ВА­ЛЕ­РИЙ ЛОБАНОВСКИЙ: « НАМ ДАВАЛИ 24 СТАВ­КИ »

Football (Ukraine) - - ИСТОРИЯ - Отыс­кал и снаб­дил ком­мен­та­ри­я­ми де­нис мин­кар­ский

Од­на­жды, гу­ляя по про­сто­рам ин­тер­не­та, ав­тор этих строк на­толк­нул­ся на упо­ми­на­ние об ин­тер­вью Ва­ле­рия Ва­си­лье­ви­ча Ло­ба­нов­ско­го, опуб­ли­ко­ван­ном «бо­лее го­да на­зад» в га­зе­те «Уря­до­вий кур’єр». Ко­неч­но же, это бы­ло од­но из дав­них ин­тер­вью Мэт­ра, еще раз вос­про­из­ве­ден­ное на стра­ни­цах «га­зе­ти цен­траль­них ор­ганів ви­ко­нав­чої вла­ди Украї­ни». И ес­ли по­на­ча­лу еще бы­ли шан­сы от­не­стись к той пуб­ли­ка­ции спо­кой­но и сми­рить­ся с ее от­сут­стви­ем во «все­мир­ной па­у­тине» (мне не уда­лось отыс­кать ее текст ни на сай­те га­зе­ты, ни на дру­гих ин­тер­нет-ре­сур­сах), то крат­кая ан­но­та­ция мно­жи­ла их, шан­сы эти, на ноль.

Там го­во­ри­лось: «у вкла­ди­ші до га­зе­ти при­мі­ще­но ін­терв’ю з В. Ло­ба­новсь­ким, тре­не­ром фут­боль­ної ко­ман­ди «Ди­на­мо» (Київ), от­ри­мане і над­ру­ко­ване у пер­шо­му но­мері га­зе­ти у жо­втні 1990 ро­ку».

Без­услов­но, каж­дый бо­лель­щик, ро­див­ший­ся в СССР или про­сто ува­жа­ю­щий ис­то­рию ки­ев­ско­го «Ди­на­мо», пом­нит, что это за вре­мя та­кое – ок­тябрь 1990 го­да. Про­ис­хо­ди­ли боль­шие пе­ре­ме­ны в стране и в об­ще­стве (то­гда еще со­вет­ских), боль­шие пе­ре­ме­ны в фут­бо­ле (то­же по­ка еще со­вет­ском) и боль­шие пе­ре­ме­ны от­дель­но в ки­ев­ском, на тот мо­мент уже хоз­рас­чет­ном, клу­бе. Глав­ная из та­ких пе­ре­мен ка­са­лась, есте­ствен­но, Ва­ле­рия Ва­си­лье­ви­ча Ло­ба­нов­ско­го.

Имен­но осе­нью 1990 го­да ди­на­мов­ский Пол­ков­ник по­ки­нул ко­ман­ду с тем, что­бы от­пра­вить­ся на Ближ­ний Во­сток (о при­чи­нах уже го­во­ре­но и бу­дет еще ска­за­но нема­ло), а ин­тер­вью в « Уря­до­во­му кур’єрі» ста­ло, по су­ти, его про­щаль­ным сло­вом. По­че­му для него Ва­ле­рий Ва­си­лье­вич из­брал имен­но «Ку­рьер»? Во­прос, как мне ви­дит­ся, от­нюдь не празд­ный. Ведь хо­ро­шо из­вест­но от­но­ше­ние Ло­ба­нов­ско­го к по­дав­ля­ю­ще­му боль- шин­ству пред­ста­ви­те­лей средств мас­со­вой ин­фор­ма­ции. Рав­но как и от­но­ше­ние к ВВЛ в то вре­мя со сто­ро­ны мно­гих пред­ста­ви­те­лей так на­зы­ва­е­мой футбольной об­ще­ствен­но­сти и от­дель­но – футбольной жур­на­ли­сти­ки.

