Ве­ли­ка вій­на: чи всі її уро­ки ви­вчи­ло люд­ство? 11 ли­сто­па­да у всьо­му сві­ті зга­да­ють про жер­тви пер­шо­го то­таль­но­го кон­флі­кту

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Во­ло­ди­мир ГАЗІН,

Пер­ша сві­то­ва вій­на (1914– 1918), що за­вер­ши­ла­ся 100 ро­ків то­му, не бу­ла не­спо­ді­ва­ною.

До неї вже дав­но то­чи­ли­ся ло­каль­ні вій­ни (ан­гло-бур­ська, ро­сій­сько-япон­ська, бал­кан­ські). При­чи­ни війн бу­ли на по­верх­ні: за­го­стре­н­ня бо­роть­би за рин­ки збу­ту й дже­ре­ла си­ро­ви­ни, по­ча­ток пе­ре­роз­по­ді­лу ко­ло­ній, по­си­ле­н­ня те­ри­то­рі­аль­них пре­тен­зій. Курс на Пер­шу сві­то­ву за­кла­ла фран­ко-прус­ська кам­па­нія 1870–1871 ро­ків, ко­ли Фран­ція, що сто­лі­т­тя­ми ви­бо­рю­ва­ла ге­ге­мо­нію в Єв­ро­пі, за­зна­ла ни­щів­ної по­раз­ки й під­пи­са­ла Фран­кфурт­ський мир, за яким пе­ре­да­ва­ла Ні­меч­чи­ні Ель­зас і Ло­та­рин­гію, ви­пла­чу­ва­ла п’ять мі­льяр­дів фран­ків кон­три­бу­ції, ви­зна­ва­ла її об’єд­на­н­ня. Факт про­го­ло­ше­н­ня Дру­го­го Рей­ху у фран­цузь­ко­му Вер­са­лі сим­во­лі­зу­вав курс Ні­меч­чи­ни на май­бу­тню агре­сив­ну по­лі­ти­ку.

Пі­сля 1871 ро­ку Фран­ція жи­ла іде­єю ре­ван­шу. Ні­меч­чи­на — не­ми­ну­чі­стю но­вої вій­ни з ме­тою оста­то­чно­го ви­ве­де­н­ня її з чи­сла ве­ли­ких дер­жав Єв­ро­пи. Оби­дві кра­ї­ни го­ту­ва­ли­ся й шу­ка­ли со­ю­зни­ків, що теж ма­ли свої ін­те­ре­си. В об’єд­на­ній Ні­меч­чи­ні Ве­ли­ка Бри­та­нія ба­чи­ла го­лов­но­го су­пер­ни­ка. Для Ро­сії, яка пле­ла свою істо­рію в агре­сив­них вій­нах в усіх на­пря­мах, Дру­гий Рейх був не­без­пе­кою на За­хо­ді. От­же, збли­же­н­ня Ан­глії, Ро­сії та Фран­ції за­вер­ши­ло­ся ство­ре­н­ням 1907 ро­ку Ан­тан­ти — вій­сько­во­го со­ю­зу. Ще ра­ні­ше, 1882-го, Ні­меч­чи­на, Ав­стро-угор­щи­на й Іта­лія під­пи­са­ли Тро­їстий со­юз. Пе­ре­хід Іта­лії на бік Ан­тан­ти (1915) в Бер­лі­ні сприйня­ли спо­кій­но. Ге­не­ра­ли за­пев­ни­ли кай­зе­ра Віль­гель­ма ІІ, що ні­чо­го стра­шно­го не ста­ло­ся.

Якщо Іта­лія бу­де на бо­ці Ні­меч­чи­ни, то зна­до­би­ться 15 ди­ві­зій, щоб її за­хи­сти­ти, і стіль­ки ж, щоб роз­би­ти. На­то­мість до ні­ме­цько­го бло­ку при­єд­на­ли­ся Ту­реч­чи­на (2 ли­сто­па­да 1914 р.) і Бол­га­рія (6 ве­ре­сня 1915 р.). Тро­їстий со­юз став Че­твер­ним. Усьо­го у вій­ні взя­ли участь 38 дер­жав!

