TARASEVYCH V. M.

Economy of Ukraine (Ukrainian) - - Contents - V. M. TARASEVYCH, Professor, Doctor of Econ. Sci., Head of the Chair of Political Economy National Metallurgical Academy of Ukraine (Dnipro)

– A quarter of a century of Ukraine’s independence: actual contexts and imperatives of socio economic reforms

Actual aspects of ethnonational, civilizational and global contexts as well as socio economic conditions of urgent nationally oriented reforms in Ukraine have been considered. Emphasis is placed on their vital imperatives, the underestimation of which threatens irrevocable peripherization of the national economy and society.

Keywords: ethnos, superethnos, nation, civilization, world system, globalism, economic interests, institutes per se, proto institutes, developed center, semi periphery, periphery, state capitalism, national accord and consolidation, development strategy.

Всту­пні за­ува­же­н­ня

Фун­да­мен­таль­ні стат­ті про­від­них уче­них еко­но­мі­стів, ака­де­мі­ків НАН Украї ни О.І. Амо­ші [1], Б.В. Бур­кин­сько­го [2], В.П. Ви­шнев­сько­го [3], В.М. Гей­ця [4; 5], Б.М. Да­ни­ли­ши­на [6], Е.М. Лі­ба­но­вої [7], чле­нів ко­ре­спон­ден­тів НАН Укра­ї­ни В.Д. Ба­зи­ле­ви­ча [8], М.І. Звє­ря­ко­ва [9] у го­лов­но­му еко­но­мі­чно­му жур­на­лі кра­ї­ни за­да­ли ви­со­ку на­у­ко­ву план­ку при­уро­че­ної до юві­лею Не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни дис

© Та­ра­се­вич Ві­ктор Ми­ко­ла­йо­вич (Tarasevych Viktor Mykolaiovych), 2017; e mail: viktarasevich@ gmail.com.

* Ма­те­рі­ал пу­блі­ку­є­ться в по­ряд­ку ди­ску­сії, роз­по­ча­тої в жур­на­лі “Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни” № 8 за 2016 р., в ав­тор­ській ре­да­кції.

ку­сії про під­сум­ки та пер­спе­кти­ви со­ці­аль­но еко­но­мі­чно­го ро­зви­тку укра­їн­сько­го су­спіль­ства і дер­жа­ви. До­слі­джу­ва­на ав­то­ра­ми і за­про­по­но­ва­на для обго­во­ре­н­ня скла­дна про­бле­ма­ти­ка є ду­же акту­аль­ною та від са­мо­го по­ча­тку ви­хо­дить за су­то еко­но­мі­чні ме­жі в ши­ро­кий ду­хов­ний, со­ці­аль­ний і по­лі­ти­чний про­стір, що пов ною мі­рою від­по­від­ає стан­дар­там су­ча­сної по­стне­кла­си­чної на­у­ки, гло­ба­ліст­сько ево­лю­ціо­ніст­ській за­галь­но­на­у­ко­вій кар­ти­ні сві­ту, яка актив­но фор­му­є­ться, та ін­те гра­цій­ній кар­ти­ні еко­но­мі­чної ре­аль­но­сті. От­же, ціл­ком ло­гі­чним і до­ціль­ним є під­три­ма­н­ня за­яв­ле­но­го те­о­ре­ти­ко ме­то­до­ло­гі­чно­го рів­ня і гно­се­о­ло­гі­чно­го мас­шта бу обго­во­ре­н­ня, зро­зумі­ло, з акцен­том на йо­го від­но­сно менш роз­ро­бле­них те­ма ти­чних аспе­ктах.

Ни­ні вже оче­ви­дно, що на­бу­т­тя Укра­ї­ною фор­маль­них атри­бу­тів су­ве­ре­ні­те­ту і не­за­ле­жно­сті ви­яви­ло­ся спра­вою не­зрів­нян­но менш скла­дною, ніж їх на­пов­не­н­ня ре­аль­ним змі­стом. На­віть ве­ли­че­зні втра­ти в “ша­ле­ні” 1990 ті ро­ки сьо­го­дні не зда ються та­ки­ми бо­лі­сни­ми, як втра­та, хо­ча й тим­ча­со­ва, те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті, гли­бо­ка си­стем­на кри­за еко­но­мі­ки, су­спіль­ства і дер­жа­ви. Не при­мен­шу­ю­чи без­умов ної зна­чу­що­сті ва­жли­вих до­ся­гнень епо­хи не­за­ле­жно­сті, слід ви­зна­ти, що різ­ке по гір­ше­н­ня всіх по­ка­зни­ків на­ціо­наль­но­го ба­гат­ства, яв­не “сти­ска­н­ня” на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки по­рів­ня­но з мас­шта­ба­ми 1991 р., озна­ки втра­ти дер­жа­вою між­на­ро­дної суб’єктно­сті є зов­сім не ви­пад­ко­ви­ми. Без­пре­це­ден­тни­ми де­мо­гра­фі­чни­ми втра­та ми жи­вий ор­га­нізм на­ції си­гна­лі­зує про не­без­пе­чні хво­ро­би, без пра­виль­но­го діа гно­сту­ва­н­ня і лі­ку­ва­н­ня яких він мо­же опи­ни­ти­ся на ме­жі ви­жи­ва­н­ня. За чверть сто­лі­т­тя су­спіль­ство бу­ло свід­ком і, швид­ше, об’єктом, ніж суб’єктом, ба­га­тьох еко но­мі­чних ре­форм, які, зре­штою, ви­яви­ли­ся не стіль­ки оздо­ров­чи­ми, скіль­ки хво ро­бо­твор­ни­ми. Чо­му? Мо­жли­во, обра­ний уже в пер­ші ро­ки не­за­ле­жно­сті єв­ро­пей ський ве­ктор еко­но­мі­чно­го ро­зви­тку був по­мил­ко­вим? Мо­жли­во, нав­па­ки, про єв­ро­пей­ські зу­си­л­ля бу­ли не­до­ста­тньо рі­шу­чи­ми і по­слі­дов­ни­ми? Чи не за­над­то ве­ли­ки­ми є жер­тви, які при­не­се­но Укра­ї­ною на вів­тар єв­ро­пей­сько­го ви­бо­ру? Оче ви­дно, що ці та ряд ін­ших го­стрих пи­тань не ма­ють су­то еко­но­мі­чних від­по­від­ей.

На­при­кін­ці 2016 р. Укра­ї­на отри­ма­ла не­при­єм­ні но­ви­ни з Брюс­се­ля, які за ли­ши­ли­ся та­ки­ми на­віть пі­сля вве­де­н­ня дов­го­о­чі­ку­ва­но­го без­ві­зо­во­го ре­жи­му. Під впли­вом Ні­дер­лан­дів го­ло­ви дер­жав і уря­дів 28 дер­жав – чле­нів ЄС ухва­ли­ли за галь­не ба­че­н­ня , від­по­від­но до яко­го Уго­да про асо­ці­а­цію між Укра­ї­ною та ЄС: 1) не на­дає ста­ту­су кан­ди­да­та на вступ до Єв­ро­со­ю­зу і не ство­рює зо­бов’язань при­сво­єн ня та­ко­го ста­ту­су Укра­ї­ні в май­бу­тньо­му; 2) не мі­стить зо­бов’язань від­но­сно за без­пе­че­н­ня Укра­ї­ні з бо­ку ЄС або дер­жав чле­нів га­ран­тій ко­ле­ктив­ної без­пе­ки чи ін­шої вій­сько­вої до­по­мо­ги або під­трим­ки; 3) не на­дає укра­їн­ським гро­ма­дя­нам або гро­ма­дя­нам Єв­ро­со­ю­зу від­по­від­но пра­ва про­жи­ва­ти і пра­цю­ва­ти на те­ри­то­рії від­по­від­но дер­жав – чле­нів ЄС або Укра­ї­ни; 4) не ви­ма­гає до­да­тко­вої фі­нан­со­вої під­трим­ки з бо­ку дер­жав чле­нів для Укра­ї­ни * . На фо­ні Brexit, мі­гра­цій­ної кри­зи, не­без­пе­чних про­це­сів де­хри­сти­я­ні­за­ції та ісла­мі­за­ції в ЄС, а та­кож пер­ма­нен­тної гли­бо­кої кри­зи в Укра­ї­ні це рі­ше­н­ня мо­же бу­ти зро­зумі­лим для єв­ро­пей­ців. Але що во­но озна­чає для Укра­ї­ни? Що озна­ча­ють для Укра­ї­ни пе­ре­мо­га Д. Трам­па та йо­го пер­ші рі­ше­н­ня на по­сту Пре­зи­ден­та США, си­ту­а­ція на Близь­ко­му Схо­ді та в Си­рії, зро­ста­н­ня гео­по­лі­ти­чно­го впли­ву Ро­сії, вклю­че­н­ня ки­тай­сько­го юа­ня до ко­ши­ка клю­чо­вих ва­лют МВФ, роз­ши­ре­н­ня ЄВ­РА­ЗЕС і ШОС?

* Опу­бли­ко­ван текст ре­ше­ния ЕС по Со­гла­ше­нию об ас­со­ци­а­ции с Украи­ной [Еле­ктрон ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : http://www.segodnya.ua/politics/pnews/opublikovan tekst resheniya es po soglasheniyu ob associacii s ukrainoy 779914.html.

Ці та ряд ін­ших вза­є­мозв’яза­них по­дій свід­чать про те­кто­ні­чні зру­ше­н­ня гло баль­но­го мас­шта­бу . Світ, що ото­чує Укра­ї­ну, стає ін­шим. Мо­но­цен­три­чна не­о­лі­бе раль­на гло­ба­лі­за­ція та екс­пан­сіо­ніст­ська єв­ро­пей­ська та єв­ро­а­тлан­ти­чна ін­те­гра ція як ви­зна­чаль­ні зов­ні­шні умо­ви чвер­тьсто­рі­чної ево­лю­ції не­за­ле­жної Укра­ї­ни втра­ча­ють без­умов­не сві­то­ве до­мі­ну­ва­н­ня, так са­мо як і США – по­зи­ції гео­по­лі ти­чно­го і гео­еко­но­мі­чно­го ге­ге­мо­на. На сві­то­вій “ша­хів­ни­ці” зро­стає роль ін­ших фі­гур і но­вих пра­вил. Не менш зна­чу­щі змі­ни від­бу­ва­ю­ться в укра­їн­сько­му су­спіль­стві . Біль­шість укра­їн­ців уже де­що іна­кше, ніж 3–4 ро­ки то­му, оці­ню­ють про­бле­ми вій­ни і ми­ру, еко­но­мі­ки і по­лі­ти­ки, рин­ку і дер­жа­ви, спів­від­но­ше­н­ня де­мо­кра­тії та до­бро­бу­ту. Оче­ви­дно, що укра­їн­ське су­спіль­ство в чер­го­вий раз сти ка­є­ться з про­бле­мою са­мо­і­ден­ти­фі­ка­ції , са­мо­і­ден­ти­фі­ка­ції в но­вих умо­вах мі­сця і ча­су, зро­зумі­ло, в ши­ро­кій істо­ри­чній ре­тро­спе­кти­ві. Са­ма по со­бі ця про­бле­ма є не но­вою і для біль­шо­сті на­ро­дів сві­ту до­сить три­ві­аль­ною. Їх до­свід свід­чить, що її ви­рі­ше­н­ня не ле­жить у су­то еко­но­мі­чній або по­лі­ти­чній пло­щи­ні. За сво­єю сут тю во­на є уні­вер­сум­ною та ін­те­гра­цій­ною, і в цьо­му сен­сі по від­но­шен­ню до еко но­мі­ки – кон­текс­ту­аль­ною.

З ура­ху­ва­н­ням ви­ще­ви­кла­де­но­го ме­тою стат­ті є осми­сле­н­ня де­яких аспе­ктів ці­єї кон­текс­ту­аль­ної про­бле­ми, зокре­ма – акту­аль­них етно­на­ціо­наль­них, ци­ві­лі за­цій­них і гло­баль­них про­це­сів, а та­кож без­по­се­ре­дньо пов’яза­них з ни­ми со­ці аль­но еко­но­мі­чних умов та ім­пе­ра­ти­вів на­зрі­лих на­ціо­наль­но орі­єн­то­ва­них ре форм в Укра­ї­ні, подаль­ше не­до­оці­ню­ва­н­ня яких у пра­кти­чній со­ці­аль­но еко но­мі­чній по­лі­ти­ці є не­без­пе­чним без­по­во­ро­тною пе­ри­фе­рі­за­ці­єю на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки та су­спіль­ства. За при­кла­дом піо­не­рів ди­ску­сії ми звер­не­мо­ся, пе­ред усім, до тих зна­чу­щих те­о­рій, фун­да­мен­таль­ний ха­ра­ктер і про­гно­сти­чні мо­жли во­сті яких про­йшли пе­ре­вір­ку ча­сом. Оскіль­ки ж будь яка те­о­рія має ціл­ком пев ний ін­тер­вал істин­но­сті, за ме­жа­ми яко­го по­тре­бує аде­ква­тної мо­дер­ні­за­ції, по ло­же­н­ня ці­єї стат­ті, що спи­ра­ю­ться на зга­да­ні те­о­рії, ма­ють по­ста­но­во­чний і дис ку­сій­ний ха­ра­ктер.

Етно­на­ціо­наль­ний кон­текст

У по­лі­ти­ку­мі на­шо­го пів­ні­чно­го су­сі­да утвер­ди­ла­ся дум­ка про ро­сі­ян та укра­їн­ців як єди­ний на­род з усі­ма на­слід­ка­ми, які ви­пли­ва­ють звід­си. Важ­ко ска­за­ти, на яку на­у­ко­ву те­о­рію во­на спи­ра­є­ться, а з під­ру­чни­ків істо­рії по­лі­ти­кам по­вин­но бу­ти ві­до­мо, що бі­ло­ру­си, ро­сі­я­ни й укра­їн­ці – рі­зні на­ро­ди, хо­ча й ви­ро­сли з одно­го схі­дно­слов’ян­сько­го ко­рі­н­ня. Утім, у су­ча­сній на­у­ці (істо­ри­чній, гео­гра­фі­чній, ет но­гра­фі­чній, по­лі­ти­чній, еко­но­мі­чній та ін.) тер­мін “на­род” вжи­ва­є­ться до­сить рід­ко та обе­ре­жно – ду­же вже він аб­стра­ктний, по­лі­се­ман­ти­чний, уні­вер­саль­ний, че­рез що не зда­тний від­обра­зи­ти су­тні­сну спе­ци­фі­ку рі­зних люд­ських спіль­но­стей.

