Кру­глий стіл «Си­ла слабкості»:

Мо­де­ра­тор кру­гло­го сто­лу – Інесса Кравченко

KOLESO ZHITTJA - - R Ichyю -

ком­пен­са­ція і роз­сла­бле­н­ня

У су­спіль­стві куль­ти­ву­є­ться си­ла і стій­кість лю­ди­ни, її мо­жли­вість ви­сто­я­ти в екс­тре­маль­них си­ту­а­ці­ях, від­по­від­аль­ність за прийня­т­тя рі­шень. Це про­ти­став­ля­є­ться слабкості, до якої скла­ло­ся не­га­тив­не став­ле­н­ня. Але що таке «слаб­кість» на­справ­ді і як во­на про­яв­ля­є­ться у сто­сун­ках, ке­ру­ван­ні лю­дьми і со­бою? Екс­пер­ти «КЖ» ви­вчи­ли се­ман­ти­ку сло­ва «слаб­кість», її куль­тур­ний кон­текст і спро­бу­ва­ли роз­о­то­то­жни­ти­ся зі слаб­кі­стю.

Інесса: Пе­тре, про­шу вас ви­зна­чи­ти по­ле на­шо­го до­слі­дже­н­ня з по­гля­ду куль­ту­ро­ло­гії. Пе­тро: Від­ра­зу за­зна­чу, що в су­ча­сній куль­ту­рі слаб­кість має рад­ше не­га­тив­не зна­че­н­ня. Це щось не­до­стой­не, те, що ви­кли­кає осуд, осо­бли­во що­до чо­ло­ві­ків. Мов­ляв, во­ни по­вин­ні бу­ти силь­ни­ми, ча­сом на­віть на­ро­чи­то, де­мон­стру­ва­ти від­вер­то силь­ні про­я­ви: пи­ти мі­цні на­пої, бру­таль­но ла­я­ти­ся то­що. Всі по­вин­ні ба­чи­ти, що він силь­ний, йо­го бо­я­ти­ся, а от­же, три­ма­ти ди­стан­цію. Та­кий образ від­вер­то­го «му­жлая» ча­сом до­мі­нує в куль­ту­рі. Ця де­мон­стра­тив­на, гру­ба си­ла при­зво­дить до то­го, що ба­га­то «тон­ких» фе­но­ме­нів у куль­ту­рі і су­спіль­стві слаб­ша­ють або вза­га­лі пе­ре­ста­ють існу­ва­ти. З ін­шо­го бо­ку, ін­те­лі­ген­тність, тон­кі про­це­си в куль­ту­ро­ге­не­зі від­бу­ва­ю­ться у по­зи­ції прийня­т­тя «слабкості», у ста­ні сприйня­тли­во­сті і роз­сла­бле­н­ня. Так в «епо­ху змін» від­бу­ва­є­ться змі­шу­ва­н­ня, ча­сом речі або яви­ща на­зи­ва­ю­ться чу­жи­ми іме­на­ми. Скла­дно зро­зу­мі­ти, де справ­жній ге­ро­їзм, а де – на­пис на пар­ка­ні, в чо­му дій­сно є справ­жня му­жність чо­ло­ві­ча, а де – вмі­ло ство­ре­ні ме­дій­ні обра­зи. Ба­га­то чо­го стає шту­чним, «під­ро­бле­ним». Но­сі­ям справ­жньої му­жно­сті і куль­ту­ри слабкості стає все скла­дні­ше. То­му сьо­го­дні ва­жли­во ро­зі­бра­ти­ся і ви­зна­чи­ти пра­виль­ні акцен­ти, да­ти пра­гма­ти­чні по­зна­чки на те­му куль­ту­ри си­ли, пра­ва бу­ти слаб­ким, ви­зна­ва­ти свої слабкості і вмі­ти з ни­ми вза­є­мо­ді­я­ти, а та­кож отри­му­ва­ти си­лу зі слабкості. Слаб­кість – це пев­на си­ла, пев­ний стан, пси­хі­чна ре­аль­ність. Це те, що най­ближ­че до твор­чо­сті й ін­ту­ї­тив­но­го по­шу­ку. Ті, хто де­мон­стру­ють «силь­ні» обра­зи, як пра­ви­ло, ні­чо­го не