Не по­гань кри­ни­ці

СЕ­РЕД ПАРТІЙНИХ СЕКРЕТАРІВ БУ­ЛИ ХО­РО­ШІ КЕ­РІВ­НИ­КИ Й МУДРІ ЛЮ­ДИ

Gazeta po-ukrainsky - - ПОГЛЯД - Іван БОКИЙ

Про­цес де­ко­му­ні­за­ції й екс­це­си, що ви­ни­ка­ли у йо­го хо­ді, іно­ді ста­ви­ли ме­не в сту­пор.

Ось Ля­шко був обу­ре­ний тим, що се­кре­та­рям об­ко­мів пар­тії остан­ніх ро­ків ра­дян­ської епо­хи при­зна­ча­ли пен­сії, у по­рів­нян­ні до тих, які при­зна­ча­ю­ться нар­де­пам і мі­ні­страм. Що про це ска­за­ти? Бо­ро­ти­ся з ко­му­ні­змом при­ни­же­н­ням тих, хто в не­про­сті ча­си брав на се­бе від­по­від­аль­ність за жи­т­тя на­ро­ду — це що, де­ко­му­ні­за­ція? На мою дум­ку, тре­ба бо­ро­ти­ся з Си­сте­мою — іде­о­ло­гії, по­гля­дів, управ­лі­н­ня, адмі­ні­стру­ва­н­ня, а не ти­ми, хто в ній був, ма­буть, на най­тяж­чих ро­лях, але за­ли­шав­ся лю­ди­ною се­ред лю­дей.

Зга­дую при цьо­му Фе­до­ра Тро­хи­мо­ви­ча Мор­гу­на, ко­трий п’ятнад­цять ро­ків пра­цю­вав пер­шим се­кре­та­рем об­ко­му в Пол­та­ві, а по­тім пер­шим мі­ні­стром еко­ло­гії СРСР. Так, ми бу­ли дру­зя­ми. Але бу­ти йо­го дру­гом бу­ло й по­че­сно, й не­про­сто — спу­ску сво­їм дру­зям не да­вав. Але за­раз не про те. В один із ве­чо­рів він те­ле­фо­нує: ”Зай­ди”. У ка­бі­не­ті один — і зра­зу ата­кує: ”Ти мо­ло­ко на ба­за­рі ку­пу­єш?” Від­по­від­аю: ”По не­ді­лях”. — ”Тор­гу­є­шся?” Я: ”На те ж і ба­зар”. Він ясніє на ли­ці: ”Пра­виль­но, я теж тор­гу­юсь. Але чо­му я те­бе по­кли­кав? Мер Пол­та­ви по­дзво­нив, мов­ляв, хо­че­мо вста­но­ви­ти допу­сти­мі ці­ни на ба­за­рі, а то се­ля­ни роз­пе­ре­за­лись. Я йо­му за­бо­ро­нив це ро­би­ти. А ме­ні пер­ший міськ­ко­му спів­ає ті­єї ж. Ну ска­жи, як во­ни не ро­зу­мі­ють про­стої істи­ни: се­ля­нин тяж­ким тру­дом до­бу­ває те мо­ло­ко, а ще ж на ба­зар тре­ба до­вез­ти, а ма­ши­ни в ньо­го не­має, і йо­му що — про­да­ва­ти за­дар­ма? Ні­хто про лю­ди­ну не ду­має, ні­хто се­лян­ської пра­ці не ці­нує. У дер­жа­ві не ви­ста­чає ро­зу­му на­ла­го­ди­ти ви­ро­бни­цтво мо­ло­ка, се­ля­нин ви­ру­чає її, а йо­му — па­ли­цю в ко­ле­са. Ко­ли ми зро­зу­мі­є­мо, що не ре­гу­лю­ва­н­ням цін на ба­за­рах тре­ба за­йма­ти­ся, а еко­но­мі­кою?”

