Ре­ванш «мі­ши­стів» чи по­си­ле­н­ня «мрій­ни­ків»?

Гру­зія оби­рає пре­зи­ден­та

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Ми­ко­ла ЗАМІКУЛА

28 жов­тня 2018 ро­ку в Гру­зії про­йшли пре­зи­дент­ські ви­бо­ри.

На них гро­ма­дя­ни в остан­ній раз оби­ра­ли го­ло­ву дер­жа­ви пря­мим го­ло­су­ва­н­ням — ре­а­лі­зо­ва­на кон­сти­ту­цій­на ре­фор­ма по­збав­ляє їх та­ко­го пра­ва, па­ра­лель­но істо­тно обме­жу­ю­чи пре­зи­дент­ські пов­но­ва­же­н­ня. Втім, це не зни­жує гра­дус бо­роть­би між гру­зин­ською вла­дою та опо­зи­ці­єю, в якій кон­троль за пре­зи­дент­ським крі­слом усе ще є ба­жа­ним ре­зуль­та­том. Го­стра кон­ку­рен­ція при­зве­ла до то­го, що пе­ре­мо­жець пе­ре­го­нів так і не був ви­яв­ле­ний в пер­шо­му ту­рі. За да­ни­ми ЦВК, лі­ди­ру­ють під­три­ма­на прав­ля­чою пар­ті­єю Са­ло­ме Зу­ра­бі­шві­лі (38,63%) та кан­ди­дат від опо­зи­цій­но­го Єди­но­го на­ціо­наль­но­го ру­ху Грі­гол Ва­ша­дзе (37,74%). Са­ме во­ни зма­га­ти­му­ться за по­са­ду пре­зи­ден­та у дру­го­му ту­рі. Тре­тє мі­сце по­сів лі­дер пар­тії «Єв­ро­пей­ська Гру­зія» Да­вид Ба­кра­дзе (10,97%). Ін­ші кан­ди­да­ти по­мі­тно від­ста­ли.

По­лі­ти­чне жи­т­тя Гру­зії в ХХІ сто­літ­ті бу­ло над­зви­чай­но не­спо­кій­ним. Ре­во­лю­ція, ма­со­ві про­те­сти, ро­сій­ська агре­сія та оку­па­ція ча­сти­ни те­ри­то­рії дер­жа­ви — усе це де­ста­бі­лі­зу­ва­ло си­ту­а­цію. Втім, не зму­си­ло гру­зин­ський на­род від­мо­ви­ти­ся від ци­ві­лі­за­цій­но­го ви­бо­ру. Вже май­же п’ятнад­цять ро­ків Тбі­лі­сі по­слі­дов­но ре­а­лі­зує де­мо­кра­ти­чні ре­фор­ми, по­кли­ка­ні зро­би­ти дер­жа­ву пов­но­цін­ним уча­сни­ком єв­ро­пей­ської спіль­но­ти. Член­ство в ЄС та НАТО — кри­те­рії успі­ху в цьо­му про­це­сі — ста­ють усе ближ­чи­ми для Гру­зії.

