”Бі­га­ти по во­ді мо­жна. Але тре­ба ство­ри­ти від­по­від­ні умо­ви”

НА ОСТРОВІ БІРЮЧИЙ ПРО­ВЕ­ЛИ МИСТЕЦЬКУ АКЦІЮ

Gazeta po-ukrainsky - - КУЛЬТУРА - Ган­на ЩОКАНЬ

— Як­би не знав, що я на Бі­рю­чо­му — по­ду­мав би, го­ра бу­ді­вель­но­го не­по­тре­бу. А це ін­ста­ля­ція че­сько­го ми­тця Яна Здво­ра­ка. Ство­рив її з ві­кон, две­рей, шма­тків сті­ни. Хо­че про­сте­жи­ти, як змі­ню­ю­ться ре­чі під впли­вом ча­су, — го­во­рить ху­до­жник 27-рі­чний Гнат СОЛОМКО. По­ка­зує з ма­ши­ни на ве­ли­кі де­рев’яні ра­ми пра­во­руч від до­ро­ги.

Їде­мо на між­на­ро­дний сим­по­зі­ум су­ча­сно­го ми­сте­цтва. 12-й рік від­бу­ва­є­ться на пів­остро­ві Бірючий в Азов­сько­му мо­рі. Єди­ний спо­сіб ді­ста­ти­ся — вла­сне ав­то чи по­пу­тка. Мі­сце­вий єгер на ”Ла­но­сі” пі­ді­брав нас у се­ли­щі Сте­пок Акі­мов­сько­го ра­йо­ну на Хер­сон­щи­ні.

Уча­сни­ки сим­по­зі­у­му жи­вуть на ра­дян­ській ба­зі ”Зо­ло­тий бе­рег”. Це не­ве­ли­кі де­рев’яні бу­дин­ки. В дво­по­вер­хо­вій це­гля­ній ко­ли­шній їдаль­ні роз­та­шо­ва­ні май­стер­ні.

— Остан­нім ча­сом те­ри­то­рію по­ча­ли актив­но ви­ку­по­ву­ва­ти. Осо­бли­во пі­сля то­го, як за­бра­ли Крим. Тут чи­сте мо­ре, але не­зру­чно доби­ра­ти­ся, — роз­по­від­ає спів­ор­га­ні­за­тор сим­по­зі­у­му Оле­на Спе­ран­ська, 31 рік. — По­пу­ляр­ним Бірючий став і че­рез те, що про­во­ди­мо ми­сте­цькі акції. Те­пер у ве­ре­сні, як за­вер­шу­є­ться се­зон, ли­ше й чу­ти, як гу­дуть бу­ді­вель­ни­ки.

За­ли­ша­є­мо ре­чі та йде­мо до май­сте­рень із ди­зай­не­ром Ана­ста­сі­єю Мі­хе­єн­ко. Там за­ти­шно, прохо­ло­дно. При вхо­ді — пла­кат, сти­лі­зо­ва­ний під ра­дян­ський: ”Ху­до­жни­ку! Перш, ніж взя­ти до рук пен­зля — до­бре по­ду­май, на­хрі­на?”

У кім­на­ті — ки­їв­ський ху­до­жник 53-рі­чний Вла­ди­слав Ше­ре­шев­ський.

За­про­шує по­ди­ви­ти­ся се­рію ро­біт, що ство­рив за п’ять днів на Бі­рю­чо­му. Всі — на мор­ську те­ма­ти­ку. Три­має пен­зля, ви­ти­рає ру­ки об чер­во­ну фут­бол­ку. На жи­во­ті — рі­зно­ко­льо­ро­ві пля­ми від фар­би.

— Хо­тів по­пра­цю­ва­ти по­руч із юни­ми ко­ле­га­ми, ”на­пи­ти­ся мо­ло­дої кро­ві”, — ка­же Ше­ре­шев­ський. — До­ки во­ни до­їха­ли, я 10 кар­тин на­ма­лю­вав. Зу­стрі­ча­є­мо мо­ло­дих те­пер ли­ше в ба­рі. Але ми з Ма­тві­єм Вайс­бер­гом дов­го ве­чо­ра­ми не си­ди­мо.