Ми дов­гень­ко обго­во­рю­ва­ли то­го ве­чо­ра ці­ни на рин­ку, і я ро­зу­мів, як йо­му бо­лить жи­т­тя се­ля­ни­на. А, вла­сне, й жи­т­тя го­ро­дя­ни­на. Бо ж і жи­те­лі міст по­тер­па­ють від то­го, якщо се­ля­ни­ну жи­ве­ться по­га­но, якщо йо­го ”ре­гу­лю­ють” не­зро­зумі­ли­ми обме­же­н­ня­ми. Не до по­ро­сят сви­ні, ко­ли її сма­лять. А се­ля­нин ча­сто в її ро­лі, йо­го всі сма­лять.

На весь Со­юз про­гри­мі­ли по­дії в ко­бе­ля­цьких се­лах Ор­лик і Ра­дян­ське. Там вла­да зни­щи­ла те­пли­ці на се­лян­ських го­ро­дах, бо, ба­чи­те, ха­зяй­но­ви­ті лю­ди взим­ку ви­ро­щу­ва­ли в них огір­ки та про­да­ва­ли в ни­ні­шніх Дні­прі й Кам’ян­сько­му, за­ро­бля­ю­чи на цьо­му міль­йо­ни. Зна­йшли та­ких же міль­йо­не­рів і в Но­вих Сан­жа­рах. Пра­во­охо­рон­ні ор­га­ни від­кри­ли про­ти них кри­мі­наль­ні спра­ви. Мор­гун на­ка­зав за­кри­ти їх. Йо­го ар­гу­мен­та­ція бу­ла про­ста й пе­ре­кон­ли­ва: не міль­йо­не­рів тре­ба ка­ра­ти за їх гор­бом за­ро­бле­ні до­хо­ди, а вла­ду, що не зда­тна ор­га­ні­зу­ва­ти та­ке ви­ро­бни­цтво на дер­жав­ній осно­ві. При­ва­тний ін­те­рес тре­ба за­охо­чу­ва­ти, якщо по-ін­шо­му не ви­хо­дить. Мор­гу­на за та­ке ”на­ро­дни­цтво” в Ки­є­ві ду­же не лю­би­ли. Але зму­ше­ні бу­ли з ним ра­ху­ва­ти­ся — він же ге­рой ці­ли­ни, уря­ту­вав її від пи­ло­вих бур, ав­то­ри­тет у Со­ю­зі був у ньо­го ве­ли­че­зний. Він був у КПРС ди­си­ден­том. І що, в хо­ді де­ко­му­ні­за­ції за­бу­ти те, що зро­бив він для лю­дей? До цьо­го, я ду­маю, не ді­йде, бо, ма­буть, са­ме Фе­дір Тро­хи­мо­вич сво­єю пу­блі­ци­сти­кою й пра­кти­чною ро­бо­тою зро­бив для де­ко­му­ні­за­ції біль­ше, ніж ни­ні­шні її іні­ці­а­то­ри та про­від­ни­ки.

До ре­чі, одно­го ве­чо­ра він по­кли­кав ме­не і вру­чив що­ден­ний тар­сів­ський ви­пуск за­кри­тої ін­фор­ма­ції ”Пла­не­та”: ”Про­чи­тай про но­во­го Па­пу”. А за пів­го­ди­ни ві­ді­рвав­ся від па­пе­рів: ”Си­до­ро­вич, це не про­сто Па­па. Він по­хо­ває ко­му­нізм”. І роз­по­вів, як був не­що­дав­но в Поль­щі, зу­стрі­чав­ся з Едвар­дом Ґе­ре­ком, і той йо­му ска­зав: Ка­роль Вой­ти­ла, якщо ста­не Па­пою, то по­кін­чить із ко­му­ні­змом не тіль­ки в Поль­щі, а й у сві­ті. Ро­зум­ний і пе­ре­ко­на­ний ан­ти­ко­му­ніст, а не­ефе­ктив­ність си­сте­ми оче­ви­дна всім, і на це не­має ра­ди ні в СРСР, ні в ін­ших кра­ї­нах. Мор­гун за­спо­ко­їв: ”Ми з то­бою ро­зу­мі­є­мо, що про­цес на­шо­го за­не­па­ду не­від­во­ро­тний, про­сто тре­ба ро­би­ти все, щоб па­ді­н­ня не роз­плю­щи­ло лю­дей”. Тол­ку з на­шим ко­му­ні­змом не бу­де, та хі­ба лю­ди вин­ні, що в нас вла­да дур­на?”

