Му­фтій – про сім'ю та сво­бо­ду в ісла­мі

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - Му­фтій Ду­хов­но­го управ­лі­н­ня му­суль­ман Укра­ї­ни «Ум­ма», пре­зи­дент Укра­їн­сько­го цен­тру ісла­мо­знав­чих до­слі­джень, уче­ний-ісла­мо­зна­вець

Са­їд Ісма­гі­лов

Се­ред єв­ро­пей­ців є ба­га­то сте­ре­о­ти­пів і не­пра­виль­них су­джень що­до ісла­му. На­при­клад, що жін­ка в цій тра­ди­ції не має ні­яких прав, що її при­му­шу­ють ви­хо­ди­ти за­між і не до­зво­ля­ють ре­а­лі­зу­ва­ти­ся в кар’єрі. Му­фтій Са­їд Ісма­гі­лов роз­по­вів «КЖ» про те, якою є ре­аль­на кар­ти­на жи­т­тя лю­дей, що спо­від­у­ють іслам. Як лю­ди­ні слід жи­ти від­по­від­но до ісла­му?

Іслам ра­дить лю­ди­ні бу­ти скром­ною, з по­ва­гою ста­ви­ти­ся до ото­че­н­ня і під­три­му­ва­ти ро­дин­ні зв’яз­ки. Але ми ні­чо­го не мо­же­мо вді­я­ти з тим, що лю­ди­ні вла­сти­ва кон­флі­ктність. Бра­ти сва­ря­ться між со­бою, батьки – з ді- тьми, лю­ди­на кон­флі­ктує на­віть са­ма з со­бою, ко­ли сер­це і мо­зок не мо­жуть ді­йти зго­ди. Але не всі кон­флі­кти та­кі вже й по­га­ні. Ду­же ча­сто зі­псо­ва­ні сто­сун­ки зму­шу­ють лю­дей пе­ре­їжджа­ти в ін­ший бу­ди­нок – більш про­сто­рий і, що ва­жли­во, свій, а та­кож змі­ню­ва­ти

ра­йо­ни, мі­ста і кра­ї­ни, ви­вча­ти но­ву куль­ту­ру, про­фе­сію, під­ла­што­ву­ва­ти­ся під не­зви­чні куль­тур­ні та клі­ма­ти­чні умо­ви. Я го­во­рю про зго­ду, то­му що му­суль­ма­ни не по­вин­ні про­яв­ля­ти бур­хли­вих емо­цій. Так, ми – жи­ві лю­ди, які від­чу­ва­ють, ра­ді­ють, пе­ре­жи­ва­ють, і не мо­жна все три­ма­ти в со­бі. Але гу­чний сміх, істе­ри­чний плач та ін­ші край­но­щі не до­зво­ле­ні. Зма­ле­чку му­суль­ма­нин за­сво­ює, що по­трі­бно по­во­ди­ти­ся скром­но і не до­пу­ска­ти край­ніх про­я­вів емо­цій. Про­рок Ма­го­мет го­во­рив, що ві­ря­ни по­вин­ні опу­ска­ти свої по­гля­ди – не мо­жна по­стій­но ди­ви­ти­ся на ко­гось. Так, актив­ні гор­мо­ни іно­ді спо­ну­ка­ють мо­ло­дих на­стіль­ки гу­чно се­бе по­во­ди­ти, що ін­шим лю­дям не­зру­чно, і стар­ші ро­блять за­ува­же­н­ня. В іслам­ських шко­лах є пре­дмет «Му­суль­ман­ська ети­ка», де ви­вча­ють нор­ми по­ве­дін­ки. Так, ети­ка за­бо­ро­няє обні­ма­ти­ся на ву­ли­ці на­віть одру­же­ним лю­дям, але во­дно­час ви мо­же­те по­ба­чи­ти хло­пців, що три­ма­ю­ться за ру­ки. Для се­ре­дньо­ста­ти­сти­чно­го укра­їн­ця це див­но, але в та­ко­му же­сті не­має ні­чо­го не­тра­ди­цій­но­го – му­суль­ман­ські дів­ча­та теж по-дру­жньо­му три­ма­ють одна одну за ру­ку. У де­яких кра­ї­нах так ро­блять і мо­ло­ді чо­ло­ві­ки, але на­ше куль­тур­не по­ле не спри­ймає та­кої по­ве­дін­ки – ми, єв­ро­пей­ці, ви­хо­ва­ні в ін­ших ре­а­лі­ях. Му­суль­ма­ни Укра­ї­ни – теж ча­сти­на єв­ро­пей­ської спіль­но­ти, і ту­те­шні му­суль­ма­ни, чо­ло­ві­ки та жін­ки, по­во­дя­ться зов­сім не так, як пред­став­ни­ки араб­ських кра­їн. Там жін­ка мо­же не від­по­ві­сти на ві­та­н­ня чо­ло­ві­ка – це вва­жа­є­ться аб­со­лю­тною нор­мою (во­на на­стіль­ки скром­на, що не мо­же на­віть при­ві­та­ти чо­ло­ві­ка), а в Укра­ї­ні це бу­де ви­гля­да­ти див­но, не­ви­хо­ва­но.

