Чи з іскри по­лум’я займе­ться,

Або Сім ви­кли­ків для но­во­го ета­пу де­цен­тра­лі­за­ції

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Яро­слав ЖАЛІЛО,

Для ре­фор­ми де­цен­тра­лі­за­ції, яка в Укра­ї­ні уві­йшла у пра­кти­чну ста­дію у 2015 ро­ці, на­стає прин­ци­по­во но­вий етап.

Якщо ра­ні­ше 2020 рік як імо­вір­ний тер­мін успі­шно­го за­кін­че­н­ня про­це­су утво­ре­н­ня об’єд­на­них те­ри­то­рі­аль­них гро­мад (ОТГ) зга­ду­вав­ся пе­ре­ва­жно як аб­стра­ктний орі­єн­тир, на­ра­зі офі­цій­ні пред­став­ни­ки вла­ди вже пре­дме­тно став­лять зав­да­н­ня про­ве­сти чер­го­ві за­галь­ні ви­бо­ри до ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня у жов­тні 2020-го у но­вій адмі­ні­стра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­ній стру­кту­рі.

Це озна­чає, що 100-від­со­тко­ве по­кри­т­тя те­ри­то­рії об’єд­на­ни­ми гро­ма­да­ми має за­вер­ши­ти­ся на­ве­сні 2020-го, тоб­то при­бли­зно за пів­то­ра ро­ку. Вра­хо­ву­ю­чи, що у по­пе­ре­дні чо­ти­ри ро­ки від­бу­ло­ся об’єд­на­н­ня 3,8 ти­ся­чі із 10,9 ти­ся­чі гро­мад (утво­ри­ло­ся 838 ОТГ), а 65% гро­мад за­ли­ша­ю­ться не­об’єд­на­ни­ми, не­об­хі­дно різ­ко при­ско­ри­ти впро­ва­дже­н­ня ре­фор­ми де­цен­тра­лі­за­ції.

От­же, оче­ви­дно, що де­цен­тра­лі­за­ція із про­рив­но­го ха­ри­зма­ти­чно­го до­бро­віль­но­го про­це­су не­ми­ну­че пе­ре­хо­дить до ета­пу ру­тин­ної ди­ре­ктив­ної ре­а­лі­за­ції. При­чо­му цей етап кон­че не­об­хі­дний, бо ли­ше за­вер­ше­ність адмі­ні­стра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­ної пе­ре­бу­до­ви до­зво­лить пов­ною мі­рою до­сяг­ти які­сних зру­шень, за­ра­ди яких де­цен­тра­лі­за­ція, вла­сне, за­ду­му­ва­ла­ся і які бу­ло ви­кла­де­но у схва­ле­ній у 2014 ро­ці Кон­це­пції ре­фор­му­ва­н­ня мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня та те­ри­то­рі­аль­ної ор­га­ні­за­ції вла­ди, а та­кож пе­ре­тво­ри­ти роз­рі­зне­ні по­зи­тив­ні зру­ше­н­ня на дов­го­о­чі­ку­ва­ні які­сні змі­ни. Успі­шна ре­а­лі­за­ція про­це­су по­тре­бу­ва­ти­ме йо­го ке­ро­ва­но­сті, а це, у свою чер­гу, ста­вить пе­ред по­лі­ти­кою де­цен­тра­лі­за­ції ви­мо­гу на­ле­жним чи­ном від­по­від­а­ти на ви­кли­ки, які пе­ред нею по­ста­ють. В уза­галь­не­но­му ви­гля­ді та­ких ви­кли­ків на­лі­чу­є­ться сім.