Цей пе­рі­од в істо­рії кра­ї­ни мо­жна умов­но роз­ді­ли­ти на два ета­пи. Пер­ший три­вав з кін­ця 2003 по 2012 ро­ки, ко­ли вся пов­но­та вла­ди в Гру­зії на­ле­жа­ла пре­зи­ден­то­ві Мі­хе­ї­лу Са­а­ка­шві­лі та йо­го пар­тії — Єди­но­му на­ціо­наль­но­му ру­ху (ЄНР). Він при­ніс дер­жа­ві ра­ди­каль­ні ре­фор­ми, спря­мо­ва­ні на ре­фор­му­ва­н­ня без­пе­ко­во­го се­кто­ра, бо­роть­бу з ко­ру­пці­єю та лі­бе­ра­лі­за­цію еко­но­мі­ки. Втім, ав­то­ри­тар­ні ме­то­ди, обра­ні цим по­лі­ти­ком для ре­а­лі­за­ції сво­го про­гре­сив­но­го кур­су, при­зве­ли до акти­ві­за­ції опо­зи­цій­них на­стро­їв у су­спіль­стві. Від­так на по­ча­тку 2010-х ро­ків вла­да в Гру­зії в рам­ках де­мо­кра­ти­чно­го про­це­су пе­ре­йшла до опо­зи­ції — но­во­ство­ре­ної пар­тії «Гру­зин­ська мрія», очо­лю­ва­ної мі­льяр­де­ром Бі­дзі­ною Іва­ні­шві­лі. «Мрій­ни­ки» до сьо­го­дні ке­ру­ють кра­ї­ною, а при­бі­чни­ки Са­а­ка­шві­лі — «мі­ши­сти» — утво­рю­ють опо­зи­цію. Бо­роть­ба між ци­ми та­бо­ра­ми ви­зна­чає ха­ра­ктер гру­зин­сько­го по­лі­ти­чно­го жи­т­тя. При цьо­му остан­нім ча­сом ко­жно­му з них за­гро­жу­ють вну­трі­шні су­пе­ре­чно­сті. У 2017 ро­ці від­був­ся роз­кол у ла­вах ЄНР. Кон­флікт між Са­а­ка­шві­лі, який пе­ре­бу­ває у ви­гнан­ні за кор­до­ном, та впли­во­вою гру­пою по­лі­ти­ків з йо­го ото­че­н­ня, очо­лю­ва­ною Да­ви­дом Ба­кра­дзе з Гі­гі Угу­ла­вою, при­звів до то­го, що остан­ні сфор­му­ва­ли окре­му по­лі­ти­чну си­лу під на­звою «Єв­ро­пей­ська Гру­зія». Біль­ше то­го — до неї пе­ре­йшла біль­шість пар­ла­мент­ської фра­кції Ру­ху. Во­дно­час по­си­ли­лись роз­бі­жно­сті у по­гля­дах між ке­рів­ни­цтвом «Гру­зин­ської мрії» та Ге­ор­гі­єм Мар­гве­ла­шві­лі, обра­ним на по­са­ду пре­зи­ден­та від ці­єї по­лі­ти­чної си­ли в 2013 ро­ці. Се­рія про­те­стів, ви­кли­ка­них сва­ві­л­лям пра­во­охо­рон­них ор­га­нів, та кон­флікт з Іва­ні­шві­лі при­зве­ли до від­став­ки прем’єр-мі­ні­стра дер­жа­ви Ге­ор­гія Кві­рі­ка­шві­лі влі­тку 2018 ро­ку.

Па­ра­лель­но в Гру­зії бу­ла ре­а­лі­зо­ва­на кон­сти­ту­цій­на ре­фор­ма, яка пе­ре­тво­ри­ла дер­жа­ву на пар­ла­мент­ську ре­спу­блі­ку. Її пер­ший етап був спла­но­ва­ний ще під час пре­зи­дент­ства М.са­а­ка­шві­лі. По­лі­тик та­ким чи­ном на­ма­гав­ся за­без­пе­чи­ти своє пе­ре­бу­ва­н­ня при вла­ді, пла­ну­ю­чи пі­сля дру­го­го пре­зи­дент­сько­го тер­мі­ну пе­ре­мі­сти­тись у прем’єр­ське крі­сло. Пі­сля по­раз­ки йо­го по­лі­ти­чної си­ли на ви­бо­рах 2012 ро­ку у кра­ї­ні на якийсь час вста­но­ви­лась пе­ре­хі­дна по­ло­вин­ча­ста фор­ма прав­лі­н­ня. Втім, «Гру­зин­ська мрія» про­дов­жу­ва­ла ро­бо­ту по­пе­ре­дни­ків у на­пря­мі змі­ни фор­ми прав­лі­н­ня. У жов­тні 2017 ро­ку пар­ла­мент на­ре­шті ухва­лив не­об­хі­дні змі­ни до Кон­сти­ту­ції. Се­ред ін­шо­го во­ни ска­со­ву­ва­ли пря­мі ви­бо­ри пре­зи­ден­та Гру­зії пі­сля 2018 р., а з 2024 р. вво­ди­ли ви­клю­чно про­пор­цій­ний роз­по­діл місць у пар­ла­мен­ті. Опо­зи­ція вва­жа­ла, що за­про­по­но­ва­ні тер­мі­ни ре­а­лі­за­ції ре­фор­ми да­дуть змо­гу «Гру­зин­ській мрії» за до­по­мо­гою адмі­ні­стра­тив­но­го ре­сур­су узур­пу­ва­ти вла­ду. На­віть пре­зи­дент Мар­гве­ла­шві­лі при­слу­хав­ся до цих ар­гу­мен­тів, на­клав­ши ве­то на ре­фор­му. Втім, за­ко­но­дав­цям-«мрій­ни­кам» вда­ло­ся йо­го по­до­ла­ти.

