Пра­во маю!

Як на­вчи­ти ди­ти­ну сво­бо­ді та від­по­від­аль­но­сті

KOLESO ZHITTJA - - Зміст -

Те­тя­на Рі­бер

Від­по­від­аль­но­сті за щось, як і пра­ву на що-не­будь, ди­ти­ну не на­вчиш. Це мо­жуть пе­ре­да­ти тіль­ки батьки. При­чо­му са­ме пе­ре­да­ти – тер­пля­че, спо­кій­но, впев­не­но по­ясню­ю­чи, по­ка­зу­ю­чи, до­зво­ля­ю­чи ро­би­ти по­мил­ки і під­три­му­ю­чи у всіх си­ту­а­ці­ях. Тіль­ки так ді­ти мо­жуть на­вчи­ти­ся йти сво­їм шля­хом у жит­ті, ро­би­ти свій ви­бір і не­сти за ньо­го свою від­по­від­аль­ність.

Но­во­на­ро­дже­ний ма­люк має пра­во бу­ти на­го­до­ва­ним гру­дним мо­ло­ком ма­ми – він про­сить, а ма­ма ви­ко­нує йо­го про­ха­н­ня. Він має на це пра­во. До двох ро­ків ма­люк актив­но до­слі­джує все нав­ко­ло: про­бує, ді­зна­є­ться, ма­цає. У цей час він не пе­ре­ві­ряє ба­тьків на мі­цність, а пі­знає світ. Батьки зі сво­го бо­ку тур­бу­ю­ться ви­ня­тко­во про без­пе­ку ма­лю­ка, за­охо­чу­ю­чи йо­го від­кри­т­тя, вка­зу­ю­чи на не­без­пе­ки й обе­рі­га­ю­чи від них. Са­ме у цей пе­рі­од батьки ро­блять біль­шість по­ми­лок, які мо­жуть спри­чи­ни­ти сер­йо­зні на­слід­ки в май­бу­тньо­му і на­віть ви­ма­га­ти уча­сті пси­хо­ло­га.

Пра­ви­ла без­пе­ки

На­сту­пний етап – кри­за трьох ро­ків. Це пер­ша спро­ба ди­ти­ни від­окре­ми­ти­ся від до­ро­сло­го і знай­ти ін­ди­ві­ду­аль­ність. Тут до­ро­слим тре­ба до­три­му­ва­ти­ся пев­ної лі­нії по­ве­дін­ки і знай­ти зо­ло­ту се­ре­ди­ну між пра­вом ди­ти­ни на сво­бо­ду та її пра­вом на без­пе­ку. До­по­мог­ти в цьо­му мо­жуть два пра­ви­ла.

Пра­ви­ло 1. Го­во­ри­ти ди­ти­ні про те, в чо­му во­на мо­же прий-ма­ти са­мо­стій­ні рі­ше­н­ня, а в чо­му – пра­во ви­бо­ру за­ли­ша­є­ться за до­ро­сли­ми.

