Ста­рий во­рог кра­щий за но­вих двох?

США впро­ва­ди­ли без­пре­це­ден­тні сан­кції про­ти Іра­ну

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Ві­ктор КОНСТАНТИНОВ

На по­ча­тку ли­сто­па­да США впро­ва­ди­ли но­ві сан­кції про­ти Іслам­ської ре­спу­блі­ки Іран.

Ни­ні­шній па­кет на­ймас­шта­бні­ший із будь-ко­ли прийня­тих Ва­шинг­то­ном про­ти Те­ге­ра­на. Ро­зма­ї­т­тям сфер іран­сько­го по­лі­ти­чно­го жи­т­тя, що по­тра­пля­ють під сан­кції, та охо­пле­н­ням рі­зних се­кто­рів іран­ської еко­но­мі­ки ці сан­кції пе­ре­вер­шу­ють не тіль­ки за­хо­ди ча­сів за­го­стре­н­ня іран­ської ядер­ної про­бле­ми, а й ті, які США вво­ди­ли про­ти Іра­ну пі­сля ре­во­лю­ції 1979 р. та на­сту­пної кри­зи із за­ру­чни­ка­ми в аме­ри­кан­сько­му по­соль­стві в Те­ге­ра­ні.

Однак най­ва­жли­ві­ши­ми в ни­ні­шньо­му кро­ці США ста­нуть за­хо­ди про­ти тре­тіх кра­їн за не­до­три­ма­н­ня аме­ри­кан­ських сан­кцій. Цьо­му пи­тан­ню від­во­ди­ться чи­ма­ло мі­сця і в до­ку­мен­ті мі­ні­стер­ства фі­нан­сів, і в чи­слен­них ко­мен­та­рях ви­щих чи­нов­ни­ків пре­зи­дент­ської адмі­ні­стра­ції. Якщо су­ди­ти з на­строю остан­ніх, Ва­шинг­тон справ­ді го­то­вий не да­ти спу­ску і дру­зям, і во­ро­гам. По­ру­шни­кам ре­жи­му сан­кцій обі­ця­ють швид­ке й до­шкуль­не по­ка­ра­н­ня. Схо­же, адмі­ні­стра­ція пре­зи­ден­та До­наль­да Трам­па на­ла­што­ва­на ді­лом до­ве­сти сер­йо­зність сво­їх на­мі­рів, щоб до­би­ти­ся на­да­лі не­у­хиль­но­го ви­ко­на­н­ня її сан­кцій ін­ши­ми чле­на­ми сві­то­вої спіль­но­ти.

Остан­ні­ми ро­ка­ми сан­кції ста­ли, ма­буть, го­лов­ним ін­стру­мен­том у між­на­ро­дній по­лі­ти­ці для Ва­шинг­то­на. Адмі­ні­стра­ція Трам­па й Кон­грес за­сто­со­ву­ють їх охо­че, ча­сто, про­ти де­да­лі біль­шої кіль­ко­сті кра­їн. У спи­сок ці­лей по­тра­пля­ють і го­лов­ні гео­по­лі­ти­чні про­тив­ни­ки (Ки­тай, Ро­сія), і дер­жа­ви, які за­гро­жу­ють ін­те­ре­сам США у клю­чо­вих ре­гіо­нах сві­ту (КНДР, Си­рія), і во­ро­жі ре­жи­ми по су­сід­ству (Ні­ка­ра­гуа, Ве­не­су­е­ла). Ва­га аме­ри­кан­ської еко­но­мі­ки, лі­ди­ру­ю­чі по­зи­ції у сві­то­вій фі­нан­со­вій си­сте­мі ро­блять аме­ри­кан­ські сан­кції справ­ді ефе­ктив­ною збро­єю: їх не­га­тив­ні на­слід­ки не­ми­ну­че при­зво­дять до істо­тних еко­но­мі­чних втрат у їхніх «жертв». Аме­ри­кан­ські сан­кції ефе­ктив­ні ще й то­му, що спіль­но з Ва­шинг­то­ном їх за­без­пе­чу­ють чи­слен­ні со­ю­зни­ки та пар­тне­ри США.

