До­ро­сле ща­стя.

Прийня­т­тя слабкості і ре­аль­но­сті

KOLESO ZHITTJA - - R Ichyю - Пи­сьмен­ник, бі­знес-тре­нер, ко­уч. Ав­тор і тво­рець ін­тер­нет-ре­сур­су, при­свя­че­но­го спі­раль­ній ди­на­мі­ці

Прийня­т­тя слабкості і ре­аль­но­сті Ана­то­лій Ба­ля­єв

До­ро­слим мо­же на­зи­ва­ти­ся тіль­ки той, хто при­ймає се­бе і нав­ко­ли­шній світ ці­лі­сно, з усі­ма плю­са­ми і мі­ну­са­ми. Все ін­ше – ін­фан­тиль­ність, якої іно­ді скла­дно по­збу­ти­ся до си­вої ста­ро­сті. Прийня­ти свої слабкості і пе­ре­ве­сти їх у си­лу – ось що озна­чає пе­ре­йти до істин­ної до­ро­сло­сті.

Що ви вкла­да­є­те в по­ня­т­тя «слаб­кість» і чи мо­же слаб­кість ви­яви­ти­ся силь­ною сто­ро­ною лю­ди­ни? Не­що­дав­но ме­ні на очі по­тра­пи­ла ста­т­тя з па­ра­до­ксаль­ною на­звою «Про шко­ду по­зи­тив­ної пси­хо­ло­гії». Ме­не в ній зво­ру­ши­ла фра­за: «Про­бле­ма не в то­му, що жи­т­тя важ­ке, ми з цим якось справ­ля­є­мо­ся. Про­бле­ма в то­му, що нас зму­шу­ють ду­ма­ти, що жи­т­тя не важ­ке». По­зи­тив­на пси­хо­ло­гія бу­кваль­но фор­мує по­чу­т­тя про­ви­ни, ко­ли лю­ди­ні не вда­є­ться впо­ра­ти­ся з тру­дно­ща­ми. Що­ра­зу, ко­ли від­бу­ва­є­ться те, що нас тур­бує, ви­ни­кає це па­ла­ю­че на не­бе­сах і на ло­бі сло­во «слаб­кість», яке ні­би зви­ну­ва­чує нас. І то­ді нам хо­че­ться тер­мі­но­во не те щоб ро­зі­бра­ти­ся зі сво­ї­ми тру­дно­ща­ми, а по­ста­ви­ти «ла­тки», ви­прав­да­ти­ся пе­ред со­бою й ін­ши­ми, як ні­би ми не мо­же­мо собі до­зво­ли­ти бу­ти слаб­ки­ми або від­чу­ва­ти емо­ції, бу­ти в гні­ві або не­га­тив­но оці­ню­ва­ти си­ту­а­цію. Якщо ми на­ма­га­є­мо­ся, ви­да­ю­чи ба­жа­не за дій­сне, по­мі­ча­ти тіль­ки си­лу, по­зи­тив і ра­дість, то бу­кваль­но це озна­чає, що ми не ана­лі­зу­є­мо ри­зи­ки і не при­йма­є­мо ре­аль­ність у всій пов­но­ті. Спро­ба пе­ре­тво­ри­ти світ на «цу­кер­ку» від­обра­жає ін­фан­тиль­ну по­зи­цію. Справ­жня «до­ро­слість» по­ля­гає в то­му, що лю­ди­на при­ймає світ у всій йо­го скла­дно­сті і роз­ма­їт­ті. Над усім, чим я за­йма­ю­ся, сто­їть сло­во «до­ро­слість», і ме­ні іно­ді не­про­сто по­ясни­ти лю­дям, на­ві­що по­трі­бно до­ро­слі­ша­ти. На­ба­га­то лег­ше спри­йма­ю­ться сло­ва «до­бро», «ми­лість», «ра­дість», «ве­се­лість» і кра­ще ку­пу­є­ться все,

Якщо хо­че­те бу­ти здо­ро­ви­ми – пе­ре­стань­те бре­ха­ти. Якщо хо­че­те бу­ти ща­сли­ви­ми – будь­те че­сни­ми з со­бою