Три­ва­лий час істо­ри­ки га­да­ли, хто її іні­ці­ю­вав. Чи, мо­же, ні­хто ні­чо­го не пла­ну­вав? Однак 1959 ро­ку істо­рик з ФРН Фріц Фі­шер у до­слі­джен­ні Griff nach der Weltmacht («Ри­вок до сві­то­во­го па­ну­ва­н­ня») до­ку­мен­таль­но до­вів, що про­ви­на за вій­ну ле­жить на­сам­пе­ред на уря­ді Ні­меч­чи­ни. Він по­слав­ся на до­ку­мент «вій­сько­вої ра­ди» 1912 ро­ку, де бу­ло ухва­ле­но рі­ше­н­ня роз­по­ча­ти вій­ну 1914 ро­ку. Там на­чаль­ник Ген­шта­бу ні­ме­цької ар­мії Гель­мут фон Моль­тке за­явив: «Я вва­жаю вій­ну не­ми­ну­чою, і що ско­рі­ше, то кра­ще». Па­ра­лель­но три­ва­ла під­го­тов­ка й гро­мад­ської дум­ки до вій­ни. Ге­не­рал Оле­ксій Бру­си­лов у книж­ці «Мої спо­га­ди» опи­сує епі­зод у ні­ме­цько­му мі­сті Кіс­сін­ге­ні, де він від­по­чи­вав улі­тку 1914-го, ко­ли в цен­трі мі­ста на честь свя­та збу­ду­ва­ли ве­ли­че­зний, на всю пло­щу, де­рев’яний ма­кет мо­сков­сько­го Крем­ля, який у роз­пал свя­тку­ва­н­ня під­па­ли­ли з усіх бо­ків. Нав­ко­ло охо­пле­ної во­гнем спо­ру­ди під му­зи­ку «Бо­же, ца­ря хра­ни» бісну­вав­ся на­товп, апло­ду­вав, ви­гу­ку­вав... І на­о­ста­нок над тлі­ю­чи­ми улам­ка­ми за­гри­мів ні­ме­цький на­ціо­наль­ний гімн. «Так ось у чо­му річ! Ось чо­го їм хо­че­ться!», — оці­ни­ли суть по­ба­че­но­го ге­не­рал і йо­го дру­жи­на. Мо­раль­но-по­лі­ти­чну під­го­тов­ку до вій­ни то­ді де­мон­стру­ва­ли по­ді­бни­ми ша­ба­ша­ми в ба­га­тьох кра­ї­нах, зокре­ма й у Ро­сії. Не тіль­ки Ні­меч­чи­на пра­гну­ла вій­ни як одно­го із за­со­бів усу­не­н­ня про­ти­річ.

Пер­ша сві­то­ва вій­на з її ма­со­ви­ми ар­мі­я­ми, чи­слен­ни­ми фрон­та­ми з гли­бо­ким еше­ло­ну­ва­н­ням обо­рон­них укрі­плень ста­ла та­кою зав­дя­ки про­ми­сло­во-те­хно­ло­гі­чним зру­ше­н­ням у дру­гій по­ло­ви­ні ХІХ — на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя. Ні­меч­чи­на, за­вер­шив­ши про­ми­сло­вий пе­ре­во­рот і по­сів­ши про­від­не мі­сце в Єв­ро­пі, пе­ре­тво­ри­ла­ся на мо­гу­тню вій­сько­во­про­ми­сло­ву дер­жа­ву, ки­ну­ла ви­клик Ве­ли­кій Бри­та­нії, що ма­ла чи­слен­ні ко­ло­ні­аль­ні во­ло­ді­н­ня, і на­віть США. Уже до по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя ви­ро­бни­цтво Ні­меч­чи­ни пе­ре­ва­жа­ло ан­глій­ське. На­то­мість Ан­глія, що бу­ла ду­же близь­ка до ста­ту­су сві­то­вої дер­жа­ви на­при­кін­ці ХІХ — по­ча­тку ХХ ст., втра­ти­ла та­ку мо­жли­вість. А ви­хід США 1894 ро­ку на пер­ше мі­сце в про­ми­сло­во­му роз­ви­тку на пер­ших по­рах не мав по­мі­тно­го впли­ву на по­дії та роз­ста­нов­ку сил у Єв­ро­пі в умо­вах, ко­ли ви­чер­пав­ся ре­сурс ко­ло­ні­аль­них за­гар­бань і по­ста­ла про­бле­ма пе­ре­ді­лу вже за­хо­пле­них во­ло­дінь.

