Роз­по­діл ро­лей у ро­ди­ні

Як рі­зним по­ко­лі­н­ням знай­ти спіль­ну мо­ву

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - ОЛЕ­НА НА­У­МЕН­КО Пси­хо­лог-кон­суль­тант, пси­хо­те­ра­певт, ди­тя­чий пси­хо­лог, арт­те­ра­певт, ве­ду­ча груп і тре­нін­гів. По­над 20 ро­ків ста­жу в га­лу­зі пра­кти­чної пси­хо­ло­гії

Оле­на На­у­мен­ко

Пра­виль­на іє­рар­хія в сім’ї – за­по­ру­ка здо­ро­вих від­но­син між пред­став­ни­ка­ми рі­зних по­ко­лінь. Батьки ви­хо­ву­ють ді­тей, ба­бу­сі й ді­ду­сі про­сто лю­блять і ба­лу­ють ону­ків. Якщо ро­лі мі­ня­ю­ться, то з’яв­ля­ю­ться не­по­ро­зу­мі­н­ня і свар­ки. Ди­тя­чий пси­хо­лог Оле­на На­у­мен­ко роз­по­ві­ла «КЖ» про те, як роз­по­ді­ли­ти ро­лі та ви­бу­ду­ва­ти здо­ро­ві вза­є­ми­ни між близь­ки­ми лю­дьми. Якою має бу­ти пра­виль­на сі­мей­на іє­рар­хія?

Ві­зьме­мо для при­кла­ду ари­сто­кра­ти­чне сі­мей­ство. Та­то і ма­ма – це ко­роль і ко­ро­ле­ва, їхнє ди­тя – це ко­ро­лів­ська ди­ти­на (але все-та­ки ди­ти­на!), а ба­бу­сі й ді­ду­сі – по­че­сні го­сті ко­ро­ля і ко­ро­ле­ви. «По­че­сні го­сті» мо­жуть ви­слов­лю­ва­ти свою дум­ку, але не мо­жуть втру­ча­ти­ся в те, що від­бу­ва­є­ться у «ко­ро­лів­стві». Зви­чай­но, ми не го­во­ри­мо за­раз про асо­ці­аль­ні ви­пад­ки чи на­силь­ство. Ми го­во­ри­мо про ти­по­ву здо­ро­ву сім’ю, де є батьки, ді­ти та стар­ше по­ко­лі­н­ня (ба­бу­сі, пра­ба­бу­сі). Зав­да­н­ня стар­шо­го по­ко­лі­н­ня – пе­ре­да­ва­ти до­свід і бу­ти «острів­цем за­до- во­ле­н­ня» для ди­ти­ни. Не суд­дею чи кон­тро­ле­ром, а до­ро­сли­ми, які при­йма­ють, уті­ша­ють і про­сто лю­блять ди­ти­ну. До ре­чі, най­біль­ше на емо­цій­ний стан ма­лю­ка впли­ває ба­бу­ся за ма­ми­ною лі­ні­єю. Про цю за­ле­жність зна­ють усі ди­тя­чі пси­хо­ло­ги. Стар­ше по­ко­лі­н­ня не по­вин­но ви­ко­ну­ва­ти роль ба­тьків, це ро­блять тіль­ки са­мі батьки.

Як упо­ра­ти­ся з бур­хли­ви­ми емо­ці­я­ми під час ви­хо­ва­н­ня ди­ти­ни?

Пер­ше і го­лов­не пра­ви­ло для ба­тьків – про­ясню­ва­ти си­ту­а­цію

Зав­да­н­ня стар­шо­го по­ко­лі­н­ня – пе­ре­да­ва­ти до­свід і бу­ти «острів­цем за­до­во­ле­н­ня» для ди­ти­ни

