Яку ко­ристь при­не­суть Укра­ї­ні бі­жен­ці?

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Соль­да­ду КОВАЛІСІДІ

Я — шу­кач при­тул­ку в Укра­ї­ні, пра­во­за­хи­сник у ми­ну­ло­му, а ни­ні аси­стент фа­хів­ця з по­ве­дін­ки тва­рин.

Кіль­ка ро­ків то­му я за­ли­шив свій дім, мо­го пу­хна­сто­го ко­та та дру­зів. Ме­не ева­ку­ю­ва­ли за до­по­мо­гою про­гра­ми тер­мі­но­вої до­по­мо­ги пра­во­за­хи­сни­кам.

Моя пра­во­за­хи­сна ді­яль­ність у Си­бі­ру при­зве­ла до гру­по­во­го по­би­т­тя, за­гроз жи­т­тю з бо­ку пра­во­ра­ди­каль­но­го угру­по­ва­н­ня та пе­ре­слі­ду­ва­н­ням з бо­ку ФСБ.

Одно­го дня ме­ні ясно да­ли зро­зу­мі­ти, якщо я не при­пи­ню го­во­ри­ти від­кри­то про пра­ва лю­ди­ни та про­во­ди­ти при­свя­че­ні цьо­му осві­тні пу­блі­чні за­хо­ди, ме­не вб’ють. І я ви­їхав. Утік і опи­нив­ся в Укра­ї­ні. Це бу­ло на той мо­мент єди­не мі­сце у сві­ті, де мої дру­зі-пра­во­за­хи­сни­ки за­про­по­ну­ва­ли ме­ні до­по­мо­гу.

Три­ває вже дру­гий рік, як я жи­ву в Укра­ї­ні. За цей час я ви­вчив укра­їн­ську мо­ву, роз­ро­бив і ре­а­лі­зу­вав осві­тній про­ект з на­вча­н­ня тре­не­рів із прав лю­ди­ни по всіх ре­гіо­нах Укра­ї­ни, ство­рив сім’ю, про­їхав кра­ї­ною від Кр­ама­тор­ська до Лу­цька, пов­ні­стю змі­нив ді­яль­ність, по­чав гли­бо­ко ви­вча­ти по­ве­дін­ку тва­рин і по­тра­пив у ка­пкан мі­гра­цій­ної си­сте­ми Укра­ї­ни.

Яку ко­ристь при­не­суть Укра­ї­ні бі­жен­ці? Яка ко­ристь від те­бе? З цим пи­та­н­ням я зі­штов­ху­ю­ся мі­ні­мум раз на мі­сяць. Йо­го став­лять зна­йо­мі, жур­на­лі­сти, не­ві­до­мі па­трі­о­ти з Фейс­бу­ку та ба­га­то ін­ших лю­дей.

Че­сно ка­жу­чи, це пи­та­н­ня за­во­дить ме­не у глу­хий кут. Від­ко­ли люд­ське жи­т­тя роз­гля­да­є­ться з по­зи­ції ко­ри­сті? Нев­же цін­но­сті мо­го жи­т­тя не­до­ста­тньо, щоб ме­ні до­зво­ли­ли жи­ти в без­пе­ці? Нев­же для то­го, щоб ме­не не вби­ли в одній кра­ї­ні, ме­ні по­трі­бно до­ве­сти ін­шій кра­ї­ні, що я хо­ро­ший, і до­зво­ля­ти ме­не вби­ти — це ве­ли­ка по­мил­ка для еко­но­мі­ки Укра­ї­ни?

Пи­та­н­ня про ко­ристь бі­жен­ців для кра­ї­ни ви­кли­кає в ме­не роз­гу­бле­ність. Бі­жен­ці — це лю­ди, які ви­му­ше­но за­ли­ши­ли свій дім че­рез за­гро­зу жи­т­тю. Ми не при­їжджа­є­мо за­би­ра­ти ро­бо­чі мі­сця в укра­їн­ців чи ж за­ро­бля­ти тут. Це тру­до­ва мі­гра­ція, тоб­то мі­гра­ція на до­бро­віль­ній осно­ві, го­лов­на ме­та якої — по­лі­пше­н­ня ма­те­рі­аль­но­го ста­ну. У бі­жен­ців зов­сім ін­ша ме­та — зна­йти без­пе­ку, зна­йти мо­жли­вість ви­ди­хну­ти й на­ре­шті ска­за­ти со­бі, що біль­ше бо­я­ти­ся ні­чо­го. Мо­жна до­зво­ли­ти со­бі жи­ти.