— Ба­чи­ли, ви фо­то в со­цме­ре­жах ви­кла­да­є­те, як удо­сві­та бі­га­є­те бе­ре­гом моря, — го­во­рить Ана­ста­сія Мі­хе­єн­ко, 34 ро­ки.

— Лі­та­є­мо з Вайс­бер­гом, як пта­хи, — від­по­від­ає Ше­ре­шев­ський. — А якщо вве­че­рі, як сви­ня — то зран­ку, як пта­ха, не ви­йде.

Пі­сля за­клю­чної акції на Бі­рю­чо­му Вла­ди­слав Ше­ре­шев­ський від­пра­вить кар­ти­ни по­штою до Ки­є­ва на пер­со­наль­ну ви­став­ку. Від­кри­ють на­сту­пно­го мі­ся­ця в ки­їв­ській га­ле­реї ”Бі­лий світ”.

Ху­до­жник 58-рі­чний Ма­твій Вайс­берг ме­шкає із Вла­ди­сла­вом Ше­ре­шев­ським у одно­му бу­дин­ку в Ки­є­ві. Дружать май­же 20 ро­ків. По­їхав на сим­по­зі­ум за ком­па­нію.

За­во­дить нас до май­стер­ні. На сті­нах — аква­ре­лі із кра­є­ви­да­ми Бі­рю­чо­го.

— Ма­люю вдо­сві­та і вве­че­рі на пля­жі. Під­хо­дять від­по­чи­валь­ни­ки, роз­див­ля­ю­ться. Кіль­ка ра­зів про­си­ли на­ма­лю­ва­ти порт­ре­ти ді­тей. По­го­джу­ю­ся. Про­шу, що­би при­хо­ди­ли вве­че­рі — при­єм­ні­ше сві­тло. Ди­ву­ю­ться, що не бе­ру за це гро­шей.

На обід іде­мо до ”Бі­рюк-ба­ру”. Зу­стрі­ча­є­мо ки­їв­сько­го скуль­пто­ра На­за­ра БІ­ЛИ­КА, 38 ро­ків. Пра­во­руч від до­ро­ги — йо­го ро­бо­та. Граль­ні ко­сті пів­ме­тра зав­ви­шки.

— Має на­зву ”Ви­пад­ко­во­сті”, — по­яснює На­зар Бі­лик. — Хтось за­ли­шив бе­тон­ні па­лі під май­бу­тній бу­ди­нок. Во­ни зда­ли­ся ме­ні ху­до­жні­ми. Роз­фар­бу­вав їх так, ні­би хтось ки­нув граль­ні ко­сті. Ро­бо­та — про не­ви­пад­ко­ві ви­пад­ко­во­сті в жит­ті ко­жно­го з нас.

На­зар Бі­лик при­їздить на Бірючий п’ять ро­ків по­спіль.

— Ро­бо­ту, що вва­жаю пев­ним ”ета­пом твор­чо­сті”, теж ство­рив тут, — про­дов­жує Бі­лик. — 2014го пі­сля оку­па­ції Кри­му й Дон­ба­су вста­но­вив по­над бе­ре­гом ме- та­ле­ві роз­ді­ло­ві зна­ки — ”ла­пки”. Спро­бу­вав під­да­ти сум­ні­ву кра­су при­ро­ди, не­бо, те­пле мо­ре, пляж, увесь мир­ний ритм жи­т­тя. Адже бу­кваль­но за 200 кі­ло­ме­трів від мі­сця на­шо­го сим­по­зі­у­му йде вій­на. І вся без­тур­бо­тність на­шо­го ста­но­ви­ща від­но­сна. Пи­та­є­мо, що ство­рив на сим­по­зі­у­мі цьо­го­річ. — За­вер­шую куб із по­лі­е­фір­ної смо­ли, — ка­же На­зар Бі­лик, до­пи­ва­ю­чи ка­ву. — Все­ре­ди­ні пла­сти­ку мор­ські хви­лі. На­звав ро­бо­ту ”Хо­ді­н­ня по во­ді”. Звер­та­ю­ся до бі­блій­ної опо­віді про чу­до. Остан­нім ча­сом ми все рід­ше вжи­ва­є­мо це сло­во.