Ось тіль­ки спосо­би за­ру­чи­ти­ся та­кою під­трим­кою бу­ва­ють рі­зні. По­пе­ре­дник Трам­па Ба­рак Оба­ма від­да­вав пе­ре­ва­гу ди­пло­ма­ти­чній під­го­тов­ці, пе­ре­ко­ну­вав пар­тне­рів об’єд­на­ти зу­си­л­ля, перш ніж Ва­шинг­тон на­кла­дав свої сан­кції. Та­кий під­хід вда­ло був ре­а­лі­зо­ва­ний до Ро­сії. Са­ме син­хрон­ність кро­ків США, ЄС та ін­ших кра­їн за­без­пе­чи­ла ефе­ктив­ність тих сан­кцій. Так, та­кий під­хід теж має свою ці­ну. Ва­шинг­то­ну до­во­ди­ло­ся не тіль­ки пе­ре­ко­ну­ва­ти, а й «під­ку­по­ву­ва­ти» пар­тне­рів, обі­ця­ти їм по­сту­пки в ін­ших пи­та­н­нях. До­во­ди­ло­ся обме­жу­ва­ти мас­штаб сан­кцій: США бу­ли го­то­ві до рі­шу­чі­ших за­хо­дів про­ти Мо­скви ще у 2014 р., про що свід­чать ви­слов­лю­ва­н­ня чле­нів пре­зи­дент­ської адмі­ні­стра­ції та кон­гре­сме­нів, але зре­штою по­го­ди­ли­ся з ком­про­мі­сни­ми рі­ше­н­ня­ми, які до­зво­ли­ли взя­ти на борт усіх єе­сів­ців. Але ви­щу ці­ну впро­ва­дже­н­ня сан­кцій ком­пен­су­ва­ли низь­кі ви­тра­ти на збе­ре­же­н­ня ре­жи­му сан­кцій. Рі­ше­н­ня бу­ло спіль­ним, і по­лі­ти­чні втра­ти для США змен­шу­ва­ли­ся, оскіль­ки від­по­від­аль­ність за обме­же­н­ня по­ді­ля­ли лі­де­ри ін­ших кра­їн.

Трамп від­дає пе­ре­ва­гу одно­сто­рон­нім ді­ям. США про­сто став­лять сво­їх пар­тне­рів пе­ред фа­ктом но­вих сан­кцій, які ча­сто б’ють по їхніх ін­те­ре­сах — еко­но­мі­чних і по­лі­ти­чних. Аме­ри­кан­ські пар­тне­ри опи­ня­ю­ться пе­ред не­зру­чним ви­бо­ром між вір­ні­стю со­ю­зни­цько­му обов’яз­ку, ба­жа­н­ням збе­рег­ти по­лі­ти­чну єд­ність За­хо­ду, з одно­го бо­ку, та не­об­хі­дні­стю за­хи­ща­ти свої ін­те­ре­си й не­за­ле­жність зов­ні­шньої по­лі­ти­ки — з дру­го­го. Та­кий під­хід для Ва­шинг­то­на не но­вий: уже пі­сля за­вер­ше­н­ня хо­ло­дної вій­ни США прийня­ли акт Тор­рі­чел­лі й за­кон Хелм­са—бер­то­на, які не тіль­ки по­си­лю­ва­ли аме­ри­кан­ські сан­кції про­ти Ку­би, а й пе­ред­ба­ча­ли за­хо­ди до їх по­ру­шни­ків із тре­тіх кра­їн. Однак су­ча­сна аме­ри­кан­ська по­лі­ти­ка ра­ні­ше ні­ко­ли не ба­чи­ла та­ко­го си­стем­но­го за­сто­су­ва­н­ня одно­сто­рон­ньо­го під­хо­ду до сан­кцій, та­кої мас­шта­бної за­гро­зи ка­раль­них за­хо­дів про­ти іно­зем­них дер­жав і ком­па­ній за не­до­три­ма­н­ня аме­ри­кан­ських за­ко­но­дав­чих актів про сан­кції.

