Дру­жи­ну Ста­лі­на зна­йшли за­стре­ле­ною пі­сля свя­тку­ва­н­ня рі­чни­ці Жов­тне­во­го пе­ре­во­ро­ту

ТРУ­НУ ДЛЯ ПРОЩАННЯ ВСТА­НО­ВИ­ЛИ В УНІВЕРМАЗІ

Gazeta po-ukrainsky - - І СТОРІЯ - На­та­лія ПАВЛЕНКО

”У ніч на 9 ли­сто­па­да ра­пто­во від го­стро­го на­па­ду апен­ди­ци­ту по­мер актив­ний і від­да­ний член пар­тії тов. На­дія Сер­гі­їв­на Ал­лі­лу­є­ва. ЦК ВКП(б)” — та­кий не­кро­лог на­дру­ку­ва­ла ра­дян­ська га­зе­та ”Прав­да” 10 ли­сто­па­да 1932 ро­ку.

На­сту­пно­го дня кіль­ка ти­сяч лю­дей при­хо­дять на прощання з Ал­лі­лу­є­вою в мо­сков­ський Цен­траль­ний уні­вер­маг. Ні до цьо­го, ні пі­сля в ЦУМі та­ко­го не бу­ло. Тра­ур­ні це­ре­мо­нії зав­жди від­бу­ва­ю­ться в Ко­лон­но­му за­лі Крем­ля.

Тіль­ки на похо­ро­ні біль­шість при­су­тніх ді­зна­ю­ться, що по­кій­ни­ця бу­ла дру­жи­ною ге­не­раль­но­го се­кре­та­ря ЦК ВКП(б) Йо­си­па Ста­лі­на. За жи­т­тя во­на пра­гну­ла, щоб про це зна­ли ли­ше рі­дні й пар­тій­на вер­хів­ка. Для одно­кур­сни­ків і ко­лег — во­на про­ста і скром­на жін­ка. Їзди­ла в гро­мад­сько­му транс­пор­ті, одя­га­ла­ся не­ви­ра­зно — бі­ла ко­фта, тем­на спі­дни­ця, си­ній жа­кет, ту­флі-чов­ни­ки. Ні­я­кої ко­сме­ти­ки чи пар­фу­ме­рії. Ма­ла ді­во­че прі­зви­ще.

Йо­сип Ста­лін при­хо­дить на пи­шну ци­віль­ну па­на­хи­ду. На­хи­ля­є­ться до ото­че­ної ко­ши­ка­ми з кві­та­ми тру­ни і штов­хає її. Та ледь втри­му­є­ться на по­ста­мен­ті.

— Я не знав, що ти — мій во­рог, — ка­же гру­зин­ською і йде геть.

На цвин­тар не їде. Вдо­ма, як зга­ду­ють рі­дні, по­чи­нає пла­ка­ти.

— За що? Нев­же я був не­ува­жний? Хі­ба я не лю­бив і не по­ва­жав її? Нев­же так ва­жли­во, що не міг пі­ти з нею зай­вий раз у те­атр?

Кіль­ко­ма дня­ми пі­зні­ше в тій же ”Прав­ді” ви­хо­дить не­кро­лог від іме­ні вдів­ця. Він на­зи­ває по­кій­ну близь­ким дру­гом і Ал­лі­лу­є­вою-Ста­лі­ною. Так уся країна ді­зна­є­ться, що ”вождь” втра­тив 31-рі­чну дру­жи­ну. Не зна­ють ли­ше, що во­на за­стре­ли­ла­ся.

На­пе­ре­до­дні тра­ге­дії по­друж­жя за­про­си­ли на ве­чір­ку до чле­на По­літ­бю­ро ЦК ВКП(б) Кли­мен­та Во­ро­ши­ло­ва. Свя­тку­ва­ли 15-ту рі­чни­цю Жов­тне­во­го пе­ре­во­ро­ту.

Впер­ше за остан­ні роки На­дія Сер­гі­їв­на при­че­пу­ри­ла­ся — но­ва за­кор­до­н­ня су­кня, стриж­ка і тро­ян­да у во­лос­сі. До то­го во­на но­си­ла ко­си, зі­бра­ні у ву­зол. Усі за­си­па­ли її ком­плі­мен­та­ми. Жін­ка не п’є ал­ко­го­лю прин­ци­по­во, бо від ньо­го бо­лить го­ло­ва. Не тан­цює, але з ра­ді­стю мі­няє пла­тів­ки. І ось за­сту­пник мі­ні­стра вій­сько­вих і мор­ських справ Ми­хай­ло Ту­ха­чев­ський ви­го­ло­шує тост про жі­нок.

— По­став ”Су­лі­ко”! — Ста­лін звер­та­є­ться до дру­жи­ни. Та на­че не чує. То­ді він жбур­ляє їй в облич­чя апель­си­но­ву шкір­ку. — Ей, ти! Не чу­єш, який тост? — Я не ”ей ти”, — з гі­дні­стю і спо­кій­но від­по­від­ає Ал­лі­лу­є­ва.

За кіль­ка хви­лин іде геть. Слі­дом ви­бі­гає дру­жи­на го­ло­ви ра­дян­сько­го уря­ду В’яче­сла­ва Мо- ло­то­ва По­лі­на. Жін­ки гу­ля­ють Крем­лем. На­дія скар­жи­ться, що жи­т­тя не скла­да­є­ться і тре­ба роз­лу­ча­ти­ся.

