КІНДЗЕРСЬКИЙ Ю. В.

Economy of Ukraine (Ukrainian) - - Зміст - Ю. В. КІНДЗЕРСЬКИЙ, до­ктор еко­но­мі­чних на­ук, про­від­ний на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник ДУ “Ін­сти­тут еко­но­мі­ки та про­гно­зу­ва­н­ня НАН Укра­ї­ни” (Ки­їв)

– Де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ція та її де­тер­мі­нан­ти у сві­ті та в Україні

Акцен­то­ва­но ува­гу на роз­крит­ті де­тер­мі­нант де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ції в роз­ви­ну­тих кра­ї­нах і в Україні, на її ви­дах, ви­то­ках і ре­зуль­та­тах для су­спіль­ства за рі­зних еко­но­мі­чних і те­хно­ло гі­чних умов йо­го роз­ви­тку. По­ка­за­но обме­же­ність тра­ди­цій­но­го ре­сур­сно­го під­хо­ду до іден­ти­фі­ка­ції за­зна­че­них де­тер­мі­нант для ін­вер­сій­но­го ти­пу еко­но­мі­ки Укра­ї­ни та за про­по­но­ва­но ін­сти­ту­цій­но­стру­ктур­ний під­хід, згі­дно з яким їх ви­ни­кне­н­ня і вза­є­мо­зу­мов ле­ність про­я­ву по­да­но в ін­сти­ту­цій­но­му кон­текс­ті. Да­но ре­ко­мен­да­ції що­до вра­ху­ва­н­ня окре­сле­них де­тер­мі­нант у ви­зна­чен­ні на­пря­мів роз­бу­до­ви на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки. Клю­чо­ві сло­ва: де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ція, “про­ми­сло­вий ре­не­санс”, со­ці­аль­ний ре­грес, пра ва вла­сно­сті, дер­жав­не управ­лі­н­ня, збі­дню­ю­чий роз­ви­ток, зов­ні­шня за­ле­жність.

зу­мо­ви­ли де­ін­ду­стрі­а­лі­за­цію у сві­ті та в Україні, а та­кож осо­бли­во­стей і ре­зуль та­тів їх про­я­ву у гло­баль­ній і на­ціо­наль­ній си­сте­мах го­спо­да­рю­ва­н­ня, з подаль шим об­грун­ту­ва­н­ням клю­чо­вих на­пря­мів роз­бу­до­ви ві­тчи­зня­ної еко­но­мі­ки.

Де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ція і “про­ми­сло­вий ре­не­санс” у сві­ті: те­хно­ло­гі­чний про­грес і со­ці­аль­ний ре­грес

При­чи­ни де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ції за­ле­жать від те­хно­ло­гі­чно­го рів­ня ви­ро­бни­цтва, роз­мі­ру до­хо­дів і про­ду­ктив­но­сті пра­ці. Для роз­ви­ну­тих кра­їн з ви­со­ки­ми те­хно­ло гі­чним рів­нем, до­хо­да­ми і про­ду­ктив­ні­стю ха­ра­ктер­ною є “зрі­ла” де­ін­ду­стрі­а­лі­за ція, ко­ли ви­ро­бни­цтво під впливом НТП змі­щу­є­ться до ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чно­го сек то­ру, да­ю­чи по­штовх при­ско­ре­но­му роз­ви­тко­ві на­у­ко­міс­тких і ло­гі­сти­чних по­слуг, від яких без­по­се­ре­дньо за­ле­жать зро­ста­н­ня про­ду­ктив­но­сті та ін­но­ва­цій­но­сті са­мо го ви­ро­бни­цтва, а та­кож ефе­ктив­ність управ­лі­н­ня лан­цю­га­ми по­ста­чань йо­го про ду­кції на рин­ки * . У кра­ї­нах з пе­ре­хі­дною економікою (і в то­му чи­слі в Україні) та у сла­бо­ро­з­ви­ну­тих кра­ї­нах з те­хно­ло­гі­чно від­ста­лим ви­ро­бни­цтвом, низь­ки­ми до­хо­да ми і про­ду­ктив­ні­стю від­бу­ва­є­ться “пе­ред­ча­сна” де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ція, ко­ли ви­ро­бниц тво за­мі­щу­є­ться по­слу­га­ми, не пов’яза­ни­ми з під­ви­ще­н­ням йо­го ефе­ктив­но­сті, – тор­гів­лею, орен­дою, ре­мон­том то­що. Основ­ною кіль­кі­сною озна­кою і пер­шо­го, і дру­го­го ти­пів де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ції є змен­ше­н­ня вкла­ду про­ми­сло­во­сті та від­по­від­не роз­ши­ре­н­ня сфе­ри по­слуг при ство­рен­ні ВВП і у стру­кту­рі зайня­то­сті ** .

Тим ча­сом у кра­ї­нах, які роз­ви­ва­ю­ться, має мі­сце швид­ка індустріалізація. Во­на про­яв­ля­є­ться не стіль­ки у змі­ні спів­від­но­ше­н­ня між про­ми­сло­ві­стю та по слу­га­ми на ко­ристь пер­шої, скіль­ки у зна­чно ви­щих тем­пах на­ро­щу­ва­н­ня про ми­сло­во­го ви­ро­бни­цтва по­рів­ня­но з ін­ши­ми гру­па­ми кра­їн *** .

таль­но зміст цих те­о­рій ви­сві­тле­но у під­ру­чни­ках з еко­но­мі­чної те­о­рії та істо­рії еко­но­мі­чної дум ки, а та­кож ко­ро­тко ви­кла­де­но, на­при­клад, у [2; 3]. Во­дно­час ви­сві­тле­н­ня про­бле­ма­ти­ки де­тер мі­нант, які зу­мо­ви­ли де­ін­ду­стрі­а­лі­за­цію, як у кон­текс­ті сві­то­во­го роз­ви­тку в ці­ло­му, так і у роз­рі­зі кра­їн (зокре­ма, з пе­ре­хі­дною економікою, се­ред яких і Укра­ї­на) не на­бу­ло зна­чно­го по­ши­ре­н­ня у до­слі­дже­н­нях. То­му да­на ста­т­тя, жо­дною мі­рою не пре­тен­ду­ю­чи на все­бі­чне роз­кри­т­тя по­ру­ше них пи­тань, все ж є спро­бою ав­то­ра роз­по­ча­ти за­пов­ню­ва­ти цю про­га­ли­ну. Вре­шті решт, це до зво­лить у подаль­ших до­слі­дже­н­нях об­грун­то­ва­ні­ше під­хо­ди­ти до ви­бо­ру мо­де­лей і ме­ха­ні­змів роз бу­до­ви на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки, яких на сьо­го­дні про­по­ну­є­ться чи­ма­ло і які кар­ди­наль­но від­рі­зня ються між со­бою за сво­єю іде­о­ло­гі­єю і за­со­ба­ми по­лі­ти­ки – від пов­ної де­ре­гу­ля­ції та лі­бе­ра­лі­за­ції еко­но­мі­ки (з ні­ве­лю­ва­н­ням ролі дер­жа­ви) до по­вер­не­н­ня жорс­тко­го ди­ре­ктив­но­го дер­жав­но­го управ­лі­н­ня нею.

* ЮНИДО. Отчет о про­мышлен­ном ра­зви­тии – 2016. Роль те­хно­ло­гий и ин­но­ва­ций во все­о­хва­тыва­ю­щем и устой­чи­вом про­мышлен­ном ра­зви­тии. Обзор. – Ве­на, 2015. – 61 с. – С. 8.

** За да­ни­ми ЮНКТАД, упро­довж 1980–2014 рр. час­тка про­ми­сло­во­сті ско­ро­ти­лась у роз ви­ну­тих кра­ї­нах з 28,3% до 18,5%, а у кра­ї­нах з пе­ре­хі­дною економікою – з 38,3% до 28,2%, то­ді як вклад по­слуг збіль­шив­ся, від­по­від­но, з 61,6% до 75% і з 42,1% до 53,1%. За­ува­жи­мо, що не слід одно­зна­чно ото­то­жню­ва­ти яви­ще де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ції лише з руй­ну­ва­н­ням (у то­му чи­слі фі­зич ним) і зни­кне­н­ням про­ми­сло­во­го ви­ро­бни­цтва як та­ко­го. Остан­ні мо­жуть роз­гля­да­ти­ся тіль­ки як окре­мі ви­пад­ки або як фор­ми про­я­ву пер­шо­го. На жаль, у ви­пад­ку Укра­ї­ни де­ін­ду­стрі­а­лі­за ція дій­сно про­я­ви­лась у та­ко­му руй­ну­ван­ні, то­ді як у роз­ви­ну­тих дер­жа­вах – ні.

*** Згі­дно із ста­ти­сти­кою ЮНКТАД, до кін­ця 2014 р. ВДВ про­ми­сло­во­сті у кра­ї­нах, які роз­ви­ва­ю­ться, зро­сла у 3,5 ра­за від рів­ня 1990 р., у роз­ви­ну­тих кра­ї­нах – в 1,9 ра­за, а у кра­ї­нах з пе­ре­хі­дною економікою цей по­ка­зник ста­но­вив лише 89,6% від ба­зо­во­го ро­ку. Справ­жній ін­ду стрі­аль­ний про­рив про­де­мон­стру­ва­ли Ки­тай і Пів­ден­на Ко­рея, де за 25 ро­ків об­ся­ги ви­ро­бле ної ВДВ про­ми­сло­во­сті зро­сли, від­по­від­но, у 15 і 5 ра­зів. З 2011 р. Ки­тай став без­за­пе­ре­чним лі­де­ром у сві­то­во­му про­ми­сло­во­му ви­ро­бни­цтві, ви­ті­снив­ши США з пер­шо­го мі­сця. У 2014 р. Ки­та­єм ство­рю­ва­ла­ся п’ята ча­сти­на (21,8%) сві­то­вої ВДВ про­ми­сло­во­сті, то­ді як Спо­лу­че­ни­ми Шта­та­ми – 16,6%. У ці­ло­му впро­довж 1990–2014 рр. час­тка кра­їн, що роз­ви­ва­ю­ться, у ВДВ сві­то­вої про­ми­сло­во­сті зро­сла з 21,1% до 50,8%, то­ді як роз­ви­ну­тих кра­їн – змен­ши­ла­ся з 74,5% до 45,4%, а кра­їн з пе­ре­хі­дною економікою – з 4,4% до 3,8%.

ЮНІДО ви­окре­ми­ло п’ять ре­сур­сних де­тер­мі­нант, які за­без­пе­чу­ва­ли роз­ви ток пе­ре­ро­бної про­ми­сло­во­сті у сві­ті, – ка­пі­тал, тру­до­ві ре­сур­си, при­ро­дні ре­сур си, енер­ге­ти­чні ре­сур­си, про­ду­ктив­ність пра­ці (те­хно­ло­гії) * . За сту­пе­нем сво­го впли­ву у за­зна­че­них гру­пах кра­їн во­ни ма­ють істо­тні від­мін­но­сті. У кра­ї­нах, які роз­ви­ва­ю­ться, зро­ста­н­ня від­бу­ва­ло­ся за ра­ху­нок ка­пі­таль­них ін­ве­сти­цій, при­род них та енер­ге­ти­чних ре­сур­сів, у роз­ви­ну­тих – за ра­ху­нок під­ви­ще­н­ня про­ду­ктив но­сті пра­ці шля­хом впро­ва­дже­н­ня тру­до та ре­сур­со­збе­рі­га­ю­чих те­хно­ло­гій, що, у свою чер­гу, збіль­ши­ло об­ся­ги ви­ро­бни­цтва при ско­ро­чен­ні ви­ко­ри­ста­н­ня тру до­вих, енер­ге­ти­чних і при­ро­дних ре­сур­сів ** .

Хо­ча те­хно­ло­гі­чна де­тер­мі­нан­та ві­ді­гра­ла клю­чо­ву роль у зро­стан­ні про­мис ло­во­сті роз­ви­ну­тих кра­їн, все ж са­ме во­на ста­ла чи не го­лов­ною в їх де­ін­ду­стрі­а­лі за­ції як на ран­ніх ета­пах за­ро­дже­н­ня цьо­го яви­ща, так і при до­ся­гнен­ні йо­го “зрі­лої” ста­дії сьо­го­дні. З одно­го бо­ку, їх де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ція роз­по­ча­ла­ся 30–40 ро­ків то­му з ви­ве­де­н­ня ви­ро­бни­чих по­ту­жно­стей до менш роз­ви­ну­тих кра­їн, при одно ча­сно­му на­ро­щу­ван­ні про­ми­сло­во­го ім­пор­ту з них по­рів­ня­но з про­ми­сло­вим екс пор­том до них [4]. З ін­шо­го бо­ку, по­си­ле­н­ня де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ції в остан­ні два де­ся­ти річ­чя від­бу­лось у зв’яз­ку з бур­хли­вим роз­ви­тком ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чно­го ви­ро­бниц тва, в ре­зуль­та­ті чо­го кар­ди­наль­но під­ви­щи­ла­ся про­ду­ктив­ність пра­ці на фо­ні по­мі­тно­го ско­ро­че­н­ня зайня­тих у про­ми­сло­во­сті та змен­ше­н­ня її час­тки у су­куп но­му ви­пу­ску, що, у свою чер­гу, зу­мо­ви­ло пер­ма­нен­тну кри­зо­вість і ста­гна­цію у кра­ї­нах За­хо­ду [5]. Це зму­си­ло їх уря­ди змі­ни­ти став­ле­н­ня до ін­ду­стрі­аль­ної скла до­вої еко­но­мі­ки, ви­знав­ши цю скла­до­ву клю­чо­вим драй­ве­ром її ста­біль­но­го, ста ло­го і одно­ча­сно ін­клю­зив­но­го роз­ви­тку.

США взя­ли курс на мо­дер­ні­за­цію про­ми­сло­во­го ви­ро­бни­цтва на осно­ві ви­пе ре­джа­ю­чої роз­бу­до­ви “про­су­ну­тої” на­у­ко­міс­ткої пе­ре­ро­бної про­ми­сло­во­сті (advanced manufacturing). Пре­зи­дент кра­ї­ни Д. Трамп на по­ча­тку сво­єї ка­ден­ції ого ло­сив про на­мі­ри від­ро­ди­ти аме­ри­кан­ську про­ми­сло­вість шля­хом по­си­ле­н­ня про те­кціо­ні­зму та від­мо­ви від над­то лі­бе­раль­них умов зов­ні­шньої тор­гів­лі з ін­ши­ми кра­ї­на­ми *** . Крім то­го, аме­ри­кан­ський уряд має на­мір сти­му­лю­ва­ти (на­сам­пе­ред, че­рез по­да­тки) по­вер­не­н­ня до кра­ї­ни ра­ні­ше ви­ве­де­них з неї ви­ро­бництв (re shoring).

ЄС у сво­їй Стра­те­гії ро­зум­но­го, ста­ло­го та ін­клю­зив­но­го зро­ста­н­ня за­пла­ну­вав до 2020 р. збіль­ши­ти час­тку про­ми­сло­во­сті до 20% ВВП (про­ти 16% у 2012 р.) і від ве­сти їй клю­чо­ву роль у зро­стан­ні еко­но­мі­ки ЄС на осно­ві ди­вер­си­фі­ка­ції ви­роб ни­цтва, під­ви­ще­н­ня йо­го енер­ге­ти­чної та ре­сур­сної ефе­ктив­но­сті **** . Єв­ро­пей ську по­лі­ти­ку не­о­ін­ду­стрі­а­лі­за­ції спря­мо­ва­но на при­ско­ре­ний роз­ви­ток ви­со­ко те­хно­ло­гі­чно­го се­кто­ру і ви­ро­бництв “зе­ле­ної еко­но­мі­ки” для за­без­пе­че­н­ня як ви­со­кої про­ду­ктив­но­сті пра­ці, так і збіль­ше­н­ня час­тки до­да­ної вар­то­сті, отри­ма­ної

ЮНИДО. Отчет о про­мышлен­ном ра­зви­тии – 2016. Роль те­хно­ло­гий и ин­но­ва­ций во все­о­хва­тыва­ю­щем и устой­чи­вом про­мышлен­ном ра­зви­тии. Обзор. – С. 10–11.

** За роз­ра­хун­ка­ми ЮНІДО, у кра­ї­нах, які роз­ви­ва­ю­ться, упро­довж 1995–2007 рр. що­річ не зро­ста­н­ня пе­ре­ро­бної про­ми­сло­во­сті в се­ре­дньо­му на 4,7% за­без­пе­чу­ва­ло­ся впливом фак то­рів ка­пі­та­лу на 14%, тру­до­вих ре­сур­сів – на 2,5%, при­ро­дних ре­сур­сів – на 28%, енер­ге­ти­чних ре­сур­сів – на 18%, про­ду­ктив­но­сті пра­ці (те­хно­ло­гій) – на 6%. У роз­ви­ну­тих кра­ї­нах се­ре­дньо­річ не зро­ста­н­ня на 2,6% за­без­пе­чу­ва­ло­ся впливом за­зна­че­них фа­кто­рів, від­по­від­но, на 13,5%, 9,5%, 2,5%, 3% і 34% (ЮНИДО. Отчет о про­мышлен­ном ра­зви­тии – 2016. Роль те­хно­ло­гий и ин­но­ва ций во все­о­хва­тыва­ю­щем и устой­чи­вом про­мышлен­ном ра­зви­тии. Обзор. – С. 11).

*** Де­таль­ні­ше за­зна­че­ні пи­та­н­ня ро­з­гля­ну­то в дис­ку­сії з цьо­го при­во­ду у №5 6 жур­на­лу “Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни” за 2017 р.

**** Europe 2020. A strategy for smart, sustainable and inclusive growth / European Commission ; Communication from the Commission COM(2010) 2020. – Brussels, 3.3.2010. – 37 p.

все­ре­ди­ні Єв­ро­со­ю­зу, шля­хом під­трим­ки ство­ре­н­ня ви­ро­бни­чих по­ту­жно­стей у ме­жах на­ціо­наль­них юрис­ди­кцій кра­їн – членів ЄС. Очі­ку­є­ться, що це по­зи­тив­но впли­не на зро­ста­н­ня ефе­ктив­но­сті го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті та зайня­тість у су­між них сфе­рах еко­но­мі­ки, а та­кож сти­му­лю­ва­ти­ме на­у­ко­во те­хні­чний про­грес та ін­но ва­ції .

До­мі­ну­ва­н­ня по­стін­ду­стрі­аль­ної па­ра­ди­гми у роз­ви­ну­тих кра­ї­нах за­мі­щу­єть ся па­ра­ди­гмою “про­ми­сло­во­го ре­не­сан­су”, без яко­го ін­фор­ма­цій­на та фі­нан­со­ва скла­до­ві еко­но­мі­ки не змо­жуть на­да­лі за­без­пе­чи­ти їй кон­ку­рен­то­спро­мо­жність [7, с. 90–91]. Отри­ма­н­ня но­вих те­хно­ло­гій і про­ду­ктів у ЄС і США без­по­се­ре­дньо пов’язу­є­ться з ін­тен­си­фі­ка­ці­єю на­у­ко­вих до­слі­джень, по­лі­пше­н­ням ко­ор­ди­на­ції та об’єд­на­н­ням зу­силь на­у­ки і ви­ро­бни­цтва на за­са­дах кон­це­пції “по­трій­ної спі­ра­лі”, до­ве­де­н­ням об­ся­гів фі­нан­су­ва­н­ня на­у­ко­вих до­слі­джень і роз­ро­бок у се ре­дньо­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві до 3% ВВП. Акцен­ти дер­жав­ної під­трим­ки роз­вит ку про­ми­сло­во­сті змі­щу­ю­ться зі сфе­ри ор­га­ні­за­ції ви­ро­бни­цтва на сфе­ру до­слі джень і роз­ро­бок для ви­ро­бни­цтва, що зу­мов­ле­но їх над­зви­чай­ною ка­пі­та­ло­міст кі­стю і ри­зи­ко­ва­ні­стю при від­но­сно­му зде­шев­лен­ні ство­ре­н­ня са­мо­го ви­ро­бни­чо­го об’єкта або за­пу­ску у ви­ро­бни­цтво но­во­го про­ду­кту. То­му не­має під­став го­во­ри­ти про змен­ше­н­ня і зни­кне­н­ня та­кої під­трим­ки – нав­па­ки, во­на, змі­ню­ю­чи свою фор­му і сфе­ру при­кла­да­н­ня, за мас­шта­ба­ми лише збіль­шу­є­ться. Це і є одна з клю чо­вих від­мін­но­стей су­ча­сної мо­де­лі про­ми­сло­вої по­лі­ти­ки від по­пе­ре­дніх в умо вах “зрі­лої” ста­дії Тре­тьої та по­ча­тку “ви­схі­дної” ста­дії Че­твер­тої про­ми­сло­вих ре­во­лю­цій у роз­ви­ну­тих кра­ї­нах.

