Кру­глий стіл «Си­ла мрії»:

ілю­зія або стри­бок сві­до­мо­сті?

KOLESO ZHITTJA - - Зміст -

ін­фор­ма­цій­но­му по­лі сьо­го­дні існу­ють рі­зні під­хо­ди до се­ман­ти­ки сло­ва «мрія». З одно­го бо­ку, вва­жа­є­ться, що мрії – пре­ро­га­ти­ва юно­го ві­ку. Про­те стар­ше по­ко­лі­н­ня пов'язує мрій­ли­вість із ві­дір­ва­ні­стю від жи­т­тя, ши­ря­н­ням у хма­рах. Це озна­чає, що мрії тут ро­би­ти ні­чо­го?! Ви­ста­чає не­га­тив­но­го став­ле­н­ня до мрії і в тра­ди­цій­ній ре­лі­гії – ні­би­то від­бу­ва­є­ться від­хід від ре­аль­но­го жи­т­тя. Але не вар­то за­бу­ва­ти про те, що ве­ли­кі тво­ри ми­сте­цтва, від­кри­т­тя, ви­на­хо­ди по­чи­на­ли­ся са­ме з мрії. Де ж ме­жа ко­ри­сті мрії сьо­го­дні? Ми спро­бу­є­мо пе­ре­гля­ну­ти це по­ня­т­тя і ви­ве­сти пра­кти­чне фор­му­лю­ва­н­ня, об­ґрун­ту­ва­ти за­сто­су­ва­н­ня мрії в су­ча­сно­му сві­ті, її ко­ристь, сенс і мо­жли­ві ва­рі­ан­ти на­слід­ків мрій­ли­во­сті.

Ав­ра­ам: На­ші роз­ду­ми про мрію мо­жна роз­би­ти на чо­ти­ри кро­ки:

Ви­зна­чи­ти дже­ре­ло мрії. Це озна­чає, що лю­ди­ні по­трі­бно зро­зу­мі­ти, звід­ки бра­ти му­зу, щоб мрі­я­ти.

Зро­зу­мі­ти, про що мрі­я­ти. Де­я­кі мрії мо­жуть на­шко­ди­ти, є ті, що мо­жуть при­не­сти ко­ристь, а є не­здій­снен­ні мрії.

Від­чу­ти мрію. Мо­жна мрі­я­ти на ін­те­ле­кту­аль­но­му рів­ні, мір­ку­ва­ти у сві­ті ду­мок, а мо­жна пе­ре­йти до сер­це­во­го цен­тру, де мрія бу­де не про­сто ін­те­ле­кту­аль­ним зна­н­ням, а і жа­гою до до­ся­гне­н­ня і вті­ле­н­ня в жи­т­тя.

Ви­зна­чи­ти шлях ре­а­лі­за­ції. Про­ду­ма­ти пра­кти­чні, ре­аль­ні дії, які да­дуть змо­гу по­кро­ко­во ру­ха­ти­ся до ме­ти. Їх по­трі­бно пе­ре­гля­да­ти й ана­лі­зу­ва­ти ко­жен мі­сяць про­тя­гом ро­ку, а в кін­ці пе­рі­о­ду – під­би­ва­ти під­сум­ки.

Інес­са: Лю­ди­ні по­трі­бно зна­йти дже­ре­ло. Де ви­ни­кає жа­га на­тхне­н­ня, не­пе­ре­бор­не ба­жа­н­ня ви­йти за ме­жі то­го, що є у зви­чай­но­му жит­ті? Ав­ра­ам: Дже­ре­ло – це не са­ма лю­ди­на, яка мріє, а те, що зна­хо­ди­ться по­за її ме­жа­ми. У ка­ба­лі це на­зи­ва­є­ться «дже­ре­ло всьо­го». Це мо­жуть бу­ти най­про­сті­ші ре­чі на ма­те­рі­аль­но­му рів­ні. На­при­клад, ко­ли лю­ди­на хо­че до­сяг­ти то­го ж, чо­го до­ся­гла ав­то­ри­те­тна для неї осо­би­стість. Ан­дрій: Дже­ре­ло мрії – зав­жди зов­ні­шнє. Це зав­жди до­свід, який лю­ди­на отри­ма­ла, пе­ре­тво­рює і, спи­ра­ю­чись на ньо­го, щось змі­нює у сво­їй ді­яль­но­сті.

