кан­цле­ра кан­ди­да­ту­ри — ба­га­то­лі­тньо­го ке­рів­ни­ка фра­кції та близь­ко­го її со­ра­тни­ка Фоль­ке­ра Ка­у­де­ра і обра­н­ня на­то­мість но­во­го гла­ви — Раль­фа Брін­кха­у­са ста­ли чи не най­більш про­мо­ви­сти­ми свід­че­н­ня­ми то­го, що Мер­кель не в змо­зі й да­лі три­ма­ти си­ту­а­цію в пар­тії під сво­їм кон­тро­лем. Якщо во­на не змо­гла га­ран­ту­ва­ти пе­ре­о­бра­н­ня Ка­у­де­ра гла­вою фра­кції, чи змо­же во­на га­ран­ту­ва­ти своє вла­сне пе­ре­о­бра­н­ня на по­са­ду лі­де­ра ХДС?

Оче­ви­дно, що рі­ше­н­ня не пе­ре­оби­ра­ти­ся на но­вий тер­мін як гла­ва пар­тії да­ло­ся Мер­кель не­про­сто. І не тіль­ки то­му, що во­но пря­мо су­пе­ре­чи­ло її дав­но сфор­мо­ва­ній по­зи­ції, що кан­цлер Ні­меч­чи­ни має бу­ти і лі­де­ром від­по­від­ної по­лі­ти­чної си­ли. А й то­му, що по­тре­бу­ва­ло вне­се­н­ня сер­йо­зних ко­ре­ктив у її вла­сний дов­го­три­ва­лий сце­на­рій роз­ви­тку по­дій, скіль­ки б її ко­ли­шні ра­дни­ки не го­во­ри­ли, що дов­го­три­ва­ле пла­ну­ва­н­ня для Мер­кель — це пла­ну­ва­н­ня у ме­жах двох ти­жнів.

А вла­сний сце­на­рій Мер­кель, оче­ви­дно, по­ля­гав у то­му, щоб пе­ре­о­бра­ти­ся пар­тій­ним лі­де­ром, до­бу­ти тер­мін на по­са­ді кан­цле­ра до ви­бо­рів 2021-го і за цей час да­ти змо­гу на­бра­ти впли­ву й ав­то­ри­те­ту в пар­тії сво­є­му на­сту­пни­ку. Чи, то­чні­ше, на­сту­пни­ці. Адже пі­сля при­зна­че­н­ня ге­не­раль­ним се­кре­та­рем пар­тії ко­ли­шньої прем’єр­ки зем­лі Са­ар Ан­не­грет Крамп-кар­рен­ба­у­ер (в на­ро­ді про­сто АКК) сум­ні­вів що­до ба­жа­но­го для Мер­кель на­сту­пни­ка май­же не за­ли­ша­ло­ся. Па­ра­лель­но Мер­кель на­ма­га­ла­ся тро­хи «при­ру­чи­ти» тих у пар­тії, хто актив­но ста­вив під сум­нів її лі­дер­ство: актив­но­му кри­ти­ку з по­ча­тку мі­гра­цій­ної кри­зи, 38-рі­чно­му Єн­су Шпа­ну бу­ло за­про­по­но­ва­но по­са­ду мі­ні­стра охо­ро­ни здо­ров’я в ни­ні­шньо­му уря­ді. Са­ме ці кан­ди­да­ти, по­ряд із Фрі­дрі­хом Мер­цом, пред­став­ни­ком кон­се­рва­тив­но­го кри­ла ХДС, яко­го Мер­кель у 2002 ро­ці ви­ті­сни­ла з по­зи­ції го­ло­ви фра­кції, фі­гу­ру­ють се­ред го­лов­них пре­тен­ден­тів на ви­щий пар­тій­ний пост. Рі­ше­н­ня Мер­кель не пе­ре­оби­ра­ти­ся на по­са­ду гла­ви пар­тії свід­чить, що во­на й на­да­лі на­ці­ле­на са­мо­стій­но за­йма­ти­ся ме­не­джмен­том вла­сно­го від­хо­ду, а не ру­ха­ти­ся за сю­же­том чу­жо­го сце­на­рію.