Во­дно­час існує ви­со­ка ймо­вір­ність то­го, що на­у­ко­во те­хно­ло­гі­чні до­ся­гне­н­ня цих двох ре­во­лю­цій ство­рять роз­ви­ну­тим кра­ї­нам пе­ре­ва­ги за ра­ху­нок кар­ди­наль но­го під­ви­ще­н­ня про­ду­ктив­но­сті пра­ці лише у се­ре­дньо­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві. Про те у дов­го­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві во­ни за­го­стрять со­ці­аль­ні про­бле­ми, не змен­шать, а мо­жуть збіль­ши­ти без­ро­бі­т­тя (при­чо­му у сфе­рі не тіль­ки ви­ро­бни­цтва, але й по слуг), по­си­ли­ти не­рів­ність і май­но­ве роз­ша­ру­ва­н­ня на­се­ле­н­ня, що в ці­ло­му не усу не про­бле­му де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ції, а нав­па­ки – ускла­днить її. Го­лов­ною при­чи­ною цьо­го є стрім­ке по­ши­ре­н­ня пов­ної ав­то­ма­ти­за­ції та ро­бо­ти­за­ції ви­ро­бни­цтва, а та­кож си стем штучного ін­те­ле­кту. Ро­бо­ти­за­ція не про­сто за­мі­нить люд­ську пра­цю у ви­роб ни­цтві, пов’яза­но­му з мо­но­тон­ни­ми ру­тин­ни­ми опе­ра­ці­я­ми, а в по­єд­нан­ні зі штуч ним ін­те­ле­ктом ви­ті­снить її зі сфе­ри управ­лі­н­ня ви­ро­бни­цтвом і зі сфе­ри по­слуг (при­чо­му не тіль­ки про­стих, але й на­у­ко­міс­тких) [8]. Ро ′ бо­ти зі шту­чним ін­те­ле­ктом уже сьо­го­дні зда­тні за­мі­ни­ти не тіль­ки ряд ро­бі­тни­чих про­фе­сій зі сфе­ри по­слуг – ку­ха­ря, пе­ру­ка­ря, при­би­раль­ни­ка, во­дія, про­дав­ця, але й де­які ін­те­ле­кту­аль­ні про фе­сії, що ви­ма­га­ють ви­со­кої ква­лі­фі­ка­ції, – лі­ка­ря хі­рур­га, ін­же­не­ра про­е­кту­валь ни­ка, про­гра­мі­ста, пі­ло­та, ме­не­дже­ра, фі­нан­си­ста, юри­ста, адво­ка­та, пе­ре­кла­да­ча, пу­блі­чно­го адмі­ні­стра­то­ра то­що.

* **

Про­ми­сло­вість ЄС, ство­рю­ю­чи лише 16% ВВП, за­без­пе­чує 65% су­ку­пно­го об­ся­гу ви­трат на НДДКР і май­же 50% ви­трат на ін­но­ва­ції, здій­сню­ва­них у кра­ї­нах спів­то­ва­ри­ства. Ін­но­ва­цій на актив­ність ве­ли­ких про­ми­сло­вих під­при­ємств є удві­чі ви­щою від активності ве­ли­ких під­при­ємств в ін­ших се­кто­рах еко­но­мі­ки. Ді­яль­ність сфе­ри по­слуг та ін­ших се­кто­рів еко­но­мі­ки зна­чною мі­рою за­ле­жить від по­пи­ту про­ми­сло­во­сті на їх про­ду­кцію. В 1 єв­ро ви­пу­ску про­мис ло­вої про­ду­кції ЄС мі­сти­ться 34 цен­ти по­хо­дже­н­ням з ін­ших се­кто­рів. Крім то­го, про­ми­сло­вість фор­мує по­пит на ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ні тру­до­ві ре­сур­си та під­три­мує ри­нок пра­ці в ін­ших се­кто рах еко­но­мі­ки [6, с. 13].

** На­при­клад, за оцін­ка­ми, у Ве­ли­ко­бри­та­нії до 2030 р. впро­ва­дже­н­ня ін­те­ле­кту­аль­них ін­фор­ма­цій­них си­стем у сфе­рі пу­блі­чно­го адмі­ні­стру­ва­н­ня ви­віль­нить з неї близь­ко 250 тис. пра­ців­ни­ків [9].

Стру­ктур­не без­ро­бі­т­тя на­би­ра­ти­ме но­вих яко­стей та рис. По­гли­на­н­ня сфе рою по­слуг пра­ців­ни­ків, ви­віль­не­них з ви­ро­бни­чої сфе­ри вна­слі­док ро­бо­ти­за­ції, істо­тно обме­жи­ться. Са­ма ця сфе­ра та­кож зі­ткне­ться з проблемою на­ро­ста­н­ня “зай­вих” пра­ців­ни­ків. Тим ча­сом не вар­то спо­ді­ва­ти­ся, що по­чнуть бур­хли­во роз ви­ва­ти­ся твор­чі про­фе­сії та твор­чі ви­ди ді­яль­но­сті, які ви­рі­шать про­бле­му зайня то­сті. Су­спіль­ство дедалі більше по­ля­ри­зу­ва­ти­ме­ться і роз­ша­ро­ву­ва­ти­ме­ться у со­ці аль­но­му і ма­те­рі­аль­но­му ви­мі­рах, при цьо­му дедалі більше зни­ка­ти­ме се­ре­дній клас – основ­ний но­сій про­гре­су й роз­ви­тку, по­пов­ню­ю­чи ар­мію ну­жден­них і ма­ло за­без­пе­че­них [10]. Зна­чне ско­ро­че­н­ня се­ре­дньо­го кла­су вже сьо­го­дні від­бу­ва­єть ся пра­кти­чно в усіх роз­ви­ну­тих кра­ї­нах сві­ту. Як на­слі­док, уже у най­ближ­чі два три де­ся­ти­річ­чя мо­же ви­ни­кну­ти ка­та­стро­фі­чна для роз­ви­тку су­спіль­ства си­туа ція, по­ки що не осми­сле­на еко­но­мі­чною на­у­кою пов­ною мі­рою: лю­ди­на, ви­сту­па­ю­чи у тра­ди­цій­ній “не­ро­бо­ти­зо­ва­ній” го­спо­дар­ській си­сте­мі і тру­до­вим ре­сур­сом, і но­сі­єм знань при ство­рен­ні про­ду­кту, і йо­го спо­жи­ва­чем, у ра­зі за­мі ще­н­ня сво­єї пра­ці (в то­му чи­слі ін­те­ле­кту­аль­ної) пра­цею ро­бо­тів одно­ча­сно пе­ре стає бу­ти і тру­до­вим ре­сур­сом для ство­ре­н­ня про­ду­кції, і її спо­жи­ва­чем, оскіль­ки втра­чає до­хід від про­да­жу сво­єї пра­ці, від­по­від­но по­збав­ля­ю­чись за­со­бів до існу ва­н­ня.

Тим са­мим від­бу­ва­ти­ме­ться по­гли­бле­н­ня де­со­ці­а­лі­за­ції лю­ди­ни – на одно­му по­лю­сі су­спіль­ства кон­цен­тру­ва­ти­ме­ться не­ве­ли­кий про­ша­рок вла­сни­ків за­со­бів ви­ро­бни­цтва і ка­пі­та­лу, на ін­шо­му – на­ро­ста­ти­ме мар­гі­на­лі­зо­ва­ний, люм­пе­ні­зо ва­ний і кри­мі­на­лі­зо­ва­ний про­ша­рок со­ці­у­му. То­му в умо­вах по­всю­дно­го впро­ва дже­н­ня в еко­но­мі­чну ді­яль­ність ро­бо­ти­зо­ва­них ін­те­ле­кту­аль­них те­хно­ло­гій, що не по­тре­бу­ва­ти­муть люд­ської пра­ці, на­у­ко­во те­хно­ло­гі­чний роз­ви­ток з фа­кто­ра со­ці­аль­но­го про­гре­су пе­ре­тво­ри­ться на фа­ктор со­ці­аль­но­го ре­гре­су і де­гра­да­ції пе­ре­ва­жної ча­сти­ни су­спіль­ства, а ін­клю­зив­ність роз­ви­тку, яка ни­ні є ме­тою ре форм, стане не­д­ося­жною.

Щоб не да­ти по­ши­ри­тись і укрі­пи­ти­ся та­ким яви­щам, уже сьо­го­дні окре­ми ми по­лі­ти­ка­ми і бі­зне­сме­на­ми роз­ви­ну­тих кра­їн на рів­ні уря­дів про­по­ну­ю­ться за хо­ди про­ти­дії. На­при­клад, у Швей­ца­рії та Фін­лян­дії ста­ви­ться пи­та­н­ня про без умов­ну, га­ран­то­ва­ну уря­дом, що­мі­ся­чну мі­ні­маль­ну гро­шо­ву ви­пла­ту (ба­зо­вий до­хід) усім гро­ма­дя­нам – не­за­ле­жно від на­яв­но­сті у них ро­бо­ти. Білл Гейтс за про­по­ну­вав об­кла­да­ти вла­сни­ків ком­па­ній по­да­тком на ро­бо­тів у су­мі вар­то­сті опла­ти пра­ці пра­ців­ни­ків, ви­віль­не­них вна­слі­док їх впро­ва­дже­н­ня. Та­кож на­у­ков ця­ми про­по­ну­є­ться за­про­ва­ди­ти своє­рі­дний ети­чний ко­декс для ви­ро­бни­ків і ко ри­сту­ва­чів ро­бо­ти­зо­ва­них си­стем (на зра­зок то­го, який був сво­го ча­су за­про­ва дже­ний у ген­ній ін­же­не­рії), що на­кла­дає ряд обме­жень і про­по­нує прин­ци­пи їх за­сто­су­ва­н­ня [10]. Зокре­ма, ро­бо­ти­зо­ва­ні си­сте­ми по­вин­ні не за­мі­ню­ва­ти, а до пов­ню­ва­ти люд­ську пра­цю, під­ви­щу­ю­чи її ефе­ктив­ність; їх слід ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти лише у шкі­дли­вих для лю­ди­ни умо­вах ви­ро­бни­цтва, за де­фі­ци­ту віль­них ро­бо­чих рук для ве­де­н­ня го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті; там, де люд­ський ін­те­лект зда­тен впо ра­ти­ся із зав­да­н­ням, не по­ви­нен ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся шту­чний. З ча­сом та­кі про по­зи­ції зна­хо­ди­ти­муть дедалі більше при­хиль­ни­ків, іна­кше со­ці­аль­них ка­та­клі­змів, спро­во­ко­ва­них НТП, не уни­кну­ти.

Де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ція в Україні: ін­сти­ту­цій­ний кон­текст ві­тчи­зня­них осо­бли­во­стей

Укра­їн­ська еко­но­мі­ка ті­сно ін­те­гро­ва­на у сві­то­ву і не змо­же “від­го­ро­ди­ти­ся” від її впли­ву. Тим ча­сом, з огля­ду на ска­за­не, а та­кож на ті тен­ден­ції, що скла­лись

у ві­тчи­зня­но­му го­спо­дар­стві, не­має під­став ствер­джу­ва­ти, що цей вплив був, є і бу­де лише по­зи­тив­ним. З по­ча­тку вхо­дже­н­ня Укра­ї­ни до сві­то­во­го еко­но­мі­чно­го про­сто­ру 25 ро­ків то­му аб­со­лю­тна більшість кра­їн на­ро­сти­ла об­ся­ги про­ми­сло­во го ви­ро­бни­цтва, про­те в Україні во­но не тіль­ки ско­ро­ти­ло­ся, склав­ши (без ура­ху ва­н­ня ті­ньо­во­го се­кто­ру) у 2016 р. лише 72% від рів­ня 1990 р., але й за­зна­ло сер­йоз них де­стру­ктив­них стру­ктур­них змін, пов­ні­стю про­ти­ле­жних тим, які від­бу­лись у сві­то­вій про­ми­сло­во­сті. Істо­тно збіль­ши­ло­ся стру­ктур­не без­ро­бі­т­тя, але не з при чин під­ви­ще­н­ня те­хно­ло­гі­чно­сті та про­ду­ктив­но­сті пра­ці, як на За­хо­ді, а вна­слі док фі­зи­чної лі­кві­да­ції ти­сяч пе­ре­ро­бних під­при­ємств (у то­му чи­слі ви­со­ко­те­хно ло­гі­чних).

При­чи­ни де­гра­да­ції ві­тчи­зня­ної про­ми­сло­во­сті не вар­то “спи­су­ва­ти” лише на за­галь­ні тру­дно­щі пе­ре­хо­ду від пла­но­вої еко­но­мі­ки до рин­ко­вої. Ки­тай, ма­ю­чи на ме­ті, як і Укра­ї­на, ство­ре­н­ня рин­ко­вої еко­но­мі­ки, ру­хав­ся у про­ти­ле­жно­му від нас на­пря­мі і за ту са­му чверть сто­лі­т­тя з на­пів­фе­одаль­ної від­ста­лої кра­ї­ни пе­ре тво­рив­ся на ін­ду­стрі­аль­но­го лі­де­ра сві­ту. Для по­ясне­н­ня цьо­го ві­тчи­зня­но­го “фе но­ме­ну” зга­да­ний ре­сур­сний під­хід ЮНІДО до основ­них де­тер­мі­нант роз­ви­тку про­ми­сло­во­сті є яв­но обме­же­ним, оскіль­ки він не вра­хо­вує ін­вер­сій­но­го ха­ра­кте ру еко­но­мі­чних пе­ре­тво­рень в Україні. Так, на­яв­ність у на­шої дер­жа­ви ви­щих стар то­вих по­зи­цій по­рів­ня­но з кра­ї­на­ми, що роз­ви­ва­ю­ться (зокре­ма, тим са­мим Ки та­єм), пра­кти­чно за ко­жною ре­сур­сною де­тер­мі­нан­тою не до­зво­ли­ла їй здій­сни­ти еко­но­мі­чний ри­вок. То­му за­мість ре­сур­сно­го до­ціль­но застосувати ін­сти­ту­цій­но стру­ктур­ний під­хід для ви­окрем­ле­н­ня де­тер­мі­нант фун­кціо­ну­ва­н­ня про­ми­сло во­сті, який бе­ре до ува­ги не стіль­ки на­яв­ність ре­сур­сів, скіль­ки ефе­ктив­ність роз по­ря­дже­н­ня ни­ми з ура­ху­ва­н­ням умов її фор­му­ва­н­ня у кра­ї­ні.

То­му се­ред ви­зна­чаль­них де­тер­мі­нант, які, з одно­го бо­ку, спри­чи­ни­ли за­не пад ві­тчи­зня­ної про­ми­сло­во­сті, а з ін­шо­го – є осно­вою для її від­нов­лю­валь­но­го ре­кон­стру­ктив­но­го роз­ви­тку в пер­спе­кти­ві, мо­жна на­зва­ти:

ін­сти­ту­цій­но по­лі ти­чні, ор­га­ні­за­цій­но управ­лін­ські, зов­ні­шньо­еко­но­мі­чні, стру­ктур­но ви­ро­бни­чі, фі­нан

со­во ін­ве­сти­цій­ні, ін­но­ва­цій­но те­хно­ло­гі­чні, со­ці­аль­ні . Ці де­тер­мі­нан­ти слід роз гля­да­ти з то­чки зо­ру як їх фор­му­ва­н­ня під впливом гло­баль­но­го се­ре­до­ви­ща, так і по­хо­дже­н­ня все­ре­ди­ні кра­ї­ни.

Ін­сти­ту­цій­но по­лі­ти­чні де­тер­мі­нан­ти ста­ли ка­та­лі­за­то­ром змін в Україні та сто­су­ва­ли­ся пе­ре­тво­рень у си­сте­мі від­но­син вла­сно­сті – пе­ре­гля­ду фор­маль­них і не­фор­маль­них норм від­но­син між суб’єкта­ми з при­во­ду їх пре­тен­зій на обме­же­ні ре­сур­си і на до­хо­ди від їх ви­ко­ри­ста­н­ня. Офі­цій­но ре­фор­ма ін­сти­ту­ту вла­сно­сті зве ла­ся до но­мі­наль­ної за­мі­ни вла­сни­ка з дер­жав­но­го на при­ва­тно­го шля­хом при­ско ре­ної ма­со­вої при­ва­ти­за­ції. При цьо­му не бу­ло на­ле­жних об­грун­ту­ва­н­ня її спосо­бів і ме­ха­ні­змів, нор­ма­тив­но пра­во­во­го і ор­га­ні­за­цій­но управ­лін­сько­го за­без­пе­че­н­ня, не вра­хо­ву­ва­ли­ся на­яв­ні “про­ва­ли” ні ще не сфор­мо­ва­но­го ринку, ні ще не при­сто со­ва­ної до ньо­го дер­жа­ви. У ці­ло­му в Україні не бу­ло ство­ре­но тих “ра­фі­но­ва­них”, іде­аль­них ін­сти­ту­цій­них умов * , які за­зна­че­ні Д. Се­пінг­то­ном і Дж.сті­глі­цом у “фун да­мен­таль­ній те­о­ре­мі при­ва­ти­за­ції” (“те­о­ре­мі бай­ду­жо­сті”) [11] і які б за­без­пе­чи­ли

Та­ки­ми умо­ва­ми є “при­хиль­на” дер­жа­ва, що ма­кси­мі­зує су­спіль­ний до­бро­бут; кон­ку рен­ція на ринку та ді­йо­ві ме­ха­ні­зми її за­хи­сту; від­су­тність не­га­тив­них екс­тер­на­лій; пов­ний до ступ ви­ро­бни­ків до ін­фор­ма­ції (си­ме­три­чна ін­фор­ма­ція); від­су­тність ри­зи­ків го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті; пов­но­та кон­тра­ктів; пов­ні спе­ци­фі­ка­ція і за­хист прав вла­сно­сті за­ко­ном, пра­во­о­хо рон­ни­ми та су­до­ви­ми ор­га­на­ми; не­мо­жли­вість у рам­ках по­лі­ти­чної си­сте­ми отри­ма­н­ня по­лі­ти ка­ми та бю­ро­кра­ті­єю осо­би­стої ви­го­ди від ухва­ле­них ни­ми дер­жав­них рішень.

ефе­ктив­ність при­ва­ти­за­ції для су­спіль­ства. То­му во­на “здій­сню­ва­ла­ся ча­сто ті­ньо ви­ми, а не­рід­ко кри­мі­наль­ни­ми ме­то­да­ми, ... фа­кти­чно не кон­тро­лю­ва­ла­ся дер­жа вою” [12, с. 4]. Її на­слід­ком ста­ло пе­ре­да­н­ня ра­дян­сько­го май­на пра­кти­чно за­дар­ма ко­ли­шній пар­тій­но го­спо­дар­ській елі­ті, кри­мі­наль­ним ав­то­ри­те­там, но­во­спе­че­ним діл­кам. Як ре­зуль­тат, упро­довж 1990 х ро­ків і І по­ло­ви­ни 2000 х ро­ків в Україні ви ни­кла і укрі­пи­ла­ся кри­мі­наль­но олі­гар­хі­чна мо­дель дер­жа­ви, в якій по­лі­ти­чну і еко но­мі­чну вла­ду де фа­кто і де юре здо­бу­ла ця не­чи­слен­на гру­па осіб, пе­ре­тво­рив шись на олі­гар­хів, які ста­ли най­ба­га­тши­ми у кра­ї­ні ви­клю­чно зав­дя­ки са­ме та­кій при­ва­ти­за­ції. Сфор­му­ва­лись олі­гар­хі­чні кла­ни, що по­стій­но кон­ку­ру­ють між со бою за сфе­ри впли­ву, дер­жав­ні ре­сур­си, на­ціо­наль­не ба­гат­ство. Це не тіль­ки за­гост ри­ло про­бле­му м’яких бю­дже­тних обме­жень, успад­ко­ва­ну від ра­дян­ської еко­но­мі ки, але й да­ло по­штовх по­ши­рен­ню екс­тр­актив­них по­лі­ти­чних та еко­но­мі­чних ін­сти ту­тів кра­ї­ни * , спря­мо­ва­них на за­крі­пле­н­ня вла­ди олі­гар­хії та її зба­га­че­н­ня.