Інес­са: Цю те­му теж мо­жна роз­ви­ну­ти. Ми мрі­є­мо, ви­хо­дя­чи із зов­ні­шньої чи вну­трі­шньої об­умов­ле­но­сті? Оле­на: Одно­зна­чно, це вну­трі­шній від­гук на щось по­ба­че­не, по­чу­те, від­чу­те. На те, що від­гу­ку­є­ться все­ре­ди­ні ду­же силь­но, по­вер­та­ю­чи нас до цьо­го

дже­ре­ла, до вну­трі­шньої му­зи. Це пер­ше зна­йом­ство з від­чу­т­тям вла­сної гар­мо­нії. Пов­ні­стю лю­ди­на ще цьо­го не ро­зу­міє і цим не во­ло­діє, але на­віть від одні­єї дум­ки про це від­чу­ває ша­ле­ну ра­дість. А по­тім вже, ме­ні зда­є­ться, по­чи­на­є­ться не­скін­чен­на низ­ка стра­хів – чи змо­жу я, чи зда­тний я, чи ви­йде. Ан­дрій: По­вин­но бу­ти ду­же по­ту­жне ба­жа­н­ня. Оле­на: Ба­жа­н­ня до­сяг­ти пов­ної гар­мо­нії із зов­ні­шнім і вну­трі­шнім дже­ре­лом. Ав­ра­ам: Ко­ро­тко це мо­жна на­зва­ти «За­кон по­ді­бно­сті»: те, що від­би­ва­є­ться в ме­ні, від­би­ва­є­ться і зов­ні. Я до цьо­го тя­гну­ся, то­му що в ме­ні це про­бу­ди­ло ба­жа­н­ня упо­ді­бни­ти­ся. По­ді­бне тя­гне­ться до по­ді­бно­го. Ан­дрій: Не зго­ден, то­му що ми мрі­є­мо за­зви­чай про те, чо­го ще не­має. Ав­ра­ам: Мрія не ре­а­лі­зо­ва­на у те­бе, але десь во­на вже ре­а­лі­зо­ва­на, іна­кше б ти не знав про неї. Ан­дрій: А як же мрія про щось но­ве? Ав­ра­ам: Всі мрії десь ре­а­лі­зо­ва­ні і зна­хо­дя­ться у «схо­ви­щі». У ка­ба­лі це на­зи­ва­є­ться «Світ не­скін­чен­но­сті». Ко­ли лю­ди­на ме­ди­тує, во­на мо­же звер­ну­ти­ся до цьо­го схо­ви­ща. Ген­на­дій: Му­зи­ка, скуль­пту­ра, кар­ти­на, ін­ша чи­мось за­ці­кав­ле­на лю­ди­на, які вас за­хо­плю­ють, – все це зов­ні­шній ключ до на­тхне­н­ня. Від­бу­ва­є­ться під'єд­на­н­ня до дже­ре­ла і з'яв­ля­є­ться до­ступ до енер­гії, ча­су і ре­сур­сів, яких ра­ні­ше не бу­ло. Ав­ра­ам: Ген­на­дію, це схо­же на те, що я на­зи­ваю кван­то­вим стриб­ком. Ба­га­то хто сьо­го­дні го­во­рить, що він по­ви­нен від­бу­ти­ся. Я ж вва­жаю, що кван­то­вий стри­бок ко­жен мо­же зро­би­ти сам, не­за­ле­жно від ре­аль­но­сті. Лю­ди­на ба­чить пев­не сві­тло і хо­че до ньо­го при­гор­ну­ти­ся. І це ба­жа­н­ня на­стіль­ки силь­не, що во­на пе­ре­стри­бує че­рез де­кіль­ка схо­ди­нок. Це і є си­ла мрії. Пра­гне­н­ня бу­ти «як ін­ший», на­слі­ду­ва­н­ня при­во­дить ли­ше до тим­ча­со­во­го пе­ре­хо­ду на рів­ні ви­ще. Інес­са: Чо­му? Ав­ра­ам: Бо лю­ди­на не мо­же втри­ма­ти­ся на то­му рів­ні, до яко­го ще не «до­пра­цю­ва­ла». Ди­ти­на не мо­же від­ра­зу по­до­ро­слі­ша­ти, на­віть якщо бу­де на­слі­ду­ва­ти до­ро­сло­го.