що з ни­ми пов'яза­но. Однак таке сві­то­с­прийня­т­тя і ба­жа­н­ня зро­би­ти все «до­бре» на­справ­ді не спри­яє до­ро­сло­сті, а, нав­па­ки, три­має лю­ди­ну яко­рем в ін­фан­тиль­но­му ди­тя­чо­му сві­то­с­прийнят­ті. Не­про­сте до­ро­сле ща­стя пов'яза­не зі зда­тні­стю лю­ди­ни іно­ді ви­зна­ва­ти свою не­пра­во­ту, слаб­кість, біль, не­ро­зу­мі­н­ня, нев­мі­н­ня. А з ди­тин­ства нас вчать то­му, що в будь-якій си­ту­а­ції по­трі­бно да­ти хоч якусь від­по­відь або по­ка­за­ти ба­дьо­ру впев­не­ність, вда­ю­чи, що є ро­зу­мі­н­ня. Але го­во­ри­ти про свою слаб­кість або не­ро­зу­мі­н­ня, про­си­ти до­по­мо­ги або до­да­тко­во­го по­ясне­н­ня – нор­маль­но. Зво­ро­тна си­ту­а­ція – той са­мий ін­фан­ти­лізм, що озна­чає не­до­ві­ру до ото­че­н­ня і не­мо­жли­вість роз­ра­хо­ву­ва- ти на під­трим­ку. Якщо лю­ди­на ви­знає в собі слабкості, во­на го­во­рить про них із близь­ки­ми лю­дьми або пси­хо­ло­гом, яко­му пла­тить за те, щоб до­зво­ли­ти собі бу­ти справ­жнім, а зна­чить, більш вра­зли­вим і слаб­ким. Це ро­би­ться для то­го, щоб від­шу­ка­ти си­лу, яку ми мо­же­мо зна­йти, тіль­ки від­штов­хнув­шись від слабкості. Світ скла­да­є­ться з по­ляр­них ре­чей: слаб­кість – си­ла, до­бро – зло, бі­ле – чор­не... Якщо лю­ди­на оби­рає тіль­ки одну сто­ро­ну – си­лу, зна­чить, во­на «ма­лює» Бо­га за сво­їм обра­зом і по­до­бою. Во­на хо­че, щоб Бог був бі­лий і пу­хна­стий, до­брий, силь­ний, щоб Він ди­вив­ся на лю­ди­ну і дбав про неї. Але ко­ли з лю­ди­ною від­бу­ва­є­ться те, що їй не по­до­ба­є­ться, во­на пе­ре­стає ду­ма­ти про Бо­жий за­дум і зви­ну­ва­чує у сво­їх не­при­єм­но­стях рі­зно­го ро­ду тем­ні си­ли. Так ми роз­ри­ва­є­мо ці­лі­сну тка­ни­ну ре­аль­но­сті, за­мість то­го щоб по­ба­чи­ти її в усій пов­но­ті. По­ди­ви­ти­ся на се­бе не­до­ско­на­ло­го і по­ба­чи­ти світ та­ким, яким він є, у всьо­му йо­го роз­ма­їт­ті – ще один крок до до­ро­сло­сті. Якщо ж не ви­зна­ва­ти свою слаб­кість, то во­на на­дій­но осе­ли­ться все­ре­ди­ні і все жи­т­тя на­пов­ни­ться цим ста­ном.

Лю­ди­ні скла­дно ви­зна­ва­ти свою слаб­кість. Бу­ва­ють си­ту­а­ції, ко­ли гнів пе­ре­пов­нює, а ви­пле­сну­ти йо­го не ви­хо­дить. Спра­цьо­вує вну­трі­шня за­бо­ро­на. Біль усе­ре­ди­ні роз­ри­ває, хо­че­ться кри­ча­ти... Але не мо­жна. Якось я ви­пле­снув цей стан на па­пір – ви­йшли вір­ші. Так я ви­знав свій біль і слаб­кість. Те­пер, чи­та­ю­чи ці вір­ші ін­шим, я зби­раю ка­мі­н­ня, яке ра­ні­ше роз­ки­дав, і гнів йде. Са­ме мо­жли­вість від­штов­хну­ти­ся від бо­лю фор­мує шлях до зці­ле­н­ня. Ві­двер­та­ю­чись від бо­лю, ми не зці­лю­є­мо­ся. Ві­дмов­ля­ю­чись від слабкості, ми не ста­є­мо силь­ні­ши­ми. Ві­дмов­ля­ю­чись

Ми мо­же­мо зна­йти си­лу, тіль­ки від­штов­хнув­шись від слабкості

від не­на­ви­сті, ми не пі­зна­є­мо лю­бов у всій її пов­но­ті. Зав­жди є дві сто­ро­ни одні­єї ме­да­лі. Лю­ди­на не мо­же бу­ти по­стій­но ми­ло­сти­вою і за­до­во­ле­ною. Во­на та­ка, яка є. І, бе­ру­чи всі гра­ні сво­єї до­ско­на­ло­сті і не­до­ско­на­ло­сті, мо­жна зро­би­ти крок впе­ред у но­ву до­ро­слість, де лю­ди­на отри­має но­ві зав­да­н­ня від сві­ту і змо­же їх ви­рі­шу­ва­ти най­більш які­сно.