На цьо­му тлі сан­кції Ва­шинг­то­на про­ти Іра­ну на­бу­ва­ють осо­бли­во­го зву­ча­н­ня. Для ба­га­тьох кра­їн ни­ні­шній ви­ток аме­ри­ка­но-іран­сько­го кон­флі­кту не­ро­зрив­но пов’яза­ний із рі­ше­н­ням Трам­па про ви­хід з уго­ди що­до іран­ської ядер­ної про­гра­ми. Крок, зро­бле­ний аме­ри­кан­ською адмі­ні­стра­ці­єю, за ме­жа­ми США ви­кли­кав під­трим­ку й ро­зу­мі­н­ня ли­ше в дав­ніх і не­при­ми­рен­них во­ро­гів Те­ге­ра­на — Са­у­дів­ської Ара­вії та Ізра­ї­лю. Уго­да бу­ла пло­дом тяж­ких ба­га­то­лі­тніх пе­ре­го­во­рів і він­ча­ла зу­си­л­ля не тіль­ки аме­ри­кан­ських ди­пло­ма­тів, а й їхніх ко­лег з ООН, Ве­ли­кої Бри­та­нії, Фран­ції, Ні­меч­чи­ни, КНР та Ро­сії. Мір­ку­ва­н­ня вла­сно­го по­лі­ти­чно­го пре­сти­жу, по­бо­ю­ва­н­ня за ста­біль­ність Близь­ко­го і Се­ре­дньо­го Схо­ду ви­зна­чи­ли не­прийня­т­тя аме­ри­кан­ської по­зи­ції ін­ши­ми уча­сни­ка­ми уго­ди, а во­дно­час — і не­прийня­т­тя аме­ри­кан­ських сан­кцій, які США вве­ли про­ти Те­ге­ра­на, щоб, за сло­ва­ми Трам­па, «при­му­си­ти Іран під­пи­са­ти кра­щу, че­сні­шу уго­ду».

Ни­ні­шній па­кет сан­кцій про­ти Іра­ну ви­рі­зня­є­ться не тіль­ки об­ся­гом і ва­гою за­хо­дів, а й ро­зма­ї­т­тям по­лі­ти­чних умов, які США став­лять пе­ред Іра­ном, якщо той хо­че по­збу­ти­ся гні­ту сан­кцій. Тут, крім но­вої, «кра­щої», уго­ди що­до ядер­ної про­бле­ми, і від­мо­ва від під­трим­ки те­ро­ри­сти­чних груп на всьо­му Близь­ко­му Схо­ді, і ви­хід із Си­рії, і при­пи­не­н­ня низ­ки вій­сько­вих про­грам. Під ци­ми умо­ва­ми ра­до під­пи­са­ли­ся б і єв­ро­пей­ці. Осо­бли­вих сим­па­тій до Іра­ну не­має ні в Па­ри­жі, ні в Лон­до­ні, ні в Бер­лі­ні. Але в єди­но­му па­ке­ті сан­кцій за­хо­ди, що зруй­ну­ва­ли уго­ду 2015 р., за­ли­ша­ю­ться не­від’єм­ною ча­сти­ною.

Ко­ли в трав­ні ц.р. США ви­йшли з уго­ди з Іра­ном, Єв­ро­пей­ський Со­юз по­обі­цяв зро­би­ти все для збе­ре­же­н­ня до­ку­мен­та. На­сам­пе­ред тре­ба бу­ло збе­рег­ти еко­но­мі­чні пе­ре­ва­ги, які отри­му­вав Іран пі­сля укла­де­н­ня уго­ди, — во­ни за­ли­ша­ю­ться ледь не го­лов­ним мо­ти­вом для Те­ге­ра­на до­три­му­ва­ти­ся уго­ди. ЄС ви­рі­шив за­хи­сти­ти свої ком­па­нії і єв­ро­пей­ські ін­ве­сти­ції в Іра­ні від аме­ри­кан­ських сан­кцій. Для цьо­го Єв­ро­ко­мі­сія да­ла ЄБРР до­звіл про­дов­жу­ва­ти про­е­кти в Іра­ні (прав­да, в бан­ку ви­рі­ши­ли утри­ма­ти­ся, все-та­ки по­бо­ю­ю­чись за­хо­дів із бо­ку США) і за­пла­ну­ва­ла ство­ри­ти спе­ці­аль­ний роз­ра­хун­ко­вий ме­ха­нізм, че­рез який, в об­хід аме­ри­кан­ських сан­кцій, про­хо­ди­ти­муть гро­шо­ві по­то­ки по уго­дах із Те­ге­ра­ном.