Ра­зом із тим, що осо­бли­во ва­жли­во, у дру­гій по­ло­ви­ні ХІХ сто­лі­т­тя бу­ло за­кла­де­но осно­ви ма­со­во­го ма­шин­но­го ви­ро­бни­цтва зброї — гар­мат і ско­ро­стріль­них гвин­ті­вок, що ство­ри­ло пе­ред­умо­ви для роз­гор­та­н­ня до­бре озбро­є­них ма­со­вих ар­мій.

Стра­те­гі­чний план Ні­меч­чи­ни, всу­пе­реч за­сте­ре­же­н­ням От­то фон Бі­смар­ка що­до ве­де­н­ня вій­ни на два фрон­ти, пе­ред­ба­чав спо­ча­тку роз­гром Фран­ції, а по­тім, за до­по­мо­гою військ пе­ре­ки­ну­тих на Схід, — і Ро­сії. Пе­ре­сто­ро­гу «за­лі­зно­го кан­цле­ра» ні­ве­лю­ва­ла вже до­сить роз­га­лу­же­на на 1914 рік ме­ре­жа за­лі­зниць, яка на­да­ва­ла вій­ськам мо­жли­вість, за­ле­жно від си­ту­а­ції на фрон­ті, швид­ко ма­нев­ру­ва­ти. Ні­меч­чи­ні до­во­ди­лось іно­ді ве­сти вій­ну й на трьох фрон­тах, ря­ту­ю­чи со­ю­зни­ків від роз­гро­му.

Стра­те­гі­чний план Фран­ції вра­хо­ву­вав пе­ре­ва­гу Ні­меч­чи­ни. Але пра­гне­н­ня по­вер­ну­ти Ель­зас і Ло­та­рин­гію штов­ха­ло її до актив­них дій із су­то па­трі­о­ти­чних мо­ти­вів.

При­во­дом для вій­ни ста­ли по­дії, пов’яза­ні з убив­ством 28 черв­ня 1914 ро­ку в Са­ра­є­ві серб­ськи­ми на­ціо­на­лі­ста­ми спад­ко­єм­ця ав­стрій­сько­го пре­сто­лу Фран­ца Фер­ди­нан­да. Бер­лін, уже го­то­вий до вій­ни, вхо­пив­ся за ба­жа­ний при­від і штов­хав Ві­день на ви­мо­ги, не­прийня­тні для Сер­бії. Ви­су­ну­тий Ав­стро­у­гор­щи­ною уль­ти­ма­тум мі­стив стат­ті час­тко­вої від­мо­ви Бел­гра­да від су­ве­ре­ні­те­ту. «Це вій­на в Єв­ро­пі», — ви­гу­кнув мі­ністр за­кор­дон­них справ Ро­сії С.са­зо­нов. За пра­во­слав­ну Сер­бію, оплот ро­сій­ських ін­те­ре­сів на Бал­ка­нах, за­сту­пи­ла­ся Ро­сія.

Усі спро­би зу­пи­ни­ти ма­хо­вик вій­ни, що роз­кру­чу­вав­ся де­да­лі швид­ше, ви­яви­ли­ся мар­ни­ми. А при­чин бу­ло біль­ше ніж до­ста­тньо. Ні­меч­чи­на пра­гну­ла те­ри­то­рі­аль­но­го пе­ре­ді­лу сві­ту й сві­то­во­го па­ну­ва­н­ня. Ан­глію вла­што­ву­вав ста­тус-кво і во­на хо­ті­ла йо­го за­хи­сти­ти. Ро­сія і Ні­меч­чи­на, які зі­ткну­ли­ся в ін­те­ре­сах що­до Сер­бії, ста­ли для істо­рії при­зві­дни­ка­ми Пер­шої сві­то­вої.