Вре­шті решт, усе це при­зве­ло до ав­то­но­мі­за­ції та від­окрем­ле­н­ня дер­жа­ви від су­спіль­ства, до пов­но­го ігно­ру­ва­н­ня пер­шою ін­те­ре­сів дру­го­го та змі­цне­н­ня не пред став­ни­цької, а “фа­са­дної” де­мо­кра­тії. Ви­ник фе­но­мен при­ва­ти­зо­ва­ної (олі­гар­хі­єю) дер­жа­ви, сфор­му­ва­лись яви­ща не­ефе­ктив­но­го та не­ле­гі­тим­но­го вла­сни­ка, роз­ми тих і не­за­хи­ще­них прав вла­сно­сті з по­ши­ре­н­ням не­пра­во­мір­но­го (“рей­дер­сько­го”) від­чу­же­н­ня вла­сно­сті, ті­ньо­вих еко­но­мі­ки та по­лі­ти­ки, “про­їда­н­ня” вла­сно­сті. Пар­ти­ку­ля­ризм став основ­ною фор­мою від­но­син між дер­жа­вою та суб’єкта­ми гос по­да­рю­ва­н­ня. Від­по­від­но, з’явив­ся ши­ро­кий спектр дже­рел не­про­ду­ктив­них і “не ін­но­ва­цій­них” рен­тних до­хо­дів олі­гар­хії та бю­ро­кра­тії на фо­ні від­тор­гне­н­ня су спіль­ством офі­цій­ної дер­жа­ви. По­ді­бні яви­ща в су­ку­пно­сті спри­чи­ни­ли по­глиб ле­н­ня май­но­во­го роз­ша­ру­ва­н­ня су­спіль­ства і мас­шта­бні со­ці­аль­ні ка­та­клі­зми, а та кож ста­ли клю­чо­вим де­мо­ти­ва­то­ром для ефе­ктив­ної го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті пе­ре ва­жної біль­шо­сті суб’єктів ** . Зна­чні ре­сур­си во­ни по­ча­ли спря­мо­ву­ва­ти не на роз ви­ток ви­ро­бни­цтва, а на ін­ди­ві­ду­а­лі­зо­ва­ний за­хист сво­єї вла­сно­сті від не­пра­во­мір­них за­зі­хань з бо­ку кон­ку­рен­тів і кри­мі­на­лі­те­ту в умо­вах роз­ми­то­сті прав на неї. При цьо­му олі­гар­хія ма­ла на ме­ті здо­бу­т­тя по­лі­ти­чної вла­ди у кра­ї­ні і як ін­стру­мен­ту вла­сно­го за­хи­сту, і як адмі­ні­стра­тив­но­го за­со­бу при­мно­же­н­ня сво­їх ста­тків. З огля ду на це, про­бле­ми мо­дер­ні­за­ції ви­ро­бни­цтва від­сту­пи­ли на за­дній план.

Від­по­від­но, ін­сти­ту­цій­но по­лі­ти­чні де­тер­мі­нан­ти ті­сно пе­ре­пле­ли­ся з ор­га­ні за­цій­но управ­лін­ськи­ми . Стру­кту­ра ви­ко­нав­чої вла­ди, управ­лін­ські рі­ше­н­ня, а та кож мо­дель еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки дер­жа­ви ста­ли без­по­се­ре­дньо ви­зна­ча­ти­ся за пи­та­ми олі­гар­хії. Управ­лі­н­ня про­ми­сло­ві­стю на­бу­ло рис екле­кти­чно­сті, не має ці­лі­сно­сті, си­стем­но­сті, стра­те­гі­чної ви­ра­зно­сті та ви­ва­же­но­сті, під­по­ряд­ко­ва­но­сті су­спіль­ним ін­те­ре­сам. Во­но роз­по­ро­ше­не між окре­ми­ми мі­ні­стер­ства­ми і ві­дом ства­ми, ство­ре­ни­ми за га­лу­зе­вим або фун­кціо­наль­ним прин­ци­пом у ті­сній за­леж но­сті від спе­ці­а­лі­за­ції олі­гар­хі­чних бі­знес груп або/та під не­фор­маль­ним впли вом зов­ні­шніх еко­но­мі­чних і по­лі­ти­чних аген­тів та ін­сти­ту­цій.

У 2012 р. бу­ло лі­кві­до­ва­но Мі­ні­стер­ство про­ми­сло­вої по­лі­ти­ки Укра­ї­ни, фун­кції яко­го пе­ре­да­но не­чи­слен­но­му де­пар­та­мен­ту Мі­ні­стер­ства еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку і тор­гів­лі Укра­ї­ни, хо­ча ця га­лузь зав­жди за­йма­ла пер­шу по­зи­цію у струк ту­рі ва­ло­во­го ви­пу­ску (на­при­клад, у 2015 р. – 35%). Тим ча­сом сіль­ським го­спо

Тер­мін “екс­тр­актив­ні ін­сти­ту­ти” за­про­по­но­ва­но Д. Адже­мо­глу і Дж. Ро­бін­со­ном [13, с. 92–97]. ** Де­таль­ні­ше про­бле­му де­фор­ма­цій ін­сти­ту­ту вла­сно­сті та олі­гар­хії ви­сві­тле­но на­ми у [14].

дар­ством, при утри­чі мен­ших об­ся­гах ви­пу­ску по­рів­ня­но з про­ми­сло­ві­стю, опі ку­є­ться окре­ме мі­ні­стер­ство, що тіль­ки під­твер­джує дум­ку про нав’язу­ва­н­ня на­шій дер­жа­ві із­зов­ні не ін­ду­стрі­аль­ної спе­ці­а­лі­за­ції, а аграр­ної.

Та­кож є окре­ме Мі­ні­стер­ство енер­ге­ти­ки і ву­гіль­ної про­ми­сло­во­сті Укра­ї­ни, при час­тці цих двох га­лу­зей у стру­кту­рі ви­пу­ску про­ми­сло­во­сті близь­ко 30%. “До­ціль­ність” існу­ва­н­ня цьо­го мі­ні­стер­ства стає зро­зумі­лою, якщо зва­жи­ти на фа­ктор олі­гар­хії: одна з ві­тчи­зня­них бі­знес груп на 3/4 за­без­пе­чує весь ву­гле­ви до­бу­ток кра­ї­ни і пов­ні­стю кон­тро­лює її те­пло­енер­ге­ти­ку * . Те са­ме сто­су­є­ться і ді­яль­но­сті, зокре­ма, Мі­ні­стер­ства еко­ло­гії та при­ро­дних ре­сур­сів Укра­ї­ни, яке ви­дає лі­цен­зії суб’єктам на ви­до­бу­ва­н­ня ко­ри­сних ко­па­лин в Україні. За “збі­гом об­ста­вин” ці лі­цен­зії ма­ють лише ком­па­нії, пря­мо чи опо­се­ред­ко­ва­но пов’яза­ні з олі­гар­хі­чни­ми стру­кту­ра­ми, дер­жав­ною бю­ро­кра­ті­єю та за­ру­бі­жни­ми аген­та­ми впли­ву. Для ін­ших же ком­па­ній до­пуск на цей ри­нок де юре є мо­жли­вим, а де фа­кто – за­кри­тим. Одно­ча­сно кон­тро­лю­ю­чи як окре­мі на­ціо­наль­ні ко­мі­сії, що ре­гу­лю­ють та­ри­фо­утво­ре­н­ня у сфе­рах енер­ге­ти­ки та ко­му­наль­них по­слуг, так і са­мі ці сфе­ри, олі­гар­хі­чні гру­пи за­без­пе­чу­ють вста­нов­ле­н­ня дер­жа­вою не­про­зо рих і ви­гі­дних для них та­ри­фів.

Олі­гар­хія пов­ні­стю кон­тро­лює ве­ли­кі дер­жав­ні ком­па­нії у про­ми­сло­во­сті, при зна­ча­ю­чи їм че­рез мі­ні­стер­ства свій ме­не­джмент, при­му­шу­ю­чи їх укла­да­ти зі сво­ї­ми стру­кту­ра­ми яв­но не­па­ри­те­тні го­спо­дар­ські кон­тра­кти – зби­тко­ві для під­при­ємств і над­при­бу­тко­ві для се­бе ** . Упро­довж остан­ніх де­ся­ти­річ ви­клю­чно під за­пи­ти олі­гар­хі­чних бі­знес груп бу­ло ухва­ле­но чи­ма­ло рі­зних дер­жав­них про­грам і за­ко­но дав­чих актів що­до ді­яль­но­сті кон­тро­льо­ва­них ни­ми га­лу­зей про­ми­сло­во­сті. Ци­ми акта­ми на­да­ва­ла­ся чи­ма­ла дер­жав­на до­по­мо­га у ви­гля­ді по­да­тко­вих, ми­тних і кре ди­тних пільг, суб­си­дій, дер­жав­но­го фі­нан­су­ва­н­ня, спи­са­н­ня або роз­стро­чки за бор­го­ва­но­сті пе­ред дер­жа­вою, ком­пен­са­ції за ра­ху­нок дер­жа­ви за­бор­го­ва­но­сті пе­ред кре­ди­то­ра­ми то­що *** . За фа­ктом ві­тчи­зня­ні піль­ги, на від­мі­ну від пільг у роз­ви­ну­тих кра­ї­нах, не ма­ли на ме­ті зро­ста­н­ня ефе­ктив­но­сті ви­ро­бни­цтва за ра­ху нок ви­щої про­ду­ктив­но­сті, а нав­па­ки – до­зво­ля­ли йо­му за­без­пе­чу­ва­ти ви­со­ку при­бу­тко­вість, не вкла­да­ю­чи ко­шти в мо­дер­ні­за­цію. Тим са­мим за­мість те­хно­ло гі­чно­го вдо­ско­на­ле­н­ня ви­ро­бни­цтво за­зна­ва­ло подаль­шо­го те­хно­ло­гі­чно­го від­ста ва­н­ня.

Без змін у від­но­си­нах вла­сно­сті та по­до­ла­н­ня яви­ща олі­гар­хії за­хо­ди дер­жа­ви що­до сти­му­лю­ва­н­ня роз­ви­тку бу­дуть від са­мо­го по­ча­тку не­ефе­ктив­ни­ми. У ви­бо­рі мо­де­лей про­ми­сло­вої по­лі­ти­ки си­ту­а­ція за­хо­дить у глу­хий кут. З одно­го бо­ку, “жорст ка” по­лі­ти­ка не зні­має, а нав­па­ки – за­го­стрює, про­бле­му м’яких бю­дже­тних обме жень, оскіль­ки ство­рює не­про­ду­ктив­ні (не спря­мо­ва­ні на роз­ви­ток) при­ві­леї ви клю­чно для олі­гар­хії, а за­сто­со­ву­ва­ні при цьо­му ін­стру­мен­ти лише кон­сер­ву­ють від­ста­лість ви­ро­бни­цтва. З ін­шо­го бо­ку, “м’яка” лі­бе­раль­на по­лі­ти­ка в умо­вах роз ми­тих і не­за­хи­ще­них прав вла­сно­сті спри­чи­ня­ти­ме зво­ро­тний ефект – по­си­ле­н­ня еко­но­мі­чної не­рів­но­сті та пе­ре­роз­по­діль­них про­це­сів на ко­ристь олі­гар­хії, за­сто­су

Най­біль­шим ви­до­був­ни­ком ву­гі­л­ля в Україні є ком­па­нія “ДТЕК Енер­го”, яка вхо­дить до кор­по­ра­ції ДТЕК. У 2016 р. шахти хол­дин­гу ви­до­бу­ли 33,95 млн. т ву­гі­л­ля, або май­же 76% за галь­но­го об­ся­гу йо­го ви­до­бу­тку в Україні.

** Яскра­вим при­кла­дом мо­же слу­гу­ва­ти ви­до­бу­ва­н­ня дер­жав­ни­ми під­при­єм­ства­ми при ро­дно­го га­зу, який весь без­аль­тер­на­тив­но ще до­не­дав­на ску­по­ву­вав­ся ком­па­ні­я­ми олі­гар­хів за за­ни­же­ни­ми ці­на­ми і пе­ре­про­да­вав­ся на ринку за в ра­зи за­ви­ще­ни­ми ці­на­ми.

*** Де­таль­ні­ше це пи­та­н­ня роз­кри­то у [15].

ва­н­ня нею пра­ва си­ли у по­лі­ти­ці та еко­но­мі­ці, зро­ста­н­ня по­пи­ту суб’єктів на пар­ти ку­ляр­ні рі­ше­н­ня вла­ди. За та­ких об­ста­вин фор­му­ва­н­ня ефе­ктив­ної, ці­ле­спря­мо­ва ної та фун­кціо­наль­но ор­га­ні­зо­ва­ної си­сте­ми дер­жав­но­го управ­лі­н­ня, орі­єн­то­ва­ної на за­пи­ти су­спіль­ства, уне­мо­жлив­лю­є­ться. То­му мо­жна го­во­ри­ти, що вна­слі­док “зро щу­ва­н­ня” олі­гар­хі­чно­го бі­зне­су з дер­жав­ним управ­лін­ським апа­ра­том і під­по­ряд ку­ва­н­ня ді­яль­но­сті остан­ньо­го ін­те­ре­сам пер­шо­го си­сте­ма дер­жав­но­го управ­лі­н­ня ра­дян­сько­го зраз­ка не бу­ла де­мон­то­ва­на, а лише мо­ди­фі­ку­ва­ла­ся з адмі­ні­стра­тив но пла­но­вої в адмі­ні­стра­тив­но олі­гар­хі­чну, що у прин­ци­пі не від­по­від­ає зав­да­н­ням со­ці­аль­но орі­єн­то­ва­но­го роз­ви­тку еко­но­мі­ки і ви­ро­бни­цтва.

Та­ка си­сте­ма управ­лі­н­ня не­се ряд за­гроз як вну­трі­шньо­го, так і зов­ні­шньо­го по­хо­дже­н­ня. Се­ред пер­ших з них – пер­ма­нен­тна го­стра по­лі­ти­чна, еко­но­мі­чна, а сьо­го­дні, оче­ви­дно, і во­єн­на бо­роть­ба олі­гар­хі­чних кла­нів за дер­жав­ну вла­ду. Се ред дру­гих – про­ни­кне­н­ня до кра­ї­ни іно­зем­них ТНК (по суті – іно­зем­ної олі гар­хії), які у сво­їй ді­яль­но­сті не­рід­ко ма­ють не тіль­ки вла­сні еко­но­мі­чні ці­лі, але й по­лі­ти­чні ці­лі ке­рів­ни­цтва кра­їн по­хо­дже­н­ня. В Україні ді­яль­ність іно­зем­них бі­знес груп не є ней­траль­ною ні з еко­но­мі­чної, ні з по­лі­ти­чної то­чок зо­ру, особ ли­во в умо­вах зов­ні­шньої во­єн­ної агре­сії та по­хо­дже­н­ня цих груп із кра­ї­ни агре со­ра. На­віть без ура­ху­ва­н­ня цьо­го фа­кто­ра про­ни­кне­н­ня до на­шої дер­жа­ви іно зем­них ТНК, як по­ка­зує до­свід кра­їн з по­ді­бни­ми до неї ін­сти­ту­цій­ни­ми умо­ва ми, ма­ти­ме пе­ре­ва­жно не­га­тив­ні на­слід­ки для на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки . Мо­дель при­ва­ти­зо­ва­ної дер­жа­ви іде­аль­но під­хо­дить для нав’язу­ва­н­ня ци­ми ТНК умов ді­яль­но­сті у кра­ї­ні, ви­гі­дних для се­бе, але не прийня­тних для її су­спіль­ства. З огля­ду на зна­чно біль­ший фі­нан­со­вий по­тен­ці­ал іно­зем­ної олі­гар­хії по­рів­ня­но з ві­тчиз ня­ною, за­гро­за ре­при­ва­ти­за­ції дер­жа­ви на ко­ристь пер­шої з них є над­то ре­а­лі сти­чною. В та­ко­му ви­пад­ку про по­до­ла­н­ня де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ції та мо­дер­ні­за­цію про ми­сло­во­сті в ін­те­ре­сах су­спіль­ства мо­жна за­бу­ти.

З одно­го бо­ку, ін­сти­ту­цій­но по­лі­ти­чні та ор­га­ні­за­цій­но управ­лін­ські де­тер мі­нан­ти сфор­му­ва­ли мо­дель вза­є­мо­від­но­син Укра­ї­ни із зов­ні­шнім сві­том, а з дру го­го – їх ха­ра­кте­ри­сти­ки, зде­біль­шо­го, са­мі фор­му­ва­ли­ся під впливом зов­ні­шньо еко­но­мі­чних де­тер­мі­нант . Ска­су­ва­н­ня дер­жав­ної мо­но­по­лії на екс­порт­но ім­порт ну ді­яль­ність і при­ско­ре­на мас­шта­бна лі­бе­ра­лі­за­ція зов­ні­шньо­еко­но­мі­чної ді­яль но­сті з пов­ним від­кри­т­тям вну­трі­шньо­го ринку для іно­зем­них то­ва­рів і по­слуг на по­ча­тку 1990 х ро­ків ста­ли шо­ко­ви­ми по­тря­сі­н­ня­ми для укра­їн­ської еко­но­мі­ки, які чи­ма­лою мі­рою за­кла­ли дов­го­стро­ко­ві де­стру­ктив­ні трен­ди не тіль­ки в ре­аль но­му се­кто­рі еко­но­мі­ки, але й у фі­нан­со­вій та со­ці­аль­ній сфе­рах. Більшість під­при­ємств пе­ре­ро­бної про­ми­сло­во­сті не ви­три­ма­ли на­ти­ску іно­зем­ної кон­ку рен­ції ні на вну­трі­шньо­му ринку, ні тим більше на зов­ні­шньо­му, де укра­їн­ська про­ду­кція зна­йшла свою ні­шу пе­ре­ва­жно у се­гмен­ті си­ро­вин­ної сіль­сько­го­спо дар­ської та про­ми­сло­вої низь­ко­те­хно­ло­гі­чної про­ду­кції пер­вин­ної оброб­ки.

Стро­ки і гли­би­на зов­ні­шньо­еко­но­мі­чної лі­бе­ра­лі­за­ції жо­дним чи­ном не при в’язу­ва­ли­ся до не­об­хі­дно­сті за­вча­сно­го про­ве­де­н­ня мо­дер­ні­за­ції та ре­стру­кту­ри­за­ції ви­ро­бни­цтва, при­чо­му за актив­ної фі­нан­со­вої та ор­га­ні­за­цій­ної під­трим­ки з бо­ку са­ме дер­жа­ви на фо­ні не­ро­з­ви­ну­то­сті ринку ка­пі­та­лу і фі­нан­со­во­го се­кто­ру. Вва­жа ло­ся, що та­ка лі­бе­ра­лі­за­ція са­ма стане по­ту­жним сти­му­лом до мо­дер­ні­за­ції. Оче­вид но, що цьо­го не ста­лось, а нав­па­ки – мо­жна під­три­ма­ти ви­снов­ки ЮНІДО про те, що для та­ких дер­жав, як Укра­ї­на, це ви­яви­лось одні­єю з го­лов­них при­чин де­ін­дуст

Де­таль­ні­ше це пи­та­н­ня ро­з­гля­ну­то у [16; 17]. *

рі­а­лі­за­ції * . За де­кіль­ка ро­ків укра­їн­ська еко­но­мі­ка ста­ла най­більш від­кри­тою у сві­ті з час­ткою екс­пор­ту та ім­пор­ту у ВВП близь­ко 50%, при­чо­му з пе­ре­ва­жа­н­ням остан ньо­го ** . Вна­слі­док сво­єї на­дмір­ної орі­єн­та­ції на зов­ні­шні рин­ки ди­на­мі­ка роз­ви­тку на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки по­тра­пи­ла у жорс­тку прив’яз­ку до ци­клів сві­то­вої кон’юнк ту­ри на то­ва­ри, що скла­да­ють основ­ні статті укра­їн­сько­го екс­пор­ту, – не­до­ро­го­цін­ні ме­та­ли та ви­ро­би з них, зер­но­ві куль­ту­ри [18]. Ця за­ле­жність вка­зує як на про­ци­кліч ний і стра­те­гі­чно не­ви­ра­зний ха­ра­ктер ві­тчи­зня­ної еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки, так і на не­ефе­ктив­ність за­со­бів ре­гу­ля­тор­но­го впли­ву дер­жа­ви на ді­яль­ність суб’єктів.

За остан­ні 15 ро­ків то­вар­на стру­кту­ра ві­тчи­зня­них екс­пор­ту та ім­пор­ту за­зна ла по­мі­тних змін, але не на кра­ще: зро­сли аграр­но си­ро­вин­на скла­до­ва екс­пор­ту і ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чна про­ми­сло­ва скла­до­ва ім­пор­ту *** . Змі­ще­н­ня у то­вар­ній струк ту­рі екс­пор­ту та ім­пор­ту є су­ку­пним ре­зуль­та­том дії як вну­трі­шніх ін­сти­ту­цій­но по­лі­ти­чних і стру­ктур­но ви­ро­бни­чих фа­кто­рів, так і зов­ні­шніх по­лі­ти­ко еко­но мі­чних, а з 2014 р. – і во­єн­но по­лі­ти­чних. Вну­трі­шні ін­сти­ту­цій­но по­лі­ти­чні фак то­ри зу­мо­ви­ли ви­крив­ле­н­ня ін­ве­сти­цій­ної мо­ти­ва­ції суб’єктів го­спо­да­рю­ва­н­ня, зро­би­ли ін­ве­сти­цій­ну ді­яль­ність не­при­ва­бли­вою і над­то ри­зи­ко­ва­ною з то­чки зо­ру як за­го­стре­н­ня ди­ле­ми ви­бо­ру прі­о­ри­те­тів вкла­де­н­ня ка­пі­та­лу (на роз­ви­ток ви ро­бни­цтва або на йо­го за­хист від не­пра­во­мір­них по­ся­гань сто­рон­ніх суб’єктів), так і зна­чно­го обме­же­н­ня для пе­ре­ва­жної біль­шо­сті суб’єктів мо­жли­во­стей до­сту пу до ін­ве­сти­цій­них ре­сур­сів і подаль­шо­го роз­по­ря­дже­н­ня отри­ма­ни­ми до­хо­да ми. То­му від­тво­рю­валь­ні про­це­си у ви­ро­бни­цтві зу­пи­ни­лись, йо­го те­хно­ло­гі­чна від­ста­лість і рі­вень зно­су про­дов­жи­ли про­гре­су­ва­ти, що на фо­ні зов­ні­шньої від­кри то­сті зу­мо­ви­ло ви­ті­сне­н­ня ві­тчи­зня­но­го ви­ро­бни­ка з вну­трі­шньо­го ринку (на­сам пе­ред, не­про­до­воль­чо­го) та йо­го подаль­шу пра­кти­чно без­аль­тер­на­тив­ну орі­єн­та цію на сві­то­ві си­ро­вин­ні рин­ки **** .

