”Юрія звіль­ни­ли з лі­кар­ні. За­раз при­ймає п’яте­ро па­ці­єн­тів на го­ди­ну”

ДО ДВОХ ТИ­СЯЧ ДО­ЛА­РІВ НА МІ­СЯЦЬ ОТРИ­МУ­ЮТЬ У ШТА­ТАХ НЕ­ЛЕ­ГАЛЬ­НІ ЗАРОБІТЧАНИ

Gazeta po-ukrainsky - - ЛЮДИ - Во­ло­ди­мир ГРИСЮК

Ші­стнад­цять аме­ри­кан­ських шта­тів від­ві­дав сто­ли­чний жур­на­ліст Во­ло­ди­мир МУЛА, 27 ро­ків. 2015-го ви­пу­стив свій пер­ший до­ку­мен­таль­ний фільм ”Аме­ри­кан­ська мрія”. Пи­ше книж­ку про при­го­ди в США.

Як аме­ри­кан­ці став­ля­ться до емі­гран­тів з Укра­ї­ни?

— Там за­раз до­бре роз­рі­зня­ють — укра­ї­нець ти чи ро­сі­я­нин. Бо сю­же­ти про Укра­ї­ну ча­сто з’яв­ля­ю­ться в но­ви­нах, пу­блі­ка­ці­ях у пре­сі, — роз­по­від­ає Во­ло­ди­мир. — Біль­шість чу­ли про Май­дан, ро­сій­ську агре­сію, ане­ксію Кри­му. За­су­джу­ють це. Хо­ча тра­пив­ся якось офі­ці­ант у ка­фе на за­прав­ці. Був за­ци­кле­ним на сво­їй ”аме­ри­кан­ській мрії” — по­ле­ті­ти в ко­смос. Зда­є­ться, на­віть на Мі­сяць. За­оща­джу­вав гро­ші. Та­ким будь-яка роз­мо­ва про Укра­ї­ну — пу­стий звук.

”Аме­ри­кан­ська мрія” для укра­їн­ців Аме­ри­ки — яка во­на?

— По­вер­ну­ти­ся в Укра­ї­ну, якщо тут від­бу­ду­ться змі­ни. Мій фільм по­бу­до­ва­ний на по­до­ро­жі Спо­лу­че­ни­ми Шта­та­ми з дру­го­м­емі­гран­том. Він да­ле­ко­бій­ник. Роз­по­від­ав, як йо­му пра­цю­є­ться. Зі­брав істо­рії ін­ших, пе­ре­ва­жно ро­бо­тяг: тру­бо­про­від­ни­ка, та­кси­ста, вла­сни­ка ма­га­зи­ну сан­те­хні­ки та ке­ра­мі­ки, бу­ді­вель­ни­ка.

Хо­тів філь­мом по­ка­за­ти ре­аль­ний стан справ за оке­а­ном. Вла­сник пе­ру­кар­ні — укра­ї­нець. Пе­ре­їхав у США у кін­ці 1980-х. Ка­же, що Аме­ри­ка то­ді бу­ла ін­ша. А аме­ри­кан­ці ра­ді­ли при­їжджо­му. За­раз та­ко­го не­ма, бо кра­ї­на не справ­ля­є­ться з по­то­ком мі­гран­тів.

В Аме­ри­ці жи­ти не так лег­ко. Укра­їн­ські емі­гран­ти пра­цю­ють офі­ці­ан­та­ми в ка­фе та ре­сто­ра­нах, на бу­дів­ни­цтві, да­ле­ко­бій­ни­ка­ми, пар­ку­ють ав­то­мо­бі­лі. Якщо ти при­їхав без до­ку­мен­тів, мо­жеш не­ле­галь­но вла­шту­ва­ти­ся і отри­му­ва­ти 1,5–2 ти­ся­чі до­ла­рів на мі­сяць. Цих гро­шей у Нью-Йор­ку ви­ста­чить орен­ду­ва­ти квар­ти­ру — 1,2–1,4 ти­ся­чі. Але ба­га­то хто зні­має кім­на­ту за 500–600 до­ла­рів. Ви­тра­ти на їжу — близь­ко 100 до­ла­рів на ти­ждень. Одяг до­сить де­ше­вий. Від­кла­сти мо­жна 800–900 до­ла­рів. Де­хто на­віть мо­ви не вчить. Вла­што­ву­є­ться у ро­сій­сько­мов­них се­ре­до­ви­щах.

Емі­гран­ти бе­ре­жуть свої тра­ди­ції?

— Най­біль­ша укра­їн­ська ді­а­спо­ра укра­їн­ців — в Чи­ка­го. Там є на­ші шко­ли, цер­кви, гур­тки з ру­ко­ді­л­ля і тан­ців, ра­діо, те­ле­ба­че­н­ня. Ді­ють су­бо­тні шко­ли. На­вча­н­ня у них в аме­ри­кан­ських шко­лах за­ра­хо­ву­ють як курс іно­зем­ної мо­ви. Це важ­ко да­є­ться ді­тям емі­гран­тів, які не бу­ли в Укра­ї­ні жо­дно­го ра­зу. Де­хто спри­ймає це за від­бу­вай­ло.