ро­зу­мі­ють і не зна­ють, ку­ди йдуть, – во­ни про­сто гра­ють ма­ску­лін­ну роль. Ті, хто дій­сно за­ми­слю­є­ться, ку­ди ру­ха­є­ться су­спіль­ство і люд­ство, ви­гля­да­ють ча­сом не ду­же силь­ни­ми, вдум­ли­ви­ми, не­о­дно­зна­чни­ми. Умі­н­ня роз­рі­зня­ти справ­жню си­лу, на жаль, ма­ло про­яв­ле­но, то­му біль­шість ре­а­гує на шту­чні ге­ро­ї­чні обра­зи. Але ми зна­є­мо, що гру­ба си­ла зав­жди у від­по­відь по­ро­джує гру­бу си­лу і пра­кти­чно ні­ко­ли не дає мо­жли­во­сті ви­рі­ши­ти пи­та­н­ня. В істо­рії ба­га­то при­кла­дів, ко­ли на мі­сці мо­жли­вих пе­ре­го­во­рів ви­ко­ри­сто­ву­ва­ла­ся зброя, що при­зво­ди­ло, як пра­ви­ло, до не­га­тив­них на­слід­ків. Ві­ктор: Я би по­чав роз­мо­ву зі зна­че­н­ня слів: си­ла – це до­бре, а слаб­кість – це по­га­но. Тоб­то на­віть мов­на кон­стру­кція і по­ча­тко­ві по­ня­т­тя цих слів від­обра­жа­ють їх сприйня­т­тя. Але ва­жли­во зро­зу­мі­ти, що не­має ні­чо­го пов­ні­стю хо­ро­шо­го або по­га­но­го. Ра­ні­ше бу­ло зга­да­но роз­сла­бле­н­ня. І це аб­со­лю­тно не озна­чає «бу­ти слаб­ким», це сві­до­ма від­мо­ва від си­ли – лю­ди­на роз­сла­бляє тіло, але во­но за­ли­ша­є­ться силь­ним. Що це, слаб­кість? Ні. Це про­яв си­ли в яко­мусь ін­шо­му ста­ні. То­му я ду­маю, що по­ня­т­тя «слаб­кість» одно­зна­чно не­га­тив­не. Але цей не­га­тив у лю­ди­ни ком­пен­су­є­ться роз­ви­тком ін­ших вла­сти­во­стей і яко­стей. На­при­клад, силь­но не за­ко­ху­вав­ся, але на­пи­сав ше­девр. Си­ла, як і її про­я­ви, зав­жди ко­ро­тко­ча­сна. Є смерть – смерть лю­бо­ві, смерть пе­ре­жи­ва­н­ня, смерть фі­зи­чна. У ві­чно­сті ми всі слаб­кі, си­ли не­має вза­га­лі. Ду­хов­на тра­ди­ція, яка вже апе­лює по­ня­т­тя­ми ві­чно­сті, ви­би­рає слаб­кість як ду­хов­ний шлях. Мо­жна ска­за­ти, «збан­кру­ту­ва­н­ня», з яко­го по­чи­на­є­ться будь-яка ду­хов­на по­дія. Пе­тро: Так, нам ча­сто нав'язу­ють «культ си­ли», і ба­га­то хто до ньо­го при­єд­ну­є­ться. Але на­віть у хри­сти­ян­ській тра­ди­ції є пря­ма вка­зів­ка Хри­ста: «Си­ла Моя здій­сню­є­ться в не­мо­чі»... Ві­ктор: Я не хо­чу ви­прав­до­ву­ва­ти слаб­кість і ро­би­ти з неї щось по­зи­тив­не. Слаб­ке тіло, слаб­ке здо­ров'я, слаб­кі по­чу­т­тя... Будь-що «слаб­ке» хо­ро­шим бу­ти не мо­же. Але гар­не

мо­же ви­ни­кну­ти вна­слі­док ці­єї слабкості як ком­пен­са­ція. І хри­сти­ян­ство по­бу­до­ва­не са­ме на та­ко­му фун­да­мен­ті: Спа­си­тель до­бро­віль­но від­дає свою си­лу, він роз­сла­бля­є­ться в ім'я цін­но­стей, які зна­хо­дя­ться за ме­жа­ми сві­ту.