Ви­хід за по­ріг ми­ру від­бу­вав­ся швид­ко.1 сер­пня 1914 ро­ку Ні­меч­чи­на ого­ло­си­ла вій­ну Ро­сії, 2-го — ні­ме­цькі вій­ська вві­йшли в Лю­ксем­бург, 3-го — Бер­лін роз­по­чав вій­ну про­ти Фран­ції. І, на­ре­шті, 4 сер­пня у вій­ну всту­пи­ла Ве­ли­ка Бри­та­нія. Її три­ва­ле мов­ча­н­ня бен­те­жи­ло со­ю­зни­ків і обна­ді­ю­ва­ло про­тив­ни­ків, що Лон­дон за­ли­ши­ться осто­ронь. Га­да­є­ться, Ве­ли­ка Бри­та­нія не бу­ла б ве­ли­кою, як­би не во­ло­ді­ла ми­сте­цтвом ве­ли­кої ди­пло­ма­тії. 6 сер­пня Ав­стро-угор­щи­на ого­ло­си­ла вій­ну Ро­сії.

Стра­те­ги про­ро­ку­ва­ли швид­ко­плин­ність бо­йо­вих дій — шість—ві­сім мі­ся­ців. Однак, че­рез при­бли­зну рів­ність сил сто­рін, ма­кси­маль­ну мо­бі­лі­за­цію су­спільств та еко­но­мік, ко­а­лі­цій­ний ха­ра­ктер вій­ни, во­на за­тя­гну­ла­ся більш як на чо­ти­ри ро­ки. Шаль­ки те­ре­зів успі­ху схи­ля­ли­ся то в один, то в дру­гий бік.

Про мас­шта­би вій­ни свід­чить той факт, що в ар­мії во­ю­ю­чих кра­їн бу­ло мо­бі­лі­зо­ва­но 74 міль­йо­ни лю­дей. У бо­йо­вих ді­ях бра­ли участь 29 міль­йо­нів. Най­від­чу­тні­ших втрат за­зна­ла Фран­ція, яка ви­не­сла основ­ний тя­гар вій­ни на За­хі­дно­му фрон­ті. З во­сьми міль­йо­нів мо­бі­лі­зо­ва­них один міль­йон 400 ти­сяч бу­ло вби­то, 600 ти­сяч за­ли­ши­ло­ся ін­ва­лі­да­ми. Най­ва­жли­ві­ша в го­спо­дар­сько­му зна­чен­ні пів­ні­чно-схі­дна область бу­ла сплюн­дро­ва­на; зруй­но­ва­но 6 тис. км за­лі­зниць, 53 тис. км шо­сей­них до­ріг. Кра­ї­на втра­ти­ла чверть на­ціо­наль­но­го ба­гат­ства, з кре­ди­то­ра до вій­ни во­на пе­ре­тво­ри­ла­ся на бор­жни­ка. Борг ли­ше США ста­но­вив 40 млрд. зо­ло­тих фран­ків.

У та­кій мас­шта­бній і три­ва­лій вій­ні пер­ши­ми при­хо­дять до фі­ні­шу ті уча­сни­ки, в яких мен­ші ма­те­рі­аль­ні й люд­ські ре­сур­си. Пі­сля 1916 ро­ку ні­ме­цька ар­мія ско­ро­ти­ла­ся на міль­йон осіб. За­мі­ни­ти їх уже не бу­ло ким. З ма­те­рі­аль­ни­ми ре­сур­са­ми, про­до­воль­ством бу­ло ще гір­ше. Ні­меч­чи­на по­ча­ла схи­ля­ти­ся до ми­ру. Осо­бли­во пі­сля то­го, як 7 кві­тня 1917 ро­ку на бо­ці Ан­тан­ти у вій­ну всту­пи­ли США, що по­стій­но на­ро­щу­ва­ли свої си­ли на За­хі­дно­му фрон­ті.