Я зга­дав, як у дев’ятнад­цять ро­ків був на одно­му із зі­брань у Не­до­гар­ках, що між Гра­дизь­ком і Кре­мен­чу­ком. Там один із по­пе­ре­дніх пер­ших секретарів Пол­тав­сько­го об­ко­му, пі­зні­ше се­кре­тар ЦК КПУ Ва­силь Ком’яхов за­явив: ”Я тіль­ки-но по­вер­нув­ся з пле­ну­му ЦК КПРС, де прийня­то про­ект про­гра­ми КПРС, яка про­го­ло­шує: ни­ні­шнє по­ко­лі­н­ня ра­дян­ських лю­дей бу­де жи­ти за ко­му­ні­зму”. І да­лі: ”Я пів­о­бла­сті в тюр­му пе­ре­са­джу, але ми жи­ти­ме­мо за ко­му­ні­зму”. Мо­ло­дий, зе­ле­ний, я все ж зба­гнув, що Ком’яхов го­во­рить щось не те, і по­ніс сто­рін­ку зі зві­том до пер­шо­го се­кре­та­ря рай­ко­му Дми­тра Не­сто­ро­ви­ча Бі­ло­ко­ня: ”Що ро­би­ти? Хі­ба мо­жна та­ке да­ва­ти в га­зе­ті?” Бі­ло­конь го­стро гля­нув ме­ні в очі: ”Ду­маю, що не тре­ба. Але пі­де, як він ска­зав. Та­ка вка­зів­ка. Тіль­ки ска­жу то­бі, Іва­не: я не хо­чу йти в ко­му­нізм че­рез тюр­му. Та що я, на­род не пі­де”.

Мор­гун за­ду­мав­ся, а то­ді ка­же: ”То­бі, Си­до­ро­вич, по­ща­сти­ло на ро­зум­но­го се­кре­та­ря рай­ко­му”. Я вже роз­по­від­ав йо­му про Дми­тра Не­сто­ро­ви­ча, він за­пам’ятав йо­го ко­рон­ну фра­зу: ”Якщо в пар­тії бу­дуть одні Ком’яхо­ви, ку­ди во­ни нас за­ве­дуть?”

Не до по­ро­сят сви­ні, ко­ли її сма­лять. А се­ля­нин ча­сто в її ро­лі, йо­го всі сма­лять

Ми­ну­ло­му не­ма во­ро­т­тя, але і плю­ва­ти не тре­ба в ко­жен ко­ло­дязь — во­да не вин­на, якщо ха­зя­їн не­ді­йшлий

Ме­ні справ­ді ща­сти­ло пра­цю­ва­ти з пар­тій­ни­ми се­кре­та­ря­ми, які ро­зумі­ли, що кра­ї­на йде не ту­ди.

Бу­ли, по су­ті, пар­тій­ни­ми ди­си­ден­та­ми та пра­цю­ва­ли не так за пар­тій­ни­ми про­гра­ма­ми й рі­ше­н­ня­ми, а у зго­ді зі здо­ро­вим глу­здом. І що, я по­ви­нен їх ви­кре­сли­ти із жи­т­тя? Ми­ну­ло­му не­ма во­ро­т­тя, але й плю­ва­ти не тре­ба в ко­жен ко­ло­дязь — во­да не вин­на, якщо ха­зя­їн не­ді­йшлий. Як ка­же на­род, не по­гань кри­ни­ці, бо за­хо­чеш во­ди­ці. У ми­ну­ло­му бу­ла теж до­бра во­ди­ця.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.