Пей­за­жний Шлях

International Tourism Magazine - - ВОЯЖ-КОЛЕКЦІЯ - Сер­гій ОНИШКО

Фо­то­апа­рат і ав­то — ве­ли­ка спів­дру­жність, яка даї лю­ди­ні змо­гу по­ба­чи­ти і по­ка­за­ти. Цьо­го ра­зу ма­ши­на від­ве­зла нас із дру­зя­ми че­рез Сло­вач­чи­ну та Поль­щу до че­сько­го ре­гіо­ну Мо­ра­вія.

Зе­ле­ні па­гор­би, за­сти­глі, як ве­ле­тен­ські хви­лі… Без­кі­не­чні по­ля, мов ко­льо­ро­ва кла­пти­ко­ва ков­дра. Струн­кі де­ре­ва, охай­но ви­са­дже­ні вздовж ву­зень­ких сіль­ських до­ріг… На згад­ку при­хо­дить омрі­я­на фо­то­гра­фа­ми й ху­до­жни­ка­ми іта­лій­ська про­він­ція То­ска­на. Але у Цен­траль­ній Єв­ро­пі, за чо­ти­ри го­ди­ни їзди від кор­до­ну Укра­ї­ни, є своя То­ска­на! Це ре­гіон Мо­ра­вія в Че­хії. Шлях до неї та­кий на­си­че­ний ці­ка­ви­на­ми, що до­ве­де­ться на­до­лу­жу­ва­ти до­ро­гою на­зад.

Пе­ре­ти­на­є­мо кор­до­ни

Ді­ста­тись ав­тів­кою до Че­хії мо­жна дво­ма спосо­ба­ми: пе­ре­тну­ти або сло­ва­цький кор­дон в Ужго­ро­ді, або поль­ський — у Кра­ков­ці. Ми обра­ли Ужго­род: і чер­ги мен­ші, й тра­са Ки­їв — Чоп су­ча­сні­ша. Во­на про­ля­гає че­рез гір­ський пе­ре­вал і ті­шить кра­є­ви­да­ми по­ло­нин і кар­пат­ських сіл. Бі­ля шо­се є кіль­ка «ки­шень», де мо­жна зу­пи­ни­ти­ся та зро­би­ти ці­ка­ві фо­то.

Щоб не ну­дьгу­ва­ти, до­ро­гою мо­жна по­зма­га­ти­ся в ліч­бі, скіль­ки ра­зів рі­чка Ла­то­ри­ця пе­ре­ти­нає тра­су. Ми зби­ли­ся на 26. Рі­чка то пір­нає під тра­су, то те­че по­руч, то зни­кає се­ред сме­рек, то роз­ли­ва­є­ться до роз­мі­рів фут­боль­но­го по­ля…

Мо­жна за­ві­та­ти до зам­ку Па­ла­нок у Му­ка­че­ві. А якщо зу­пи­ни­те­ся на но­чів­лю, про­гу­лян­ка до зам­ку в ні­чній ілю­мі­на­ції ста­не не­за­бу­тньою.

Пе­ре­ти­на­ти кор­дон ра­ди­мо із са­мо­го ран­ку, кра­ще з 6 по 7 го­ди­ну, бо по­тім і чер­ги дов­ші, й у при­кор­дон­ни­ків з укра­їнсь-

ко­го та сло­ва­цько­го бо­ку по­чи­на­ю­ться пе­ре­змін­ки. Та й всти­гне­те чи­ма­ло по­ба­чи­ти, якщо ра­ні­ше по­чне­те день!

За­мок ЮНЕСКО

За­ли­шив­ши по­за­ду фор­маль­но­сті, ру­ша­є­мо в на­прям­ку Пря­шів — Жи­лі­на. На ав­то­ба­ні під­ви­щу­є­мо швид­кість.

Одра­зу пі­сля кор­до­ну, в ма­лень­ких сло­ва­цьких се­ли­щах, бу­дин­ки сто­ять май­же впритул до до­ро­ги, але від­окрем­ле­ні від неї чи­стень­ким тро­ту­а­ром. Бі­ля ко­жної осе­лі — про­зора ого­ро­жа не ви­ще ме­тра. Схо­дин­ки при­кра­ше­ні кві­та­ми у гор­щи­ках, за­мість кар­то­пля­но­го ба­ди­л­ля — охай­ні трав’яні ки­лим­ки. Пе­ред в’їздом до будь-яко­го мі­сте­чка вста­нов­ле­но ра­да­ри та ка­ме­ри, які ін­фор­му­ють во­дія про йо­го швид­кість у ви­гля­ді смай­ли­ка на сві­тло­вій па­не­лі: якщо пе­ре­ви­щу­є­те, усмі­шка пе­ре­тво­рю­є­ться на сум­ну гри­ма­ску.

