Ін­ше ма­те­рин­ство.

Як прийня­ти но­ву роль із ра­ді­стю

KOLESO ZHITTJA - - R Ichyю -

Як прийня­ти но­ву роль із ра­ді­стю Ол­лі Скор­ді­на

Ма­те­рин­ство ого­лює. Ме­ні не­са­мо­ви­то хо­ті­ло­ся ка­та­пуль­ту­ва­ти­ся з «кро­ля­чої но­ри» і кра­су­ва­ти­ся на об­кла­дин­ці глян­це­во­го жур­на­лу, ра­ді­сно обі­йма­ю­чи ді­тей. Але в ре­аль­но­сті я від­чу­ва­ла се­бе роз­па­тла­ною і роз­гу­бле­ною в на­тов­пі, ні­би всі вка­зу­ють на ме­не паль­цем. Ли­ша­ло­ся одне: прийня­ти си­лу слабкості в ма­те­рин­стві.

Моє

ма­те­рин­ство – слаб­кість, нев­мі­н­ня зна­хо­ди­ти ви­хід у стре­со­вих си­ту­а­ці­ях; мов­ча­н­ня, ко­ли по­трі­бно го­во­ри­ти; зай­ва три­во­жність і страх, на­віть ін­ко­ли моя не­до­ві­ра до се­бе – ясно вка­зу­ва­ло на мої ран­ки і по­дря­пи­ни, отри­ма­ні в ди­тин­стві, які по­трі­бно бу­ло під­лі­ку­ва­ти. Й ігно­ру­ва­ти це бу­ло не­мо­жли­во.

«Кро­ля­ча но­ра»

Бу­ти ма­мою, або ж бі­га­ти за «бі­лим кро­ли­ком», як ви­яви­ло­ся, – не про­сто роз­ва­жаль­ний квест, а й від­по­від­аль­на спра­ва, яка ви­ма­гає умінь, та­лан­тів і на­ви­чок ви­жи­ва­н­ня. За той час, що я про­ве­ла з мо­єю до­чкою Алі­сою, я на­вчи­ла­ся спо­кій­но ре­а­гу­ва­ти на її істе­ри­ку, ви­три­му­ва­ти її по­чу­т­тя і пра­цю­ва­ти зі сво­ї­ми. А ще одно­ча­сно від­чу­ва­ти, ро­би­ти, мір­ку­ва­ти, пе­ре­би­ра­ти ва­рі­ан­ти дій, змі­ню­ва­ти ре­а­кцію і на­віть вста­нов­лю­ва­ти пра­ви­ла. За ці два ро­ки я де­що змі­ни­ла на­прям зайня­то­сті, на­вчи­ла­ся по­єд­ну­ва­ти час, про­ве­де­ний з чо­ло­ві­ком і ди­ти­ною, а та­кож про­гу­лян­ки, ди­тя­чий са­док, роз­ви­ва­ю­чі за­ня­т­тя, го­стей, дру­зів, хо­бі та ро­бо­ту... На­вчи­ла­ся гра­ти на пі­а­ні­но, про­во­ди­ти ве­бі­на­ри, пи­са­ти істо­рії, а го­лов­не – ро­би­ти по-ін­шо­му, щоб по­ба­чи­ти рі­зно­ма­ні­тність і на­си­че­ність жи­т­тя в ма­ми­но­му «дні ба­ба­ка».

Ро­би іна­кше!

Тіль­ки за до­по­мо­гою одні­єї пра­кти­ки – що­дня ро­би­ти щось по-ін­шо­му – в «кро­ля­чій но­рі» мо­го жи­т­тя з'яви­ло­ся сві­тло. Я по­ча­ла з про­сто­го – змін у ру­ти­ні. Сні­да­ти що­ран­ку в но­во­му мі­сці: у спаль­ні, під сто­лом, на са­мо­ка­ті, в ігра­шко­во­му бу­ди­но­чку... Мо­їм зав­да­н­ням бу­ло зна­йти но­ве у зви­чно­му. Я во­ди­ла Алі­су на рі­зні ігро­ві май­дан­чи­ки, в но­ві ка­фе, зна­хо­ди­ла ці­ка­ві ма­га­зин­чи­ки і мі­сця. По­чи­на­ла ра­нок то із за­ряд­ки, то з тан­ців, то з чи­та­н­ня, то з ва­ля­н­ня в ліж­ку... Я ба­га­то екс­пе­ри­мен­ту­ва­ла із зов­ні­шні­стю, з до­ма­шні­ми спра­ва­ми,

по­чи­на­ла ви­вча­ти і ро­би­ти щось зов­сім не­зна­йо­ме. По­тім я за­сто­су­ва­ла «ро­би­ти по­ін­шо­му» до твор­чо­сті і роз­ваг – ми ди­ви­ли­ся но­ві муль­ти­ки, ку­пу­ва­ли кни­ги, ма­лю­ва­ли фар­ба­ми, олів­ця­ми, яблу­ка­ми, со­бою, у ван­ній, у ко­ри­до­рі, на ву­ли­ці... Зна­йо­ми­ли­ся з но­ви­ми лю­дьми, хо­ди­ли до них у го­сті і ра­зом з ни­ми – у но­ві мі­сця. Спон­тан­но, не­спо­ді­ва­но, ра­птом... По­тім «ро­би­ти по-ін­шо­му» про­ни­кло все­ре­ди­ну, і я по­ча­ла іна­кше ре­а­гу­ва­ти на по­дра­зни­ки. Я мо­гла обра­зи­ти­ся, а по­тім пі­ти й обійня­ти крив­дни­ка, мо­гла про­сто си­ді­ти і спо­сте­рі­га­ти, як Алі­са гро­мить квар­ти­ру, й екс­пе­ри­мен­ту­ва­ти з ва­рі­ан­та­ми мо­го емо­цій­но­го ре­а­гу­ва­н­ня: бра­ти па­у­зу, ди­ви­ти­ся збо­ку...

Ре­сурс ма­те­рин­ства

Я по­ча­ла жи­ти з пи­та­н­ням «а що бу­де, якщо?..» І ди­ви­ла­ся, яку від­по­відь ме­ні дає жи­т­тя. Так моя «тем­на но­ра» ма­те­рин­ства пе­ре­тво­ри­ла­ся на справ­жній жи­вий про­стір, який я ство­рю­ва­ла са­ма. І за­раз я по­мі­чаю, що моя слаб­кість пе­ре­тво­ри­ла­ся у не­ймо­вір­ну си­лу. Що те­пер у ма­те­рин­стві ме­ні не тіль­ки ком­фор­тно, але і до­бре. На­че пі­сля всіх па­дінь я на­ре­шті зна­йшла то­чку ба­лан­су і м'яко при­зем­ли­ла­ся на но­ги не у но­рі, а у тро­ян­до­во­му са­ду, під де­ре­вом із Че­шир­ським Ко­том і на ве­чір­ці у Ка­пе­лю­шни­ка. Ра­зом із мо­єю Алі­сою. Ди­во­ви­жна транс­фор­ма­ція то­го, що ра­ні­ше бу­ло при­чи­ною вте­чі! Фе­но­ме­наль­на си­ла слабкості! І са­ме за­раз, ко­ли ма­те­рин­ство ста­ло зо­ною ком­фор­ту, я відчуваю, що го­то­ва шу­ка­ти ін­шу свою слаб­кість, в якій при­хо­ва­на ве­ли­ка си­ла.

ОЛ­ЛІ СКОР­ДІ­НА Ма­ма Алі­си, бло­гер, ху­до­жник, арт­те­ра­певт, ви­кла­дач ан­глій­ської мо­ви

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.