Не ду­же при­хиль­но ста­вив­ся до цьо­го тер­мі­на і Л.М. Гумі­льов – ав­тор фун­да мен­таль­ної та ори­гі­наль­ної те­о­рії етно­ге­не­зу (па­сіо­нар­но­сті), яка грун­ту­є­ться на ге­ні­аль­них іде­ях на­шо­го ви­зна­чно­го спів­ві­тчи­зни­ка В.І. Вер­над­сько­го (на­при­клад, про біо­хі­мі­чну енер­гію жи­вої ре­чо­ви­ни, її ди­на­мі­ку і зв’яз­ки з ко­смі­чним ви­про мі­ню­ва­н­ням [10, с. 9–14]) і бу­ла успі­шно апро­бо­ва­на на ма­те­рі­а­лах ре­аль­ної ево лю­ції не менш як 40 етно­сів на істо­ри­чно­му від­різ­ку май­же у 4 тис. ро­ків [11; 12; 13; 14]. Одра­зу за­ува­жи­мо: оскіль­ки етнос , за Л.М. Гумі­льо­вим, це, пе­ред­усім, біо фі­зи­чна спіль­ність, хо­ча й зав­жди одя­гне­на в ту або ін­шу су­спіль­ну обо­лон­ку [11, с. 55], то в те­о­рії етно­ге­не­зу акцен­то­ва­на та­ка де­тер­мі­на­ція при­ро­дни­ми про­це­са ми су­спіль­них, ко­ли в люд­ській жит­тє­ді­яль­но­сті до­мі­ну­ють не вла­сне ді­яль­ні, а

по­ве­дін­ко­ві акти, в люд­ській пси­хі­ці – не­вер­баль­но ге­не­ти­чне і чут­тє­во сві­до­ме на­ча­ла * , а в су­спіль­них ін­сти­ту­тах – від­по­від­ні пе­ред і про­то­ін­сти­ту­цій­ні скла до­ві. У те­о­рії не пред­став­ле­но ба­зо­вих ме­ха­ні­змів впли­ву етні­чних атри­бу­тів на по­лі­ти­ку та еко­но­мі­ку, ду­хов­ність і со­ці­аль­ність, хо­ча та­кий, по­за сум­ні­вом, є, на що ав­тор те­о­рії не втом­лю­є­ться звер­та­ти ува­гу.

Якщо, від­по­від­но до роз­ро­бок Л.М. Гумі­льо­ва, вва­жа­ти XIII ст. да­тою на­ро дже­н­ня укра­їн­сько­го етно­су ** , то, з ура­ху­ва­н­ням змі­ни па­сіо­нар­но­го на­пру­же­н­ня етні­чної си­сте­ми за­ле­жно від її ві­ку (див. рис.) [11, с. 81], у по­то­чно­му сто­літ­ті він від­зна­чає свій 800 рі­чний юві­лей, пе­ре­бу­ва­ю­чи на зльо­ті фа­зи на­дло­му і в пе­ред день над­скла­дно­го пе­ре­хо­ду до інер­цій­ної фа­зи. Пі­сля ви­да­тних пе­ре­мог па­сіо нар­но­го під­не­се­н­ня та акма­ти­чної фа­зи – утво­ре­н­ня Укра­їн­ської Ко­за­цької Дер жа­ви та об’єд­на­н­ня ба­га­тьох укра­їн­ських зе­мель – у фа­зі на­дло­му від­бу­ва­є­ться різ­ке зни­же­н­ня рів­ня па­сіо­нар­но­сті, що, як свід­чить істо­рія ря­ду етно­сів, у то­му чи­слі за­хі­дно­єв­ро­пей­ських, мо­же спри­чи­ни­ти роз­кол етні­чної си­сте­ми, а в умо вах агре­сив­но­го зов­ні­шньо­го етні­чно­го ото­че­н­ня – її пе­ред­ча­сну за­ги­бель (при бли­зно на 700 ро­ків ра­ні­ше від­ве­де­но­го при­ро­дою стро­ку). Схі­дно­слов’ян­ська Ки­їв­ська Русь *** , що опи­ни­ла­ся в по­ді­бно­му ста­но­ви­щі, бу­ла вря­то­ва­на прий ня­т­тям пра­во­слав’я, яке ка­та­лі­зу­ва­ло про­це­си етні­чної ре­ге­не­ра­ції й та­ким чи­ном за­без­пе­чи­ло ви­жи­ва­н­ня схі­дно­слов’ян­сько­го су­пе­ре­тно­су **** в умо­вах про­ти­дії чи­слен­ним зов­ні­шнім агре­со­рам і йо­го ря­тів­ний пе­ре­хід в інер­цій­ну фа­зу.

Як ві­до­мо, істо­рія не­рід­ко в чо­мусь по­вто­рю­є­ться. З одно­го бо­ку , у вла­сне ет ні­чно­му від­но­шен­ні в ося­жній істо­ри­чній пер­спе­кти­ві зов­ні­шні за­гро­зи са­мо­му існу­ван­ню су­ча­сно­го укра­їн­сько­го етно­су є ду­же ма­ло­ймо­вір­ни­ми, оскіль­ки па­сіо нар­не на­пру­же­н­ня су­сі­дніх су­пе­ре­тно­сів є яв­но не­до­ста­тнім для аси­мі­ля­цій­ної екс пан­сії: за­хі­дно­єв­ро­пей­ський су­пе­ре­тнос при­бли­зно на 500 ро­ків стар­ший і вві­йшов у фа­зу об­ску­ра­ції, а ро­сій­ський і му­суль­ман­ський су­пе­ре­тно­си – одно­лі­тки укра­їн сько­го етно­су [11, с. 350–351], а то­му не ма­ють по­трі­бної на­дли­шко­вої па­сіо­нар ної енер­гії.

З ін­шо­го бо­ку , не мо­жна не­до­оці­ню­ва­ти ви­кли­ки і не­без­пе­ки етні­чно­го на­дло му і зга­да­но­го фа­зо­во­го пе­ре­хо­ду. По пер­ше , у скла­ді укра­їн­сько­го етно­су, як і будь яко­го ін­шо­го в цьо­му ві­ці, чи­слен­ні суб­па­сіо­на­рії , які мно­жа­ться, ви­ті­сня­ють па­сіо нар­них і гар­мо­ній­них осіб ***** пра­кти­чно з усіх “ко­ман­дних ви­сот” і та­ким чи ном за­без­пе­чу­ють до­мі­ну­ва­н­ня аде­ква­тних со­бі та аль­тер­на­тив­них па­сіо­на­рі­ям сте­ре­о­ти­пів (па­тер­нів) по­ве­дін­ки, які вда­ло мар­ку­ю­ться кон­це­пта­ми ім­пе­ра­ти

* Як ві­до­мо, вка­за­ні на­ча­ла є пе­ре­ва­жно ір­ра­ціо­наль­ни­ми, то­му в етні­чній по­ве­дін­ці пе­ре ва­жає ме­та­ін­стин­ктив­на і пе­ред­ді­яль­на актив­ність (про спів­від­но­ше­н­ня мета­по­ве­дін­ки, пе­ред ді­яль­но­сті, по­ве­дін­ки і вла­сне ді­яль­но­сті див. де­таль­ні­ше у [15, с. 135–139, 146–149]). “В етно­сі, на від­мі­ну від су­спіль­ства, пра­цю­ють не сві­до­мі рі­ше­н­ня, а від­чу­т­тя та умов­ні ре­флек си” [13, с. 178].

** У зо­ні па­сіо­нар­но­го по­штов­ху XIII ст. опи­ни­ли­ся до­ли­на Прип’яті та При­дні­пров’я: звід­си по­ча­ла­ся мі­гра­ція змі­ша­но­го слов’ян­сько­го на­се­ле­н­ня, яке зго­дом скла­ло етнос, який на­зи­ва­є­ться укра­їн­ським [12, с. 148]. В осно­ву су­ча­сно­го укра­їн­сько­го ти­пу ліг кра­ні­о­ло­гі­чний тип древ­лян, а не по­лян і сі­ве­рян [16, с. 299–300].

*** За Л. Гумі­льо­вим, слов’ян­ський етнос, що на­ро­див­ся в I ст. н. е., у X ст. пе­ре­бу­вав в інер­цій­ній фа­зі, а в XIII ст. – у фа­зі об­ску­ра­ції.

**** Су­пе­ре­тнос пред­став­ляє гру­пу етно­сів, що ви­ни­кли в ре­зуль­та­ті па­сіо­нар­но­го по­штов­ху в одно­му ре­гіо­ні та пов’яза­ні спіль­ні­стю істо­ри­чної до­лі.

***** У па­сіо­на­рі­їв ве­ли­чи­на ім­пуль­су па­сіо­нар­но­го на­пру­же­н­ня пе­ре­ви­щує ве­ли­чи­ну ім­пуль­су ін­стин­кту, у гар­мо­ній­них осіб вка­за­ні ве­ли­чи­ни є рів­ни­ми, а у суб­па­сіо­на­рі­їв – пер­ша є мен­шою за остан­ню [11, с. 71–75].

ва­ми: “Ми вто­ми­ли­ся від ви­да­тних” і “Тіль­ки не так, як бу­ло” [11, с. 349]. Йдеть ся, зокре­ма, про та­кі яко­сті, як втра­та по­чу­т­тя спіль­но­сті та істо­ри­зму, его­їзм, гі­пер тро­фо­ва­не спо­жи­ва­цтво, па­ра­зи­тизм, рва­цтво, твор­ча па­сив­ність і лі­но­щі. По ді­бне суб­па­сіо­нар­не се­ре­до­ви­ще ви­яв­ля­є­ться ду­же по­жив­ним для та­ких, вла­сне, еко­но­мі­чних фе­но­ме­нів, як при­вла­сне­н­ня адмі­ні­стра­тив­ної та по­лі­ти­чної рен­ти, не­спри­я­тли­ві умо­ви для дрі­бно­го і се­ре­дньо­го бі­зне­су, “при­хва­ти­за­ція” об’єктів, ство­ре­них пра­цею міль­йо­нів по­пе­ре­дни­ків, і на­ро­дже­н­ня олі­гар­хії, рей­дер­ство, ре­кет, “кри­шу­ва­н­ня” і “віджи­ма­н­ня” бі­зне­су, “від­ка­ти”, ко­ру­пція і т. п. * . Зро­зу­мі ло, па­сіо­нар­ні та гар­мо­ній­ні осо­би по­чу­ва­ю­ться в по­ді­бно­му се­ре­до­ви­щі не­за­тиш но і в пов­ній від­по­від­но­сті з “ефе­ктом Ті­бу” [17] пра­гнуть по­ки­ну­ти йо­го, ча­сто від­да­ю­чи пе­ре­ва­гу еко­но­мі­чній емі­гра­ції, ніж при­сто­су­ван­ню до де­ві­ан­тних, з їхньої то­чки зо­ру, сте­ре­о­ти­пів еко­но­мі­чної по­ве­дін­ки. Де­я­кі па­сіо­на­рії по­пов­ню ють ря­ди ра­ди­каль­них ру­хів і ор­га­ні­за­цій. У та­кий не­хи­трий спо­сіб на­ціо­наль­на еко­но­мі­ка втра­чає кри­ти­чно ва­жли­ві дже­ре­ла ін­но­ва­цій­но­го са­мо­ро­з­ви­тку і по тра­пляє в “пас­тку” ре­гре­сив­ної ста­гна­ції.

По дру­ге , по­то­чне ста­но­ви­ще укра­їн­сько­го етно­су ускла­днює йо­го ві­до­ма ам­бі ва­лен­тність . Як і пер­ші слов’яни на по­ча­тку но­вої ери, укра­їн­ці пі­сля сво­го етніч

* Як це не па­ра­до­ксаль­но, але са­ме у фі­гу­рі homo oeconomicus суб­па­сіо­на­рії зна­хо­дять ду­же близь­кі для се­бе ри­си, які ви­прав­до­ву­ють їхні дії, на­при­клад, ціл­ком “бла­го­ро­дне” пра­гне­н­ня мак си­мі­зу­ва­ти вла­сні ви­го­ди, мі­ні­мі­зу­ю­чи при цьо­му вла­сні ви­тра­ти, пе­ред­усім, за чу­жий ра­ху­нок.

но­го на­ро­дже­н­ня роз­се­ли­ли­ся в при­ро­дно клі­ма­ти­чних ча­сти­нах Єв­ро­пи, які істо­тно роз­рі­зня­ю­ться та роз­ді­ле­ні по­ві­тря­ною ме­жею, що від­по­від­ає ізо­тер­мі сі­чня. На схід від ці­єї ме­жі се­ре­дня тем­пе­ра­ту­ра – від’єм­на, зи­ма – хо­ло­дна, мо роз­на, ча­сто су­ха, пе­ре­ва­жа­ють сте­по­ві та лі­со­сте­по­ві ланд­ша­фти, а за­хі­дні­ше – зи­ми пе­ре­ва­жно во­ло­гі й те­плі, із сльо­тою і ту­ма­ном, до­мі­ну­ють лі­со­ві та лі­со­сте по­ві ланд­ша­фти [12, с. 34–35]. Ха­ра­ктер­ні для цих при­ро­дно клі­ма­ти­чних умов при­ро­дні стан­дар­ти ціл­ком пев­ним чи­ном від­обра­зи­ли­ся на сте­ре­о­ти­пах по­ве­дін ки, у то­му чи­слі го­спо­дар­ської, мі­сце­во­го укра­їн­сько­го на­се­ле­н­ня. Оче­ви­дно, на при­клад, що для успі­шно­го го­спо­да­рю­ва­н­ня в лі­со­вій і сте­по­вій зо­нах по­трі­бні ба­га­то в чо­му рі­зні зна­н­ня, вмі­н­ня, на­ви­чки, те­хно­ло­гі­чні па­тер­ни, еко­но­мі­чні про­то­ін­сти­ту­ти.