Як іслам впли­ває на са­мо­ре­а­лі­за­цію, кар’єру і сім’ю?

Біль­шість му­суль­ман­ських кра­їн па­трі­ар­халь­ні. Це озна­чає, що всі рі­ше­н­ня в ро­ди­ні при­ймає чо­ло­вік. Але не по­спі­шай­те з ви­снов­ка­ми про обме­же­н­ня прав жі­нок – ба­га­то з них про­сто не хо­чуть бра­ти на се­бе від­по­від­аль­ність. Про­те в су­ча­сно­му сві­ті всі лю­ди рів­ні, і ко­жна лю­ди­на мо­же ре­а­лі­зу­ва­ти свій про­фе­сій­ний та­лант. Під­твер­дже­н­ня то­му – жін­ки-по­сли ба­га­тьох му­суль­ман­ських кра­їн і на­віть жін­ки-мі­ні­стри, на­при­клад, прем’єр-мі­ністр Па­ки­ста­ну – ду­же тра­ди­цій­ної кра­ї­ни. Іслам до­зво­ляє ре­а­лі­зо­ву­ва­ти­ся в со­ці­у­мі. Не зав­жди мі­сце­ві тра­ди­ції це до­зво- ля­ють, але в ісла­мі не­має за­бо­ро­ни на са­мо­ре­а­лі­за­цію. Єди­не обме­же­н­ня – жін­ка не мо­же бу­ти іма­мом і ке­ру­ва­ти ре­лі­гій­ним обря­дом. Але все ж ви­бір про­фе­сії не та­кий ва­жли­вий, як ви­бір су­пу­тни­ка жи­т­тя – мо­ло­дий хло­пець чи дів­чи­на роз­гля­да­ють без­ліч ва­рі­ан­тів. По­тен­цій­ні на­ре­че­ні зу­стрі­ча­ю­ться в лю­дно­му мі­сці у при­су­тно­сті ко­гось із ба­тьків з ко­жно­го бо­ку (як пра­ви­ло, чо­ло­ві­ків). По­ки стар­ші си­дять не­по­да­лік і п’ють ка­ву, мо­ло­ді лю­ди спіл­ку­ю­ться, що­би зро­зу­мі­ти, чи збі­га­є­ться їх сві­то­гляд, чи є між ни­ми сим­па­тія. При цьо­му фі­зи­чно тор­ка­ти­ся одне одно­го не мо­жна на­віть пі­сля за­ру­чин. Бу­ває, що стар­ші ду­же хо­чуть, щоб ді­ти бу­ли ра­зом, але вза­єм­ний ін­те­рес між ти­ми не ви­ни­кає. В та­ко­му ра­зі на ба­тьків че­кає роз­ча­ру­ва­н­ня і но­вий ка­стинг, але на­силь­но одру­жи­ти­ся ні­ко­го не зму­шу­ють. Ду­же ба­га­то при­пи­сів Ко­ра­ну ство­ре­ні для то­го, щоб уни­кну­ти або змен­ши­ти ймо­вір­ність не­по­ро­зу­мі­н­ня між лю­дьми. Му­суль­ман­ська тра­ди­ція ре­гу­лює ви­бір су­пу­тни­ка жи­т­тя і ра­дить лю­ди­ні до­мов­ля­ти­ся про всі ню­ан­си під час ві­зи­ту до іма­ма (ду­хов­на осо­ба в ісла­мі, яка ке­рує ме­че­т­тю. – Прим. ред.). Та­кож тра­ди­ція вка­зує, як ді­ли­ти май­но у ра­зі роз­лу­че­н­ня або смер­ті стар­ших ро­ди­чів – є збір­ник пра­вил по­ве­дін­ки в рі­зних си­ту­а­ці­ях, що­би пра­во­вір­ний му­суль­ма­нин не по­тра­пив у ха­ле­пу і не від­чу­вав силь­них не­га­тив­них емо­цій. Але ре­аль­ність вно­сить свої ко­ре­кти­ви, і де­які лю­ди йдуть за мо­дни­ми тен­ден­ці­я­ми, а не за ре­лі­гій­ним при­пи­са­ми. Є окре­мі ви­пад­ки на­са­дже­н­ня чу­жої во­лі, але ми по­вин­ні роз­рі­зня­ти тра­ди­ції на­ро­дів, які спо­від­у­ють іслам (як пра­ви­ло, ці тра­ди­ції – до­і­слам­ські), і без­по­се­ре­дньо ре­лі­гій­ні при­пи­си. На­при­клад, якщо спіль­не жи­т­тя не скла­ло­ся – лю­ди роз­лу­ча­ю­ться, і ко­жен іде з тим, що йо­му на­ле­жить. По­ня­т­тя «спіль­но­го май­на» не­має. Якщо чо­ло­вік ку­пив щось за свої гро­ші – це йо­го, якщо дру­жи­на щось ку­пи­ла або їй чо­ло­вік по­да­ру­вав – це її, по­да­ру­нок ди­ти­ні – її вла­сність. Бу­ває, чо­ло­вік і жін­ка ку­пу­ють щось спіль­ни­ми зу­си­л­ля­ми, то­ді во­ни це про­да­ють і ді­лять гро­ші про­пор­цій­но. Не мо­же бу­ти та­ко­го, що­би хтось ві­ді­брав май­но чи гро­ші. Я знаю сум­ну тен­ден­цію в Іспа­нії та в Іта­лії, ко­ли чо­ло­ві­ки не хо­чуть оформ­лю­ва­ти сто­сун­ки, то­му що за їхні­ми ци­віль­ни­ми за­ко­на­ми пі­сля роз­лу­че­н­ня дру­жи­ні ді­ста­є­ться до 90% вла­сно­сті. Як по­ви­нен від­чу­ва­ти се­бе чо­ло­вік, ко­ли у ньо­го за­бра­ли все, що він за­ро­бив?! У му­суль­ман­ських кра­ї­нах та­ке не­мо­жли­во.

