АВТОРСЬКИЙ ПІДПИС ТА­РА­СА ШЕВЧЕНКА»

ПРОФЕСОР ВІКТОР ЖАДЬКО: «НА ІКОНІ В ЦЕРКВІ ВОЛИНСЬКОГО СЕ­ЛА СЕКУНЬ Я ЗНАЙШОВ ПРИХОВАНИЙ На­у­ко­ве­ць до­слі­див історію об­ра­за: ви­яв­ляєть­ся, спо­чат­ку це був порт­рет польсь­кої ко­ро­ле­ви Бо­ни із си­ном, який з ча­сом став сприй­ма­ти­ся се­ля­на­ми як іко­на. Оста­точ­ний

Fakty i kommentarii - - ВЗГЛЯД В ПРОШЛОЕ - Ігор ОСИПЧУК

— Мене дав­но ці­ка­вив пе­ре­каз про те, що іко­ну Бо­жої Ма­тері у во­линсь­ко­му селі Секунь від­но­вив Та­рас Шев­чен­ко, але прав­да це чи ле­ген­да, ніх­то не пе­ревіряв, — роз­по­ві­дає шев­чен­козна­ве­ць, пись­мен­ник, за­ві­ду­вач ка­фед­ри жур­налі­сти­ки На­ціо­наль­но­го пе­да­го­гіч­но­го універ­си­те­ту імені Дра­го­ма­но­ва Віктор Жадько. — Ви­рі­шив пої­ха­ти, щоб розібра­ти­ся. Ре­зуль­та­ти пе­ре­вер­ши­ли мої най­смі­ливі­ші очіку­ван­ня.

«За від­крит­тя, які я зро­бив, мені на­да­но пра­во три дні без­ко­штов­но жи­ти в го­телі По­чаївсь­кої лаври»

— Але чи є до­ку­мен­таль­ні до­ка­зи Шев­чен­ко­вої ре­став­ра­ції?

— У Се­куні (це се­ло у Ста­ро­ви­жівсь­ко­му рай­оні Во­линсь­кої об­ласті) міс­це­вий свя­ще­ник по­вів мене до ста­ро­вин­ної Іовсь­кої кап­ли­ці (зна­хо­дить­ся на цвин­тарі), щоб по­ка­за­ти ста­ро­вин­ну іко­ну Бо­жої Ма­тері, яка мене ці­ка­ви­ла, — про­до­в­жує Віктор Жадько. — Ви­яви­лось, піп не знав ле­ген­ду про те, що Та­рас Гри­го­ро­вич ре­ставру­вав цей образ та на­дав йо­му вигляд іко­ни. Але я про це чи­тав у кни­гах і стат­тях. Ска­жі­мо, шев­чен­козна­ве­ць Пет­ро Жур 1979 ро­ку за­пи­сав роз­мо­ву з 86-літ­нім Ме­фодієм Риж­ком, який зга­ду­вав: «Дід Іван роз­по­ві­дав, що в їх­нє се­ло при­їж­д­жав ра­зом із чле­на­ми пізна­валь­ної екс­пе­ди­ції по­ет Та­рас Шев­чен­ко, ма­лю­вав церк­ву, не ниніш­ню, збу­до­ва­ну піз­ні­ше, та іко­ну».

Тут слід за­зна­чи­ти, що 1893 ро­ку ре­шт­ки хра­му в Се­куні, за­ма­льов­ки яко­го ро­бив Шев­чен­ко, пе­ре­нес­ли на но­ве кла­до­ви­ще, зве­ли кап­лич­ку й освя­ти­ли на честь пре­по­доб­но­го Іо­ва По­чаївсь­ко­го. Сю­ди за­бра­ли й різ­ний цер­ков­ний ін­вен­тар, хра­мо­вий ар­хів та образ Бо­жої Ма­тері.

— Як ви шу­ка­ли під­твер­джен­ня, що ця іко­на — Та­ра­со­ва ро­бо­та?

— Роз­мір­ко­ву­вав так: за­зви­чай ху­дож­ни­ки за­ли­ша­ють на своїх ро­бо­тах підпис або якийсь знак. Уваж­но роз­ди­вив­шись іко­ну, я ні­чо­го не знайшов. Але ж трап­ля­ють­ся ви­пад­ки, ко­ли ав­то­граф за­ка­му­ф­льо­ва­ний. То­му зро­бив 32 фо­то­знім­ка окре­мих ча­стин по­лот­на, щоб піс­ля по­вер­нен­ня до­до­му збіль­ши­ти зоб­ра­жен­ня за до­по­мо­гою комп’юте­ра та ре­тель­но до­слі­ди­ти. Як ви­яви­ло­ся, на мене че­ка­ло від­крит­тя.