На­при­клад, ди­ти­на мо­же ви­би­ра­ти, що вдя­гну­ти, у що гра­ти, що чи­та­ти, що спо­ча­тку з’їсти – суп чи ка­шу, з якою ігра­шкою спа­ти то­що. До­ро­слі при­йма­ють рі­ше­н­ня про те, о ко­трій го­ди­ні вста­ва­ти вран­ці (по­ча­ток ро­бо­чо­го дня пе­ре­не­сти на­вряд чи ви­йде), ку­пу­ва­ти чи ні чер­го­ву ігра­шку в ма­га­зи­ні (управ­лі­н­ня бю­дже­том сім’ї), йти в го­сті чи за­ли­ши­ти­ся вдо­ма (роз­по­діл ча­су сім’ї), на­ро­джу­ва­ти дру­гу ди­ти­ну чи ні, то­що. Остан­ній при­клад зда­є­ться див­ним, оскіль­ки ма­ло у ко­го ви­ни­кне ідея обго­во­рю­ва­ти на­ро­дже­н­ня ма­лю­ка з пер­шою ди­ти­ною. Але на пра­кти­ці та­ке тра­пля­є­ться – батьки обго­во­рю­ють з 4-рі­чною лю­ди­ною пи­та­н­ня ви­бо­ру кра­ї­ни для від­по­чин­ку, по­яви дру­гої ди­ти­ни в сім’ї то­що. Та­ка ра­н­ня «еман­си­па­ція» при­зво­дить до то­го, що у ді­тей з’яв­ля­є­ться три­во­жність, сти­ра­ю­ться іє­рар­хі­чні лі­нії, во­ни не хо­чуть до­ро­слі­ша­ти. Ра­зом із пра­ва­ми, що не від­по­від­а­ють ві­ку, ди­ти­на отри­мує і не­під’єм­ний тя­гар від­по­від­аль­но­сті. Хо­ро­ша но­ви­на в то­му, що цю по­мил­ку мо­жна зав­жди ви­пра­ви­ти – бу­ло би ба­жа­н­ня і тер­пі­н­ня. Не­об­хі­дно по­вер­ну­ти пра­ва до­ро­слих у сім’ї до­ро­слим,

по­ві­до­мив­ши про це ди­ти­ну, і бу­ти го­то­ви­ми якийсь час м’яко від­сто­ю­ва­ти свої «но­ві кор­до­ни».

Пра­ви­ло 2. Не за­сто­со­ву­ва­ти си­лу і жорс­ткість у спіл­ку­ван­ні з ди­ти­ною.

Ба­тькам по­трі­бно на­вчи­ти­ся за­сто­со­ву­ва­ти гну­чкість, пе­ре­ми­ка­ти ува­гу ди­ти­ни. Ба­га­то до­ро­слих умі­ють це ро­би­ти, ко­ли у них са­мих є си­ли, ре­сурс, за­пас енер­гії. Але ко­ли батьки «за­гна­ні», і єди­на мрія – ді­ста­ти­ся до по­ду­шки, то про пе­ре­ми­ка­н­ня ува­ги ди­ти­ни скла­дно го­во­ри­ти. Однак якщо «пе­ре­гну­ти

Іно­ді ди­ти­ні варто до­зво­ли­ти прийня­ти не­пра­виль­не рі­ше­н­ня для отри­ма­н­ня вла­сно­го до­сві­ду

па­ли­цю» жорс­тким ви­хо­ва­н­ням, то мо­жна лег­ко зла­ма­ти цей го­ре­зві­сний «стри­жень усе­ре­ди­ні лю­ди­ни». У ко­жній ро­ди­ні є нор­ми по­ве­дін­ки та ети­ке­ту, яких до­три­му­ю­ться до­ро­слі. Ди­ти­на по­сту­по­во за­сво­ює їх і на­да­лі до­три­му­є­ться. При цьо­му є пра­ви­ла, які не оскар­жу­ю­ться. На­при­клад, не мо­жна би­ти ма­му чи та­та, го­во­ри­ти гру­бо­щі один одно­му, псу­ва­ти ре­чі...