По су­ті, дії Єв­ро­со­ю­зу ста­ли пря­мим ви­кли­ком США і по­ста­ви­ли під за­гро­зу ді­є­вість сан­кцій­ної зброї Ва­шинг­то­на. Са­ме то­му в ли­сто­па­до­во­му па­ке­ті сан­кцій аме­ри­кан­ська адмі­ні­стра­ція стіль­ки ува­ги при­ді­ли­ла за­хо­дам про­ти по­ру­шни­ків ре­жи­му. Ва­шинг­тон має на­мір да­ти бій не тіль­ки Іра­ну, а й усім, хто за­сум­ні­ва­є­ться у пра­ві США за­сто­со­ву­ва­ти ма­кси­маль­но ши­ро­ко своє на­ціо­наль­не за­ко­но­дав­ство у сфе­рі між­на­ро­дних сан­кцій.

У 1996 р., ко­ли че­рез по­си­ле­н­ня ем­бар­го про­ти Ку­би ви­ни­кла за­гро­за за­сто­су­ва­н­ня аме­ри­кан­ських сан­кцій про­ти єв­ро­пей­ських ком­па­ній, ЄС теж пі­шов на низ­ку сер­йо­зних за­хо­дів, зокре­ма ухва­лив за­ко­но­дав­чі акти, що до­зво­ля­ли єв­ро­пей­ським юри­ди­чним осо­бам не ви­ко­ну­ва­ти аме­ри­кан­ські ви­мо­ги. Однак то­ді ЄС від­дав пе­ре­ва­гу вре­гу­лю­ван­ню кон­флі­кту ди­пло­ма­ти­чним шля­хом: єв­ро­пей­ці обме­жи­ли спів­пра­цю з Ку­бою, на­то­мість США зо­бов’яза­ли­ся не вжи­ва­ти про­ти них за­хо­дів за­без­пе­че­н­ня сан­кцій. За­ко­но­дав­чі акти ЄС так ні­ко­ли й не за­сто­со­ву­ва­ли­ся. Не­має сум­ні­вів, що й те­пер ЄС ви­бе­ре та­кий са­мий шлях уре­гу­лю­ва­н­ня су­пе­ре­чки з Ва­шинг­то­ном. Ось тіль­ки адмі­ні­стра­ція Трам­па на­вряд чи пі­де на пе­ре­го­во­ри про пом’якше­н­ня за­хо­дів про­ти тре­тіх кра­їн. І мі­ністр фі­нан­сів Сті­вен Мну­чін, і спец­пред­став­ник по Іра­ну Бра­ян Хук уже за­яви­ли, що жо­дних ви­ня­тків із ре­жи­му сан­кцій не бу­де. Єди­не по­сла­бле­н­ня (з-під сан­кцій ви­ве­де­ні по­став­ки іран­ської на­фти у ві­сім кра­їн — Гре­цію, Ін­дію, Іта­лію, КНР, Тай­вань, Ту­реч­чи­ну, Ре­спу­блі­ку Ко­рея та Япо­нію) має тим­ча­со­вий ха­ра­ктер, що під­твер­див держ­се­кре­тар США Майк Пом­пео.

Ко­ли йде­ться про про­бле­ми гло­баль­ної по­лі­ти­ки, ЄС за­ли­ша­є­ться роз­дро­бле­ним та слаб­ким і ви­сту­пи­ти єди­ним фрон­том про­ти Ва­шинг­то­на на­вряд чи змо­же. До то­го ж у скла­ді Єв­ро­со­ю­зу чи­ма­ло аме­ри­кан­ських клі­єн­тів на кшталт Ру­му­нії, яких Ва­шинг­тон змо­же ви­ко­ри­ста­ти про­ти пла­нів ЄС, якщо все-та­ки єв­ро­пей­ці ви­рі­шать іти до кін­ця. Не слід очі­ку­ва­ти рі­шу­чих дій і з бо­ку Япо­нії, Пів­ден­ної Ко­реї чи ін­ших екс­пор­те­рів іран­ської на­фти. У жорс­тко­му спа­рин­гу з Ва­шинг­то­ном у пи­та­н­нях тор­го­вель­но­го дис­ба­лан­су та фі­нан­су­ва­н­ня аме­ри­кан­ської вій­сько­вої при­су­тно­сті ці кра­ї­ни вже по­сту­пи­ли­ся адмі­ні­стра­ції Трам­па, а іран­ське пи­та­н­ня в їхніх на­ціо­наль­них ін­те­ре­сах по­сі­дає зна­чно менш ва­жли­ве мі­сце.

