ПУТIН ВIДКРИВ ДРУГИЙ ФРОНТ»

«НА ПУНКТI ПЕРЕТИНУ «ШЕГИНI», НА ЗАХIДНОМУ КОРДОНI УКРАЇНИ,

Fakty i kommentarii - - ПЕРЕПОСТ - Та­рас ВОЗНЯК

Українсь­кий куль­ту­ро­лог, полiто­лог, го­лов­ний ре­дак­тор i зас­нов­ник неза­леж­но­го куль­ту­ро­ло­гiч­но­го жур­на­лу «Ї» Та­рас Возняк подi­ли­вся на шпаль­тах ви­дан­ня роз­ду­ма­ми що­до так зва­но­го при­кор­дон­но­го скан­да­лу i йо­го на­слiд­кiв для дер­жа­ви. «ФАКТИ» про­по­ну­ють чи­та­чам ознай­о­ми­ти­ся з ни­ми www.ji-magazine.lviv.ua В на­прям­ку ха­о­су i ко­лап­су Українсь­ка дер­жа­ва по­до­ла­ла вже не один ща­бель

Те, що ста­ло­ся на пунктi перетину кор­до­ну «Шегинi», ще недо­оцi­ни­ли. Це не чер­го­ва мi­зан­сце­на мап­пет-шоу українсь­ко­го полiти­ку­му: дав гро­ма­дян­ство — призу­пи­нив гро­ма­дян­ство, а на­ступ­ний ща­бель де­гра­да­цiї Українсь­кої дер­жа­ви. За Мi­хо України не ба­чать...

Та­ких ща­б­лiв вниз — в на­прям­ку ха­о­су i ко­лап­су — Українсь­ка дер­жа­ва по­до­ла­ла вже не один.

Це i «при­ва­ти­за­цiя» дер­жа­ви олi­гар­ха­ми на­при­кiн­цi 90-х. Ви­хо­ду не вид­но.

Це i прак­тич­но ка­пiту­ля­цiя i дер­жа­ви, i, що го­ловне, на­ро­ду пе­ред всю­ди­су­щою ко­руп­цiєю та її на­слiд­ком — ха­бар­ниц­твом. Ви­хо­ду не вид­но.

Це i «уса­мо­стiй­нен­ня» су­до­вої гiл­ки вла­ди в на­прям­ку то­го са­мо­го без­меж­но­го «бєз­прєдє­ла». Ви­хо­ду не вид­но.

Це прак­тич­на ка­пiту­ля­цiя Українсь­кої дер­жа­ви пе­ред анексiєю Кри­му. Пору­шене та­бу — те­ри­торiаль­на цiлiс­нiсть дер­жа­ви. Та­бу по­ру­ше­но на пiвд­нi. Ви­хо­ду не вид­но.

Це непо­слi­дов­нiсть i, як ре­зуль­тат, без­по­мiч­нiсть Українсь­кої дер­жа­ви пе­ред дер­жав­ним ре­ке­том ре­жи­му Путi­на на оку­по­ванiй ча­стинi Дон­ба­су. Вихiд при­мар­ний, бо осо­би­ста до­ля Путi­на на­мерт­во прив’яза­на до долi цьо­го ОРДЛО. А вигля­дає на те, що вiн як пре­зи­дент ще пе­ре­жи­ве бiль­шiсть фi­гу­ран­тiв українсь­ко­го полiтич­но­го ша­пiто. За­крiп­ле­но по­ру­шен­ня та­бу — те­ри­торiаль­ної цiлiс­но­стi на кон­ти­нен­таль­нiй Українi, на сходi.

Це i, при­найм­нi част­ко­ва, вiд­мо­ва вiд полiтич­ної суб’єкт­но­стi України, ко­ли, при ледь не по­внiй па­сив­но­стi українсь­ко­го полiтич­но­го кла­су, що скла­даєть­ся з олi­гар­ха­ту та йо­го став­ле­ни­кiв, її долю ви­рi­шу­ють третi дер­жа­ви — на­вiть, як­що їх i вва­жа­ти со­юз­ни­ка­ми, що не за­вжди є фак­том до­ко­на­ним.