Перш ніж роз­по­ві­сти про це, за­зна­чу: ко­ли по­ба­чив образ, вра­зи­ло те, що на Бо­жій Ма­тері та на Сині Бо­жо­му на­ма­льо­ване на­ми­сто та ін­ші при­кра­си — са­ме українсь­кі! Я не міг одір­ва­ти очей від ми­ло­го українсь­ко­го об­лич­чя Діви Марії з ди­тят­ком на лівій ру­ці в ху­дож­ньо ма­льо­ваній ко­льо­ро­вій шаті. На Бо­жій Ма­тері, як дар по­ша­ни і лю­бо­ві українсь­ко­му жі­ноцтву, пи­ша­ли­ся низ­ки ко­ралів і па­цьорів (на­мист). З ко­ро­ни на го­ло­ві спус­ка­ли­ся пасма різ­но­ко­льо­ро­вих стрі­чок. За пра­во­слав­ни­ми ка­но­на­ми іко­но­пи­су цьо­го не по­вин­но бу­ти.

Так ось, збіль­шив­ши зоб­ра­жен­ня, по­мітив у ме­дальй­оні на гру­дях Ісу­са лі­те­ри «Ш» та «Т», а та­кож да­ту — «1846». Са­ме во­се­ни цьо­го ро­ку Та­рас Шев­чен­ко як член Ар­хео­гра­фіч­ної ко­місії пої­хав у від­ряд­жен­ня на Во­линь, щоб зро­би­ти ма­люн­ки істо­рич­них пам’яток, за­пи­са­ти на­род­ні пе­ре­ка­зи, піс­ні, каз­ки, та й за­вер­нув у Секунь. Ці­ка­ва де­таль: іні­ціа­ли ав­то­ра вмон­то­вані все­ре­ди­ну об­рам­лен­ня так, що ві­зу­аль­но вигля­да­ють як герб Украї­ни — три­зуб.

Піс­ля цієї ви­нят­ко­вої зна­хід­ки я від­шу­кав у ар­хіві По­чаївсь­кої лаври кни­гу «Опись цер­ков­но­го иму­ще­ства», що за­ве­де­на у Се­куньсь­ко­му хра­мі ще 1806 ро­ку — це опис май­на, події релі­гій­но­го змісту: весіл­ля, по­хо­ро­ни, свя­та… Нав­про­ти за­пи­су «Образ Бо­жої Ма­тері за Пре­сто­лом» за­зна­че­но: «В 1846 го­ду образ сей ре­шта­ври­ро­ван про­ез­жим жи­во­пис­цем Та­расіем Шев­чен­ком». Так я от­ри­мав ще й та­кий до­каз Шев­чен­ко­во­го ав­тор­ства.

Іко­на в Се­куні незви­чай­на, ви­би­ваєть­ся з ка­ноніч­но­го ря­ду. Я шу­кав від­по­відь на пи­тан­ня, чо­му во­на та­ка? І спа­ло на дум­ку порів­ня­ти об­лич­чя Бо­жої Ма­тері на іконі з порт­ре­том Бо­ни. По­ба­чив: це одне й те са­ме об­лич­чя. Так ось чо­му на об­разі Бо­го­ма­тері зоб­ра­же­но ат­ри­бу­ти мо­нар­шої вла­ди: ко­ро­на, ман­тія, хре­сти й ме­дальй­о­ни у зо­ло­тих підвіс­ках!

— Скіль­ки іконі бу­ло ро­ків, ко­ли Шев­чен­ко взяв­ся за її ре­став­ра­цію?

— По­над 300. Під­ста­ви на­зва­ти цю циф­ру дає те, що мені вда­ло­ся з’ясу­ва­ти в ар­хіві По­чаївсь­кої лаври: від по­чат­ку це бу­ла не іко­на, а кім­нат­ний порт­рет ко­ро­ле­ви Бо­ни з од­ним із її синів. Бо­на — дру­жи­на Сиґіз­мун­да I Ста­ро­го, польсь­ка ко­ро­ле­ва, за по­ход­жен­ням гер­цо­ги­ня Мілансь­ка, Неа­політансь­ка прин­це­са, доч­ка мілансь­ко­го гер­цо­га Джа­на Га­ле­ац­цо Сфор­ца та Іза­бе­ли Ара­гонсь­кої.