Ме­жі і бе­ре­ги

Будь-яка рі­чка має бе­ре­ги – гір­ська і рів­нин­на, зі швид­кою те­чі­єю чи спо­кій­ною... Бі­ля бе­ре­гів твер­дий ґрунт, де­ре­ва пе­ре­плі­та­ю­ться ко­рі­н­ням, змі­цню­ю­чи бе­ре­ги рі­чки. Ці бе­ре­ги не до­зво­ля­ють рі­чці роз­ли­ти­ся і пе­ре­тво­ри­ти­ся в бо­ло­то. Так і у ви­хо­ван­ні ди­ти­ни. Бе­ре­ги – це не рам­ки, а ме­жі. Батьки роз­ши­рю­ють бе­ре­ги, ко­ли ба­чать, що ди­ти­на го­то­ва до цьо­го. Ко­ли батьки по­ясни­ли, по­ка­за­ли, на­вчи­ли ди­ти­ну но­во­му, зро- би­ли ра­зом із нею, про­кон­тро­лю­ва­ли, пе­ре­да­ли пра­во і, зви­чай­но, обов’язок. На­вча­н­ня дає змо­гу збіль­ши­ти бе­ре­ги, не змен­шив­ши швид­ко­сті те­чії. Так і з ме­жа­ми. Ме­жі – це не тіль­ки за­бо­ро­ни і по­ка­ра­н­ня. Гра­мо­тно збу­до­ва­ні ме­жі для ди­ти­ни – це опо­ра і без­пе­ка. Це те, що не­об­хі­дно ді­тям для пов­но­цін­но­го роз­ви­тку.

Зло­чин і ка­ра

Ди­ти­на мо­же при­йма­ти від­по­від­аль­ність, по­чи­на­ю­чи з ран­ньо­го ві­ку. Але по­ряд із «від­по­від­аль­ні­стю» зав­жди є «по­ка­ра­н­ня». По­ка­ра­н­ня бу­ва­ють двох ви­дів: без­умов­не й умов­не. Без­умов­не по­ка­ра­н­ня най­силь­ні­ше. На­при­клад, батьки по­пе­ре­ди­ли, що хвіст у кі­шки не для то­го, щоб за ньо­го сми­ка­ти і во­ло­чи­ти тва­ри­ну. Але ма­лень­кій лю­ди­ні по­трі­бен до­свід, при­чо­му іно­ді не най­при­єм­ні­ший, на який батьки усві­дом­ле­но по­го­джу­ю­ться. Во­ни спо­сте­рі­га­ють, як кі­шка ши­пить і на­віть мо­же дря­пну­ти улю­бле­не ча­до, по­тім актив­но ви­слу­хо­ву­ють ди­ти­ну, ви­ти­ра­ють сльо­зи, не ла­ю­чи кі­шку і не ка­жу­чи ма­лю­ко­ві: «Я ж то­бі ка­за­ла...» Та­ке «по­ка­ра­н­ня» за­пам’ято­ву­є­ться на­зав­жди. Про умов­не по­ка­ра­н­ня по­пе­ре­джа­ють: якщо зро­биш ось це, то бу­де ось так (по­ка­ра­н­ня). На­при­клад, якщо ти не збе­реш ігра­шки, то муль­ти­ки ди­ви­ти­ся не бу­деш. У ди­ти­ни є ви­бір: при­бра­ти ігра­шки до ден­но­го сну або пі­сля, але в будь-яко­му ра­зі до при­хо­ду ба­тька з ро­бо­ти (до 19:00). Ду­же ва­жли­во, щоб обі­ця­не по­ка­ра­н­ня ви­ко­ну­ва­ло­ся, якщо зав­да­н­ня не ви­ко­на­не. Якщо хо­ча б один раз не ви­ко­на­ти по­ка­ра­н­ня, то на­сту­пно­го ра­зу во­но мо­же на ди­ти­ну не по­ді­я­ти.