На під­сту­пах до Ви­со­ких Татр ба­чи­мо най­біль­ший за­мок Сло­вач­чи­ни — Спи­ський-Град, який за­не­се­но до Спи­ску скар­бів ЮНЕСКО і має та­кі по­ту­жні сті­ни, що на­га­ду­ють Ве­ли­кий Ки­тай­ський мур. З ав­то­ба­ну є з’їзд у на­прям­ку мі­сте­чка Спи­ське-По­гра­д­дя, у яко­му мо­жна зу­пи­ни­ти­ся на но­чів­лю і про­гу­ля­ти­ся до зам­ку. Бі­ля зам­ко­во­го па­гор­ба є пар­кінг.

Спо­ру­да при­ва­блює близь­ко 300 ти­сяч від­ві­ду­ва­чів на рік з усі­єї Єв­ро­пи. Влі­тку тут про­хо­дять фоль­клор­ні та

му­зи­чні фе­сти­ва­лі, ре­кон­стру­кції бо­їв та зма­га­н­ня з мо­то­кро­су. Вздовж му­ру роз­та­шо­ва­ні лі­хта­рі, які в ні­чні го­ди­ни під­сві­чу­ють за­мок, до­да­ю­чи ро­ман­ти­ки та за­гад­ко­во­сті. А якщо ви жай­во­ро­нок, ра­джу не по­лі­ну­ва­ти­ся, вста­ти вдо­сві­та й під­ня­ти­ся на су­сі­дній па­горб. По­ки сон­це ще не про­ки­ну­ло­ся, вся до­ли­на вкри­та па­сма­ми ту­ма­нів, а за­мок пли­ве скрізь ці бі­лі по­то­ки, мов кам’яний «Ти­та­нік»…

Озе­ро з мор­ським при­сма­ком

Не­вдов­зі по­гля­ду від­кри­ва­ю­ться три­ку­тні вер­ши­ни, і зда­є­ться, що до­ро­га врі­за­є­ться у са­мі го­ри. До Мо­ра­вії ще далеко, але тут ми зро­би­мо «хід ко­нем» і про­їде­мо 20 кі­ло­ме­трів на схід у на­прям­ку За­ко­па­но­го, до сло­ва­цько-поль­ско­го кор­до­ну. Роз­ме­жу­ва­н­ня існує пе­ре­ва­жно на па­пе­рі, тож тут від­кри­ва­є­ться 10-кі­ло­ме­тро­вий шлях до най­гар­ні­шо­го в Єв­ро­пі озе­ра Мор­ське Око. Цю на­зву во­но отри­ма­ло зав­дя­ки про­зо­ро­сті та не­ймо­вір­но си­ньо­му ко­льо­ру во­ди.

Ді­ста­ва­ти­ся ра­ди­мо так: за­ли­ша­є­те ав­то на пар­кін­гу бі­ля кор­до­ну та на­йма­є­те «рей­со­вий» кін­ний екі­паж, який під­во­зить гру­пи з 10–15 осіб на­го­ру. Про­їзд ко­штує близь­ко 20 зло­тих (5 єв­ро). А по­тім про­хо­ди­те близь­ко кі­ло­ме­тра вго­ру асфаль­том.

Нам по­ща­сти­ло по­ба­чи­ти оле­ня, який пас­ся і не звер­тав ува­ги на на­ші зди­во­ва­ні облич­чя, хо­ча був за два-три ме­три від нас!