Інес­са: Тоб­то на­слі­ду­ва­н­ня від­во­дить лю­ди­ну від мо­жли­во­сті по­чу­ти се­бе. Як ви ду­ма­є­те, ця те­ма по­вин­на ви­чер­па­ти­ся все­ре­ди­ні лю­ди­ни чи це куль­ту­ра, яку по­трі­бно за­кла­да­ти? Ав­ра­ам: Лю­ди­на не мо­же від­ра­зу на­ро­ди­ти­ся осо­би­сті­стю і роз­кри­ти свої ін­ди­ві­ду­аль­ні яко­сті. Спо­ча­тку з'яв­ля­є­ться за­ро­док, яко­му по­трі­бно чер­па­ти си­ли від ко­гось або чо­гось біль­шо­го, – зна­н­ня, му­дрість, те­хні­ки. І тіль­ки по­тім мо­жна роз­кри­ва­ти свої осо­би­сті ро­дзин­ки. Не отри­мав­ши ба­зи і зна­н­ня за­ко­нів, за яки­ми пра­цює світ, не­мо­жли­во існу­ва­ти.

Інес­са: Пе­тре, хо­че­те щось до­да­ти? Пе­тро: Ме­ні по­до­ба­є­ться ви­бір те­ми – на по­ча­тку но­во­го ци­клу вар­то пра­виль­но по­мрі­я­ти. Будь-яке вті­ле­н­ня по­чи­на­є­ться з яко­гось обра­зу, мрії. Адже ми жи­ве­мо в то­му сві­ті і су­спіль­стві, про які мрі­я­ли (і уяв­ля­ли) по­пе­ре­дні по­ко­лі­н­ня. Це при­клад то­го, що люд­ська «мрій­ли­вість» – не­ймо­вір­на си­ла в со­ці­аль­но­му пла­ні. Ми ча­сто мрі­є­мо про та­ке со­бі «сві­тле май­бу­тнє», пра­гне­мо до ньо­го, а ко­ли во­но при­хо­дить, ди­ву­є­мо­ся то­му, що все не так, як хо­ті­ло­ся. Чо­му так від­бу­ва­є­ться? Мрія – це іде­аль­ний образ із іде­аль­но­го про­сто­ру. З ньо­го мо­жна взя­ти зер­но і по­сі­я­ти у свій ґрун­тсе­ре­до­ви­ще. Але зро­стає «обра­зм­рія» зав­жди в пев­них умо­вах, які йо­го й оформ­лю­ють. Крім то­го, якщо го­во­ри­ти ме­та­фо­ри­чно, у ко­гось є до­ступ до іде­аль­но­го схо­ви­ща, і він сам чер­пає звід­ти, а хтось ви­ро­щує чу­же на­сі­н­ня, на­пов­ню­ю­чи чи­їсь мрії сво­єю енер­гі­єю. Ан­дрій: От­же, є ті, хто мо­же мрі­я­ти, і ті, хто не мо­же? Пе­тро: У со­ці­аль­но­му кон­текс­ті є мрій­ни­ки, які мрі­ють і транс­лю­ють це. А є

ви­ко­нав­ці, яким теж да­но мрі­я­ти, але в ду­же обме­же­них, осо­би­стих ме­жах. Ан­дрій: Ви­хо­дить, що мрія – це при­ві­лей обра­них? Ав­ра­ам: Мрія – це ін­ший рі­вень. Ча­сто від ви­хо­ду на цей рі­вень лю­ди­ну обме­жу­ють її зви­чки, зо­на ком­фор­ту то­що.

