”Ма­ма від­мов­ля­ла ліз­ти в це. За­раз під­три­мує”

СТАРШОКЛАСНИКА СЕР­ГІЯ ЧАГАРОВА НАЗИВАЮТЬ СІЛЬСЬКИМ ҐОНҐАДЗЕ

Gazeta po-ukrainsky - - ЛЮДИ - Ан­на БАЛАКИР

— На ви­пу­ску з 9-го кла­су до ме­не пі­ді­йшла пер­ша вчи­тель­ка і ска­за­ла: ”Я пе­ре­гля­да­ла тво­ри. Ти на­пи­сав: ”Хо­чу до­по­ма­га­ти лю­дям”. Мо­же, це бу­ло зна­ком, — го­во­рить Сер­гій ЧАГАРОВ, 16 ро­ків. 11-кла­сник жи­ве у Га­тно­му Ки­є­во-Свя­то­шин­сько­го ра­йо­ну. Остан­ній рік роз­слі­дує не­за­кон­ні за­бу­до­ви в се­лі. Пи­ше скар­ги в про­ку­ра­ту­ру.

Га­тне має 3 тис. на­се­ле­н­ня. До ньо­го від най­ближ­чо­го ме­тро їду мар­шру­ткою з 10 хв. Уздовж Оде­ської тра­си ми­на­є­мо ре­сто­ра­ни та щи­ти з ре­кла­мою су­ча­сних жи­тло­вих ком­пле­ксів у нав­ко­ли­шніх се­лах.

Сер­гія Чагарова зу­стрі­чаю на ав­то­бу­сній зу­пин­ці бі­ля гі­пер­мар­ке­ту. Він не­смі­ли­во по­смі­ха­є­ться. Має чу­ба со­лом’яно­го ко­льо­ру й сі­рі очі. Про­по­нує по­го­во­ри­ти в ка­фе у тор­го­вель­но­му цен­трі.

На дру­го­му по­вер­сі сі­да­є­мо за сто­лик із м’яки­ми ди­ва­на­ми. Сер­гій шмор­гає но­сом і ка­шляє, очі по­чер­во­ні­ли — дру­гий день хво­ріє, має тем­пе­ра­ту­ру. Хо­чу при­го­сти­ти га­ря­чим ча­єм. Хло­пець ні­яко­віє й від­мов­ля­є­ться.

— 2015-го в нас по­ча­ли го­ту­ва­ти зем­лю під бу­дів­ни­цтво жи­тло­во­го ком­пле­ксу ”Озер­ний гай”. Це 48 ге­кта­рів осо­бли­во цін­них зе­мель на бе­ре­зі озе­ра. Там я про­вів пів­жи­т­тя — хо­див ку­па­ти­ся, гу­ля­ли з дру­зя­ми. Те­пер не мо­жу ту­ди віль­но по­тра­пи­ти — сто­їть пар­кан і шла­гба­ум, — Сер­гій го­во­рить ти­хо й не­ква­пно. Про­тя­гом го­ди­ни роз­мо­ви не змі­нює по­зи — три­має зі­бра­но ко­лі­на, на них по­клав при­ти­сну­ті до бо­ків ру­ки.

— То­ді крім ме­не це ні­ко­го не обу­рю­ва­ло, — про­дов­жує. — Удо­ма про про­бле­му не го­во­ри­ли. Став сам ці­ка­ви­ти­ся, як зем­ля пе­ре­йшла у вла­сність за­бу­дов­ни­ка. Як умів, пи­сав за­пи­ти в сіль­ську ра­ду, в суд. Сіль­ська вла­да не від­по­ві­ла, бо не­пов­но­лі­тній, по­ясню­ва­ли.

Від мі­сце­вої акти­віс­тки ді­знав­ся, що 2007-го сіль­ра­да прийня­ла рі­ше­н­ня пе­ре­да­ти в орен­ду зем­лі та до­зво­ли­ти їх за­бу­до­ву­ва­ти.

