Рівне, рі­дне і рі­зне

International Tourism Magazine - - УКРАЇНА ЧУДЕС - Ма­ри­на ГУДЗЕВАТА

Два ро­ки то­му на Рів­нен­щи­ні змі­ни­ло­ся ке­рів­ни­цтво, яке – на­ре­шті! – ви­зна­ло ва­жли­вість ту­ри­зму для цьо­го пре­кра­сно­го краю. Що змі­ни­ло­ся за цей час? ¯де­мо ін­спе­кту­ва­ти.

«О, на ко­пан­ки їдеш?» — іро­ні­чно за­ува­жив один мій зна­йо­мий, ко­ли я ска­за­ла що ви­ру­шаю на Рів­нен­щи­ну. Са­ме та­кої ре­а­кції ши­ро­ко­го за­га­лу на сло­во «Рів­нен­щи­на» на­ма­га­є­ться по­збу­тись управ­лі­н­ня куль­ту­ри і ту­ри­зму мі­сце­вої обл­адмі­ні­стра­ції. І це ду­же слу­шно: окрім бур­шти­но­вої про­бле­ми, що гри­мить на всю кра­ї­ну, цей край мо­же за­про­по­ну­ва­ти ой як ба­га­то, в то­му чи­слі ту­ри­стам.

Ще одна про­бле­ма, з якою сти­ка­є­ться область, — во­на є тран­зи­тною для пе­ре­ва­жної біль­шо­сті ту­ри­стів, які пря­му­ють на за­хід Укра­ї­ни. Зав­да­н­ня но­мер один — ту­ри­ста «пе­ре­хо­пи­ти» і «за­три­ма­ти». До про­бле­ми пі­ді­йшли ком­пле­ксно: ро­зро­би­ли су­ча­сну сим­во­лі­ку, ту­ри­сти­чні ма­пи та ці­ка­ві мар­шру­ти, ви­пу­сти­ли брен­до­ва­ні су­ве­ні­ри. Про­ду­кція су­ча­сна, кла­сна, та­ка, що при­єм­но до рук узя­ти й дру­зям по­да­ру­ва­ти.

Що ж, упе­ред, на ін­спе­кцію.

Во­дна при­го­да

«Над­слу­чан­ська Швей­ца­рiя» — так на­зи­ва­ють мі­сце­вість оба­біч рі­чки Случ. Під­твер­джую, ма­льов­ни­чі па­гор­би, часом ске­ля­сті, по­ро­слі лі­са­ми, й справ­ді іно­ді на­га­ду­ють пей­за­жі ті­єї єв­ро­пей­ської кра­ї­ни.

Сьо­го­дні я ви­ру­шаю на сплав по Слу­чі. Ця рі­чка рів­нин­на, то­му сплав­ля­ти­ся нею до сна­ги і ді­тям.

Ми на краю Укра­їн­сько­го кри­ста­лі­чно­го щи­та, а Случ ні­би пе­ре­рі­зає йо­го. То­му на цій не­ве­ли­кій те­ри­то­рії спо­сте­рі­га­ю­ться ці­ка­ві гео­ло­гі­чні яви­ща — на­при­клад, б’ють лі­ку­валь­ні ра­до­но­ві дже­ре­ла. Та­кож зна­хо­дять скам’яні­лі зу­би акул i від­би­тки мор­ських зі­рок — слі­ди пра­дав­ньо­го мо­ря.

Стра­те­гі­чна ви­гі­дність ви­со­ких па­гор­бів i скель, пов­но­во­да рі­чка у дав­ни­ну спри­я­ли тор­гiв­лi. Май­же на ко­жно­му па­гор­бі тут ви­яв­ле­но дав­ньо­ру­ські го­ро­ди­ща.

Дві го­ди­ни ми­на­ють під аком­па­не­мент роз­по­від­ей гі­да-ін­стру­кто­ра з аген­ції актив­но­го від­по­чин­ку «Сві­то­вир» про та­тар, ко­за­ків і по­ля­ків, про ча­си Дру­гої сві­то­вої, про во­я­ків УПА і пар­ти­зан. На­со­ло­джу­ю­ся плю­ско­том во­ди­чки і кру­чу го­ло­вою, щоб роз­гле­ді­ти ча­пель, ле­лек і якесь дрі­бне пта­ство, ко­тро­го тут удо­сталь.