Чи змо­же Мер­кель до­бу­ти кан­цле­ром до кін­ця тер­мі­ну — пи­та­н­ня, яке ли­ше за­го­стри­ло­ся пі­сля її за­яви в по­не­ді­лок. Усе ж та­ки роз­ме­жу­ва­н­ня двох по­сад у Ні­меч­чи­ні — швид­ше, ек­зо­ти­ка, ніж пра­ви­ло (як би в ці дні не апе­лю­ва­ли до при­кла­ду со­ці­ал­де­мо­кра­та Гер­хар­да Шре­де­ра, що пі­сля скла­да­н­ня пов­но­ва­жень гла­ви пар­тії про­три­мав­ся у крі­слі кан­цле­ра ще пів­то­ра ро­ку). Однак на­справ­ді пи­та­н­ня до­стро­ко­во­го при­пи­не­н­ня пов­но­ва­жень актив­но обго­во­рю­ва­ло­ся впро­довж остан­ньо­го ро­ку, ще до за­яви Мер­кель. На­віть якщо на пар­тій­но­му з’їзді бу­де обра­ний кан­ди­дат, із яким у Мер­кель до­вір­ли­ві сто­сун­ки — та ж Кар­рен­ба­у­ер, — у неї є всі шан­си до­бу­ти свій тер­мін на по­са­ді кан­цле­ра, але шан­си — це ще не га­ран­тія. Хо­ча слід ви­зна­ти: при та­ко­му роз­кла­ді лег­ше бу­де ви­бу­до­ву­ва­ти мо­сти з но­вим пар­тій­ним ке­рів­ни­цтвом ХДС і Укра­ї­ні, яка сві­до­мо, за сло­ва­ми одно­го з ін­сай­де­рів, не ба­жає роз­бу­до­ву­ва­ти ін­ші аль­тер­на­тив­ні ка­на­ли ко­му­ні­ка­ції в Ні­меч­чи­ні, по­ки кан­цле­ром є Мер­кель. «Це бу­ло б із на­шо­го бо­ку на­віть не­ко­ре­ктно сто­сов­но Мер­кель», — за­ува­жив один із ви­со­ко­по­став­ле­них спів­ро­змов­ни­ків. Так, не­по­мі­тно, Укра­ї­на ста­ла одні­єю з най­більш від­да­них кан­цлер­ству Мер­кель кра­їн сві­ту.

Від Дон­ба­су до де­цен­тра­лі­за­ції

На цьо­му тлі й від­був­ся дру­гий від по­ча­тку ро­сій­ської агре­сії ві­зит кан­цле­ра Мер­кель до Укра­ї­ни. Укра­їн­ська сто­ро­на на­ма­га­ла­ся всі­ля­ко на­ді­ли­ти йо­го сим­во­лі­чним змі­стом: адже кан­цлер при­їха­ла на­пе­ре­до­дні ва­жли­во­го ви­бор­чо­го ци­клу в на­шій кра­ї­ні. Тим па­че що до пре­зи­дент­ських ви­бо­рів із топ-за­хі­дних лі­де­рів Укра­ї­ну, крім, мо­жли­во, ще До­наль­да Ту­ска, на­вряд чи хтось від­ві­дає. Якщо в са­мій Ні­меч­чи­ні під­трим­ка Мер­кель мо­же бу­ти то­кси­чною, в Укра­ї­ні — все ще ва­жли­вим зов­ні­шнім бла­го­сло­ве­н­ням. Хо­ча, зре­штою, і в них, і в нас усе ви­рі­шу­ють ви­бор­ці.