Що озна­чає прийня­ти свою слаб­ку сто­ро­ну? Це озна­чає бу­ти че­сним із со­бою. Чу­до­ва лю­ди­на, вчи­тель і лі­кар Дми­тро Ша­мен­ков вва­жає, що всі на­ші хво­ро­би – від бре­хні. Якщо лю­ди­на не бре­ше собі на всіх рів­нях, то її жи­т­тя оздо­ров­лю­є­ться. Наш «де­те­ктор бре­хні» фі­ксує стра­ж­да­н­ня ор­га­ні­зму, які ви­ни­ка­ють, ко­ли ро­зум бре­ше. Якщо го­во­ри­ти прав­ду, то ор­га­нізм бу­де від­чу­ва­ти се­бе до­бре, тоб­то ста­не оздо­ров­лю­ва­ти­ся. Якщо хо­че­те бу­ти здо­ро­ви­ми – пе­ре­стань­те бре­ха­ти. Якщо хо­че­те бу­ти ща­сли­ви­ми – будь­те че­сни­ми з со­бою, зна­йдіть лю­дей, яким ви змо­же­те ска­за­ти про свою не­пра­во­ту, по­мил­ки і біль. Сьо­го­дні став по­пу­ляр­ним фор­мат за­хо­дів, який на­зи­ва­ють Fuckup-event, де бі­зне­сме­ни роз­по­від­а­ють про не­вда­лі про­е­кти і про­ва­ли. Чу­до­во, що зна­хо­дя­ться лю­ди, го­то­ві не тіль­ки прийня­ти свою слаб­кість, але і роз­по­ві­сти про неї ве­ли­кій ау­ди­то­рії. Во­ни вра­зли­ві і во­дно­час ці­лі­сні. Цін­ність їх істо­рій – в то­му, що во­ни ді­ля­ться не­вда­лим до­сві­дом, який ба­га­тьом дає пра­кти­чний ре­зуль­тат.

Якщо го­во­ри­ти про бі­знес і су­ча­сні сти­лі управ­лі­н­ня, то гну­чкий ке­рів­ник – це слаб­кий ке­рів­ник? Ві­кі­пе­дія ви­зна­чає бі­знес як ді­яль­ність, спря­мо­ва­ну на отри­ма­н­ня при­бу­тку. На ща­стя, ба­га­то лю­дей по­чи­на­ють за­ми­слю­ва­ти­ся про те, що ста­не­ться пі­сля ве­ли­ко­го за­ро­бі­тку, яке жи­т­тя пі­сля гро­шей. Су­ча­сний бі­знес змі­ню­є­ться. Ке­рів­ни­ки по­чи­на­ють ро­зу­мі­ти, що си­ла, яку во­ни на­ко­пи­чи­ли, мо­же роз­гор­ну­ти­ся, ре­а­лі­зу­ва­ти­ся у ве­ли­кій, якщо не ска­за­ти ве­ли­чній, ко­ри­сті для ба­га­тьох лю­дей. Це на­зи­ва­ють по-рі­зно­му: «со­ці­аль­ний бі­знес», «бі­рю­зо­ві ор­га­ні­за­ції», «жи­ві ор­га­ні­за­ції», «змі­стов­ний бі­знес». Це вже ре­аль­ність. Один із мо­їх учнів – де­ве­ло­пер, що пра­цює у ве­ли­ко­му мі­сті, ка­же: «У на­шої ком­па­нії є мі­сія, яку я по­ді­ляю сам і на­ма­га­ю­ся зро­би­ти так, щоб мої спів­ро­бі­тни­ки бу­ли до неї не­бай­ду­жі: ми бу­ду­є­мо бу­дин­ки для лю­дей і дій­сно хо­че­мо, щоб лю­ди в цих бу­дин­ках бу­ли ща­сли­ви­ми». Зав­дя­ки та­кій мі­сії спів­ро­бі­тни­ки ком­па­нії іна­кше став­ля­ться до сво­єї ро­бо­ти. Во­ни пи­ша­ю­ться тим, що ро­блять, щи­ро ра­ді­ють цьо­му, ви­яв­ля­ють твор­чу за­ці­кав­ле­ність. Це по­ча­ток ве­ли­ко­го шля­ху, де від­бу­ва­є­ться ба­га­то ці­ка­вих транс­фор­ма­цій. І я в мі­ру сил на­ма­га­ю­ся їм спри­я­ти. У чо­му си­ла гну­чко­го ке­рів­ни­ка? Гну­чкість і лю­дя­ність у бі­зне­сі за бу­дья­ких об­ста­вин бу­ва­ють ефе­ктив­ни­ми. У кон­текс­ті ан­ти­кри­зо­во­го управ­лі­н­ня гну­чкість ке­рів­ни­ка мо­же ста­ти сер­йо­зною пе­ре­шко­дою. Рух у бік «я для сві­ту», до вра­зли­во­сті і гну­чко­сті мо­жли­вий тіль­ки від на­дли­шку. Але ко­ли до­во­ди­ться, сти­снув­ши ку­ла­ки і зці­пив­ши зу­би, справ­ля­ти­ся із кри­зою, гну­чкість ні до чо­го до­бро­го не при­ве­де. По­трі­бно бу­ти жорс­тким. Мо­жли­во, в цьо­му по­ля­га­ють но­ві ви­мо­ги су­ча­сно­сті до но­во­го лі­дер­ства – мі­ня­ти стиль управ­лі­н­ня за­ле­жно від об­ста­вин, що скла­ли­ся, і ви­кли­ків. Ефе­ктив­ність та­ко­го ке­рів­ни­ка на­ба­га­то ви­ща, ніж то­го, хто одна­ко­вий за будь-яких умов. Гну­чкий ке­рів­ник мо­же пі­ді­бра­ти уні­каль­ний під­хід до спів­ро­бі­тни­ка, він ро­зу­міє, що ко­жна лю­ди­на ін­ди­ві­ду- аль­на, і бу­дує управ­лі­н­ня, ґрун­ту­ю­чись на прин­ци­пі уні­каль­но­сті. У кон­текс­ті спі­раль­ної ди­на­мі­ки це на­зи­ва­є­ться дру­гим по­ряд­ком ми­сле­н­ня, цьо­го мо­жна на­вчи­ти­ся.