Бі­ля са­мо­го озе­ра є ре­сто­ран­чик і гір­ський при­ту­лок. Якщо є мо­жли­вість, зу­пи­ні­ться там на ніч або дві, не по­шко­ду­є­те. Про­жи­ва­н­ня та хар­чу­ва­н­ня за­до­воль­нять будь-яко­го ту­ри­ста. Уве­че­рі, ко­ли на­тов­пи нав­ко­ло озе­ра зни­кнуть, мо­жна на­со­ло­ди­ти­ся сві­тлом при­за­хі­дно­го сон­ця, яке уви­ра­знює гір­ські вер­ши­ни та від­би­ва­є­ться у про­зо­рій во­ді. На­дзви­чай­на ти­ша та мі­рі­а­ди зі­рок у ні­чно­му не­бі бу­дуть ва­шою ком­па­ні­єю до ран­ку. Пе­ред схо­дом сон­ця вдовж озе­ра пли­вуть гу­сті ту­ма­ни, за ви­со­че­зни­ми со­сна­ми хо­ва­ю­ться оле­ні й, зда­є­ться, що на­віть ка­мі­н­ня тут мо­же роз­по­від­а­ти ста­ро­вин­ні ле­ген­ди.

Від озе­ра по­чи­на­ю­ться кіль­ка пі­шо­хі­дних мар­шру­тів. За го­ди­ну мо­жна під­ня­ти­ся до озер­ця Чор­ний Став, звід­ки пря­мо­ви­сни­ми ске­ля­ми те­че во­до­спад, який жи­вить Мор­ське Око. А звід­ти че­рез го­ри мо­жна ді­ста­ти­ся Сло­вач­чи­ни і ма­льов­ни­чої до­ли­ни з го­рою Ри­си. Пей­за­жі там вра­жа­ють за будь якої погоди!

Але ми ви­ру­ша­є­мо до дов­го­о­чі­ку­ва­ної Мо­ра­вії. Шлях зно­ву про­ля­гає бі­ля під­ніж­жя Ви­со­ких Татр. За спри­я­тли­вих по­го­дних умов ра­ди­мо зу­пи­ни­ти­ся в мі­сте­чку Та­транська-Лом­ни­ця. Звід­си ка­на­тна до­ро­га ве­де до вер­ши­ни Лом­ни­цький-Штит (2632 м). На го­рі є огля­до­вий май­дан­чик, ре­сто­ран і мі­ні-го­тель. Так, і тут мо­жна зу­пи­ни­ти­ся на ніч та від­свя­тку­ва­ти не­ймо­вір­ний за­хід сон­ця або на­ро­дже­н­ня нового дня. Не­за­бу­тні вра­же­н­ня! На пе­ред­остан­ній стан­ції че­кає ма­лень­ке гір­ське озер­це, ді­ю­ча об­сер­ва­то­рія з му­зе­єм, ре­сто­ран із ди­тя­чим май­дан­чи­ком, тож про­ве­сти час із ро­ди­ною тут ду­же при­єм­но і ці­ка­во.

На­ре­шті, Мо­ра­вія!

По­ки­да­є­мо Ви­со­кі Та­три та пря­му­є­мо на за­хід ав­то­ба­ном до пей­за­жної сто­ли­ці Мо­ра­вії — мі­сте­чка Ку­йов. Роз­та­шо­ва­не се­ред мо­рав­ських па­гор­бів і не­озо­рих по­лів, во­но при­ва­блює роз­ви­ну­тою ту­ри­сти­чною ін­фра­стру­кту­рою, близь­кі­стю до ці­ка­вих ло­ка­цій. Го­те­лів ба­га­то, і ми зу­пи­ни­ли­ся в одно­му із вла­сною бро­вар­нею. О, це справ­жнє чо­ло­ві­че ща­стя! Але не за­хо­плюй­те­ся ду­же, бо, крім че­сько­го пи­ва, тут іще ба­га­то ці­ка­во­го!

Са­ме ланд­ша­фтні осо­бли­во­сті мі­сце­во­сті при­ва­блю­ють ти­ся­чі есте­тів і при­ро­до­лю­бів з усіх усюд! Упо­ряд­ко­ва­ні гра­фі­чні лі­нії па­гор­бів, по­лів, га­їв і схи­лів; по­єд­на­н­ня жов­то­го рі­па­ку, зе­ле­ної пше­ни­ці та ін­ших гу­стих барв; без­ліч па­гор­бів, що зді­йма­ю­ться гі­гант­ськи­ми хви­ля­ми до го­ри­зон­ту… І все це — під яскра­во-бла­ки­тним не­бом, ще й із чу­до­ви­ми хма­ра­ми! Ра­зом пей­за­жі ство­рю­ють вра­же­н­ня яко­гось одно­го ве­ли­че­зно­го аб­стра­ктно­го ма­люн­ка, в яко­му ві­ді­гра­ють роль і фор­ма, і ко­лір, і текс­ту­ра, і ра­курс, і ті­ні, і ти­ся­чі «ро­дзи­нок», на які ба­га­та при­ро­да.