З Кон­це­пції ре­фор­му­ва­н­ня мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня та те­ри­то­рі­аль­ної ор­га­ні­за­ції вла­ди в Укра­ї­ні, схва­ле­ної Ка­бі­не­том мі­ні­стрів Укра­ї­ни 1 кві­тня 2014 ро­ку: «Ме­тою Кон­це­пції є ви­зна­че­н­ня на­пря­мів, ме­ха­ні­змів і стро­ків фор­му­ва­н­ня ефе­ктив­но­го мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня та те­ри­то­рі­аль­ної ор­га­ні­за­ції вла­ди для ство­ре­н­ня і під­трим­ки пов­но­цін­но­го жит­тє­во­го се­ре­до­ви­ща для гро­ма­дян, на­да­н­ня ви­со­ко­які­сних та до­сту­пних пу­блі­чних по­слуг, ста­нов­ле­н­ня ін­сти­ту­тів пря­мо­го на­ро­до­вла­д­дя, за­до­во­ле­н­ня ін­те­ре­сів гро­ма­дян в усіх сфе­рах жит­тє­ді­яль­но­сті на від­по­від­ній те­ри­то­рії, узго­дже­н­ня ін­те­ре­сів дер­жа­ви та те­ри­то­рі­аль­них гро­мад» (ви­ді­ле­но мною. — Я.Ж.).

Ви­клик пер­ший: по­до­ла­н­ня рі­зних швид­ко­стей де­цен­тра­лі­за­ції і ре­гіо­наль­ної по­лі­ти­ки.

Сьо­го­дні у сфе­рі дер­жав­но­го впли­ву на ре­гіо­наль­ний роз­ви­ток ува­гу май­же пов­ні­стю змі­ще­но на про­це­си де­цен­тра­лі­за­ції.

Пи­та­н­ня­ми ці­лі­сно­сті та стра­те­гі­чної спря­мо­ва­но­сті роз­ви­тку як на ре­гіо­наль­но­му, так і на за­галь­но­на­ціо­наль­но­му рів­ні пра­кти­чно зне­хту­ва­но. Дер­жав­на стра­те­гія ре­гіо­наль­но­го роз­ви­тку до 2020 ро­ку, яка на­ра­зі є основ­ним до­ку­мен­том у цій сфе­рі, скла­де­на ще до пра­кти­чно­го роз­гор­та­н­ня ре­фор­ми де­цен­тра­лі­за­ції, то­му за­чі­пає остан­ню ли­ше фор­маль­но. Якщо на пер­ших ета­пах рі­вень гро­мад як від­ста­ю­ча лан­ка на­був прі­о­ри­те­тно­сті, і об´рун­то­ва­но, то в подаль­шо­му по­чи­на­є­ться на­ко­пи­че­н­ня ри­зи­ку обме­же­но­сті роз­ви­тку гро­мад по­за рам­ка­ми ці­лей по­до­ла­н­ня вну­трі­шньо- та між­ре­гіо­наль­них дис­про­пор­цій. Об’єктив­ні ме­жі роз­ви­тку окре­мо взя­тої гро­ма­ди по­сту­по­во по­гір­шу­ва­ти­муть її ре­сур­сну спро­мо­жність від­по­від­а­ти зро­ста­ю­чим сфе­рам від­по­від­аль­но­сті та ком­пе­тен­ці­ям. Во­дно­час че­рез те, що ін­фра­стру­ктур­ні се­кто­ри хро­ні­чно за­ста­рі­ва­ти­муть, не­вбла­ган­но зро­ста­ти­ме час­тка зав­дань, ви­рі­ше­н­ня яких за їхньою вар­ті­стю не­пі­д­йом­не для пе­ре­ва­жної біль­шо­сті гро­мад. Мі­жму­ні­ци­паль­на спів­пра­ця, яка по­де­ку­ди по­чи­нає за­пов­ню­ва­ти ва­ку­ум стра­те­гі­чно орі­єн­то­ва­но­го роз­ви­тку у ре­гіо­наль­но­му ви­мі­рі, дає ли­ше час­тко­ві рі­ше­н­ня.