Ні­ме­цька сто­ро­на в осо­бі на­ших спів­ро­змов­ни­ків в уря­ді Ні­меч­чи­ни всі­ля­ко на­по­ля­гає: По­ро­шен­ко на­віть не за­явив про свій на­мір ба­ло­ту­ва­ти­ся в пре­зи­ден­ти, тож по­ки що за­ли­ша­є­ться для нім­ців ви­клю­чно гла­вою дер­жа­ви, пар­тне­ром Мер­кель для пе­ре­го­во­рів з укра­їн­сько­го бо­ку. І до­да­ють: ін­ша річ, як­би ві­зит від­бу­вав­ся у ви­бор­чий пе­рі­од. Прав­да, де­я­кі ні­ме­цькі дже­ре­ла вже у при­ва­тних роз­мо­вах осо­бли­во не за­пе­ре­чу­ють: якщо оби­ра­ти на пре­зи­дент­ських ви­бо­рах між кон­кре­тно «ним» і кон­кре­тно «нею», то біль­ше хо­ті­ло­ся б пра­цю­ва­ти з хоч мі­сця­ми і про­блем­ним, але пе­ред­ба­чу­ва­ним «ним», аніж із не­пе­ре­дба­чу­ва­ною «нею». Але на­віть при цьо­му жо­дних від­кри­тих си­гна­лів під­трим­ки очі­ку­ва­ти від кан­цле­ра не вар­то.

По­ро­шен­ко, на від­мі­ну від сво­їх по­пе­ре­дни­ків на по­са­ді, зміг най­дов­ше утри­ма­ти до­вір­ли­ві сто­сун­ки з ні­ме­цькою кан­цлер­кою. Однак є пи­та­н­ня, чи мо­жли­во бу­ло б утри­ма­ти та­кий діа­лог і та­ку ча­сто­ту кон­та­ктів, як­би не факт ро­сій­ської агре­сії про­ти Укра­ї­ни, емо­цій­на за­лу­че­ність Мер­кель до вре­гу­лю­ва­н­ня нав­ко­ло Дон­ба­су і гли­бо­ка не­при­язнь, яку в Мер­кель ви­кли­кає пер­со­на Пу­ті­на. Адже біль­шість кон­та­ктів двох лі­де­рів бу­ли при­уро­че­ні пе­ре­д­усім пи­та­н­ням, пов’яза­ним із Дон­ба­сом. Чо­го вар­тує ли­ше на­ла­го­дже­на і пев­ним чи­ном уні­каль­на на сьо­го­дні схе­ма ко­ор­ди­на­ції ме­се­джів та зу­силь між По­ро­шен­ком і Мер­кель «до» і «пі­сля» пе­ре­мо­вин кан­цлер­ки з Пу­ті­ним. Та­ка схе­ма до­зво­ля­ла, зокре­ма, зро­зу­мі­ти най­більш те­ма­ти­чно вра­зли­ві мі­сця для ро­сій­сько­го пре­зи­ден­та. На­при­клад, пі­сля остан­ніх пе­ре­го­во­рів Мер­кель і Пу­ті­на ста­ло зро­зумі­ло, на­скіль­ки чу­тли­вим для ВВП є звіль­не­н­ня Ки­ри­ла Ви­шин­сько­го. У ди­пло­ма­ти­чних ко­лах по­дей­ку­ють, що в пев­ний мо­мент він на­віть ви­сло­вив го­тов­ність звіль­ни­ти Оле­га Сен­цо­ва, про яко­го Мер­кель ма­ла з ним окре­му три­ва­лу роз­мо­ву, за схе­мою «2 на 2», але пі­сля вбив­ства За­хар­чен­ка, яке Пу­тін і в ді­а­ло­зі з за­кор­дон­ни­ми пар­тне­ра­ми по­ві­сив на Укра­ї­ну, «пе­ре­ду­мав». До ре­чі, по­дей­ку­ють, укра­їн­ська сто­ро­на на всяк ви­па­док пі­дго­ту­ва­ла до ві­зи­ту Мер­кель до­ка­зи сво­єї не­при­че­тно­сті до вбив­ства За­хар­чен­ка.