Ана­ло­гі­чних про­блем не уни­кли й кра­ї­ни Ан­тан­ти. І якщо на За­хо­ді Че­твер­ний блок 1918 ро­ку мав сер­йо­зні про­бле­ми, то на Схо­ді до­міг­ся зна­чних успі­хів. Ма­те­рі­аль­ні ре­сур­си Ро­сії, де на 1914 рік про­ми­сло­вий пе­ре­во­рот ли­ше по­зна­чив­ся, швид­ко ви­чер­па­ли­ся. Дер­жа­ва опи­ни­ла­ся на ме­жі го­спо­дар­сько­го кра­ху, про­цві­та­ло де­зер­тир­ство, сол­да­ти від­мов­ля­ли­ся во­ю­ва­ти і за­ли­ша­ли фронт. По­ста­ча­н­ня Схі­дно­го фрон­ту пе­ре­йня­ли на се­бе со­ю­зни­ки, на­сам­пе­ред Ан­глія і США. Ко­лапс на­став уже на­при­кін­ці 1917 ро­ку. Крах цар­ської Ро­сії при­ско­рив, не без до­по­мо­ги ні­ме­цьких ма­рок, при­хід до вла­ди біль­шо­ви­ків, які обі­ця­ли по­кін­чи­ти з вій­ною і да­ти зем­лю се­ля­нам. 3 бе­ре­зня 1918-го біль­шо­ви­ки прийня­ли про­ди­кто­ва­ні Че­твер­ним со­ю­зом умо­ви Бе­ре­стей­сько­го ми­ру: бу­ло за­фі­ксо­ва­но роз­пад ім­пе­рії, по­раз­ку, ви­хід з вій­ни та зго­ду Ро­сії з те­ри­то­рі­аль­ни­ми змі­на­ми, за­зна­че­ни­ми в до­го­во­рі. Так на­мі­тив­ся мир­ний про­цес на Схо­ді, за­по­ча­тко­ва­ний но­ви­ми вла­дни­ми си­ла­ми — біль­шо­ви­ка­ми. Май­бу­тня до­ля Ро­сії як дер­жа­ви й ім­пе­рії ви­рі­шу­ва­ла­ся на За­хо­ді.

Зі всту­пом у вій­ну США без­по­во­ро­тно по­ру­ши­ла­ся рів­но­ва­га сил і на За­хі­дно­му фрон­ті. У ке­рів­них ко­лах Бер­лі­на за­го­во­ри­ли про не­до­ціль­ність подаль­шо­го про­дов­же­н­ня вій­ни. Во­се­ни 1918 ро­ку від­бу­ли­ся сер­йо­зні змі­ни в ке­рів­ни­цтві Ні­меч­чи­ни. Пар­тія, що розв’яза­ла вій­ну, зре­кла­ся вла­ди. Уряд, роз­бав­ле­ний пра­ви­ми со­ці­ал-де­мо­кра­та­ми Гу­ста­вом Ба­у­е­ром і Фі­лі­пом Шей­де­ма­ном, очо­лив принц Макс Ба­ден­ський, який у ніч з 4-го на 5 жов­тня 1918 ро­ку че­рез Швей­ца­рію звер­нув­ся до аме­ри­кан­сько­го пре­зи­ден­та Ву­дро Віль­со­на з про­ха­н­ням укла­сти пе­ре­мир’я на осно­ві 14 пун­ктів від 8 сі­чня та роз’яснень від 27 ве­ре­сня. 8 жов­тня держ­се­кре­тар США Ро­берт Лан­сінг від іме­ні Віль­со­на від­по­вів на но­ту Ні­меч­чи­ни, ви­ма­га­ю­чи під­твер­ди­ти, що ні­ме­цький уряд при­ймає всі умо­ви, ви­кла­де­ні в 14 пун­ктах і в на­сту­пних за­явах аме­ри­кан­сько­го пре­зи­ден­та.

5 ли­сто­па­да 1918 ро­ку Лан­сінг по­ві­до­мив, що со­ю­зни­ки зго­дні на­да­ти Ні­меч­чи­ні пе­ре­мир’я на умо­вах, які по­ві­до­мить ко­ман­ду­вач со­ю­зних сил мар­шал Фран­ції Фер­ди­нанд Фош. Нім­ців та­кож по­пе­ре­ди­ли, що 14 пун­ктів Віль­со­на пов­ні­стю не по­ши­рю­ва­ти­му­ться на Ні­меч­чи­ну. Оче­ви­дно, що ці пун­кти ста­ли силь­ним хо­дом аме­ри­кан­ської ди­пло­ма­тії за­для ви­зна­н­ня й утвер­дже­н­ня ке­рів­ної ро­лі Ва­шинг­то­на в мир­но­му про­це­сі, а від­так і уза­ко­не­н­ня при­ві­ле­йо­ва­но­го ста­ту­су США у сві­то­вій по­лі­ти­ці в по­во­єн­ні ро­ки.