Не бу­ду­чи кон­со­лі­до­ва­ним і ске­ро­ва­ним за­галь­но­на­ціо­наль­ною стра­те­гі­єю ре­гіо­наль­но­го роз­ви­тку, про­цес де­цен­тра­лі­за­ції, осо­бли­во в ре­жи­мі кіль­кі­сно­го при­ско­ре­н­ня, мо­же утво­ри­ти сут­тє­ві ри­зи­ки де­зор­га­ні­за­ції та де­зін­те­гра­ції еко­но­мі­чно­го і со­ці­аль­но­го про­сто­ру, — про це я вже пи­сав у DT.UA (№24–25 від 23 черв­ня 2018 р.). Втра­ча­ти­му­ться як по­тен­ці­ал при­ско­ре­н­ня еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку, що мі­сти­ться у роз­ши­рен­ні пов­но­ва­жень гро­мад роз­по­ря­джа­ти­ся ло­каль­ни­ми ре­сур­са­ми, так і мо­жли­во­сті від­нов­ле­н­ня ре­гіо­наль­ної та за­галь­но­на­ціо­наль­ної згур­то­ва­но­сті, під´рун­тям якої ма­ла би бу­ти са­ме спіль­на участь гро­мад на вза­є­мо­ви­гі­дних за­са­дах у ви­рі­шен­ні зав­дань мо­дер­ні­за­ції кра­ї­ни.

От­же, суть ви­кли­ку по­ля­гає в то­му, аби аде­ква­тно кон­вер­ту­ва­ти зав­да­н­ня мо­дер­ні­за­ції кра­ї­ни у кон­кре­тні мо­дер­ні­за­цій­ні зав­да­н­ня роз­ви­тку ре­гіо­нів, пе­ред­ба­че­ні від­по­від­ни­ми ре­гіо­наль­ни­ми стра­те­гі­я­ми, й до­сяг­ти ін­те­гро­ва­но­сті з ци­ми стра­те­гі­я­ми про­це­сів стра­те­гу­ва­н­ня роз­ви­тку об’єд­на­них гро­мад. То­ді на змі­ну кон­ку­рен­ції з пе­ре­тя­гу­ва­н­ням пов­но­ва­жень між рів­ня­ми управ­лі­н­ня бу­де сфор­мо­ва­но управ­лін­ську си­нер­гію, яка дасть мо­жли­вість зрів­ня­ти швид­ко­сті не­ро­зрив­них за су­т­тю скла­до­вих ре­гіо­наль­но­го роз­ви­тку.

Ви­клик дру­гий: за­без­пе­че­н­ня на­ле­жної стра­те­гі­чної спро­мо­жно­сті но­во­ство­ре­них об’єд­на­них гро­мад. Пе­ре­би­ра­ю­чи на се­бе пов­но­ва­же­н­ня управ­лі­н­ня вла­сним роз­ви­тком, но­во­утво­ре­на гро­ма­да одра­зу опи­ня­є­ться під тя­га­рем хро­ні­чно не­ви­рі­шу­ва­них про­блем, які ди­кту­ють її по­ча­тко­ві прі­о­ри­те­ти. То­му стан­дар­тни­ми прі­о­ри­те­та­ми вкла­да­н­ня гро­шей ста­ють не­скін­чен­ні ре­мон­ти та мо­дер­ні­за­ції ди­тя­чих сад­ків, шкіл, ме­ди­чних за­кла­дів, осе­ред­ків куль­ту­ри, до­ріг, осві­тле­н­ня, сміт­тє­вих по­лі­го­нів то­що. Мас­шта­бність цих зав­дань мо­же ціл­ком «з’їсти» ко­шти су­бвен­ції, яку отри­мує від дер­жа­ви но­во­утво­ре­на ОТГ. На­ма­га­н­ня гро­мад перш за все ви­рва­ти­ся із за­ча­ро­ва­но­го ко­ла ко­му­наль­них про­блем мо­же при­зве­сти до ціл­ком ре­аль­но­го ри­зи­ку за­бу­ти, що справ­жня ме­та де­цен­тра­лі­за­ції — до­ся­гну­ти стій­ко­го роз­ви­тку не те­ри­то­рій, а вла­сне гро­мад. Тоб­то го­лов­ним чи­ном спро­мо­жно­сті остан­ніх ста­біль­но фун­кціо­ну­ва­ти і уста­ле­но роз­ви­ва­ти­ся без цен­тра­лі­зо­ва­но­го фі­нан­су­ва­н­ня, яке є не­вбла­ган­но скін­чен­ним.

