Ви­гра­ли Пу­тін і Ти­мо­шен­ко. Про­гра­ли По­ро­шен­ко, Са­а­ка­шві­лі й Укра­ї­на

ОСЬ І ЗАСВІТИЛАСЯ КРЕМЛІВСЬКА КЛІЄНТЕЛА

Gazeta po-ukrainsky - - ПОГЛЯД - Та­рас ВОЗНЯК, куль­ту­ро­лог

Те, що ста­ло­ся на пун­кті пе­ре­ти­ну кор­до­ну ”Ше­ги­ні” в не­ді­лю, 10 ве­ре­сня, ще не­до­оці­ни­ли. Це не чер­го­ва мі­зан­сце­на ма­пет-шоу укра­їн­сько­го по­лі­ти­ку­му (дав гро­ма­дян­ство — при­зу­пи­нив гро­ма­дян­ство), а на­сту­пний ща­бель де­гра­да­ції дер­жа­ви. За Са­а­ка­шві­лі Укра­ї­ни не ба­чать.

Та­ких ща­блів униз — у на­прям­ку ха­о­су й ко­ла­псу — дер­жа­ва по­до­ла­ла вже не один. Це і ”при­ва­ти­за­ція” її олі­гар­ха­ми на­при­кін­ці 1990-х. Ви­хо­ду не ви­дно.

Це і пра­кти­чно ка­пі­ту­ля­ція дер­жа­ви й, що го­лов­не, на­ро­ду пе­ред ко­ру­пці­єю та її на­слід­ком — ха­бар­ни­цтвом. Ви­хо­ду не ви­дно.

Це і ”уса­мо­стій­не­н­ня” су­до­вої гіл­ки вла­ди в на­прям­ку ”бєз­прє­дє­ла”. Ви­хо­ду не ви­дно.

Це пра­кти­чна ка­пі­ту­ля­ція пе­ред ане­ксі­єю Кри­му. Ви­хо­ду не ви­дно.

Це не­по­слі­дов­ність і, як ре­зуль­тат, без­по­мі­чність Укра­їн­ської дер­жа­ви пе­ред ре­ке­том Крем­ля на оку­по­ва­ній ча­сти­ні Дон­ба­су. Ви­хід при­мар­ний, бо осо­би­ста до­ля Пу­ті­на на­мер­тво прив’яза­на до до­лі ОРДЛО.

Це і час­тко­ва від­мо­ва від по­лі­ти­чної суб’єктно­сті Укра­ї­ни. При ледь не пов­ній па­сив­но­сті по­лі­ти­чно­го кла­су, що скла­да­є­ться з олі­гар­ха­ту і йо­го став­ле­ни­ків, її до­лю ви­рі­шу­ють тре­ті дер­жа­ви — на­віть, якщо їх вва­жа­ти со­ю­зни­ка­ми.

10 ве­ре­сня 2017 ро­ку на пун­кті пе­ре­ти­ну ”Ше­ги­ні” укра­їн­ський по­лі­ти­чний про­ект за­знав чер­го­вої ка­та­стро­фи. На за­хі­дно­му кор­до­ні Укра­ї­ни Пу­тін від­крив Дру­гий фронт.

Він має два ви­мі­ри: вну­трі­шній і зов­ні­шній.

Вну­трі­шній Дру­гий пу­тін­ський фронт уже дав­но окре­сле­ний для лю­дей, які не ли­ше ві­рять укра­їн­ським те­ле­ка­на­лам, яких за три ро­ки вій­ни зно­ву м’яко опа­ну­ва­ли Кремль і ко­ли­шні “ре­гіо­на­ли”. Дру­гий пу- тін­ський фронт — це та клієнтела (клієнтела — фор­ма со­ці­аль­ної за­ле­жно­сті в Ста­ро­дав­ньо­му Ри­мі. — ГПУ), яку він ки­нув 10 ве­ре­сня на про­рив кор­до­ну в Ше­ги­нях. Якщо до­бре при­ди­ви­ти­ся до го­лов­них фі­гу­ран­тів спра­ви, то во­ни ді­ля­ться на дві ка­те­го­рії.

Пер­ша — це дав­ні, вір­ні й ефе­ктив­ні со­ю­зни­ки Пу­ті­на. Най­яскра­ві­ший із них — Юлія Ти­мо­шен­ко. Є ще ряд дрі­бні­шої аген­ту­ри з де­пу­тат­ськи­ми ман­да­та­ми і без них, але з по­лі­ти­чни­ми ам­бі­ці­я­ми мі­кро­лі­де­рів.

