”На­пи­са­ла, що ви­хо­дить за­між. Ви­про­сив від­пус­тку на сім днів і по­їхав до неї. Ви­я­ви­ло­ся — по­жар­ту­ва­ла”

ОЛЕ­КСАНДР І ЛА­РИ­СА ТОЛБАТОВИ ВІДСВЯТКУВАЛИ ЗОЛОТЕ ВЕСІЛЛЯ

Gazeta po-ukrainsky - - ОДРУЖЕННЯ - Окса­на ПРІТЧЕНКО

— Со сво­ей же­ной по­зна­ко­мил­ся на тан­цах в 1965 го­ду. При­гла­сил Ла­ри­су по­тан­це­вать. По­сле ме­стные ре­бя­та ме­ня пре­ду­пре­ди­ли: ”Боль­ше к ней не под­хо­ди. У нее есть же­них”. Че­рез не­сколь­ко ми­нут Ла­ри­са са­ма при­гла­си­ла ме­ня на дам­ский та­нец. Ска­за­ла, что у нее ни­ко­го нет. С то­го вре­ме­ни на­ча­ли встре­ча­ться, — зга­дує 71-рі­чний Оле­ксандр ТОЛБАТОВ із Чер­кас. 20 сі­чня від­свя­тку­вав із дру­жи­ною 69-рі­чною Ла­ри­сою Ми­ко­ла­їв­ною золоте весілля.

Май­бу­тнє по­друж­жя по­зна­йо­ми­ло­ся в се­ли­щі Оче­ре­ти­не Яси­ну­ват­сько­го ра­йо­ну До­неч­чи­ни.

— Я то­ді бо­ксом за­ймав­ся, був пле­чи­стим і на­ка­ча­ним. Ла­ри­са бу­ла ви­со­ка і струн­ка — цим від­ра­зу спо­до­ба­ла­ся, — роз- по­від­ає Оле­ксандр Ми­ко­ла­йо­вич. — За кіль­ка мі­ся­ців пі­сля зна­йом­ства мав іти в ар­мію. Ко­ха­на не зна­ла, по­ки не при­йшов до неї бри­то­го­ло­вий. По­обі­ця­ла че­ка­ти.

Чо­ло­вік два ро­ки слу­жив у мі­сті Ло­мо­но­сов бі­ля ро­сій­сько­го Санкт-Пе­тер­бур­га.

— Ко­жно­го дня від­прав­ля­ли одне одно­му ли­сти. У кон­вер­ти кла­ли ли­сто­чки з де­рев чи кві­ти — так за­свід­чу­ва­ли наш зв’язок. Як рік від­слу­жив, на­пи­са­ла в ли­сті, що ви­хо­дить за­між. Ви­про­сив від­пус­тку на сім днів і зра­зу ж до неї по­їхав. Ви­я­ви­ло­ся — по­жар­ту­ва­ла. Всі на­ші ли­сти збе­рі­га­ла Ла­ри­си­на ма­ма. Лю­би­ла їх пе­ре­чи­ту­ва­ти.

На по­ча­тку 1965-го Оле­ксандр за­вер­шив слу­жбу. 9 сі­чня освід­чив­ся ко­ха­ній.

— Пі­шов до неї до­до­му. В її ба­тька по­про­сив до­зво­лу на весілля. Ла­ри­си вдо­ма не бу­ло — вчи­ла­ся в Ли­си­чан­сько­му пе­д­учи­ли­щі. На­сту­пно­го дня по­їхав до неї. Спи­тав: ”Бу­де­мо ви­ти гні­здо чи ме­ні їха­ти пра­цю­ва­ти на Ку­риль­ські остро­ви?” Обра­ла пер­ший ва­рі­ант. За кіль­ка днів пі­шли зі свід­ка­ми по­да­ва­ти за­яву в но­вий РАЦС. Йо­го від­кри­ли 18 сі­чня і ті­єї ж но­чі по­гра­бу­ва­ли. За­яву в нас не прийня­ли. Від­пра­ви­ли в ста­рий РАЦС. Там від­ра­зу й роз­пи­са­ли — мі­сяць че­ка­ти не до­ве- ло­ся. Я був у вій­сько­вих га­лі­фе, паль­ті, ша­пці з чер­во­ною зір­кою, а Ла­ри­са — у паль­ті по­верх пов­сяк­ден­но­го пла­т­тя. Ба­тьки бу­ли шо­ко­ва­ні, що все так спон­тан­но ста­ло­ся. Вже пі­зні­ше вла­шту­ва­ли вдо­ма не­ве­ли­ке за­сті­л­ля для ро­ди­чів.

Оле­ксандр Ми­ко­ла­йо­вич пра­цю­вав звар­ни­ком на Ли­си­чан­сько­му за­во­ді бу­дма­те­рі­а­лів. Ла­ри­са Ми­ко­ла­їв­на бу­ла ви­хо­ва­тель­кою в ди­тсад­ку.

— На пер­шу рі­чни­цю весілля в нас на­ро­див­ся син Ва­дим. Вла­сно­го жи­тла не ма­ли. Ра­зом із дру­жи­ною вла­шту­ва­ли­ся на ро­бо­ту в те­пли­чний ком­бі­нат у се­лі Ге­ро­ни­мів­ка. Пі­шли ту­ди, бо по­обі­ця­ли да­ти квар­ти­ру. Я пра­цю­вав у ко­тель­ні, а Ла­ри­са — в те­пли­ці. Жи­ли в одні­єї ба­бу­сі в ха­ті-ма­зан­ці. Во­на ви- ді­ли­ла нам одну кім­на­ту. Че­рез мі­сяць пі­шов отри­му­ва­ти зар­пла­ту. Ви­я­ви­ло­ся, що ме­ні змен­ши­ли її на 20 ру­блів. Одра­зу на­пи­сав за­яву на звіль­не­н­ня для се­бе і дру­жи­ни. Пі­сля то­го зна­йшов ро­бо­ту в Чер­ка­сах. За кіль­ка ро­ків отри­ма­ли там вла­сну три­кім­на­тну квар­ти­ру.

Усі на­ші ли­сти збе­рі­га­ла Ла­ри­си­на ма­ма. Лю­би­ла їх пе­ре­чи­ту­ва­ти

По­друж­жя має си­на Ва­ди­ма, донь­ку Сві­тла­ну та трьох ону­ків. Усі жи­вуть у Чер­ка­сах.

— Золоте весілля свя­тку­ва­ли в гру­зин­сько­му ре­сто­ра­ні ”Бу­ба”. Зал за­бро­ню­вав син. Пе­ред Но­вим ро­ком я отри­мав від мі­ської вла­ди пам’ятний знак ”За за­слу­ги пе­ред мі­стом Чер­ка­си” і 24 ти­ся­чі гри­вень, — го­во­рить чо­ло­вік. — Ку­пив дру­жи­ні пу­тів­ку в Бол­га­рію. Ска­зав: ”По­їдь у честь зо­ло­то­го весілля”. По­бу­ва­ла там ра­зом із сва­хою.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.