То­му ви­кли­ком для ре­аль­ної стра­те­гі­чної спро­мо­жно­сті гро­мад є на­вчи­ти­ся са­мо­стій­но іні­ці­ю­ва­ти про­це­си розв’яза­н­ня акту­аль­них для них про­блем, шу­ка­ти вла­сні та за­лу­че­ні ре­сур­си для цьо­го. На­сам­пе­ред це по­тре­бу­ва­ти­ме фор­му­ва­н­ня від­но­сної са­мо­до­ста­тно­сті та при­ва­бли­во­сті для бі­зне­су (чи, ін­ши­ми сло­ва­ми, дру­жно­сті до роз­ви­тку) ло­каль­ної еко­но­мі­чної си­сте­ми гро­ма­ди.

У су­ча­сно­му гло­баль­но­му та єв­ро­пей­сько­му ди­скур­сі це зав­да­н­ня роз­гля­да­є­ться як ство­ре­н­ня ді­ло­вої еко­си­сте­ми, спря­мо­ва­ної на спри­я­н­ня бі­зне­су у ви­рі­шен­ні про­блем так зва­ної остан­ньої ми­лі, — ло­каль­но­го се­ре­до­ви­ща для ма­лих і се­ре­дніх під­при­ємств. Обла­шту­ва­н­ня та­ко­го се­ре­до­ви­ща зна­чною мі­рою є ре­зуль­та­том пу­блі­чних ін­ве­сти­цій, осо­бли­во для від­да­ле­них ре­гіо­нів, перш за все у транс­порт­ну, шля­хо­ву, ло­гі­сти­чну, ін­фор­ма­цій­но-ко­му­ні­ка­цій­ну ін­фра­стру­кту­ру, де на час­тку пу­блі­чних ко­штів при­па­дає в се­ре­дньо­му близь­ко 70% фі­нан­су­ва­н­ня. Крім цьо­го, роль гро­мад є ва­жли­вою у ство­рен­ні за­галь­но­го ді­ло­во­го се­ре­до­ви­ща, зокре­ма у за­без­пе­чен­ні та під­трим­ці на­да­н­ня осві­тніх і про­фе­сій­но-осві­тніх по­слуг, ство­рен­ні умов для ді­яль­но­сті або й спів­за­сну­ван­ні кон­суль­та­цій­них і про­мо­цій­них ор­га­ні­за­цій з під­трим­ки тор­гів­лі та ін­ве­сти­цій, мо­ти­ва­ції для збіль­ше­н­ня при­ва­тних ін­ве­сти­цій у роз­ви­ток ін­фра­стру­кту­ри «остан­ньої ми­лі» або ви­ко­на­н­ня від­по­від­них фун­кцій на за­са­дах пу­блі­чно-при­ва­тно­го пар­тнер­ства.

Від­по­від­но ма­ють змі­ню­ва­ти­ся й кри­те­рії оцін­ки як са­мою гро­ма­дою, так і стру­кту­ра­ми обла­сно­го і цен­траль­но­го рів­ня, від­по­від­аль­ни­ми за де­цен­тра­лі­за­цію, ефе­ктив­но­сті ді­яль­но­сті утво­ре­них в ОТГ ор­га­нів управ­лі­н­ня. За­мість успі­шно­сті в адмі­ні­стру­ван­ні спу­ще­них зго­ри ко­штів та умі­н­ня їх «ви­би­ти» по­лі­ти­чною ло­яль­ні­стю чи ін­ши­ми «ко­ри­сни­ми» яко­стя­ми ке­рів­ни­цтво гро­ма­ди по­вин­не на­сам­пе­ред умі­ти до­ся­га­ти мо­бі­лі­за­ції мі­сце­вих ре­сур­сів та ефе­ктив­но ко­ри­сту­ва­ти­ся до­сту­пни­ми ін­стру­мен­та­ми за­без­пе­че­н­ня дру­жно­сті гро­ма­ди до роз­ви­тку та ін­но­ва­цій.