Інес­са: Як від­рі­зни­ти мрію від ілю­зії? Ав­ра­ам: Я вже го­во­рив про те, що по­трі­бно пе­рі­о­ди­чно зу­пи­ня­ти­ся і ана­лі­зу­ва­ти свої кро­ки до ре­а­лі­за­ції мрії. Це до­по­ма­гає не по­тра­пи­ти в ілю­зію. Пе­тро: У со­ці­аль­но­му кон­текс­ті са­му суб­стан­цію уяви (в то­му чи­слі ілю­зій і мрій) ду­же не­про­сто роз­рі­зни­ти і роз­ді­ли­ти. На­при­клад, мар­ксист­ська те­о­рія су­спіль­ства го­во­рить про те, що ідея стає со­ці­аль­ною ре­аль­ні­стю, ко­ли під­ко­рює ма­си. А ми ж зна­є­мо з істо­рії, що ма­са­ми ча­сом мо­жуть ово­ло­ді­ти й ілю­зії, і мрії, і на­віть уто­пії. Тоб­то існує пев­ний ме­ха­нізм, за яким будь-яка «ідея» пе­ре­тво­рю­є­ться в со­ці­аль­ну ре­аль­ність.

Інес­са: Так де ж грань між ілю­зі­єю та мрі­я­ми? Пе­тро: Пи­та­н­ня в то­му, яка ме­та на­шо­го обго­во­ре­н­ня. Да­ти чі­ткий кри­те­рій «ілю­зор­но­сті» окре­мих мрій?

Інес­са: На­ші чи­та­чі хо­чуть вті­ли­ти свої мрії. На жаль, сьо­го­дні впев­не­ність у ство­рен­ні гі­дно­го жи­т­тя для се­бе зве­де­на до ну­ля. Ба­га­то хто вто­мив­ся від жи­т­тя і про­сто ви­му­ше­но ви­ко­нує якісь дії... Чим же від­рі­зня­є­ться мрія від ілю­зії і що це за ме­ха­нізм, про який ви, Пе­тре, го­во­ри­ли? Пе­тро: На мою дум­ку, ми за­раз пе­ре­бу­ва­є­мо в тій то­чці, де вза­га­лі спо­сте­рі­га­є­ться фо­но­ва вто­ма су­спіль­ства від «мрій і спо­ді­вань» ми­ну­ло­го. Ми зби­ра­є­мо не­про­сті пло­ди мрій ми­ну­лих по­ко­лінь і ре­фле­ксу­є­мо, ку­ди йти да­лі з та­ким ба­га­жем. За­пе­ре­чу­ю­чи «іме­на і на­зви» ми­ну­ло­го, ми бо­ре­мо­ся з дав­ні­ми мрі­я­ми, від­прав­ле­ни­ми у про­стір по­над 70 ро­ків то­му. Це мрії, на яких ви­ріс ра­дян­ський со­ці­аль­ний екс­пе­ри­мент, який ба­га­то в чо­му за­ли­шив­ся не­від­ре­фле­ксо­ва­ним су­ча­сним су­спіль­ством.

Інес­са: Тоб­то це не мрія, а ілю­зія? Пе­тро: Якщо ми не хо­че­мо мрі­я­ти про май­бу­тнє, це озна­чає, ми вже не ро­зу­мі­є­мо, як мрі­я­ли лю­ди в ми­ну­ло­му. По­трі­бно ро­зі­бра­ти­ся з са­мим ме­ха­ні­змом, чо­му ми отри­му­є­мо не те, про що мрі­є­мо. Інес­са: Ми по­го­во­ри­ли про те, в чо­му по­ля­гає мрія і як її ре­а­лі­зу­ва­ти. А що ж та­ке мрія – ін­те­ле­кту­аль­ні зна­н­ня, спра­га вті­ле­н­ня або дії? Ав­ра­ам: Мо­жна на­вчи­ти лю­ди­ну мрі­я­ти, мо­жна нав'яза­ти їй мрію... Але най­го­лов­ні­ше, на мій по­гляд, у мрі­ян­ні – це по­чу­т­тя й усві­дом­ле­н­ня то­го, що це істин­но своя мрія. Не ба­жа­н­ня ба­тьків вті­ли­ти в лю­ди­ні свої ам­бі­ції, не нав'яза­ний су­спіль­ством сте­ре­о­тип, а вла­сне вну­трі­шнє пра­гне­н­ня до чо­гось.