Де­тер­мі­но­ва­но­му вка­за­ни­ми при­ро­дни­ми стан­дар­та­ми фор­му­ван­ню та ін­сти ту­ціо­на­лі­за­ції за­хі­дно­укра­їн­сько­го і схі­дно­укра­їн­сько­го су­бе­тно­сів * укра­їн­сько­го ет но­су спри­я­ло і ви­мі­рю­ва­не де­кіль­ко­ма сто­лі­т­тя­ми їх пе­ре­бу­ва­н­ня у скла­ді, від­по від­но, за­хі­дно­єв­ро­пей­сько­го і ро­сій­сько­го су­пе­ре­тно­сів . Зро­зумі­ло, що під впли вом цих су­пе­ре­тно­сів та їх ти­туль­них етно­сів сте­ре­о­ти­пи по­ве­дін­ки за­хі­дних і схі­дних укра­їн­ців пев­ним чи­ном змі­ни­ли­ся. Мен­ше та­кі змі­ни за­че­пи­ли схі­дних укра­їн­ців, оскіль­ки укра­їн­ці, бі­ло­ру­си і ро­сі­я­ни є етні­чни­ми одно­лі­тка­ми. За по рів­ня­но не­три­ва­лий пів­сто­лі­тній пе­рі­од пе­ре­бу­ва­н­ня об’єд­на­но­го укра­їн­сько­го етно­су у скла­ді ра­дян­сько­го (ро­сій­сько­го) су­пе­ре­тно­су зга­да­на ам­бі­ва­лен­тність не бу­ла по­до­ла­на (ін­ше су­пе­ре­чи­ло б за­ко­нам етно­ге­не­зу), хо­ча й на­бу­ла при­хо­ва ні­ших та зов­ні м’якших форм. Прин­ци­по­во ва­жли­во, що во­на не ста­ла пе­ре­шко дою для по­си­ле­н­ня укра­їн­сько­го за­галь­но­е­тні­чно­го по­ве­дін­ко­во­го ім­пе­ра­ти­ву “Тіль­ки не так, як бу­ло”.

У нас на очах укра­їн­ський етнос пра­гне по­ки­ну­ти “обійми” ро­сій­сько­го су­пер етно­су, дрей­фу­ю­чи в на­пря­мі за­хі­дно­єв­ро­пей­сько­го су­пе­ре­тно­су. З ура­ху­ва­н­ням вла­сти­во­го етні­чним вза­є­мо­ді­ям чі­тко­го роз­ме­жу­ва­н­ня “сво­їх” і “чу­жих” [12, с. 26], а та­кож зга­да­них ві­ко­вих від­мін­но­стей, імо­вір­не вклю­че­н­ня укра­їн­сько­го етно­су до за­хі­дно­єв­ро­пей­сько­го су­пе­ре­тно­су не обі­цяє “ман­ни не­бе­сної”. Зро­зу мі­ло, не мо­жна не­до­оці­ню­ва­ти по­зи­тив­ний вплив сте­ре­о­ти­пів по­ве­дін­ки, у то­му чи­слі еко­но­мі­чної, ви­ро­бле­них за­хі­дно­єв­ро­пей­ськи­ми гар­мо­ній­ни­ми, пра­це­люб ни­ми осо­ба­ми в пе­рі­од інер­цій­ної фа­зи, і та­ких при­ва­бли­вих для укра­їн­ців у ви гля­ді єв­ро­пей­ських цін­но­стей . До ре­чі, пра­гне­н­ня до во­ло­ді­н­ня остан­ні­ми ви­кли ка­не не тіль­ки при­ро­дним ба­жа­н­ням до­бро­бу­ту і більш ви­со­кої яко­сті жи­т­тя, але і про­я­ва­ми пси­хо­ло­гії на­слі­ду­ва­н­ня , вла­сти­вої мо­лод­шо­му етно­су, а та­кож ві­до­мим де­мон­стра­цій­ним ефе­ктом і по­ве­дін­ко­вим ім­пе­ра­ти­вом “Будь та­ким, як я” [11, с. 349] інер­цій­ної фа­зи етно­ге­не­зу – етні­чної “зо­ло­тої осе­ні”, яку за­хі­дно­єв­ро пей­ський су­пе­ре­тнос не так дав­но за­ли­шив і вхо­дже­н­ня в яку є жит­тє­во не­об­хід ним для укра­їн­сько­го етно­су.

Про­те ціл­ком оче­ви­дни­ми і сер­йо­зни­ми є етні­чні ви­кли­ки зга­да­но­го вклю­чен ня. По пер­ше , в цьо­му ви­пад­ку до­ся­гне­н­ня укра­їн­ським етно­сом фа­зи гар­мо­ній­ної інер­ції є ду­же про­бле­ма­ти­чним, оскіль­ки укра­їн­ські па­сіо­на­рії ще актив­ні­ше мі­гру ва­ти­муть до зон зни­же­но­го па­сіо­нар­но­го на­пру­же­н­ня, тим са­мим по­збав­ля­ю­чи ет нос енер­гії, не­об­хі­дної для фа­зо­во­го пе­ре­хо­ду. По дру­ге , укра­їн­ці ри­зи­ку­ють без­по се­ре­дньо, впри­тул, сти­кну­ти­ся з ха­ра­ктер­ним для су­ча­сної за­хі­дно­єв­ро­пей­ської ет

* Су­бе­тнос – це стій­ка вну­трі­шньо­е­тні­чна спіль­ність, так зва­на та­ксо­но­мі­чна оди­ни­ця, яка не по­ру­шує єд­но­сті етно­су [11, с. 38]. Зро­зумі­ло, бу­до­ва і стру­кту­ра укра­їн­сько­го етно­су є на­ба­га­то скла­дні­ши­ми, про­те ця про­бле­ма­ти­ка ви­хо­дить за ме­жі да­ної стат­ті.

ні­чної об­ску­ра­ції жорс­тким ім­пе­ра­ти­вом “Будь та­ким, як ми” (і не пра­гни до чо­гось ін­шо­го, крім їжі і пи­т­тя) [11, с. 310–311, 349] та від­по­від­ни­ми по­ве­дін­ко­ви­ми сте ре­о­ти­па­ми, які в пов­сяк­ден­но­му жит­ті по­ста­ють у ви­гля­ді ре­ци­ди­вів де­куль­ту­ри за­ції, де­хри­сти­я­ні­за­ції, де­кон­стру­кції, одно­ста­те­вих шлю­бів і ба­тьків, екс­пан­сії сек су­аль­них мен­шин, пе­до­фі­лії і т. п. Ясно, що та­ке зі­ткне­н­ня мо­же спри­чи­ни­ти ток си­чну еро­зію і му­та­цію тих по­ве­дін­ко­вих сте­ре­о­ти­пів, які є кри­ти­чно ва­жли­ви­ми для пе­ре­хо­ду в інер­цій­ну фа­зу етно­ге­не­зу.

По тре­тє , на­дії на до­мі­ну­ва­н­ня мо­лод­шо­го й актив­ні­шо­го укра­їн­сько­го ет но­су у скла­ді за­хі­дно­єв­ро­пей­сько­го су­пе­ре­тно­су на­вряд чи є ре­а­лі­сти­чни­ми, адже, з одно­го бо­ку, йо­го па­сіо­нар­на енер­ге­ти­ка є яв­но не­до­ста­тньою для “піджив­лен ня” чи­слен­них за­хі­дно­єв­ро­пей­ських суб­па­сіо­на­рі­їв, а з ін­шо­го – на­вряд чи в цьо му від­но­шен­ні укра­їн­ський етнос є кон­ку­рен­то­спро­мо­жним з близь­ко­схі­дни­ми етно­са­ми, чи­слен­ні пред­став­ни­ки яких актив­но емі­гру­ють до За­хі­дної Єв­ро­пи. По че­твер­те , оскіль­ки рі­вень ком­плі­мен­тар­но­сті (не­у­сві­дом­ле­ної етні­чної сим па­тії) за­хі­дно­укра­їн­сько­го су­бе­тно­су і за­хі­дно­єв­ро­пей­сько­го су­пе­ре­тно­су істо­тно пе­ре­ви­щує та­кий між остан­нім і схі­дно­укра­їн­ським су­бе­тно­сом * , а рі­вень ком­плі мен­тар­но­сті між схі­дно­укра­їн­ським су­бе­тно­сом і ро­сій­ським су­пе­ре­тно­сом є знач но ви­щим за та­кий між остан­нім і за­хі­дно­укра­їн­ським су­бе­тно­сом, то ціл­ком імо вір­ни­ми є по­гли­бле­н­ня вну­трі­шньо­го етні­чно­го роз­ри­ву , зро­ста­н­ня етні­чної дис тан­ції між дво­ма су­бе­тно­са­ми єди­но­го етно­су, що істо­тно ускла­днить змі­цне­н­ня укра­їн­ської на­ції.

Якщо не бу­де вжи­то аде­ква­тних за­по­бі­жних ком­пен­са­цій­них за­хо­дів, то озна че­ні фе­но­ме­ни етні­чної мар­гі­на­лі­за­ції мо­жуть ста­ти ре­аль­ні­стю і ка­та­лі­зу­ва­ти мар гі­на­лі­за­цію еко­но­мі­чну , в то­му чи­слі подаль­шу де­гра­да­цію ді­яль­ні­сно ви­до­вої та га­лу­зе­вої стру­кту­ри на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки, ін­те­ле­кту­аль­но осві­тньої та про­фе сій­но ква­лі­фі­ка­цій­ної стру­кту­ри на­ціо­наль­но­го люд­сько­го ка­пі­та­лу, а та­кож еко но­мі­чну ті­ні­за­цію і фра­гмен­та­цію вну­трі­шньо­го рин­ку. Аде­ква­тні етні­чно­му ві­ку та осо­бли­вим па­тер­нам го­спо­да­рю­ва­н­ня су­бе­тно­сів еко­но­мі­чні кон­ку­рен­тні пе­ре ва­ги мо­жуть за­ли­ши­ти­ся в ла­тен­тно­му і не­акту­а­лі­зо­ва­но­му ста­ні.

Це є вір­ним і сто­сов­но етні­чних груп , які ме­шка­ють в Укра­ї­ні. Ко­жна з них, будь то ро­сі­я­ни, бі­ло­ру­си, мол­да­ва­ни, крим­ські та­та­ри, бол­га­ри, угор­ці, ру­му­ни, по­ля­ки, єв­реї ** , є но­сі­єм уні­каль­них по­ве­дін­ко­вих па­тер­нів го­спо­да­рю­ва­н­ня, пов но­та ре­а­лі­за­ції та по­зи­тив­ний вплив яких на ро­зви­ток на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки ба­га­то в чо­му ви­зна­ча­ю­ться змі­стом і ха­ра­кте­ром між­е­тні­чних вза­є­мо­дій і на­ціо наль­но­го бу­дів­ни­цтва.

Ви­хо­ди­ти­ме­мо з то­го, що на­ція , на від­мі­ну від етно­су, є спіль­ні­стю уні­вер­сум но­го, ци­ві­лі­за­цій­но­го ти­пу, в якій осо­бли­вим чи­ном вза­є­мо­ді­ють не тіль­ки етно при­ро­дні, але й еко­но­мі­чні, со­ці­аль­ні, ду­хов­ні та по­лі­ти­чні ком­по­нен­ти. На­да­лі ми звер­не­мо­ся до роз­гля­ду чо­ти­рьох остан­ніх. Тут же акцен­ту­є­мо де­я­кі вла­сне етні­чні аспе­кти. Істо­рії не ві­до­мі ви­пад­ки успі­шно­го і без­кров­но­го за­вер­ше­н­ня фор­му­ва­н­ня мо­но­е­тні­чної на­ції. Успі­шні на­ції є по­лі­е­тні­чни­ми і скла­дни­ми, а їх ста­нов­ле­н­ня де­мон­струє ду­же зна­чу­щі для Укра­ї­ни уро­ки. Оскіль­ки етні­чна енер

* За­хі­дно­єв­ро­пей­ський су­пе­ре­тнос зна­чною мі­рою є чу­жим для схі­дно­укра­їн­сько­го су­бет но­су, а “вхо­дже­н­ня до чу­жо­го су­пе­ре­тно­су зав­жди пе­ред­ба­чає від­мо­ву від вла­сної етні­чної до­мі нан­ти та за­мі­ну її на па­нів­ну си­сте­му цін­но­стей но­во­го су­пе­ре­тно­су…” [13, с. 182–183]. Су­дя­чи з по­дій на Дон­ба­сі, етні­чна про­бле­ма “свій – чу­жий” є ду­же го­строю і зло­бо­ден­ною.

** На­ве­де­ний пе­ре­лік вклю­чає в се­бе тіль­ки най­чи­слен­ні­ші етні­чні гру­пи (за да­ни­ми пе­ре пи­су на­се­ле­н­ня 2001 р.).

гія є ір­ра­ціо­наль­ною за ви­зна­че­н­ням, вза­є­мо­дії не­ком­плі­мен­тар­них етні­чних спіль­но­стей (етно­сів, су­бе­тно­сів, етні­чних груп, кон­сор­цій, кон­ві­ксій та ін.) є не без­пе­чни­ми го­стрим про­ти­сто­я­н­ням і кро­во­про­ли­т­тям, якщо на­ле­жним ра­ціо­наль ним чи­ном не су­блі­му­ю­ться і не ре­гу­лю­ю­ться силь­ною на­ціо­наль­ною дер­жа­вою, очо­лю­ва­ною па­сіо­нар­ни­ми і гар­мо­ній­ни­ми осо­ба­ми. Ко­жна етні­чна спіль­ність по­вин­на отри­ма­ти до­ста­тній про­стір для ре­а­лі­за­ції іма­нен­тних їй сте­ре­о­ти­пів по ве­дін­ки, у то­му чи­слі го­спо­дар­ської, і та­кі умо­ви са­мо­ре­а­лі­за­ції, які б, з одно­го бо­ку, не по­сту­па­ли­ся пе­ред та­ки­ми для її “ро­ди­чів” в ін­ших кра­ї­нах, а з ін­шо­го – не дис­кри­мі­ну­ва­ли ін­ші етні­чні спіль­но­сті * .