ЮНИДО. Отчет о про­мышлен­ном ра­зви­тии – 2016. Роль те­хно­ло­гий и ин­но­ва­ций во все­о­хва­тыва­ю­щем и устой­чи­вом про­мышлен­ном ра­зви­тии. Обзор. – С. 9.

** За да­ни­ми ЮНКТАД, у 2010 р. ві­тчи­зня­ний екс­порт ста­но­вив 46,5% ВВП, а ім­порт – 49,3%, у 2014 р. від­по­від­ні по­ка­зни­ки бу­ли на рів­ні 49,2% і 53,2%. Для по­рів­ня­н­ня: у 2014 р. у сві­то­вій еко­но­мі­ці екс­порт ся­гнув 30,5% ВВП, а ім­порт – 29,5%, у роз­ви­ну­тих кра­ї­нах – 28,3% і 28,4%, у кра­ї­нах, які роз­ви­ва­ю­ться, – 33,5% і 31,4%. На­віть в еко­но­мі­ках США та Ки­таю, які вва­жа­ю­ться ві­тчи­зня­ним екс­пер­тним се­ре­до­ви­щем як най­більш від­кри­ті у сві­ті, час­тка екс­пор ту до­рів­ню­ва­ла 13,8% і 23,7% ВВП, а ім­пор­ту – 16,8% і 21%. Але на­віть за та­кої низь­кої по­рів­ня но з укра­їн­ською економікою від­кри­то­сті вну­трі­шньо­го ринку адмі­ні­стра­ція США на чо­лі з Д. Трам­пом вва­жа­ють, що це шко­дить аме­ри­кан­ській еко­но­мі­ці та ста­вить пи­та­н­ня про по­си ле­н­ня за­хи­сту вну­трі­шньо­го ринку від іно­зем­них кон­ку­рен­тів.

*** Якщо у 2001 р. в об­ся­гах екс­пор­ту час­тка не­до­ро­го­цін­них ме­та­лів ста­но­ви­ла 41,3%, а аграр­ної про­ду­кції (роз­ді­ли І–ІІІ УКТЗЕД) – 8,4%, у 2010 р. – 33,7% і 14,3%, то у 2016 р. час­тка аграр­ної про­ду­кції ся­гну­ла вже по­над тре­ти­ну (35,3%), а не­до­ро­го­цін­них ме­та­лів – ско­ро­ти­ла­ся до 23%. В об­ся­гах ім­пор­ту удві­чі змен­ши­ла­ся час­тка мі­не­раль­них про­ду­ктів (із 42,6% у 2001 р. до 21,6% у 2016 р.), і на тре­ти­ну зро­сла час­тка ма­ши­но­бу­дів­ної про­ду­кції (роз ді­ли XVI–XVIII УКТЗЕД) (від­по­від­но, з 21,5% до 29,1%).

**** У 2015 р. у то­вар­ній стру­кту­рі роз­дрі­бно­го то­ва­ро­обо­ро­ту то­ва­ри ві­тчи­зня­но­го ви­ро­бниц тва до­мі­ну­ва­ли лише у про­до­воль­чій гру­пі (із су­ку­пною час­ткою 85,2%). Са­мі ж про­до­воль­чі то­ва ри ста­но­ви­ли 41,1% об­ся­гу роз­дрі­бно­го то­ва­ро­обо­ро­ту. Ре­шта ж (58,9%) при­па­да­ла на не­про­до воль­чі то­ва­ри, а про­ду­кція ві­тчи­зня­но­го ви­ро­бни­цтва у цій гру­пі ся­га­ла лише 39,3%. За біль­ші­стю ви­дів ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чних не­про­до­воль­чих то­ва­рів час­тка ві­тчи­зня­но­го ви­ро­бни­цтва бу­ла мі­зер ною. На­при­клад, час­тка ав­то­мо­бі­лів ві­тчи­зня­но­го ви­ро­бни­цтва ста­но­ви­ла лише 4,3% за­галь­но­го об­ся­гу їх про­да­жу, то­ді як са­мі об­ся­ги їх про­да­жу за­йма­ли че­твер­ту по­зи­цію на роз­дрі­бно­му ринку (4,8%). Ри­нок те­ле­ко­му­ні­ка­цій­но­го обла­дна­н­ня, мо­біль­них те­ле­фо­нів, ау­діо та ві­део­обла­днан ня, комп’юте­рів і про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня пра­кти­чно пов­ні­стю був пред­став­ле­ний про­ду­кці­єю іно­зем­но­го ви­ро­бни­цтва. Час­тка іно­зем­ної про­ду­кції на ринку одя­гу і взу­т­тя пе­ре­ви­щу­ва­ла 95%, а по­бу­то­вих еле­ктро­то­ва­рів ся­га­ла 90%.

Де­фор­ма­ції в си­сте­мі прав вла­сно­сті та низь­кий рі­вень її за­хи­сту зу­мо­ви­ли істо­тне зву­же­н­ня го­ри­зон­ту пла­ну­ва­н­ня ді­яль­но­сті суб’єкта­ми го­спо­да­рю­ва­н­ня, то­му за та­ких умов ін­ве­сти­ції у ви­ро­бни­цтво як фор­ма від­кла­де­но­го спо­жи­ва­н­ня ста­ли не­до­ціль­ни­ми, а суб’єкти по­ча­ли ви­бу­до­ву­ва­ти свою ді­яль­ність за стра­те гі­єю “швид­кої на­жи­ви”, або “швид­ких гро­шей”. Са­ме то­му, на про­ти­ва­гу роз­ви ну­тим кра­ї­нам, де ви­ро­бни­цтво змі­щу­ва­лось у се­ре­дньо і ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чні сек то­ри, в еко­но­мі­ці Укра­ї­ни стру­ктур­но ви­ро­бни­чі де­тер­мі­нан­ти ха­ра­кте­ри­зу­ю­ться пе­ре­ва­жа­н­ням си­ро­вин­но ви­до­був­них і низь­ко­те­хно­ло­гі­чних ви­ро­бництв аграр них і про­ми­сло­вих ви­дів ді­яль­но­сті, оскіль­ки лише во­ни змо­гли за­без­пе­чи­ти та­кі “швид­кі гро­ші” на фо­ні від­ста­ло­сті га­лу­зей гли­бо­кої пе­ре­роб­ки та від­су­тно­сті на ле­жної мо­ти­ва­ції як у суб’єктів, так і у самої дер­жа­ви до їх мо­дер­ні­за­ції * .

З ви­со­кою ймо­вір­ні­стю мо­жна при­пу­сти­ти, що вна­слі­док від­кри­т­тя ві­тчи­зня но­го ринку та йо­го за­во­ю­ва­н­ня про­ду­кці­єю іно­зем­них кор­по­ра­цій, а та­кож з огля­ду на вну­трі­шні ін­сти­ту­цій­но по­лі­ти­чні осо­бли­во­сті фор­му­ва­н­ня дер­жав­них рішень, під ти­ском за­ру­бі­жних (на­сам­пе­ред, за­хі­дних) по­лі­ти­чних і фі­нан­со­вих ін­сти­ту­цій, які пред­став­ля­ють ін­те­ре­си цих кор­по­ра­цій, Укра­ї­на впро­довж остан­ніх де­ся­ти­річ змі­ни­ла ве­кто­ри сво­єї зов­ні­шньої еко­но­мі­чної та по­лі­ти­чної ін­те­гра­ції в рам­ках ре гіо­наль­них об’єд­нань і со­ю­зів. Змі­ні цих ве­кто­рів спри­я­ли та­кож су­пе­ре­чли­ві тор го­вель­ні обме­же­н­ня і вій­ни впро­довж 2010–2013 рр. і ра­ні­ше з бо­ку Ро­сій­ської Фе де­ра­ції за окре­ми­ми ва­жли­ви­ми по­зи­ці­я­ми ві­тчи­зня­но­го екс­пор­ту до неї. Во­ни ста ли, з одно­го бо­ку, ре­зуль­та­том кур­су ці­єї кра­ї­ни на ім­пор­то­за­мі­ще­н­ня, а з ін­шо­го – ре­а­кці­єю ро­сій­сько­го ке­рів­ни­цтва на збли­же­н­ня Укра­ї­ни з дер­жа­ва­ми ЄС. Вре­шті решт, тор­го­вель­на вій­на Ро­сії та її спро­би нав’яза­ти Україні ви­гі­дні для се­бе умо­ви її роз­ви­тку пе­ре­ро­сли у 2014 р. у во­єн­ну агре­сію РФ про­ти укра­їн­ської дер­жа­ви з по даль­шою оку­па­ці­єю ча­сти­ни її Лу­ган­ської та До­не­цької обла­стей, а та­кож АР Крим. Укра­ї­на втра­ти­ла не тіль­ки ча­сти­ну те­ри­то­рії, але й зна­чну ча­сти­ну сво­го про­мис ло­во­го і екс­порт­но­го по­тен­ці­а­лу, яка на них при­па­да­ла ** .

Вна­слі­док пе­ре­лі­че­них об­ста­вин змі­ни­ла­ся не тіль­ки гео­гра­фія ві­тчи­зня­них екс­пор­ту та ім­пор­ту, але й їх то­вар­на стру­кту­ра *** , при­чо­му в гір­ший для на­шої

Якщо у 1990 р. най­біль­шою у ви­пу­ску про­ми­сло­вої про­ду­кції бу­ла час­тка ма­ши­но­бу­ду ва­н­ня (30,5%), хар­чо­ва про­ми­сло­вість бу­ла на дру­гій по­зи­ції (18,6%), да­лі слі­ду­ва­ли чор­на ме­та лур­гія (11%) і лег­ка про­ми­сло­вість (10,8%), то до 2010 р. си­ту­а­ція кар­ди­наль­но змі­ни­лась: у пе­ре ро­бній про­ми­сло­во­сті ме­та­лур­гій­не ви­ро­бни­цтво, бу­ду­чи екс­пор­то­о­рі­єн­то­ва­ним, зайня­ло пер шу по­зи­цію (18,8%), дру­гим бу­ло ви­ро­бни­цтво хар­чо­вих про­ду­ктів (18,1%), тре­тім – ма­ши­но­бу­ду­ва­н­ня (9,3%), а лег­ка про­ми­сло­вість (текс­тиль­не ви­ро­бни­цтво і ви­ро­бни­цтво одя гу) пра­кти­чно зни­кла як га­лузь, ма­ю­чи час­тку лише 0,7%. До 2016 р., чи­ма­лою мі­рою вна­слі­док во­єн­них дій на Схо­ді кра­ї­ни, стру­кту­ра ви­ро­бни­цтва зно­ву за­зна­ла по­мі­тних змін: пер­шу по­зи цію у пе­ре­ро­бній про­ми­сло­во­сті зайня­ло ви­ро­бни­цтво хар­чо­вих про­ду­ктів (21,6%), на дру­гу схо­дин­ку пе­ре­мі­сти­ло­ся ме­та­лур­гій­не ви­ро­бни­цтво (17,1%), а ма­ши­но­бу­ду­ва­н­ня ско­ро­ти­ло­ся до сво­го мі­ні­му­му за 25 ро­ків (6,6%).

** За да­ни­ми Мі­н­еко­ном­ро­з­ви­тку Укра­ї­ни, час­тка Кри­му, До­не­цької та Лу­ган­ської облас тей у за­галь­но­му об­ся­гу екс­пор­ту укра­їн­ських то­ва­рів зни­зи­ла­ся вна­слі­док оку­па­ції з 26,6% у 2013 р. до 10,4% у 2015 р. Екс­порт з До­не­цької обла­сті змен­шив­ся за цей пе­рі­од на 70%, з Лу ган­ської – на 93%. При цьо­му екс­порт­на не­до­їм­ка від втра­ти кон­тро­лю дер­жа­ви над ча­сти­ною те­ри­то­рій ся­гну­ла у 2015 р. 12,9 млрд. дол. (або близь­ко 5,7% ВВП Укра­ї­ни) (Екс­порт­на стра­те гія Укра­ї­ни. До­ро­жня кар­та стра­те­гі­чно­го роз­ви­тку тор­гів­лі 2017–2021 / Мі­ні­стер­ство еко­но­міч но­го роз­ви­тку і тор­гів­лі Укра­ї­ни ; Між­на­ро­дний тор­го­вель­ний центр (Же­не­ва, Швей­ца­рія). – К., 2017. – 135 с. – С. 5).

*** Якщо у 2000 р. на кра­ї­ни СНД при­па­да­ло 30,6% ві­тчи­зня­но­го екс­пор­ту і 57,5% ім­пор­ту, на кра­ї­ни ЄС 28 – від­по­від­но, 31,4% і 29%, а на кра­ї­ни Азії – 23,9% і 6%, то у 2015 р. час­тка екс­пор­ту до кра­їн ЄС збіль­ши­ла­ся до 34,1% та ім­пор­ту – до 40,9%, до кра­їн Азії – до 32,5% і до 19,3%, то­ді як об­ся­ги тор­гів­лі з кра­ї­на­ми СНД різ­ко ско­ро­ти­ли­ся – до 20,5% і до 27,9%.

кра­ї­ни бік. Роз­ши­ре­н­ня тор­гів­лі з ЄС і зву­же­н­ня її з кра­ї­на­ми СНД спри­чи­ни­ли зро­ста­н­ня си­ро­вин­ної спря­мо­ва­но­сті ві­тчи­зня­но­го екс­пор­ту і під­ви­ще­н­ня те­хно ло­гі­чно­сті ім­пор­ту * , оскіль­ки са­ме остан­ні бу­ли основ­ни­ми спо­жи­ва­ча­ми ві­тчиз ня­ної се­ре­дньо і ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чної про­ду­кції ма­ши­но­бу­ду­ва­н­ня ** . Змі­ще­н­ня у стру­кту­рі екс­пор­ту вка­зу­ють на пе­ре­тво­ре­н­ня кра­ї­ни з ін­ду­стрі­аль­но аграр­ної на аграр­ну, а змі­ще­н­ня у стру­кту­рі ім­пор­ту – на по­си­ле­н­ня зов­ні­шньої те­хно­ло гі­чної за­ле­жно­сті, що в ком­пле­ксі ве­де до по­гли­бле­н­ня про­це­су де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ції та укрі­пле­н­ня в еко­но­мі­ці мо­де­лі так зва­но­го “збі­дню­ю­чо­го” чи “ви­сна­жли­во­го” роз­ви­тку.

Не вар­то ду­же спо­ді­ва­ти­ся, що Уго­да про асо­ці­а­цію між Укра­ї­ною та ЄС ма ти­ме у цьо­му кон­текс­ті по­зи­тив­ний ефект для на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки, на що над­то опти­мі­сти­чно роз­ра­хо­вує уряд. Нав­па­ки, та­кі тен­ден­ції не змі­ня­ться на про­ти ле­жні, а мо­жуть лише за­крі­пи­тись, одно­ча­сно по­си­лив­ши кон­ку­рен­цію на внут рі­шньо­му ринку з бо­ку іно­зем­них ви­ро­бни­ків, з подаль­шим ви­ті­сне­н­ням з ньо­го ві­тчи­зня­них, осо­бли­во в се­гмен­ті не­про­до­воль­чих про­ми­сло­вих спо­жив­чих та ін­вес ти­цій­них то­ва­рів [19]. Ці ви­снов­ки не­пря­мо під­твер­джу­ю­ться і окре­ми­ми рі­шен ня­ми Єв­ро­со­ю­зу що­до як вла­сної вну­трі­шньої по­лі­ти­ки, так і умов спів­пра­ці з Укра­ї­ною. На­при­клад, у сво­їй стра­те­гії “про­ми­сло­во­го ре­не­сан­су” ЄС роз­гля­дає від­но­си­ни з кра­ї­на­ми су­сі­да­ми (зокре­ма, і з Укра­ї­ною) лише з то­чку зо­ру їх ви­ко ри­ста­н­ня як зов­ні­шньо­го дже­ре­ла си­ро­вин­них і тру­до­вих ре­сур­сів. Під­твер­джен ням цьо­му є ви­мо­га спів­то­ва­ри­ства що­до ска­су­ва­н­ня на­шою дер­жа­вою мо­ра­то рію на екс­порт лі­су кру­гля­ку в обмін на 600 млн. єв­ро кре­ди­тної до­по­мо­ги, яка жо­дною мі­рою не ком­пен­сує ні вар­ті­сних втрат від змен­ше­н­ня пе­ре­роб­ки лі­су все­ре­ди­ні кра­ї­ни, ні ка­та­стро­фі­чних еко­ло­гі­чних на­слід­ків від ви­рі­за­н­ня лі­сів. Окре­мі кра­ї­ни Єв­ро­со­ю­зу (на­при­клад, Поль­ща і Че­хія) роз­ці­ню­ють Укра­ї­ну як основ­не дже­ре­ло по­пов­не­н­ня сво­їх тру­до­вих ре­сур­сів, збіль­шу­ю­чи від­по­від­ні кво­ти на пра­це­вла­шту­ва­н­ня укра­їн­ців у се­бе, ви­зна­ю­чи укра­їн­ські ди­пло­ми про ви­щу осві­ту (зокре­ма, ме­ди­чну).

Від­кри­т­тя вну­трі­шньо­го ринку і стрім­ке за­во­ю­ва­н­ня ім­пор­том до­мі­ну­ю­чих по­зи­цій на ньо­му спри­чи­ни­ли швид­ке пе­ре­не­се­н­ня до на­шої дер­жа­ви стан­дар­тів і пра­ктик спо­жи­ва­н­ня з роз­ви­ну­тих кра­їн на фо­ні не­при­сто­со­ва­но­сті та не­здат но­сті вла­сно­го ви­ро­бни­цтва до їх за­до­во­ле­н­ня, які збе­рі­га­ю­ться і до­ни­ні. В су­куп но­сті це ви­зна­чи­ло фор­му­ва­н­ня осо­бли­во­стей фі­нан­со­во ін­ве­сти­цій­них де­тер­мі нант ві­тчи­зня­ної де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ції.

На­си­че­ність вну­трі­шньо­го то­вар­но­го ринку, ши­ро­та то­вар­но­го асор­ти­мен­ту, від­кри­т­тя пе­ред на­се­ле­н­ням до­сту­пу до ма­те­рі­аль­них благ су­ча­сної за­хі­дної ци­ві лі­за­ції (чо­го не бу­ло за ча­сів адмі­ні­стра­тив­но пла­но­вої еко­но­мі­ки) на фо­ні від­сут

У 2015 р. по­над 3/4 екс­порт­них по­ста­вок до ЄС ста­но­ви­ла аграр­на си­ро­вин­на і низь­ко те­хно­ло­гі­чна про­ми­сло­ва про­ду­кція – чор­ні ме­та­ли (20,2%), зер­но­ві куль­ту­ри (12,5%), ру­ди, шлак і зо­ла (7,4%), де­ре­ви­на (5,5%), на­сі­н­ня олій­них куль­тур (5%), від­хо­ди хар­чо­вої про­ми­сло во­сті (3,8%) і т. п. Во­дно­час ім­порт з ЄС на 2/3 був пред­став­ле­ний пе­ре­ва­жно ви­со­ко­те­хно­ло­гіч ною про­ду­кці­єю ма­ши­но­бу­ду­ва­н­ня та хі­мії – мі­не­раль­ні па­ли­ва (22,2%), ядер­ні ре­акто­ри (10,2%), еле­ктри­чні ма­ши­ни (7,1%), пла­стма­си (7,1%), фар­ма­цев­ти­чна про­ду­кція (6,5%), за­со­би на­зем но­го транс­пор­ту (5,4%) і т. п.

** У 2011 р. у стру­кту­рі ві­тчи­зня­но­го екс­пор­ту до Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції у пер­шій де­ся­тці то ва­рів бу­ли, зокре­ма, за­лі­зни­чні ло­ко­мо­ти­ви (16,1%), ядер­ні ре­акто­ри (11%), еле­ктри­чні ма­ши­ни (5,3%), за­со­би на­зем­но­го транс­пор­ту (2,5%). У 2015 р., не­зва­жа­ю­чи на факт во­єн­ної агре­сії з бо­ку Ро­сії, во­на за­ли­ши­ла­ся най­біль­шим по­ку­пцем ві­тчи­зня­ної ма­ши­но­бу­дів­ної про­ду­кції (зокре­ма, у стру­кту­рі екс­пор­ту до ці­єї кра­ї­ни пер­шу по­зи­цію за­йма­ли ядер­ні ре­акто­ри (18,7%), а у пер­шій де­ся­тці бу­ли еле­ктри­чні ма­ши­ни (5,3%), за­лі­зни­чні ло­ко­мо­ти­ви (2,3%)).