Ви­клик тре­тій: до­три­ма­н­ня яко­сті на­сту­пних хвиль де­цен­тра­лі­за­ції. По­трі­бно усві­дом­лю­ва­ти, що фор­ма­лі­за­ція про­це­су де­цен­тра­лі­за­ції та пе­ре­ве­де­н­ня йо­го в адмі­ні­стра­тив­ну фа­зу фор­мує низ­ку ри­зи­ків, які мо­жуть при­зве­сти до втра­ти по­зи­тив­но­го по­тен­ці­а­лу ре­фор­ми. Ство­рю­ва­ні на до­бро­віль­но­при­му­со­вих за­са­дах ОТГ об’єктив­но зна­чно мен­ше, ніж ха­ри­зма­ти­чні лі­де­ри ре­фор­ми, спро­мо­жні стра­те­гу­ва­ти свою ді­яль­ність і зна­чно біль­ше по­тре­бу­ють сто­рон­ньої до­по­мо­ги (при цьо­му слід пам’ята­ти суть дру­го­го ви­кли­ку!). пер­шо­сті кіль­кі­сним по­ка­зни­кам. Ма­со­вість утво­ре­н­ня гро­мад мо­же при­зве­сти до фор­маль­но­сті стра­те­гу­ва­н­ня роз­ви­тку но­во­ство­ре­них ОТГ, осо­бли­во зва­жа­ю­чи на пов­ну са­мо­ді­яль­ність у ме­то­ди­чно­му за­без­пе­чен­ні та­ко­го стра­те­гу­ва­н­ня та очі­ку­ва­ну акти­ві­за­цію у від­по­відь на зро­ста­ю­чий по­пит на рі­зно­ма­ні­тних «ква­зі­стра­те­гів за ви­кли­ком». На­пев­не за­го­стря­ться ка­дро­ві про­бле­ми, від яких по­тер­па­ють на­ра­зі й успі­шні гро­ма­ди. Як на­слі­док, збе­рі­га­ти­му­ться про­бле­ми ло­каль­но­сті та спо­жи­ва­цтва у прі­о­ри­те­тах і кри­зи пер­спе­кти­ви гро­мад за від­су­тно­сті ма­кро­ре­гіо­наль­но­го ви­мі­ру по­лі­ти­ки.

Від­так, не­об­хі­дною є акти­ві­за­ція дер­жа­ви та між­на­ро­дних ор­га­ні­за­цій у ме­то­ди­чно­му, ін­фор­ма­цій­но­му, ана­лі­ти­чно­му за­без­пе­чен­ні де­цен­тра­лі­за­ції, на­вчан­ні ке­рів­но­го скла­ду но­во­утво­ре­них і (що ва­жли­во) пер­спе­ктив­них ОТГ, впро­ва­джен­ні ефе­ктив­но­го дер­жав­но­го на­гля­ду за ді­яль­ні­стю но­во­утво­ре­них ОТГ.

Ви­клик че­твер­тий: за­по­бі­га­н­ня ада­пта­ції олі­гар­хі­чної мо­де­лі до умов де­цен­тра­лі­за­ції. Мо­жли­ве по­гір­ше­н­ня яко­сті но­во­утво­рю­ва­них ОТГ ор­га­ні­чно пов’яза­не з не­ми­ну­чи­ми спро­ба­ми ни­ні­шніх олі­гар­хі­чних еліт рі­зно­го рів­ня ада­пту­ва­ти про­цес де­цен­тра­лі­за­ції «під се­бе». Не­до­оцін­ка ада­птив­но­сті си­сте­ми, на змі­ну якої спря­мо­ва­на ре­фор­ма, ча­сто під­во­ди­ла ре­фор­ма­то­рів, осо­бли­во іно­зем­но­го по­хо­дже­н­ня, і ре­фор­ма де­цен­тра­лі­за­ції тут не ви­ня­ток. Вра­хо­ву­ю­чи тра­ди­цій­ну по­ту­жність під­по­ряд­ко­ва­них олі­гар­хі­чно­му впли­ву адмі­ні­стра­тив­них вер­ти­ка­лей, не­важ­ко уяви­ти со­бі тиск, який чи­ни­ти­ме­ться на те­ри­то­рі­аль­ний склад, пер­со­наль­ний склад ви­бір­но­го ке­рів­ни­цтва, на ви­бір стра­те­гі­чних прі­о­ри­те­тів у та­ких гро­ма­дах. На­слід­ка­ми ре­а­лі­за­ції та­ко­го ти­ску бу­дуть не­ін­клю­зив­ність стра­те­гу­ва­н­ня та по­то­чно­го управ­лі­н­ня гро­ма­да­ми, збе­ре­же­н­ня мо­но­га­лу­зе­во­сті еко­но­мік гро­мад і від­су­тність не­об­хі­дної для опти­маль­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня ло­каль­но­го ре­сур­су ди­вер­си­фі­ка­ції, брак ін­сти­ту­тів про­зо­ро­сті та кон­тро­лю. Втра­ча­ю­ться пе­ред­ба­че­ні Кон­це­пці­єю су­тні­сні ці­лі де­цен­тра­лі­за­цї (див. ви­ще).