Інес­са: Оле­но, ви зов­сім не­дав­но пе­ре­їха­ли з Оде­си до Ки­є­ва. Це бу­ла мрія чи обмір­ко­ва­на ме­та? Оле­на: Для ме­не мрія пе­ред­ба­чає якусь дію, то­му і мрія, і ме­та для ме­не – то­то­жні по­ня­т­тя. Пе­ре­їзд до Ки­є­ва – не гло­баль­на по­дія в мо­є­му жит­ті, а ще одна схо­дин­ка, ча­сти­на шля­ху до біль­шої мрії.

Інес­са: От­же, є те, що на­ди­хає, і є ма­лень­кі кро­ки для до­ся­гне­н­ня мрії? Оле­на: Якщо ви дій­сно го­то­ві до то­го, чо­го хо­че­те, все від­бу­ва­є­ться ду­же лег­ко. Ні­я­кі пе­ре­шко­ди і не­га­ра­зди не зіб'ють вас зі шля­ху. Я ча­сто зга­дую шкіль­ні ча­си, ко­ли по­трі­бно бу­ло на фіз­куль­ту­рі про­біг­ти крос. Ви­ко­на­ти зав­да­н­ня по­вин­ні бу­ли всі, але не всі мо­гли бі­га­ти – во­ни про­сто хо­ди­ли «ку­ро­чкою». Так ось, якщо мрія силь­на, але є при­чи­ни, з яких ти не мо­жеш по­ки її ре­а­лі­зу­ва­ти, дай їй хо­ча б шанс – йди

«ку­ро­чкою». На­віть цей мі­кро­ско­пі­чний крок дає вам усві­дом­ле­н­ня то­го, що ви ру­ха­є­те­ся до то­го, чо­го хо­че­те. Ан­дрій: У ме­не за­раз з'яви­ла­ся кар­тин­ка то­го, що мрія – це образ, що по­стій­но жи­ве в нас, він дає пси­хі­чну енер­гію дії.

Інес­са: Бу­ває ж так, що лю­ди­на про щось мріє, вкла­дає в це свою енер­гію, але ре­а­лі­за­ція ці­єї мрії не по­трі­бна сві­ту. Зна­чить, во­на не­здій­снен­на? Оле­на: Якщо це справ­жня мрія, лю­ди­на отри­мує ма­кси­маль­не за­до­во­ле­н­ня від са­мо­го про­це­су і не над­то за­ми­слю­є­ться над її вті­ле­н­ням.

Інес­са: Чи існу­ють тем­ні під­ва­ли мрії? Ан­дрій: Так, че­рез те, що ми про­сто не вми­ка­є­мо сві­тло, хо­ча там мо­же бу­ти щось хо­ро­ше. Оле­на: На­пев­но, тем­ні під­ва­ли там, де ми не­че­сні з со­бою, са­мі со­бі в чо­мусь не зі­зна­є­мо­ся або щось не до­го­во­рю­є­мо. Ген­на­дій: Що­би мрії по­ча­ли здій­сню­ва­ти­ся, по­трі­бно по­ча­ти роз­би­ра­ти ці під­ва­ли, але пси­хо­ло­гі­чна без­гра­мо­тність за­ва­жає лю­дям. Ду­маю, що без під­го­тов­ки не всі змо­жуть ре­а­лі­зу­ва­ти сім пун­ктів здій­сне­н­ня мрії, про які роз­по­вів Ав­ра­ам. Ба­га­то хто сьо­го­дні не вміє пра­цю­ва­ти з вну­трі­шні­ми пе­ре­шко­да­ми, не усві­дом­лює на­яв­ні філь­три, не по­мі­чає або не ро­зу­міє за­хи­сту. Для здій­сне­н­ня мрії та­ких лю­дей по­трі­бно якийсь час на­вча­ти, тре­ну­ва­ти і су­про­во­джу­ва­ти, щоб во­ни на­вчи­ли­ся са­мі роз­би­ра­ти свої під­ва­ли.