Де­я­кі ру­ко­твор­ні еле­мен­ти ду­же гар­мо­ній­но впи­су­ю­ться у цей фестиваль барв і форм. На­при­клад, ма­лень­кі по­льо­ві ка­пли­чки. Окрім спо­ді­вань на су­ча­сні те­хно-

ло­гії, фер­ме­ри не пе­ре­ста­ють по­кла­да­ти на­дію на Бо­га та про­сять йо­го про ба­га­тий уро­жай. Ка­пли­чки ма­лень­кі, на одну-дві лю­ди­ни. Під да­хом — іко­ни свя­тих по­кро­ви­те­лів, по­руч — ла­во­чка для від­по­чин­ку.

На по­лях і в га­ях нам без­ліч ра­зів пе­ре­бі­га­ли до­ро­гу зай­ці, фа­за­ни та ли­си­ці. А яке ди­во по­ба­чи­ти на па­гор­бі в час сві­тан­ку не­ве­ли­ке ста­до оле­нів чи ко­суль, які по­ва­гом хо­дять по по­лю та ку­ме­дно ре­го­чуть, спіл­ку­ю­чись один з одним! По­лю­ва­н­ня су­во­ро обме­жу­є­ться, тож ди­ких тва­рин тут мо­жна по­ба­чи­ти ма­ло не з від­ста­ні про­стя­гну­тої ру­ки.

Зу­пи­нив­шись у будь-яко­му мі­сте­чку в Мо­ра­вії, ра­джу взя­ти ве­ло­си­пед на про­кат і про­їха­ти­ся ма­ло­лю­дни­ми ву­ли­чка­ми або сіль­ськи­ми до­ро­га­ми, де по­ві­тря па­хне то те­плим мо­ло­ком, то кві­ту­чи­ми ви­шня­ми, то ме­дом, то спі­ли­ми яблу­ка­ми, то всім ра­зом. За­ві­тав­ши до мі­сце­во­го ре­сто­ран­чи­ку, від­дай­те ша­ну національній ку­хні. Вас при­го­стять кро­ли­ком у сме­та­ні, ду­хмя­ни­ми від­бив­ни­ми під со­усом з ожи­ни або сма­же­ним си­ром із ва­ре­н­ням та гір­кою на­сто­ян­кою. При­го­ща­ють щи­ро, і ко­жну страву мо­жна смі­ли­во бра­ти на двох!

Най­яскра­ві­ші бар­ви тут на­ве­сні. По­тім зо­ло­ті по­ля пше­ни­ці вно­сять у пей­заж ко­льо­ри укра­їн­сько­го стя­гу, а во­се­ни, ко­ли се­ред бу­рих па­гор­бів зо­ло­ті­ють або чер­во­ні­ють ли­стям по­оди­но­кі де­ре­ва, ці­ну­єш ко­жний від­ті­нок, який про­і­снує ли­ше до при­хо­ду зи­ми…

Зво­ро­тний шлях

Хоч як при­кро, але про­ща­є­мо­ся з Мо­ра­ві­єю. Зво­ро­тний мар­шрут ми про­кла­ли че­рез Кра­ків. Якщо змо­же­те, зу­пи­ні­ться у ста­ро­вин­ній сто­ли­ці Поль­щі хо­ча б на одну ніч, і дух се­ре­дньо­ві­чних ву­лиць за­ко­хає вас у цей ар­хі­те­ктур­ний рай. Ве­ли­чний Ва­вель­ський за­мок до­бре спо­гля­да­ти під час за­хо­ду сон­ця з мо­сту над рі­чкою Кра­ко­ви­цею. Ми ба­чи­ли, як чер­во­ні про­ме­ні сон­ця пе­ре­пов­за­ли ста­ри­ми сті­на­ми та да­ха­ми, по­ки не­бо ста­ло гли­бо­ко-си­нім й уві­мкну­ли­ся ву­ли­чні лі­хта­рі, на­пов­ню­ю­чи та­ї­ною ко­жну тінь під сті­на­ми зам­ку. А вран­ці над прохо­ло­дною рі­чко­вою во­дою по­повз ту­ман, то яв­ля­ю­чи, то хо­ва­ю­чи за­мок від люд­сько­го ока. Справ­жня фе­є­рія!