За­по­біг­ти «олі­гар­хі­чній ада­пта­ції» важ­ко, про­те мо­жли­во на осно­ві ма­кси­маль­ної про­зо­ро­сті про­це­сів і за­без­пе­че­н­ня до­сту­пно­сті цен­тра­лі­зо­ва­них фі­нан­со­вих ре­сур­сів, які мо­гли б бу­ти аль­тер­на­ти­вою «олі­гар­хі­чно­му» фі­нан­су­ван­ню еле­мен­тів гро­ма­ди.

Ви­клик п’ятий: ін­сти­ту­цій­не за­без­пе­че­н­ня се­кто­раль­ної де­цен­тра­лі­за­ції. Бю­дже­тної та адмі­ні­стра­тив­ної де­цен­тра­лі­за­ції не­до­ста­тньо для то­го, щоб пов­ною мі­рою ре­а­лі­зу­ва­ти по­тен­ці­ал де­цен­тра­лі­за­ції як для роз­ви­тку гро­мад, так і на за­галь­но­на­ціо­наль­но­му рів­ні. Ло­гі­чним про­дов­же­н­ням є се­кто­раль­на де­цен­тра­лі­за­ція в управ­лін­ні се­кто­ра­ми, фун­кціо­ну­ва­н­ня яких має за­галь­но­на­ціо­наль­ний ви­мір, про­те від­бу­ва­є­ться зна­чною мі­рою са­ме на рів­ні гро­мад. У сфе­рах, які сто­су­ю­ться де­ле­го­ва­них гро­ма­дам пов­но­ва­жень, — осві­ти, охо­ро­ни здо­ров’я та со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня — зру­ше­н­ня, хай і не зав­жди по­слі­дов­ні, від­бу­ва­ю­ться. Про­те на­ба­га­то скла­дні­ше до­ла­ти на­дмір­ну цен­тра­лі­за­цію та адмі­ні­стра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­ну не­су­мі­сність (збе­ре­же­н­ня ра­йон­ної та між­ра­йон­ної дис­кре­ції) для так са­мо ва­жли­вих для гро­ма­ди цен­тра­лі­зо­ва­но ке­ро­ва­них се­кто­рів: транс­пор­ту, енер­ге­ти­ки, те­ле­ко­му­ні­ка­цій, сфер пу­блі­чної без­пе­ки (в то­му чи­слі пра­во­су­д­дя) та обо­ро­ни то­що.

Ре­а­гу­ва­ти на цей ви­клик по­трі­бно, фор­му­ю­чи від­по­від­ні ін­сти­ту­ти ко­ор­ди­на­ції се­кто­раль­но­го (ре­гіо­наль­ні під­роз­ді­ли цен­траль­них ві­домств) та адмі­ні­стра­тив­но­го управ­лі­н­ня (гро­ма­ди), ма­кси­маль­но впро­ва­джу­ю­чи зне­осо­бле­ні ав­то­ма­ти­зо­ва­ні ме­ха­ні­зми управ­лі­н­ня, ви­вча­ю­чи по­тре­би та мо­жли­во­сті ко­ор­ди­на­ції з по­зи­цій зни­же­н­ня па­ра­ле­лі­зму та усу­не­н­ня те­хно­ло­гі­чно-управ­лін­ських обме­жень для са­мо­стій­но­сті гро­мад.