От­же, 28 жов­тня в Гру­зії про­йшли остан­ні пря­мі за­галь­но­на­ціо­наль­ні ви­бо­ри пре­зи­ден­та. Го­ло­ва дер­жа­ви оби­ра­є­ться у цьо­му ра­зі на шість ро­ків і пе­ре­бу­ва­ти­ме при вла­ді до за­вер­ше­н­ня ре­фор­ми. З одно­го бо­ку, згі­дно з прийня­ти­ми змі­на­ми до Кон­сти­ту­ції, він втра­чає біль­шість сво­їх пов­но­ва­жень. З ін­шо­го — кон­троль ці­єї по­са­ди під час пе­ре­хі­дно­го пе­рі­о­ду мо­же істо­тно до­по­мог­ти тій чи ін­шій по­лі­ти­чний си­ли ре­а­лі­зу­ва­ти її пар­ла­мент­ські ам­бі­ції. Сам про­цес пе­ред­ба­чає, що у ра­зі здо­бу­т­тя по­над 50% го­ло­сів пе­ре­мо­жець ви­зна­чи­ться у пер­шо­му ту­рі. В ін­шо­му ра­зі два кан­ди­да­ти, яким від­да­ли пе­ре­ва­гу ви­бор­ці, зма­га­ти­му­ться між со­бою у дру­го­му ту­рі.

Взя­ти участь у зма­га­н­нях за по­са­ду пре­зи­ден­та ви­яви­ли ба­жа­н­ня 46 гро­ма­дян Гру­зії. Втім, ли­ше 25 із них бу­ли допу­ще­ні до уча­сті в пе­ре­го­нах. Це — най­біль­ша кіль­кість кан­ди­да­тів на пре­зи­дент­ських ви­бо­рах в істо­рії дер­жа­ви. При цьо­му кіль­ка ві­до­мих гру­зин­ських по­лі­ти­ків не бе­руть у них уча­сті. Зокре­ма в сер­пні про не­ба­жа­н­ня ба­ло­ту­ва­ти­ся за­явив чин­ний пре­зи­дент. Бой­ко­тує ви­бо­ри й Ні­но Бур­джа­на­дзе — лі­дер опо­зи­цій­ної пар­тії «Де­мо­кра­ти­чний рух — Єди­на Гру­зія». По­лі­тик бу­ла одним з лі­де­рів бо­роть­би про­ти ре­жи­му Са­а­ка­шві­лі, втім, у но­вих умо­вах не ста­ла со­ю­зни­ком й для «Гру­зин­ської мрії». Во­на вва­жає, що ре­а­лі­зо­ва­на кон­сти­ту­цій­на ре­фор­ма є по­мил­ко­вою, оскіль­ки осла­бле­н­ня пре­зи­дент­ської вла­ди шко­дить на­ціо­наль­ним ін­те­ре­сам Гру­зії.

Се­ред за­ре­є­стро­ва­них кан­ди­да­тів уча­сни­ки опи­ту­вань від­да­ва­ли пе­ре­ва­гу трьом по­лі­ти­кам, які ма­ли шан­си на пе­ре­мо­гу або ви­хід у дру­гий тур. Ці­ка­во, що всі основ­ні кан­ди­да­ти ма­ють бек­гра­унд ро­бо­ти у сфе­рі зов­ні­шніх справ.