Не­зва­жа­ю­чи на по­тре­бу фо­к­усу­ва­ти­ся на вну­трі­шніх пе­ри­пе­ті­ях у са­мій Ні­меч­чи­ні, Мер­кель усі­ля­ко на­ма­га­лась не допу­сти­ти зви­ну­ва­чень на адре­су Укра­ї­ни у зри­ві ви­ко­на­н­ня Мін­ських до­мов­ле­но­стей, що істо­тно по­си­ли­ло б по­зи­цію та­бо­ру при­хиль­ни­ків зня­т­тя сан­кцій з Ро­сії в окре­мих кра­ї­нах ЄС. Та й у са­мій Ні­меч­чи­ні, де хі­ба ли­ше в Пар­тії зе­ле­них не­має при­хиль­ни­ків сан­кцій­но­го пом’якше­н­ня, що ав­то­ма­ти­чно ро­бить трі­ум­фаль­ний по­хід Зе­ле­них на остан­ніх мі­сце­вих ви­бо­рах у ФРН до­брою но­ви­ною для Ки­є­ва. У ди­пло­ма­ти­чних ко­лах від­зна­ча­ють, зокре­ма, роль Мер­кель у пе­ре­ко­ну­ван­ні укра­їн­ських пар­тне­рів про­го­ло­су­ва­ти за про­лон­га­цію в Ра­ді за­ко­ну про «осо­бли­вий ста­тус». Як ствер­джу­ють на­ші дже­ре­ла в уря­ді ФРН, Мер­кель на­віть ви­яви­ла го­тов­ність прийня­ти у се­бе Ар­се­нія Яце­ню­ка з ві­зи­том на знак вдя­чно­сті за го­ло­су­ва­н­ня фра­кції «На­ро­дно­го фрон­ту».

Однак ві­зит Мер­кель до Ки­є­ва від­бу­вав­ся в той мо­мент, ко­ли і в Ки­є­ві, і в Бер­лі­ні ді­йшли при­бли­зно одна­ко­во­го ви­снов­ку: до пре­зи­дент­ських ви­бо­рів в Укра­ї­ні Пу­тін не ро­би­ти­ме по­да­рун­ків По­ро­шен­ку, роз­бло­ко­ву­ю­чи про­цес вре­гу­лю­ва­н­ня нав­ко­ло Дон­ба­су. Зокре­ма й у кон­текс­ті по­го­дже­н­ня кон­це­пту ми­ро­твор­чої мі­сії за ман­да­том ООН. Як свід­чать ре­зуль­та­ти остан­ніх кон­суль­та­цій у «нор­манд­сько­му фор­ма­ті», ро­сій­ська сто­ро­на й на­да­лі на­по­ля­гає на сво­є­му ба­чен­ні мі­сії. Від­по­від­но, зни­кає і сенс про­ве­де­н­ня са­мі­ту в «нор­манд­сько­му фор­ма­ті» в ли­сто­па­ді, де, вла­сне, і міг би бу­ти обго­во­ре­ний спіль­ний кон­цепт мі­сії. У Ні­меч­чи­ні вже не са­кра­лі­зу­ють Мін­ські до­мов­ле­но­сті й не дра­ту­ю­ться на жар­ти на кшталт то­го, що мін­ський про­цес, як Ле­нін, — мер­твий, про­сто ще не по­хо­ва­ний. На бри­фін­гу з По­ро­шен­ком Мер­кель і са­ма ви­зна­ла: ко­ли щось і від­бу­ва­є­ться по Мін­ську, то ли­ше «на мі­лі­метр упе­ред», а за­зви­чай — це кро­ки на­зад. Чі­тке свід­че­н­ня та­ко­го від­ко­ту — не­спро­мо­жність цьо­го ра­зу пе­ре­ко­на­ти ро­сі­ян ска­су­ва­ти так зва­ні «ви­бо­ри» на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях 11 ли­сто­па­да.