Быть мо­жет, Ва­ле­рий Ва­си­лье­вич, чув­ствуя на­сту­пив­шие в об­ще­стве пе­ре­ме­ны, ви­дел имен­но в «Ку­рье­ре» оли­це­тво­ре­ние но­вой прес­сы? Или, воз­мож­но, лич­ность ин­тер­вью­е­ра сыг­ра­ла ре­ша­ю­щую роль (к со­жа­ле­нию, имя ав­то­ра ста­тьи в га­зе­те не обо­зна­че­но, но в лю­бом слу­чае, ду­ма­ет­ся, Лобановский абы с кем, да еще и на­ка­нуне сво­е­го отъ­ез­да, то­же не бе­се­до­вал бы)*? Или ди­на­мов­ский тре­нер про­сто из­брал мень­шее из всех воз­мож­ных зол (хо­тя ме- сто про­пис­ки но­во­го укра­ин­ско­го из­да­ния, ско­рее все­го, иг­ра­ло не по­след­нюю роль, на мыс­ли о чем на­во­дит са­мо ин­тер­вью)?

Воз­мож­но, на эти во­про­сы не удаст­ся от­ве­тить ни в на­сто­я­щем, ни в бу­ду­щем. Воз­мож­но, что ответы эти на са­мом де­ле и не столь важ­ны, как мне ка­жет­ся. Од­на­ко со­гла­си­тесь, до­воль­но сим­во­лич­но (уж насколько сам не при­вет­ствую та­кие «сим­во­лиз­мы»), что со­вет­ский этап био­гра­фии ве­ли­ко­го тре­не­ра за­крыл­ся, а но­вый, хоть и за­ру­беж­ный, от­крыл­ся пуб­ли­ка­ци­ей его мыс­лей в пер­вом но­ме­ре га­зе­ты, ко­то­рая ста­ла в ско­ром вре­ме­ни ру­по­ром но­во­го Пар­ла­мен­та и но­во­го Го­су­дар­ства.

Ну, а насколько нуж­ным са­мо­му тре­не­ру и фут­боль- ным бо­лель­щи­кам, насколько ин­те­рес­ным се­го­дня и насколько важ­ным бы­ло в то вре­мя дан­ное ин­тер­вью, каж­дый, на­вер­ное, смог бы сде­лать вы­во­ды са­мо­сто­я­тель­но. И в первую оче­редь – ав­тор этих строк. А по­то­му без­от­ла­га­тель­но по­сле неуда­чи с по­ис­ка­ми ста­тьи в ин­тер­не­те бы­ло при­ня­то ре­ше­ние: от­пра­вить­ся в бли­жай­шую пуб­лич­ную биб­лио­те­ку. И хо­тя в на­ши дни и там не все­гда мож­но най­ти то, что нуж­но, од­на­ко под­шив­ка «Уря­до­во­го кур’єра» за ок­тябрь 2015 го­да по­лу­че­на из рук биб­лио­те­ка­ря, пе­ре­ли­стан но­мер за но­ме­ром и, на­ко­нец­то, от­крыт но­мер от 29.10.2015, а в нем – тот са­мый вкла­дыш!

Да не про­сто вкла­дыш, а ре­принт­ное из­да­ние пер­во­го вы­пус­ка га­зе­ты за ок­тябрь 1990 го­да с та­ки­ми за­гла­ви­я­ми ста­тей, как «Ри­нок: українсь­кий шлях», «Ліки від ра­ди­а­ції», «Вла­да без вла­ди», «Чи ви­лікує По­льщу «шо­ко­ва те­ра­пія», с ре­клам­ни­ми бло­ка­ми ( на­при­мер, « Укра­ин­ско­го внеш­не­тор­го­во­го пред­при­я­тия Ukrimpex») и т. д. и т. п. Пуб­ли­ка­ци­ей та­ко­го вкла­ды­ша газета от­ме­ти­ла 25-ю го­дов­щи­ну сво­е­го су­ще­ство­ва­ния.

И вот, на 8-й стра­ни­це (из вось­ми, к сло­ву) в руб­ри­ке «Від­вер­тий діа­лог» на­хо­дим во­жде­лен­ное ин­тер­вью на всю га­зет­ную по­ло­су. А да­лее – чи­та­ем, фик­си­ру­ем, фо­то­гра­фи­ру­ем и пуб­ли­ку­ем, как при­ня­то уточ­нять, без со­кра­ще­ний и «мо­вою ори­гі­на­лу».