Інесса: Так хто ж ви­ма­гає си­ли? Осо­би­стість чи те, що зна­хо­ди­ться за ме­жа­ми его і зов­ні­шніх про­я­вів? Ві­ктор: Зви­чай­но, его. Я на­по­ля­гаю на то­му, що си­ла – це про­сто до­бре. Сум­ні­ва­ти­ся – озна­чає до­ве­сти до бан­крут­ства по­ня­т­тя си­ли. Так ро­би­ти не мо­жна. Якщо си­ла – це до­бре, а его цим хар­чу­є­ться, хо­че собі до­бра і бла­га – зна­чить, ба­жа­н­ня бу­ти силь­ним є при­ро­дним. Якщо ми до­бро­віль­но від­мов­ля­є­мо­ся від си­ли – ми від­мов­ля­є­мо­ся не про­сто від хо­ро­шо­го, ми від­мов­ля­є­мо­ся від се­бе.

Інесса: Змі­на які­сно­го рів­ня жи­т­тя лю­ди­ни по­чи­на­є­ться з то­го, що во­на при­хо­дить до вну­трі­шньо­го бан­крут­ства. Во­на у цей мо­мент від­чу­ває се­бе силь­ною? Ві­ктор: Зві­сно, ні.

Інесса: Це ме­жа слабкості? Ві­ктор: Ні, не ме­жа. Це і є слаб­кість.

Інесса: Ко­ли лю­ди­на до­хо­дить до край­ньої то­чки, у неї ви­ни­кає дум­ка: «А як іна­кше?» Во­на по­чи­нає ви­хо­ди­ти за ме­жі вла­сних обме­жень. І ко­ли лю­ди­на ра­птом опи­ня­є­ться пе­ред облич­чям сво­єї слабкості, то у неї по­чи­на­є­ться про­цес від­ро­дже­н­ня вну­трі­шньої си­ли? Ві­ктор: Си­ла – це бе­зу­мов­но й одно­зна­чно до­бре. Ні­я­ких пре­тен­зій до неї бу­ти не мо­же. Мо­жуть бу­ти пре­тен­зії до імі­та­ції си­ли, про яку Пе­тро по­чав го­во­ри­ти. Це пев­ний пласт со­ці­аль­ної по­мил­ки, за якої лю­ди­на ча­сто хо­че зда­ва­ти­ся силь­ні­шою, ніж є. Але це вже пси­хо­ло­гія – пси­хоз якраз і по­ля­гає в то­му, що лю­ди­на хо­че бу­ти силь­ною то­ді, ко­ли во­на слаб­ка.

Інесса: Си­ла і слаб­кість – по­ня­т­тя ду­же суб’єктив­ні. Най­го­лов­ні­ше – що лю­ди­на в них вкла­дає. Ві­ктор: Це ж при­ро­да. У всіх – і у лю­дей, і у тва­рин – є да­тчи­ки, які на від­ста­ні об­чи­слю­ють па­ра­ме­три.

