Під час по­ло­гів хло­пчи­ку пе­ре­да­ви­ло гор­ло

ГА­ЛИ­НА УЛАЄВА БІ­ГАЄ МАРАФОНИ З ХВОРИМ СИ­НОМ

Gazeta po-ukrainsky - - ЛЮДИ - Лю­бов КАРНАРУК

— Все­гда счи­та­ла, что это у ко­го-то пло­хо. А у ме­ня все­гда все бу­дет хо­ро­шо. По­ка Са­ша не ро­дил­ся 7-ме­ся­чным с дет­ским це­ре­браль­ным па­ра­ли­чом. На­у­чи­лась с этим жить, — ка­же 52-рі­чна Га­ли­на УЛАЄВА з Лу­цька. Має си­на-ін­ва­лі­да Оле­ксан­дра, 15 ро­ків. Із віз­ком і ди­ти­ною що­дня ро­бить ран­ко­ві про­біж­ки.

— Зай­ня­ти­ся бі­гом умо­вив стар­ший син Ан­дрій, — роз­по­від­ає Га­ли­на Оле­ксан­дрів­на. — П’ять ро­ків то­му по­їха­ли з ним за­би­ра­ти мою ма­тір із Ро­сії. Там по­хо­ва­ні всі ро­ди­чі. Бу­ло шкода за­ли­ша­ти мо­ги­ли рі­дних. По­стій­но ду­ма­ла, чи пра­виль­но зро­би­ла. І тут Ан­дрій ка­же: ”Мам, ти ж дав­но хо­ті­ла бі­га­ти. Да­вай ра­зом зі мною. І пе­ре­клю­чи­шся від цих ду­мок”.

Пер­ший раз по­до­ла­ла кі­ло­метр. По­ча­ла що­ран­ку вста­ва­ти й біг­ти. А по­тім у цер­кві, яку з Са­шею від­ві­ду­є­мо, за­про­по­ну­ва­ли спор­тив­ну ко­ля­ску. Во­на ши­ро­ка й ве­ли­ка.

Так по­ча­ли­ся ран­ко­ві про­біж­ки з си­ном. Що­ра­зу зно­шу йо­го у віз­ку з тре­тьо­го по­вер­ху на­шо­го гур­то­жи­тку. І бі­жи­мо ву­ли­ця­ми. В хо­ло­дну по­ру бі­гаю са­ма. То­ді від­чу­ваю, що чо­гось у ру­ках бра­кує. А пе­ре­хо­жі за­пи­ту­ють: ”Де ваш хло­пчик?” — ”У від­пус­тці до ве­сни”, — від­по­від­аю.

То­рік Га­ли­на Улаєва з си­ном взя­ли участь у на­пів­ма­ра­фо­ні в Ки­є­ві. У ньо­му бі­гли по­над 6 тис. уча­сни­ків із 49 кра­їн.

— Усю ніч не спа­ла, хви­лю­ва­ла­ся, — го­во­рить Га­ли­на Оле­ксан­дрів­на. — По­їха­ли ра­зом із чо­ло­ві­ком. По­зна­йо­ми­ли­ся з бі­ло­ру­ською ко­ман­дою з та­ки­ми ж ді­тьми. Во­ни для нас ста­ли на­тхнен­ни­ка­ми.

Лив дощ. На ко­ля­сці не бу­ло на­кри­т­тя. Ми Са­шу за­гор­ну­ли в до­що­вик. А са­мі так бі­гли 10 кі­ло­ме­трів. Одна дів­чи­на пі­ді­йшла й ка­же: ”Ду­ма­ла зійти з ди­стан­ції. А як по­ба­чи­ла вас із ко­ля­скою, по­бі­гла да­лі”.

З Са­шею бра­ла участь у бла­го­дій­но­му за­бі­го­ві в Лу­цьку — зби­ра­ли гро­ші хво­рій дів­чин­ці. Те­пер пла­ну­є­мо по­до­ла­ти ди­стан­цію в 21 кі­ло­метр.

Не зда­ти­ся до­по­мо­гла істо­рія аме­ри­кан­ців — бать- ка Ді­ка й си­на Рі­ка. Во­ни один одно­му вря­ту­ва­ли жи­т­тя.