СПОВІДЬ НА ФУТБОЛЬНУ ТЕМУ

Роз­мо­ва ко­ре­спон­ден­та «Уря­до­во­го кур’єра» з ко­лиш­нім го­лов­ним тре­не­ром київсь­ко­го «Ди­на­мо» і збір­ної СРСР, а нині на­став­ни­ком збір­них ко­манд Об’єд­на­них Арабсь­ких Еміратів В. В. Ло­ба­новсь­ким від­бу­ла­ся за день до йо­го від’їз­ду в цю екзо­тич­ну близь­кос­хід­ну краї­ну. Ва­лерію Ва­си­льо­ви­чу не до­ве­лось бу­ти свід­ком но­во­го тріум­фу ди­на­мів­ців: три­на­дця­тої пе­ре­моги в чем­піо­наті краї­ни. Та немає сум­ніву, що в ті хви­ли­ни, ко­ли

піс­ля мат­чу з ЦСКА збуд­жені й щас­ливі ви­хо­ван­ці В. В. Ло­ба­новсь­ко­го здійс­ню­ва­ли на Цен­траль­но­му ста­діоні Киє­ва за­по­вітне ко­ло по­ша­ни, він дум­ка­ми і сер­цем був з рід­ною ко­ман­дою. Без­сум­нів­но й те, що і са­ма ко­ман­да, і чис­лен­ні її при­хиль­ни­ки від­чу­ва­ли незри­му при­сут­ність на ста­діоні «го­лов­но­го кон­струк­то­ра» і цієї, і ба­гатьох ін­ших пе­ре­мог «Ди­на­мо» з бе­ре­гів Дні­п­ра. Май­же сім­на­дцять ро­ків очо­лю­вав він зна­ме­ни­тий київсь­кий клуб. Це, на­певне, ре­корд не тіль­ки в на­шо­му, а й світо­во­му фут­болі. З кон­ста­та­ції цьо­го фак­ту й по­ча­ла­ся на­ша роз­мо­ва з В. В. Ло­ба­новсь­ким.

– Усе бу­ло, Ва­лерію Ва­си­льо­ви­чу, за ці ро­ки. Але піс­ля кож­но­го спа­ду, до то­го ж нетри­ва­ло­го, вам вда­ва­ло­ся зно­ву й зно­ву під­ня­ти «Ди­на­мо» на ви­со­ту. Гли­бо­ко сим­воліч­но, що й за­раз ви йо­го ли­шає­те на гор­дій ви­со­ті. Як вам вда­ло­ся втри­ма­ти­ся в га­ря­чо­му тре­нерсь­ко­му кріслі, та ще в та­кій ко­ман­ді, як київсь­ка, де будь-яке міс­це, крім пер­шо­го, сприй­маєть­ся як невда­ча?

– Ви має­те ра­цію. Так дов­го тре­ну­ва­ти од­ну ко­ман­ду – це за­ба­га­то. Як ба­чи­те, мо­но­тон­ність на­ре­шті пе­ре­ри­ваєть­ся. А про те, як став мож­ли­вим цей тре­нерсь­кий ма­ра­фон на чолі од­но­го клу­бу, кра­ще спи­та­ти у грав­ців, на­чаль­ства, боліль­ни­ків, які ма­ли неа­би­я­ке тер­пін­ня. А що ду­маю я? Мені здаєть­ся, річ у тім, що як тіль­ки мене зби­ра­ли­ся зні­ма­ти, київсь­ке «Ди­на­мо» до­би­ва­лось чер­го­во­го успі­ху, і пи­тан­ня від­кла­да­лось. Власне, до­би­ва­ти­ся успі­ху – це те, за­ра­ди чо­го іс­ну­ють тре­не­ри по­пу­ляр­них фут­боль­них ко­манд. Усе ін­ше в на­шій ро­бо­ті не сприй­маєть­ся і не ці­нить­ся. Ви мо­же­те на­зва­ти свій фут­бол « кра­си­вим » , «ата­ку­ю­чим», «щи­рим», «ве­се­лим» і на сло­вах пре­тен­ду­ва­ти на лаври пер­шо­прохід­ця, але в під­сум­ку все ви­рі­шує ре­зуль­тат. До цьо­го слід бу­ти го­то­вим. Я три­мав се­бе у фор­мі.