Інесса: А якщо цей па­ра­метр не спра­цю­вав? Ві­ктор: То­ді з'яв­ля­є­ться мо­жли­вість тра­кту­ва­ти. Але все-та­ки си­ла і слаб­кість – при­ро­дні об'єктив­ні по­ня­т­тя. Силь­ний або слаб­кий ор­га­нізм, силь­ний (жит­тє­зда­тний) або слаб­кий са­джа­нець, силь­не чи слаб­ке ще­ня. Ми до­бре від­чу­ва­є­мо ці від­мін­но­сті всю­ди. Ле­о­но­ра: Дій­сно, по­ня­т­тя пев­ною мі­рою суб'єктив­ні. Я ба­га­то ро­ків за­йма­ю­ся ми­сте­цтвом, пра­цюю з ху­до­жни­ка­ми і ба­чу, що най­ге­ні­аль­ні­ші ро­бо­ти і не­ймо­вір­ні про­ри­ви з'яв­ля­ю­ться то­ді, ко­ли ро­бо­ти май­стра сфо­ку­со­ва­ні на ньо­му. Ба­га­то ху­до­жни­ків від­кри­то за­яв­ля­ють, що ство­рю­ють ше­дев­ри, ви­хо­дя­чи з вну­трі­шньо­го ба­че­н­ня сво­го сві­ту і се­бе. Во­ни ро­зу­мі­ють, що та­ка твор­чість бу­де ці­ка­вою не всім, але це вті­ле­н­ня їхньо­го ба­че­н­ня. Ме­ні зда­є­ться, ко­ли ми шу­ка­є­мо ін­ших лю­дей і в ро­бо­ті, і в осо­би­сто­му жит­ті, ми ви­би­ра­є­мо по собі. Для ко­гось одна лю­ди­на мо­же зда­ти­ся слаб­кою, а для ін­шо­го це бу­де якраз те, що тре­ба. Ві­ктор: Дій­сно, є пев­ний біо­ло­гі­чний ко­е­фі­ці­єнт си­ли. За ра­дян­ських ча­сів про­во­ди­ли­ся до­слі­дже­н­ня, в яких я час­тко­во брав участь. Ви­ни­кла дум­ка, що силь­них лю­дей мо­жна ви­зна­чи­ти за ана­лі­зом кро­ві і спро­бу­ва­ти про­гно­зу­ва­ти де­я­кі мо­жли­ві по­дії їхньо­го жи­т­тя. Ек­спе­ри­мен­ти по­ча­ли зі щу­рів і ви­яви­ли, що щу­ря­чий со­ці­ум ді­ли­ться на три основ­ні гру­пи: лі­де­ри, се­ре­дня­ки і ті, хто про­грав ( слаб­кі). Вда­ло­ся за­фі­ксу­ва­ти пев­ні об' єктив­ні для

ко­жно­го ти­пу по­ка­зни­ки кро­ві. За ана­лі­зом мо­жна бу­ло вста­но­ви­ти, в якій гру­пі бу­де зна­хо­ди­ти­ся щур. Ста­ло зро­зумі­ло, що не ко­е­фі­ці­єнт си­ли ва­жли­вий, фа­кти­чно си­ла ви­яви­ла­ся в ком­пен­са­ції. Силь­на осо­би­на від­рі­зня­ла­ся від слаб­кої не тим, що во­на ре­аль­но силь­ні­ша, а тим, що у неї від­бу­ва­є­ться бли­ска­ви­чна ком­пен­са­ція. Тоб­то для то­го, щоб пе­ре­мог­ти во­ро­га або бу­ти силь­ним, має ви­ро­бля­ти­ся пев­на кіль­кість гор­мо­ну, тоб­то си­ли. Гор­мон ви­ки­да­є­ться у кров як якась енер­ге­ти­чна, си­ло­ва біо­хі­мі­чна до­бав­ка. Ви­ки­да­є­ться він і у слаб­ких, і у силь­них з одна­ко­вою ін­тен­сив­ні­стю і в одна­ко­вій кіль­ко­сті. Пі­сля ви­ки­ду будь-яко­го гор­мо­ну (адре­на­лін, ти­ро­ксин то­що) зав­жди йде ком­пен­са­тор­ний біо­хі­мі­чний еле­мент. Так-ось, у силь­них цей ком­пен­са­тор ви­ки­да­є­ться у кров від­ра­зу пі­сля по­штов­ху – як тіль­ки не­без­пе­ка зни­кає, осо­би­на від­ра­зу за­спо­ко­ю­є­ться. У слаб­ких ком­пен­са­тор фа­кти­чно не ви­ки­да­є­ться.

Інесса: Во­ни не роз­сла­бля­ю­ться? Ві­ктор: Так. Якщо пі­сля ви­ки­ду гор­мо­ну про­тя­гом двох хви­лин у кров не по­тра­пляє ком­пен­са­тор, цей гор­мон по­чи­нає зав­да­ва­ти ни­щів­ної шко­ди. То­му біо­ло­гі­чно си­ла – це не кіль­кість гор­мо­ну, а зда­тність ор­га­ні­зму ра­пто­во ком­пен­су­ва­ти йо­го по­да­чу, щоб не до­пу­ска­ти руй­ну­ва­н­ня са­мо­го се­бе. І че­рез ана­ліз кро­ві ми мо­же­мо ви­зна­чи­ти, силь­на лю­ди­на чи слаб­ка.