Ні­ме­цьку де­ле­га­цію очо­лив статс-се­кре­тар уря­ду Ма­кса Ба­ден­сько­го Ма­ті­ас Ерц­бер­гер. Як і бу­ло до­мов­ле­но, 8 ли­сто­па­да 1918 ро­ку о пів на шо­сту ран­ку в шта­бний ва­гон Фо­ша в Комп’єн­сько­му лі­сі при­бу­ла ні­ме­цька де­ле­га­ція. На сло­ва Ерц­бер­ге­ра, що нім­ці при­бу­ли отри­ма­ти «про­по­зи­ції» со­ю­зни­ків, Фош іро­ні­чно за­ува­жив: «А нам по­до­ба­є­ться во­ю­ва­ти». На що Ерц­бер­гер, від­ки­нув­ши ди­пло­ма­ти­чність, пря­мо ска­зав: «А ми вже не мо­же­мо». Фош ви­клав за­зда­ле­гідь за­го­тов­ле­ні умо­ви. Во­ни бу­ли жорс­ткі: про­тя­гом двох ти­жнів нім­ці по­вин­ні ева­ку­ю­ва­ти вій­ська з Бель­гії, Фран­ції, Лю­ксем­бур­гу, Ель­за­су й Ло­та­рин­гії; ви­да­ти со­ю­зни­кам ти­ся­чі ство­лів ку­ле­ме­тів, гар­мат, 50 ви­ни­щу­ва­чів, бо­йо­ві ко­ра­блі, усі під­во­дні чов­ни; пе­ре­да­ти транс­порт­ні за­со­би, все зо­ло­то, отри­ма­не від Ро­сії й Ру­му­нії; по­вер­ну­ти вій­сько­во­по­ло­не­них со­ю­зних ар­мій; ану­лю­ва­ти Бу­ха­рест­ський і Бе­ре­стей­ський до­го­во­ри.

Во­дно­час со­ю­зне ко­ман­ду­ва­н­ня по­го­ди­ло­ся на тим­ча­со­ве за­ли­ше­н­ня ні­ме­цьких військ в Укра­ї­ні й При­бал­ти­ці, щоб за­по­біг­ти вста­нов­лен­ню там кон­тро­лю біль­шо­ви­ків. Пе­ре­мир’я ма­ло три­ва­ти 36 днів. До під­пи­са­н­ня ми­ру про­дов­жу­ва­ла­ся бло­ка­да Ні­меч­чи­ни. Ви­бо­ру Бер­лін не мав. Зво­лі­ка­н­ня обер­ну­ло­ся б іще гір­шим. О пів на шо­сту ран­ку 11 ли­сто­па­да 1918 ро­ку нім­ці під­пи­са­ли пе­ре­мир’я, яке на­бра­ло чин­но­сті об 11 го­ди­ні. На озна­ме­ну­ва­н­ня по­дії бу­ло да­но 101 залп. Це бу­ли остан­ні ар­ти­ле­рій­ські зал­пи Пер­шої сві­то­вої вій­ни. В усіх кра­ї­нах, що во­ю­ва­ли, за­па­ну­ва­ла гір­ка від втрат, але опти­мі­сти­чна ра­дість жи­т­тя.

Че­рез два дні пі­сля Комп’єн­сько­го пе­ре­мир’я, 13 ли­сто­па­да 1918 ро­ку, біль­шо­ви­цька Ро­сія ска­су­ва­ла Бе­ре­стей­ський тра­ктат і збе­ре­гла та­ким чи­ном свою дер­жав­ність та ім­пер­ську су­тність зав­дя­ки ді­ям США у ро­лі ви­рі­шаль­но­го до­важ­ка до пе­ре­мо­ги Ан­тан­ти. У ні­ме­цьких пла­нах сві­то­во­го па­ну­ва­н­ня та­ко­го ста­ту­су їй не від­во­ди­ло­ся.