Остан­ній рік я ста­ран­но роз­по­від­ав у ме­діа та в рам­ках рі­зних пра­во­за­хи­сних за­хо­дів про те, який я хо­ро­ший. Чим са­ме я мо­жу бу­ти ко­ри­сний Укра­ї­ні, та які кро­ки я роз­по­чав для то­го, аби ма­кси­маль­но швид­ко ін­те­гру­ва­ти­ся в су­спіль­ство. Ме­ні зда­ва­ло­ся, що я — іде­аль­ний кан­ди­дат, і за­ли­ши­ло­ся тіль­ки по­ясни­ти це ДМСУ, а зго­дом — су­д­дям. Як за­ве­де­ний, я по­вто­рю­вав сло­ва про те, що ме­ні за­гро­жує в РФ, що в ме­не дві між­на­ро­дні ви­щі осві­ти, не­аби­який про­фе­сій­ний до­свід, і я роз­мов­ляю сі­мо­ма мо­ва­ми... Весь цей рік я про­ги­нав­ся під це пи­та­н­ня ко­ри­сно­сті, та все ні­як не міг зро­зу­мі­ти, що ж ме­не так дра­тує в ньо­му.

Те­пер я зро­зу­мів. Що ко­ри­сно­го мо­жуть при­не­сти бі­жен­ці Укра­ї­ні? Са­ме це пи­та­н­ня зне­ці­нює моє жи­т­тя, всі ті ви­про­бу­ва­н­ня, які я про­йшов у Ро­сії, і зу­си­л­ля, до­кла­де­ні для від­нов­ле­н­ня здо­ров’я. У ме­не мо­гло б не бу­ти осві­ти, про­фе­сій­но­го до­сві­ду та міг би бу­ти ін­ший ко­лір шкі­ри. Однак моє жи­т­тя одна­ко­во ма­ло б та­ке са­ме зна­че­н­ня. Aeо­дною кра­плею мен­ше.

До­ти, по­ки спів­ро­бі­тни­ки ДМСУ, суд­ді цьо­го не зро­зу­мі­ють, не пе­ре­ста­нуть ди­ви­ти­ся на шу­ка­чів при­тул­ку як на ми­слив­ців за укра­їн­ськи­ми ро­бо­чи­ми мі­сця­ми, ні­чо­го в мі­гра­цій­ній си­сте­мі не змі­ни­ться.

Гра­ти ж у гру «до­ве­ди, що ти нам ко­ри­сний» я біль­ше не бу­ду.

Мо­вою еко­но­мі­ки будь-яка лю­ди­на — це люд­ський ка­пі­тал. Во­на ко­ри­сна як люд­ський ка­пі­тал не­за­ле­жно від її осві­ти. Але є одна умо­ва: як будь-який ка­пі­тал, щоб він пра­цю­вав, йо­го має хтось спря­му­ва­ти. Ме­не­дже­ри­ти. Якщо не­ма ко­му ме­не­дже­ри­ти чи ме­не­джмент не­ком­пе­тен­тний, то ка­пі­тал про­сто­ю­ва­ти­ме й зре­штою бу­де втра­че­ний.

І ван­та­жни­ка, і фа­хів­ця з між­на­ро­дних від­но­син по­трі­бно зме­не­дже­ри­ти. Якщо йде­ться про фа­хів­ця-мі­гран­та, то та­кий ме­не­джмент на­зи­ва­є­ться «ін­те­гра­ція».

Якщо Укра­ї­на не пе­ре­йма­є­ться ін­те­гра­ці­єю мі­гран­тів, то будь-який люд­ський ка­пі­тал, від ван­та­жни­ка до фі­зи­ка, для неї мар­ний. Хоч яким хо­ро­шим був би ван­та­жник чи фі­зик.

Мо­жна бу­ло б при­пу­сти­ти, що від­су­тність ме­не­джмен­ту люд­сько­го ка­пі­та­лу, при­найм­ні мі­гран­тів, озна­чає, що Укра­ї­ні не ви­ста­чає ме­не­дже­рів, фа­хів­ців з ін­те­гра­ції. Але це ви­ла­ми по во­ді пи­са­но, оскіль­ки ста­ти­сти­ка у сфе­рі рин­ку пра­ці не­на­дій­на. Ба­га­то ме­не­дже­рів і вузь­ких фа­хів­ців пра­цю­ють не­о­фі­цій­но або по-сі­ро­му. І ко­го на­справ­ді най­біль­ше не ви­ста­чає — ме­не­дже­рів, ван­та­жни­ків, між­на­ро­дни­ків чи зоо­пси­хо­ло­гів, ствер­джу­ва­ти не­має жо­дних під­став.

То­му шу­кач при­тул­ку не мо­же ска­за­ти, чим він ко­ри­сний. Укра­ї­на з її ли­по­вою ста­ти­сти­кою са­ма не знає, хто їй ко­ри­сний. Да­них не­має, аби об´рун­то­ва­но щось ствер­джу­ва­ти.

І в ко­жно­му ра­зі ін­те­гра­ція — не одно­бі­чний про­цес. Шу­кач при­тул­ку не мо­же ін­те­гру­ва­ти­ся сам. Спіль­но­та, яка йо­го при­ймає, по­вин­на ви­ко­на­ти свою ча­сти­ну ро­бо­ти. А во­на не ви­ко­нує. Звід­си в шу­ка­ча при­тул­ку, ка­жу­чи про­стою мо­вою, і з’яв­ля­є­ться це за­пи­та­н­ня: я маю бу­ти ко­ри­сний цій кра­ї­ні, а чим во­на ко­ри­сна для ме­не?

І це не обра­зли­вість. Це еко­но­мі­ка.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.