Інесса: Як не бу­ти жер­твою, яка за­йма­є­ться ком­пен­са­то­ри­кою, а ді­йти пов­но­ти? Ле­о­но­ра: Ми­сте­цтво час­тко­во ви­рі­шує ці пи­та­н­ня. Ві­ктор: Ду­маю, що не час­тко­во. Ми­сте­цтво роз­гля­да­є­ться тут як пев­на ком­пен­са­ція. Вла­сне, ми­сте­цтво є єди­ним про­те­зом, який фа­кти­чно ком­пен­сує лю­ди­ні слаб­кість у по­зи­тив­но­му, твор­чо­му сен­сі. Тоб­то ком­пен­сує не про­я­ви пси­хо­зу, а са­ме слаб­кість. Ле­о­но­ра: Я з ва­ми не зго­дна, то­му що та­ким чи­ном лю­ди­на не зці­лю­є­ться, не стає ці­лі­сною, а про­сто за­кри­ває очі на свій дис­ба­ланс. А в за­кри­то­му ста­ні во­на ні­ко­ли не бу­де ща­сли­вою. На­скіль­ки я ро­зу­мію, ви го­во­ри­те про те, що по­трі­бно ком­пен­су­ва­ти се­бе, але не по­трі­бно гар­мо­ні­зу­ва­ти. Ві­ктор: Ні, я го­во­рю про те, що ми­сте­цтво одно­зна­чно ви­рі­шує це пи­та­н­ня, якщо лю­ди­на дій­сно зда­тна ско­ри­ста­ти­ся цим про­те­зом. Моя со­ці­аль­на мі­сія – про­те­зист. Я зро­бив про­тез для се­бе і на­вчив­ся ро­би­ти йо­го для ін­ших. Ми­сте­цтво – це дій­сно чу­до­вий, ща­сли­вий спо­сіб ви­жи­ва­н­ня. Він фа­кти­чно не пре­тен­дує ні на які змі­ни лю­ди­ни. Зви­чай­но, є й ін­ші спосо­би ви­лі­ку­ва­ти лю­ди­ну, але я не при­хиль­ник цьо­го. Юлія: Ду­маю, що в та­кій си­ту­а­ції по­трі­бно при­ді­ли­ти ува­гу транс­цен­ден­таль­ній ме­ди­та­ції (да­лі – ТМ)* як спосо­бу пі­зна­ти се­бе, пі­зна­ти свою твор­чість і бу­ти при цьо­му ща­сли­вою, гар­мо­ній­ною лю­ди­ною. Чо­му одне не ви­клю­чає ін­ше? ТМ – це най­про­сті­ша те­хно­ло­гія, яка пра­цює не­за­ле­жно від фі­ло­со­фії і спосо­бу жи­т­тя. Та­ка ме­ди­та­ція від­рі­зня­є­ться від ін­ших тим, що пов­ні­стю до­слі­дже­на ве­ли­че­зною кіль­кі­стю на­у­ко­вих ме­ди­чних уста­нов. Крім то­го, її те­хно­ло­гія при­ро­дна і про­ста.

Інесса: Який ефект отри­мує лю­ди­на пі­сля та­кої ме­ди­та­ції? Юлія: Лю­ди­на отри­мує «душ» для нер­во­вої си­сте­ми. У наш час лю­ди­на про­тя­гом дня пе­ре­жи­ває ве­ли­че­зну кіль­кість стре­сів. Ча­сто ми не мо­же­мо на­віть до­бре ви­спа­ти­ся. А що таке стре­си? Це бло­ки нер­во­вої си­сте­ми, які по­ро­джу­ють бло­ки у фі­зіо­ло­гії. Стан ТМ – це че­твер­тий стан, в яко­му ви не спи­те, не актив­ні, не ба­чи­те снів, але во­дно­час ря­ту­є­те­ся від стре­сів і вто­ми.