По­вто­рюю: сім­на­дцять ро­ків бу­ти тре­не­ром од­нієї ко­ман­ди – це все-та­ки, ма­буть, за­ба­га­то. Тре­не­ри за­рубіж­них про­фесій­них клубів пра­ц­ю­ють з од­нією ко­ман­дою, як пра­ви­ло, два-три ро­ки. І по­тім мі­ня­ють клу­би. Прий­шов час і мені змі­ни­ти об­ста­нов­ку.

Ви, ма­буть, пам’ятає­те 1975 рік. Це був один з най­к­ра­щих се­зонів київсь­ко­го «Ди­на­мо»: Ку­бок куб­ків, Су­пер­ку­бок, пе­ре­мога в чем­піо­наті краї­ни… Та вже то­ді ми все­рй­оз за­ду­ма­лись над зав­траш­нім днем ко­ман­ди, над пе­ре­хо­дом її на са­мо­стій­ність, гос­про­зра­хун­ко­ві від­но­си­ни.

Бо що яв­ля­ла то­ді со­бою ди­на­мівсь­ка ко­ман­да? Нам давали 24 став­ки, і ми пе­ре­бу­ва­ли у по­вній за­леж­но­сті від Цен­траль­ної ра­ди «Ди­на­мо». У Москві нам роз­пи­су­ва­ли, хто і скіль­ки має одер­жу­ва­ти, і ре­гла­мен­ту­ва­ли ко­жен наш крок. Усі на­ші спро­би вий­ти з-під цьо­го жорст­ко­го пре­син­гу на­штовху­ва­лись на рі­шу­чу про­ти­дію. Керів­ни­ки ЦР «Ди­на­мо» бу­ли ка­те­го­рич­но про­ти на­ших «са­мо­стій­ни­ць­ких» по­ривів. – І як же вам вда­ло­ся по­до­ла­ти їх про­ти­дію?

– Ледь не п’ят­на­дцять ро­ків ми сту­ка­ли­ся в глу­ху сті­ну. Не до­по­ма­га­ли на­віть дзвін­ки й роз­по­ряд­жен­ня з ЦК КПРС. І тіль­ки порів­ня­но не­дав­но, піс­ля на­шо­го звер­тан­ня до мініст­ра внут­ріш­ніх справ СРСР Ба­каті­на цю «сті­ну» вда­ло­ся зла­ма­ти. На на­шо­му ли­сті, де бу­ло обґрун­ту­ван­ня

ідеї ство­рен­ня київсь­ко­го клу­бу «Ди­на­мо», він на­пи­сав єдине сло­во: «Схва­ли­ти». І це сло­во від­кри­ло нам шлях до са­мо­стій­ної гос­про­зра­хун­ко­вої діяль­но­сті. Ми за­ли­ши­ли­ся штат­ною ко­ман­дою то­ва­ри­ства «Ди­на­мо», тоб­то фор­маль­но ні­чо­го не змі­ни­ло­ся. Змі­ни­вся тіль­ки ме­ханізм ма­теріаль­но­го за­без­пе­чен­ня клу­бу. Ми те­пер не бе­ре­мо в то­ва­ри­ст­ві «Ди­на­мо» жод­ної ко­пій­ки. Нав­па­ки. Те­пер ми бу­де­мо від­да­ва­ти, тоб­то ви­пла­чу­ва­ти від­по­від­ний про­цент з на­ших до­ходів. Тоб­то все як на зви­чай­но­му дер­жав­но­му під­при­єм­стві.

– Ви го­во­ри­ли про ви­пла­ту визна­че­но­го про­цен­та з до­ходів клу­бу. Чи вклю­чаєть­ся в ці до­хо­ди ва­лю­та?