Вран­ці при­слу­га зна­хо­дить Ал­лі­лу­є­ву на ліж­ку з дір­кою в гру­дях і ка­лю­жі кро­ві. В ру­ці за­ти­сне­ний пі­сто­лет ”Валь­тер”.

Мо­сквою ши­ря­ться вер­сії смер­ті. Го­во­рять, що її вбив Ста­лін. Ні­би­то че­рез іде­о­ло­гі­чні мо­ти­ви, бо дру­жи­на не під­три­ма­ла по­гля­ди во­ждя і на­віть кри­ча­ла: ”Ти ме­не за­му­чив! Ти весь на­род за­му­чив!” Ін­ші ка­жуть, що це ста­ло­ся че­рез йо­го рев­но­щі.

Най­по­пу­ляр­ні­ша вер­сія — про са­мо­губ­ство. На­дія стра­жда­ла на мі­гре­ні, ма­ла не­пра­виль­не зро­ще­н­ня кі­сток че­ре­пу. Ще у 24 роки в ли­стах се­стрі пи­са­ла: ”У ме­не пе­кель­ний го­лов­ний біль, але спо­ді­ва­ю­ся, що він ми­не”.

Мо­ло­тов на­зи­ває по­кій­ну ”істе­ри­чкою”. Ствер­джує, що во­на за­стре­ли­ла­ся, бо рев­ну­ва­ла чо­ло­ві­ка. Мов­ляв, то­го ве­чо­ра у Во­ро­ши­ло­ва він впа­дав за яко­юсь гар­ною да­мою і по­їхав з нею на да­чу. А На­дія Сер­гі­їв­на не ви­три­ма­ла.

— Що вді­єш! Ци­ган­ська кров, — ка­же так, бо ба­тько по­кій­ної був на­по­ло­ви­ну ци­га­ном.

Го­во­ри­ли і про те, що жін­ка не ви­три­ма­ла жи­т­тя з ти­ра­ном.

”Ко­ли я по­зна­йо­мив­ся з На­дею, — пи­сав ко­ли­шній се­кре­тар Ста­лі­на Бо­рис Ба­жа­нов, — у ме­не бу­ло від­чу­т­тя, що дру­жи­на ди­кта­то­ра по­тре­бує най­про­сті­ших люд­ських сто­сун­ків. По­сту­по­во во­на ме­ні все роз­по­ві­ла. Ста­лін був ти­ран. По­стій­но стри­му­ю­чи се­бе в ді- ло­вих від­но­си­нах із лю­дьми, він не це­ре­мо­нив­ся з до­ма­шні­ми. Не раз На­дя го­во­ри­ла: ”Тре­тій день мов­чить, ні з ким не роз­мов­ляє і не від­по­від­ає, над­зви­чай­но важ­ка лю­ди­на”.

Він міг зли­ти­ся на дру­жи­ну мі­ся­ця­ми, на­зи­вав її ”ба­бою”, ча­сто ма­тю­кав. Во­на на­віть па­ру ра­зів ішла від ньо­го, але вер­та­ла­ся, стра­ха­ю­чись, що від­бе­ре ді­тей.

”Це стри­му­ва­н­ня се­бе, ця стра­шна вну­трі­шня са­мо­ди­сци­плі­на і на­пру­га, це не­вдо­во­ле­н­ня і роз­дра­ту­ва­н­ня, які за­га­ня­ли­ся все­ре­ди­ну, сти­ска­ли­ся все силь­ні­ше, і, як пру­жи­на, по­вин­ні бу­ли не­ми­ну­че ви­бу­хну­ти. Так і ста­ло­ся. А при­від був не та­кий вже і зна­чний, — пи­ше донь­ка по­кій­ної Сві­тла­на у сво­їх ”Двад­ця­ти ли­стах до дру­га”. — Ба­тько був ду­же ро­зум­ний, щоб не зба­гну­ти, що са­мо­гу­бець зав­жди ду­має ”по­ка­ра­ти” ко­гось — ”ось, мов­ляв, на то­бі, бу­деш зна­ти!” Це він зро­зу­мів, але не міг усві­до­ми­ти — чо­му? За що йо­го так по­ка­ра­ли?”

Спра­ву про са­мо­губ­ство Ал­лі­лу­є­вої не за­во­дять. На­сту­пник Ста­лі­на Ми­ки­та Хру­щов, який на­вчав­ся ра­зом із На­ді­єю, ка­зав: ”Во­на так від­рі­зня­ла­ся від Ста­лі­на! Ме­ні зав­жди по­до­ба­ла­ся в ній скром­ність. По­мер­ла за за­гад­ко­вих об­ста­вин. Хоч би як там бу­ло, при­чи­ною її смер­ті бу­ли якісь дії Ста­лі­на”.

Вождь ста­вить дру­жи­ні гар­ний пам’ятник з іта­лій­сько­го мар­му­ру. У роки Дру­гої сві­то­вої вій­ни ча­сто при­хо­дить но­ча­ми на цвин­тар і дов­го ку­рить бі­ля її мо­ги­ли.

Дру­жи­на ди­кта­то­ра по­тре­бує най­про­сті­ших люд­ських сто­сун­ків

Дру­жи­на Ста­лі­на Сві­тла­на Ал­лі­лу­є­ва три­має на ру­ках донь­ку Сві­тла­ну

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.