При­бі­чни­ки Са­а­ка­шві­лі ро­блять став­ку на Грі­го­ла Ва­ша­дзе. Він здо­був осві­ту в МДІМВ та встиг по­пра­цю­ва­ти в ра­дян­сько­му МЗС. Пі­сля роз­па­ду СРСР мав бі­знес, про­жи­ва­ю­чи за ме­жа­ми Гру­зії. На Ба­тьків­щи­ну він по­вер­нув­ся ли­ше пі­сля Тро­ян­до­вої ре­во­лю­ції, а в лю­то­му 2008 ро­ку роз­по­чав ро­бо­ту в гру­зин­сько­му мі­ні­стер­стві за­кор­дон­них справ на по­са­ді за­сту­пни­ка мі­ні­стра. З гру­дня то­го ж ро­ку очо­лив МЗС Гру­зії, за­йма­ю­чи мі­ні­стер­ське крі­сло до жов­тня 2012 ро­ку. Опо­нен­ти на­зи­ва­ють йо­го най­більш про­ро­сій­ським з ре­аль­них кан­ди­да­тів на пре­зи­дент­ську по­са­ду. Ва­ша­дзе від­ки­дає зви­ну­ва­че­н­ня. На­то­мість у ра­зі пе­ре­мо­ги обі­цяє при­пи­ни­ти кри­мі­наль­ні про­ва­дже­н­ня про­ти Са­а­ка­шві­лі, іні­ці­йо­ва­ні вла­дою, та по­вер­ну­ти опаль­но­го по­лі­ти­ка в кра­ї­ну.

Прав­ля­ча «Гру­зин­ська мрія» не ви­ста­ви­ла сво­го пар­тій­но­го кан­ди­да­та на ви­бо­ри. Во­на ви­рі­ши­ла скон­цен­тру­ва­ти­ся на пар­ла­мент­ській ро­бо­ті, за­явив­ши, що під­три­має одно­го з не­за­ле­жних кан­ди­да­тів. Обран­цем ста­ла де­пу­тат пар­ла­мен­ту Са­ло­ме Зу­ра­бі­шві­лі. Ця по­лі­ти­чна ді­я­чка на­ро­ди­лась у Фран­ції в ро­ди­ні гру­зин­ських ім­мі­гран­тів та зро­би­ла кар’єру у фран­цузь­ко­му МЗС. У 2003 ро­ці во­на при­їха­ла на Ба­тьків­щи­ну пра­щу­рів як по­сол, але вже на­сту­пно­го ро­ку спе­ці­аль­ним ука­зом пре­зи­ден­та Са­а­ка­шві­лі на­бу­ла гру­зин­ське гро­ма­дян­ство та бу­ла при­зна­че­на на по­са­ду мі­ні­стра за­кор­дон­них справ Гру­зії. Однак у цьо­му крі­слі па­ні Зу­ра­бі­шві­лі пра­цю­ва­ла ли­ше до жов­тня 2005 ро­ку. Пі­шов­ши у від­став­ку, во­на кри­ти­ку­ва­ла ав­то­ри­тар­ний стиль ке­рів­ни­цтва дер­жа­ви. По­лі­тик ство­ри­ла опо­зи­цій­ну пар­тію «Шлях Гру­зії», яка ві­ді­гра­ла свою роль у про­ти­сто­ян­ні з пре­зи­ден­том на­при­кін­ці 2000х ро­ків. У 2012 р. під­три­ма­ла Іва­ні­шві­лі в йо­го бо­роть­бі за вла­ду, про­те чле­ном «Гру­зин­ської мрії» не ста­ла. Кон­ку­рен­ти пред­став­ля­ють її спів­пра­цю з «мрій­ни­ка­ми» як за­ле­жність від олі­гар­хі­чних сил. На­то­мість на ко­ристь її кан­ди­да­ту­ри грає пев­на пар­тій­на не­за­ан­га­жо­ва­ність. Не слід від­ки­да­ти й вплив адмі­ні­стра­тив­но­го ре­сур­су, який вла­да за­сто­со­вує для під­трим­ки Зу­ра­бі­шві­лі.