Інес­са: Це тен­ден­ція сьо­го­де­н­ня. Але вдя­чність і спря­мо­ва­на ува­га до пе­ре­шкод да­ють змо­гу ру­ха­ти­ся без зу­пин­ки. Ген­на­дій: Так. Але ча­сто ми мо­же­мо не по­мі­ча­ти пе­ре­шкод, з них зі­сков­зує ува­га. Або ро­зу­мі­є­мо, що щось за­ва­жає, але не ді­зна­є­мо­ся, що са­ме. Інес­са: Які ри­зи­ки ви­ни­ка­ють від ігно­ру­ва­н­ня пе­ре­шкод? Пе­тро: У ди­на­мі­ці це пев­ний сце­на­рій – щось від­бу­ва­є­ться, от­же, на те є при­чи­на. З якої при­чи­ни лю­ди­на мо­же ігно­ру­ва­ти пе­ре­шко­ди? Що озна­чає ігно­ру­ва­ти? Яко­го ха­ра­кте­ру ці пе­ре­шко­ди? Якщо лю­ди­на мріє і при цьо­му по­ва­жає про­стір, в яко­му ре­а­лі­зує мрію, то во­на роз­гля­да­ти­ме пе­ре­шко­ду як фа­ктор се­ре­до­ви­ща. За що ча­сто кри­ти­ку­ють мрій­ни­ків – во­ни від­ри­ва­ю­ться від ре­а­лій. «Нам­рі­я­ла» лю­ди­на, по­ча­ла вті­лю­ва­ти щось зі сво­їх іде­аль­них, уяв­них про­сто­рів, а аде­ква­тно­го по­гля­ду на за­галь­ну си­ту­а­цію ча­сом про­сто не­має... Ав­ра­ам: Сло­ва Пе­тра на­га­да­ли ме­ні один при­клад. Ви зна­є­те, чо­му лю­ди ра­ні­ше зу­стрі­ча­ли одне одно­го хлі­бом-сі­л­лю? У ка­ба­лі сіль уосо­блює дію, а хліб – світ під­не­се­них ідей. І ко­ли лю­ди­на вмо­чує хліб у сіль, у цей мо­мент во­на по­вин­на спо­ді­ва­ти­ся, що її ідея вті­ли­ться в жи­т­тя. Тоб­то по­трі­бно на­вчи­ти­ся об'єд­ну­ва­ти світ ідей і світ ре­аль­них дій. По­трі­бно зна­йти шлях зо­ло­тої се­ре­ди­ни, де лю­ди­на по­вин­на від мрії пе­ре­йти до пра­кти­ки і ба­лан­су­ва­ти на цих двох гра­нях – з одно­го бо­ку, піджив­лю­ва­ти­ся му­зою, з ін­шо­го – з'єд­ну­ва­ти її зі сві­том, в яко­му від­бу­ва­є­ться ре­аль­на пра­кти­чна ро­бо­та. Зу­стрі­ча­є­мо все хлі­бом і сі­л­лю!

Інес­са: Про­я­сни­ти со­бі пе­ре­шко­ди на шля­ху ре­а­лі­за­ції мрії мо­жна до по­ча­тку її вті­ле­н­ня чи тіль­ки в про­це­сі? Ген­на­дій: Ще до по­ча­тку це ду­же скла­дно зро­би­ти. А в про­це­сі мо­жна від­най­ти при­хо­ва­ні мо­ти­ви, за не­об­хі­дно­сті про­пра­цю­вав­ши і їх, і пра­виль­но роз­ста­ви­ти акцен­ти, прі­о­ри­те­ти. Це ча­сти­на вну­трі­шньої ро­бо­ти з ви­яв­ле­н­ня мо­жли­вих пе­ре­шкод на шля­ху здій­сне­н­ня сво­їх мрій, транс­фор­ма­ції се­бе, щоб бу­ти гі­дним ці­єї мрії.