Ком­про­міс чи слаб­кість? Що від­бу­ва­є­ться, ко­ли ми по­го­джу­є­мо­ся по­сту­пи­ти­ся? Ме­ні не ду­же по­до­ба­є­ться сло­во «ком­про­міс», хо­ча лю­ди мо­жуть вкла­да­ти в ньо­го рі­зні змі­сти. Але ме­ні біль­ше по­до­ба­є­ться роз­гля­да­ти си­ту­а­цію win-win. Во­на на­ле­жить до до­ро­слої фор­ми ми­сле­н­ня: «я пе­ре­міг, тіль­ки якщо ти пе­ре­міг». За та­ко­го під­хо­ду лю­ди хо­чуть по­вер­та­ти­ся і про­дов­жу­ва­ти спіл­ку­ва­н­ня або бі­знес. Є сенс зав­жди шу­ка­ти уні­каль­ну про­по­зи­цію, ко­ли оби­дві сто­ро­ни бу­дуть у ви­гра­ші. Вну­трі­шня ві­ра в те, що та­кі рі­ше­н­ня мо­жна зна­йти для ко­жної не­про­стої си­ту­а­ції, ба­зу­є­ться на ду­же до­ро­сло­му і му­дро­му під­хо­ді до са­мо­го се­бе і до лю­дей, ко­ли пе­ре­ста­єш ді­ли­ти світ на чор­не і бі­ле, гар­не і по­га­не, слаб­кість і си­лу. Прийняв­ши се­бе і світ у при­ро­дній не­до­ско­на­ло­сті, пе­ре­став­ши ви­да­ва­ти ба­жа­не за дій­сне, від­мо­вив­шись від ілю­зій без­до­ган­но­сті і прийняв­ши в на­го­ро­ду роз­кіш бу­ти вра­зли­вим і щи­ро жи­вим, мо­жна бу­ду­ва­ти люд­ські си­сте­ми, в яких за­лу­че­ність лю­дей до спіль­ної спра­ви бу­де гра­ни­чно ви­со­кою. Са­ме та­кі си­сте­ми й ор­га­ні­за­ції на­зи­ва­ють жи­ви­ми.

Ві­дмов­ля­ю­чись від бо­лю, ми не зці­лю­є­мо­ся. Ві­дмов­ля­ю­чись від слабкості, ми не ста­є­мо силь­ні­ши­ми

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.