Пе­ре­тво­ре­н­ня Ро­ду

KOLESO ZHITTJA - - Newd - З ві­рою в Си­лу ва­шо­го Ду­ху і ва­шо­го Ро­ду, ви­да­вець жур­на­лу «Ко­ле­со Жи­т­тя» Інес­са Крав­чен­ко

Гір­ко усві­дом­лю­ва­ти, як ма­ло ми зна­є­мо се­бе. Яку при­мі­тив­ну роль від­во­ди­мо со­бі в жит­ті. Те­лі­па­є­мо­ся між не­бом і зем­лею, пе­ре­йма­є­мо­ся мар­но­тою, дрі­бним за­не­по­ко­є­н­ням че­рез за­до­во­ле­н­ня сво­їх по­треб, бу­ду­є­мо кар’єру, здо­бу­ва­є­мо ко­шти на жи­т­тя, з’ясо­ву­є­мо, хто силь­ні­ший, зна­чу­щі­ший, ва­жли­ві­ший... Все «зай­ве» від­рі­за­ли, ви­ки­ну­ли як не­ва­жли­ве – за­ли­ши­ли вузь­ке ві­кон­це пе­ред очи­ма, обме­жи­ли свій світ, збі­дні­ли Ду­шею, за­гру­зли в ра­ціо­наль­но­сті, пра­кти­чно­сті. Озбро­ю­є­мо­ся, під­ви­щу­є­мо ква­лі­фі­ка­цію... Ні­жність по­чут­тів і ви­со­кі по­ри­ва­н­ня Ду­ші на­ре­кли «ро­ман­ти­кою»: не ба­чи­мо – от­же, не існує. І ді­тей «на­чи­ня­є­мо» цим су­ро­га­том, фас­тфу­дом. Як­би хоч їжею, бу­ло б не так стра­шно! Фас­тфуд ду­хов­них цін­но­стей ще не­без­пе­чні­ший. Що за­ли­ши­ться на­шим ді­тям? Який міф про жи­т­тя бу­де їх ве­сти? Де во­ни зна­йдуть своє сві­тло Ду­ші? Що їх че­кає в кін­ці шля­ху, якщо всі їхні по­тре­би бу­дуть за­до­во­ле­ні, якщо во­ни ви­чер­па­ють ба­жа­н­ня зна­ти, во­ло­ді­ти, впли­ва­ти?! У на­ших ро­дах ба­га­то по­ла­ма­них доль, за­пе­ча­та­но­го бо­лю, не­про­жи­тих по­чут­тів. Пе­рер­ва­ний по­тік лю­бо­ві та ві­ри, за­гу­бле­ної за­ра­ди без­пе­ки, ком­фор­ту та й про­сто ви­жи­ва­н­ня, без го­ло­ду і в те­плі. Це ді­ста­ло­ся ба­га­тьом із нас у «спа­док», за­кла­де­но в на­шій ге­не­ти­чній пам’яті. Тем­не мі­сце ду­ші, де пе­рер­ва­ний, втра­че­ний зв’язок із Твор­цем – за­ли­ши­ли­ся тіль­ки вла­сні си­ли та су­во­ре облич­чя жи­т­тя. Не­до­лю­бле­ні, не­до­го­до­ва­ні, при­сто­со­ва­ні, ча­сто го­ло­дом і стра­хом гна­ні у ви­бо­рі стра­те­гій для ви­жи­ва­н­ня. У ці при­хо­ва­ні істо­рії ми не ба­жа­є­мо за­гля­да­ти. Біль­ше зга­ду­є­мо ра­ді­сні та ща­сли­ві мо­мен­ти, в яких по­тік Ро­ду не­мов ожи­ває і дає нам си­лу, ні­жність і ра­дість по­єд­на­н­ня. Але тем­ні «пе­ча­тки» се­кре­тних істо­рій, ста­рих по­ла­мок, ви­крив­лень теж ви­ма­га­ють ува­ги, адже во­ни про­дов­жу­ють жи­ти в нас, че­рез нас, нав­ко­ло нас. Із на­ми чо­мусь тра­пля­ю­ться си­ту­а­ції на­пру­ги, кон­фу­зи, руй­ну­ва­н­ня і роз­ча­ру­ва­н­ня, одні й ті са­мі тру­дно­щі. Ми са­мі – ці кон­тей­не­ри з ін­фор­ма­ці­єю. За­ар­хі­во­ва­ні фай­ли до­сві­ду жи­т­тя – не тіль­ки на­шо­го, а й тих, хто був до нас... Усе – енер­гія. Ці ро­до­ві «мі­ну­си» че­ка­ють пе­ре­тво­ре­н­ня і ви­віль­не­н­ня. Чим біль­ша їх кіль­кість пе­ре­тво­рю­є­ться на плю­си, тим шир­ша у нас сві­до­мість і біль­ше від­по­від­аль­но­сті, глиб­ше про­ни­кне­н­ня сві­тла в на­ше жи­т­тя. Ви­прав­ля­ти ра­ни, по­руб­цьо­ва­ні ча­сом, не­об­хі­дно нам. Біль­ше ні­ко­му. За­раз ми – на вер­ши­ні вті­ле­н­ня у по­то­ці сво­го Ро­ду. Зці­ли­ти, до­лю­би­ти, на­пов­ни­ти сві­тлом Твор­ця – це зав­да­н­ня не­мо­жли­во пе­ре­до­ру­чи­ти ко­мусь. Це на­ша го­лов­на вну­трі­шня ро­бо­та, борг пе­ред ти­ми, хто був до нас, і на­ши­ми ді­тьми.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.