Не­дар­ма під час ві­зи­ту ні­ме­цька сто­ро­на бу­ла на­ці­ле­на при­ді­ли­ти ува­гу одна­ко­вою мі­рою трьом те­мам: Дон­ба­су, дво­сто­рон­нім від­но­си­нам і ре­фор­мам в Укра­ї­ні. У кон­текс­ті ре­форм, як свід­чать на­ші дже­ре­ла в офі­сі кан­цле­ра в Бер­лі­ні, най­біль­ше ці­ка­вив кан­цле­ра по­ступ у ре­фор­мі де­цен­тра­лі­за­ції та ан­ти­ко­ру­пція. З де­цен­тра­лі­за­ці­єю в нім­ців осо­бли­ва істо­рія і свій до­ві­ре­ний ка­нал ін­фор­ма­ції: їм до­бре ві­до­мі всі ви­кли­ки зав­дя­ки ро­бо­ті в Укра­ї­ні де­ле­го­ва­но­го Мер­кель і ча­сом не­до­оці­не­но­го в Укра­ї­ні за сво­їм впли­вом у Бер­лі­ні Упов­но­ва­же­но­го уря­ду Ні­меч­чи­ни і ко­ли­шньо­го прем’єра Са­ксо­нії Ге­ор­га Міль­брад­та.

Тим ча­сом чи не най­біль­шим по­дра­зни­ком і на­да­лі за­ли­ша­є­ться пи­та­н­ня Пів­ні­чно­го по­то­ку-2. Для По­ро­шен­ка це су­пер­де­лі­ка­тне пи­та­н­ня: щоб збе­рег­ти під­трим­ку ні­ме­цько­го кан­цле­ра на ін­ших тре­ках, він мо­же со­бі до­зво­ли­ти пу­блі­чно кри­ти­ку­ва­ти про­ект, але не ні­ме­цьке ке­рів­ни­цтво. За на­шою ін­фор­ма­ці­єю, кан­цлер ду­же чу­тли­во ре­а­гує на будь-яку пер­со­на­лі­зо­ва­ну кри­ти­ку че­рез цей про­ект, у то­му чи­слі ста­т­тя укра­їн­сько­го пре­зи­ден­та в ні­ме­цькій пре­сі не за­ли­ши­ла­ся не­по­мі­че­ною гла­вою уря­ду ФРН. Во­на на­віть да­ла про це зро­зу­мі­ти сво­є­му укра­їн­сько­му ві­за­ві.

З ці­єї ж при­чи­ни По­ро­шен­ко не мо­же со­бі до­зво­ли­ти пу­блі­чно за­кли­ка­ти США до за­про­ва­дже­н­ня сан­кцій для єв­ро­пей­ських ком­па­ній за бу­дів­ни­цтво Пів­ні­чно­го по­то­ку-2, як це від­кри­то ро­бить той-та­ки поль­ський пре­зи­дент Ду­да. Тим па­че що в Бер­лі­ні й так змі­цню­є­ться за­галь­не роз­дра­ту­ва­н­ня, що Укра­ї­на «все біль­ше стає на бік Ва­шинг­то­на». Хо­ча на­справ­ді йде­ться про ін­те­ре­си Укра­ї­ни, які про­сто збі­га­ю­ться у кон­кре­тно­му ви­пад­ку з ін­те­ре­са­ми Ва­шинг­то­на біль­ше, ніж з ін­те­ре­са­ми Бер­лі­на.