Ба­га­то хто слід­кує за пе­ре­бі­гом по­дій в Укра­ї­ні. Во­лон­те­ри кон­тей­не­ра­ми від­прав­ля­ли до­по­мо­гу. В Пор­тлен­ді що­ти­жня лі­пи­ли ва­ре­ни­ки, при­но­си­ли до цер­кви й про­да­ва­ли аме­ри­кан­цям. Ви­ру­че­ні гро­ші свя­ще­ник віз в Укра­ї­ну, у вій­сько­ві го­спі­та­лі.

Для дру­го­го епі­зо­ду стрі­чки ви спіл­ку­ва­ли­ся зі спів­а­чкою Мі­кою Нью­тон.

— Дру­гий фільм про тих, хто на­ва­жив­ся ри­зи­кну­ти і не про­га­дав. Мі­ці Нью­тон ви­їха­ти в Аме­ри­ку за­про­по­ну­ва­ли пі­сля ”Єв­ро­ба­че­н­ня-2011”. На кон­кур­сі пред­став­ля­ла Укра­ї­ну. Во­на дов­го не роз­ду­му­ва­ла, бо в укра­їн­сько­му шоу-бі­зне­сі кон­ку­рен­ції не­має, му­зи­ку не ро­блять, а ко­пію- ють іно­зем­ців. Під час під­го­тов­ки до кон­кур­су лю­ди з її ото­че­н­ня ба­жа­ли про­ва­ли­ти­ся. Ка­за­ли, що ві­зьме 44-те мі­сце — у кра­що­му ви­пад­ку. Ко­ли зайня­ла че­твер­те, прим­ча­ли в ае­ро­порт із кві­та­ми.

За­раз Мі­ка зні­ма­є­ться в аме­ри­кан­ській ре­кла­мі для ве­ли­ких ком­па­ній. То­рік взя­ла участь у 20 та­ких. Це ви­со­кий по­ка­зник. Аме­ри­кан­ські акто­ри в се­ре­дньо­му зні­ма­ю­ться у 15–16 ро­ли­ках на рік.

Там ні­хто не ди­ви­ться, в яко­му одя­зі ти при­пер­ся на ка­стинг. Від­да­ють пе­ре­ва­гу скром­ним і впев­не­ним у со­бі. Мі­ка пра­цю­ва­ла над со­бою, вчи­ла мо­ву, на­ма­га­ла­ся з го­ло­вою по­ри­ну­ти в аме­ри­кан­ське се­ре­до­ви­ще, щоб по­збу­ти­ся акцен­ту. Пе­ре­йма­ла­ся, що не зро­зу­міє за­пи­тань ре­жи­се­ра, бо аме­ри­кан­ці швид­ко го­во­рять.

Я про­фе­сор, а ви всі дур­ні!

Лі­кар Юрій Мель­ник за­кін­чив Чер­ні­ве­цький уні­вер­си­тет. У Шта­тах ду­же дов­го пе­ре­ква­лі­фі­ко­ву­вав ди­плом. Як зга­ду­вав сам Юр­ко: ”У ме­не ко­жен день був по­не­ді­лок і ко­жен день па­дав дощ. Я йшов у бі­бліо­те­ку і чи­тав книж­ки”. Це три­ва­ло рік. Па­ра­лель­но пра­цю­вав як те­хні­чний пер­со­нал у лі­кар­ні. При­би­рав опе­ра­цій­ні. Ка­же, як­би в рі­дних Чер­нів­цях хтось із ме­ди­ків про це ді­знав­ся, то йо­му бу­ло б со­ром­но. Одно­го дня Юрія звіль­ни­ли. В Аме­ри­ці це стра­шно, бо ба­га­то лю­дей жи­вуть у кре­дит. Юр­ко ри­зи­кнув і за­сну­вав клі­ні­ку з орі­єн­та­ці­єю на укра­їн­ців. За­раз при­ймає на го­ди­ну п’яте­ро па­ці­єн­тів. Ви­тра­чає не біль­ше 12 хви­лин на ко­жно­го.

Ін­ший ге­рой — фі­ло­лог Юрій Шев­чук. Ви­кла­дає укра­їн­ську в Ко­лум­бій­сько­му та Єль­сько­му уні­вер­си­те­тах. Роз­по­вів, що в Аме­ри­ці до сту­ден­тів став­ля­ться з ве­ли­кою по­ва­гою, а не так як у нас: ”Я про­фе­сор, а ви всі дур­ні!”

Якось він по­клав сту­ден­то­ві на пле­че ру­ку. По­ба­чив, що сту­дент цьо­го не сприйняв. Роз­по­вів про си­ту­а­цію ко­ле­зі-аме­ри­кан­цю. Той за­кри­чав: ”Ти що, зду­рів? Тут це спри­йма­ють як се­ксу­аль­не до­ма­га­н­ня!” На на­сту­пно­му за­нят­ті Шев­чу­ку до­ве­ло­ся про­чи­та­ти мі­ні-ле­кцію про те, що в Укра­ї­ні це — нор­маль­но.

Жур­на­ліст і кі­но­ре­жи­сер Во­ло­ди­мир Мула від­ві­дав 24 кра­ї­ни. Зняв цикл те­ле­ре­пор­та­жів про бра­зиль­ське Ріо-де-Жа­ней­ро та до­ку­мен­таль­ний фільм про укра­їн­ців у США

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.