10 ве­рес­ня 2017 ро­ку на пунктi перетину «Шегинi» українсь­кий полiтич­ний про­ект за­знав на­ступ­ної ка­та­стро­фи. На пунктi перетину «Шегинi» на захiдному кордонi України Путiн вiдкрив Другий фронт.

Путiн ки­нув пiд танк свою чи не остан­ню клiєн­ту­ру в Українi

Цей Другий фронт має два ви­мiри: внут­рiш­нiй i зов­нiш­нiй.

Внут­рiш­нiй Другий путiнсь­кий фронт вже дав­но окрес­ле­ний для лю­дей, що не ли­ше вiрять українсь­ким те­ле­ка­на­лам, яких за три ро­ки вiй­ни зно­ву м’яко опа­ну­вав той са­мий Путiн та по­ст­ре­гiо­на­ли. Другий путiнсь­кий фронт — це та клiєн­те­ла, яку вiн ки­нув 10 ве­рес­ня на про­рив кор­до­ну у «Ше­ги­нях». Як­що доб­ре при­ди­ви­ти­ся до го­лов­них фi­гу­ран­тiв спра­ви, то во­ни дi­лять­ся на двi ка­те­горiї.

Пер­ша ка­те­горiя — це дав­нi ефек­тив­нi i вiр­нi со­юз­ни­ки Путi­на, най­я­с­кравi­шим з яких, звiс­но, є панi Юлiя Ти­мо­шен­ко. Є ще ряд дрiб­нi­шої аген­ту­ри з де­пу­татсь­ки­ми ман­да­та­ми i без них, але з полiтич­ни­ми ам­бi­цiя­ми мiкролi­дерiв.

Дру­га ка­те­горiя — це полiтич­ний «вит­рат­ний ма­терiал» — по­чи­на­ю­чи з шалi­ю­чо­го у лез­гiн­цi Мi­хеї­ла Са­а­ка­швiлi i рiз­но­го ро­ду полiтич­них пiд­бi­гай­лiв та лу­зерiв, якi га­да­ють ви­ман­ти­ти у ко­гось ко­пiєч­ку. А де­я­кi по­пiд­бi­га­ли про­сто по нє­до­ми­слiю. Хоч вда­ють з се­бе яки­хось лi­дерiв. Ну не дав Бог убо­гим.

Для Путi­на всi цi дiячi — той са­мий «вит­рат­ний ма­терiал». Оче­вид­но, Вла­дi­мi­ра Вла­дi­мiро­вi­ча та­ки за­гна­ли в ди­пло­ма­тич­ний та гео­полiтич­ний глу­хий кут, що вiн не ли­ше за­без­пе­чує пiв­нiч­но­ко­рей­цiв ра­кет­ною та атом­ною тех­нiкою, але й ки­нув пiд танк свою чи не остан­ню клiєн­ту­ру в Українi.

Най­цi­кавi­шим пер­со­на­жем тут, звiс­но, є не Мi­хеїл Са­а­ка­швiлi, а та тiнь, яка за ним сто­я­ла, — ну, звiс­но ж, Юлiя Ти­мо­шен­ко. Га­ря­чий гру­зин у своїй лез­гiн­цi на­чи­сто за­був, як, хiхi­ка­ю­чи ра­зом з Путi­ним, во­на лад­на бу­ла за­кри­ти гор­до­го Мi­хо в путiнсь­ко­му со­ба­чат­ни­ку. Див­на ам­незiя. Але Кав­каз — спра­ва для нас тем­на.

Роль Юлiї Ти­мо­шен­ко в iсторiї роз­вит­ку вiд­но­син України з НАТО ма­ло чим вiдрiз­няєть­ся вiд ролi Вiк­то­ра Яну­ко­ви­ча

Од­нак мене по­всяк­час ди­вує не ам­незiя Мi­хо, а ам­незiя на­шо­го бi­ло­го та пух­на­сто­го на­ро­ду.

