”Сім ’я — на ін­шій квар­ти­рі. Там не був, щоб не зна­ти адре­си”

У ВО­ЛО­ДИ­МИ­РА КРАСИКОВА ТРИ­ЧІ СТРІЛЯЛИ

Gazeta po-ukrainsky - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Се­мен ШТУНДЕРА

Жін­ка лі­тньо­го ві­ку ти­цяє ме­ні скла­де­ний па­пі­рець і бі­жить на ав­то­бу­сну зу­пин­ку в цен­трі Ки­є­ва. Це за­пи­ска від ко­ли­шньо­го бі­зне­сме­на 44-рі­чно­го Во­ло­ди­ми­ра КРАСИКОВА — за­про­шує при­їха­ти до ньо­го на сто­ли­чні Те­рем­ки, на кон­спі­ра­тив­ну квар­ти­ру. Там но­чує не більш як одну ніч під­ряд. Чо­ло­вік не ко­ри­сту­є­ться мо­біль­ним. Ка­же, щоб не від­слід­ко­ву­ва­ли кон­ку­рен­ти. Три­чі здій­сню­ва­ли за­мах на йо­го жи­т­тя. До 2014 ро­ку Во­ло­ди­мир мав бі­знес із міль­йон­ним обо­ро­том — вла­сний ав­то­сер­віс у цен­трі Ки­є­ва. Сьо­го­дні — роз­оре­ний рей­де­ра­ми. Но­чує в ав­то, на­ме­тах, їздить зо­ною АТО з во­лон­те­ра­ми.

Дзві­нок квар­ти­ри не пра­цює. Сту­каю стіль­ки ра­зів у две­рі, як ска­за­но в за­пи­сці. Во­ло­ди­мир тут же від­чи­няє. Сві­тла все­ре­ди­ні не­має. З ме­блів — ли­ше ди­ван і два та­бу­ре­ти. Го­спо­дар ви­ба­ча­є­ться, що не має ка­ви, аби при­го­сти­ти.

Чо­му ви не за­те­ле­фо­ну­ва­ли ме­ні, а при­сла­ли гін­ця з па­пір­цем? — за­пи­тую.

— Це моя те­ща, во­на не про­дасть. А по га­дже­ту мо­жна від­сте­жи­ти мі­сце пе­ре­бу­ва­н­ня. Ко­ли в те­бе стрі­ля­ють про­сто на ву­ли­ці по­се­ред тво­єї сто­ли­ці, до­ві­ра зни­кає не ли­ше до вла­ди, а й до най­ближ­чо­го ото­че­н­ня, — ка­же Кра­си­ков. Сі­дає бі­ля за­што­ре­но­го ві­кна на та­бу­рет. На чо­ло­ві­ко­ві до­ро­ге, але по­шар­па­не паль­то. Він то нер­во­во роз­щі­пає на ньо­му ґу­дзи­ки, то зно­ву за­щі­пає.

Ви бу­ли ме­це­на­том. Фі­нан­су­ва­ли ор­га­ні­за­ції, що по Укра­ї­ні опі­ку­ю­ться де­ся­тка­ми ре­а­бі­лі­та­цій­них цен­трів для нар­ко­за­ле­жних. Ни­ні хо­ва­є­те­ся від лю­дей.

— Са­ме че­рез бла­го­дій­ність у ме­не по­ча­ли­ся про­бле­ми. Я фі­нан­су­вав бла­го­дій­ні ор­га­ні­за­ції, що утри­му­ють реб­цен­три для нар­ко­за­ле­жних, і нар­ко­ма­фія на­їха­ла на ме­не. До­не­цька бра­тва влі­тку 2014-го ві­ді­бра­ла мій бі­знес — май­стер­ні бі­ля цен­траль­но­го ав­то­вок­за­лу в Ки­є­ві. Я не зда­вав­ся — хо­див по су­дах. За це на ме­не по­ча­ло­ся по­лю­ва­н­ня. Тіль­ки-но на­ма­га­ю­ся вчер­го­ве до­би­ти­ся прав­ди, в ме­не зно­ву або стрі­ля­ють, або ро­ди­ні по­гро­жу­ють.