По­пе­ре­ду від­кри­ва­є­ться чи не на­йма­льов­ни­чі­ший кра­є­вид «над­слу­чан­ської Швей­ца- рії» — ру­ї­ни Губ­ків­сько­го зам­ку на краю 32-ме­тро­во­во­го ске­ля­сто­го ур­ви­ща. Ро­би­мо зу­пин­ку і ви­ру­ша­є­мо на огля­ди­ни. Від одні­єї з най­до­ско­на­лі­ших твер­динь ре­гіо­ну ли­ши­ли­ся скром­ні, але ма­льов­ни­чі ру­ї­ни та ко­ло­дязь на вну­трі­шньо­му по­двір’ї. Збу­до­ва­ний у XV сто­літ­ті за­мок мав чо­ти­ри ку­то­ві ве­жі та, як го­ди­ться ко­жній по­ря­дній фор­те­ці, в’їзну бра­му, під­йом­ний міст і ве­ли­кі під­зе­ме­л­ля з в’язни­цею. За­мок ре­гу­ляр­но за­хо­плю­ва­ли, руй­ну­ва­ли, а по­тім упер­то від­бу­до­ву­ва­ли. На по­ча­тку XVIII сто­лі­т­тя вій­ська Пе­тра I зни­щи­ли Губ­кiв, а кіль­ка ро­ків по то­му шве­ди оста­то­чно до­ла­ма­ли за­мок. I фор­те­ця, i Губ­кiв, що був то­ді мі­сте­чком із вла­сни­ми гер­бом, бур­го­мі­стром та упра­вою, вже ні­ко­ли біль­ше не під­но­си­ли­ся.

Зно­ву на ве­сла, ма­лень­кий по­ріг на рі­чці — і менш ніж за го­ди­ну до­пли­ва­є­мо до се­ла Со­сно­ве. Та­кий мар­шрут мо­же­те по­до­ла­ти і ви. При­єм­на ком­па­нія та за­хо­пли­ві роз­по­віді — чу­до­ве до­пов­не­н­ня до при­ро­дних кра­сот.

Май­же ве­ло­рай

Уже дру­гий рік на Зе­ле­ні свя­та ве­ло­ен­ту­зі­а­сти з Рів­но­го за під­трим­ки обл­держ­адмі­ні­стра­ції про­во­дять ма­ра­фон «По­лі­ська січ». Три дні, три­ста кі­ло­ме­трів сіль­ськи­ми до­ро­га-

ми, лі­са­ми, по­ля­ми та стеж­ка­ми по­над рі­чка­ми. Ве­ло­ман­дрів­ки — це стиль жи­т­тя, то­му й лю­ди на цей ма­ра­фон з’їха­лись осо­бли­ві. Я ба­чи­ла і чо­ло­ві­ка по­ва­жно­го ві­ку, і ма­лю­ка ро­чків двох, ко­трий їхав у спе­ці­аль­но­му крі­слі зі сво­їм та­тком.

На­при­кін­ці дру­го­го дня ма­ра­фо­ну ми за­ві­та­ли до ве­ло­та­бо­ру, що роз­ки­нув­ся в лі­сі. Стіль­ки на­ме­тів у одно­му мі­сці я ще не ба­чи­ла. Во­но й не див­но: май­же 400 уча­сни­ків із 22 обла­стей Укра­ї­ни, го­сті з Бі­ло­ру­сі та Шве­ції. Вка­зів­ни­ки, ме­ди­ки, транс­пор­ту­ва­н­ня ре­чей до та­бо­ру, пи­тна во­да, два сні­дан­ки й дві ве­че­рі, пам’ятні су­ве­ні­ри, фо­то­кон­курс із при­за­ми, ве­чір­ні за­ба­ви — все це за не­ве­ли­кий вне­сок 350 гри­вень.