– Зви­чай­но. Ва­лю­ту ми ви­пла­чує­мо вже за­раз. Як ви, на­певне, знає­те, тро­хи біль­ше двох ро­ків то­му в італійсь­кий «Ювен­тус» за п’ять мільй­онів до­ларів пе­рей­шов з «Ди­на­мо» Олек­сандр За­ва­ров. То­ді ми ще не ма­ли нія­ко­го уяв­лен­ня про те, як з ви­го­дою для ко­ман­ди офор­ми­ти цей пе­ре­хід. Прав­да, вже то­ді ми шу­ка­ли спо­со­би вир­ва­ти­ся з «га­ря­чих обій­мів» Держ­ком­с­пор­ту СРСР, з йо­го мо­но­полії. Як вир­ва­тись? До­сві­ду та­ко­го не ма­ли і своїх мож­ли­во­стей не уяв­ля­ли. То­му нам во­льо­вим рі­шен­ням Держ­ком­с­пор­ту бу­ла нав’яза­на та­ка си­сте­ма ро­з­ра­хун­ку: з п’яти мільй­онів до­ларів 20 про­цен­тів йшло дер­жаві, 40 – Держ­ком­с­пор­ту і стіль­ки ж ко­ман­ді. За що

Держ­ком­с­пор­ту? Я й до­сі не знаю. – Але ж За­ва­ров не до­грав у «Ювен­тусі» один рік…

– Не з ва­жа­ю­чи на це п’яти­мільй­он­на су­ма ви­пла­че­на. Во­на на­д­хо­ди­ла по­е­тап­но: кож­но­го ро­ку при­близ­но тре­ти­на від за­галь­ної вар­то­сті кон­трак­ту. А що­до то­го, що За­ва­ров не до­грав у «Ювен­тусі»? Річ у тім, що влас­ник «Ювен­ту­са» пре­зи­дент ві­до­мої фір­ми «Фіат» Ань­єлі «по­да­ру­вав» За­ва­ро­ва своє­му дру­гу і ко­лиш­ньо­му улюб­ле­но­му грав­цеві Платіні, який нині є ві­це-пре­зи­ден­том фран­цузь­ко­го клу­бу «Нан­сі». За­ва­ров під­пи­сав кон­тракт з «Нан­сі» на три ро­ки. Пер­ший рік – це, як я вже ка­зав, по­да­ру­нок ха­зяї­на «Ювен­ту­са», а далі фран­цузь­кий клуб ро­з­ра­хо­ву­ва­ти­меть­ся за За­ва­ро­ва з київсь­ким «Ди­на­мо». Умо­ви но­во­го кон­трак­ту за­раз об­го­во­рю­ють­ся.

– А які умо­ви пе­ре­хо­ду в за­рубіж­ні клу­би Ми­хай­ли­чен­ка і Про­та­со­ва? Чи був при цьо­му вра­хо­ва­ний з ва­шо­го бо­ку до­свід пер­шо­го, «за­ва­ровсь­ко­го» кон­трак­ту?

– З Ми­хай­ли­чен­ком і Про­та­со­вим си­ту­а­ція де­що ін­ша. Ми­хай­ли­чен­ко гра­ти­ме в «Самп­дорії» три ро­ки і в «Ди­на­мо» не вер­та­ти­меть­ся. Не ма­ти­ме наш клуб прав і на Про­та­со­ва. «Олім­піа­кос» мо­же йо­го ко­му зав­год­но пе­ре­про­ду­ва­ти.

А що­до до­сві­ду? Без­пе­реч­но, ми йо­го враху­ва­ли. Біль­ше то­го: на­віть зба­га­ти­ли. Ко­ли

