”Мо­ва для ме­не — як окоп. Му­шу обо­ро­ня­ти йо­го”

ТЕ­ТЯ­НА СЕМЕНОВА ПЕРЕЙШЛА НА УКРА­ЇН­СЬКУ ПІ­СЛЯ НАПАДУ РО­СІЇ НА ГРУЗІЮ

Gazeta po-ukrainsky - - МОВА - Мар­та ПОСТОЙ

— Усе жи­т­тя роз­мов­ля­ла ро­сій­ською, але 2008-го від­був­ся злам у мо­їй сві­до­мо­сті, і я перейшла на укра­їн­ську. То­ді Ро­сія на­па­ла на Грузію. Для ме­не це був шок, — роз­по­від­ає 60-рі­чна Те­тя­на СЕМЕНОВА із се­ли­ща Сер­гі­їв­ка Біл­го­род-Дні­стров­сько­го ра­йо­ну на Оде­щи­ні.

Із до­ку­мен­таль­них філь­мів ді­зна­ла­ся, що вій­сько­во­му втор­гнен­ню пе­ре­ду­ва­ла ін­фор­ма­цій­на кам­па­нія. Ро­сі­я­ни свій плив по­чи­на­ють із мо­ви. За­ду­ма­ла­ся, що у нас в цій ца­ри­ні си­ту­а­ція теж кри­ти­чна, і мо­же­мо бу­ти на­сту­пни­ми. По­ді­ли­ла­ся з чо­ло­ві­ком. Він від­по­вів, що між на­ши­ми на­ро­да­ми вій­ни ні­ко­ли не бу­де. Пі­сля 2014-го не хо­че про це го­во­ри­ти.

Щоб пе­ре­йти на укра­їн­ську мо­ву, по­ча­ла чи­та­ти книж­ки і пе­ре­гля­да­ти те­ле­пе­ре­да­чі укра­їн­ською.

— Ро­змов­ля­ти по­ча­ла лег­ко, щой­но прийня­ла рі­ше­н­ня. Спо­ча­тку ви­хо­ди­ло тро­хи ко­стру­ба­то — сур­жи­ком, але я ста­ра­ла­ся. Скла­дні­ше бу­ло по де­сять ра­зів по­ясню­ва­ти свій ви­бір ін­шим. Те­пер охо­чих пе­ре­йти на укра­їн­ську по­біль­ша­ло, але не у всіх це так швид­ко ви­хо­дить. Мій чо­ло­вік ро­сі­я­нин, йо­му важ­ко. Син і не­віс­тка — ро­сій­сько­мов­ні. А от їхня донь­ка де­ся­ти­кла­сни­ця Са­ша по­го­ди­ла­ся пе­ре­йти зі мною на укра­їн­ську. Але ду­має ще ро­сій­ською, зва­жа­ю­чи на ін­тер­нет і те­ле­ба­че­н­ня. Донь­ка Аня спіл­ку­є­ться укра­їн­ською. Ви­кла­дає в Оде­сько­му уні­вер­си­те­ті. Там роз­плі­дник ”рус­ско­го мі­ра”, але во­на не бо­ї­ться ви­рі­зня­ти­ся. Її син тре­тьо­кла­сник Гліб ще й ме­не вчить. Я роз­мов­ляю як умію, а він во­ло­діє гра­мо­тною мо­вою зі шко­ли — у них хо­ро­ший ди­ре­ктор і ко­ле­ктив.

Най­пер­ше пе­ре­ко­на­ла змі­ни­ти мо­ву свою ма­му.

— Їй за­раз 83 ро­ки. Ко­ли по­ча­ла звер­та­ти­ся до неї укра­їн­ською, у від­по­відь чу­ла ро­сій­ську, — зга­дує. — То­ді я по­про­си­ла від­по­від­а­ти укра­їн­ською. Во­на впи­ра­ла­ся — ні­би­то все жи­т­тя про­жи­ла так, а те­пер тре­ба змі­ню­ва­ти­ся. А я ка­жу, уяви свою ма­му чи ба­бу­сю. Їм не тіль­ки мо­ву, а й за­мість Бо­га — Ле­ні­на зі Ста­лі­ним нав’яза­ли, за­мість укра­їн­ських назв — ро­сій­ські. Ма­ма по­го­ди­ла­ся і за­ще­бе­та­ла укра­їн­ською.

П’ять ро­ків то­му Те­тя­на Семенова ви­йшла на пен­сію. Пра- цю­ва­ла адмі­ні­стра­то­ром у ре­сто­ра­ні. З ко­ле­га­ми та клі­єн­та­ми теж перейшла на укра­їн­ську. Всі сприйня­ли це як на­ле­жне.