но­сті у гро­ма­дян, з одно­го бо­ку, ви­ва­же­ної та ра­ціо­наль­ної куль­ту­ри спо­жи­ва­н­ня, а з ін­шо­го – ви­со­кої про­ду­ктив­но­сті пра­ці, сум­лін­но­го і від­по­від­аль­но­го став­лен ня до неї, за­ін­те­ре­со­ва­но­сті у са­мов­до­ско­на­лен­ні та під­ви­щен­ні сво­го про­фе­сій но­го рів­ня зу­мо­ви­ли ряд су­пе­ре­чли­вих ефе­ктів, які сер­йо­зно впли­ну­ли і на ін­сти ту­цій­ні де­фор­ма­ції, і на фор­му­ва­н­ня со­ці­аль­ної не­за­до­во­ле­но­сті та со­ці­аль­них кон­флі­ктів. У на­се­ле­н­ня швид­ко роз­ви­ну­ла­ся “жа­га” до спо­жи­ва­цтва, не під­крі­пле­на та­кою са­мою “жа­гою” до ефе­ктив­ної пра­ці. У за­мо­жних верств, пред став­ни­ків ви­щих ща­блів вла­ди і бі­зне­су це пе­ре­тво­ри­ло­ся на де­мон­стра­тив­не, клеп то­кра­ти­чне, “елі­тне” спо­жи­ва­н­ня, від­кри­те хи­зу­ва­н­ня сво­ї­ми ма­те­рі­аль­ни­ми стат ка­ми. У се­ре­дніх і ма­ло­за­без­пе­че­них верств це по­си­ли­ло від­чу­т­тя вла­сної бі­дно­сті, не­рів­но­сті та со­ці­аль­ної не­за­до­во­ле­но­сті че­рез ба­жа­н­ня во­ло­ді­ти іно­зем­ни­ми ма те­рі­аль­ни­ми бла­га­ми і не­зда­тність їх при­дба­ти.

Ви­пе­ре­джа­ю­че фор­му­ва­н­ня за­ви­ще­них спо­жив­чих за­пи­тів і куль­ту спо­жи­вац тва на фо­ні низь­ко­про­ду­ктив­но­го ви­ро­бни­цтва спри­чи­ни­ло чи­ма­ло про­блем у фі­нан­со­вій сфе­рі в ці­ло­му і в ін­ве­сти­цій­ній зокре­ма. Не тіль­ки у на­се­ле­н­ня, але й у вла­ди, як за­зна­чає В. Ге­єць, сфор­му­вав­ся “сте­ре­о­тип по­ве­дін­ки спо­жи­ва­н­ня не за ре­сур­са­ми і жи­т­тя не за ко­шта­ми” [20, с. 8]. До­сить по­ши­ре­ним став міф, що до­бро­бут на­се­ле­н­ня роз­ви­ну­тих кра­їн за­без­пе­чу­є­ться зав­дя­ки по­стій­но­му “жит тю у борг”. На дер­жав­но­му рів­ні ці сте­ре­о­ти­пи транс­фор­му­ва­ли­ся не в по­лі­ти­ку роз­ви­тку ви­ро­бни­цтва, а в по­лі­ти­ку по­стій­них за­по­зи­чень ко­штів на по­кри­т­тя де­фі­ци­ту бю­дже­ту. Сам же бю­джет фор­му­вав­ся не з ре­аль­но отри­ма­них ре­зуль та­тів еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті, не із за­пи­тів на мо­дер­ні­за­цію ви­ро­бни­чо­го ба­зи­су кра­ї­ни, а з “роз­ду­тих” за­пи­тів на спо­жи­ва­н­ня – у ви­гля­ді як со­ці­аль­ної під­трим­ки на­се­ле­н­ня, так і без­по­се­ре­дньо дер­жав­но­го спо­жи­ва­н­ня .

На фо­ні де­гра­ду­ю­чої еко­но­мі­ки, на­ма­га­ю­чись під­три­му­ва­ти уже зви­чний для се­бе рі­вень спо­жи­ва­н­ня, укра­їн­ська дер­жа­ва по­тра­пи­ла у “бор­го­вий за­шморг” пе­ред за­ру­бі­жни­ми по­зи­чаль­ни­ка­ми, ко­ли ле­во­ва час­тка но­вих за­по­зи­чень на прав­ля­є­ться на по­кри­т­тя зо­бов’язань по ста­рих, то­ді як ре­шта – зно­ву ж та­ки на під­трим­ку спо­жи­ва­н­ня і на со­ці­аль­ні зо­бов’яза­н­ня дер­жа­ви, а не на роз­ви­ток ви ро­бни­цтва. При цьо­му рі­вень об­слу­го­ву­ва­н­ня бор­гу за ра­ху­нок бю­дже­ту зро­стає, а йо­го реальна до­хі­дна ба­за зву­жу­є­ться вна­слі­док по­стій­ної ста­гна­ції еко­но­мі­ки. Тим ча­сом між­на­ро­дні до­но­ри су­про­во­джу­ють надання сво­їх по­зик ви­мо­га­ми, ре­а­лі­за­ція яких уря­дом не­рід­ко від­вер­то не­га­тив­но по­зна­ча­є­ться на су­спіль­них на­стро­ях, оскіль­ки має наслідками зву­же­н­ня со­ці­аль­них га­ран­тій на­се­лен­ню та йо­го збі­дні­н­ня. Вре­шті решт, в Україні за­тя­гу­ва­н­ня “бор­го­во­го за­шмор­гу” ча­сто за­кін­чу­ва­ло­ся не­мо­жли­ві­стю дер­жа­ви вча­сно об­слу­го­ву­ва­ти свої бор­го­ві зо­бов’я за­н­ня, що при­зво­ди­ло до не­о­дно­ра­зо­вої ре­стру­кту­ри­за­ції бор­гу на жорс­тких і ма ло­прийня­тних, про­те пра­кти­чно без­аль­тер­на­тив­них для на­шої дер­жа­ви умо­вах кре ди­то­рів.

Умо­ви остан­ньої ре­стру­кту­ри­за­ції дер­жав­но­го бор­гу, про­ве­де­ної у 2015 р., за обра­зним ви­снов­ком екс­пер­тів, яв­ля­ють со­бою “мі­ну упо­віль­не­ної дії” з то­чки зо­ру збе­ре­же­н­ня ста­біль­но­сті та зро­ста­н­ня еко­но­мі­ки Укра­ї­ни. По суті, в Україні по­лі­ти­ка “жи­т­тя у борг” на фо­ні не­хту­ва­н­ня уря­дом проблемами мо­дер­ні­за­ції та під­ви­ще­н­ня про­ду­ктив­но­сті ви­ро­бни­цтва фа­кти­чно “про­сте­ри­лі­зує” еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня у на­сту­пні 10 ро­ків, при­чо­му як че­рез від­су­тність мо­дер­ні­за­ції, так і

*

На 1 сі­чня 2016 р. дер­жав­ний і га­ран­то­ва­ний дер­жа­вою борг ви­ріс до 79,4% ВВП про­ти 12% у 2007 р., пе­ре­ви­щив­ши без­пе­ко­вий по­ріг у 40–60%, а ви­тра­ти на об­слу­го­ву­ва­н­ня дер­жав но­го бор­гу збіль­ши­ли­ся до 16,8% до­хо­дів бю­дже­ту [21, с. 5–6].

че­рез за­зна­че­ні умо­ви між­на­ро­дних кре­ди­то­рів, що ні­ве­лює ре­зуль­та­ти ці­єї мо дер­ні­за­ції у ви­пад­ку, якщо во­на все та­ки від­бу­ва­ти­ме­ться * .

Для на­се­ле­н­ня спо­жи­ва­н­ня по­над вла­сні ре­сур­си і “жи­т­тя у борг” осо­бли­во про­я­ви­лись у по­ши­рен­ні спо­жив­чо­го кре­ди­ту­ва­н­ня, об­ся­ги яко­го бу­ли по­рів­нян ни­ми з рів­нем кре­ди­ту­ва­н­ня пе­ре­ро­бної про­ми­сло­во­сті ** . Оскіль­ки спо­жив­чі кре­ди­ти на­да­ва­ли­ся на ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чні не­про­до­воль­чі то­ва­ри три­ва­ло­го ко ри­сту­ва­н­ня, при­чо­му пе­ре­ва­жно іно­зем­но­го по­хо­дже­н­ня (ав­то­мо­бі­лі, по­бу­то­ву те­хні­ку і еле­ктро­ні­ку, за­со­би зв’яз­ку), то мо­жна го­во­ри­ти, що та­кі кре­ди­ти ста­ли для ві­тчи­зня­них пе­ре­ро­бних га­лу­зей істо­тним фа­кто­ром їх при­гні­че­н­ня, а для іно­зем­ної про­ду­кції – ме­ха­ні­змом при­ско­ре­но­го за­во­ю­ва­н­ня вну­трі­шньо­го рин ку Укра­ї­ни, що не мо­гло не по­зна­чи­ти­ся на по­си­лен­ні си­ро­вин­но­го ухи­лу ві­тчиз ня­ної про­ми­сло­во­сті.

Кор­по­ра­тив­ний не­фі­нан­со­вий се­ктор еко­но­мі­ки не став ви­ня­тком у ве­ден­ні сво­єї ді­яль­но­сті за ра­ху­нок бор­гів. За спо­сте­ре­же­н­ня­ми В. Зи­мов­ця, за остан­нє де­ся­ти­річ­чя борг цьо­го се­кто­ру стрім­ко на­ро­щу­вав­ся: якщо у 2005 р. він май­же не пе­ре­ви­щу­вав вла­сний ка­пі­тал, то до 2016 р. спів­від­но­ше­н­ня між ни­ми (бор­го­ва за­ле­жність) ся­гну­ло 4,37, що більш як утри­чі пе­ре­ви­щує рі­вень, “нор­маль­ний” для кра­їн з емер­джен­тни­ми еко­но­мі­ка­ми. З одно­го бо­ку, це зу­мов­ле­но ско­ро­чен ням про­тя­гом 2013–2015 рр. вла­сно­го ка­пі­та­лу під­при­ємств більш як на 500 млрд. грн. (або на 30%) вна­слі­док їх хро­ні­чної зби­тко­во­сті, при­пи­не­н­ня го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті, а та­кож втра­ти дер­жа­вою кон­тро­лю над ча­сти­ною те­ри­то­рії кра­ї­ни [23, с. 98–101]. При цьо­му при­чи­на­ми зби­тко­во­сті ста­ли і на­дмір­на при­су­тність на вну­трі­шньо­му ринку іно­зем­них ком­па­ній, і не­зда­тність ві­тчи­зня­них ви­ро­бни­ків про­ти­сто­я­ти їм че­рез вла­сну те­хно­ло­гі­чну від­ста­лість і від­су­тність ре­сур­сів на

Як за­зна­чає Т. Бо­г­дан, ре­стру­кту­ри­за­ція дер­жав­но­го бор­гу, хо­ча й роз­ван­та­жи­ла бю­дже­ти 2015–2018 рр., але істо­тно по­си­ли­ла тя­гар зов­ні­шньо­го бор­гу в дов­го­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві. Так, за умо­ва­ми уго­ди з кре­ди­то­ра­ми, уряд по­га­ша­ти­ме 80% но­мі­наль­ної су­ми бор­гу про­тя­гом 2019– 2027 рр., спла­чу­ю­чи кре­ди­то­рам 7,75% рі­чної до­хі­дно­сті. Як на­слі­док, за­мість спи­са­них 3,6 млрд. дол. він зо­бов’язав­ся від­да­ва­ти кре­ди­то­рам або 15%, або 40% номінального при­ро­сту ВВП про тя­гом 20 ро­ків, якщо тем­пи зро­ста­н­ня ре­аль­но­го ВВП пе­ре­ви­щу­ва­ти­муть, від­по­від­но, 3% і 4%. За під­ра­хун­ка­ми Т. Бо­г­дан, у та­ко­му ра­зі су­мар­ні ви­пла­ти ся­гнуть 8,3 млрд. дол. за умо­ви, що ре­аль­ний ВВП зро­ста­ти­ме на 4% про­тя­гом 20 ро­ків, а при що­рі­чно­му зро­стан­ні ВВП на 5% ці ви­пла­ти пе­ре­ви­щать 33 млрд. дол. Як вва­жає екс­перт, при дис­кон­ту­ван­ні окре­сле­них ве­ли­чин стає оче­ви­дним, що на­яв­ні роз­ри­ви між спи­са­ною су­мою у 3,6 млрд. дол. і май­бу­тні­ми зо­бов’я за­н­ня­ми Укра­ї­ни по ін­стру­мен­тах ком­пен­са­ції вар­то­сті не бу­дуть ні­ве­льо­ва­ні, а це озна­чає, що, хо­ча в ре­зуль­та­ті ре­стру­кту­ри­за­ції дер­жав­но­го бор­гу і від­бу­ла­ся змі­на йо­го стро­ко­вої стру­кту­ри, все ж одно­ча­сно істо­тно зро­сла йо­го ве­ли­чи­на [22, с. 25].

** На кі­нець 2010 р. об­ся­ги спо­жив­чих кре­ди­тів ста­но­ви­ли 122,9 млрд. грн., то­ді як кре­ди­тів у пе­ре­ро­бну про­ми­сло­вість – 121,5 млрд. грн. (або 98% від об­ся­гу пер­ших), при­чо­му дов­го­стро ко­ві спо­жив­чі кре­ди­ти на­се­лен­ню (на строк по­над 5 ро­ків) бу­ли для бан­ків зна­чно при­ва­бли­ві­ши ми, ніж ана­ло­гі­чні кре­ди­ти пе­ре­ро­бній про­ми­сло­во­сті: об­сяг пер­ших ся­гав 67,5 млрд. грн., або у 3,5 ра­за пе­ре­ви­щу­вав об­сяг дру­гих. У 2013 р. си­ту­а­ція бу­ла ана­ло­гі­чною – спо­жив­чих кре­ди­тів бу­ло надано на 137,3 млрд. грн., кре­ди­тів у пе­ре­ро­бну про­ми­сло­вість – на 135,9 млрд грн., дов­го стро­ко­вих спо­жив­чих кре­ди­тів – на 38,9 млрд. грн., або у 2,3 ра­за більше, ніж у пе­ре­ро­бну про ми­сло­вість (Бю­ле­тень НБУ. – 2011. – № 2. – С. 124, 130; Бю­ле­тень НБУ. – 2014. – № 2. – С. 146, 150). На кі­нець лю­то­го 2017 р. си­ту­а­ція змі­ни­ла­ся: рі­вень спо­жив­чо­го кре­ди­ту­ва­н­ня зни­зив­ся удві­чі по­рів­ня­но з кре­ди­ту­ва­н­ням пе­ре­ро­бної про­ми­сло­во­сті (102,4 млрд. грн. про­ти 201,3 млрд. грн.), але дов­го­стро­ко­ве спо­жив­че кре­ди­ту­ва­н­ня все та­ки пе­ре­ви­щу­ва­ло ана­ло­гі­чне кре­ди­ту­ва­н­ня про ми­сло­во­сті в 1,4 ра­за (Гро­шо­во кре­ди­тна ста­ти­сти­ка НБУ [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту пу : https://bank.gov.ua/files/3.3 loans.xls). При­чи­ни та­кої змі­ни слід шу­ка­ти зов­сім не у втра­ті на се­ле­н­ням прагнення до на­дмір­но­го спо­жи­ва­н­ня, а ско­рі­ше у ба­га­то­ра­зо­во­му під­ви­щен­ні ко­му наль­них та­ри­фів про­тя­гом 2015–2016 рр. і у ви­му­ше­но­му пе­ре­гля­ді до­ма­шні­ми го­спо­дар­ства­ми на­пря­мів сво­їх ви­трат.

мо­дер­ні­за­цію. Са­ме то­му, з ін­шо­го бо­ку, для ве­де­н­ня ді­яль­но­сті за цих умов стрім­ко зро­сли бор­ги під­при­ємств у но­мі­наль­но­му ви­мі­рі май­же на 2 трлн. грн. че­рез за сто­су­ва­н­ня, на­сам­пе­ред, та­ких су­ро­га­тних форм бор­го­во­го фі­нан­су­ва­н­ня, як кре ди­тор­ська за­бор­го­ва­ність, на фо­ні ста­гна­ції бан­ків­сько­го кре­ди­ту­ва­н­ня та йо­го ви­со­кої вар­то­сті для по­зи­чаль­ни­ків.

Як під­су­мо­вує В. Зи­мо­вець, на­дви­со­ка бор­го­ва за­ле­жність, не­зна­чна роль бан­ків у фі­нан­су­ван­ні та на­гро­ма­джен­ні ка­пі­та­лу, по­ряд з по­ши­ре­н­ням ті­ньо­вої ді­яль­но­сті та офшор­них схем ви­ве­де­н­ня ко­штів з кра­ї­ни, є озна­ка­ми де­фор­мо­ва ної “ква­зі­рин­ко­вої” фі­нан­со­вої мо­де­лі ве­де­н­ня бі­зне­су в Україні. Во­на утво­ри­ла ся вна­слі­док зга­да­них де­фор­ма­цій ін­сти­ту­цій­ної си­сте­ми та си­сте­ми прав влас но­сті як її клю­чо­вої скла­до­вої. В да­но­му кон­текс­ті це про­яв­ля­є­ться, по пер­ше, у слаб­ко­му за­хи­сті прав кре­ди­то­рів і, по дру­ге, у не­до­ві­рі до бан­ків­ської си­сте­ми . У ра­зі бан­крут­ства суб’єктів ри­зи­ки втра­ти кре­ди­то­ра­ми ка­пі­та­лу в Україні є на по­ря­док ви­щи­ми, ніж у роз­ви­ну­тих кра­ї­нах. Са­ме то­му не­ви­рі­ше­ність про­блем за­хи­сту прав вла­сно­сті па­ра­лі­зує кре­ди­тні від­но­си­ни та є основ­ною при­чи­ною на­ро­щу­ва­н­ня су­ро­га­тних бор­гів.

Тим ча­сом ви­со­кий рі­вень не­до­ві­ри до бан­ків­ської си­сте­ми не до­зво­ляє суб’єктам за­мі­сти­ти цю фор­му бор­го­во­го фі­нан­су­ва­н­ня бан­ків­ським кре­ди­ту­ван ням. За­хо­ди дер­жа­ви що­до так зва­но­го “очи­ще­н­ня” бан­ків­сько­го се­кто­ру і ви ве­де­н­ня не­пла­то­спро­мо­жних бан­ків з ринку лише по­си­ли­ли цю не­до­ві­ру, оскіль ки за офі­цій­ни­ми на­мі­ра­ми оздо­ро­ви­ти фі­нан­со­ву сфе­ру до­сить ча­сто про­сту па­ли не­о­фі­цій­ні при­ва­тні ін­те­ре­си вла­ди і про­вла­дно­го олі­гар­хі­чно­го бі­зне­су здій­сни­ти у та­кий спо­сіб чер­го­вий пе­ре­діл вла­сно­сті та ка­пі­та­лу у кра­ї­ні. Про­тя гом 2015–2016 рр. НБУ при­пи­нив ді­яль­ність 87 бан­ків. У ба­га­тьох випадках за мов­ча­зної зго­ди ви­со­ко­по­са­дов­ців, а під­час і за їх пря­мо­го спри­я­н­ня вла­сни­ки ви­ве­ли з лі­кві­до­ва­них бан­ків ко­шти на за­галь­ну су­му близь­ко 300 млрд. грн., з якої близь­ко 270 млрд. грн. – це ко­шти під­при­ємств на по­то­чних ра­хун­ках [24]. Мо­жна при­пу­сти­ти, що для вла­сни­ків бан­ків за­зна­че­ні ко­шти ста­ли своє­рі­дною су­ро­га­тною, але, на жаль, на­пів­кри­мі­наль­ною, фор­мою одно­ча­сно і по­пов­нен ня вла­сно­го ка­пі­та­лу сво­їх ком­па­ній, за­ре­є­стро­ва­них пе­ре­ва­жно в офшор­них юрис­ди­кці­ях, і ін­ве­сти­цій у них.

Утвер­дже­н­ня у су­спіль­стві прі­о­ри­те­ту по­то­чно­го спо­жи­ва­н­ня над від­кла­де ним ін­ве­сти­цій­ним на фо­ні ви­со­ких ри­зи­ків по­стій­но­го пе­ре­ді­лу та не­пра­во­мір но­го від­чу­же­н­ня вла­сно­сті, від­кри­то­сті вну­трі­шньо­го ринку і від­ста­ло­сті ви­роб ни­цтва без­по­се­ре­дньо по­зна­чи­ло­ся на від­тво­рю­валь­них про­це­сах у ви­ро­бни­цтві. Не­за­до­віль­ний рі­вень за­хи­сту прав ін­ве­сто­рів зро­бив ін­ве­сти­ції у ви­ро­бни­цтво не при­ва­бли­ви­ми для бі­зне­су, а ва­ло­ве на­гро­ма­дже­н­ня основ­но­го ка­пі­та­лу – над низь­ким . Кри­за від­тво­ре­н­ня на­бу­ла рис пер­ма­нен­тно­сті та стій­ко­го по­глиб

** *

Зокре­ма, за да­ни­ми Сві­то­во­го бан­ку, ста­ном на чер­вень 2016 р. в Україні пі­сля за­вер­шен ня про­це­дур бан­крут­ства суб’єктів кре­ди­то­рам від­шко­до­ву­ва­лось у се­ре­дньо­му 7,5% су­ми вкла де­них ни­ми ко­штів, то­ді як у Нор­ве­гії та Япо­нії від­по­від­ний по­ка­зник ста­но­вить 92%, у Ве­ли­ко бри­та­нії – 88,6%, у Ні­меч­чи­ні – 84,4%, у США – 78,6%, у Поль­щі – 60,6% (Doing business: Resolving Insolvency / The World Bank Group [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : http:// www.doingbusiness.org/data/exploretopics/resolving insolvency).