Ко­ро­ле­ва Бо­на зай­ма­ла­ся на Во­лині бла­годій­ниц­твом, її ша­ну­вав та мо­ли­вся на неї про­сто­люд. Там і нині є го­ра Бо­на, її ще на­зи­ва­ють «Зам­ко­ва».

У По­чаївсь­кій лаврі я не тіль­ки від­шу­кав важ­ливі до­ку­мен­ти про іко­ну Бо­жої Ма­тері. Від­най­шов та сфо­то­гра­фу­вав міс­ця, де Та­рас ма­лю­вав ви­ди та краєви­ди цієї свя­тої оби­телі. За зроб­лені від­крит­тя я от­ри­мав від цер­ков­ни­ків пра­во три до­би на рік без­ко­штов­но жи­ти в го­телі на те­ри­торії мо­на­сти­ря.

«Мені вда­ло­ся з’ясу­ва­ти, хто на­ма­льо­ва­ний на пер­шо­му ху­дож­ньо до­вер­ше­но­му ма­люн­ку Шевченка,

який він зро­бив у 15 ро­ків»

— Окрім во­линсь­ких від­крит­тів Шев­чен­ко­во­го ма­лю­ван­ня, має­те ін­ші?

— Так, від­шу­кав у Києві міс­це, з яко­го 1843 ро­ку Шев­чен­ко ма­лю­вав Даль­ні й Ближ­ні пе­че­ри Києво-Пе­черсь­кої лаври. В стат­тях і кни­гах шев­чен­кознав­ців вка­зуєть­ся, що він пра­ц­ю­вав, «сто­я­чи на ґан­ку». Я за­ці­ка­ви­вся, яко­го са­ме ґан­ку? Пи­тан­ня ви­яви­ло­ся непро­сте, з лінг­ві­стич­ною за­гад­кою, але від­по­відь знайшов. Ймо­вір­но, що в ча­си Шевченка ґан­ком на­зи­ва­ли не тіль­ки га­нок, але й бал­кон. Він зна­хо­дить­ся на бу­дин­ку, в яко­му за­раз мі­стить­ся Му­зей дру­кар­ства. Я ви­хо­див на той бал­кон. Звід­ти від­кри­ваєть­ся чарів­ний краєвид на Дні­п­ро, Ближ­ні та Даль­ні пе­че­ри, Тру­ханів острів. Я ро­бив фо­то­гра­фії з то­го ра­кур­су, з яко­го ма­лю­вав Шев­чен­ко.

Бі­ля бу­дин­ку про­кла­де­на до­ро­га до пе­чер. Од­но­го ра­зу, сто­я­чи на бал­коні, Та­рас по­ба­чив про­чан, се­ред них — дів­чи­ну. Про­вор­но спу­сти­вся, щоб по­знай­о­ми­ти­ся із сільсь­кою при­хо­жан­кою, на­про­си­вся роз­по­ві­сти та по­ка­за­ти Лав­ру. Кра­су­ня Та­ра­су спо­до­ба­лась. Та­рас по­тім їз­див до неї у се­ло сва­та­тись (він про це пи­ше у по­вісті «Близ­ня­та»). На­чеб­то й на­ма­лю­вав її порт­рет, але той ма­лю­нок не зберіг­ся (пев­но, «за­гу­би­вся» під час аре­шту Шевченка на Київсь­кій пе­ре­праві 5 квіт­ня 1847 ро­ку). Що то бу­ло за се­ло, в яке Та­рас їз­див до дів­чи­ни, неві­до­мо. Я на­ма­га­юсь роз­га­да­ти й цю за­гад­ку, пра­ц­юю з ар­хі­ва­ми. Впев­не­ний: від­най­ду пе­ре­кон­ливі факти, які да­дуть від­по­відь на пи­тан­ня, чо­му ж Шев­чен­ко не одру­жи­вся в Києві?

— Ба­га­то різ­них су­пере­чок про пер­ше Та­ра­со­ве ко­хан­ня...