Ре­зуль­та­ти вій­ни бу­ли епо­халь­ни­ми для пе­ре­мож­ців і сум­ни­ми для всіх. Со­ю­зни­ки втра­ти­ли у вій­ні по­над п’ять міль­йо­нів лю­дей. Кра­ї­ни Че­твер­но­го со­ю­зу — три з по­ло­ви­ною. Бу­ло за­на­па­ще­но міль­йо­ни жит­тів най­кра­що­го ге­но­фон­ду люд­ства. Кіль­кість по­ра­не­них — 21 міль­йон. Втра­ти ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня від го­ло­ду й хво­роб — іще 10 міль­йо­нів. На фрон­тах вій­ни сол­да­та­ми й офі­це­ра­ми во­ю­ва­ло чи­ма­ло май­бу­тніх ві­до­мих дер­жав­них ді­я­чів і воє­на­чаль­ни­ків: Га­рольд Ма­кміл­лан, Ен­то­ні Іден (Ве­ли­ка Бри­та­нія); Гар­рі Тру­мен, Ду­глас Ма­кар­тур, Джордж Сміт Пат­тон (США); Шарль де Голль (Фран­ція) та ін­ші.

Пер­ша сві­то­ва — згу­сток ча­су, який ви­бу­хнув не тіль­ки ого­ле­ни­ми нер­ва­ми су­спільств, утя­гну­тих у вій­ну, а й по­ту­жним подаль­шим роз­ви­тком про­ми­сло­во­сті, в то­му чи­слі й вій­сько­вої, по­явою но­вих ви­дів озбро­є­н­ня для за­сто­су­ва­н­ня на зем­лі, во­ді й у по­ві­трі. З’яви­ла­ся бо­йо­ва авіа­ція, тан­ки, на озбро­єн­ні су­бма­рин — тор­пе­ди, без­дро­то­вий зв’язок, но­ві га­лу­зі в на­у­ці та ви­ро­бни­цтві і на­віть лі­тній час, упер­ше за­про­ва­дже­ний в умо­вах вій­ни. Бу­ло ство­ре­но й упер­ше за­сто­со­ва­но хі­мі­чну зброю. На­слід­ки хі­мі­чної ата­ки шо­ку­ва­ли світ.

Во­єн­ні об­ста­ви­ни ду­же змі­ни­ли й ген­дер­ні сто­сун­ки. Так, якщо здав­на обов’яз­ки ні­ме­цьких жі­нок окре­слю­ва­ли­ся ка­но­на­ми трьох «к» (ку­хня, ді­ти, цер­ква), то під час вій­ни, за­мі­нив­ши сво­їх чо­ло­ві­ків, жін­ки ста­ли за вер­ста­ти, до мар­те­нів­ських пе­чей, по­ве­ли ло­ко­мо­ти­ви, спу­сти­ли­ся в ша­хти. Пі­сля вій­ни чо­ло­ві­ки в Єв­ро­пі зму­ше­ні бу­ли від­дя­чи­ти їм ви­бор­чим пра­вом, за­лу­че­н­ням до дер­жав­ної вла­ди й управ­лі­н­ня, рів­ні­стю, що по­гли­би­ло й роз­ши­ри­ло де­мо­кра­тію не ли­ше в Ста­ро­му Сві­ті.

Вій­на по­зна­чи­ла­ся й на лі­те­ра­ту­рі. Бес­тсе­ле­ри про Пер­шу сві­то­ву, на­пи­са­ні її сол­да­та­ми, чи­та­ють і ни­ні. Се­ред них «Смерть ге­роя» ан­глій­ця Рі­чар­да Ол­дінг­то­на, «Про­ща­вай, зброє» аме­ри­кан­ця Ер­не­ста Ге­мін­гвея, «На За­хі­дно­му фрон­ті без змін» нім­ця Ері­ха Ма­рії Ре­мар­ка, «Во­гонь» фран­цу­за Ан­рі Бар­бю­са…