** Упро­довж остан­ніх 15 ро­ків ВНОК лише у 2006–2008 рр. на­бли­жа­ло­ся до прийня­тої у сві­то­вій пра­кти­ці мі­ні­маль­но допу­сти­мої нор­ми у 25% ВВП для за­без­пе­че­н­ня роз­ши­ре­но­го від­тво­ре­н­ня та ін­тен­сив­ної мо­дер­ні­за­ції ви­ро­бни­цтва. В ін­ші ро­ки во­но пе­ре­бу­ва­ло у ме­жах 16–19%, а у 2014– 2015 рр., у зв’яз­ку з по­ча­тком во­єн­них дій на Схо­ді Укра­ї­ни і від­по­від­ним істо­тним зро­ста­н­ням ін ве­сти­цій­них ри­зи­ків, на­гро­ма­дже­н­ня ка­пі­та­лу ско­ро­ти­ло­ся до 14,2% і 13,5% ВВП – мі­ні­маль­но­го

ле­н­ня, що під­твер­джу­є­ться по­стій­но на­ро­ста­ю­чим рів­нем зно­су основ­них за­со­бів в еко­но­мі­ці та про­ми­сло­во­сті * і, вре­шті решт, мо­же обер­ну­ти­ся пов­ним ко­лап сом еко­но­мі­ки уже в най­ближ­чій пер­спе­кти­ві.

Фор­му­ва­н­ня га­лу­зе­вої стру­кту­ри ін­ве­сти­цій, як і стру­кту­ри екс­пор­ту, від­по ві­дає мо­де­лі по­гли­бле­н­ня си­ро­вин­ної екс­порт­ної спе­ці­а­лі­за­ції на­ціо­наль­ної еко но­мі­ки – пе­ре­хо­ду від пе­ре­ва­жно ін­ду­стрі­аль­но аграр­ної спе­ці­а­лі­за­ції до пе­ре ва­жно аграр­ної ** . Тим ча­сом про­бле­ма пе­ре­орі­єн­та­ції ін­ве­сти­цій на ко­ристь ви со­ко­те­хно­ло­гі­чних га­лу­зей гли­бо­кої пе­ре­роб­ки пов’яза­на не тіль­ки з ви­на­йде­н­ням до­да­тко­вих об­ся­гів ре­сур­сів і зни­же­н­ням ри­зи­ків ін­ве­сто­рів, але й, по пер­ше, із змі­ною дже­рел ін­ве­сти­цій, а по дру­ге, з істо­тним роз­ши­ре­н­ням вну­трі­шньо­го спо жив­чо­го ринку ці­єї про­ду­кції на­сам­пе­ред за ра­ху­нок від­мо­ви не про­сто від ана­ло гі­чної іно­зем­ної про­ду­кції, яка на ньо­му до­мі­нує, а від сфор­мо­ва­но­го спо­жив­чо­го сте­ре­о­ти­пу без­умов­но­го упо­до­ба­н­ня са­ме іно­зем­ної, а не ві­тчи­зня­ної про­ду­кції.

У стру­кту­рі дже­рел ін­ве­сти­цій пре­ва­лю­ють вла­сні ко­шти під­при­ємств *** . То­му за на­яв­них обме­жень ринку га­лу­зе­ва стру­кту­ра ви­ро­бни­цтва за­ли­ша­ти­ме­ться не змін­ною, оскіль­ки під­при­єм­ства вкла­да­ють ко­шти у під­трим­ку і роз­ви­ток, як пра ви­ло, сво­го основ­но­го ви­ду ді­яль­но­сті, осо­бли­во з огля­ду на зна­чний де­фі­цит ін­вес ти­цій­них ре­сур­сів, ви­со­кі ри­зи­ки ін­ве­сту­ва­н­ня у не зна­йо­мі для се­бе сфе­ри ді­яль но­сті, а та­кож існу­ю­чий не­фор­маль­ний жорс­ткий по­діл ринку між кон­ку­ру­ю­чи­ми олі­гар­хі­чни­ми бі­знес гру­па­ми.

Ця об­ста­ви­на об­тя­жу­є­ться осо­бли­во­стя­ми бан­ків­сько­го ін­ве­сти­цій­но­го кре ди­ту­ва­н­ня – ін­сай­дер­ським кре­ди­ту­ва­н­ням, – на­да­н­ням по­зик ви­клю­чно ком­па ні­ям і під­при­єм­ствам, які на­ле­жать вла­сни­кам са­мих бан­ків [25]. Це сто­су­є­ться не тіль­ки при­ва­тних бан­ків, але й дер­жав­них. Остан­ні на­да­ють по­зи­ки ви­клю­чно тим ком­па­ні­ям (як дер­жав­ним, так і при­ва­тним), які пря­мо чи опо­се­ред­ко­ва­но конт ро­лю­ю­ться (у вла­сних ін­те­ре­сах) ви­щою дер­жав­ною бю­ро­кра­ті­єю і пред­став­ни ка­ми про­вла­дної олі­гар­хії. Для ко­мер­цій­них бан­ків кре­ди­ту­ва­н­ня ін­сай­де­рів ста ло одним з основ­них на­пря­мів їх ді­яль­но­сті, а для тре­ти­ни про­блем­них бан­ків, про які вже йшло­ся, за ви­снов­ка­ми НБУ, та­ке кре­ди­ту­ва­н­ня бу­ло єди­ною ме­тою їх ді­яль­но­сті. Во­ни “ви­смо­кту­ва­ли” де­по­зи­ти в на­се­ле­н­ня і на­прав­ля­ли їх на під­трим­ку бі­зне­су сво­їх вла­сни­ків. У ці­ло­му, час­тка ін­сай­дер­ських кре­ди­тів на бли­жа­є­ться до 80% за­галь­но­го об­ся­гу кре­ди­тів як дер­жав­них бан­ків, так і ко­мер

рів­ня за остан­ню чверть сто­лі­т­тя. Про­те і цей по­ка­зник не­до­ста­тньо ілю­струє всю тра­гі­чність кри зи від­тво­ре­н­ня. Більш на­о­чно во­на про­яв­ля­є­ться, якщо по­рів­ня­ти об­ся­ги рі­чних ка­пі­таль­них ін­вес ти­цій з об­ся­га­ми основ­них за­со­бів. У про­ми­сло­во­сті це спів­від­но­ше­н­ня впро­довж 2001–2015 рр. ко­ли­ва­лось у ме­жах 4,5–7%, а у 2015 р. скла­ло 2,3%. Іна­кше ка­жу­чи, щоб пов­ні­стю оно­ви­ти парк основ­них за­со­бів, по­трі­бно близь­ко 50 ро­ків. Якщо ж вра­хо­ву­ва­ти, що в Україні ці за­со­би зна­чно не­до­оці­не­ні, а ін­ве­сти­ції ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться не тіль­ки на ство­ре­н­ня но­вих, але й на при­дба­н­ня ді ючих основ­них за­со­бів, які та­кож ма­ють пев­ний рі­вень зно­су, то цей пе­рі­од є ще біль­шим.

* Упро­довж остан­ніх 15 ро­ків знос основ­них за­со­бів зріс ма­ло не вдві­чі – із 45% у 2001 р. до 83,5% у 2014 р. в еко­но­мі­ці та з 52% у 2001 р. до 77% у 2015 р. у про­ми­сло­во­сті. Ще ви­щий рі­вень цьо­го по­ка­зни­ка спо­сте­рі­га­є­ться у се­кто­рах енер­ге­ти­чної та ко­му­наль­ної ін­фра­стру­кту­ри (зокре­ма, у ви­ро­бни­цтві та роз­по­ді­лі еле­ктро­енер­гії та га­зу – 82,6%, у во­до­по­ста­чан­ні – 62%).

** Упро­довж 2001–2016 рр. час­тка сіль­сько­го го­спо­дар­ства у за­галь­них об­ся­гах ін­ве­сти­цій в еко­но­мі­ку зро­сла май­же втри­чі (з 5% до 13,8%), а про­ми­сло­во­сті – від­по­від­но, змен­ши­ла­ся з 42% до 33%. У са­мій про­ми­сло­во­сті най­біль­шою у цей пе­рі­од за­ли­ша­ла­ся час­тка ви­ро­бни­цтва хар­чо­вих про­ду­ктів (близь­ко 16% за­галь­но­го об­ся­гу ін­ве­сти­цій у га­лузь), збіль­ши­ла­ся час­тка ме­та­лур­гії (з 10% до 13%), при не­змін­но ма­лій час­тці га­лу­зей ма­ши­но­бу­ду­ва­н­ня (близь­ко 6%).

*** За 2010–2015 рр. час­тка вла­сних ко­штів під­при­ємств збіль­ши­ла­ся з 62% до 70%, дер жав­но­го та мі­сце­во­го бю­дже­тів – пе­ре­бу­ва­ла у ме­жах 9%, кре­ди­тів бан­ків – змен­ши­ла­ся май­же удві­чі (з 13% до 7%), а іно­зем­них ін­ве­сто­рів – не пе­ре­ви­щу­ва­ла 3%.

цій­них, а в окре­мих бан­ках 100% кре­ди­тно­го порт­фе­ля бу­ло роз­по­ді­ле­но між ком па­ні­я­ми, пов’яза­ни­ми з їх вла­сни­ка­ми. По­ді­бні бан­ки, зде­біль­шо­го, бу­ли й за­ли ша­ю­ться стру­ктур­ни­ми оди­ни­ця­ми ві­тчи­зня­них олі­гар­хі­чних бі­знес груп, а та кий спо­сіб отри­ма­н­ня ни­ми фі­нан­со­вих ре­сур­сів мо­жна роз­гля­да­ти як фор­му ін­сти­ту­цій­но­го при­сто­су­ва­н­ня до ді­яль­но­сті в умо­вах на­дви­со­ких по­лі­ти­чних та еко­но­мі­чних ри­зи­ків і слаб­ко­го за­хи­сту прав вла­сно­сті у кра­ї­ні.

Для пе­ре­сі­чних суб’єктів го­спо­да­рю­ва­н­ня можливості отри­ма­н­ня бан­ків­ських по­зик де юре існу­ють, але де фа­кто від­су­тні. Са­ме то­му “очи­ще­н­ня” бан­ків­сько­го се­кто­ру в існу­ю­чих ін­сти­ту­цій­них умо­вах не ма­ти­ме тих ре­зуль­та­тів, які офі­цій­но де­кла­ру­ва­ли­ся вла­дою і пов’язу­ва­ли­ся з під­ви­ще­н­ням стій­ко­сті бан­ків­ської си­сте ми та від­нов­ле­н­ням кре­ди­ту­ва­н­ня еко­но­мі­ки, а нав­па­ки – зву­зить за­без­пе­че­ність суб’єктів кре­ди­тни­ми ре­сур­са­ми, що на­о­чно вже про­яв­ля­є­ться у ви­гля­ді як змен ше­н­ня час­тки кре­ди­тів у стру­кту­рі дже­рел ін­ве­сти­цій упро­довж 2014–2016 рр., так і їх не­до­сту­пно­сті для аб­со­лю­тної біль­шо­сті суб’єктів го­спо­да­рю­ва­н­ня при на­дли­шку віль­них кре­ди­тних ре­сур­сів на ринку.

Осо­бли­во­стя­ми пря­мо­го іно­зем­но­го ін­ве­сту­ва­н­ня в Укра­ї­ну, сфор­мо­ва­ни­ми вна­слі­док ін­сти­ту­цій­них де­фор­ма­цій і ви­со­ких ри­зи­ків ве­де­н­ня го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті, є:

– по пер­ше, пе­ре­ва­жа­н­ня ін­ве­сти­цій від іно­зем­них кон­тр­аген­тів ві­тчи­зня­них ком­па­ній, пов’яза­них з ни­ми пря­мо або опо­се­ред­ко­ва­но че­рез стру­кту­ру вла­сно­сті та за­ре­є­стро­ва­них у кра­ї­нах з офшор­ни­ми юрис­ди­кці­я­ми * ;

– по дру­ге, пе­ре­ва­жа­н­ня ін­ве­сти­цій у тор­гів­лю та фі­нан­со­ву ді­яль­ність над ін­ве­сти­ці­я­ми у про­ми­сло­вість у їх ви­до­вій стру­кту­рі, а та­кож по­рів­ня­но із су мар­ною час­ткою цих се­кто­рів у ви­до­вій стру­кту­рі усіх ка­пі­таль­них ін­ве­сти­цій в Укра­ї­ну ** , що вка­зує на під­ви­ще­ну мо­ти­ва­цію іно­зем­них ін­ве­сто­рів до роз­ви­тку са­ме тор­го­вель­ної та фі­нан­со­вої сфер, а не ви­ро­бни­цтва для за­крі­пле­н­ня домі ну­ю­чо­го ста­но­ви­ща іно­зем­ної про­ду­кції на вну­трі­шньо­му ринку;

– по тре­тє, ви­ко­ри­ста­н­ня де­яки­ми кра­ї­на­ми су­сі­да­ми (зокре­ма, Ро­сій­ською Фе­де­ра­ці­єю) сво­їх ін­ве­сти­цій в Укра­ї­ну як ін­стру­мен­ту де­ста­бі­лі­за­ції її еко­но­міч ної та по­лі­ти­чної ситуації, при­дба­н­ня (пря­мо­го або опо­се­ред­ко­ва­но­го) клю­чо­вих стра­те­гі­чних акти­вів кра­ї­ни (зокре­ма, в енер­ге­ти­ці та про­ми­сло­во­сті), під­ку­пу де­яких пред­став­ни­ків дер­жав­ної бю­ро­кра­тії та по­лі­ти­чної елі­ти для отри­ма­н­ня,

Офшор­ний Кіпр став най­біль­шим ін­ве­сто­ром в Укра­ї­ну: йо­го ко­шти ста­но­ви­ли чверть (25,7%) усьо­го об­ся­гу ПІІ за 1994–2017 рр. Він ви­ко­ри­сто­ву­є­ться ві­тчи­зня­ним бі­зне­сом, з одно го бо­ку, у схе­мах при­хо­ву­ва­н­ня і ви­ве­де­н­ня при­бу­тків з Укра­ї­ни, а з ін­шо­го – для їх ре­ін­ве­сту ва­н­ня в Укра­ї­ну.

** Най­біль­ший на­ко­пи­че­ний з 1994 р. об­сяг ПІІ в Україні бу­ло за­фі­ксо­ва­но на по­ча­тку 2014 р. (53,7 млрд. дол.). Факт во­єн­ної агре­сії у від­но­шен­ні до Укра­ї­ни з бо­ку Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, а та­кож три­ра­зо­ва де­валь­ва­ція на­ціо­наль­ної ва­лю­ти у за­зна­че­но­му ро­ці зу­мо­ви­ли істо­тне зро­стан ня во­єн­но по­лі­ти­чних і ва­лю­тно кур­со­вих ри­зи­ків ве­де­н­ня бі­зне­су, ви­ве­де­н­ня іно­зем­ни­ми влас ни­ка­ми ін­ве­сто­ва­них ко­штів і ско­ро­че­н­ня про­тя­гом на­сту­пних трьох ро­ків об­ся­гів ПІІ на 30% (до 37,6 млрд. дол. на по­ча­ток 2017 р.). У про­ми­сло­во­сті об­ся­ги ПІІ ско­ро­ти­ли­ся най­біль­ше по­рів­ня но з ін­ши­ми ви­да­ми ді­яль­но­сті – май­же удві­чі (з 17,6 млрд. до 9,5 млрд. дол.), то­ді як у тор­гів­лі – на 20% (з 6,8 млрд. до 5,5 млрд. дол.), а у фі­нан­со­вій ді­яль­но­сті – на 15% (з 12,3 млрд. до 10,3 млрд. дол.). Як на­слі­док, час­тка про­ми­сло­во­сті у стру­кту­рі ПІІ змен­ши­ла­ся з 42,2% на по­ча­ток 2010 р. до 25,4% на по­ча­ток 2017 р., а час­тки тор­гів­лі та фі­нан­со­вої ді­яль­но­сті – нав­па­ки, зро­сли (від­по від­но, з 11,1% до 14,6% і з 23% до 27,4%), що зро­би­ло остан­ню най­біль­шим акце­пто­ром іно­зем­них ін­ве­сти­цій у на­ціо­наль­ній еко­но­мі­ці. У за­галь­ній ви­до­вій стру­кту­рі ка­пі­таль­них ін­ве­сти­цій вклад тор­гів­лі та фі­нан­со­вої ді­яль­но­сті був зна­чно скром­ні­шим, ніж у ви­до­вій стру­кту­рі іно­зем­них ін­вес ти­цій, а впро­довж вка­за­но­го пе­рі­о­ду він на­віть змен­шив­ся, ся­гнув­ши у 2016 р., від­по­від­но, лише 7,7% і 2,3%.

при одно­ча­сно­му за­сто­су­ван­ні во­єн­но­го ти­ску, спо­ча­тку еко­но­мі­чно­го, а зго­дом і по­лі­ти­чно­го кон­тро­лю над кра­ї­ною * .

То­му по­ді­бні тен­ден­ції в іно­зем­но­му ін­ве­сту­ван­ні в Укра­ї­ну не слід одно зна­чно оці­ню­ва­ти як фа­ктор про­гре­су і роз­ви­тку її еко­но­мі­ки і ви­ро­бни­цтва. Нав­па­ки, за на­яв­ної ін­сти­ту­цій­ної спе­ци­фі­ки во­ни ве­ли­кою мі­рою мо­жуть роз ці­ню­ва­тись як фа­ктор стри­му­ва­н­ня роз­ви­тку і на­віть де­гра­да­ції. З одно­го бо­ку, від­да­н­ня пе­ре­ва­ги іно­зем­ни­ми ін­ве­сто­ра­ми вкла­ден­ню ко­штів у тор­гів­лю і фі­нан со­ву ді­яль­ність по­рів­ня­но з про­ми­сло­ві­стю за­крі­плює до­мі­ну­ва­н­ня куль­ту спо жи­ва­цтва (при­чо­му про­ду­кції іно­зем­но­го по­хо­дже­н­ня) і куль­ту “жи­т­тя у борг” че­рез ви­пе­ре­джа­ю­че роз­ши­ре­н­ня фі­нан­со­во­го се­кто­ру по­рів­ня­но з ви­ро­бни­чим і прі­о­ри­те­тне під­три­ма­н­ня спо­жив­чо­го кре­ди­ту­ва­н­ня на­се­ле­н­ня на фо­ні від­сут но­сті ін­ве­сти­цій­но­го кре­ди­ту­ва­н­ня ви­ро­бни­цтва. З ін­шо­го бо­ку, зна­чна ча­сти­на іно­зем­них ін­ве­сти­цій ви­ко­ри­сто­ву­є­ться окре­ми­ми кра­ї­на­ми ін­ве­сто­ра­ми не стіль­ки для отри­ма­н­ня еко­но­мі­чних ви­гід, скіль­ки для до­ся­гне­н­ня по­лі­ти­чних ці­лей, які су­пе­ре­чать ці­лям роз­ви­тку укра­їн­сько­го су­спіль­ства в ці­ло­му.

Як на­слі­док де­стру­ктив­них транс­фор­ма­цій у си­сте­мі прав вла­сно­сті та зу­мов ле­но­го ни­ми пе­ре­ва­жа­н­ня по­то­чно­го спо­жи­ва­н­ня над ін­ве­сти­цій­ним, на фо­ні по­ши­ре­н­ня за­хі­дних спо­жив­чих пра­ктик і збе­ре­же­н­ня низь­кої куль­ту­ри ви­роб ни­цтва і низь­кої яко­сті управ­лі­н­ня ним, від­бу­ло­ся не тіль­ки ін­ве­сти­цій­не “ви­сна же­н­ня” еко­но­мі­ки, але й (що більш ва­жли­во) на­бу­т­тя нею не­зда­тно­сті до від­тво ре­н­ня на ін­но­ва­цій­ній осно­ві. Це клю­чо­ва ха­ра­кте­ри­сти­ка ін­но­ва­цій­но те­хно­ло­гіч них де­тер­мі­нант де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ції кра­ї­ни.