Але чи мо­жли­во це при до­мі­ну­ван­ні суб­па­сіо­на­рі­їв? Ду­же сум­нів­но. Як же бу­ти? Зви­чай­но, мо­жна спо­ді­ва­ти­ся на те, що в кри­ти­чній си­ту­а­ції під впли­вом ін­стин­кту са­мо­збе­ре­же­н­ня во­ни по­сту­пля­ться “ко­ман­дни­ми ви­со­та­ми” па­сіо­на­рі­ям. Мож ли­ви­ми є спо­ді­ва­н­ня на но­вий па­сіо­нар­ний по­штовх або па­сіо­нар­ні “ін’єкції” від су­сі­дніх етно­сів і/або су­пе­ре­тно­сів. Але в істо­ри­чній “скар­бни­ці” укра­їн­сько­го ет но­су пе­ре­ва­жає ін­ший образ дій. Укра­їн­ські па­сіо­на­рії про­дов­жу­ють на­ро­джу­ва­ти ся й актив­но ді­я­ти, і пе­ред за­гро­за­ми існу­ван­ню етно­су по­ту­жний по­тен­ці­ал їх са­мо ор­га­ні­за­ції акту­а­лі­зу­є­ться і за до­по­мо­гою етні­чної ре­ге­не­ра­ції кон­вер­ту­є­ться не в за­да­ну ззов­ні, а все­ре­ди­ну орі­єн­то­ва­ну твор­чу етно­на­ціо­наль­ну спів­твор­чість і бу­дів ни­цтво. Зре­штою по­вин­ні пе­ре­мог­ти лю­ди, які, за сло­ва­ми Л.М. Гумі­льо­ва, “зно­ву по­кла­дуть в осно­ву не свій осо­би­стий его­їсти­чний ін­те­рес, не свою шку­ру, а свою кра­ї­ну, як во­ни від­чу­ва­ють її, свій етнос, свою тра­ди­цію” [11, с. 338].

Ци­ві­лі­за­цій­ний ви­мір

Як ві­до­мо, укра­їн­ський по­лі­ти­кум і зна­чна ча­сти­на гро­ма­дян де­мон­стру­ють при­хиль­ність до єв­ро­пей­сько­го ви­бо­ру. Ясно, що йде­ться не про йо­го гео­гра­фі­чне зна­че­н­ня, оскіль­ки гео­гра­фі­чно Укра­ї­на без­аль­тер­на­тив­но роз­та­шо­ва­на в цен­трі Єв­ро­пи як ча­сти­ні сві­ту, а про вхо­дже­н­ня кра­ї­ни до скла­ду Єв­ро­пей­ської ци­ві­лі за­ції . Але що озна­чає кон­цепт “Єв­ро­пей­ська ци­ві­лі­за­ція”? Він до­бре ві­до­мий, але не­до­ста­тньо пі­зна­ний. Чо­му, при­мі­ром, су­то гео­гра­фі­чний кри­те­рій обра­но для ти­по­ло­гі­за­ції та на­зви ци­ві­лі­за­цій – над­скла­дних уні­вер­сум­но си­нер­ге­ти­чних люд­ських спіль­но­стей пла­не­тар­но­го мас­шта­бу?

З по­зи­цій бу­ден­ної сві­до­мо­сті – ні­чо­го не­зви­чай­но­го, оскіль­ки будь яка на зва є до­сить умов­ною. Го­во­рять же, на­при­клад, про схі­дні ци­ві­лі­за­ції? Го­во­рять. Але не прийня­то го­во­ри­ти про афри­кан­ську, ав­стра­лій­ську ци­ві­лі­за­цію або про ци­ві­лі­за­цію Ан­тар­кти­ди. Як ба­чи­мо, на­віть на рів­ні бу­ден­ної сві­до­мо­сті вка­за­ний кри­те­рій не є без­пе­ре­чним. Сум­ні­ви в йо­го ко­ре­ктно­сті мо­жуть по­си­ли­тись, якщо взя­ти до ува­ги тем­по­раль­ний про­стір, який ним по­зна­ча­є­ться. Ма­є­ться на ува­зі зов­сім не весь Єв­ро­пей­ський кон­ти­нент від Атлан­ти­ки до Ура­лу, а ли­ше йо­го за хі­дна ча­сти­на – За­хі­дна Єв­ро­па ** , та істо­ри­чний пе­рі­од не з мо­мен­ту по­яви тут пер­ших го­мі­ні­дів, а з ча­сів хре­сто­вих по­хо­дів, ко­ли світ, що ото­чу­вав За­хі­дну Єв­ро пу, бу­ло ого­ло­ше­но вар­вар­ським.

* Л.М. Гумі­льов пи­сав, що дер­жав­на і пар­тій­на вла­да в СРСР “ціл­ком сві­до­мо ігно­ру­ва­ла сам факт існу­ва­н­ня в кра­ї­ні рі­зних етно­сів зі сво­ї­ми тра­ди­ці­я­ми та сте­ре­о­ти­па­ми по­ве­дін­ки і тим са мим про­во­ку­ва­ла ці на­ро­ди до від­окрем­ле­н­ня”. “…Єди­но пра­виль­ний де­віз стій­ко­го спів­існу­ван ня на­ро­дів у по­лі­е­тні­чній дер­жа­ві – “У ми­рі, але на­рі­зно”. Во­ро­жне­ча і кро­во­про­ли­т­тя по­чи­на ються са­ме то­ді, ко­ли лю­дям на­ві­ю­ють, що во­ни є одна­ко­ви­ми” [13, с. 186–187, 169].

** До ре­чі, стро­го гео­гра­фі­чно ті кра­ї­ни, які прийня­то від­но­си­ти до Цен­траль­ної та Схі­дної Єв­ро­пи (Поль­ща, Че­хія, Сло­вач­чи­на, Угор­щи­на та ін.), роз­та­шо­ва­ні в за­хі­дній ча­сти­ні Єв­ро пей­сько­го кон­ти­нен­ту, а на про­сто­рах Схі­дної Єв­ро­пи роз­та­шо­ва­на за­хі­дна ча­сти­на Ро­сії.

Сум­ні­ви бу­ден­ної сві­до­мо­сті ба­га­то в чо­му не­ми­ну­че роз­сі­ю­ю­ться, якщо ми пе­ре­хо­ди­мо від неї до на­у­ко­во­го ми­сле­н­ня, до на­у­ки про ци­ві­лі­за­ції та звер­та­є­мо ся до тих фун­да­мен­таль­них роз­ро­бок ві­до­мих ві­тчи­зня­них уче­них – Ю.М. Па­хо мо­ва та Ю.В. Пав­лен­ко [18; 19], – які не по­сту­па­ю­ться ви­зна­ним на­у­ко­вим до­сяг не­н­ням М. Да­ни­лев­сько­го, А. Тойн­бі, Ф. Фу­ку­я­ми, С. Хан­тінг­то­на, О. Шпен­гле ра та ін­ших до­слі­дни­ків зі сві­то­вим ім’ям. Гео­гра­фі­чний кри­те­рій ти­по­ло­гі­за­ції ци­ві­лі­за­цій якщо і ви­ко­ри­сто­ву­є­ться у су­ча­сній на­у­ці, то тіль­ки як до­по­мі­жний. Го­лов­ни­ми ж кри­те­рі­я­ми ви­сту­па­ють ре­лі­гія і ду­хов­ність як ви­твір люд­сько­го ге­нія, а не слі­пих сил при­ро­ди, най­більш стій­кі, ін­ва­рі­ан­тні та дов­го­ча­сні атри­бу­ти ве ли­кої люд­ської спіль­но­сті, три­ва­лість жи­т­тя яких є не­по­рів­нян­ною з та­кою у ет ні­чних спіль­но­стей, кра­їн і дер­жав. З цих по­зи­цій кон­цепт “Єв­ро­пей­ська ци­ві­лі за­ція” є від­обра­же­н­ням ві­до­мо­го з Но­во­го ча­су екс­пан­сіо­ніст­сько­го єв­ро­по­цент ри­зму , який по­сту­по­во втра­чає істо­ри­чне до­мі­ну­ва­н­ня. Кон­цепт має яв­ні озна­ки пе­ре­тво­ре­ної фор­ми, що при­хо­вує від не­о­бі­зна­них де­я­кі ва­жли­ві аспе­кти істин но­го змі­сту, що до­зво­ляє ви­ко­ри­ста­ти йо­го в рі­зних, у то­му чи­слі его­їсти­чних, ці­лях. Про що йде­ться?

Одним з клю­чо­вих ім­пе­ра­ти­вів єв­ро­по­цен­три­зму та йо­го пря­мо­го спад­ко­єм ця – аме­ри­ка­но­цен­три­зму – є ме­сі­ан­ство, яке пе­ред­ба­чає актив­ний і ча­сто агре сив­ний екс­порт, про­су­ва­н­ня за­хі­дно­єв­ро­пей­ських цін­но­стей, стан­дар­тів і норм, у то­му чи­слі по­лі­ти­ко пра­во­вих та еко­но­мі­чних, як най­ви­щою мі­рою ци­ві­лі­зо­ва них, а то­му єди­но пра­виль­них і та­ких, що під­ля­га­ють без­за­сте­ре­жній і кон­тро­льо ва­ній ім­пле­мен­та­ції. Не­рід­ко та­ке про­су­ва­н­ня має на ме­ті, пе­ред­усім, на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си окре­мих за­хі­дно­єв­ро­пей­ських кра­їн, а та­кож по­лі­ти­ко еко­но­мі­чні ін­те ре­си ціл­ком пев­них ТНК і бі­знес груп. Не се­крет, що аде­ква­тні ви­ще­ви­кла­де­но­му по­ло­же­н­ня є зов­сім не дру­го­ря­дни­ми в Уго­ді про асо­ці­а­цію між Укра­ї­ною та ЄС. На пер­ший по­гляд, ло­гі­ка укла­да­н­ня та ім­пле­мен­та­ції Уго­ди є без­пе­ре­чною: якщо Укра­ї­на пра­гне увійти до ло­на Єв­ро­пей­ської ци­ві­лі­за­ції, во­на по­вин­на прийня­ти єв­ро­пей­ські цін­но­сті й ді­я­ти у су­во­рій від­по­від­но­сті з ни­ми. Як го­во­ри­ться: “В чу­жий мо­на­стир зі сво­їм ста­ту­том не хо­дять”. Зов­сім не рай­ду­жні еко­но­мі­чні ре зуль­та­ти пер­ших кро­ків ім­пле­мен­та­ції Уго­ди (зна­чне зни­же­н­ня об­ся­гів укра­їн сько­го екс­пор­ту до ЄС, без­пе­рерв­на пе­ри­фе­рі­за­ція стру­кту­ри на­ціо­наль­ної еко но­мі­ки та ін.) за­зви­чай по­ясню­ють у то­му чи­слі й не­а­да­пто­ва­ні­стю ві­тчи­зня­них ви­ро­бни­ків до єв­ро­пей­ських стан­дар­тів і умов єв­ро­пей­сько­го рин­ку. Зро­зумі­ло, не­важ­ко зна­йти еко­но­мі­чні контр­ар­гу­мен­ти. На­при­клад, чо­му ж не­об­хі­дних для та­кої ада­пта­ції умов і фі­нан­со­вих ре­сур­сів не бу­ло пе­ред­ба­че­но ра­ні­ше, і чо­му ни­ні уряд не на­дає ві­тчи­зня­ним ви­ро­бни­кам не­об­хі­дної під­трим­ки? Про­те, ма­буть, проб ле­ма є глиб­шою і мас­шта­бні­шою.

Без­пе­ре­чно, ба­га­то єв­ро­пей­ських цін­но­стей і стан­дар­тів є ду­же ко­ри­сни­ми і гі­дни­ми ім­пле­мен­та­ції. Але які са­ме ? І як бу­ти з укра­їн­ськи­ми цін­но­стя­ми та стан дар­та­ми, яки­ми в пов­сяк­ден­но­му жит­ті й еко­но­мі­чній ді­яль­но­сті ке­ру­ю­ться міль­йо­ни гро­ма­дян Укра­ї­ни? Чо­му в за­ко­но­дав­стві во­ни не­рід­ко “ви­но­ся­ться за дуж­ки”? Чо­му ви­ко­на­н­ня за­ко­нів, що при­йма­ю­ться на осно­ві єв­ро­пей­ських стан дар­тів, бу­ксує, а укра­їн­ських гро­ма­дян від­но­сять до роз­ря­ду не­за­ко­но­слу­хня­них? Чо­му по справ­жньо­му єв­ро­пей­ські цін­но­сті ма­ють бу­ти тіль­ки за­хі­дно­єв­ро­пей ськи­ми, а не: а) цен­траль­но єв­ро­пей­ськи­ми; б) схі­дно­єв­ро­пей­ськи­ми; в) ре­зуль та­том рів­но­прав­ної вза­є­мо­дії за­хі­дно , цен­траль­но і схі­дно­єв­ро­пей­ських? У по шу­ках від­по­від­ей на ці та ряд ін­ших за­пи­тань ми не­ми­ну­че сти­ка­є­мо­ся з про­бле

мою ци­ві­лі­за­цій­них ви­то­ків і основ за­хі­дно­єв­ро­пей­ських (які йме­ну­ю­ться єв­ро­пей ськи­ми) та укра­їн­ських цін­но­стей. При­ди­ви­мо­ся до ці­єї про­бле­ми ува­жні­ше.