По­чав шу­ка­ти ін­фор­ма­цію, як по­вер­ну­ти ді­лян­ку. Бі­гав по дер­жав­них цен­трах без­пла­тної пра­во­вої до­по­мо­ги. Бе­зре­зуль­та­тно. Пи­сав у всі ві­до­мі ан­ти­ко­ру­пцій­ні ор­га­ні­за­ції — ”Тран­спа­рен­сі Ін­тер­нейшнл”, ”Че­сно”. По­ра­ди­ли скар­жи­ти­ся до упов­но­ва­же­но­го пре­зи­ден­та з прав лю­ди­ни. Там ме­ні до­по­мо­гли від­кри­ти адмі­ні­стра­тив­не про­ва­дже­н­ня на сіль­сько­го го­ло­ву, по­ка­за­ли, як пи­шу­ться до­ку­мен­ти. Це за­ря­ди­ло.

Пів­ро­ку пе­ре­пи­су­вав­ся з про­ку­ра­ту­рою Ки­їв­ської обла­сті та Ге­не­раль­ною. Усі ка­за­ли, що ні­чо­го в ме­не не ви­йде. А я до­бив­ся су­ду.

Вам по­гро­жу­ва­ли?

— При­хо­ди­ли СМСки від одно­го з чле­нів ви­кон­ко­му, що ме­не за­бе­руть в ко­ло­нію. Пи­са­ли, що я Ґонґадзе на рів­ні се­ла. Що ма­тір по­збав­лять ба­тьків­ських прав, а ме­не від­прав­лять у дур­дом. (Не­що­дав­но ма­те­рі Сер­гія при­йшов лист від слу­жби ді­тей та сім’ї про пе­ре­вір­ку ви­ко­на­н­ня нею ба­тьків­ських обов’яз­ків. — ГПУ).

Ба­тька зви­ну­ва­ти­ли, ні­би не­за­кон­но за­хо­пив зе­мель­ну ді­лян­ку. У кін­ці йо­го го­ро­ду є те­ри­то­рія, яку у 2000-х моя сім’я за­си­па­ла, бо там був ве­ли­кий смі­тник. У ті ча­си ми по-вся­ко­му до­по­ма­га­ли сіль­ській ра­ді. Ма­ма ще отри­ма­ла по­дя­ку за фі­нан­су­ва­н­ня по­треб се­ла. У ці за­слу­ги та­кож вклю­чи­ли при­бра­ний смі­тник. Те­пер це на­зва­ли за­хо­пле­н­ням те­ри­то­рії.

З ки­ше­ні ”кен­гу­ру­шки” Сер­гій ді­стає смар­тфон.

— Сю­ди за­пи­сав усі свої роз­мо­ви з на­ши­ми де­пу­та­та­ми, — сту­кає паль­цем по те­ле­фо­ну в лі­вій ру­ці. — Ці­єї зи­ми за­сту­пник сіль­сько­го го­ло­ви за­про­сив ме­не до ка­бі­не­ту. Він 15 ро­ків пра­цю­вав у пра­во­охо­рон­них ор­га­нах. По­чав роз­ка­зу­ва­ти, що не тим за­йма­ю­ся у сво­є­му ві­ці. Що в ме­не ки­шка тон­ка.

Під час роз­мо­ви ме­не тро­шки тря­сло від хви­лю­ва­н­ня. Та й усе. Ко­го там бо­я­ти­ся? Вас ви­хо­ву­ва­ли ні­ко­го не бо­я­ти­ся?

— Ні­хто так не ви­хо­ву­вав. У ме­не всі в ро­ди­ні до­брі, але не актив­ні. Ма­ма спер­шу від­мов­ля­ла ліз­ти в це. За­раз під­три­мує. Я її не пе­ре­ко­ну­вав. До неї жи­те­лі се­ла під­хо­ди­ли й роз­ка­зу­ва­ли.

Ка­за­ли, що ви мо­ло­дець?

— Ой, тіль­ки не ка­жіть так, — Сер­гій чер­во­ніє. — Я не лю­блю ви­сту­па­ти, не вмію під­бу­рю­ва­ти лю­дей. Мо­жу тіль­ки сво­єї пи­са­ни­ною бо­ро­ти­ся. Ви­кла­даю ін­фор­ма­цію в со­цме­ре­жах, ли­сту­ю­ся з дер­жав­ни­ми уста­но­ва­ми. Із сіль­ськи­ми акти­ві­ста­ми зби­ра­є­мо­ся раз на пів­ро­ку. Ре­шту ча­су спіл­ку­є­мо­ся че­рез ін­тер­нет, по те­ле­фо­ну.