Успад­ко­ва­ний від ко­ли­шньо­го СРСР ви­со­кий рі­вень осві­че­но­сті на­се­ле­н­ня ви­явив­ся не­за­тре­бу­ва­ним у про­це­сах пе­ре­ді­лу вла­сно­сті та не став пе­ре­шко­дою для фор­му­ва­н­ня олі­гар­хі­чно­го ка­пі­та­лу, що зго­дом да­ло по­штовх до руй­ну­ва­н­ня і де­гра­да­ції осві­тньо­го по­тен­ці­а­лу кра­ї­ни, оскіль­ки мо­ти­ва­цій­ну осно­ву йо­го фор му­ва­н­ня бу­ло сер­йо­зно пі­дір­ва­но не­спра­ве­дли­вим роз­по­ді­лом вла­сно­сті та вели ким роз­ша­ру­ва­н­ням су­спіль­ства за рів­нем до­хо­дів. Осві­та і ви­со­ка осві­че­ність пе ре­ста­ли бу­ти для пе­ре­сі­чної лю­ди­ни го­лов­ним фа­кто­ром ве­ли­ких до­хо­дів, га­ран ті­єю отри­ма­н­ня ви­со­ко­опла­чу­ва­ної ро­бо­ти за фа­хом, со­ці­аль­но­го та мо­раль­но­го за­до­во­ле­н­ня сво­їм жи­т­тям. Від­по­від­но, зда­тність еко­но­мі­чної си­сте­ми до ге­не­ру ва­н­ня та ім­пле­мен­та­ції ін­но­ва­цій зна­чно по­слаб­ша­ла.

Ще одним, не менш важливим фа­кто­ром та­ко­го по­сла­бле­н­ня ви­яви­ла­ся не при­сто­со­ва­ність си­сте­ми ор­га­ні­за­ції ві­тчи­зня­ної на­у­ки до но­вих умов го­спо­да­рю ва­н­ня – як до по­треб но­вих вла­сни­ків під­при­ємств, так і до за­пи­тів ринку на ін­но ва­цій­ні то­ва­ри й послуги. Пам’ята­ю­чи, що ін­но­ва­ції роз­гля­да­ю­ться під­при­єм­цем,

За рі­чним об­ся­гом ПІІ в Укра­ї­ну у 2016 р. пер­шу по­зи­цію зайня­ла Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція, що не мо­же не на­сто­ро­жу­ва­ти з огля­ду на факт во­єн­ної агре­сії РФ у від­но­шен­ні до на­шої краї ни, а та­кож на мо­жли­вість істо­тно­го не­фор­маль­но­го впли­ву ро­сій­сько­го по­лі­ти­чно­го ке­рів­ниц тва на ді­яль­ність сво­їх суб’єктів як усе­ре­ди­ні кра­ї­ни, так і за кор­до­ном. Су­ма ро­сій­ських ін­вес ти­цій у за­зна­че­но­му ро­ці ста­но­ви­ла май­же 1,7 млрд. дол. (або 37,8% за­галь­но­го об­ся­гу рі­чних ПІІ). Дру­гу по­зи­цію зайняв Кіпр з на­ба­га­то скром­ні­шою час­ткою на рів­ні 9,7%. При­мі­тно, що 90% об­ся­гу ро­сій­ських ін­ве­сти­цій в Укра­ї­ну при­па­ли на фі­нан­со­ву ді­яль­ність, а са­ме – на бан ків­ський се­ктор. Як ре­зуль­тат, за остан­ні два з по­ло­ви­ною ро­ки час­тка ро­сій­сько­го ка­пі­та­лу в акти­вах бан­ків­ської си­сте­ми Укра­ї­ни зро­сла більше ніж утри­чі – з 12% у черв­ні 2014 р. до 40% у гру­дні 2016 р. (До­по­відь Іл­ла­ріо­но­ва: Ке­рів­ни­цтво Нац­бан­ку обва­ли­ло грив­ню, збіль­ши­ло час­тку ро­сій­ських бан­ків, збіль­ши­ло дер­жборг і до­зво­ли­ло Яну­ко­ви­чу при­хо­ва­ти акти­ви // “Гор­дон”. – 2017. – 10 трав­ня [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : http://gordonua.com/ukr/publications/ dopovid illarionova kerivnitstvonatsbanku obrushilo grivnju zbilshilo chastku rosijskih bankiv zbilshiv derzhborg idozvolilo janukovichu prihovati aktivi 176269.html).

на­сам­пе­ред, як дже­ре­ло отри­ма­н­ня при­бу­тку за умо­ви, що ре­шта йо­го дже­рел або від­су­тня, або се­бе ви­чер­па­ла, слід за­зна­чи­ти, що не­за­хи­ще­ність і роз­ми­тість прав вла­сно­сті в Україні спри­чи­ни­ли по­яву фе­но­ме­ну пер­ма­нен­тно­го ге­не­ру­ва­н­ня дже рел при­бу­тку, пов’яза­них не з впро­ва­дже­н­ням ін­но­ва­цій, а з пе­ре­ді­лом вла­сно­сті та на­ціо­наль­но­го ба­гат­ства кра­ї­ни * .

Крім то­го, до­віль­не ма­ні­пу­лю­ва­н­ня вла­ди пра­ва­ми пе­ре­сі­чних гро­ма­дян зу­мо­ви­ло дис­кри­мі­на­цій­ний пе­ре­роз­по­діл до­хо­дів кра­ї­ни від біль­шо­сті на­се­лен ня на ко­ристь “олі­гар­хі­чної” та вла­дної мен­шо­сті, що ста­ло ще одним “не­ін­но ва­цій­ним” і пра­кти­чно не­ви­чер­пним дже­ре­лом її при­бу­тку. То­му де фа­кто ін­но ва­цій­на де­тер­мі­нан­та роз­ви­тку укра­їн­сько­го су­спіль­ства ви­яви­ла­ся ні­ве­льо ва­ною, на­сам­пе­ред, ін­сти­ту­цій­но по­лі­ти­чною де­тер­мі­нан­тою, і ко­мер­ці­а­лі­за­ції со­ці­у­му на ін­но­ва­цій­них за­са­дах, як за­зна­чає В. Ге­єць, не від­бу­ло­ся [20, с. 8]. За­мість та­кої ко­мер­ці­а­лі­за­ції дер­жа­ва за­про­по­ну­ва­ла на­се­лен­ню ма­ло­ефе­ктив ну і на­дмір­ну по­рів­ня­но зі сво­ї­ми фі­нан­со­ви­ми мо­жли­во­стя­ми си­сте­му со­ці­аль но­го за­хи­сту для згла­джу­ва­н­ня від­по­від­них не­га­тив­них на­слід­ків транс­фор­ма­ції від­но­син вла­сно­сті та не­спра­ве­дли­во­го пе­ре­роз­по­ді­лу ба­гат­ства кра­ї­ни. У під­сум ку від­бу­ла­ся па­тер­на­лі­за­ція великої ча­сти­ни су­спіль­ства за­мість фор­му­ва­н­ня у ньо­го по­ве­дін­ко­вих на­стро­їв що­до про­фе­сій­но­го са­мо­ви­ра­же­н­ня, твор­чої са­мо ре­а­лі­за­ції та ко­мер­ці­а­лі­за­ції сво­їх на­ви­чок і вмінь для ви­рі­ше­н­ня вла­сних ма­те рі­аль­них і со­ці­аль­них про­блем. Це лише змі­цни­ло існу­ю­чу не­ефе­ктив­ну ін­сти ту­цій­ну кон­стру­кцію ор­га­ні­за­ції дер­жав­ної вла­ди та си­сте­ми від­но­син вла­сно­сті. За ви­снов­ком В. Гей­ця, са­ме під­мі­на ко­мер­ці­а­лі­за­ції со­ці­у­му йо­го со­ці­аль­ним за­хи­стом ста­ла го­лов­ною по­мил­кою ре­форм, з усі­ма їх не­га­тив­ни­ми наслідками для на­се­ле­н­ня кра­ї­ни.

Від­по­від­но, на­у­ка в Україні пе­ре­ста­ла роз­гля­да­ти­ся дер­жа­вою і бі­зне­сом як го­лов­на умо­ва роз­ви­тку еко­но­мі­ки та до­бро­бу­ту су­спіль­ства. При­кла­дна га­лу­зе ва і ви­ро­бни­ча скла­до­ві на­у­ко­во те­хні­чної ді­яль­но­сті у ви­гля­ді га­лу­зе­вих НДІ та за­вод­ських до­слі­дни­цьких ла­бо­ра­то­рій пра­кти­чно зни­кли в Україні. Ака­де­міч на на­у­ка пе­ре­тво­ри­ла­ся в уяв­лен­ні дер­жа­ви на “утри­ман­ку” ** , ви­да­тки на яку роз­ці­ню­ю­ться, за ви­сло­вом В. Гей­ця, як фор­ма “соц­за­бе­зу” для тих, хто в ній пра­цює [20, с. 9].

Ні­ве­лю­ва­н­ня дер­жа­вою прав пе­ре­сі­чних гро­ма­дян і не­спра­ве­дли­вий у від­но шен­ні до них пе­ре­діл вла­сно­сті у кра­ї­ні, з обме­же­н­ням мо­жли­во­стей для са­мо ре­а­лі­за­ції “ін­но­ва­цій­них” твор­чих зді­бно­стей лю­ди­ни та по­явою не­ефе­ктив­ної па­тер­на­ліст­ської си­сте­ми її со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня, сфор­му­ва­ли в укра­їн­сько му со­ці­у­мі та­кий де­стру­ктив­ний фе­но­мен, як су­спіль­ство су­ціль­ної не­до­ві­ри, стра­ху і про­те­стів. Са­ме йо­го мо­жна вва­жа­ти го­лов­ною со­ці­аль­ною де­тер­мі­нан тою , яка ви­зна­чає, по­ряд з ін­ши­ми де­тер­мі­нан­та­ми, ха­ра­ктер роз­ви­тку на­ціо

Під­твер­дже­н­ням цьо­му є той факт, що ви­тра­ти під­при­ємств Укра­ї­ни на ін­но­ва­ції ста­но ви­ли, зокре­ма, у 2015 р. лише 0,56% їх за­галь­них ви­трат на ви­ро­бни­цтво про­ду­кції (13,8 млрд. грн. про­ти 2,45 трлн. грн.), а у за­галь­ній кількості під­при­ємств тіль­ки 17,3% за­йма­лись ін­но­ва цій­ною ді­яль­ні­стю (Ді­яль­ність суб’єктів го­спо­да­рю­ва­н­ня у 2015 ро­ці : стат. зб. – К. : Держ­стат Укра­ї­ни, 2016. – 455 с. – С. 80; На­у­ко­ва та ін­но­ва­цій­на ді­яль­ність Укра­ї­ни. 2015 рік : стат. зб. – К. : Держ­стат Укра­ї­ни, 2016. – 257 с. – С. 139).

** Са­ме то­му на­у­ко­міс­ткість ВВП (ви­тра­ти на ви­ко­на­н­ня на­у­ко­вих і на­у­ко­во те­хні­чних ро­біт до ВВП) в Україні є одні­єю з най­ниж­чих у сві­ті та по­стій­но ско­ро­чу­є­ться. У 2015 р. во­на ста­но ви­ла в Україні 0,62% (про­ти 0,99% у 2005 р.), то­ді як в ЄС 28 – 2,03% (2014 р.), а в окре­мих роз­ви­ну­тих кра­ї­нах бу­ла зна­чно ви­щою – зокре­ма, у Пів­ден­ній Ко­реї (4,15%), в Япо­нії (3,47%), у Фін­лян­дії (3,17%), у Ні­меч­чи­ні (2,87%), у США (2,81%) (На­у­ко­ва та ін­но­ва­цій­на ді­яль­ність Укра­ї­ни. 2015 рік : стат. зб. – С. 130, 132).

наль­ної еко­но­мі­ки і ві­тчи­зня­но­го ви­ро­бни­цтва. Основна мо­дель по­ве­дін­ки членів та­ко­го су­спіль­ства – це не кон­стру­ктив­ний со­ці­аль­ний діа­лог і вза­є­мо­ви­гі­дне пар­тнер­ство, а “вій­на всіх про­ти всіх”, зу­мов­ле­на не­до­ві­рою всіх до всіх і стра хом усіх пе­ред усім.

Аб­со­лю­тна більшість гро­ма­дян Укра­ї­ни (близь­ко 95%) пе­ре­ва­жно і ціл­ком до­ві­ря­ють лише сво­їм сім’ям і ро­ди­чам, до ре­шти ін­сти­ту­тів і про­шар­ків су­спіль ства до­ві­ра є низь­кою і на­днизь­кою. До цен­траль­них ор­га­нів дер­жав­ної вла­ди, су­дів, ор­га­нів пра­во­по­ряд­ку, по­лі­ти­чних пар­тій її рі­вень не пе­ре­ви­щує 5–8% . До­ві­ра до “сво­їх” і то­таль­на не­до­ві­ра до “чу­жих” по­ро­ди­ли у кра­ї­ні та­ке не­га­тив не со­ці­аль­не яви­ще, як “ку­мів­ство” на всіх ща­блях су­спіль­них, вла­дних і ви­роб ни­чих від­но­син. З по­зи­цій еко­но­мі­чно­го і со­ці­аль­но­го про­гре­су на ін­но­ва­цій­них за­са­дах, це яви­ще є осо­бли­во не­без­пе­чним при фор­му­ван­ні дер­жав­ної вла­ди, ор­га­ні­за­ції ве­ли­ко­го бі­зне­су та управ­лін­ні ним. На пер­ший план ви­хо­дять ро­дин­ні зв’яз­ки у по­бу­до­ві вла­дної іє­рар­хії в дер­жа­ві та управ­лін­ської іє­рар­хії в ком­па­нії, при одно­ча­сно­му зро­щу­ван­ні цих іє­рар­хій і злит­ті вла­ди й бі­зне­су, то­ді як рі­вень про­фе­сій­ної ком­пе­тен­ції та осві­ти їх членів за­ли­ша­є­ться на за­дньо­му пла­ні або ж вза­га­лі ігно­ру­є­ться. Це без­по­се­ре­дньо ви­зна­чає низь­ку якість управ­лі­н­ня як дер жа­вою, так і ком­па­ні­я­ми, що на­о­чно під­твер­джу­є­ться в Україні.

За та­кої “ку­мів­ської” ор­га­ні­за­ції вла­ди та управ­лі­н­ня в су­спіль­стві не ство­рю ються со­ці­аль­ні лі­фти, втра­ча­є­ться мо­ти­ва­ція до іні­ці­а­тив­но­сті, до роз­кри­т­тя лю ди­ною сво­їх твор­чих і про­фе­сій­них зді­бно­стей, уне­мо­жлив­лю­є­ться ко­мер­ці­а­лі­за ція со­ці­у­му на ін­но­ва­цій­них за­са­дах, а вре­шті решт, су­спіль­ство втра­чає зда­тність до які­сно­го онов­ле­н­ня і від­тво­ре­н­ня. Не­до­ві­ра на­се­ле­н­ня має свої не­га­тив­ні фі­нан со­во ін­ве­сти­цій­ні на­слід­ки і для ві­тчи­зня­но­го ви­ро­бни­цтва. Фі­нан­со­вим уста­но вам (бан­кам і стра­хо­вим ком­па­ні­ям) пе­ре­ва­жно і пов­ні­стю до­ві­ря­ють лише близь­ко 12% гро­ма­дян. На­се­ле­н­ня від­дає пе­ре­ва­гу збе­рі­ган­ню сво­їх за­оща­джень не у бан ках, а у го­тів­ко­вій фор­мі по­за ни­ми. За оцін­ка­ми, цей ре­сурс ста­но­вить близь­ко 150 млрд. дол. і не мо­же бу­ти за­лу­че­ний на ін­ве­сти­цій­ні ці­лі са­ме че­рез не­до­ві­ру до бан­ків­ської си­сте­ми, че­рез не­о­дно­ра­зо­ві по­ру­ше­н­ня бан­ка­ми прав вкла­дни­ків і “зни­кне­н­ня” вкла­де­них у них ко­штів гро­ма­дян, які дер­жа­ва у пов­но­му об­ся­гу не спро­мо­жна і не на­ма­га­є­ться повернути.

Усе це, по­ряд з від­су­тні­стю ре­аль­них мо­жли­во­стей за­хи­сти­ти свої пра­ва у за кон­ний спо­сіб, по­ро­джує у біль­шо­сті гро­ма­дян со­ці­аль­ну апа­тію, зне­ві­ру у се­бе і свої си­ли, за­го­стрює про­те­стні на­строї та су­спіль­ний ра­ди­ка­лізм. Зокре­ма, 5,5% гро­ма­дян готові до ра­ди­каль­них дій – за­хо­пле­н­ня бу­ді­вель дер­жав­них уста­нов (3,1%), ство­ре­н­ня не за­ле­жних від Пре­зи­ден­та та уря­ду зброй­них фор­му­вань (2,4%). Цьо­го ціл­ком до­ста­тньо для за­без­пе­че­н­ня стій­кої ци­клі­чно­сті го­стрих со­ці­аль­них кон­флі­ктів, з від­по­від­ною пер­ма­нен­тні­стю еко­но­мі­чних де­пре­сій і криз, що та кож не раз під­твер­джу­ва­ло­ся в Україні. Зв’язок між транс­фор­ма­ці­я­ми у від­но­си нах вла­сно­сті та де­стру­ктив­ни­ми со­ці­аль­ни­ми яви­ща­ми і про­це­са­ми є без­по­се ре­днім і пря­мим. Більш як по­ло­ви­на гро­ма­дян (май­же 55% у 2014 р.) пов’язу­ють своє не­за­до­віль­не ма­те­рі­аль­не і со­ці­аль­не ста­но­ви­ще з не­спра­ве­дли­вою при­ва­ти за­ці­єю і пе­ре­да­н­ням великої дер­жав­ної вла­сно­сті у при­ва­тні ру­ки. На жаль, це не про­сто суб’єктив­не та емо­цій­не став­ле­н­ня на­се­ле­н­ня до та­ких про­це­сів, а об’єктив но сфор­мо­ва­на ни­ми со­ці­аль­но еко­но­мі­чна дій­сність.

*

Тут і да­лі на­ве­де­но да­ні мо­ні­то­рин­го­вих опи­ту­вань Ін­сти­ту­ту со­ціо­ло­гії НАН Укра­ї­ни “Укра­їн­ське су­спіль­ство 2014” та “Укра­їн­ське су­спіль­ство 2015”, до­сту­пні на йо­го сай­ті ([Елек трон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : www.i soc.com.ua).

Ви­снов­ки

От­же, змі­на еко­но­мі­чної та со­ці­аль­ної мо­де­лі роз­ви­тку укра­їн­сько­го су­спіль ства, мо­дер­ні­за­ція ви­ро­бни­цтва в йо­го ін­те­ре­сах по­вин­ні роз­по­ча­ти­ся в пер­шу чер­гу з ви­прав­ле­н­ня де­фор­ма­цій у си­сте­мі прав вла­сно­сті у на­пря­мах за­без­пе­чен ня як га­ран­ту­ва­н­ня прав пе­ре­сі­чних гро­ма­дян і суб’єктів го­спо­да­рю­ва­н­ня, так і пе­ре­гля­ду на­слід­ків не­спра­ве­дли­во­го пе­ре­роз­по­ді­лу на­ціо­наль­но­го ба­гат­ства краї ни. Слід вра­ху­ва­ти, що са­ме ін­сти­ту­цій­но по­лі­ти­чна де­тер­мі­нан­та ста­ла від­прав ною то­чкою для подаль­шо­го фор­му­ва­н­ня трен­дів роз­ви­тку укра­їн­сько­го су­спіль ства і не­га­тив­них про­я­вів ре­шти де­тер­мі­нант.

По­ча­ти не­об­хі­дно з де­о­лі­гар­хі­за­ції кра­ї­ни, ви­бу­до­ву­ва­н­ня дво­сто­рон­ньо­го па­ри те­тно­го зв’яз­ку між суспільством і дер­жа­вою, пе­ре­бу­до­ви стру­кту­ри дер­жав­но­го управ­лі­н­ня кра­ї­ною, ви­хо­дя­чи з ін­те­ре­сів не кри­мі­наль­них олі­гар­хі­чних бі­знес груп, а су­спіль­ства й роз­ви­тку вну­трі­шньо­го ви­ро­бни­цтва для за­до­во­ле­н­ня йо­го со­ці­аль них, спо­жив­чих та ін­ве­сти­цій­них по­треб. Ве­ли­ка вла­сність має бу­ти де­при­ва­ти­зо ва­на і по­вер­ну­та дер­жа­ві, при­чо­му не ви­бір­ко­во, а пов­ні­стю, іна­кше по­ді­бний за­хід пе­ре­тво­ри­ться на її чер­го­вий пе­ре­діл між про­вла­дни­ми і опо­зи­цій­ни­ми олі­гар­хіч ни­ми кла­на­ми. Ця вла­сність по­вин­на ста­ти на­дба­н­ням не олі­гар­хії, а всьо­го на­се ле­н­ня кра­ї­ни че­рез “де­мо­кра­ти­за­цію”, при­та­ман­ну най­ро­з­ви­ну­ті­шим кра­ї­нам сві­ту, тоб­то че­рез пе­ре­да­н­ня у роз­по­ря­дже­н­ня і управ­лі­н­ня дер­жав­ним су­ве­рен­ним фон дам, акці­я­ми яких рів­ною мі­рою ма­ють во­ло­ді­ти всі гро­ма­дя­ни кра­ї­ни.