Дру­га ка­те­го­рія — це по­лі­ти­чний ”ви­тра­тний ма­те­рі­ал”: по­чи­на­ю­чи з ша­лі­ю­чо­го у ле­згін­ці Мі­хе­і­ла Са­а­ка­шві­лі, і рі­зно­го ро­ду по­лі­ти­чних під­бі­гай­лів і нев­дах, які га­да­ють ви­ман­ти­ти у ко­гось ко­пі­є­чку. А де­які по­пі­дбі­га­ли про­сто по нє­до­ми­слію.

Оче­ви­дно, Пу­ті­на та­ки за­гна­ли в ди­пло­ма­ти­чний і гео­по­лі­ти­чний глу­хий кут. Адже він не ли­ше за­без­пе­чує пів­ні­чно­ко­рей­ців ра­ке­тною та атом­ною те­хні­кою, але й ки­нув під танк свою чи не остан­ню клі­єн­те­лу в Укра­ї­ні.

Най­ці­ка­ві­шим пер­со­на­жем тут є не ко­ли­шній пре­зи­дент Гру­зії і екс-го­ло­ва Оде­ської обла­сної держ­адмі­ні­стра­ції, а тінь, яка за ним сто­я­ла — Юлія Ти­мо­шен­ко. Га­ря­чий гру­зин на­чи­сто за­був, як, хі­хі­ка­ю­чи ра­зом із Вла­ді­мі­ром Вла­ді­мі­ро­ви­чем, во­на ла­дна бу­ла за­кри­ти гор­до­го Мі­хо в пу­тін­сько­му со­ба­ча­тни­ку. Див­на ам­не­зія (осла­бле­н­ня або втра­та пам’яті. — ГПУ). Однак ди­вує не це, а ам­не­зія на­шо­го на­ро­ду.

Всі за­бу­ли, хто під­пи­су­вав у Мо­скві ка­баль­ні для Укра­ї­ни га­зо­ві уго­ди 2008–2009 ро­ків. Во­ни да­ли мо­жли­вість Пу­ті­ну не ли­ше ви­смо­кту­ва­ти з на­шої кра­ї­ни всі ре­сур­си, але ще й ефе­ктив­но зв’язу­ва­ти будь-які са­мо­стій­ни­цькі по­ру­хи.

Та­кож усі за­бу­ли са­бо­таж Юлі­єю Ти­мо­шен­ко як прем’єр-мі­ні­стром зу­силь Укра­ї­ни по отри­ман­ню пла­ну на здо­бу­т­тя член­ства у НАТО. Про­сто цир­ки вла­што­ву­ва­ла на до­го­ду Пу­ті­ну. І до­би­ла­ся, ра­зом з єв­ро­пей­ськи­ми по­лі­ти­чни­ми слі­пця­ми на са­мі­ті у Бу­ха­ре­сті, що Укра­ї­на й Гру­зія не отри­ма­ли пер­спе­кти­ви на здо­бу­т­тя член­ства у Альян­сі. Як ре­зуль­тат — вій­на і оку­па­ція у Гру­зії 2008 ро­ку та в Укра­ї­ні 2014-го. Якщо Київ і мав якісь шан­си отри­ма­ти План дій що­до член­ства в НАТО (ПДЧ) у кві­тні 2008 ро­ку, то пі­сля ві­зи­ту Ти­мо­шен­ко до Брюс­се­ля во­ни роз­та­ну­ли. Її роль у сто­сун­ках Укра­ї­ни з НАТО ма­ло чим від­рі­зня­є­ться від ро­лі Ві­кто­ра Яну­ко­ви­ча. Той від­ві­дав штаб-квар­ти­ру Альян­су во­се­ни 2006-го і зі­рвав отри­ма­н­ня Укра­ї­ною ПДЧ на са­мі­ті в Ри­зі.