З на­у­ко­вої то­чки зо­ру, кон­цепт “Єв­ро­пей­ська ци­ві­лі­за­ція” є не тіль­ки не­ви прав­да­но умов­ним, але й не­ко­ре­ктним, оскіль­ки не від­обра­жає ре­аль­ної по­лі­ци­ві лі­за­цій­но­сті Єв­ро­пи як ча­сти­ни сві­ту. Умов­ним і менш не­ко­ре­ктним є кон­цепт “За хі­дно­єв­ро­пей­ська ци­ві­лі­за­ція”, який мар­кує ли­ше пев­ний гео­гра­фі­чний про­стір і не від­обра­жає її (ци­ві­лі­за­ції) су­тні­сних яко­стей. У на­у­ко­во­му від­но­шен­ні прин ци­по­во ва­жли­во, що За­хі­дна Єв­ро­па – це “ма­те­рин­ський” мі­сце­ро­з­ви­ток за­хід но­єв­ро­пей­сько­го су­пе­ре­тно­су, який вклю­чає ряд вза­є­мозв’яза­них спо­рі­дне­них етно­сів (ні­ме­цький, фран­цузь­кий та ін.) і є люд­ським суб­стра­том ка­то­ли­цько про те­стант­ської ци­ві­лі­за­ції – ча­сти­ни Хри­сти­ян­сько­го сві­ту, яка в ре­зуль­та­ті ба­га­то сто­лі­тньої актив­ної екс­пан­сії утвер­ди­ла­ся на ве­ли­ких “до­чір­ніх” про­сто­рах Пів­ніч ної й Пів­ден­ної Аме­ри­ки, Ав­стра­лії та Афри­ки. Її істо­ри­чний шлях до су­ча­сних ци­ві­лі­за­цій­них ви­сот був дов­гим і тер­ни­стим. Во­і­сти­ну дра­ма­ти­чним ви­кли­ком єд­но­сті та са­мо­му існу­ван­ню її ка­то­ли­цької пра­ро­ди­тель­ки ста­ли Ре­фор­ма­ція і Кон­тр­ре­фор­ма­ція. Зна­до­би­ли­ся де­ся­тки ро­ків вза­є­мо­зни­щу­ю­чих ре­лі­гій­них во­єн між ка­то­ли­ка­ми і про­те­стан­та­ми, перш ніж при­йшло усві­дом­ле­н­ня без­пер­спек тив­но­сті й згу­бно­сті хри­сти­ян­ської між­усо­би­ці, не­при­пу­сти­мо­сті пе­ре­слі­ду­ва­н­ня і зни­ще­н­ня іна­ко­ві­ру­ю­чих та іна­ко­ми­сля­чих. Пе­ред за­гро­зою са­мо­зни­ще­н­ня су­пе­ре­тно­су і ци­ві­лі­за­ції пи­та­н­ня ві­ро­спо­віда­н­ня та ідей­них пе­ре­ко­нань бу­ло ви ве­де­но із скла­ду тих, які мо­жуть бу­ти ви­рі­ше­ні збро­єю і си­лою. У кри­ва­вих му­ках на­ро­джу­ва­ла­ся за­хі­дно­єв­ро­пей­ська де­мо­кра­тія.

Мир­ний діа­лог між ка­то­ли­цькою і про­те­стант­ською ду­хов­ни­ми куль­ту­ра­ми * є най­ва­жли­ві­шою пе­ред­умо­вою їх вза­єм­но­го зба­га­че­н­ня і збе­ре­же­н­ня єд­но­сті ка то­ли­цько про­те­стант­ської ци­ві­лі­за­ції, ко­е­во­лю­ції її чи­слен­них на­цій і дер­жав. Про­те пер­вин­ні від­мін­но­сті між куль­ту­ра­ми, що ви­зна­чи­ли за­ро­дже­н­ня і роз­ви ток кон­ти­нен­таль­ної ка­то­ли­цько про­те­стант­ської та острів­ної про­те­стант­сько ка­то­ли­цької суб­ци­ві­лі­за­цій , у су­ча­сних умо­вах аж ні­як не згла­ди­ли­ся, так са­мо як і ди­стан­ція між ука­за­ни­ми суб­ци­ві­лі­за­ці­я­ми [21; 22], а та­кож етно­са­ми і на­ці­я­ми, що вхо­дять до них.

У хо­ді три­ва­лої ево­лю­ції ка­то­ли­цько про­те­стант­ської ци­ві­лі­за­ції фор­му­ва­лась і си­сте­ма за­хі­дно­єв­ро­пей­ських цін­но­стей і від­по­від­но­го їй за­ко­но­дав­ства і пра­ва , у то­му чи­слі ци­віль­но­го і го­спо­дар­сько­го. Це був скла­дний про­цес фор­ма­лі­за­ції не фор­маль­них норм, вза­є­мо­дії за­ко­но­дав­чо пра­во­вих вла­сне ін­сти­ту­тів ** , з одно­го бо­ку, і ду­хов­но куль­тур­них, со­ці­аль­них та еко­но­мі­чних про­то­ін­сти­ту­тів – з ін­шо го. У ре­зуль­та­ті зна­чний пласт ка­то­ли­цько про­те­стант­ських ре­лі­гій­них про­то­ін­сти ту­тів на­був ста­ту­су дер­жав­них і/або гро­ма­дян­ських вла­сне ін­сти­ту­тів. До­сить гнуч

* Про де­я­кі осо­бли­ві ри­си про­те­стант­ської та ка­то­ли­цької ду­хов­них куль­тур див. де­таль­ні ше у [20, с. 14–20].

** Істо­ри­чно вла­сне ін­сти­ту­там пе­ре­ду­ють про­то­ін­сти­ту­ти , які яв­ля­ють со­бою стій­кий та інер­цій­ний ре­зуль­тат три­ва­лої, ви­мі­рю­ва­ної сто­лі­т­тя­ми транс­ге­не­ра­цій­ної не­сві­до­мої, не­вер баль­но ге­не­ти­чної та чут­тє­во емо­цій­ної люд­ської актив­но­сті (жит­тє­ді­яль­но­сті). Йо­го кон­крет ни­ми фор­ма­ми є сте­ре­о­ти­пи, тра­ди­ції, цін­но­сті, зви­чаї, зви­чки, не­пи­са­ні пра­ви­ла, нор­ми і стан дар­ти, куль­ти, ри­ту­а­ли, па­тер­ни, ру­ти­ни і т. п. Про­то­ін­сти­ту­ти ле­жать в осно­ві вла­сне ін­сти

ту­тів як про­ду­ктів сві­до­мої, пе­ред­усім ра­ціо­наль­ної, вер­баль­но те­о­ре­ти­чної люд­ської ді­яль­но­сті. Їх кон­кре­тни­ми фор­ма­ми є пра­во­ві та за­ко­но­дав­чі акти, рі­ше­н­ня дер­жав­них ор­га­нів, стан­дар ти, нор­ми і т. п. У не­о­ін­сти­ту­цій­ній те­о­рії, як пра­ви­ло, про­то­ін­сти­ту­ти на­зи­ва­ю­ться не­фор маль­ни­ми нор­ма­ми, а вла­сне ін­сти­ту­ти – фор­маль­ни­ми. Вла­сне ін­сти­ту­ти мо­жуть бу­ти як аде ква­тни­ми, так і не­аде­ква­тни­ми від­но­сно про­то­ін­сти­ту­тів. Утім, їх вза­є­мо­дії є скла­дні­ши­ми і рі­зно­ма­ні­тні­ши­ми.

ка, хо­ча й не­бе­здо­ган­на, ко­е­во­лю­ція, узго­дже­н­ня за­хі­дно­єв­ро­пей­ських про­то і влас не ін­сти­ту­тів – не тіль­ки істо­ри­чний факт, але й су­ча­сна ре­аль­ність, яка є ха­ра­ктер ною і для на­ціо­наль­них дер­жав, і для Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу в ці­ло­му.

Су­ча­сна по­лі­ти­ко пра­во­ва, тоб­то вла­сне ін­сти­ту­цій­на, си­сте­ма ЄС в основ но­му (хо­ча й не в усьо­му) від­по­від­ає об’єктив­ній ді­а­ле­кти­ці за­галь­них, осо­бли вих та уні­каль­них про­то­ін­сти­ту­тів і вклю­чає в се­бе, при­найм­ні, п’ять вза­є­мо­ді ючих ін­сти­ту­цій­них бло­ків, які з рі­зною мі­рою аде­ква­тно­сті від­обра­жа­ють: 1) ка­то­ли­цькі; 2) про­те­стант­ські; 3) за­галь­ні ка­то­ли­цько про­те­стант­ські; 4) уні каль­ні на­ціо­наль­ні; 5) за­галь­но­люд­ські си­сте­ми про­то­ін­сти­ту­тів. На дум­ку про від­них уче­них пра­во­знав­ців, від­по­від­но до за­хі­дно­єв­ро­пей­ської тра­ди­ції, су­час ний кон­сти­ту­ціо­на­лізм – це про­те­стан­тизм плюс ін­ди­ві­ду­а­лізм, плюс при­ва­тна вла­сність [23]. Су­дя­чи із су­ча­сних по­дій, у вну­трі­шній офі­цій­ній пра­во­за­сто­сов­ній пра­кти­ці ЄС до­мі­ну­ють за­галь­ні ка­то­ли­цько про­те­стант­ські вла­сне ін­сти­ту­ти і до пев­ної мі­ри обме­жу­ю­ться на­ціо­наль­ні вла­сне ін­сти­ту­ти но­вих кра­їн чле­нів. Утім, ці та де­я­кі ін­ші не­узго­дже­н­ня ли­ше під­кре­слю­ють ви­со­кий рі­вень кон­со­лі да­ції та ці­лі­сно­сті по­лі­ти­ко пра­во­вої си­сте­ми ЄС.

У зов­ні­шніх зно­си­нах во­на пре­зен­ту­є­ться як без­умов­но ци­ві­лі­зо­ва­на, за­галь но­люд­ська, а то­му ім­пе­ра­тив­на для менш ци­ві­лі­зо­ва­них кра­їн, пе­ред­усім, тих, з яки­ми вже укла­де­но уго­ди про асо­ці­а­цію або які пре­тен­ду­ють на це. Зов­ні­шню по­лі­ти­ко пра­во­ву і ті­сно пов’яза­ну з нею еко­но­мі­чну екс­пан­сію ка­то­ли­цько про те­стант­ської ци­ві­лі­за­ції не мо­жна не ви­зна­ти в основ­но­му успі­шною, в уся­ко­му ра­зі, для неї са­мої. Про­те остан­ні­ми ро­ка­ми та­ка екс­пан­сія дає оче­ви­дні збої, пе­ред­усім, у кра­ї­нах Му­суль­ман­сько­го сві­ту (на­при­клад, Аф­га­ні­стан, Ірак, Лі­вія, Єги­пет, Си­рія). Про­гра­ші під­ра­хо­ву­ють як її суб’єкти, так і об’єкти. Спро­би ви ро­сти­ти ка­то­ли­цько про­те­стант­ські вла­сне ін­сти­ту­ти на ін­шо­му кон­фе­сій­но­му грун­ті за­зна­ють нев­да­чу за нев­да­чею.

Біль­ше то­го, оче­ви­дна кри­за аме­ри­кан­сько­го “пла­виль­но­го ко­тла” і за­хі­дно єв­ро­пей­сько­го муль­ти­куль­ту­ра­лі­зму ого­ли­ла го­стрі “до­ма­шні” су­пе­ре­чно­сті між ка­то­ли­цько про­те­стант­ською по­лі­ти­ко пра­во­вою си­сте­мою і про­то­ін­сти­ту­цій ни­ми си­сте­ма­ми спіль­нот мі­гран­тів і пе­ре­се­лен­ців. На­віть у “рі­дних сті­нах” пер ша не мо­же до­ве­сти свою уні­вер­саль­ність. Жи­те­лі ки­тай­сько­го квар­та­лу або Брай тон Біч у Нью Йор­ку у сво­є­му пов­сяк­ден­но­му жит­ті та го­спо­дар­ській ді­яль­но­сті ке­ру­ю­ться аж ні­як не тіль­ки за­ко­на­ми США і шта­ту. По­ді­бним чи­ном про­то ін­сти­ту­ти ара­бів му­суль­ман у За­хі­дній Єв­ро­пі, як пра­ви­ло, не від­по­від­а­ють офі цій­но­му за­ко­но­дав­ству, і то­му їх го­спо­дар­ська ді­яль­ність є пе­ре­ва­жно ті­ньо­вою. Во­ни яв­но не по­спі­ша­ють ін­кор­по­ру­ва­ти­ся в су­пе­ре­тні­чний і ци­ві­лі­за­цій­ний про­стір За­хі­дної Єв­ро­пи, а її по­лі­ти­ко пра­во­ва си­сте­ма де­мон­струє не­е­фек тив­ність пе­ред сер­йо­зни­ми ви­кли­ка­ми етні­чно і ци­ві­лі­за­цій­но “чу­жих” про­то ін­сти­ту­тів, не­зда­тність ви­ро­бле­н­ня кон­сен­су­сних вла­сне ін­сти­ту­тів, які мо­жуть бу­ти ін­кор­по­ро­ва­ні у вка­за­ну си­сте­му.

На жаль, за­хі­дні єв­ро­пей­ці – ка­то­ли­ки і про­те­стан­ти – зав­жди до­сить на­сто ро­же­но ста­ви­ли­ся до пра­во­слав­них з Цен­траль­ної та Схі­дної Єв­ро­пи, що ціл­ком зро­зумі­ло з ура­ху­ва­н­ням ві­до­мої не­про­стої істо­рії вза­є­мо­від­но­син від­по­від­них цер­ков. Прийня­т­тям хри­сти­ян­ства Ві­зан­тій­сько­го обря­ду Ки­їв­ська Русь в очах за­хі­дних єв­ро­пей­ців ста­ла Схо­дом [24]. Під час пе­ре­бу­ва­н­ня за­хі­дно­укра­їн­ських зе­мель у скла­ді за­хі­дно­єв­ро­пей­ських дер­жав пра­во­слав­ні укра­їн­ці бу­ли по­ра­же­ні в пра­вах [25, с. 144]. Уже в на­ші дні Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни спри­ймає

пра­во­слав­ні цін­но­сті як єресь, яку тре­ба ви­ко­рі­ню­ва­ти [23]. Слід ви­зна­ти, що по­лі ти­ко пра­во­ва си­сте­ма ка­то­ли­цько про­те­стант­ської ци­ві­лі­за­ції вза­га­лі і ЄС зо­кре ма не мі­стить вла­сне ін­сти­ту­цій­них бло­ків, які б аде­ква­тно від­обра­жа­ли си­сте­ми пра­во­слав­них, гре­ко ка­то­ли­цьких і му­суль­ман­ських про­то­ін­сти­ту­тів . Для Укра­ї­ни ця об­ста­ви­на має прин­ци­по­ве зна­че­н­ня.