тіль­ки у спо­кій­но­му ста­ні. За­спо­ко­ї­ли­ся? За­пи­тай­те у ди­ти­ни, чи го­то­ва во­на по­го­во­ри­ти. Ко­ли отри­ма­є­те зго­ду, по­трі­бно опи­су­ва­ти фа­кти без будь-якої оцін­ки, кри­ти­ки та емо­цій. Тіль­ки фа­кти про те, що тра­пи­ло­ся. На­при­клад, факт – «на під­ло­зі ле­жить роз­би­та ча­шка», але «який жах ко­ї­ться у те­бе в кім­на­ті» – це не факт, а ва­ша кри­ти­ка й емо­ції. Якщо до­ро­слий за­го­во­рить до то­го, як ди­ти­на бу­де до цьо­го го­то­ва, то по­чне­ться скан­дал. Якщо до­ро­слий по­чне оці­ню­ва­ти або про­яв­ля­ти емо­ції, то ди­ти­на бу­де за­хи­ща­ти­ся або на­па­да­ти. Дру­ге пра­ви­ло – опи­су­ва­ти свої по­чу­т­тя, ка­жу­чи тіль­ки про се­бе: «ме­ні ду­же сум­но», «я бу­ла роз­ча­ро­ва­на», «ме­ні ста­ло не­при­єм­но». Це ва­ша емо­ція, а не до­кір ди­ти­ні. Та­кі фра­зи не ви­кли­чуть у неї стра­ху чи агре­сії, і во­на змо­же вас по­чу­ти. Тре­тє пра­ви­ло – го­во­ри­ти про те, які са­ме ва­ші по­тре­би бу­ли по­ру­ше­ні. На­при­клад, «ме­ні ду­же ва­жли­во, щоб у кім­на­ті був по­ря­док. Я при­бра­ла і хо­ті­ла, щоб усі зна­хо­ди­ли­ся в чи­сто­му при­мі­щен­ні». Че­твер­те пра­ви­ло – вста­но­ви­ти чі­ткі та зро­зумі­лі ди­ти­ні пра­ви­ла по­ве­дін­ки в кон­кре­тній си­ту­а­ції. На­при­клад, «твій порт­фель, в яко­му би ста­ні ти не при­хо­див, за­ли­ша­є­ться на пев­но­му мі­сці». На до­да­ток до цих пра­вил хо­чу да­ти кіль­ка осо­би­стих по­рад, які ко­лись ме­ні да­ла моя ба­бу­ся. По-пер­ше, що б не ста­ло­ся, пе­ред сном зав­жди ми­рі­ться. А по-дру­ге, у будь-якій си­ту­а­ції зав­жди під­три­муй­те кон­такт, за­ли­шай­те хо­ча б ма­лень­ку щі­лин­ку для про­дов­же­н­ня спіл­ку­ва­н­ня. «Хо­ло­дна вій­на» руй­нує сім’ї.

Як пра­виль­но роз­по­ді­ли­ти ро­лі в ро­ди­ні?

У наш час ве­ли­ку ча­сти­ну фун­кцій у сім’ї на се­бе бе­ре жін­ка. Та­ким чи­ном во­на грає роль чо­ло­ві­ка і не дає сво­є­му чо­ло­ві­ко­ві про­я­ви­ти­ся як до­ро­слій лю­ди­ні. Змі­ню­ва­ти си­ту­а­цію по­трі­бно усві­дом­ле­но: від­сту­па­ти на за­зда­ле­гідь зайня­ті по­зи­ції, за­ли­ша­ю­чись жін­кою, а чо­ло­ві­чі фун­кції пе­ре­да­ва­ти чо­ло­ві­ко­ві. Так, не­хай він не­зрі­лий і по­во­ди­ться як хло­пчи­сько, не­хай не так які­сно щось зро­бить, але щоб на­вчи­ти­ся чо­гось, тре­ба про­сто ро­би­ти. Ко­ли жін­ки, усві­дом­лю­ю­чи це, да­ють мо­жли­вість про­яв­ля­ти­ся сво­їм чо­ло­ві­кам, то­ді чо­ло­ві­ки біль­ше при­су­тні у ви­хо­ван­ні ді­тей і мен­ше – в ін­тер­не­ті та комп’юте­рі. За­раз у за­хі­дно­єв­ро­пей­ських кра­ї­нах пра­кти­чно не­має по­ді­лу, хто і чим бу­де за­йма­ти­ся в сім’ї. Там роз­ви­ва­є­ться но­вий вид ро­ди­ни – пар­тнер­ський, в яко­му лю­ди про все до­мов­ля­ю­ться. Якщо жін­ці ви­гі­дні­ше пра­цю­ва­ти та за­без­пе­чу­ва­ти сім’ю, то во­на йде на ро­бо­ту, а чо­ло­вік бе­ре де­кре­тну від­пус­тку. При­чо­му в ньо­го пре­кра­сно ви­хо­дить го­ду­ва­ти ді­тей і тур­бу­ва­ти­ся про них. Ми теж до цьо­го при­йде­мо, бо жи­т­тя швид­ко змі­ню­є­ться. У Гол­лан­дії я спо­сте­рі­га­ла та­ке ча­сте яви­ще: та­та, а не ма­ми, гу­ля­ють із ді­тьми, гра­ють на ди­тя­чих май­дан­чи­ках. При цьо­му за­до­во­ле­ний ви­гляд ма­ють і ма­лю­ки, і до­ро­слі.

Ми зно­ву по­вер­та­є­мо­ся до іє­рар­хій, тра­ди­цій, па­трі­ар­халь­ної сім’ї... Якою все ж та­ки по­вин­на бу­ти сім’я?