Інес­са: Але одно­ча­сно ро­бо­та з пе­ре­шко­да­ми дає ре­сурс для мрії, тоб­то від­бу­ва­є­ться звіль­не­н­ня зв'яза­ної енер­гії. Ген­на­дій: Аб­со­лю­тно пра­виль­но.

Інес­са: Та­ким чи­ном ви мо­же­те увійти до ча­сти­ни фор­му­ли силь­ної мрії. Ген­на­дій: Пра­виль­но.

Інес­са: На­ра­зі хо­че­ться зга­да­ти про гли­бо­ке пи­та­н­ня: «Чи на­вчи­ли­ся ви ра­ді­ти сво­їм пе­ре­шко­дам?» Якщо я ба­чу пе­ре­шко­ди як ча­сти­ну фор­му­ли сво­єї силь­ної мрії, то ко­жну з них спри­ймаю як но­вий ре­сурс. Ав­ра­ам: Та­ке сприйня­т­тя фор­му­є­ться за до­по­мо­гою по­дя­ки. Ска­жіть спа­си­бі за пе­ре­шко­ду, адже во­на вас роз­ви­ває. Сво­їм учням я ка­жу: «Не­га­тив – це по­зи­тив». Якщо не­має які­сно­го не­га­ти­ву, то фо­то­гра­фія про­я­ви­ться не ду­же до­бре, то­му не­га­ти­ви ду­же цін­ні.

Інес­са: Що хо­че­ться ще роз­кри­ти? Пе­тро: Стра­хи і сум­ні­ви – «не змо­жу», «не зу­мію» – ан­ти­си­лу мрії.

Інес­са: Ви го­во­ри­те про те, що не дає мо­жли­во­сті ре­а­лі­зу­ва­ти­ся ідеї, мрії? Да­вай­те роз­гля­не­мо це на при­кла­ді гло­баль­них про­це­сів. Ав­ра­ам: На­при­клад, чо­му про­ва­ли­ла­ся ідея ко­му­ні­зму? У лю­дей не бу­ло до­ста­тньо до­сві­ду, во­ни йшли шля­хом проб і по­ми­лок, не зна­ю­чи за­ко­нів при­ро­ди, за­ко­нів со­ціо­ло­гії. Во­ни еле­мен­тар­но не зна­ли, що не­мо­жли­во від­ра­зу пе­ре­йти від ка­пі­та­лі­зму до ко­му­ні­зму, від его­ї­зму – до аль­тру­ї­зму. По­вин­на бу­ти про­мі­жна ста­дія – на­ціо­на­лізм. Мрія про ко­му­нізм бу­ла ілю­зор­ною не то­му, що во­на в прин­ци­пі не мо­гла ре­а­лі­зу­ва­ти­ся. Це ста­ло­ся, то­му що лю­ди, які сто­я­ли бі­ля кер­ма ре­а­лі­за­ції ідеї, са­мі не ро­зумі­ли, що ро­блять. Справ­жніх іде­а­лі­стів бу­ло ду­же ма­ло. Ве­ли­ка ча­сти­на так і за­ли­ши­ла­ся его­їста­ми в ма­сках аль­тру­їстів. Ко­ли до вла­ди при­йшло на­сту­пне по­ко­лі­н­ня, ро­зі­кра­ли пра­кти­чно все. Про це більш де­таль­но мо­жна по­чи­та­ти в стат­ті «Ка­ба­ла і ко­му­нізм» – ду­же гли­бо­кі ре­чі в ній опи­су­ю­ться.