Істо­рія роз­по­ря­ди­ла­ся так, що ма­те­рин­ською для укра­їн­сько­го етно­су ста­ла мо­ло­да схі­дно­слов’ян­ська пра­во­слав­на ци­ві­лі­за­ція – схі­дна ча­сти­на Хри­сти­ян­сько­го сві­ту. Ни­ні вже оче­ви­дно, що без укра­їн­ців бу­ли б не­мо­жли­ви­ми її змі­цне­н­ня і схі­дна екс­пан­сія, яка пе­ре­тво­ри­ла її на ци­ві­лі­за­цію пра­во­слав­но єв­ра­зій­ську , а в су­ча­сних умо­вах ви­да­ю­ться ду­же обме­же­ни­ми її мо­жли­во­сті ефе­ктив­но від­по­ві да­ти на гло­баль­ні ви­кли­ки. У XIII ж сто­літ­ті по­раз­ка схі­дних слов’ян від зов­ні­шніх агре­со­рів і за­ги­бель Ки­їв­ської Ру­сі спри­йма­ли­ся не іна­кше як апо­ка­лі­пти­чно.

На­тхнен­ні пра­во­слав’ям три спо­рі­дне­них мо­ло­дих етно­си вря­ту­ва­ли ци­ві­лі­за цію від ка­та­стро­фи, але не від роз­ко­лу. В ре­зуль­та­ті на­сту­пних ві­до­мих по­дій ви­ник ли й ін­сти­ту­ціо­ну­ва­ли­ся За­хі­дно пра­во­слав­на і Схі­дно пра­во­слав­на суб­ци­ві­лі­за­ції (див. де­таль­ні­ше у [18, с. 428–446]). Для укра­їн­сько­го етно­су са­ме пер­ша за­ли­ша­ла ся рі­дною до­мів­кою і хра­мом на­віть у пов­ні дра­ма­ти­зму пе­рі­о­ди ви­про­бу­вань. Іде­ться про зга­да­ну ра­ні­ше ін­кор­по­ра­цію за­хі­дно­укра­їн­сько­го су­бе­тно­су за­хі­дно­єв­ро­пей ським су­пе­ре­тно­сом, схі­дно­укра­їн­сько­го – ро­сій­ським і від­по­від­не цій ін­кор­по ра­ції роз­ді­ле­н­ня За­хі­дно пра­во­слав­ної суб­ци­ві­лі­за­ції на дві ча­сти­ни – за­хі­дну і схі­дну. Пер­ша за­зна­ла всіх “ча­рів­но­стей” аси­мі­лю­ю­чої екс­пан­сії ка­то­ли­цько про­те­стант ської ци­ві­лі­за­ції. Укра­їн­ці За­кар­па­т­тя та Га­ли­чи­ни пе­ре­бу­ва­ли в її скла­ді 8 і 6 сто­літь від­по­від­но, що не про­йшло без­слі­дно для їх пра­во­слав­ної іден­ти­чно­сті. З одно­го бо­ку, вда­ло­ся збе­рег­ти ав­то­хтон­не пра­во­слав’я. З ін­шо­го бо­ку, опи­нив­шись пе­ред жорс­ткою ди­ле­мою – ря­ту­ва­ти са­мо­бу­тність пра­во­слав­ної цер­кви, жер­тву­ю­чи ет ні­чною іден­ти­чні­стю, або ря­ту­ва­ти етні­чну іден­ти­чність, ре­фор­му­ю­чи цер­кву, – зна­чна ча­сти­на укра­їн­сько­го єпис­ко­па­ту прийня­ла умо­ви Брест­ської унії [26, с. 18] * , за­по­ча­тку­вав­ши гре­ко ка­то­ли­цьке ві­ро­спо­віда­н­ня. Ва­жли­ву роль у цьо­му ви­бо­рі ві­ді­гра­ла без­дер­жав­ність за­хі­дно­укра­їн­сько­го су­бе­тно­су і за­хі­дної ча­сти­ни За­хі­дно пра­во­слав­ної суб­ци­ві­лі­за­ції.

Ін­ше бу­ло при­зна­че­не схі­дній ча­сти­ні остан­ньої. На екс­пан­сію ка­то­ли­цько про­те­стант­ської ци­ві­лі­за­ції схі­дні укра­їн­ці від­по­ві­ли пов­ста­н­ням під ке­рів­ниц твом Б. Хмель­ни­цько­го, пе­ре­мо­га яко­го ви­зна­чи­ла 350 рі­чне пе­ре­бу­ва­н­ня Лі­во бе­ре­жної Укра­ї­ни і схі­дної ча­сти­ни За­хі­дно пра­во­слав­ної суб­ци­ві­лі­за­ції за без­по се­ре­дньо­го сти­ка­н­ня із Схі­дно пра­во­слав­ною суб­ци­ві­лі­за­ці­єю у скла­ді Ро­сій­ської ім­пе­рії. Та­ким чи­ном, дов­гі ро­ки за­хі­дні укра­їн­ські зем­лі бу­ли схі­дною око­ли­цею ка­то­ли­цько про­те­стант­ської ци­ві­лі­за­ції, а схі­дні укра­їн­ські зем­лі – за­хі­дною око ли­цею пра­во­слав­но єв­ра­зій­ської ци­ві­лі­за­ції ** . У скла­ді СРСР бу­ло об’єд­на­но не тіль­ки укра­їн­ський етнос, але й За­хі­дно пра­во­слав­ну суб­ци­ві­лі­за­цію, а та­кож прак ти­чно всю пра­во­слав­но єв­ра­зій­ську ци­ві­лі­за­цію. Ві­до­мим спосо­бом ін­тен­си­фі ку­ва­ли­ся про­це­си со­ці­аль­но­го, ду­хов­но­го та еко­но­мі­чно­го ста­нов­ле­н­ня укра­їн ської на­ції, про­те на не­аде­ква­тних по­лі­ти­ко пра­во­вих під­ста­вах. Тіль­ки в 1991 р. Укра­ї­на стає не­за­ле­жною на­ціо­наль­ною дер­жа­вою.

* Брест­ська унія за­по­ча­тку­ва­ла по­діл укра­їн­сько­го су­спіль­ства на два куль­тур­но ци­ві­лі за­цій­них ре­гіо­ни – за­хі­дний і цен­траль­но схі­дний, які три­ва­лий час про­ти­сто­я­ли один одно му [26, с. 19].

** Не ви­клю­че­но, що са­ме то­по­ні­мам “край”, “окра ′ їна”, “укра­ї­на” ′ Укра­ї­на зо­бов’яза­на вла­сним ім’ям.

Слід ще раз під­кре­сли­ти, що за сто­лі­т­тя без­дер­жав­но­сті, з одно­го бо­ку , ці­ною ве­ли­ких зу­силь вда­ло­ся в основ­но­му збе­рег­ти ро­до­ву пра­во­слав­ну єд­ність укра­їн сько­го на­ро­ду. Гре­ко ка­то­ли­ки збе­ре­гли пра­во­слав­ну обря­до­вість, а ка­то­ли­цтво і про­те­стан­тизм не ста­ли до­мі­ну­ю­чи­ми. З ін­шо­го бо­ку , в куль­ту­рі та іде­о­ло­гії за­хід них укра­їн­ців мі­цно за­крі­пи­ли­ся де­я­кі ім­пор­то­ва­ні ка­то­ли­цько про­те­стант­ські ри­си, вза­є­мо­дія яких з ро­до­ви­ми осно­ва­ми вла­сне укра­їн­ської мен­таль­но­сті ні­ко ли не бу­ла без­про­блем­ною. Схі­дні укра­їн­ці сприйня­ли схі­дно­слов’ян­сько пра­во слав­ну куль­ту­ру – за­галь­но­ро­сій­ську не в на­ціо­наль­но­му , а ци­ві­лі­за­цій­но­му від­но шен­ні. У її фор­му­ван­ні взя­ли актив­ну участь кра­щі си­ни укра­їн­сько­го на­ро­ду – П. Мо­ги­ла, Ф. Про­ко­по­вич, Т. Шев­чен­ко та ін­ші. Са­ме зав­дя­ки їхнім зу­си­л­лям ста­ло­ся прин­ци­по­ве ци­ві­лі­за­цій­не зру­ше­н­ня, яке М. Тру­бе­цькой від­зна­чив як “укра­ї­ні­за­ція ве­ли­ко­ру­ської ду­хов­ної куль­ту­ри… Ця спіль­на ро­сій­ська куль­ту­ра пі­сля­пе­трів­сько­го пе­рі­о­ду бу­ла за­хі­дно­ро­сій­ською – укра­їн­ською за сво­їм по­хо дже­н­ням, але ро­сій­ська дер­жав­ність бу­ла за сво­їм по­хо­дже­н­ням ве­ли­ко­ру­ською, а то­му і центр куль­ту­ри по­ви­нен був пе­ре­мі­сти­ти­ся з Укра­ї­ни до Ве­ли­ко­ро­сії. В ре зуль­та­ті і ви­йшло, що ця куль­ту­ра ста­ла не спе­ци­фі­чно ве­ли­ко­ру­ською, не спе ци­фі­чно укра­їн­ською, а за­галь­но­ро­сій­ською ” [18, с. 435–436]. Не­зва­жа­ю­чи на ві­до­мі вла­дні спро­би ру­си­фі­ка­ції, вза­є­мо­дія ро­до­во­го укра­їн­сько­го і схі­дно­слов’ян­сько пра­во­слав­но­го на­чал куль­ту­ри схі­дних укра­їн­ців від­рі­зня­ла­ся біль­шою то­ле­рант ні­стю та ор­га­ні­чні­стю по­рів­ня­но з вза­є­мо­ді­єю ро­до­во­го, вла­сне укра­їн­сько­го і ка то­ли­цько про­те­стант­сько­го ци­ві­лі­за­цій­но­го [20, № 3, с. 6–7].

Су­ча­сні етно­ме­три­чні до­слі­дже­н­ня [27] під­твер­джу­ють пе­ре­ва­жа­ю­чу схі­дно слов’ян­сько пра­во­слав­ну іден­ти­чність укра­їн­ської на­ції. Із За­хо­ду на Схід і Пів­день не­за­ле­жної Укра­ї­ни вплив на ро­до­ву укра­їн­ську мен­таль­ність ка­то­ли­цько про­те стант­сько­го ци­ві­лі­за­цій­но­го на­ча­ла від­но­сно зни­жу­є­ться, а схі­дно­слов’ян­сько пра­во­слав­но­го – зро­стає. Як ви­дно з та­бли­ці 1, із се­ми ін­ди­ка­то­рів за зна­че­н­ня­ми чо­ти­рьох з них близь­ки­ми є За­хі­дно­укра­їн­ський і При­чор­но­мор­ський ре­гіо­ни (ін­ди­ка­то­ри: “ди­стан­ція вла­ди”, “ін­ди­ві­ду­а­лізм”, “уни­кне­н­ня не­ви­зна­че­но­сті”, “ма­ску­лін­ність”), а та­кож Цен­траль­но­укра­їн­ський і До­не­цько При­дні­пров­ський ре­гіо­ни (ін­ди­ка­то­ри: “ди­стан­ція вла­ди”, “ін­ди­ві­ду­а­лізм”, “ма­ску­лін­ність”, “дов­го стро­ко­ва орі­єн­та­ція”). За зна­че­н­ня­ми трьох ін­ди­ка­то­рів близь­ки­ми є Пів­ні­чно Схі­дний і До­не­цько При­дні­пров­ський ре­гіо­ни (“ди­стан­ція вла­ди”, “уни­кне­н­ня не­ви­зна­че­но­сті”, “тер­пи­мість – стри­ма­ність”), а та­кож Цен­траль­но­укра­їн­ський і За­хі­дно­укра­їн­ський ре­гіо­ни (“ін­ди­ві­ду­а­лізм”, “уни­кне­н­ня не­ви­зна­че­но­сті”, “тер пи­мість – стри­ма­ність”) * .

Су­ча­сна укра­їн­ська на­ція є скла­дною та не­о­дно­рі­дною. Їй вла­сти­ві ци­ві­лі­за цій­ний дра­ма­тизм, оскіль­ки в її ду­ші й ті­лі три­ває бо­роть­ба ци­ві­лі­за­цій; актив­на по­лі­е­тні­чність, то­му що ко­жна з ве­ли­ких етні­чних груп є про­від­ни­ком від­по­від них ци­ві­лі­за­цій­но на­ціо­наль­них впли­вів; ам­бі­ва­лен­тність, оскіль­ки за­хі­дно­укра­їн ський і схі­дно­укра­їн­ський су­бе­тно­си, а та­кож оби­дві ча­сти­ни За­хі­дно пра­во­слав ної суб­ци­ві­лі­за­ції про­дов­жу­ють свій істо­ри­чний шлях. Сві­то­вий, за­хі­дно­єв­ро пей­ський і вла­сний укра­їн­ський до­свід го­во­рить, що та­ка ціл­ком зви­чай­на для

* Зро­зумі­ло, на осно­ві отри­ма­них за ме­то­ди­кою VSM 08 зна­чень ін­ди­ка­то­рів Г. Хоф­сте­да не мо­жна аб­со­лю­ти­зу­ва­ти сту­пінь ре­гіо­наль­них і спе­ци­фі­ки, і спіль­но­сті. По­трі­бно вра­хо­ву­ва ти, що за­ру­бі­жні ме­то­ди­ки ада­пто­ва­но, пе­ред­усім, до осо­бли­во­го ци­ві­лі­за­цій­но на­ціо­наль­но­го “ма­те­рі­а­лу”. Це є при­ро­дним, оскіль­ки ме­то­ди і ме­то­ди­ки до­слі­дже­н­ня по­вин­ні від­по­від­а­ти йо­го пре­дме­ту. Ви­ко­ри­ста­н­ня ж да­них ме­то­дик для ви­вче­н­ня ін­шо­го ци­ві­лі­за­цій­но на­ціо­наль но­го “ма­те­рі­а­лу” мо­же не­га­тив­но впли­ва­ти на до­сто­вір­ність ре­зуль­та­тів. Однак роз­гля­ну­ті зна че­н­ня ін­ди­ка­то­рів бу­ло б не­ко­ре­ктно не бра­ти до ува­ги вза­га­лі.

ба­га­тьох на­цій ба­га­то­скла­дність, з одно­го бо­ку , від­кри­ває ве­ли­че­зні мо­жли­во­сті на­ціо­наль­но­го про­гре­су на осно­ві “узго­дже­н­ня роз­хо­дже­но­го” (Фі­ло­лай) і від­по від­них си­нер­ге­ти­чних ефе­ктів вза­є­мо­дій, а з ін­шо­го – не ви­клю­чає ви­со­ких ри зи­ків кон­флі­ктно­сті, цен­тро­бі­жно­сті та де­зін­те­гра­ції, які мо­жуть бу­ти ка­та­лі­зо ва­ні зов­ні­шні­ми ви­кли­ка­ми. Ро­з­гля­не­мо ли­ше один аспект ці­єї про­бле­ми.