«Ди­на­мо» ста­ло клу­бом, ми від­кри­ли влас­ний ва­лют­ний ра­ху­нок у бан­ку і те­пер жод­ні Держ­ком­с­пор­ти, жод­ні ЦР «Ди­на­мо» нам не по­тріб­ні. Це не зна­чить, що нас не на­ма­га­ють­ся при­бра­ти до рук. Цен­траль­на ра­да «Ди­на­мо» спіль­но з італій­ця­ми ство­ри­ла по­се­ред­ни­ць­ку фір­му «Ді­мод», че­рез яку оформ­ля­ють­ся всі ди­на­мівсь­кі транс­фер­ні кон­трак­ти. От мос­ковсь­ке на­чаль­ство і на­ма­гаєть­ся за­ста­ви­ти нас дія­ти че­рез «Ді­мод». Та ми йо­го трош­ки ви­пе­ре­ди­ли. По­ки во­но роз­би­ра­ло­ся, що й до чо­го, ми за­клю­чи­ли кон­тракт з фір­мою «Те­ле­мун­ді» (Монако). Це наш по­се­ред­ник за ру­бе­жем, який до­по­ма­гає нам в усій на­шій діяль­но­сті на зов­ніш­ньо­му рин­ку, який во­ни зна­ють дос­ко­на­ло, і одер­жу­ють за це пев­ний про­цент від­раху­вань – тре­ба ска­за­ти, про­цент до­сить незнач­ний. Ми пла­ти­мо їм мі­зер­ну су­му. А що хо­ті­ла Цен­траль­на ра­да «Ди­на­мо»? Щоб ми усі кон­трак­ти оформ­ля­ли че­рез «Ді­мод», а 50 про­цен­тів ви­руч­ки, на­віть біль­ше, пе­ре­во­ди­ти у Моск­ву, в ЦР «Ди­на­мо». Ми на це не пі­шли. То­ді на нас по­ча­ли тис­ну­ти: при­їж­д­жа­ли, дзво­ни­ли, про­си­ли, ви­ма­га­ли. Ні­чо­го не вий­шло. По­пер­ше, ми хо­че­мо, щоб гро­ші за­ли­ша­лись на Україні. Схе­ма ду­же про­ста: на­д­хо­дять гро­ші в банк і там пра­ц­ює «ав­то­мат»: 20 про­цен­тів – дер­жаві. Але чо­му в Моск­ву? Чо­му ми від­да­ли за За­ва­ро­ва біль­ше трьох мільй­онів (з п’яти) в со­юз­ну каз­ну і Держ­ком­с­пор­ту? За що? Фут­боліст ви­ріс на Україні. Тут став на но­ги, одер­жав визнан­ня. Чо­му ж 20 про­цен­тів не по­сту­пи­ло за ньо­го в бюд­жет рес­пуб­ліки, ска­жі­мо, для роз­вит­ку мо­лодіж­но­го спор­ту? І це при то­му, що у Ра­ди Міністрів Украї­ни – мі­зер­ний ва­лют­ний фонд.

– Ви ні­чо­го не го­во­ри­те про Фе­де­ра­цію фут­бо­лу. Во­на що, бай­ду­жа до цьо­го роз­поді­лу ін­ва­лю­ти?

– Що ви. Де там бай­ду­жа. Во­на теж хо­че свою част­ку. Але осо­би­сто я зай­няв тут жорст­ку по­зи­цію. За що пла­ти­ти Фе­де­ра­ції? Ті ж За­ва­ров, Ми­хай­ли­чен­ко, Про­та­сов, гра­ю­чи за збір­ну СРСР, ра­зом з ін­ши­ми грав­ця­ми збір­ної при­но­си­ли Фе­де­ра­ції солід­ні до­хо­ди: вий­шли в фі­нал чем­піо­на­ту Єв­ро­пи – 2,5 мільй­о­на до­ларів, про­би­лись на чем­піо­нат світу в Італію – ще 2 мільй­о­ни… А скіль­ки то­ва­рись­ких мат­чів за збір­ну зі­гра­ли – і май­же ко­жен при ан­шлазі. І от те­пер во­на хо­че ще й від нас за них одер­жа­ти. За що? В усьо­му світі тіль­ки клу­би за­клю­ча­ють кон­трак­ти що­до грав­ців.

Сло­вом, спра­ва зру­ши­ла з міс­ця. Те­пер уже ко­ман­да не за­ле­жить від чиєїсь волі і ба­жан­ня. Тоб­то на­ша мрія, яку ми ви­но­шу­ва­ли з 1975 ро­ку, по­сту­по­во стає ре­аль­ністю. Не збу­ли­ся, на щастя, сло­ва керів­ни­ка Цен­траль­ної ра­ди «Ди­на­мо», на­род­но­го де­пу­та­та СРСР Си­соє­ва: «Нія­ко­го клу­бу ми вам не доз­во­ли­мо». Клуб є. І не в про­жек­тах, а в ре­аль­но­сті. Прав­да, він по­ки що єди­ний в та­ко­му роді в рес­пуб­лі­ці і країні.