По­ряд з тим, ва­жли­во взя­ти до ува­ги і де­які ін­ші об­ста­ви­ни. На­сам­пе­ред, йде­ться про вра­ху­ва­н­ня трен­дів на­у­ко­во те­хно­ло­гі­чно­го роз­ви­тку сві­то­вої про­ми­сло­во­сті у ви­бу­до­ву­ван­ні від­по­від­ної по­лі­ти­ки роз­ви­тку ви­ро­бни­цтва в Україні. По­ши­ре­н­ня те­хно­ло­гій Че­твер­тої про­ми­сло­вої ре­во­лю­ції на фо­ні по­лі­ти­ки по­до­ла­н­ня де­ін­дуст рі­а­лі­за­ції та під­ви­ще­н­ня зайня­то­сті в роз­ви­ну­тих кра­ї­нах су­про­во­джу­ва­ти­му­ться ма­кси­маль­ною ло­ка­лі­за­ці­єю ви­ро­бництв, за­ми­ка­н­ням те­хно­ло­гі­чних ци­клів і лан цю­гів ство­ре­н­ня до­да­ної вар­то­сті в ме­жах їх на­ціо­наль­них юрис­ди­кцій або еко­но мі­ко по­лі­ти­чних со­ю­зів (зокре­ма, ЄС). То­му Україні у пер­спе­кти­ві слід очі­ку­ва­ти від роз­ви­ну­тих кра­їн по­си­ле­н­ня про­те­кціо­ні­зму і зро­ста­н­ня бар’єрів для вхо­ду на їх рин­ки укра­їн­ських то­ва­рів (на­сам­пе­ред, се­ре­дньо і ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чних), при одно­ча­сно­му нав’язу­ван­ні їй аграр­ної, ре­сур­сно си­ро­вин­ної та низь­ко­те­хно­ло­гіч ної спе­ці­а­лі­за­ції та при подаль­шій екс­пан­сії їх про­ду­кції на ві­тчи­зня­ний ри­нок. Україні не вар­то спо­ді­ва­ти­ся на ма­со­ве роз­мі­ще­н­ня на сво­їй те­ри­то­рії ви­со­ко­те­хно ло­гі­чних ви­ро­бництв із за­зна­че­них дер­жав. Нав­па­ки, на її те­ри­то­рію пе­ре­мі­щу­ва ти­му­ться низь­ко­те­хно­ло­гі­чні ви­ро­бни­цтва, які за сво­ї­ми те­хні­чни­ми та еко­ло­гіч ни­ми па­ра­ме­тра­ми не від­по­від­а­ти­муть ре­гла­мен­там і прі­о­ри­те­там по­лі­ти­ки роз­вит ку роз­ви­ну­тих кра­їн.

З огля­ду на на­яв­не ви­со­ке без­ро­бі­т­тя в Україні та мо­жли­ве подаль­ше істо­тне по­си­ле­н­ня стру­ктур­но­го без­ро­бі­т­тя (при­чо­му у сфе­рі як ви­ро­бни­цтва, так і по слуг), вна­слі­док усе тієї ж Че­твер­тої про­ми­сло­вої ре­во­лю­ції, Україні тре­ба більш по­мір­ко­ва­но під­хо­ди­ти до те­хно­ло­гі­чної скла­до­вої мо­дер­ні­за­ції сво­го ви­ро­бниц тва, акцен­ту­ю­чи ува­гу не тіль­ки на без­умов­но­му під­ви­щен­ні про­ду­ктив­но­сті пра­ці, але й на збе­ре­жен­ні та мо­жли­во­му збіль­шен­ні ви­со­ко­про­ду­ктив­них ро­бо­чих місць у про­ми­сло­во­сті та у се­кто­рі по­слуг (на­сам­пе­ред, на­у­ко­міс­тких).

Не­об­хі­дно пам’ята­ти, що зов­ні­шньо­еко­но­мі­чна де­тер­мі­нан­та у ви­гля­ді над мір­ної орі­єн­та­ції ви­ро­бни­цтва на зов­ні­шні, пе­ре­ва­жно си­ро­вин­ні, рин­ки і до­мі­ну ючої при­су­тно­сті на вну­трі­шньо­му ринку іно­зем­ної про­ду­кції чи­ма­лою мі­рою при

че­тна до де­гра­да­ції стру­кту­ри ви­ро­бни­цтва і не­ви­гі­дної ін­те­гра­ції еко­но­мі­ки Украї ни у сві­то­ву, до пе­ре­хо­ду на мо­дель “збі­дню­ю­чо­го” роз­ви­тку та за­го­стре­н­ня бор­го вих про­блем дер­жа­ви. То­му мо­дер­ні­за­ція має су­про­во­джу­ва­ти­ся за­хо­да­ми що­до істо­тної ди­вер­си­фі­ка­ції ві­тчи­зня­но­го ви­ро­бни­цтва, йо­го від­хо­ду від си­ро­вин­ної та низь­ко­те­хно­ло­гі­чної мо­но­спе­ці­а­лі­за­ції, від­мо­ви від на­дмір­ної екс­порт­ної спря­мо ва­но­сті, що­до пе­ре­орі­єн­та­ції при по­мір­ко­ва­но­му про­те­кціо­ні­змі на по­тре­би внут рі­шньо­го ринку і на зни­же­н­ня ім­пор­то­за­ле­жно­сті вну­трі­шньо­го спо­жив­чо­го та ін­вес ти­цій­но­го то­вар­них рин­ків. Та­кий крок до­зво­лить на­бли­зи­ти можливості ві­тчи­зня но­го ви­ро­бни­цтва як у ви­пу­ску про­ду­кції, так і у під­ви­щен­ні до­хо­дів на­се­ле­н­ня до прив­не­се­них із­зов­ні стан­дар­тів спо­жи­ва­н­ня і спо­жив­чої по­ве­дін­ки, від­мо­вив­шись від пра­кти­ки “жи­т­тя у борг” як дер­жа­ви, так і суб’єктів ви­ро­бни­цтва та пе­ре­сі­чних гро­ма­дян. По­ряд з тим, пе­ре­орі­єн­та­ція ви­ро­бни­цтва на вну­трі­шній ри­нок у ці­ло­му по­сла­бить за­ле­жність укра­їн­ської еко­но­мі­ки від ко­ли­вань сві­то­вої кон’юн­кту­ри і від впли­ву зов­ні­шніх по­лі­ти­чних та еко­но­мі­чних аген­тів, чиї ін­те­ре­си у від­но­шен­ні до на­шої кра­ї­ни є да­ле­ки­ми від ін­те­ре­сів і по­треб укра­їн­сько­го су­спіль­ства.

Спи­сок ви­ко­ри­ста­ної лі­те­ра­ту­ри

1. Рай­зберг Б., Ло­зов­ский Л., Ста­ро­дуб­це­ва Е. Сов­ре­мен­ный эко­но­ми­че­ский сло­варь ; [6 е изд., пе­ре­раб. и доп.]. – М. : ИНФРА М, 2011. – 512 с.

2. Barro R.J. Determinants of economic growth: a cross country empirical study // NBER Working Paper No. 5698. – Cambridge : National Bureau of Economic Research, 1996. – 118 p.

3. Бо­бух І., Ба­ра­нов­ська І. Ма­кро­еко­но­мі­ка. Пі­дру­чник. Тема 28. Еко­но­міч ний роз­ви­ток і зро­ста­н­ня // Еко­но­мі­чна теорія. – 2015. – № 2. – С. 99–117.

4. Scott R.E. Growth in U.S. – China trade deficit between 2001 and 2015 cost 3.4 million jobs. Here’s how to rebalance trade and rebuild American manufacturing // Economic Policy Institute. – Washington, D.C., 2017. – January 31. – 94 p. [Елек трон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : http://www.epi.org/114752.

5. Mcmillan M., Rodrik D. Globalization, Structural Change and Productivity Growth // NBER Working Paper No. 17143. – 2011. – 54 p. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : http://www.nber.org/papers/w17143.pdf. 6. Lichtblau K., Matthes J., Fritsch M. and other. Industry as a growth engine in the

.. global economy / Institut der deutschen Wirtschaft Kо­ln. – Cologne : IW Consult Gmbh,

.. IW Kо­ln, 2013. – 162 p.

7. Ви­шнев­ский В.П., Амо­ша А.И., Зба­раз­ская Л.А. и др. Про­мышлен­ная по­ли ти­ка и управ­ле­ние ра­зви­ти­ем про­мышлен­но­сти в усло­ви­ях си­стем­ных дис­ба­лан сов: кон­це­пту­аль­ные осно­вы ; [под общ. ред. В.П. Ви­шнев­ско­го и Л.А. Зба­раз ской]. – До­не­цк : Ин т эко­но­ми­ки пром сти НАН Украи­ны, 2013. – 180 с.

8. Rotman D. How Technology Is Destroying Jobs // MIT Technology Review. – 2013. – June 12 [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : https://www.technology review.com/s/515926/how technology is destroying jobs/.

9. Hitchcock А., Laycock K., Sundorph E. Work in progress. Towards a leaner, smarter public sector workforce. – London : Reform, 2017. – 90 p. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : http://www.reform.uk/wp content/uploads/2017/02/work in progress reform report.pdf.

10. Metz C. The AI Threat Isn’t Skynet. It’s the End of the Middle Class // Wired. – 2017. – February 10 [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : https://www.wired.com/ 2017/02/ai threat isnt skynet end middle class.

11. Sappington D., Stiglitz J. Privatization, information and incentives // Journal of Policy Analysis and Management. – 1987. – Vol. 6. – Iss. 4. – Р. 567–585.

12. Ба­ра­нов­ський О., Сі­ден­ко В. Про­бле­ми вла­сно­сті та ле­га­лі­за­ції ка­пі­та­лів і до­хо­дів в Україні // На­ціо­наль­на без­пе­ка і обо­ро­на. – 2004. – № 2. – С. 2–13.

13. Адже­мо­глу Д., Ро­бин­сон Дж. По­че­му одни стра­ны бо­га­тые, а дру­гие бед ные. Прои­схо­жде­ние вла­сти, про­цве­та­ния и ни­ще­ты. – М. : АСТ, 2015. – 575 с.

14. Кіндзерський Ю.В. Ін­сти­ту­цій­на пас­тка олі­гар­хі­зму і про­бле­ми її по­до­лан ня // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2016. – № 12. – С. 22–46.

15. Кіндзерський Ю.В. Де­стру­кти­ви про­ми­сло­вої по­лі­ти­ки в Україні та мож ли­во­сті їх по­до­ла­н­ня // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2012. – № 12. – С. 4–16. 16. Пер­кинс Дж. Испо­ведь эко­но­ми­че­ско­го убий­цы. – М. : Pretext, 2005. – 319 с. 17. Вер­нер К., Вайс Г. Чер­ная кни­га кор­по­ра­ций. – Ека­те­рин­бург : Уль­тра. Куль ту­ра, 2007. – 416 с.

18. Кораблін С. Мо­дель від­ста­ю­чо­го зро­ста­н­ня: еко­но­мі­чні фа­кто­ри та на­слід­ки для Укра­ї­ни // Еко­но­мі­ка і про­гно­зу­ва­н­ня. – 2016. – № 2. – С. 74–85.

19. Оцін­ка впли­ву Уго­ди про асо­ці­а­цію/звт між Укра­ї­ною та ЄС на еко­но мі­ку Укра­ї­ни : на­ук. доп. ; [за ред. В.М. Гей­ця, Т.О. Осташко, Л.В. Шин­ка­рук] ; НАН Укра­ї­ни, ДУ “Ін т екон. та про­гно­зув. НАН Укра­ї­ни”. – К., 2014. – 102 с.

20. Ге­єць В.М. Ін­сти­ту­цій­на об­умов­ле­ність ін­но­ва­цій­них про­це­сів у про­мис ло­во­му роз­ви­тку Укра­ї­ни // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2014. – № 12. – С. 4–19.

21. Ге­єць В.М. Осо­бли­во­сті вза­є­мозв’яз­ку еко­но­мі­чних і по­лі­ти­чних пе­ред­умов ре­кон­стру­ктив­но­го роз­ви­тку еко­но­мі­ки Укра­ї­ни // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2016. – № 12. – С. 3–21.

22. Бо­г­дан Т.П. Зов­ні­шнє бор­го­ве на­ван­та­же­н­ня та ви­кли­ки для ва­лю­тно фі­нан­со­вої по­лі­ти­ки Укра­ї­ни // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2016. – № 7. – С. 21–32.

23. Зи­мо­вець В. Де­фор­мо­ва­на фі­нан­со­ва мо­дель ве­де­н­ня бі­зне­су в Україні: ін­сти­ту­цій­ний аспект / Кор­по­ра­тив­ні фі­нан­си: про­бле­ми та пер­спе­кти­ви ін­но ва­цій­но­го роз­ви­тку : Зб. ма­те­рі­а­лів І Все­укр. на­ук. практ. конф. – К. : КНЕУ, 2016. – 370 с.

24. Ор­мо­ца­дзе М. Украин­ская ру­ле­тка: гра­ж­да­не и би­знес по­те­ря­ли в бан ках бан­кро­тах свыше 300 млрд гри­вен // Форбс укра­ї­на. – 2016. – 27 трав­ня [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : http://forbes.net.ua/business/1416943 ukrainskaya ruletka grazhdane i biznes poteryali v bankah bankrotah svyshe 300 mlrd griven.

25. Ско­ло­тя­ний Ю., Ів­чен­ко Р. Пов­тор­не роз­гра­бу­ва­н­ня, або У що дер­жа­ві та пла­тни­кам по­да­тків об­хо­дя­ться бан­крут­ства бан­ків // Дзер­ка­ло ти­жня. – 2017. – № 27.

References

1. Raizberg B., Lozovskii L., Starodubtseva E. Sovremennyi Ekonomicheskii Slovar’; [6 e izd., pererab. i dop.] [Modern Economic Dictionary, 6th ed., revised and augmented]. Moscow, INFRA M, 2011 [in Russian].

2. Barro R.J. Determinants of economic growth: a cross country empirical study. NBER Working Рaper No. 5698, Cambridge, National bureau of economic research, 1996.

3. Bobukh I., Baranovs’ka I. Makroekonomika. Pidruchnyk. Tema 28. Ekonomichnyi rozvytok i zrostannya [Macroeconomics. Textbook. Topic 28. Economic development and growth]. Ekonomichna teoriya – Economic theory , 2015, No. 2, pp. 99–117 [in Ukrainian].

4. Scott R.E. Growth in U.S. – China trade deficit between 2001 and 2015 cost 3.4 million jobs. Here’s how to rebalance trade and rebuild American manufacturing. Economic Policy Institute, Washington, D.C., 2017, January 31, available at: http:// www.epi.org/114752.

5. Mcmillan M., Rodrik D. Globalization, Structural Change and Productivity Growth. NBER Working Paper No. 17143, 2011, available at: http://www.nber.org/papers/ w17143.pdf. 6. Lichtblau K., Matthes J., Fritsch M. et al. Industry as a Growth Engine in the

.. Global Economy. Institut der deutschen Wirtschaft Kо­ln, Cologne, IW Consult Gmbh,

.. IW Kо­ln, 2013.

7. Vishnevskii V.P., Amosha A.I., Zbarazskaya L.A. et al. Promyshlennaya Politika i Upravlenie Razvitiem Promyshlennosti v Usloviyakh Sistemnykh Disbalansov: Kontseptual’nye

Osnovy [Industrial Policy and Management of Industrial Development in the Context of Systemic Imbalances: the Conceptual Framework]. V.P. Vishnevskii, L.A. Zbarazskaya (Eds.). Donetsk, Institute of Industrial Economics of the NAS of Ukraine, 2013 [in Russian].

8. Rotman D. How technology is destroying jobs. MIT Technology Review , 2013, June 12, available at: https://www.technologyreview.com/s/515926/how technology is destroying jobs/.

9. Hitchcock А., Laycock K., Sundorph E. Work in Progress. Towards a Leaner, Smarter Public sector Workforce. London, Reform, 2017, available at: http://www. reform.uk/wp content/uploads/2017/02/work in progress reform report.pdf.

10. Metz C. The AI threat isn’t skynet. It’s the end of the middle class. Wired , 2017, February 10, available at: https://www.wired.com/2017/02/ai threat isnt skynet end middle class.

11. Sappington D., Stiglitz J. Privatization, information and incentives. Journal of Policy Analysis and Management , 1987, Vol. 6, Iss. 4, pp. 567–585.

12. Baranovskyy O., Sidenko V. Problemy vlasnosti ta lehalizatsii kapitaliv i dokhodiv v Ukraini [The problems of ownership and legalization of capitals and incomes in Ukraine]. Natsional’na bezpeka i oborona – National security & defense , 2004, No. 2, pp. 2–13 [in Ukrainian].

13. Acemoglu D., Robinson J. Pochemu Odni Strany Bogatye, a Drugie Bednye. Proiskhozhdenie Vlasti, Protsvetaniya i Nishchety [Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty]. Moscow, AST, 2015 [in Russian].

14. Kindzers’kyi YU.V. Instytutsiina pastka oliharkhizmu i problemy ii podolannya [Institutional trap of oligarchism and problems of its overcoming]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine, 2016, No. 12, pp. 22–46 [in Ukrainian].

15. Kindzers’kyi YU.V. Destruktyvy promyslovoi polityky v Ukraini ta mozhlyvosti ikh podolannya [Destructive points of the industrial policy in Ukraine and possibilities of overcome them]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine, 2012, No. 12, pp. 4–16 [in Ukrainian].

16. Perkins J. Ispoved’ Ekonomicheskogo Ubiitsy [Confessions of an Economic Hit Man]. Moscow, Pretext, 2005 [in Russian].

17. Werner K., Weiss H. Chernaya Kniga Korporatsii [The Black Book of Corporations]. Ekaterinburg, Ul’tra. Kul’tura, 2007 [in Russian].

18. Korablin S. Model’ vidstayuchoho zrostannya: ekonomichni faktory ta naslidky dlya Ukrainy [The “lagging growth” model: economic factors and consequences for Ukraine].

Ekonomika i prognozuvannya – Economy and forecasting , 2016, No. 2, pp. 74–85 [in Ukrainian]. 19. Otsinka Vplyvu Uhody pro Asotsiatsiyu/zvt mizh Ukrainoyu ta ES na Ekonomiku Ukrainy: nauk. dop. [Assessment of the Impact of the Association/fta Agreement between Ukraine and the EU on Ukrainian economy: scientific report]. V.M. Heyets, T.O. Ostashko, L.V. Shinkaruk (Eds.). Kyiv, NAS of Ukraine, Institute for Economics and Forecasting of the NAS of Ukraine, 2014 [in Ukrainian].

20. Heyets V.M. Instytutsiina obumovlenist’ innovatsiinykh protsesiv u promyslovomu rozvytku Ukrainy [Institutional conditionality of innovative processes in Ukraine’s industrial development]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine, 2014, No. 12, pp. 4–19 [in Ukrainian].

21. Heyets V.M. Osoblyvosti vzayemozv”yazku ekonomichnykh i politychnykh

peredumov rekonstruktyvnoho rozvytku ekonomiky Ukrainy [Peculiarities of the interrelation of economic and political preconditions of a reconstructive development of Ukraine’s economy]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine, 2016, No. 12, pp. 3–21 [in Ukrainian].

22. Bogdan T.P. Zovnishne borhove navantazhennya ta vyklyky dlya valyutno finansovoi polityky Ukrainy [External debt burden and challenges for the currency financial policy of Ukraine]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine, 2016, No. 7, pp. 21–32 [in Ukrainian].

23. Zymovets’ V. Deformovana finansova model’ vedennya biznesu v Ukraini: instytutsiinyi aspect [Deformed financial model of doing business in Ukraine: institutional aspect]. Proceedings from: Korporatyvni finansy: problemy ta perspektyvy innovatsiі­noho rozvytku. I Vseukr. nauk. prakt. konf. [Corporate finance: problems and prospects for innovation development. I All ukrainian scientific and practical conference]. Kyiv, KNEU, 2016 [in Ukrainian].

24. Ormotsagze M. Ukrainskaya ruletka: grazhdane i biznes poteryali v bankakh bankrotakh svyshe 300 mlrd griven [Ukrainian roulette: citizens and business lost more than 300 billion hryvnia in bankrupt banks]. Forbs Ukraina – Forbes Ukraine , May 27, 2016, available at: http://forbes.net.ua/business/1416943 ukrainskaya ruletka grazhdane i biznes poteryali v bankah bankrotah svyshe 300 mlrd griven [in Russian].

25. Skolotyanyi Yu., Ivchenko R. Povtorne rozgrabuvannya, abo U shcho derzhavi ta platnykam podatkiv obkhodyat’sya bankrutstva bankiv [Repeated looting, or What banks’ bankruptcies cost to the state and taxpayers]. Dzerkalo tyzhnya – Week’s Mirror , 2017, No. 27 [in Ukrainian].

Ста­т­тя на­ді­йшла до ре­да­кції 17 ли­пня 2017 р.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.