Всi дав­но за­бу­ли, хто пiд­пи­су­вав у Москвi ка­баль­нi для України га­зо­вi уго­ди 2008—2009 рр., якi на де­ся­ти­лiт­тя да­ли мож­ливiсть Путi­ну не ли­ше висм­ок­ту­ва­ти з України всi ре­сур­си, а ще й ефек­тив­но зв’язу­ва­ти будь-якi са­мо­стiй­ни­ць­кi по­ру­хи України. Ти­мо­шен­ко i Путiн, звiс­но. Але... Нiх­то цьо­го, звiс­но, не пам’ятає.

Всi дав­но за­бу­ли са­бо­таж Юлiєю Ти­мо­шен­ко як прем’єр-мiнiстром зу­силь України по от­ри­ман­ню пла­ну на здо­бут­тя член­ства у НАТО — про­сто цир­ки вла­што­ву­ва­ла на до­го­ду Путi­ну — i до­би­ли­ся, ра­зом з єв­ро­пейсь­ки­ми полiтич­ни­ми слiп­ця­ми на са­мiтi НАТО у Бу­ха­ре­стi та­ки не да­ли Українi та Грузiї пер­спек­ти­ви на здо­бут­тя член­ства у НАТО. Як ре­зуль­тат — вiй­на i оку­па­цiя у Грузiї в 2008 ро­цi та в Українi в 2014 ро­цi. Як­що Украї­на i мала якiсь шан­си от­ри­ма­ти План дiй що­до член­ства в НАТО (ПДЧ) на са­мiтi аль­ян­су в Бу­ха­ре­стi у квiт­нi 2008 ро­ку, то пiс­ля вi­зи­ту Юлiї Ти­мо­шен­ко до Брюс­се­ля во­ни розта­ну­ли оста­точ­но. Роль Юлiї Ти­мо­шен­ко в iсторiї роз­вит­ку вiд­но­син України з НАТО ма­ло чим вiдрiз­няєть­ся вiд ролi Вiк­то­ра Яну­ко­ви­ча, який вiдвi­дав штаб-квар­ти­ру Аль­ян­су во­се­ни 2006 ро­ку i зi­рвав от­ри­ман­ня Украї­ною ПДЧ на са­мiтi в Ризi. Нiх­то цьо­го, звiс­но, не пам’ятає.

Вже май­же за­бу­ли роль Ти­мо­шен­ко на за­сi­дан­нi РНБО, ко­ли бук­валь­но щох­ви­лин­но ви­рi­шу­ва­ла­ся до­ля Кри­му. Юлiя Ти­мо­шен­ко на за­сi­дан­нi РНБО в лю­то­му 2014 ро­ку за­яви­ла, що Украї­на не по­вин­на по­вто­ри­ти по­мил­ки екс-пре­зи­ден­та Грузiї Мi­хеї­ла Са­а­ка­швiлi: «Ми не має­мо пра­ва по­вто­рю­ва­ти йо­го по­мил­ки. То­му за­кли­каю всiх i кож­но­го сiм разiв по­ду­ма­ти пе­ред тим, як зро­би­ти хоч один крок. Жо­ден танк не по­ви­нен вий­ти з ка­зар­ми, жо­ден сол­дат не по­ви­нен пiд­ня­ти зброю, бо це озна­ча­ти­ме про­граш. Нiя­ко­го воєн­но­го ста­ну й ак­тивi­за­цiї на­ших вiйськ! Ми має­мо ста­ти най­бiльш мир­ною на­цiєю, про­сто по­во­ди­ти­ся, як го­лу­би ми­ру...» Про це йдеть­ся на сторiн­ках сте­но­гра­ми за­сi­дан­ня РНБО. За ру­ки три­ма­ла, щоб не дай Бог хто не стрi­лив — бо стрi­ля­ти ма­ли на­вiть не на Дон­басi, а у Ль­во­вi. Го­луб­ка ми­ру, од­ним сло­вом. Чи Путi­на? По­ми­ля­ла­ся панi Ти­мо­шен­ко, чи пра­ц­ю­ва­ла на Путi­на? Ду­май­те са­мi.