Ви­клик шо­стий: фор­му­ва­н­ня но­вої ло­каль­ної іден­ти­чно­сті. До­сяг­ти ефе­ктив­ної кон­со­лі­да­ції сил і ре­сур­сів гро­ма­ди за­для її стра­те­гі­чно орі­єн­то­ва­но­го роз­ви­тку мо­жли­во ли­ше на осно­ві пов­но­цін­ної ло­каль­ної іден­ти­чно­сті її чле­нів, тоб­то до­ся­гне­н­ня від­чу­т­тя при­че­тно­сті та від­по­від­аль­но­сті за її су­ча­сне й май­бу­тнє, вклю­ча­ю­чи між­по­ко­лін­ську пер­спе­кти­ву. Від­по­від­не пе­ре­о­сми­сле­н­ня зна­чу­що­сті вла­сної ро­лі в гро­ма­ді по­трі­бне на­віть для її «ко­рін­них» чле­нів, не­рід­ко ін­фі­ко­ва­них пост­ра­дян­ськи­ми ру­ди­мен­та­ми бай­ду­жо­сті та па­тер­на­лі­зму. До то­го ж роз­ши­ре­н­ня меж гро­ма­ди по­тре­бує роз­ши­ре­н­ня го­ри­зон­ту сприйня­т­тя вла­сно­го про­сто­ру. Тим біль­ше з ура­ху­ва­н­ням зна­чно­го по­си­ле­н­ня мо­біль­но­сті скла­ду гро­мад: пе­ре­мі­ще­н­ня зна­чних мас на­се­ле­н­ня з сіл до міст, від­пли­ву з тру­до­на­дли­шко­вих ре­гіо­нів, тру­до­вої мі­гра­ції, в остан­ні ро­ки — й по­то­ку вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­них осіб.

Зна­чна роль у ре­а­гу­ван­ні на цей ви­клик на­ле­жить до­шкіль­ній і шкіль­ній осві­ті, ді­яль­но­сті куль­тур­них осе­ред­ків, цен­трів ко­му­ні­ка­ції. Про­те в су­ча­сних умо­вах тра­ди­цій­ні куль­тур­но­е­тні­чні чин­ни­ки ре­гіо­наль­ної іден­ти­чно­сті у біль­шо­сті ви­пад­ків є не­до­ста­тні­ми. Тож фор­му­ван­ню від­чу­т­тя єд­но­сті чле­нів гро­ма­ди з те­ри­то­рі­єю, гро­ма­дою слу­гу­ють еле­мен­ти ін­клю­зив­но­сті роз­ви­тку гро­ма­ди — за­лу­че­н­ня її чле­нів до обго­во­ре­н­ня та прийня­т­тя рі­шень, кон­тро­лю за ді­яль­ні­стю ор­га­нів са­мов­ря­ду­ва­н­ня та фі­нан­со­ва­них з бю­дже­ту уста­нов; ін­клю­зії до еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку зав­дя­ки ство­рен­ню ро­бо­чих місць і спри­я­тли­во­сті для під­при­єм­ни­цтва; оче­ви­дний зв’язок між еко­но­мі­чним роз­ви­тком гро­ма­ди та які­стю на­да­н­ня со­ці­аль­них по­слуг і се­ре­до­ви­ща існу­ва­н­ня гро­ма­ди як та­ко­го.