При­мі­тка. Про спе­ци­фі­ку ме­то­ди­ки VSM 08, умо­ви і ре­зуль­та­ти її ви­ко­ри­ста­н­ня д.е.н., про­фе­со­ром О.М. Пи­ли­пен­ко при оброб­ці ре­зуль­та­тів про­ве­де­но­го під її ке­рів­ни­цтвом опи­ту­ва­н­ня на­се­ле­н­ня Укра­ї­ни у 2009–2010 рр. див. де­таль­но у [28, с. 189–207]. До скла­ду Цен­траль­но­укра­їн­сько­го ре­гіо­ну вклю­че­но Жи­то­мир­ську, Ки­їв­ську, Кі­ро­во­град­ську, Чер­ка­ську і Чер­ні­гів­ську обла­сті; до скла­ду За­хі­дно­укра­їн­сько­го – Він­ни­цьку, Во­лин­ську, За­кар­пат­ську, Іва­но Фран­ків­ську, Львів­ську, Рів­нен­ську, Тер­но­піль­ську, Хмель­ни­цьку і Чер­ні­ве­цьку обла­сті; до скла­ду Пів­ні­чно Схі­дно­го – Пол­тав­ську, Сум­ську, Хар­ків­ську обла­сті; до скла­ду До­не­цько При­дні­пров­сько­го – Дні­про­пе­тров­ську, До­не­цьку, За­по­різь­ку, Лу­ган­ську обла­сті; до скла­ду При­чор­но­мор­сько­го – Ав­то­ном­ну Ре­спу­блі­ку Крим, Ми­ко­ла­їв­ську, Оде­ську і Хер­сон­ську обла­сті [28, с. 211–212].

Істо­ри­чно скла­ло­ся так, що укра­їн­ська на­ціо­наль­на про­то­ін­сти­ту­цій­на си­сте­ма істо­тно від­рі­зня­є­ться від за­хі­дно­єв­ро­пей­ської. Во­на вклю­чає в се­бе та­кі основ­ні про­то­ін­сти­ту­цій­ні бло­ки: 1) пра­во­слав­ний; 2) гре­ко ка­то­ли­цький; 3) про­те­стант ський; 4) ка­то­ли­цький; 5) му­суль­ман­ський; 6) за­галь­но­люд­ський; 7) за­галь­но­хрис ти­ян­ський; 8) етні­чних спіль­но­стей, ре­аль­ний зміст, склад, стру­кту­ру і вза­є­мо­дії яких ви­вче­но яв­но не­до­ста­тньо, не ка­жу­чи вже про їх аде­ква­тний про­яв у на­ціо наль­ній вла­сне ін­сти­ту­цій­ній си­сте­мі . З цих по­зи­цій єв­ро­пей­ський ви­бір, так са­мо як й ім­пле­мен­та­ція Уго­ди про асо­ці­а­цію між Укра­ї­ною та ЄС, у ро­зу­мін­ні по­лі­ти­ку му озна­чає фор­му­ва­н­ня та ім­пле­мен­та­цію на­ціо­наль­ної вла­сне ін­сти­ту­цій­ної си­сте ми за обра­зом і по­до­бою за­хі­дно­єв­ро­пей­ської , яка ви­ро­сла і роз­ви­ва­ла­ся на ка­то ли­цько про­те­стант­сько­му , а не за­хі­дно пра­во­слав­но­му грун­ті.

На­віть тим чи­слен­ним при­хиль­ни­кам са­ме та­ко­го єв­ро­пей­сько­го ви­бо­ру, які щи­ро ба­жа­ють до­бра укра­їн­ській на­ції, тре­ба зро­зу­мі­ти, що по­ді­бне про­ти­став­ля­н­ня про­то ін­сти­ту­цій­ної і вла­сне ін­сти­ту­цій­ної си­стем, спро­ба “транс­фор­ма­ції” пер­шої за до по­мо­гою на­са­дже­н­ня остан­ньої від­по­від­а­ють не­ор­га­ні­чно­му, не­о­біль­шо­ви­цько­му за ме­то­да­ми дрей­фу за­хі­дно пра­во­слав­ної суб­ци­ві­лі­за­ції до скла­ду ка­то­ли­цько про­тес

тант­ської ци­ві­лі­за­ції, який є не­без­пе­чним роз­ко­лом етно­су, на­ції та кра­ї­ни, не тіль­ки зга­да­ни­ми ви­ще вла­сне етні­чни­ми не­га­ти­ва­ми, але й еко­но­мі­чни­ми, ду­хов­ни­ми, со ці­аль­ни­ми, по­лі­ти­чни­ми, які за пев­них об­ста­вин мо­жуть увійти в ре­зо­нанс і спри­чи ни­ти на­ціо­наль­ну ка­та­стро­фу. На жаль, ми є свід­ка­ми ду­же нев­ті­шних ре­зуль­та­тів, пе­ред­усім еко­но­мі­чних, ін­сти­ту­цій­но­го роз­ри­ву , що по­гли­блю­є­ться. Се­ред йо­го про явів – ін­сти­ту­цій­ні “пас­тки”, бар’єри, “бі­лі пля­ми”, чи­слен­ні му­тан­тні ін­сти­ту ти . Остан­ні є при­ро­дним на­слід­ком не­аде­ква­тної фор­ма­лі­за­ції не­фор­маль­них норм і не­ми­ну­чої вна­слі­док цьо­го де­фор­ма­лі­за­ції норм фор­маль­них та еро­зії норм не­фор маль­них. Са­ме му­тан­тні ін­сти­ту­ти ві­ді­гра­ють роль до­мі­ну­ю­чо­го ре­гу­ля­то­ра ті­ньо­вої еко­но­мі­ки і ле­галь­но не­ле­галь­ных еко­но­мі­чних зв’яз­ків. Як спра­ве­дли­во від­зна­чив Б.М. Да­ни­ли­шин, ре­це­пти, які є ефе­ктив­ни­ми в дер­жа­вах з на­се­ле­н­ням прин­ци­по­во ін­шої тру­до­вої пси­хо­ло­гії, на­вряд чи спра­цю­ють в ін­ших кра­ї­нах [6, с. 56].

Ім­пе­ра­ти­ви ви­жи­ва­н­ня і ро­зви­тку на­ції та дер­жа­ви ди­кту­ють ін­ші – не єв­ро­по , а на­ціо­наль­но орі­єн­то­ва­ні курс та образ дій, клю­чо­вим змі­стом яких є не ко­пі­ю­ва­н­ня і ком­пі­ля­ція вла­сне ін­сти­ту­цій­ної си­сте­ми ка­то­ли­цько про­те­стант­ської ци­ві­лі­за­ції, не пра­гне­н­ня “за будь яку ці­ну” увійти до скла­ду ЄС, а утвер­дже­н­ня і змі­цне­н­ня на­ціо наль­но ци­ві­лі­за­цій­ної іден­ти­чно­сті та кон­со­лі­да­ція укра­їн­сько­го су­спіль­ства , їх ор­га ні­чне по­єд­на­н­ня з про­гре­сив­ни­ми гео­ци­ві­лі­за­цій­ни­ми про­це­са­ми. Єв­ро­пей­ський ви­бір Укра­ї­ни по­ля­гає не в то­му, щоб ста­ти та­кою са­мою, як якась ін­ша кра­ї­на, об рав­ши шлях на­слі­ду­ва­н­ня, не та­кою, як хтось то­го ба­жає, без­за­сте­ре­жно ви­ко­ну­ю­чи чи­їсь по­ра­ди і ре­ко­мен­да­ції. Єв­ро­пей­ський ви­бір пе­ред­ба­чає, в пер­шу чер­гу, опо­ру на вла­сні си­ли, са­мо­стій­не ви­зна­че­н­ня вла­сної мі­сії та вла­сно­го шля­ху. Тре­ба прой­ти свій осо­бли­вий шлях до про­цві­та­н­ня і про­гре­су. З цих по­зи­цій від­мо­ва Укра­ї­ні в на­дан­ні ста­ту­су кан­ди­да­та на вступ до ЄС, а та­кож по­лі­ти­чне ди­стан­ці­ю­ва­н­ня від Ро­сії важ ли­во спри­йма­ти як істо­ри­чний шанс для істин­но єв­ро­пей­сько­го ви­бо­ру.

На мій по­гляд, з ура­ху­ва­н­ням ви­ще­ви­кла­де­но­го, при фор­му­ван­ні ім­пе­ра­тив но­го кур­су на­ціо­наль­ної зла­го­ди, кон­со­лі­да­ції та ро­зви­тку до­ціль­но вра­ху­ва­ти та­кі по­ло­же­н­ня. По пер­ше , са­мо­і­ден­ти­фі­ка­ція укра­їн­ської на­ції пе­ред­ба­чає все­бі­чне вра­ху­ва­н­ня її гео­ци­ві­лі­за­цій­но­го аре­а­лу. Та­ким є не За­хі­дний і не Схі­дний, а Се ре­дин­ний тип ево­лю­ції люд­ства. Йо­го ци­ві­лі­за­цій­на роль є уні­каль­ною, з йо­го до по­мо­гою і в ньо­му са­мо­му люд­ство пом’якшує і до­лає вла­сну роз­дво­є­ність, зна­хо дить і ре­а­лі­зує аде­ква­тні ор­га­ні­чно ін­те­гра­цій­ні фор­ми, си­нер­гію вза­є­мо­дії за­хід них, схі­дних і се­ре­дин­них енер­гій * . В укра­їн­ській се­ре­дин­но­сті слід акцен­ту­ва­ти не її по­гра­ни­чність, окра­їн­ність, про­мі­жність, лі­мі­тро­фність та ін­ші по­ді­бні ри­си, які ча­сто зга­ду­ю­ться в лі­те­ра­ту­рі, а ор­га­ні­чність, ін­те­гра­ціо­нізм, си­нер­гію син­те ти­чно­сті та узго­дже­н­ня роз­хо­дже­но­го.

По дру­ге , са­ме з цих по­зи­цій до­ціль­но пі­ді­йти до про­бле­ми іден­ти­фі­ка­ції бло­ків на­ціо­наль­ної про­то­ін­сти­ту­цій­ної си­сте­ми і фор­му­ва­н­ня на цій осно­ві аде ква­тної їй вла­сне ін­сти­ту­цій­ної си­сте­ми. Так, прин­ци­по­во ва­жли­во ви­зна­чи­ти ре аль­ний зміст, склад і стру­кту­ру пра­во­слав­них і пра­во­слав­но де­тер­мі­но­ва­них про то­ін­сти­ту­тів ** , вла­сти­ву їм об’єктив­ну ді­а­ле­кти­ку за­галь­но­го та осо­бли­во­го. Якщо

* Про зміст, ево­лю­цію, склад і стру­кту­ру Се­ре­дин­но­го ти­пу ево­лю­ції люд­ства див. де­таль ні­ше у [15, с. 170–181, 304–310].

** Ха­ра­кте­ри­сти­ку де­яких пра­во­слав­них про­то­ін­сти­ту­тів на­ве­де­но в [15, с. 337–342]. Зро зумі­ло, їх еко­но­мі­чна зна­чу­щість є да­ле­ко не­рів­но­зна­чною. Про­те, по пер­ше, еко­но­мі­ка – ли­ше одна із сфер жит­тє­ді­яль­но­сті, по дру­ге, за­ли­ша­ю­ться не­за­ді­я­ни­ми ті з про­то­ін­сти­ту­тів, які зда­тні ка­та­лі­зу­ва­ти еко­но­мі­чний ро­зви­ток, по тре­тє, не мо­жна не­до­оці­ню­ва­ти зда­тність ре­лі­гій, у то­му чи­слі пра­во­слав­ної, до ре­фор­му­ва­н­ня, а від­по­від­них про­то­ін­сти­ту­тів – до транс­фор­ма­ції, у то­му чи­слі під впли­вом про­гре­сив­них вла­сне ін­сти­ту­тів.

ре­аль­но існує де­мо­кра­тія, яка ви­ро­сла на ка­то­ли­цько про­те­стант­сько­му грун­ті, то чо­му б не ви­вчи­ти фе­но­мен пра­во­слав­ної де­мо­кра­тії. По­тре­бу­ють іден­ти­фі ка­ції пра­во­слав­на еко­но­мі­ка, сво­бо­да, спра­ве­дли­вість та ін. Іна­кше ка­жу­чи, важ ли­во зро­зу­мі­ти не тіль­ки ка­то­ли­цько про­те­стант­ську спе­ци­фі­ку про­то­ін­сти­ту­тів, але й пра­во­слав­ну, гре­ко ка­то­ли­цьку, му­суль­ман­ську . Пі­сля по­ді­бних дій сто­сов­но ко­жно­го про­то­ін­сти­ту­цій­но­го бло­ку мо­жна роз­по­ча­ти ана­ліз їх ре­аль­них вза­є­мо­дій і від­по­від­них си­нер­ге­ти­чних ефе­ктів.

Отри­мав­ши та­ким чи­ном на­у­ко­во осми­сле­ний кон­кре­тно за­галь­ний (ви­слов лю­ю­чись ме­то­до­ло­гі­чною мо­вою) образ ре­аль­ної про­то­ін­сти­ту­цій­ної си­сте­ми, тре­ба по­чи­на­ти роз­роб­ку вла­сне ін­сти­ту­цій­ної си­сте­ми, яка б, з одно­го бо­ку, не­о­дмін­но від­по­від­а­ла ре­аль­ній про­то­ін­сти­ту­цій­ній си­сте­мі, а з ін­шо­го – бу­ла в актив­но­му ді­а­ло­зі з гео­ци­ві­лі­за­цій­ни­ми ін­сти­ту­та­ми. Зро­зумі­ло, роз­роб­ка та ім­пле­мен­та­ція вла­сне ін­сти­ту­цій­ної си­сте­ми, її ба­га­то­пла­но­ва вза­є­мо­дія із си­сте­мою про­то­ін­сти ту­цій­ною, по­стій­ний мо­ні­то­ринг і вне­се­н­ня не­об­хі­дних ко­ре­ктив в оби­дві си­сте ми є спра­вою над­зви­чай­ної скла­дно­сті і ви­ма­га­ти­ме узго­дже­них зу­силь ор­га­нів дер жав­ної вла­ди, уче­них, бі­зне­сме­нів, пред­став­ни­ків ор­га­ні­за­цій гро­ма­дян­сько­го сус піль­ства. Але про­стих шля­хів до ве­ли­ких ці­лей не бу­ває.