У Вер­хов­ній Ра­ді при­бли­зно по­ло­ви­на де­пу­та­тів за­ро­би­ли ста­тки на нар­ко­ти­ках. Із нар­ко­ма­ні­єю в Укра­ї­ні бо­рю­ться ли­ше не­дер­жав­ні реб­цен­три. Во­ни існу­ють на по­жер­тви бі­зне­сме­нів, які сво­го ча­су в них же й отри­ма­ли звіль­не­н­ня від за­ле­жно­сті. А де­пу­та­ти-нар­ко­ба­ро­ни ску­буть їх з усіх бо­ків, не да­ють пра­цю­ва­ти.

Який сто­су­нок має ваш ав­то­сер­віс до нар­ко­ма­нії?

— Зна­до­би­ла­ся то­чка бі­ля ав­то­вок­за­лу — при­бу­тко­ве мі­сце для нар­ко­тор­гів­лі. Ви­рі­ши­ли ві­ді­бра­ти її у ме­не. Те­пер там при­тон. Во­ни ча­сто хо­ва­ю­ться під ви­ві­ска­ми ко­му­наль­них під­при­ємств і аптек. Апте­ка­рі з нар­ко­ма­на­ми на­віть за­про­ва­ди­ли спе­ці­аль­ний жар­гон. Ка­жеш ко­до­ве сло­во — да­ють до­зу.

У ве­ли­ко­му мі­сті зна­йти нар­ко­то­чку мо­жна по під­ві­ше­но­му на ви­со­кий пар­кан чи еле­ктри­чні дро­ти ста­ро­му взу­т­тю — пе­ре­ва­жно кро­сі­вок. Ви опи­ни­ли­ся у них на шля­ху?

— Так, — Во­ло­ди­мир зні­має паль­то. — То­ді одне зі сто­ли­чних ко­му­наль­них під­при­ємств бі­ля ав­то­вок­за­лу очо­лю­вав нар­деп від ”Пар­тії ре­гіо­нів”, по­тім — від ”Опо­зи­цій­но­го бло­ку”. Він ки­нув око на су­сі­днє ви­со­ко­при­бу­тко­ве під­при­єм­ство — на мій ав­то­сер­віс.

Як від­бу­ва­ло­ся рей­дер­ське за­хо­пле­н­ня?

– 1 кві­тня 2013-го у ста­ро­го ди­ре­кто­ра ко­му­наль­но­го під­при­єм­ства, в яко­го я орен­ду­вав пло­щу, за­кін­чив­ся кон­тракт. Но­ва вла­да за­про­по­ну­ва­ла йо­му залишитися на їхніх умо­вах — при­ва­ти­зу­ва­ти під­при­єм­ство і про­да­ти за без­цінь зем­лю, — Кра­си­ков по­чи­нає хо­ди­ти кім­на­тою. — Той чо­ло­вік був по­ря­дний і від­мо­вив­ся. Йо­го гру­бо при­бра­ли. По­ста­ви­ли свою до­ві­ре­ну осо­бу, яка актив­но за­йма­ла­ся об­слу­го­ву­ва­н­ням ре­жи­му Яну­ко­ви­ча — брав участь у по­лі­ти­чних ма­хі­на­ці­ях, фаль­си­фі­ка­ці­ях, під­та­со­ву­ва­н­нях. Із йо­го ім’ям бу­ли пов’яза­ні гу­чні скан­да­ли в ме­діа.

Но­вий ди­ре­ктор під­при­єм­ства за­хо­тів ха­ба­ра — що­мі­ся­чну да­ни­ну. Я від­мо­вив­ся. То­ді ”ре­гіо­нал” при­вів спор­тив­но­го ви­гля­ду по­сі­пак і все моє за­брав си­лою. До Ре­во­лю­ції гі­дно­сті та­ке бу­ло нор­мою. Са­ме так ”усьо” ста­ва­ло ”дан­бас­сом”. Це га­сло во­ни й на­пи­са­ли на мо­є­му пар­ка­ні.

Пі­сля Май­да­ну во­ни не вте­кли з Ки­є­ва?

— Ні­чо­го не змі­ни­ло­ся. Я про­йшов гор­ни­ло ву­ли­чних бо­їв на Ін­сти­тут­ській і Гру­шев­сько­го. І му­шу в сво­їй дер­жа­ві хо­ва­ти­ся від бра­тків.

То­му ви при­ста­ли до во­лон­те­рів, які їздять у зо­ну АТО?