Із ті­єї ж при­чи­ни не слід очі­ку­ва­ти під­ри­ву сан­кцій­но­го ре­жи­му з бо­ку кра­їн, що роз­ви­ва­ю­ться, зокре­ма й Укра­ї­ни, які мо­гли б ско­ри­ста­ти­ся но­ви­ми пе­ре­шко­да­ми для Іра­ну в до­сту­пі до за­хі­дних те­хно­ло­гій та ре­сур­сів і за­про­по­ну­ва­ти свої те­хно­ло­гі­чні про­ду­кти. Ці кра­ї­ни за­над­то за­ле­жать від Ва­шинг­то­на по­лі­ти­чно й еко­но­мі­чно. В умо­вах жорс­ткої гри, яку США ве­дуть сьо­го­дні в пи­тан­ні сан­кцій, Ва­шинг­тон на­пев­но не зро­бить по­сла­блень ні для ко­го, і пі­ти про­ти ньо­го аме­ри­кан­ські клі­єн­ти не на­ва­жа­ться.

За­ли­ша­ю­ться Ки­тай і Ро­сія. Ці кра­ї­ни на­пев­но про­і­гно­ру­ють ви­мо­ги США, тим біль­ше що на між­на­ро­дній аре­ні та­ку по­лі­ти­ку мо­жна об´рун­ту­ва­ти пра­гне­н­ням збе­рег­ти іран­ську ядер­ну уго­ду й за­хи­сти­ти мир на Близь­ко­му Схо­ді. Ві­дно­си­ни Пе­кі­на та Мо­скви з Ва­шинг­то­ном і так да­ле­кі від пар­тнер­ських, отож оби­дві дер­жа­ви не по­бо­я­ться ри­зи­кну­ти діа­ло­гом зі США. Та й са­мих сан­кцій їм бо­я­ти­ся не до­во­ди­ться: Ро­сія «обві­ша­на» вла­сни­ми обме­же­н­ня­ми так, що до­да­ти щось сут­тє­ве май­же ні­ку­ди (при­найм­ні не вда­рив­ши сер­йо­зно по ін­те­ре­сах єв­ро­пей­ців); сто­сов­но ж КНР Ва­шинг­тон по­ки що по­бо­ю­є­ться впро­ва­джу­ва­ти мас­шта­бні сан­кції (за­ли­ша­ю­ться ли­ше то­чко­ві за­хо­ди, на кшталт вжи­тих ці­єї осе­ні че­рез вій­сько­во-те­хні­чні зв’яз­ки з Ро­сі­єю).

Ось тіль­ки по­ру­ше­н­ня аме­ри­кан­ських сан­кцій ма­ти­ме, швид­ше, сим­во­лі­чний ха­ра­ктер. Щоб не тіль­ки про­і­гно­ру­ва­ти сан­кції, а й за­без­пе­чи­ти їхній по­зи­тив­ний еко­но­мі­чний ефект — і для Те­ге­ра­на, і для се­бе, — Ки­таю й Ро­сії зна­до­бля­ться без­пе­чні фі­нан­со­ві ме­ха­ні­зми. Як свід­чать спро­би від­мо­ви­ти­ся від ви­ко­ри­ста­н­ня до­ла­ра та ство­ри­ти аль­тер­на­тив­ні за­хі­дним між­на­ро­дні роз­ра­хун­ко­ві си­сте­ми, до­сяг­ти про­ри­ву в цих пи­та­н­нях по­ки що не вда­ло­ся на­віть під пря­мою за­гро­зою вла­сній еко­но­мі­ці (як у ви­пад­ку з Ро­сі­єю). На­вряд чи за­ра­ди Іра­ну Мо­сква і Пе­кін ста­ра­ти­му­ться кра­ще.

У пи­тан­ні іран­ських сан­кцій США гра­ють ду­же жорс­тко. Але й став­ка ви­со­ка — під­твер­ди­ти свою ге­ге­мо­нію у сві­ті та зда­тність ди­кту­ва­ти свою во­лю на­віть у си­ту­а­ції, ко­ли не­має під­трим­ки ба­га­тьох со­ю­зни­ків. І слід ви­зна­ти: шан­си пе­ре­мог­ти у США — ви­со­кі, от­же спи­су­ва­ти з ра­хун­ків сві­то­вої по­лі­ти­ки аме­ри­кан­ське лі­дер­ство пе­ред­ча­сно.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.