Інесса: Змі­ню­є­ться став­ле­н­ня до си­ту­а­ції? Юлія: Змі­ню­є­ться. У зви­чай­но­му жит­ті ми як у бур­хли­во­му оке­а­ні – не ба­чи­мо ре­аль­ну си­ту­а­цію. На­ми ово­ло­ді­ва­ють стра­хи і пе­ре­жи­ті стре­си, про­яв­ля­є­ться жит­тє­вий до­свід і діє за­мість нас. А зав­дя­ки роз­сла­блен­ню нер­во­вої си­сте­ми ми ба­чи­мо си­ту­а­цію ні­би як крізь про­зо­ру, спо­кій­ну во­ду, ро­зу­мі­є­мо її суть, не за­лу­ча­є­мо­ся, а ста­є­мо спо­кій­ни­ми все­ре­ди­ні і ці­лі­сни­ми. То­му і ті дії, які ми ро­би­мо, теж ці­лі­сні. Во­ни не по­ру­шу­ють ні­чи­їх кор­до­нів, ді­ють ефе­ктив­но і по­зи­тив­но і на нас, і на тих лю­дей, з яки­ми ми сти­ка­є­мо­ся.

Інесса: Чи мо­жна ви­рі­ши­ти си­ту­а­цію, ви­йти зі стре­су, ді­ю­чи з по­зи­ції си­ли і ма­ні­пу­ля­ції? Юлія: Це ду­же до­ро­гий шлях для лю­ди­ни, її ото­че­н­ня і всі­єї спра­ви. Мо­жна до­мо­ви­ти­ся, мо­жна на­ти­сну­ти, а мо­жна вза­га­лі не до­во­ди­ти до ці­єї си­ту­а­ції. У чо­му кра­са те­хно­ло­гії транс­цен­ден­таль­ної ме­ди­та­ції, так це в то­му, що зав­дя­ки їй на­віть си­ту­а­ції та­кі не ви­ни­ка­ють.

Інесса: Да­вай­те по­вер­не­мо­ся до си­ли і слабкості ми­сте­цтва. Ле­о­но­ра: Ме­ні ду­же по­до­ба­є­ться, що сьо­го­дні змі­ню­є­ться став­ле­н­ня до ми­сте­цтва в су­спіль­стві. Ми від­хо­ди­мо від ре­мі­сни­чо­го під­хо­ду, який ви­ма­гав скру­пу­льо­зної ро­бо­ти і де­таль­но­го про­ма­льо­ву­ва­н­ня. Сьо­го­дні на­ба­га­то ва­жли­ві­ше про­я­ви­ти ду­шу. Під­сві­до­мий світ стає ду­же ці­ка­вою те­мою для ви­вче­н­ня, прийня­т­тя, пі­зна­н­ня, узго­дже­н­ня і гар­мо­ні­за­ції зі сві­до­мим жи­т­тям, в яко­му ми зна­хо­ди­мо­ся. Ви­хід ше­дев­рів по­ля­гає в то­му, щоб від­клю­чи­ти си­лу ло­гі­ки, до­сві­ду, со­ці­у­му і «ді­ста­ти» ду­шу. Ви­ли­ти її уні­каль­ність на по­ло­тно, в ін­ста­ля­цію, скуль­пту­ру, пер­фо­манс. Те ж са­ме мо­жна зро­би­ти і в ін­ших ви­дах ді­яль­но­сті, в то­му чи­слі і в бі­зне­сі. Не­дар­ма сьо­го­дні з'яви­ло­ся таке по­ня­т­тя, як спів­пра­ця ми­сте­цтва і бі­зне­су. Пе­ре­бу­ва­ю­чи в ото­чен­ні ше­дев­рів або чо­гось, що ре­зо­нує з на­ми, ми ма­є­мо мо­жли­вість гар­мо­ні­зу­ва­ти се­бе. Під­твер­дже­н­ням то­му є факт, що за остан­ні 10 ро­ків зна­чно зро­сла від­ві­ду­ва­ність му­зе­їв і га­ле­рей. Са­ме це і дає гар­мо­ні­за­цію по­нять слабкості і си­ли, тоб­то вну­трі­шньо­го і зов­ні­шньо­го сві­ту.