— Так, але то все здо­гад­ки. Ска­жі­мо, ве­дуть мо­ву про Ок­са­ну Ко­ва­лен­ко, сусідсь­ку дів­чин­ку, про яку Та­рас зга­дав у вір­ші «Мені три­на­дця­тий ми­на­ло…». До речі, во­на бу­ла на три ро­ки мо­лод­шою…

На моє пе­ре­ко­нан­ня, усві­дом­лені по­чут­тя з’яви­ли­ся у Та­ра­са в п’ят­на­дцять ро­ків до поль­ки Ядві­ги Гу­си­ковсь­кої — мо­же, то й бу­ло пер­ше ко­хан­ня. Про це я на­пи­сав у книзі «Шев­чен­ків Віль­но». До речі, нині пра­ц­юю над кни­гою «Об­ні­мі­те­ся ж, бра­ти мої» — про пе­ре­бу­ван­ня по­е­та у Вар­шаві. Там бу­дуть но­ві факти як про Та­ра­са, так і про Ядві­гу.

Пер­ше ко­хан­ня Шев­чен­ко пам’ятав усе жит­тя — че­рез май­же трид­цять ро­ків піс­ля роз­ста­ван­ня з Ядві­гою за­пи­сав у «Що­ден­ни­ку» 5 ве­рес­ня 1857 ро­ку: «Уві сні ба­чив церк­ву свя­тої Ан­ни у Віль­но та лю­бу Ду­ню, чор­но­бри­ву Гусі­ковсь­ку, як мо­ли­лась у цій церкві».

Я їз­див у Віль­нюс до­слід­жу­ва­ти все, що сто­суєть­ся пе­ре­бу­ван­ня Та­ра­са в цьо­му місті. Пе­ре­ко­на­ний: як­би він не по­тра­пив в юні ро­ки у ли­товсь­ку сто­ли­цю, не став би тим Шев­чен­ком, яко­го ми знає­мо, а са­ме про­фесій­ним порт­ре­ти­стом. На­га­даю, що він при­ї­хав у це мі­сто як ко­за­чок сво­го па­на Павла Ен­гель­гар­да. У Віль­но в 15 ро­ків Та­рас на­ма­лю­вав пер­шу до­вер­ше­ну ро­бо­ту — ма­лю­нок олів­цем «Жі­но­ча голів­ка». Юнак не зу­мів би зро­би­ти її так май­стер­но ли­ше за­в­дя­ки при­род­ним здіб­но­стям і та­лан­ту. Шко­лою удос­ко­на­лен­ня для ньо­го ста­ли май­стер-кла­си ху­дож­ни­ка Яна Ру­сте­ма, які той про­во­див у Ві­ленсь­ко­му універ­си­теті.

На нав­чан­ня Шевченка від­пра­ви­ла Со­фія Ен­гель­гард. Ця доб­ро­зич­ли­ва жін­ка по­ба­чи­ла та­лант у май­бут­ньо­го май­ст­ра пен­з­ля, до­кла­да­ла зу­силь і вит­ра­ча­ла гро­ші, щоб хлоп­чи­на по­тра­пив до універ­си­те­ту на за­нят­тя до Яна Ру­сте­ма.

Ці­ка­вий факт: у Віль­но до Со­фії Олек­сан­дрів­ни під­би­ва­ли клин­ці про­фе­со­ри ви­шу — бра­ти Пла­тон і Не­стор Ку­коль­ни­ки. Пла­тон Ва­си­льо­вич пра­ц­ю­вав у кан­це­лярії ви­шу, де, зо­кре­ма, ви­пи­су­ва­ли­ся пе­ре­пуст­ки в універ­си­тет. Со­фія Ен­гель­гард до­би­ла­ся, щоб сту­дентсь­кий кви­ток бу­ло на­да­но й Та­ра­су.

Знає­те, під час до­слід­ни­ць­кої екс­пе­ди­ції у Віль­нюсі мені по­ща­сти­ло від­шу­ка­ти важ­ливі ві­до­мо­сті про ма­лю­нок «Жі­но­ча голів­ка». — Це порт­рет Ядві­ги Гу­си­ковсь­кої ?