Ні­меч­чи­на і Ро­сія, які ви­йшли з вій­ни пе­ре­мо­же­ни­ми, від­по­ві­ли сві­то­ві ре­во­лю­ці­я­ми і, вре­шті-решт, то­ру­ва­ли шлях до то­та­лі­та­ри­зму. По­раз­ка Ро­сії у вій­ні при­зве­ла до пе­ре­мо­ги біль­шо­ви­зму як на­сту­пної мо­де­лі «рус­ско­го ми­ра», що бу­ло не чим ін­шим, як но­вим «ви­да­н­ням» фе­о­да­лі­зму в обгор­тці уто­пії. Ні­меч­чи­на, де по­ту­жний роз­ви­ток на­у­ки, те­хні­ки і куль­ту­ри в дру­гій по­ло­ви­ні ХІХ — на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя ви­хлю­пнув­ся во­дно­час не­га­ти­вом ра­сист­ської ідеї пе­ре­ваг ні­ме­цької на­ції над ін­ши­ми, що пі­сля вій­ни транс­фор­му­ва­ла­ся в на­цизм як рі­зно­вид фа­ши­зму, в за­гро­зу ми­ру й сві­ту, ні­скіль­ки не мен­шу, ніж ко­му­нізм. Ко­му­нізм і на­цизм одна­ко­во не при­йма­ли­ся де­мо­кра­ти­чним сві­том. Про­те де­мо­кра­ти­чні кра­ї­ни пі­сля Пер­шої сві­то­вої вій­ни, не спри­йма­ю­чи біль­шо­ви­ків, ні­чо­го не мо­гли вді­я­ти. Во­ни не ма­ли сол­да­тів, щоб звіль­ни­ти Ро­сію від біль­шо­ви­зму. Хто ви­жив у ве­ли­кій вій­ні, не ба­жав во­ю­ва­ти.

Пер­ша сві­то­ва вій­на за­по­ча­тку­ва­ла ши­ро­кий спектр змін: на по­лі­ти­чній кар­ті Єв­ро­пи з’яви­ла­ся низ­ка но­вих дер­жав (Ла­твія, Ли­тва, Есто­нія, Поль­ща Че­хо­сло­вач­чи­на Ав­стрія, Угор­щи­на, Ко­ро­лів­ство сер­бів, хор­ва­тів і сло­вен­ців, Фін­лян­дія, Укра­ї­на, Гру­зія, Азер­бай­джан). Вій­на впли­ну­ла на подаль­ший роз­ви­ток де­мо­кра­тії, пар­ла­мен­та­ри­зму, за­галь­но­го ви­бор­чо­го пра­ва, роз­ши­ре­н­ня те­ри­то­рії їх при­су­тно­сті. Ре­зуль­та­ти до­ся­гнень во­єн­них ро­ків ма­ли ши­ро­ке впро­ва­дже­н­ня й подаль­ший роз­ви­ток у мир­них га­лу­зях, спри­я­ли роз­ви­тко­ві те­хно­ло­гії ви­ро­бни­цтва, йо­го ди­вер­си­фі­ка­ції, по­яві но­вих на­пря­мів у на­у­ці й те­хні­ці, кон­ве­єр­ної си­сте­ми й ав­то­ма­ти­за­ції, що да­ло по­штовх по­ча­тку на­у­ко­во-те­хні­чної ре­во­лю­ції.

Во­дно­час по­ста­ли й пи­та­н­ня: чи міг но­вий вер­саль­сько-ва­шинг­тон­ський сві­то­вий по­ря­док за­без­пе­чи­ти мир в умо­вах роз­ко­лу сві­ту по лі­нії де­мо­кра­тія—то­та­лі­та­ризм, до­віль­но про­ве­де­них мир­ни­ми до­го­во­ра­ми но­вих кор­до­нів, вна­слі­док чо­го з’яви­ла­ся Єв­ро­па-іре­ден­та (міль­йо­ни гро­ма­дян, які ком­па­ктно про­жи­ва­ли за ме­жа­ми сво­їх дер­жав у су­сі­дніх кра­ї­нах) у ро­лі мі­ни спо­віль­не­ної дії? На­скіль­ки ско­ро то­та­лі­тар­ні дер­жа­ви (Ра­дян­ський Со­юз, на­цист­ська Ні­меч­чи­на й фа­шист­ська Іта­лія) пе­ре­йдуть до здій­сне­н­ня сво­їх пла­нів сві­то­во­го па­ну­ва­н­ня?

Ве­ли­ка вій­на (так її на­зи­ва­ли у 1920– 1930-х рр.), не ви­рі­шив­ши ба­га­тьох про­блем, за­кла­да­ла пе­ред­умо­ви Дру­гої сві­то­вої вій­ни.

Люд­ство по­вин­но спи­та­ти се­бе: чи зро­бле­но на­справ­ді на­ле­жні ви­снов­ки з істо­рії ХХ сто­лі­т­тя, яке вмі­сти­ло у свій від­ти­нок ча­су дві кри­ва­ві сві­то­ві вій­ни?

Бри­тан­ська ка­ри­ка­ту­ра

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.