Не зна­йшла, за на­яв­ною ін­фор­ма­ці­єю, ро­зу­мі­н­ня в ні­ме­цької сто­ро­ни і змі­на по­зи­ції Ки­є­ва (як її тра­кту­ють у Бер­лі­ні) що­до га­ран­тій тран­зи­ту га­зу че­рез Укра­ї­ну пі­сля за­пу­ску ПП-2. Якщо ще у кві­тні у нім­ців скла­ло­ся вра­же­н­ня, що в Ки­є­ві та­кий план — «за­пуск га­зо­го­ну, але з га­ран­ті­я­ми про тран­зит від Ро­сії» — ви­гля­дає ціл­ком прийня­тним, і Мер­кель роз­по­ча­ла йо­го вті­ле­н­ня на пе­ре­го­во­рах із Пу­ті­ним, то вже за кіль­ка мі­ся­ців ста­ло зро­зумі­ло: Укра­ї­ну та­кий сце­на­рій зов­сім не вла­што­вує. На сьо­го­дні в укра­їн­ських ви­со­ких ка­бі­не­тах го­во­рять сво­їм ні­ме­цьким пар­тне­рам, що бу­дуть го­то­ві обго­во­рю­ва­ти та­кий сце­на­рій ли­ше у ра­зі ре­а­лі­за­ції двох пе­ред­умов: ви­хід РФ з Дон­ба­су і ви­ко­на­н­ня рі­ше­н­ня Сток­гольм­сько­го ар­бі­тра­жу. Від окре­мих ви­со­ко­по­став­ле­них єв­ро­пей­ських ди­пло­ма­тів до­во­ди­ло­ся чу­ти, що Укра­ї­на сво­єю по­ча­тко­вою зго­дою на га­ран­тії тран­зи­ту са­ма за­гна­ла се­бе у пас­тку в пи­тан­ні ПП-2. Те­пер ми з пас­тки на­че ви­би­ра­є­мось, але втра­ча­є­мо вже ре­но­ме до­го­во­ро­спро­мо­жно­го пар­тне­ра. І пар­тне­ра, який мо­же ве­сти дис­ку­сію з Ні­меч­чи­ною мо­вою кон­кре­тних каль­ку­ля­цій та про­по­зи­цій, а не ли­ше па­фо­сних за­го­то­вок про по­лі­ти­чну зброю Крем­ля (осо­бли­во не­пе­ре­кон­ли­ви­ми спів­ро­змов­ни­ки у Бер­лі­ні вва­жа­ють зу­стрі­чі на цю те­му з прем’єр-мі­ні­стром Грой­сма­ном).

Є й ін­ші, менш зна­чу­щі, та все ж по­дра­зни­ки у дво­сто­рон­ніх від­но­си­нах для Ки­є­ва. У то­му чи­слі йде­ться про ви­да­чу лі­цен­зій від ні­ме­цько­го уря­ду на по­став­ку до Укра­ї­ни так зва­них то­ва­рів по­двій­но­го при­зна­че­н­ня для по­треб на­ших Зброй­них сил ( зокре­ма дви­гу­нів ком­па­нії Mersedes). Про­бу­ксо­ву­ва­н­ня з ви­да­чею лі­цен­зій у Бер­лі­ні ар­гу­мен­ту­ють тим, що Ні­меч­чи­на як уча­сник пе­ре­го­во­рів у «нор­манд­сько­му фор­ма­ті» має за­ли­ша­тись аб­со­лю­тно ней­траль­ною в кон­флі­кті. Крім то­го, аме­ри­кан­ці, мов­ляв, і так уже вдо­сталь усьо­го на­да­ва­ли. Прав­да, ли­хі язи­ки по­дей­ку­ють, що йде­ться і про пев­ні сум­ні­ви се­ред нім­ців, до чи­їх рук мо­жуть ці дви­гу­ни, зре­штою, по­тра­пи­ти.