Пря­му­є­мо до рі­дної Укра­ї­ни в на­прям­ку Льво­ва. До са­мо­го кор­до­ну йде су­ча­сний ав­то­бан, збу­до­ва­ний до «Єв­ро – 2012». Пе­ре­ти­на­є­мо кор­дон і їде­мо тра­сою Ки­їв — Чоп до за­по­ві­тно­го «Ту­не­лю ко­ха­н­ня» в се­лі Кле­вань, за 20 кі­ло­ме­трів від Рів­но­го. Це ди­во­ви­жне мі­сце зо­бов’яза­не сво­їм на­ро­дже­н­ням те­хні­ці та при­ро­ді. Оба­біч за­лі­зни­чної ко­лії роз­ро­сли­ся де­ре­ва, їхні вер­хів­ки спле­лись і ство­ри­ли зе­ле­ний ту­нель. Ко­ли ба­чиш, як рей­ки роз­чи­ня­ю­ться се­ред ли­стя де­рев, ви­ни­кає ди­во­ви­жне від­чу­т­тя без­кі­не­чно­сті та на­дії… По­тяг хо­дить кіль­ка ра­зів на день і не за­ва­жає про­гу­лян­ці. Цим ко­ри­сту­ю­ться чи­слен­ні від­ві­ду­ва­чі та ве­сіль­ні це­ре­мо­нії. Вдень та уве­че­рі, осо­бли­во у п’ятни­цю та ви­хі­дні, лю­дей ба­га­то, тож, щоб на­со­ло­ди­ти­ся ти­шею на са­мо­ті, ра­джу від­ві­ду­ва­ти «Ту­нель ко­ха­н­ня» ра­но вран- ці. Ве­сною та влі­тку тут усе зе­ле­не, а во­се­ни — та­ке роз­ма­ї­т­тя барв, що го­ді пе­ре­да­ти всі від­тін­ки фо­то­те­хні­кою. Якщо по­ща­стить за­ста­ти вра­ні­шній ту­ман на­при­кін­ці жов­тня — це бу­де справ­жня каз­ка!

Остан­ньою ці­ка­вою зу­пин­кою в на­шій по­до­ро­жі став «Бу­ди­нок ри­бал­ки» у се­лі Ста­рий Со­ло­твин на Жи­то­мир­щи­ні. Тут є не­ве­ли­чке озе­ро, по­се­ред яко­го на острів­ці — ко­ло­ри­тний ри­баль­ський бу­ди­но­чок. До острів­ця, що хо­ва­є­ться між ви­со­че­зних бе­різ, ве­де не­ве­ли­чкий пірс. У бу­дья­ку по­ру ро­ку ви­гляд ха­ти­ни вра­жає, у во­ді від­дзер­ка­лю­ю­ться хма­ри. А якщо ви ри­бал­ка, ско­ри­стай­те­ся на­го­дою впі­йма­ти тут де­ся­ток ка­ра­сів, а мо­же, і хи­тру щу­ку! Вам не­о­дмін­но по­ща­стить!

А го­лов­не — ло­віть пре­кра­сні ми­ті жи­т­тя, ман­друй­те, ди­ві­ться і ді­лі­ться!

Від­дзер­ка­ле­н­ня озе­ра Мор­ське Око, Поль­ща.

Во­до­спад з озе­ра Чор­ний Став ри­не в Мор­ське Око.

Сло­ва­цький за­мок Спи­ський Град у вра­ні­шньо­му ту­ма­ні.

Мі­сто Спи­ське По­гра­д­дя, Словаччина.

«По­льо­ва гра­фі­ка» Мо­ра­вії.

Па­сі­ка на по­лі рі­па­ку.

Ві­тряк у Бу­ко­ва­нах.

Хви­ля­стий ре­льєф, кон­тра­стні жит­тє­ра­ді­сні ко­льо­ри, вкра­пле­н­ня ко­ло­ри­тних бу­ді­вель ство­рю­ють у Мо­ра­вії не­по­втор­ну гар­мо­нію.

Ва­вель­ський за­мок у Кра­ко­ві.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.