— Се­ред них ба­га­то та­ких ци­ган­чу­ків, як я.

Ви на­ма­га­ли­ся че­рез суд до­би­ти­ся по­вер­не­н­ня бі­зне­су?

— Вже не ві­рю ні в су­ди, ні в по­лі­цію, ні в на­ше гни­ле су­спіль­ство! — ка­же Во­ло­ди­мир. — Усе ку­пле­но, усе про­да­но! Кров ми про­ли­ва­ли мар­но. І все-та­ки?

— Спо­ча­тку на­ма­гав­ся по­вер­ну­ти своє за­кон­ним шля­хом, — чо­ло­вік зно­ву одя­гає паль­то й сі­дає на та­бу­рет. — Став зби­ра­ти ін­фор­ма­цію. І тіль­ки-но вко­тре пи­сав за­яву в су­ді, не ми­на­ло і дня, як ме­не від­слід­ко­ву­ва­ли бан­ди­ти.

Во­ло­ди­мир зні­має паль­то, піджак, гольф і май­ку. По- ка­зує слі­ди від куль на пле­чі, на ру­ці та на шиї. Ка­же, що дві ра­ни за­лі­ко­ву­вав у шпи­та­лі на передовій у зо­ні АТО. Одну — тут, у квар­ти­рі, бо бу­ла важ­ка.

Як від­бу­ли­ся за­ма­хи?

— Остан­ньо­го ра­зу, — він по­ка­зує шрам на шиї, — я за­їхав у по­двір’я мо­єї май­стер­ні мі­кро­ав­то­бу­сом. По­спе­ре­чав­ся тро­хи з ни­ми. Ко­ли сів в ав­то, ме­ні пу­сти­ли ку­лю вслід — у від­кри­те ві­кон­це. Я зміг ви­ру­ли­ти на ву­ли­цю і зми­ти­ся.

До Ре­во­лю­ції во­ни на­гло би­ли в під­во­рі­т­тях. Пі­сля неї стрі­ля­ють будь-де, де по­ба­чать. У 1990-ті бу­ло без­пе­чні­ше. По­лі­ти­чна і пра­во­охо­рон­на стру­кту­ри Укра­ї­ни не мо­жуть за­хи­сти­ти. Бо до­ся­гли дна, ге­пну­ли­ся за­да­ми об ньо­го і при­ку­си­ли язи­ки. Ан­ти­ко­ру­пцій­ні ор­га­ни вда­ють бо­роть­бу з ко­ру­пці­єю. І ро­блять це з обе­ре­жні­стю са­пе­ра — аби не зруй­ну­ва­ти стій­кі ко­ру­пцій­ні схе­ми.

Зні­має паль­то, піджак, гольф і май­ку. По­ка­зує слі­ди від куль

Ви не ду­ма­ли ви­їха­ти за кор­дон?

— На­що ж я то­ді був на Май­да­ні? На­що хло­пці ги­ну­ли? Аби ми вті­ка­ли за кор­дон? Ко­ли по­ча­ла­ся Ре­во­лю­ція гі­дно­сті, я влив­ся в ря­ди бор­ців, вклав остан­ні гро­ші. Бо ві­рив — пі­сля пе­ре­мо­ги і ви­дво­ре­н­ня бан­ди­тів змо­жу спо­кій­но жи­ти і пра­цю­ва­ти, як ко­лись.

Зна­йти нар­ко­то­чку мо­жна по під­ві­ше­но­му на ви­со­кий пар­кан чи еле­ктри­чні дро­ти ста­ро­му взу­т­тю

Де ва­ша сім’я?

— Хо­ваю там, де й сам не знаю. Сім’я жи­ве на ін­шій квар­ти­рі. Я там не був, щоб не зна­ти адре­си і не зі­зна­ти­ся, якщо ка­ту­ва­ти­муть.

Чо­му ви не при­пи­ня­є­те бо­ро­ти­ся? Га­да­є­те, все вда­сться?

— Ні, не ві­рю, що вда­сться. Про­сто не мо­жу зда­ти­ся.

У Во­ло­ди­ми­ра Красикова 2014 ро­ку ві­ді­бра­ли бі­знес. На мі­сці йо­го ав­то­май­стер­ні — нар­ко­то­чка, ка­же він

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.