Те­пер про те, що пла­ну­ва­лось як кон­кре­тні ре­зуль­та­ти ві­зи­ту, чи, як ка­жуть аме­ри­кан­ці, «deliverables». Нім­ці ві­дра­зу від­ки­ну­ли ідею будь-яких спіль­них пи­сьмо­вих де­кла­ра­цій. На сто­лі для до­о­пра­цю­ва­н­ня до ві­зи­ту за­ли­ши­ли­ся дві уго­ди — про со­ці­аль­ний за­хист укра­їн­ців у Ні­меч­чи­ні та уго­да про ство­ре­н­ня мі­сце­вих бю­ро Ні­ме­цько­го то­ва­ри­ства між­на­ро­дно­го спів­ро­бі­тни­цтва (GIZ Gmbh) і Кре­ди­тної уста­но­ви для від­бу­до­ви (KFW), яка на пра­кти­ці на­да­ва­ти­ме пра­во­ві під­ста­ви для без­пе­ре­шко­дної ро­бо­ти в Укра­ї­ні ні­ме­цьких аген­цій з дер­жав­ної те­хні­чної до­по­мо­ги і бу­ла схва­ле­на Ка­бмі­ном за день до ві­зи­ту. На при­кла­ді остан­ньої уго­ди нім­цям бу­ло ва­жли­во на­ді­сла­ти по­лі­ти­чний ме­седж Ки­є­ву: те­хні­чна до­по­мо­га Ні­меч­чи­ни для Укра­ї­ни три­ва­ти­ме й від­те­пер бу­де ще кра­ще ско­ор­ди­но­ва­ною. Зві­сно, ці уго­ди мо­гли бу­ти по­го­дже­ні і без­від­но­сно до ві­зи­ту Мер­кель, то­му, вла­сне, нім­ці, за де­якою ін­фор­ма­ці­єю, ске­пти­чно й по­ста­ви­ли­ся до ідеї під­пи­са­н­ня їх під час ві­зи­ту пе­ред ка­ме­ра­ми (мов­ляв, не кан­цлер­ська це спра­ва).

Обі­йшло­ся цьо­го ра­зу і без но­вих фі­нан­со­вих обі­ця­нок з бо­ку Мер­кель на від­бу­до­ву Дон­ба­су (ли­ше 85 млн єв­ро на фі­нан­су­ва­н­ня про­фе­сій­них про­грам для мо­ло­дих укра­їн­ців). Мо­жли­во, це й на кра­ще. Під час по­пе­ре­дньо­го ві­зи­ту фе­де­раль­ний кан­цлер ого­ло­си­ла про на­да­н­ня 500 млн єв­ро кре­ди­ту са­ме на від­бу­до­ву Дон­ба­су. За чо­ти­ри ро­ки на ці по­тре­би із за­зна­че­ної су­ми так ні­чо­го й не пе­ре­па­ло. Ча­сти­ною ко­штів (200 млн єв­ро) за­кри­ли дір­ку в бю­дже­ті, ча­сти­ну з бо­єм роз­пи­са­ли на ін­ші про­е­кти. Бу­де до­ся­гне­н­ням, якщо ре­шту ко­штів ви­тра­тять на від­бу­до­ву до­ро­ги За­по­ріж­жя— Ма­рі­у­поль, про що зга­дав на бри­фін­гу пре­зи­дент По­ро­шен­ко. Крім то­го, в укра­їн­ських уря­до­вих ко­лах на­рі­ка­ють, що ні­ме­цькі кре­ди­ти до­ро­гі і на­справ­ді не ду­же й ви­гі­дні Укра­ї­ні. То­му від­да­ють пе­ре­ва­гу роз­мо­ві про до­сить по­мі­тне зро­ста­н­ня то­ва­ро­обі­гу між кра­ї­на­ми — до 8 млрд дол. Але в ні­ме­цької та укра­їн­ської сто­рін бу­де окре­мий при­від по­го­во­ри­ти про це на­при­кін­ці мі­ся­ця, ко­ли в Бер­лі­ні про­хо­ди­ти­ме 3-й Укра­їн­сько-ні­ме­цький бі­знес-фо­рум.

А по­ки що мо­же­мо кон­ста­ту­ва­ти, що ни­ні­шній ві­зит фе­де­раль­но­го кан­цле­ра пев­ною мі­рою став ві­зи­том вза­єм­ної під­трим­ки. І не див­но: за остан­ні ро­ки у Мер­кель не тіль­ки ви­ни­кла емо­цій­на прив’яз­ка до на­шої кра­ї­ни, — во­на ще й ста­ла чи не най­кра­щим екс­пер­том у пи­та­н­нях Укра­ї­ни се­ред усіх сві­то­вих лі­де­рів.

Фо­то Ва­си­ля Ар­тю­шен­ка

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.