Ви­клик сьо­мий: за­по­бі­га­н­ня по­лі­ти­за­ції про­це­су де­цен­тра­лі­за­ції. Де­мон­стра­ція успі­ху — ва­жли­ва скла­до­ва ста­нов­ле­н­ня до­ві­ри до ре­фор­ми де­цен­тра­лі­за­ції та її під­трим­ки су­спіль­ством. Однак ця ре­фор­ма ре­аль­но ефе­ктив­на, во­на змі­нює і вже змі­ни­ла жи­т­тя міль­йо­нів лю­дей. Для змі­ни на­стро­їв і здо­бу­т­тя під­трим­ки су­спіль­ства во­на по­тре­бує по­слі­дов­них, нев­пин­них ма­со­вих змін в яко­сті жи­т­тя, а не «ві­трин­ної» ре­кла­ми з по­ка­зо­ви­ми слаб­ко­ти­ра­жо­ва­ни­ми про­е­кта­ми. Між тим у рік по­двій­них ви­бо­рів важ­ко уни­кну­ти спо­ку­си ско­ри­ста­ти­ся ре­зуль­та­та­ми успі­шної ре­фор­ми для по­лі­ти­чної про­па­ган­ди до­ся­гнень вла­ди, про­зві­ту­ва­ти про ви­ко­на­н­ня кіль­кі­сних орі­єн­ти­рів де­цен­тра­лі­за­ції. Звід­си ло­гі­чний ри­зик на­ка­чу­ва­н­ня гро­мад гро­ши­ма, що при­зво­ди­ти­ме до за­охо­че­н­ня спо­жи­ва­цтва, на­ко­пи­че­н­ня об­тя­жли­вих в утри­ман­ні акти­вів, які ля­га­ти­муть тя­га­рем на мі­сце­ві бю­дже­ти, за­мість ма­со­вих до­сту­пних про­е­ктів, до де­фор­ма­цій у ви­бо­рі прі­о­ри­те­тів за се­кто­ра­ми та ло­ка­лі­за­ці­єю ви­ко­на­н­ня про­е­ктів. Тим са­мим куль­ти­ву­ва­ти­ме­ться па­тер­на­лізм і не ге­не­ру­ва­ти­ме­ться спро­мо­жність гро­мад до роз­ви­тку. Па­ра­до­ксаль­ність у то­му, що «ві­трин­ний» де­мон­стра­цій­ний ефект пра­цює для між­на­ро­дних до­но­рів і ви­що­го по­лі­ти­чно­го ке­рів­ни­цтва, але не­ді­є­вий для чле­нів гро­мад, які за­ли­ша­ю­ться ви­клю­че­ни­ми з про­це­су прийня­т­тя рі­шень і зі ске­пси­сом спо­сте­рі­га­ють за по­си­ле­н­ням фа­кти­чно­го кон­тра­сту між «ві­три­ною» та ста­но­ви­щем на ре­шті те­ри­то­рій. Ска­за­не, до ре­чі, жо­дним чи­ном не за­пе­ре­чує ва­жли­во­сті уча­сті цен­траль­ної та ре­гіо­наль­ної вла­ди у фор­му­ван­ні де­мон­стра­цій­них (ско­рі­ше, пі­ло­тних) гро­мад. Але з ура­ху­ва­н­ням не­об­хі­дно­сті від­по­від­а­ти на ви­кли­ки, пе­ре­лі­че­ні ви­ще.

Ре­а­кція на цей ви­клик ле­жить у сфе­рі фор­му­ва­н­ня від­по­від­них прі­о­ри­те­тів держ­по­лі­ти­ки. Уни­кну­ти кон’юн­ктур­но­сті до­по­мо­же по­слі­дов­на по­лі­ти­ка ре­гіо­наль­но­го роз­ви­тку, яка по­єд­ну­ва­ти­ме ці­лі де­цен­тра­лі­за­ції та ре­гіо­наль­ної по­лі­ти­ки. Ді­є­вість та­кої по­лі­ти­ки має бу­ти за­без­пе­че­на від­по­від­ни­ми ін­сти­ту­та­ми: ді­яль­ні­стю пер­шо­го ві­це-прем’єра — мі­ні­стра ре­гіо­наль­но­го роз­ви­тку, між­ві­дом­чої гру­пи, до­рад­чих груп при уря­ді Укра­ї­ни, агентств з де­цен­тра­лі­за­ції при ОДА, Фон­ду ре­гіо­наль­но­го роз­ви­тку, асо­ці­а­цій пред­став­ни­ків мі­сце­вих ор­га­нів вла­ди то­що. На всіх скла­до­вих ці­єї ін­фра­стру­кту­ри управ­лі­н­ня ре­гіо­наль­ним роз­ви­тком ле­жить тя­гар від­по­від­аль­но­сті за те, щоб роз­рі­зне­ні по­ки що «іскри» успі­шних об’єд­на­них гро­мад пе­ре­ро­сли у не­зво­ро­тні які­сні зру­ше­н­ня у мас­шта­бах усьо­го су­спіль­ства, а де­цен­тра­лі­за­ція ста­ла шля­хом ре­ін­те­гра­ції кра­ї­ни на но­вих, су­ча­сних за­са­дах.

Telegraf.in.ua

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.