Є ма­лень­ка лож­ка дьог­тю, але во­на сто­су­є­ться аж ні­як не ор­га­ні­за­то­рів. За­па­сли­ві мі­сце­ві се­ля­ни по­ви­ко­пу­ва­ли стов­пчи­ки з мар­ку­ва­н­ням мар­шру­ту. Ор­га­ні­за­то­ри про­ін­спе­кту­ва­ли, вдру­ге їх вко­па­ли, а «дбай­ли­ві ха­зяї» зно­ву ви­ко­па­ли. Оче­ви­дно, для мі­сце­вих се­лян стов­пчи­ки — осо­бли­во цін­на річ у го­спо­дар­стві.

Тро­хи втом­ле­ний, ідей­ний на­тхнен­ник та ор­га­ні­за­тор за­хо­ду Юрій Ой­цюсь роз­по­вів, що цьо­го ро­ку ви­рі­ши­ли не ви­зна­ча­ти пе­ре­мож­ців ве­ло­ма­ра­фо­ну. Адже го­лов­не — про­ве­сти ці три дні актив­но, ці­ка­во, ку­па­ю­чись у рі­чці, ла­зя­чи по ске­лях і не гро­бля­чи сво­го бай­ка у го­ни­тві за пе­ре­мо­гою. Агов, ве­ло­ман­дрів­ни­ки! Ре­є­стра­цію на «По­лі­ську січ – 2018» уже від­кри­то!

Для ді­тей і до­ро­слих

Усім ві­до­мо, що ма­лі ді­ти у ман­дрів­ці можуть до­да­ти кло­по­тів ба­тькам, які су­ши­ти­муть го­ло­ву, чим би та­ким зайня­ти сво­їх чад. Від­по­відь го­то­ва, на­віть три.

Пер­ша: по­їзд­ка до Му­зею лі­су. Рів­нен­щи­на — най­більш за­лі­сне­на область Укра­ї­ни. Ту­те­шні лі­сни­цтва роз­ви­ва­ють еко­ло­гі­чний ту­ризм, за що їм ша­на і дя­ка. У Ко­сто­піль­сько­му лі­сни­цтві діє Му­зей лі­су, про­во­дя­ться за­ня­т­тя для ді­тей про­сто не­ба та екс­кур­сії еко­ло­гі­чною стеж­кою. Ди­ре­ктор му­зею Пе­тро Іва­ши­ню­та із зав­зя­т­тям роз­по­від­ає про де­ре­ва, пта­хів, ді­ли­ться сво­ї­ми спо­сте­ре­же­н­ня­ми за тва­ри­на­ми, а го­лов­не — знає, як за­хо­пи­ти ді­тей.

По­ра­да дру­га: ко­ні. У кін­но­спор­тив­но­му клу­бі «Па­трі­от», що в се­лі Ко­злин, жи­вуть і при­зе­ри зма­гань із кін­но­го спор­ту, і су­мир­ні ко­ня­чки, з яки­ми про­во­дять се­ан­си іпо­те­ра­пії для ді­ток, хво­рих на ДЦП. Мо­жна не тільки по­ка­та­ти­ся на ко­нях і по­ні, а й ді­зна­ти­ся ба­га­то ці­ка­во­го. На­при­клад, що у ко­ня із ро­до­во­дом ім’я не­о­дмін­но має вклю­ча­ти лі­те­ри з імен йо­го та­тка і ма­ми, що ці бла­го­ро­дні тва­ри­ни теж лю­блять ви­про­шу­ва­ти сма­чнень­ке, а їхній зріст ви­мі­рю­є­ться не до вер­ху го­ло­ви, а до хол­ки. Ме­не зди­ву­ва­ло, як ко­ні рі­зних по­рід від­рі­зня­ю­ться між со­бою. На те­ри­то­рії клу­бу, крім ста­єнь, є й го­тель та ре­сто­ран, а ще про­во­дя­ться зма­га­н­ня з кін­но­го спор­ту, на­вча­ють вер­хо­вої їзди.