Інесса: У чо­му си­ла і слаб­кість укра­їн­ців? Ле­о­но­ра: У на­шій кра­ї­ні є всі умо­ви, за яких ко­жна лю­ди­на мо­же зна­йти іде­аль­не мі­сце для твор­чо­сті, ро­бо­ти, жи­т­тя, для ство­ре­н­ня сім'ї... Єди­не, чо­го нам не ви­ста­чає, – лю­бо­ві до се­бе. Осо­бли­во це по­мі­тно, ко­ли при­їжджа­єш в ін­ші кра­ї­ни. Ми не ці­ну­є­мо се­бе на­стіль­ки, на­скіль­ки ми дій­сно цін­ні. Це єди­ний факт, який, на мій погляд, зна­чно впли­ває на си­лу укра­їн­ців.

Інесса: А якщо не­має лю­бо­ві до се­бе, то що є? Ле­о­но­ра: Не­має лю­бо­ві і на­ле­жної по­ва­ги, а за­мість цьо­го є ба­жа­н­ня ко­ли-не­будь до­ро­сти, до­тя­гну­ти­ся. Ми як ма­лень­кі ді­тки – «ми на­вчи­мо­ся», «ми зро­би­мо», «ко­ли-не­будь по­кра­щи­мо сер­віс», «ко­ли-не­будь у нас бу­де якийсь ін­ший пра­ви­тель», «ко­ли-не­будь все бу­де кра­ще». Таке від­чу­т­тя, що ми щой­но на­ро­ди­ли­ся і по­тро­ху ро­сте­мо. Але в цьо­му є і си­ла – ми по­рів­ню­є­мо се­бе з ін­ши­ми й ана­лі­зу­є­мо. Зав­дя­ки цьо­му наш мо­зок більш роз­ви­не­ний і кре­а­тив­ний без упе­ре­дже­н­ня.

Інесса: Тоб­то це по­шук? Ле­о­но­ра: Так. У нас ду­же роз­ви­не­ні, на­си­че­ні ки­снем міз­ки, то­му в цьо­му по­шу­ку ми по­стій­но роз­ви­ва­є­мо­ся, шу­ка­є­мо від­по­віді на пи­та­н­ня. По­зи­тив­ним на­слід­ком є роз­ви­ток осо­бис-

то­сті, по­шук се­бе, зна­хо­дже­н­ня сво­го мі­сця в жит­ті. Це не­об­хі­дний рух. Ві­ктор: Я ду­маю, що си­ла укра­їн­ців у то­му, що ми жи­ве­мо на роз­до­ріж­жі. Ге­о­гра­фі­чно так скла­ло­ся, що ми жи­ве­мо на пе­ре­хре­сті Ве­ли­ко­го шов­ко­во­го шля­ху і шля­ху « із ва­ря­гів у гре­ки». Ін­ши­ми сло­ва­ми – на пе­ре­хре­сті між пів­ніч­чю і пів­днем, схо­дом і за­хо­дом, між чо­тир­ма змі­ста­ми. Укра­ї­на є ву­злом цих змі­стів.

Інесса: Як це від­би­ва­є­ться в на­шо­му мен­та­лі­те­ті? Ві­ктор: Не в мен­та­лі­те­ті. Це до­сту­пність будь-яко­го зі змі­стів. Хо­чеш – до­тя­гни­ся до схо­ду, хо­чеш – до за­хо­ду. Ме­ні зда­є­ться, що си­ла в цьо­му. Інесса: А слаб­кість? Ві­ктор: Це ж роз­до­ріж­жя є і слаб­кі­стю.