– А як же «Спар­так». Він що, бі­дує? При­най­мі та­ке вра­жен­ня ви­ник­ло піс­ля остан­ньо­го за­рубіж­но­го турне спар­та­ків­ців для за­робіт­ків і по­пов­нен­ня клуб­ної ка­си. Турне, яке при­ве­ло до пе­ре­но­су мат­чу «Ди­на­мо» (Мінськ) – «Спар­так» (Москва) і кон­флік­ту спар­та­ків­ців з бі­ло­русь­кою Фе­де­ра­цією фут­бо­лу.

– Ні, «Спар­так» да­ле­ко не бід­ний. Він має до­сить ви­со­кий рівень за­без­пе­чен­ня. А роз­мо­ви про бід­ність спар­та­ківсь­кої ка­си – це так, для від­во­ду очей. Річ у тім, що у мос­ковсь­ко­го «Спар­та­ка» до­сить вп­ли­во­ва так зва­на ра­да зас­нов­ни­ків. До неї вхо­дить на­віть член Пре­зи­дентсь­кої ра­ди, тоб­то ко­ман­ди М. С. Гор­ба­чо­ва, ака­де­мік Ша­талін. Всі про­бле­ми в спар­та­ківсь­ко­му клубі ви­рі­шу­ють­ся ду­же швид­ко.

Але во­ни сві­до­мо не хо­чуть по­вністю пе­рей­ти на гос­про­зра­ху­нок і са­мо­фі­нан­с­у­ван­ня. Бо­ять­ся все-та­ки, що про­го­рять. Хо­ча, на мій по­гляд, та­ка ко­ман­да, як «Спар- так», не по­вин­на бо­я­ти­ся. Во­ни чо­мусь не впев­нен­ні, що втри­ма­ють­ся на пла­ву. А в нас впев­неність є.

Ко­ри­сту­ю­чись на­го­дою, звер­та­юсь до всіх, від ко­го за­ле­жить ниніш­ній і зав­траш­ній день київсь­ко­го клу­бу: при­діліть ува­гу йо­го нуж­дам. Ма­теріаль­ні за­тра­ти клуб візь­ме на се­бе. Але ж у на­ші дні гро­ші ні­чо­го не зна­чать, як­що за­кри­ті двері, за яки­ми ле­жать ма­теріаль­ні цін­но­сті. Не для се­бе про­си­мо, київсь­ке «Ди­на­мо» на­ле­жить всім.

– Хо­четь­ся віри­ти, що ва­ші сло­ва знай­дуть від­гук і ро­зу­мін­ня у тих, від ко­го за­ле­жить до­ля на­шо­го по­пу­ляр­но­го клу­бу. На пре­ве­ли­кий сум, ми сьо­год­ні ба­чи­мо, що фут­больне гос­по­дар­ство краї­ни ве­ли­ке й неке­ро­ване. Чи не кра­ще бу­ло б йо­го розді­ли­ти по рес­пуб­лі­ках?

– На мій по­гляд, мож­ли­ве та­ке прий­нят­тя рі­шен­ня: про­во­ди­ти і рес­пуб­лі­кансь­кі, і все­со­юз­ні фут­боль­ні тур­ніри. Спіл­ка фут­боль­них ліг має ці­ка­ву про­по­зи­цію про ство­рен­ня су­пер­лі­ги, яка доз­во­ляє ре­алі­зу­ва­ти цю ідею. Варіан­ти та­ко­го під­хо­ду про­ду­мані і в київсь­ко­му «Ди­на­мо».

Го­ловне, щоб Вя­че­слав Ко­лос­ков пе­ре­став по­гро­жу­ва­ти «непо­кір­ним рес­пуб­лі­кам» санк­ція­ми ФІФА. Це тіль­ки на­пру­жує об­ста­нов­ку. Тре­ба або пе­ре­ко­на­ти Ко­лос­ко­ва, або за­мі­ни­ти йо­го.

– Нам здаєть­ся, Украї­на має всі мож­ли­во­сті ор­гані­зу­ва­ти свій фут­боль­ний чем­піо­нат. Як ви на це ди­ви­тесь?