Ва­рі­ант тре­тій, як на ме­не, най­до­сту­пні­ший та най­ці­ка­ві­ший: рів­нен­ський зоо­парк. Ви­знаю, остан­ньо­го ра­зу я бу­ла в зоо­пар­ку в Укра­ї­ні ро­ків із ві­сім то­му. При­га­дую гні­тю­че вра­же­н­ня від ті­сних клі­ток і смо­ро­ду. Але все це — не про Рівне. Мої ком­плі­мен­ти то­му, хто при­ду­мав створити зоо­парк на око­ли­ці мі­ста, ор­га­ні­чно впи­сав­ши у ланд­шафт. Про­сто­рі во­льє­ри, ма­кси­маль­но на­бли­же­ні до при­ро­дних умо­ви жи­т­тя тва­рин (на­при­клад, ри­сі жи­вуть на справ­жньо­му де­ре­ві), ці­ка­ві на­пи­си, ку­то­чок свій­ських тва­рин, яких мо­жна по­го­ду­ва­ти, чу­до­ві ігро­ві май­дан­чи­ки для ді­тей, мо­жли­вість ку­пи­ти вхі­дний кви­ток че­рез смар­тфон… Рів­нен­ський зоо­парк про­де­мон­стру­вав клас. І мі­сце­ві ка­жуть, що рік від ро­ку він кра­щає.

Не­про­він­цій­ний дух

У Рів­но­му за­ти­шно, спо­кій­но і сма­чно. Мі­сце­ві ре­сто­ра­ції при­єм­но зди­ву­ва­ли: де там мі­сте­чко­вість — ме­ню, ін­тер’єр, об­слу­го­ву­ва­н­ня на ви­со­ті.

А от спо­кій мі­ста час від ча­су по­ру­шує гу­чний рев мо­то­ци­клів, адже Рівне — укра­їн­ська «сто­ли­ця спі­двею». Це та­кі пе­ре­го­ни по ко­лу на спе­ці­аль­но­му ста­діо­ні, при­чо­му тра­са має бути грун­то­ва, а мо­то­ци­кли — без гальм. Ми по­тра­пи­ли на тре­ну­ва­н­ня, і я з по­ди­вом роз­пі­зна­ла в одно­му з во­ді­їв хло­пчи­ну ро­ків де­ся­ти. По­тім по­ка­зо­ві ви­сту­пи нам вла­шту­ва­ли про­фі — й мій ске­пти­цизм що­до цьо­го ви­ду спор­ту пе­ре­ріс у ба­жа­н­ня по­ди­ви­ти­ся справ­жні зма­га­н­ня. До ре­чі, рів­нен­ські спі­две­їсти — хло­пці ти­ту­ло­ва­ні, а са­мі пе­ре­го­ни ви­кли­ка­ють за­хват мі­стян: ка­жуть, у дні зма­гань на ста­діо­ні яблу­ку ні­де впа­сти.

Чим не при­від по­вер­ну­ти­ся?

За до­по­мо­гу в під­го­тов­ці ма­те­рі­а­лу дя­ку­є­мо го­ло­ві Рів­нен­ської ОДА Оле­ксію Му­ля­рен­ку та асо­ці­а­ції «Ту­ри­сти­чний прес#клуб Укра­ї­ни».

Ма­льов­ни­чі ру­ї­ни Губ­ків­сько­го зам­ку над Случ­чю.

Ота­ки­ми ма­льов­ни­чи­ми мі­сци­на­ми про­ля­гав мар­шрут ве­ло­ма­ра­фо­ну «По­лі­ська січ».

Це май­же все, що ли­ши­ло­ся від мо­гу­тньо­го Губ­ків­сько­го зам­ку.

Ве­ло­ма­ра­фон.

У кін­но­спор­тив­но­му клу­бі «Па­трі­от» ді­ток на­вча­ють їзди вер­хи у за­кри­то­му ма­не­жі.

Май­же ру­чні пе­лі­ка­ни в рів­нен­сько­му зоо­пар­ку.

Ве­ле­тен­ська го­ло­ва з ве­ле­тен­ської ко­ва­ної ком­по­зи­ції «Мо­ва риб».

Спі­две­їсти галь­му­ють на по­во­ро­тах но­гою, бо мо­то­ци­кли у них без гальм.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.