— Ні, зоб­ра­жен­ня фран­цузь­кої тра­гедій­ної ак­три­си Адрієн­ни Ле­куврер (1693—1730). Рані­ше шев­чен­кознав­ці (на­при­клад, Бі­ляс­ний, Хін­ку­лов) вва­жа­ли, що Та­рас зма­лю­вав цю ро­бо­ту зі скульп­ту­ри. В ар­хіві Яна Ру­сте­ма, що збері­гаєть­ся в біб­ліо­те­ці Віль­нюсь­ко­го універ­си­те­ту, я знайшов порт­рет Ле­куврер і порів­няв із Та­ра­со­вою ро­бо­тою. Слід за­зна­чи­ти, що на­при­кін­ці 1829 ро­ку, ко­ли Шев­чен­ко зро­бив цей ма­лю­нок, гро­мадсь­кість го­ту­ва­ла­ся від­зна­чи­ти сторіч­чя від дня пе­ред­час­ної смер­ті ви­дат­ної ак­три­си. Юний Та­рас ско­пі­ю­вав естамп (твір дру­ко­ва­ної гра­фіки — від­би­ток на па­пе­рі), який ви­да­но до цієї да­ти ак­три­си, а Ян Ру­стем зберіг ро­бо­ту україн­ця у своє­му ар­хіві.

Я по­бу­вав май­же у всіх се­лах, містах і містеч­ках Украї­ни, які у свій час відві­дав Коб­зар упро­до­вж так зва­них трьох літ, і на­пи­сав кни­гу «Іду за Шев­чен­ком». До речі, пе­ре­важ­на кіль­кість ша­ну­валь­ни­ків Коб­за­ря, особ­ли­во мо­лоді, впев­нені, що Та­рас Шев­чен­ко на­ро­ди­вся на Чер­ка­щині. Але це не так. Річ у тім, що Чер­кась­ку об­ласть утво­ре­но 7 січ­ня 1954 ро­ку. До її скла­ду увій­шли три мі­ста об­лас­но­го під­по­ряд­ку­ван­ня (Чер­ка­си, Смі­ла, Умань) і те­ри­торії 30 рай­онів Київсь­кої, Пол­тавсь­кої, Кіро­во­градсь­кої і Він­ни­ць­кої об­ла­стей. 1814 ро­ку, ко­ли на­ро­ди­вся Та­рас, се­ло Мо­рин­ці бу­ло ча­сти­ною Київсь­кої гу­бер­нії.

На­при­кін­ці жит­тя 43-річ­ний по­ет мріяв зве­сти до­мів­ку і осе­ли­ти­ся «на­віч­но» в Україні, на­пи­сав­ши: «По­став­лю ха­ту і кім­на­ту, са­док-рай­о­чок на­са­д­жу». Відві­ду­вав се­ла Київ­щи­ни, шу­кав міс­це, щоб, збу­ду­вав­шись, бу­ло вид­но «Дні­п­ро і кручі». Ба­чив, якою має бу­ти май­бут­ня гос­по­да, на­ма­лю­вав план. На жаль, вті­ли­ти за­дум не встиг. Але, знає­те, ха­ту за Шев­чен­ко­ви­ми крес­лен­ня­ми об­ла­шту­вав екс-пре­зи­дент Украї­ни Віктор Ющен­ко: я там був, це у Но­вих Без­ра­ди­чах Обухівсь­ко­го рай­о­ну.

Бі­ля цієї ха­ти зна­хо­дить­ся Та­ра­со­ва церк­ва, по­руч із якою — зі сма­ком оформ­ле­на тра­пез­на з кух­нею для при­го­ту­ван­ня на­ціо­наль­них страв. А ще тут пла­ну­ють­ся му­зей, ам­фі­те­атр, де мож­на бу­ло б вру­ча­ти Шев­чен­ківсь­кі пре­мії; гон­чар­ний цех, ді­ю­чий во­дя­ний млин. Сло­вом, це міс­це стане справж­ньою оазою для всіх, хто ша­нує Та­ра­са Шевченка і на­шу Украї­ну.

Шев­чен­ко ли­шив свій авторський підписна ме­дальй­оні, що на гру­дях Ісу­саКар­ти­на ко­ро­ле­ви Бо­ни, що ста­ла іко­ною Бо­жої Ма­тері, бу­ла на­пи­са­на май­же 500 ро­ків то­му

Віктор Жадько: «Ко­ли я впер­ше по­ба­чив образ, вра­зи­ло те, що на Бо­жій Ма­тері та на Сині Бо­жо­му на­ма­льо­ване на­ми­сто та ін­ші при­кра­си бу­ли са­ме українсь­кі!»

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.