Но­вий до­свід

Іно­ді ди­ти­ні варто до­зво­ли­ти прийня­ти не­пра­виль­не рі­ше­н­ня для отри­ма­н­ня вла­сно­го до­сві­ду. Му­дрі батьки до­зво­ля­ють ді­тям по­ми­ля­ти­ся, гра­мо­тно ви­бу­до­ву­ю­чи ме­жі. Во­ни та­кож до­по­ма­га­ють, якщо по­трі­бна до­по­мо­га, да­ру­ють лю­бов і під­трим­ку. Це дає ди­ти­ні змо­гу отри­му­ва­ти но­вий до­свід. Зви­чай­но, у під­лі­тко­во­му ві­ці ді­ти зля­ться на будь-які обме­же­н­ня, бун­ту­ють, не ро­зу­мі­ю­чи їх су­ті. Ли­ше з ро­ка­ми ми мо­же­мо зро­зу­мі­ти суть ма­ми­них фраз: «Ти ро­зум­на і до­сить до­ро­сла. При­ймай рі­ше­н­ня са­ма. У будь-яко­му ра­зі я те­бе під­три­маю». Батьки зна­ють, що ди­ти­ні мо­же бу­ти бо­ля­че, не­при­єм­но, але во­на по­вин­на прой­ти свій шлях. І щоб цей шлях був хоч тро­хи лег­шим, ба­тькам ва­жли­во які­сно про­во­ди­ти час із ді­тьми. Тут йде­ться не про три­ва­лість ча­су, яко­го по­стій­но не ви­ста­чає, а са­ме про якість – без пе­ре­гля­ду со­цме­реж, від­по­від­ей на те­ле­фон­ні дзвін­ки, слу­ха­н­ня но­вин то­що. Са­ме які­сно про­ве­де­ний ра­зом час мо­же під­ви­щи­ти якість ви­хо­ва­н­ня ді­тей, при­ще­пи­ти їм ро­зу­мі­н­ня сво­їх прав і від­по­від­аль­но­сті, на­вчи­ти збе­рі­га­ти свої кор­до­ни і не пе­ре­ти­на­ти кор­до­ни ін­ших, отри­му­ва­ти но­вий до­свід і ру­ха­ти­ся сво­їм шля­хом. У ко­жної лю­ди­ни – свій шлях, який при­во­дить до ро­зу­мі­н­ня і ви­ко­на­н­ня сво­єї мі­сії. Шту­чне при­ско­ре­н­ня чи пе­ре­стри­бу­ва­н­ня пе­ре­шкод ско­рі­ше на­шко­дить, а не до­по­мо­же. Це мо­же по­зба­ви­ти лю­ди­ну мо­жли­во­сті ви­ро­сти, ви­йти на но­вий рі­вень че­рез тру­дно­щі і біль. Мо­жли­во, са­ме тру­дно­щі до­по­мо­жуть лю­ди­ні ви­ро­сти­ти в со­бі ті ри­си, які їй зна­до­бля­ться в май­бу­тньо­му, на но­во­му жит­тє­во­му ета­пі. Пев­не на­сі­н­ня по­вин­не пе­ре­тво­ри­ти­ся на роз­са­ду, перш ніж бу­ти ви­са­дже­ним у від­кри­тий ґрунт. Іна­кше во­но за­ги­не. Іно­ді ба­тькам по­трі­бно пе­ре­ста­ти по­вча­ти, по­ясню­ва­ти, ла­я­ти, з’ясо­ву­ва­ти... По­трі­бно про­сто по­бу­ти по­руч, щоб ди­ти­на від­чу­ла лю­бов і під­трим­ку, на­віть якщо її ви­бір у якійсь си­ту­а­ції ви­явив­ся не­пра­виль­ним. У ко­жно­го з нас є пра­во на свій ви­бір і пра­во не­сти за ньо­го від­по­від­аль­ність!

ТЕ­ТЯ­НА РІ­БЕР Спе­ці­а­ліст з гар­мо­ній­но­го емо­цій­но­го ви­хо­ва­н­ня ді­тей, пси­хо­лог, ав­тор се­мі­на­рів для ба­тьків, спів­ав­тор кни­ги «Те­ри­то­рія прав­ди. Ба­тькам вхід за­бо­ро­не­но»

І. Фран­ко

Як­би ти знав, як мно­го ва­жить сло­во, Одно сер­де­чне, те­плеє слів­це! Гли­бо­кі ра­ни сер­ця як чу­до­во Ви­го­ює – як­би ти знав оце!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.