I от те­пер — про­рив українсь­ко­го су­ве­ренi­те­ту з ти­лу. Че­рез нав­чан­ня «Запад-2017» у Бi­ло­русi ми бої­мо­ся за наш пiв­нiч­ний кор­дон, а росiйсь­ка клiєн­те­ла та пiд­бi­га­ю­чi за ни­ми полiтич­нi дур­нi влу­пи­ли по нень­цi з За­хо­ду.

Тим, що Путiн зро­бив 10 ве­рес­ня 2017 ро­ку, вiн дає сиг­нал не ли­ше про те, що Украї­на та­ки дiйс­но дер­жа­ва, що не вiд­бу­ла­ся, що вiн мо­же чи­ни­ти на її те­ри­торiї все, що за­хо­че: пiд­ри­ва­ти чи ви­кра­да­ти ко­го за­хо­че, ор­ганi­зо­ву­ва­ти будь-якi бун­ти, оптом на третьо­му ро­цi вiй­ни з Росiєю ку­пу­ва­ти цiлi полiтич­нi си­ли та ЗМI.

10 ве­рес­ня Путiн пiд­крi­пив свою про­по­зи­цiю роз­чле­ну­ва­ти Украї­ну. По­ру­шен­ня су­ве­ренi­те­ту з За­хо­ду ство­ри­ло пре­це­дент. Роз­чле­ну­ван­ня України зi Схо­ду вiн роз­по­чав у 2014 ро­цi. Не­од­но­ра­зо­во за­про­шу­вав за обiд­нiй стiл Угор­щи­ну, Ру­мунiю, Сло­вач­чи­ну i на­вiть По­льщу — вiд­край­те, мо­в­ляв, i собi по ку­соч­ку. Тi, звiс­но, вiд­мо­в­ля­ли­ся. Бо ж ЄС i т. д. Нев­доб­но... Од­нак у де­я­ких з них зов­сiм не мар­гi­наль­ни­ми є си­ли, якi не про­ти ско­ри­ста­ти­ся з та­кої щед­рої про­по­зи­цiї Вла­дi­мi­ра Вла­дi­мiро­ви­ча. Мож­ли­во, в пер­спек­тивi. Тодi, ко­ли клiєн­ту­ра Путi­на ра­зом з полiтич­ни­ми недо­ум­ка­ми до­ве­дуть дер­жа­ву до ко­лап­су. I тодi, звiс­но, хтось же ж бу­де зму­ше­ний, не по­ду­май­те, що по своїй волi, ли­ше з огля­ду на гу­манiтар­ну ка­та­стро­фу в Українi, взя­ти на се­бе полiтич­ну i ад­мiнiстра­тив­ну (вiйсь­ко­во-ад­мiнiстра­тив­ну) вiд­по­вi­даль­нiсть за шмат­ки дер­жа­ви, що роз­па­даєть­ся. Нi­чо­го осо­би­сто­го — чи­стий гу­манiзм i ми­ро­твор­чiсть. I тодi й про мо­ви ви­кла­дан­ня у шко­лах не по­трiб­но бу­де тур­бу­ва­ти­ся. Мо­ви бу­дуть пра­виль­нi.

Дех­то про­сто «влип» у цю iсторiю. Це, вва­жаю, ще щас­лив­цi

I ще — про мос­ковсь­ку клiєн­те­лу. Не по­ду­май­те, що во­ни їз­дять до Моск­ви на Луб’ян­ку роз­пи­су­ва­ти­ся у вi­до­мо­стi про зар­пла­ту. Ча­сти­на з них, лi­де­ри, от­ри­му­ють своє у фор­мi полiтич­них дивi­ден­дiв — пра­ва на здiйс­нен­ня вла­ди=гра­бу­нок тiєї чи iн­шої краї­ни. Ча­сти­ну три­ма­ють за гор­ло ком­про­ма­том. Чи три­ма­ють i тим, i тим.