13 ли­пня Сер­гій Чагаров звер­нув­ся у по­лі­цію. На за­сі­дан­ні сіль­ської ра­ди йому по­гро­жу­вав де­пу­тат ра­йон­ної ра­ди від ”Бло­ку Пе­тра По­ро­шен­ка” Оле­ксандр Па­ла­мар­чук. Пе­ред цим хло­пець роз­кри­ти­ку­вав у со­цме­ре­жі фо­то­гра­фії чо­ло­ві­ка. Той по­ка­зав, як від­по­чи­ває з дру­жи­ною на Маль­ді­вах, від­ві­дує най­до­рож­чий ні­чний клуб Оде­си та ви­на­ймає вер­то­літ, щоб про­ле­ті­ти над Бро­ва­ра­ми.

— Я й до цьо­го йо­го не­до­лю­блю­вав, — го­во­рить Сер­гій. — Під час мі­сце­вих ви­бо­рів 2015-го він під­кла­дав пал­ки в ко­ле­са кон­ку­рен­ту — гро­мад­сько­му акти­ві­сту Оле­ксан­дру Ба­хму­то­ву. Він теж су­ди­ться за не­за­кон­ні пе­ре­да­чі зе­мель.

По­тім Па­ла­мар­чук пе­ред гро­ма­дою ви­го­ро­джу­вав мі­сце­ву вла­ду, яка до­по­ма­гає де­ри­ба­ни­ти на­ші зем­лі. Я прив­се­люд- но йому пе­ре­чив. А тут ра­птом по­ба­чив у йо­го ”Ін­ста­гра­мі” фо­то­гра­фії з жін­кою під час від­по­чин­ку. Ви­я­ви­ло­ся, во­на ще й з ро­сій­ським гро­ма­дян­ством. Я прин­ци­по­вий у цьо­му. Теж хо­чу у Пє­тєр­бург по­їха­ти, мо­же. Але не за­раз.

Про ши­кар­не жи­т­тя під час вій­ни на­пи­сав у со­цме­ре­жі. Пі­сля цьо­го при­йшов на за­сі­да­н­ня сіль­ської ра­ди. Там ме­не по­ба­чив Па­ла­мар­чук. Пі­ді­йшов, взяв за ву­хо і під­няв. По­тім схва­тив за шию, по­чав тря­сти. Ска­зав: ”Чу­ма при­ща­ва, хто ти та­кий роз­ка­зу­ва­ти, маю я пра­во від­по­чи­ва­ти чи ні? Не ули­бай­ся, бо твоя улиб­ка за­раз упа­де”.

По­тім до ме­не пі­ді­йшов йо­го брат Ігор, член ви­кон­ко­му та адво­кат сіль­ської ра­ди, дав ля­па­са.

Я ви­кли­кав по­лі­цію. Ті ска­за­ли, що я не­пов­но­лі­тній і без ба­тьків пи­са­ти за­яву не мо­жу. Її скла­ли ін­ші акти­ві­сти зі свід­ків.

Зго­дом ми ви­ба­чи­ли­ся один пе­ред одним. Ме­ні не по­трі­бно бу­ло йо­го жін­ку в це вплу­ту­ва­ти.

Па­ла­мар­чу­ка ви­клю­чи­ли з пар­тії. Але кайф я отри­маю хі­ба то­ді, ко­ли йому вру­чать пі­до­зру від про­ку­ра­ту­ри. По­са­ди­ти не по­са­дять. Але якщо суд йому ви­пи­ше хо­ча б штраф, бу­ти де­пу­та­том він не змо­же.

Чо­му ви пі­шли про­ти чи­нов­ни­ків?

— Во­ни там усі кра­дуть. Не мо­жу ба­чи­ти, як хтось не має що їсти, а ін­ші на них на­жи­ва­ю­ться.

Пі­ді­йшов, узяв за ву­хо і під­няв

Сер­гій Чагаров у се­лі Га­тне бі­ля Ки­є­ва по­ка­зує на ого­ро­дже­ну зе­ле­ним пар­ка­ном те­ри­то­рію: ”Це зем­лі Ін­сти­ту­ту аграр­них на­ук. У змо­ві з йо­го ке­рів­ни­цтвом, рай­ра­дою і де­пу­та­та­ми се­ла йде де­ри­бан ді­лян­ки. Що­до цьо­го На­ціо­наль­не ан­ти­ко­ру­пцїй­не бю­ро Укра­ї­ни від­кри­ло кри­мі­наль­ну спра­ву”

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.