При­тча про до­три­ма­н­ня по­сту

KOLESO ZHITTJA - - Я Люблю -

В остан­ній ти­ждень по­сту пе­ред Па­схою мо­на­хи йшли пу­сте­лею. На­ста­ла ніч, і во­ни зму­ше­ні бу­ли зай­ти до за­їжджо­го дво­ру на но­чів­лю. Го­спо­дар із ра­ді­стю зу­стрів та­ких по­ва­жних го­стей та на­крив ба­га­тий стіл із м’ясни­ми стра­ва­ми та ви­ном. Мо­на­хи по­мо­ли­ли­ся, ігу­мен пер­ший встав, взяв ку­сок м’яса, на­лив ви­на, по­ба­жав усім сма­чно­го і по­чав ве­че­ря­ти. Мо­ло­ді мо­на­хи спо­ча­тку цьо­го не зро­зумі­ли, але, зви­чай­но, взя­ли з ньо­го при­клад – по­ве­че­ря­ли і по­ля­га­ли спа­ти. Зран­ку во­ни вста­ли і пі­шли да­лі сво­єю до­ро­гою. За пів­дня шля­ху пу­сте­лею під пе­ку­чим сон­цем один із мо­на­хів по­про­сив у ігу­ме­на хоч ков­ток во­ди. Ігу­мен йо­му від­мо­вив: «Ні. У піст ми по­вин­ні стри­му­ва­ти­ся». Мо­ло­дий мо­нах зди­ву­вав­ся: «Як? Ми ж учо­ра вве­че­рі си­ді­ли за та­ким сто­лом, а сьо­го­дні ви ме­ні во­ди не да­є­те, ка­же­те, що піст?» Той від­по­вів: «Пра­виль­но, то­му що ми при­йшли до лю­ди­ни, яка не ро­зу­міє, що таке піст, і не знає на­шо­го спосо­бу жи­т­тя. Але наш спо­сіб жи­т­тя – для нас, а не для ньо­го. Якщо б ми від­мо­ви­ли­ся від йо­го ча­сту­ва­н­ня, ми б обра­зи­ли чо­ло­ві­ка, і це був би біль­ший гріх, ніж той, що ми з’їли м’ясо і ви­пи­ли ви­но. А за­раз не­має ні­я­ких пе­ре­шкод – і ми про­дов­жу­є­мо по­сту­ва­ти».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.