За­по­різь­кий ху­до­жник 59-рі­чний Во­ло­ди­мир ГУЛІЧ пе­ре­ма­льо­вує з план­ше­та вла­сну скуль­пту­ру.

— Зро­бив її зі смі­т­тя, що зі­бра­ли на мі­сце­вій ко­сі, — роз­по­від­ає Гуліч. — Ми роз­сор­ту­ва­ли 100 мі­шків від­хо­дів. Для про­е­кту зна­до­би­ли­ся два. Ма­ли про­бле­ми з ко­му­наль­ни­ми слу­жба­ми, що­би ви­вез­ти не­по­тріб.

12 ро­ків то­му Гуліч ра­зом із ки­їв­ським бі­зне­сме­ном Ген­на­ді­єм Ко­зу­бом за­сну­вав сим­по­зі­ум на Бі­рю­чо­му. До цьо­го про­бу­ва­ли ро­би­ти фе­сти­валь на острові Хор­ти­ця в За­по­ріж­жі.

— Між­на­ро­дний сим­по­зі­ум — це нор­маль­на пра­кти­ка у всьо­му сві­ті, — про­дов­жує Во­ло­ди­мир Гуліч. — У ча­си ”за­стою” бу­ла твор­ча да­ча ”Рє­пі­на” в Твер­ській обла­сті Ро­сії. Ту­ди по­тра­пля­ли че­рез Спіл­ку ху­до­жни­ків. Якщо їха­ли пей­за­жи­сти, ні­хто ін­ший не міг по­тра­пи­ти. Я обу­рю­вав­ся: ”Якщо ху­до­жню ака­де­мію за­кін­чив, то як ду­ма­є­те, пей­заж по­ду­жаю?” Не пу­ска­ли. На Бі­рю­чо­му ху­до­жни­ки рі­зних на­прям­ків мо­жуть ді­ли­ти­ся до­сві­дом, пра- цю­ва­ти в не­фор­маль­ній об­ста­нов­ці. Та­ке спіл­ку­ва­н­ня впли­ну­ло на мою твор­чість. По­чав пра­цю­ва­ти з су­ча­сни­ми те­хні­ка­ми, за­йма­ти­ся ме­ді­а­ар­том.

Уве­че­рі ху­до­жни­ки зби­ра­ю­ться на пля­жі. Гра­ють ді-джеї. На пі­ску си­дить іта­лій­ський ми­тець Фран­ко Арі­а­у­до. Він ви­га­дав те­му цьо­го­рі­чно­го сим­по­зі­у­му — ”Біг по во­ді”.

Ди­ву­ю­ться, що не бе­ру за це гро­шей

— До­слі­джую не­зви­чні ви­ди спор­ту, — ка­же 38-рі­чний Арі­а­у­до. — Я ви­зна­чив, бі­га­ти по во­ді — мо­жли­во. Не­об­хі­дно ли­ше ство­ри­ти від­по­від­ні умо­ви. Зро­бив кре­сле­н­ня тре­на­же­ра. До­ро­блю йо­го тут, на Бі­рю­чо­му. Хо­чу по­ка­за­ти: не­мо­жли­ві на пер­ший погляд ре­чі на­справ­ді мо­жна вті­ли­ти. Го­лов­не — хо­ті­ти цьо­го.

Цьо­го­річ на сим­по­зі­ум су­ча­сно­го ми­сте­цтва ”Бірючий” при­їха­ли З0 ми­тців з Укра­ї­ни, Ро­сії, Іта­лії, Ні­меч­чи­ни.

Іта­лій­ський ми­тець-до­слі­дник Фран­ко Арі­а­у­до ви­про­бо­вує тре­на­жер для бі­га­н­ня по во­ді на ли­ма­ні бі­ля пів­остро­ва Бірючий на Хер­сон­щи­ні. Ство­рив при­лад для Між­на­ро­дно­го сим­по­зі­у­му су­ча­сно­го ми­сте­цтва Бірючий-2017

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.