Спи­сок ви­ко­ри­ста­ної лі­те­ра­ту­ри

1. Амо­ша О.І. Про­ми­сло­вість Дон­ба­су на шля­ху до від­нов­ле­н­ня // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2016. – № 8. – С. 93–108.

2. Бур­кин­ський Б.В. Ве­ли­кі мо­жли­во­сті та не­д­ося­жні мрії // Еко­но­мі­ка Украї ни. – 2016. – № 8. – С. 109–117.

3. Ви­шнев­ський В.П. Гло­баль­на не­о­ін­ду­стрі­а­лі­за­ція та її уро­ки для Укра­ї­ни // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2016. – № 8. – С. 26–43.

4. Ге­єць В.М. Су­спіль­ний ка­пі­тал – 25: одер­жав­ле­ність чи дер­жа­во­твор­чість? // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2016. – № 8. – С. 3–6.

5. Ге­єць В.М. Осо­бли­во­сті вза­є­мозв’яз­ку еко­но­мі­чних і по­лі­ти­чних пе­ред­умов ре­кон­стру­ктив­но­го ро­зви­тку еко­но­мі­ки Укра­ї­ни // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2016. – № 12. – С. 3–21.

6. Да­ни­ли­шин Б.М. Та­кти­ка ево­лю­ціо­ні­зму в су­ча­сно­му еко­но­мі­чно­му роз ви­тку сві­ту (в аспе­кті тре­тьої та че­твер­тої про­ми­сло­вих ре­во­лю­цій) // Еко­но­мі ка Укра­ї­ни. – 2016. – № 8. – С. 44–61.

7. Лі­ба­но­ва Е.М. Кри­за по­лі­ти­ки до­хо­дів в Укра­ї­ні // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2016. – № 8. – С. 62–77.

8. Ба­зи­ле­вич В.Д. Еко­но­мі­чна на­у­ка та осві­та в епо­ху си­стем­них транс­фор­ма­цій: но­ві ви­кли­ки і за­пи­ти до фун­да­мен­таль­ної те­о­рії // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2016. – № 8. – С. 78–92.

9. Звє­ря­ков М.І. Уро­ки рин­ко­вої транс­фор­ма­ції в Укра­ї­ні // Еко­но­мі­ка Украї ни. – 2016. – № 8. – С. 7–25. 10. Вер­над­ский В.И. Би­о­сфе­ра и но­о­сфе­ра. – М. : На­у­ка, 1989. – 261 с. 11. Гу­ми­лев Л.Н. Ко­нец и вно­вь на­ча­ло. – М. : АСТ, 2004. – 415 с. 12. Гу­ми­лев Л.Н. От Ру­си до Рос­сии. Очер­ки этни­че­ской исто­рии. – М. : Та­на ис, 1994. – 554 с.

13. Гу­ми­лев Л.Н. Ри­тмы Ев­ра­зии: эпо­хи и ци­ви­ли­за­ции. – М. : Эко­прос, 1993. – 576 с.

14. Гу­ми­лев Л.Н. Этно­ге­нез и би­о­сфе­ра Зем­ли. – М. : ДИ ДИК, 1994. – 838 с.

15. Та­ра­се­вич В.Н. Эко­но­ми­ко те­о­ре­ти­че­ское зна­ние: уни­вер­сум­ные им­пе­ра ти­вы, ги­по­те­зы, опыты : мо­ногр. – М. : ТЕИС, 2013. – 600 с. 16. Але­ксе­ев В.П. В пои­сках пред­ков. – М. : Со­вет­ская Рос­сия, 1972. – 304 с. 17. Tibout Ch. A pure theory of public expenditures // Journal of Political Economy. – 1956. – Vol. 64. – P. 416–424.

18. Ма­кро­хри­сти­ан­ский мир в эпо­ху гло­ба­ли­за­ции / Ци­ви­ли­за­ци­он­ная струк ту­ра сов­ре­мен­но­го ми­ра ; [под ред. Ю.Н. Па­хо­мо­ва]. – К. : На­у­ко­ва дум­ка, 2007. – Т. 2. – 691 с.

19. Пав­лен­ко Ю.В. Істо­рія сві­то­вої ци­ві­лі­за­ції: со­ціо­куль­тур­ний ро­зви­ток люд ства : навч. по­сіб. – К. : Ли­бідь, 1996. – 360 с.

20. Та­ра­се­вич В.М. Іде­о­ло­гі­чні до­ктри­ни: ци­ві­лі­за­цій­ні аспе­кти і на­ціо­наль ний ко­ло­рит // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2011. – № 2. – С. 13–27; № 3. – С. 4–13.

21. Хан­тинг­тон С. За­пад уни­ка­лен, но не уни­вер­са­лен // Ми­ро­вая эко­но­ми­ка и ме­жду­на­ро­дные отно­ше­ния. – 1997. – № 8. – С. 84–87.

22. Галь­чин­ський А. Єв­ро­па і США – гео­по­лі­ти­чне су­пер­ни­цтво // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2003. – № 3. – С. 4–14.

23. Пра­во и на­ци­о­наль­ные тра­ди­ции // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 2016. – № 12. – 224 с. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : http://vphil.ru/index.php?option= com_content&task=view&id=1541&itemid=52.

24. Шев­чен­ко І. Укра­ї­на між Схо­дом і За­хо­дом // Дух і Лі­те­ра. – 1997. – № 1 2. – С. 89–97.

25. Хре­сто­ма­тія з істо­рії Укра­їн­ської РСР з най­дав­ні­ших ча­сів до кін­ця 50 х ро­ків XIX ст. : по­сіб. ; [за ред. І.О. Гур­жія]. – К. : Ра­дян­ська шко­ла, 1959. – Т. 1. – 748 с.

26. Гло­тов Б.Б. Ре­лі­гій­но кон­фе­сій­на на­ле­жність як чин­ник ци­ві­лі­за­цій­ної іден ти­чно­сті укра­їн­сько­го на­ро­ду [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : http:// www.info library.com.ua/books text 11953.html.

27. Ла­то­ва Н., Ла­тов Ю. Этно­ме­три­че­ские под­хо­ды к срав­ни­тель­но­му ана­ли­зу хо­зяй­ствен­но куль­тур­ных цен­но­стей // Во­про­сы эко­но­ми­ки. – 2008. – № 5. – С. 80–102.

28. Пи­ли­пен­ко Г.М. Ін­сти­ту­ціо­наль­ні чин­ни­ки спів­від­но­ше­н­ня дер­жав­ної та рин­ко­вої ко­ор­ди­на­ції еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті. – Дні­про­пе­тровськ : На­ціо­наль ний гір­ни­чий уні­вер­си­тет, 2012. – 293 с.

References

1. Amosha O.I. Promyslovist’ Donbasu na shlyakhu do vidnovlennya [The industry of Donbass on the way to the restoration]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine , 2016, No. 8, pp. 93–108 [in Ukrainian].

2. Burkyns’kyi B.V. Velyki mozhlyvosti ta nedosyazhni mrii [Great opportunities and inaccessible dreams]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine , 2016, No. 8, pp. 109– 117 [in Ukrainian].

3. Vyshnevs’kyi V.P. Global’na neoindustrializatsiya ta ii uroky dlya Ukrainy [Global neoindustrialization and its lessons for Ukraine]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine , 2016, No. 8, pp. 26–43 [in Ukrainian].

4. Heyets V.M. Suspil’nyi kapital – 25: oderzhavlenist’ chy derzhavotvorchist’? [Social capital – 25: establishment of the state or its development?]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine , 2016, No. 8, pp. 3–6 [in Ukrainian].

5. Heyets V.M. Osoblyvosti vzaemozv’yazku ekonomichnykh i politychnykh peredumov rekonstruktyvnoho rozvytku ekonomiky Ukrainy [Peculiarities of the interrelation of economic and political preconditions of a reconstructive development of Ukraine’s economy]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine , 2016, No. 12, pp. 3–21 [in Ukrainian].

6. Danylyshyn B.M. Taktyka evolyutsionizmu v suchasnomu ekonomichnomu rozvytku svitu (v aspekti tret’oi ta chetvertoi promyslovykh revolyutsii) [The tactics of evolutionism in world’s modern economic development (in the aspect of the Third and Fourth industrial revolutions]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine , 2016, No. 8, pp. 44–61 [in Ukrainian].

7. Libanova E.M. Kryza polityky dokhodiv v Ukraini [Crisis of the incomes policy in Ukraine]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine , 2016, No. 8, pp. 62–77 [in Ukrainian].

8. Bazylevych V.D. Ekonomichna nauka ta osvita v epokhu systemnykh transformatsii: novi vyklyky i zapyty do fundamental’noi teorii [Economic science and education in the epoch of system transformations: new challenges and requests for the fundamental theory]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine , 2016, No. 8, pp. 78–92 [in Ukrainian].

9. Zveryakov M.I. Uroky rynkovoi transformatsii v Ukraini [Lessons of the market transformation in Ukraine]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine , 2016, No. 8, pp. 7–25 [in Ukrainian].

10. Vernadsky V.I. Biosfera i Noosfera [Biosphere and Noosphere]. Moscow, Nauka, 1989 [in Russian].

11. Gumilyov L.N. Konets i Vnov’ Nachalo [An End and a New Beginning]. Moscow, AST, 2004 [in Russian].

12. Gumilyov L.N. Ot Rusi do Rossii. Ocherki Etnicheskoi Istorii [From Rus to Russia. Essays on Ethnic History]. Moscow, Tanais, 1994 [in Russian].

13. Gumilyov L.N. Ritmy Evrazii: Epokhi i Tsivilizatsii [Rhythms of Eurasia: Epochs and Civilizations]. Moscow, Ekopros, 1993 [in Russian].

14. Gumilyov L.N. Etnogenez i Biosfera Zemli [Ethnogenesis and Biosphere of the Earth]. Moscow, DI DIK, 1994 [in Russian].

15. Tarasevich V.N. Ekonomiko teoreticheskoye Znanie: Universumnye Imperativy, Gipotezy, Opyty [Economic theoretical Knowledge: Universum Imperatives, Hypotheses, Experiments]. Moscow, TEIS, 2013 [in Russian].

16. Alekseev V.P. V Poiskakh Predkov [In Search of Ancestors]. Moscow, Soviet Russia, 1972 [in Russian].

17. Tibout Ch. A pure theory of public expenditures. Journal of Political Economy , 1956, Vol. 64, pp. 416–424.

18. Makrokhristianskii Mir v Epokhu Globalizatsii, v: Tsivilizatsionnaya Struktura Sovremennogo Mira [Macro Christian World in the Era of Globalization, in: Civilization Structure of the Modern World] YU.N. Pakhomov (Ed.). Kyiv, Naukova Dumka, 2007 [in Russian].

19. Pavlenko YU.V. Istoriya Svitovoi Tsyvilizatsii: Sotsiokul’turnyi Rozvytok Lyudstva [The History of the World Civilization: the Socio Cultural Development of Mankind]. Kyiv, Lybid’, 1996 [in Ukrainian].

20. Tarasevych V.M. Ideolohichni doktryny: tsyvilizatsiini aspekty i natsional’nyi koloryt [Ideological doctrines: civilizational aspects and national color]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine , 2011, No. 2, pp. 13–27; No. 3, pp. 4–13 [in Ukrainian].

21. Huntington S. Zapad unikalen, no ne universalen [West is unique, but not universal]. Mirovaya ekonomika i mezhdunarodnye otnosheniya – World Economy and International Relations , 1997, No. 8, pp. 84–87 [in Russian].

22. Hal’chyns’kyi A. Evropa i SSHA – heopolitychne supernytstvo [Geopolitical rivalry of Europe and the USA]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine , 2003, No. 3, pp. 4– 14 [in Ukrainian].

23. Pravo i natsional’nye traditsii [Law and national traditions]. Voprosy filosofii – Questions of philosophy , 2016, No. 12, available at: http://vphil.ru/index.php?option=com_ content&task=view&id=1541&itemid=52 [in Russian].

24. Shevchenko I. Ukrayina mizh Skhodom i Zakhodom [Ukraine between East and West]. Dukh i Litera – Spirit and Letter , 1997, No. 1 2, pp. 89–97 [in Ukrainian].

25. Khrestomatiya z Istorii Ukrains’koi RSR z Naі­davnishykh Chasiv do Kintsya 50 kh Rokiv XIX st. [Readings on the History of Ukrainian SSR from Ancient Times to the End of the 50s of XIX Century]. I.O. Gurzhii (Ed.). Kyiv, Soviet School, 1959, Vol. 1 [in Ukrainian].

26. Glotov B.B. Relihiino konfesiina nalezhnist’ yak chynnyk tsyvilizatsiinoi identychnosti ukrains’koho narodu [Religious and confessional affiliation as a factor of the civilizational identity of the Ukrainian people], available at: http://www.info library.com. ua/books text 11953.html. [in Ukrainian].

27. Latova N., Latov Yu. Etnometricheskie podkhody k sravnitel’nomu analizu khozyaistvenno kul’turnykh tsennostei [Etnometric approaches to the analysis of economic and cultural values]. Voprosy Ekonomiki – Questions of Economy , 2008, No. 5, pp. 80–102 [in Russian].

28. Pylypenko G.M. Instytutsional’ni Chynnyky Spivvidnoshennya Derzhavnoi ta Rynkovoi Koordynatsii Ekonomichnoi Diyal’nosti [Institutional Factors of the Correlation of the State and Market Coordination of Economic Activity]. Dnipropetrovs’k, National Mining University, 2012 [in Ukrainian].

Ста­т­тя на­ді­йшла до ре­да­кції 1 лю­то­го 2017 р. За­кін­че­н­ня – в на­сту­пно­му но­ме­рі жур­на­лу.

Зна­че­н­ня ін­ди­ка­то­рів Г. Хоф­сте­да, отри­ма­ні в Укра­ї­ні за ме­то­ди­кою VSM 08 Та­бли­ця 1

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.