До­сить бу­ло по­ди­ви­ти­ся на об­лич­чя тих по­пут­чи­кiв, що су­про­вод­жу­ва­ли Мi­хо i на кордонi, i по­тiм у Ль­во­вi на «тай­нiй ве­черi» у го­телi «Лео­полiс». Ви­раз стра­ху з них не схо­див. Хто не по­в­ний iдiот, той зро­зу­мiв, що сiв у са­ни, i са­ни по­летi­ли, не зу­пи­ниш — i, що го­ловне, са­ни не тi! Путiнсь­кi! З чим їх i вiтаю...

А ще є й ко­ри­снi iдiо­ти, якi спо­вi­ду­ють пiд на­гля­дом пря­мої мос­ковсь­кої аген­ту­ри на­цiо­налiзм, ко­мунiзм, пра­во­славiє чи гре­ко­ка­то­ли­цизм — будь-що. Го­ловне, щоб по­го­ни­чi цьо­го ста­да, як на «Ше­ги­нях», гна­ли йо­го у пра­виль­но­му на­прям­ку.

До ко­ри­сних я вiд­нiс би i на­шо­го слав­но­го Мi­хо — йо­го ви­ко­ри­ста­ли в тем­ну, та ще й хто! А вiн i ра­дий. Го­ловне, щоб гар­но вигля­да­ти у цiй вбив­чiй для України, та й се­бе лез­гiн­цi. Ну що по­ро­биш — азарт­ний хло­пе­ць. I без­дум­ний...

Хо­ча яб з да­моч­кою, яка хiхiка­ла ра­зом з Путi­ним, ко­ли вiн «їв свою кра­ват­ку», я б не во­зи­вся вздо­вж кор­до­ну. Бо ж «кине». I «ки­ну­ла».

А дех­то про­сто «влип» у цю iсторiю. Це, вва­жаю, ще щас­лив­цi.

Як на мене, то най­бiль­ше дивi­ден­дiв, по­при Путi­на, 10 ве­рес­ня 2017 ро­ку здо­бу­ла Юлiя Ти­мо­шен­ко. То­му що для неї, чим гiр­ше бу­де в Українi — не на сло­вах, а на­справ­дi, — тим бiль­ше у неї шан­сiв опа­ну­ва­ти краї­ною.

I остан­нє — а що ж має­мо з дру­го­го бо­ку? Вла­ду? По­ро­шен­ка? В да­но­му ви­пад­ку вла­ду=По­ро­шен­ка Путiн з Юлiєю та­ки пе­ре­гра­ли. Во­ни зму­си­ли їх ре­а­гу­ва­ти. Не ве­сти гру, як вiн га­дав, а ве­сти­ся на гру. I тут у мене є ба­га­то за­пи­тань до тих, хто фор­мує по­ря­док ден­ний українсь­кої полiти­ки та нена­че ра­дить йо­му. 10 ве­рес­ня 2017 во­ни за­зна­ли по­раз­ки.

А про те, як про­грав Са­а­ка­швiлi, то й го­во­ри­ти, здаєть­ся, не вар­то. Про те, що про­гра­ла Украї­на ... Та­ким чи­ном i за­свiти­ла­ся путiнсь­ка клiєн­те­ла. Пе­ре­числю­ва­ти поi­мен­но ки­ну­тих Путi­ним у топ­ку росiйсь­ко­го па­ро­во­за не бу­ду. Пе­ре­дивiть­ся кад­ри цiєї про­во­ка­цiї — там всi є. Об­щеє по­строєнiє, так би мо­ви­ти...

Але українсь­ко­му на­ро­до­вi не до то­го. Час ко­па­ти кар­топ­лю.

10 сен­тяб­ря 2017 го­да. Пункт про­пус­ка «Ше­ги­ни»

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.