«Єв­ро­пей­ська Гру­зія» та­кож ви­ста­ви­ла сво­го кан­ди­да­та на ви­бор­чі пе­ре­го­ни. Ним став лі­дер пар­тії — Да­вид Ба­кра­дзе. Цей мо­лод­ший за кон­ку­рен­тів по­лі­тик пра­цю­вав у дер­жав­них стру­кту­рах Гру­зії з 1997 ро­ку. Пі­сля Тро­ян­до­вої ре­во­лю­ції в 2004 ро­ці був обра­ний до пар­ла­мен­ту від Єди­но­го на­ціо­наль­но­го ру­ху, де очо­лив ко­мі­тет з єв­ро­а­тлан­ти­чної ін­те­гра­ції. У 2007—2008 ро­ках обі­ймав мі­ні­стер­ські по­са­ди, а по­тім очо­лив спи­сок ЄНР на пар­ла­мент­ських ви­бо­рах. Пі­сля пе­ре­мо­ги був обра­ний спі­ке­ром пар­ла­мен­ту. В 2012 ро­ці зно­ву очо­лю­вав спи­сок пар­тії, втім, цьо­го ра­зу во­на про­гра­ла пар­ла­мент­ські ви­бо­ри. Ба­кра­дзе став лі­де­ром пар­ла­мент­ської мен­шо­сті, а в 2013 ро­ці взяв участь у пре­зи­дент­ських пе­ре­го­нах, по­сів­ши на них дру­ге мі­сце. Як уже за­зна­ча­ло­ся, пі­сля роз­ко­лу та­бо­ру «мі­ши­стів» по­лі­тик ство­рив вла­сну пар­тію і сьо­го­дні від неї бе­ре участь у ви­бо­рах. Та лі­дер «Єв­ро­пей­ської Гру­зії» не за­був про своє по­лі­ти­чне ко­рі­н­ня. У ра­зі по­раз­ки в пер­шо­му ту­рі він ви­сло­вив го­тов­ність під­три­ма­ти кан­ди­да­ту­ру Ва­ша­дзе в дру­го­му. По­тен­цій­не об’єд­на­н­ня опо­зи­цій­но­го еле­кто­ра­ту в та­ко­му ра­зі зна­чно зни­жує шан­си про­вла­дно­го кан­ди­да­та на пе­ре­мо­гу.

Пер­ші да­ні ек­зит-по­лів під­твер­ди­ли не­о­дно­зна­чність ре­зуль­та­тів ви­бо­рів. Edison Research ствер­джу­ва­ла, що Ва­ша­дзе та Зу­ра­бі­шві­лі на­бра­ли при­бли­зно по 40% го­ло­сів ко­жен. На­то­мість «Гру­зин­ська мрія» по­ві­до­ми­ла про пе­ре­мо­гу під­три­ма­но­го пар­ті­єю кан­ди­да­та з орі­єн­тов­ним ре­зуль­та­том в 52,3 % го­ло­сів. Зго­дом да­ні гру­зин­ської ЦВК під­твер­ди­ли, що опти­мізм «мрій­ни­ків» був пе­ред­ча­сним. Зу­ра­бі­шві­лі та Ва­ша­дзе та­ки до­ве­де­ться зу­стрі­ти­ся в дру­го­му ту­рі пе­ре­го­нів, який від­бу­де­ться не пі­зні­ше 2 гру­дня.

Йо­го ре­зуль­та­ти без­пе­ре­чно ма­ти­муть вплив на роз­по­діл сил у гру­зин­сько­му по­лі­ти­ку­мі, на пер­спе­кти­ви подаль­шої бо­роть­би «мрій­ни­ків» та «мі­ши­стів». Утім, го­лов­не, що во­ни за бу­дья­ких умов не змі­нять зов­ні­шньо­по­лі­ти­чної орі­єн­та­ції Тбі­лі­сі. Єв­ро­пей­ський курс є прі­о­ри­те­том для всіх основ­них кан­ди­да­тів. От­же, Гру­зія вже про­йшла свою то­чку не­по­вер­не­н­ня на шля­ху від сфе­ри ро­сій­сько­го впли­ву до Єв­ро­пи. За­ли­ша­є­ться тіль­ки спо­ді­ва­тись, що най­ближ­чі ви­бо­ри в Укра­ї­ні про­де­мон­стру­ють ті са­мі тен­ден­ції і в на­шій дер­жа­ві.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.