Фі­зі­о­ло­гі­чно жін­ка при­зна­че­на для то­го, щоб ви­но­си­ти та на­ро­ди­ти ди­ти­ну, бу­ти бі­ля ди­ти­ни, ко­ли во­на пов­ні­стю за­ле­жить від ма­ми – до ро­ку то­чно. Та­кож при­ро­дою за­кла­де­но, що охо­ро­ня­ти свою дру­жи­ну і ма­ля по­ви­нен фі­зи­чно силь­ні­ший чо­ло­вік. По­ки це пе­ре­ва­жно збе­рі­га­є­ться, але що ста­не­ться в май­бу­тньо­му – ні­хто не знає. Від­бу­ва­є­ться змі­на епох, швид­ка змі­на спосо­бу жи­т­тя. Мо­жли­во, ско­ро змі­ни­ться ще й сі­мей­ний уклад, який по­ки що зви­чний для нас.

Як ро­сти­ти су­ча­сних ді­тей?

Сьо­го­дні ба­га­то ба­тьків є при­хиль­ни­ка­ми все­до­зво­ле­но­сті. Я не вва­жаю це пра­виль­ним під­хо­дом до ви­хо­ва­н­ня ді­тей, як і ви­хо­ва­н­ня в ду­же жорс­тких ме­жах і пра­ви­лах. Ди­ти­на ра­но чи пі­зно ви­йде в со­ці­ум, і їй до­ве­де­ться до­три­му­ва­ти­ся прийня­тих норм. Але якщо во­на не бу­де з ни­ми зна­йо­ма, то як змо­же їх до­три­му­ва­ти­ся? Я вва­жаю, що якщо батьки пі­клу­ю­ться про без­пе­ку сво­єї ди­ти­ни, то пра­ви­ла по­вин­ні бу­ти, але не жорс­ткі, а об’єктив­ні, чі­ткі й зро­зумі­лі та, зви­чай­но, від­по­від­а­ти ві­ку ди­ти­ни.

Як пси­хо­ло­гія пра­цює з ро­дом?

Є та­ке по­ня­т­тя – пси­хо­ге­не­а­ло­гія. У про­це­сі ро­бо­ти ви­бу­до­ву­є­ться пси­хо­со­ціо­ге­но­гра­ма, яка по­чи­на­є­ться від ма­ми і та­та, їхніх ба­тьків, бра­тів і се­стер то­що. У про­це­сі ро­бо­ти зга­ду­ю­ться якісь по­дії з жи­т­тя пред­ків, на­при­клад, дру­гий шлюб або ді­ти по­за шлю­бом, тра­гі­чна за­ги­бель чи хво­ро­би. Ко­ли ви­бу­до­ву­є­ться та­ка схе­ма, мо­жна про­сте­жи­ти за­ко­но­мір­но­сті сво­го ро­ду і ба­га­то

Що б не ста­ло­ся, пе­ред сном зав­жди ми­рі­ться і в будь-якій си­ту­а­ції зав­жди під­три­муй­те кон­такт

до­від­а­ти­ся та зро­зу­мі­ти про се­бе. Це ду­же ве­ли­ка ро­бо­та. Лю­ди по­чи­на­ють при­пу­ска­ти щось, і ра­птом спли­ва­ють пла­сти ар­хе­ти­пної пам’яті, з’яв­ля­ю­ться спо­га­ди, пов’яза­ні з пра­ба­бу­сею, пра­ді­дом... У ба­га­тьох те­ра­пі­ях, які мо­жна на­зва­ти гли­бин­ни­ми, пра­цю­ють із під­сві­до­мі­стю і за­сто­со­ву­ють цей ме­тод. Під­сві­до­мість – це на­ші спо­га­ди, які ми не усві­дом­лю­є­мо. Це пам’ять пред­ків, яку ми іно­ді спри­йма­є­мо че­рез сно­ви­ді­н­ня чи якісь обмов­ки, ме­та­фо­ри, псев­до­спо­га­ди. Ко­ли ви­бу­до­ву­є­ться ге­но­гра­ма ро­ду, у сві­до­мо­сті по­чи­на­ють спа­ла­ху­ва­ти спо­ча­тку не­ясні урив­ки спо­га­дів – опо­відань та ін­шо­го, і лю­ди­на по­сту­по­во ро­зу­міє за­ко­но­мір­но­сті сво­го ро­ду, ро­до­ві сце­на­рії. То­ді мо­жна їх усві­до­ми­ти та зро­би­ти свій ви­бір – при­пи­ни­ти чи взя­ти те, що сто­су­є­ться ро­ду лю­ди­ни та її жи­т­тя на Зем­лі.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.