«ЩОДЕННИЙ ПОДВИГ ЗВИЧАЙНИХ ЖІ­НОК МА­ЛО ХТО ПОМІЧАЄ»

Fakty i kommentarii - - КОНКУРС ДЕТСКИХ РАССКАЗОВ -

Ко­ли це по­чи­на­ло­ся, лю­ди від стра­ху біг­ли хо­ва­ти­ся у під­ва­ли. Неві­до­мість і страх па­ну­ва­ли в сер­цях всіх лю­дей...

Моя ма­ма не хо­ті­ла виїж­д­жа­ти з мі­ста без та­та. Та­то не міг пої­ха­ти че­рез ро­бо­ту. А я не хо­тів ніку­ди їха­ти без моїх бать­ків, бо бо­яв­ся, що вже ніко­ли їх не по­ба­чу...

Я не хо­чу бо­я­ти­ся! Я не хо­чу вій­ни!

З пер­ших днів тра­гіч­них подій в До­не­ць­кій і Лу­гансь­кій об­ла­стях єван­гельсь­кі церк­ви узя­ли на се­бе від­по­ві­даль­ність до­по­ма­га­ти лю­дям, що жи­вуть у без­ви­ході на лінії фрон­ту. Ще у трав­ні 2015 ро­ку в хри­сти­янсь­ко­му цен­трі « Добра звіст­ка» мі­ста Слов’янсь­ка бу­ла від­кри­та пер­ша місіо­нерсь­ка шко­ла для при­фрон­то­вих міст, в якій нав­ча­ли­ся при­свя­чені Бо­гу сту­ден­ти з різ­них ку­точ­ків Украї­ни і Єв­ро­пи.

Се­ред місіо­нерів чи­ма­ло жі­нок, які нарів­ні з чо­ло­ві­ка­ми узя­ли на се­бе весь тя­гар місіо­нерсь­кої ро­бо­ти. Цей щоденний подвиг звичайних жі­нок ма­ло хто помічає. У спе­ку і в хо­лод, під об­стрі­ла­ми во­ни до­по­ма­га­ють міс­це­во­му на­се­лен­ню. Во­ни відві­ду­ють сім’ї ін­валідів, тяж­ко­хво­рим ве­зуть ме­ди­ка­мен­ти, го­лод­ним — про­дук­ти, за­мерз­лим — дро­ва і бур­жуй­ки, сім’ям з дітьми — пам­пер­си і гі­гієніч­ні на­бо­ри. А хто го­ст­ро по­тре­бує — і те і ін­ше. У епі­цен­трі го­ря, яке при­нес­ла вій­на, з Бо­жою до­по­мо­гою са­ме місіо­не­ри-жін­ки ста­ли дже­ре­лом по­ря­тун­ку для тих, хто був при­ре­че­ний на за­ги­бель. У сер­цях лю­дей, з яки­ми во­ни сти­ка­ли­ся, де­пресія по­сту­па­ла­ся міс­цем вірі в кра­ще, на­дія ви­тіс­ня­ла роз­ча­ру­ван­ня, а дум­ки про смерть змі­ню­ва­ли­ся на оп­ти­мізм і ра­дість.

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.