Інесса: На цьо­му пе­ре­ти­ні до­ріг по­ви­нен на­ро­ди­ти­ся цен­траль­ний еле­мент, який по­ки не іден­ти­фі­ку­вав се­бе? Ві­ктор: Так. А слаб­кість і си­ла – це зав­жди одна і та ж вла­сти­вість. На­при­клад, кра­са лю­ди­ни мо­же бу­ти і її си­лою, і її слаб­кі­стю. Фа­кти­чно суть цих двох по­ляр­них по­нять одна. То­му будь-яке пи­та­н­ня зве­де­ться до по­шу­ку роз­до­ріж­жя. У ньо­му і слаб­кість, і си­ла. Пе­тро: Жи­ти на та­ко­му «пе­ре­хре­сті» – озна­чає бу­ти по­стій­но в не­ста­біль­но­му ста­но­ви­щі. По­трі­бно по­стій­но бу­ти на­по­го­то­ві, зав­жди утри­му­ва­ти ува­гу на скла­дних со­ці­аль­них і по­лі­ти­чних кон­фі­гу­ра­ці­ях у су­спіль­стві. Укра­ї­на – для ба­га­тьох кра­їн «ці­ка­вий» об'єкт, на який хо­че­ться ма­ти вплив. То­му що, кон­тро­лю­ю­чи «пе­ре­хре­стя», мо­жна кон­тро­лю­ва­ти ду­же ба­га­то про­це­сів нав­ко­ло. У під­сум­ку ба­га­то люд­ських жит­тів бу­ло від­да­но в бо­роть­бі за цю те­ри­то­рію. Вза­га­лі, тут осо­бли­ве по­єд­на­н­ня «си­ли зем­лі» і слабкості со­ці­аль­них ор­га­ні­зо­ва­но­стей (че­рез по­стій­ну не­ста­біль­ність).

Інесса: Ми зна­хо­ди­мо­ся на пе­ре­хре­сті, во­но про­хо­дить че­рез ко­жно­го з нас. Який же ви­хід? На­скіль­ки я зро­зумі­ла із сьо­го­дні­шньої бе­сі­ди – ви­хід у то­му, що­би бу­ти в то­таль­но­му ро­зу­мін­ні і прийнят­ті сво­єї слабкості, що одно­ча­сно бу­де дже­ре­лом си­ли. Ле­о­но­ра: Це ду­же гли­бо­ка дум­ка. Якщо прийня­ти си­ту­а­цію, не­ста­біль­ність, се­бе і кон­цен­тру­ва­ти­ся на сво­є­му шля­ху, во­дно­час пе­ре­бу­ва­ю­чи в си­лі, мо­жли­во, і бу­де хо­ро­ший ре­зуль­тат.

Інесса: Ми­сте­цтво нам до­по­мо­же! Ми­сте­цтво – це міст, який до­по­ма­гає лю­ди­ні при­йти до се­бе справ­жньої, не ком­пен­су­ва­ти се­бе сво­єю слаб­кі­стю, не ті­ка­ти від се­бе, а спів­на­ла­шту­ва­ти­ся.

ІНЕССА КРАВЧЕНКО Кан­ди­дат фі­ло­соф­ських на­ук, ко­у­чтре­нер, екс­перт із те­хні­ки емо­цій­но­го звіль­не­н­ня, ав­тор та ідей­ний на­тхнен­ник «Ака­де­мії Ре­аль­но­го Жи­т­тя», ви­да­вець жур­на­лу «Ко­ле­со Жи­т­тя»

ПЕ­ТРО ПОТОПАХІН Екс­перт із куль­ту­ро­ло­гії, ме­то­до­лог, ігро­пра­ктик

ВІ­КТОР АНТОНЧИК Ху­до­жник і му­зи­кант, фі­ло­соф і куль­ту­ро­лог, ав­тор ме­то­дик із те­о­рії і пра­кти­ки куль­ту­ри, хо­ре­о­гра­фії та пси­хо­ана­лі­зу. За­снов­ник і ре­жи­сер те­а­тру Virginalis. Ро­зро­бив ав­тор­ські кур­си «Мен­таль­на кар­то­гра­фія», «Куль­ту­ро­ло­гія», «Ана­то­мія сприйня­т­тя», «Ево­лю­цій­на ти­по­ло­гія», які ви­кла­да­ю­ться в Уні­вер­си­те­ті ефе­ктив­но­го роз­ви­тку в Укра­ї­ні, Ро­сії та Бі­ло­ру­сії

ЛЕ­О­НО­РА ЯНКО Ме­не­джер арт-про­е­ктів, ди­ре­ктор ар­т­про­сто­ру Lera Litvinova Gallery, ми­сте­цтво­зна­вець, ор­га­ні­за­тор між­на­ро­дних ви­ста­вок у Нью­Йор­ку, Ва­шинг­то­ні, Бер­лі­ні, Лю­ксем­бур­зі, Брюс­се­лі

ЮЛІЯ ПІТЕНКО Ди­ре­ктор клі­ні­ки «Аюр­ве­да 192»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.