По­над 40 ро­ків то­му в сім’ї Ді­ка та Джу­ді Хой­тів на­ро­див­ся хло­пчик. Під час по­ло­гів йо­му пе­ре­да­ви­ло гор­ло, по­шко­ди­ло мо­зок. Син бу­де ово- чем, ска­за­ли лі­ка­рі. У 9 мі­ся­ців ра­ди­ли за­ли­ши­ти Рі­ка у при­тул­ку. Хой­ти не по­го­ди­ли­ся.

У 11 ро­ків по­ве­зли си­на в один з уні­вер­си­те­тів. Хо­ті­ли, щоб при­ду­ма­ли щось, аби він міг спіл­ку­ва­ти­ся. Там роз­ве­ли ру­ка­ми. Мов­ляв, в йо­го моз­ку нічого не від­бу­ва­є­ться. Дік не по­го­див­ся. Ка­же на­у­ков­цям: ”Роз­ка­жіть йо­му анек­дот”. Роз­по­ві­ли. Хло­пчик за­смі­яв­ся. От­же, йо­го мо­зок спри­ймав ін­фор­ма­цію.

По­тім хтось по­ра­див ба­тькам спро­бу­ва­ти три­а­тлон. І в Рі­ка ви­йшло. З ба­тьком про­йшов по­над 200 ма­ра­фо­нів із три­а­тло­ну — ра­зом бі­жать, пли­вуть і їдуть ве­ло­си­пе­дом. Чо­ти­ри з них три­ва­ли по 15 го­дин на Га­ва­ях.

Під час одно­го про­бі­гу в Ді­ка став­ся ін­фаркт. Як­би не тре­ну­вав­ся з си­ном і не чу­до­ва фор­ма, по­мер би 15 ро­ків то­му, го­во­ри­ли лі­ка­рі. Бо одна з йо­го ар­те­рій за­ку­по­ри­ла­ся на 95 від­со­тків, — ка­же Га­ли­на Улаєва.

Во­на ви­ро­сла в ро­сій­ській Са­ма­рі. В Укра­ї­ну пе­ре­їха­ла з пер­шим чо­ло­ві­ком-вій­сько­вим.

— Про­жи­ли ра­зом ві­сім ро­ків, — про­дов­жує. — На­ро­ди­ла Ан­дрія. Йо­му 24 ро­ки. Жи­ве в Ки­є­ві, одру­же­ний.

Дру­гий чо­ло­вік — теж вій­сько­вий. Слу­жить ми­ро­твор­цем у Лі­бе­рії. Зва­жи­ли­ся на ди­ти­ну, ко­ли отри­ма­ли гур­то­жи­ток і бу­ла ста­біль­на зар­пла­та. Те­пер во­зи­мо си­на на лі­ку­ва­н­ня, ре­а­бі­лі­та­цію. Ру­ка­ми так нічого й не мо­же ро­би­ти. Го­во­рить ”ма­ма”, ”па­па”, ”Во­ва”, ”ам” і ще де­які сло­ва. Але ро­зу­міє все. Лю­бить по­до­ро­жу­ва­ти. У кві­тні ви­рі­ши­ли зро­би­ти си­ну по­да­ру­нок на 15-річ­чя — по­вез­ти за кор­дон. Спо­ча­тку ду­ма­ли про Ізра­їль. Але там усе до­ро­го. Взя­ли пу­тів­ку на ти­ждень у Єги­пет. Нам під­ка­за­ли, звід­ти мо­жна з’їзди­ти в Ізра­їль. Так по­бу­ва­ли ще й у Єру­са­ли­мі.

— Ба­га­то ба­тьків із та­ки­ми ді­тьми за­кри­ва­ю­ться в со­бі, си­дять удо­ма. Вва­жа­ють, жи­т­тя для них за­кін­чи­ло­ся, — до­дає Га­ли­на Оле­ксан­дрів­на. — Але по­трі­бно шу­ка­ти за­хо­пле­н­ня, якою б важ­кою не бу­ла ди­ти­на.

Го­во­рить ”ма­ма”, ”па­па”, ”Во­ва”, ”ам” і ще де­які сло­ва

Га­ли­на Улаєва з Лу­цька бе­ре участь у за­бі­гу в Ки­є­ві. По­пе­ре­ду ве­зе си­на Оле­ксан­дра. У те­плу по­го­ду що­дня ви­хо­дить із ним на про­біж­ку

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.