Вже май­же за­бу­ли про по­зи­цію Ти­мо­шен­ко на за­сі­дан­ні Ра­ди нац­без­пе­ки та обо­ро­ни в лю­то­му 2014 ро­ку, ко­ли ви­рі­шу­ва­ла­ся до­ля Кри­му. Юлія Во­ло­ди­ми­рів­на то­ді за­яви­ла, що Укра­ї­на по­вин­на вра­ху­ва­ти по­мил­ки екс-пре­зи­ден­та Гру­зії Мі­хе­і­ла Са­а­ка­шві­лі: ”Ми не ма­є­мо пра­ва по­вто­рю­ва­ти йо­го по­мил­ки. То­му за­кли­каю всіх і ко­жно­го сім ра­зів по­ду­ма­ти пе­ред тим, як зро­би­ти хоч один крок. Жо­ден танк не по­ви­нен ви­йти з ка­зар­ми, жо­ден сол­дат не по­ви­нен під­ня­ти зброю, бо це озна­ча­ти­ме про­граш. Ні­я­ко­го во­єн­но­го ста­ну й акти­ві­за­ції на­ших військ! Ми ма­є­мо ста­ти най­більш мир­ною на­ці­єю, про­сто по­во­ди­ти­ся, як го­лу­би ми­ру”. Про це йде­ться в сте­но­гра­мі за­сі­да­н­ня РНБО. За ру­ки три­ма­ла, щоб, не дай Бог, хто не ви­стре­лив. Го­луб­ка ми­ру. Чи Пу­ті­на? По­ми­ля­ла­ся Ти­мо­шен­ко чи пра­цю­ва­ла на Пу­ті­на?

І от те­пер — про­рив укра­їн­сько­го су­ве­ре­ні­те­ту з ти­лу. Бо­ї­мо­ся за наш пів­ні­чний кор­дон — у зв’яз­ку з на­вча­н­ня­ми ”За­пад 2017” у Бі­ло­ру­сі. А ро­сій­ська клієнтела й під­бі­га­ю­чі за нею по­лі­ти­чні дур­ні влу­пи­ли по нень­ці з За­хо­ду.

Ді­я­ми 10 ве­ре­сня Пу­тін дав си­гнал: Укра­ї­на — це дер­жа­ва, що не від­бу­ла­ся і що він мо­же чи­ни­ти на її те­ри­то­рії все, що за­хо­че. В то­му чи­слі, ку­пу­ва­ти ці­лі по­лі­ти­чні си­ли.

Роз­чле­ну­ва­н­ня Укра­ї­ни зі Схо­ду Пу­тін роз­по­чав 2014 ро­ку. А те­пер по­ру­шив су­ве­ре­ні­тет на­шої дер­жа­ви із За­хо­ду. Він не­о­дно­ра­зо­во за­про­шу­вав за обі­дній стіл Угор­щи­ну, Ру­му­нію, Сло­вач­чи­ну і на­віть Поль­щу — від­край­те, мов­ляв, і со­бі по ку­со­чко­ві. Ті, зві­сно, від­мов­ля­ли­ся. Бо ж Єв­ро­со­юз. Нев­до­бно… Однак у де­яких із них зов­сім не мар­гі­наль­ни­ми є си­ли, які не про­ти ско­ри­ста­ти­ся з та­кої про­по­зи­ції Крем­ля. Мо­жли­во, в пер­спе­кти­ві. То­ді, ко­ли клієнтела Пу­ті­на ра­зом із по­лі­ти­чни­ми не­до­ум­ка­ми до­ве­дуть дер­жа­ву до ко­ла­псу. І то­ді хтось бу­де зму­ше­ний — не по­ду­май­те, що по сво­їй во­лі, а з огля­ду на гу­ма­ні­тар­ну ка­та- стро­фу в Укра­ї­ні — взя­ти на се­бе по­лі­ти­чну і адмі­ні­стра­тив­ну чи вій­сько­во-адмі­ні­стра­тив­ну від­по­від­аль­ність за шма­тки дер­жа­ви, що роз­па­да­є­ться. І то­ді й про мо­ви ви­кла­да­н­ня у шко­лах не по­трі­бно бу­де тур­бу­ва­ти­ся. Мо­ви бу­дуть пра­виль­ні. Не по­ду­май­те, що пред­став­ни­ки крем­лів­ської клі­єн­те­ли їздять до Мо­скви на Луб’ян­ку роз­пи­су­ва­ти­ся у ві­до­мо­сті про зар­пла­ту. Ча­сти­на з них отри­му­ють своє у фор­мі пра­ва бу­ти вла­дою в сво­їй кра­ї­ні й гра­бу­ва­ти її. Ча­сти­ну три­ма­ють за гор­ло ком­про­ма­том. А де­ко­го — і пер­шим, і дру­гим.