– Вва­жаю, ч е мпіо­нат Украї­ни мо­же бу­ти і за­хо­плю­ю­чим, і ефек­тив­ним що­до підг отов­ки г рав­ців ви­со­кої квалі­фіка­ції, ко­манд хо­ро­шо­го кла­су. Нас не слід порів­ню­ва­ти з Грузією і Лит­вою, де теж ба­га­то ці­ка­вих фут­болістів. Пи­тан­ня по­ля­гає тіль­ки в то­му, чи вдасть­ся

до­мог­ти­ся визнан­ня з бо­ку ФІФА. У мене та­ке пе­ред­чут­тя, що цю пробле­му мож­на розв’яза­ти. Але по­спі­ша­ти не вар­то. На­віть рік від­сут­но­сті на арені між­на­род­них зма­гань за­в­дасть силь­но­го уда­ру по українсь­ко­му фут­бо­лу. На­сам­пе­ред роз­бре­дуть­ся най­кра­щі грав­ці…

На этом ин­тер­вью за­кон­чи­лось. Ва­ле­рий Ва­си­лье­вич от­был раз­ви­вать фут­бол Объ­еди­нен­ных Араб­ских Эми­ра­тов, а ки­ев­ское «Ди­на­мо» и его бо­лель­щи­ки оста­лись, что­бы в бли­жай­шие го­ды «на­сла­дить­ся» все­ми «пре­ле­стя­ми» гря­ду­щих пе­ре­мен (и ре­ше­ни­ем тех во­про­сов, о ко­то­рых го­во­рил тре­нер в при­ве­ден­ной бе­се­де). Впе­ре­ди бы­ли тор­же­ство де­мо­кра­тии и сво­бо­ды, но вме­сте с ни­ми и го­ды эко­но­ми­че­ской, по­ли­ти­че­ской, со­ци­аль­ной раз­ру­хи, а как след­ствие – и раз­ру­хи футбольной. От­дель­но и «Ди­на­мо» при­шлось пре­одо­ле­вать соб­ствен­ный кри­зис, по­ста­вив­ший клуб на грань ка­та­стро­фы.

В ито­ге по­на­до­би­лись го­ды, что­бы и наш фут­бол в це­лом, и его то­гдаш­ний флаг­ман сна­ча­ла смог­ли оста­но­вить па­де­ние, а за­тем на­чать дви­же­ние по вос­хо­дя­щей. И, на­вер­ное, за­ко­но­мер­но, что ис­то­рия подъ­ема непо­сред­ствен­но свя­за­на с воз­вра­тив­шим­ся в Укра­и­ну Ва­ле­ри­ем Ва­си­лье­ви­чем.

Ду­мал ли он то­гда, в кон­це 1990-го го­да, о воз­мож­ном воз­вра­ще­нии в род­ной клуб че­рез несколь­ко лет или хоть ко­гда-ни­будь во­об­ще? Уве­рен, что ду­мал. Тем бо­лее, что и в вы­ше­при­ве­ден­ном ин­тер­вью з а мет­но, насколько нераз­рыв­ны­ми для него са­мо­го оста­ва­лись по­ня­тия «Лобановский» и «Ди­на­мо» (Ки­ев). Обра­ти­ли вни­ма­ние на фра­зы: «МИ те­пер не бе­ре­мо», «МИ бу­де­мо від­да­ва­ти», «МИ за­ли­ши­ли­ся», «МИ ви­пла­чує­мо», «НАШ по­се­ред­ник» и т.д? А ведь фор­маль­но это бы­ло уже не его «Ди­на­мо». Да и стра­на со сво­им фут­бо­лом очень ско­ро ста­ла то­же не его – дру­гой. Что, впро­чем, не по­ме­ша­ло тре­не­ру вер­нуть­ся на ро­ди­ну спу­стя шесть лет и уже в аб­со­лют­но но­вых усло­ви­ях со­здать еще од­ну, по­след­нюю из сво­их ве­ли­ких ди­на­мов­ских ко­манд.

лобановский на евро-88

лобановский и его по­мощ­ник алек­сей ми­хай­ли­чен­ко на ска­мей­ке за­пас­ных во вре­мя мат­ча с «Ювен­ту­сом» в ту­рине (1:1). март 1998-го го­да

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.