Інес­са: А як­би при вла­ді за­ли­ши­ли­ся іде­а­лі­сти, мо­жли­во, ідея ко­му­ні­зму бу­ла б ре­а­лі­зо­ва­на? Ав­ра­ам: Мо­жли­во, але ма­ло­ймо­вір­но. До вла­ди за­зви­чай при­хо­дять ду­же за­пов­зя­тли­ві лю­ди. Іде­а­лі­сти й аль­тру­їсти ту­ди не по­тра­пля­ють. Щоб зла­ма­ти цю схе­му, по­трі­бно спо­ча­тку ви­хо­ву­ва­ти по­ко­лі­н­ня лю­дей, які усві­дом­лю­ють ва­жли­вість лю­бо­ві до бли­жньо­го. Якщо цьо­го не ста­не­ться, все мо­же за­кін­чи­ти­ся ядер­ною вій­ною, яка зму­сить нас че­рез стра­ж­да­н­ня об'єд­ну­ва­ти­ся і не по­вто­рю­ва­ти по­ми­лок ми­ну­лих по­ко­лінь.

Інес­са: Тоб­то лі­де­ром по­ви­нен бу­ти іде­а­ліст? Ав­ра­ам: Лі­де­ром по­ви­нен бу­ти іде­а­ліст. Крім то­го, по­вин­на бу­ти си­сте­ма, яка ви­хо­вує, куль­ти­вує в лю­дях іде­а­лізм лю­бо­ві до бли­жньо­го.

Інес­са: Зна­чить, крім лі­де­ра по­вин­на бу­ти ще й іде­о­ло­гія? Ав­ра­ам: Одно­зна­чно. Пе­тро: Хо­ро­ший при­клад – Ма­ха­тма Ган­ді. Цій лю­ди­ні вда­ло­ся ба­га­то зро­би­ти в Ін­дії сво­го ча­су... Він був іде­а­лі­стом і мав ду­же силь­ну іде­о­ло­гію на той мо­мент. Ав­ра­ам: До та­ко­го прин­ци­пу по­вин­но при­йти все люд­ство. Сьо­го­дні по­дії, що від­бу­ва­ю­ться в одній кра­ї­ні, впли­ва­ють на весь світ – від­бу­ва­є­ться по­сту­по­ве об'єд­на­н­ня. У су­ча­сно­му сві­ті має зни­кну­ти по­ня­т­тя на­ціо­наль­но­сті, ві­ро­спо­віда­н­ня, ко­льо­ру шкі­ри то­що. Все по­вин­но під­ко­ря­ти­ся ду­хов­ним за­ко­нам Все­сві­ту. То­ді всі ми бу­де­мо жи­ти ща­сли­во і до­бре. На­віть гро­ші мо­жуть зни­кну­ти. На­ві­що во­ни по­трі­бні, якщо ко­жна лю­ди­на від­дає те, що мо­же, й отри­мує те, чо­го по­тре­бує?!

ГЕН­НА­ДІЙ ОВЕРЧЕНКО Про­від­ний ін­стру­ктор із пси­хо­не­ти­чних пра­ктик, си­н­есте­ти­ки, пси­хо­лог­кон­суль­тант

АН­ДРІЙ ХУДИК Си­сте­мо­лог, тем­по­лог, екс­перт із фло­а­тин­гу, пред­став­ник ін­же­нер­но­го під­хо­ду

АВ­РА­АМ ДАВИД ФІШЕРМАН Вив­чає і ви­кла­дає ка­ба­лу про­тя­гом 13 ро­ків. Зна­вець і тре­нер схі­дних єди­но­борств, у то­му чи­слі ка­ра­те і кунг-фу. Про­тя­гом 20 ро­ків пра­кти­кує ме­ди­та­ції рі­зних на­пря­мів. Вив­чав і до­слі­джу­вав ста­ро­дав­ні ка­ба­лі­сти­чні дже­ре­ла, що...

ІНЕС­СА КРАВ­ЧЕН­КО Кан­ди­дат фі­ло­соф­ських на­ук, ко­у­чтре­нер, екс­перт із те­хні­ки емо­цій­но­го звіль­не­н­ня, ав­тор та ідей­ний на­тхнен­ник «Ака­де­мії ре­аль­но­го жи­т­тя», ви­да­вець жур­на­лу «Ко­ле­со Жи­т­тя»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.