Пу­ті­на за­гна­ли в ди­пло­ма­ти­чний і гео­по­лі­ти­чний глу­хий кут Жо­ден сол­дат не по­ви­нен під­ня­ти зброю, бо це озна­ча­ти­ме про­граш

До­сить бу­ло по­ди­ви­ти­ся на облич­чя по­пу­тчи­ків, що су­про­во­джу­ва­ли Мі­хо на кор­до­ні і по­тім — у Льво­ві на ”тай­ній ве­че­рі” у го­те­лі ”Ле­о­по­ліс”. Ви­раз стра­ху з них не схо­див. Хто не пов­ний ідіот, той зро­зу­мів, що сів у са­ни, і са­ни по­ле­ті­ли, їх не зу­пи­ниш. Го­лов­не ж, са­ни не ті — пу­тін­ські.

А ще є й ко­ри­сні ідіо­ти, які під на­гля­дом мо­сков­ської аген­ту­ри спо­від­у­ють на­ціо­на­лізм, ко­му­нізм, пра­во­сла­віє чи гре­ко-ка­то­ли­цизм — бу­дьщо. Го­лов­не, щоб по­го­ни­чі цьо­го ста­да, як на ”Ше­ги­нях”, гна­ли йо­го у пра­виль­но­му на­прям­ку.

До ко­ри­сних від­но­шу й Мі­хо. Йо­го ви­ко­ри­ста­ли в тем­ну, та ще й хто! А він і ра­дий. Ну що по­ро­биш — азар­тний хло­пець. І без­дум­ний.

Най­біль­ше ди­ві­ден­дів — зві­сно, пі­сля Пу­ті­на — 10 ве­ре­сня здо­бу­ла Юлія Ти­мо­шен­ко. Бо що гір­ше бу­де в Укра­ї­ні, тим біль­ше у неї шан­сів опа­ну­ва­ти кра­ї­ною.

А що ж ма­є­мо з дру­го­го бо­ку — вла­ди і По­ро­шен­ка?

В да­но­му ви­пад­ку Пу­тін з Юлею пе­ре­гра­ли вла­ду, во­на ж — По­ро­шен­ко. Бо зму­си­ли їх ре­а­гу­ва­ти, а не ве­сти гру. І тут ви­ни­кає ба­га­то за­пи­тань до тих, хто фор­мує по­ря­док ден­ний укра­їн­ської по­лі­ти­ки, хто ра­дить пре­зи­ден­ту. 10 ве­ре­сня во­ни за­зна­ли по­раз­ки. Про­грав і Са­а­ка­шві­лі. Й про­гра­ла Укра­ї­на. Плюс хі­ба в то­му, що засвітилася кремлівська клієнтела. Пе­ре­чи­слю­ва­ти по­і­мен­но ки­ну­тих Пу­ті­ним у то­пку ро­сій­сько­го па­ро­во­за не бу­ду. Пе­ре­ди­ві­ться ка­дри ці­єї про­во­ка­ції — там всі є. Об­щєє по­стро­є­ніє, так би мо­ви­ти.

Але укра­їн­сько­му на­ро­до­ві не до то­го. Час ко­па­ти кар­то­плю.

Ко­ли­шній пре­зи­дент Гру­зії та екс-го­ло­ва Оде­ської обла­сної адмі­ні­стра­ції Мі­хе­іл Са­а­ка­шві­лі (у тем­но­му піджа­ку вго­рі лі­во­руч) із при­хиль­ни­ка­ми 10 ве­ре­сня про­ри­ва­ю­ться до кон­троль­но-про­пу­скно­го пун­кту на укра­їн­сько-поль­сько­му кор­до­ні в Ше­ги­ні

Прем’єр-мі­ністр Укра­ї­ни Юлія Ти­мо­шен­ко з то­ді­шнім го­ло­вою уря­ду Ро­сії Во­ло­ди­ми­ром Пу­ті­ним зу­стрі­ча­ю­ться в під­мо­сков­но­му по­мі­сті Но­во-Ога­рьо­во 2 жов­тня 2008 ро­ку. Обго­во­рю­ють по­став­ки в Укра­ї­ну при­ро­дно­го га­зу

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.