— Щоб пе­ре­йти на укра­їн­ську, по­трі­бно не боятися ро­змов­ля­ти. Ме­ні спо­ча­тку не бу­ло з ким, — ка­же Те­тя­на Фе­до­рів­на. — Зна­ла, що ви­хо­дить не зов­сім гра­мо­тно, то­му ча­сом по­вер­та­ла­ся до ро­сій­ської. Те­пер го­во­рю аб­со­лю­тно віль­но, і ко­ли до ме­не звер­та­ю­ться ро­сій­ською, від­по­від­аю ли­ше укра­їн­ською. По­чу­ва­ю­ся сол­да­том, який про­ти­сто­їть оку­па­ції. Мо­ва для ме­не — як окоп. Му­шу обо­ро­ня­ти йо­го.

Одно­го ра­зу моя зна­йо­ма впер­ше по­чу­ла, як я роз­мов­ляю укра­їн­ською, і ка­же: ”Та­ня, пре­кра­ти не­ме­длен­но. Про­тив­но слу­шать. Те­бе это не идет”. Ме­не це вра­зи­ло. Як мо­жна та­ке ска­за­ти лю­ди­ні про її рі­дну мо­ву. Во­дно­час це ще біль­ше на­ди­хну­ло спіл­ку­ва­ти­ся укра­їн­ською.

Укра­ї­ні­за­ція жи­т­тя — основ­не зав­да­н­ня вла­ди. Тим ча­сом по­лі­ти­ки ма­ні­пу­лю­ють мов­ним пи­та­н­ням — на­ма­га­ю­ться вси­ді­ти на двох стіль­цях. На­то­мість лю­ди за­ле­жні від те­ле­ба­че­н­ня і як трам­ваї ”ко­тя­ться по рей­ках”. Нам по­трі­бно по­ва­жа­ти свою дер­жа­ву і пам’ята­ти, що в усіх успі­шних кра­ї­нах спіл­ку­ю­ться рі­дною мо­вою. Скіль­ки б нас не бу­ло, а без мо­ви і куль­ту­ри мо­же­мо зни­кну­ти як на­род. Тре­ба чи­та­ти, пе­ре­гля­да­ти і слу­ха­ти укра­ї­но­мов­ні про­ду­кти.

Укра­їн­ською тре­ба обов’яз­ко­во ро­змов­ля­ти з ді­тьми. Осві­та не справ­ля­є­ться з цим. У ба­га­тьох шко­лах і на­да­лі па­нує ро­сій­ська. По­зи­цію то­ле­ран­тно­го став­ле­н­ня до мов на­цмен­шин та їхньо­го за­хи­сту ма­ло­ро­си ви­ко­ри­сто­ву­ють, щоб за­крі­пи­ти ста­тус ро­сій­ської. У сво­їй кра­ї­ні ма­є­мо єди­не мі­сце в сві­ті, де мо­же­мо віль­но ро­змов­ля­ти рі­дною мо­вою. Ко­жна на­цмен­ши­на має ба­тьків­щи­ну, де її мо­ва збе­ре­же­ться. А нам не­має ку­ди їха­ти.

Не мо­жу змов­ча­ти в ма­га­зи­нах, ко­ли об­слу­го­ву­ють ро­сій­ською. Про­шу пе­ре­хо­ди­ти на укра­їн­ську. Хтось із ро­зу­мі­н­ням ста­ви­ться, а ко­гось тре­ба пе­ре­ко­ну­ва­ти. За­га­лом у лю­дей з’яв­ля­є­ться усві­дом­ле­н­ня ва­жли­во­сті дер­жав­ної мо­ви. Це ду­же при­єм­но. Ди­ву­ють дум­ки, що по­трі­бно спо­ча­тку по­до­ла­ти ко­ру­пцію, а по­тім — вчи­ти мо­ву. Усе слід ро­би­ти во­дно­час. Бо це наш про­стір.

Там роз­плі­дник ”рус­ско­го мі­ра”, але во­на не бо­ї­ться ви­рі­зня­ти­ся

Ме­шкан­ка се­ли­ща Сер­гі­їв­ка Біл­го­род-Дні­стров­сько­го ра­йо­ну на Оде­щи­ні Те­тя­на Семенова ра­зом із донь­ка­ми 31-рі­чною Те­тя­ною (лі­во­руч) та Ан­ною, 36 ро­ків. У 2008 ро­ці во­на по­ча­ла спіл­ку­ва­ти­ся укра­їн­ською. Вва­жає, що мо­ва — осно­ва на­ціо­наль­ної без­пе­ки

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.