Про ко­жно­го чле­на сім’ї пі­клу­є­ться не дер­жа­ва, не по­лі­ти­чні пар­тії, не бла­го­дій­ні ор­га­ні­за­ції, а сім’я

Які на­ста­но­ви да­є­те мо­ло­дя­там?

Лю­ди по­вин­ні жи­ти в зла­го­ді, то­му, ко­ли до ме­не при­хо­дять май­бу­тні мо­ло­дя­та, я у них за­пи­тую про їхні очі­ку­ва­н­ня. Най­про­сті­ше – чо­ло­вік хо­че, що­би дру­жи­на йо­му на­ро­ди­ла ді­тей від­ра­зу, а дів­чи­на хо­че ще п’ ять ро­ків на­вча­ти­ся в уні­вер­си­те­ті. Якщо во­ни про це не до­мов­ля­ться, то по­тім бу­де ба­га­то сва­рок і не­по­ро­зу­мінь. По­тім ми обго­во­рю­є­мо пе­ре­їзд, а якщо хтось із па­ри ( як пра­ви­ло, на­ре­че­ний) – іно­зе­мець, то і пи­та­н­ня, пов’ яза­ні з ро­бо­тою. Бу­ває, що чо­ло­вік не зго­ден жи­ти в Укра­ї­ні чи ро­бо­та зму­шує йо­го бу­ти від­су­тнім у кра­ї­ні по 7– 8 мі­ся­ців. Ва­жли­вий мо­мент – « магр » для на­ре­че­ної. Це озна­чає ве­сіль­ний по­да­ру­нок, який во­на отри­мує від май­бу­тньо­го чо­ло­ві­ка. По­трі­бно від­ра­зу ви­зна­чи­ти­ся, що во­на хо­че отри­ма­ти: гро­ші, нерухомість, май­но... Це те, що за­ли­ша­є­ться з нею на­зав­жди, і це га­ран­тія її фі­нан­со­вої без­пе­ки, якщо з чо­ло­ві­ком щось тра­пи­ться.

Які сто­сун­ки ма­ють бу­ти в іслам­ській ро­ди­ні?

Юний му­суль­ма­нин по­ви­нен слу­ха­ти­ся ба­тьків і ша­но­бли­во до них ста­ви­ти­ся. Те са­ме сто­су­є­ться ба­бусь-ді­ду­сів та ін­ших ро­ди­чів. Про­рок Ма­го­мет го­во­рить: «Хто ро­зір­ве ро­дин­ні зв’яз­ки, з тим пор­ве Ал­лах», тоб­то лю­ди­на не бу­де ма­ти бла­го­да­ті Все­ви­шньо­го, якщо че­рез кон­флі­кти чи ін­ші об­ста­ви­ни пе­ре­ста­не спіл­ку­ва­ти­ся з бра­та­ми, се­стра­ми, ба­тька­ми та ін­ши­ми ро­ди­ча­ми. Про ко­жно­го чле­на сім’ї пі­клу­є­ться не дер­жа­ва, не по­лі­ти­чні пар­тії, не бла­го­дій­ні ор­га­ні­за­ції, а сім’я. У ба­га­тьох му­суль­ман­ських кра­ї­нах не­має по­ня­т­тя пен­сії. Не­при­стой­но, со­ром­но і ве­ли­че­зна гань­ба для сім’ї, якщо ді­ти не за­без­пе­чу­ють сво­їх ба­тьків у ста­ро­сті. Бу­дин­ків для лю­дей по­хи­ло­го ві­ку не­має. Якщо хтось на­ду­має зда­ти сво­їх ба­тьків ку­дись до­жи­ва­ти, то ця лю­ди­на бу­де ви­кре­сле­на з жи­т­тя мі­ста – її не ві­зьмуть на ро­бо­ту, з нею не одру­жу­ва­ти­му­ться, не ві­та­ти­му­ться і на­віть у ма­га­зи­ні мо­жуть не про­да­ти то­вар. Це ду­же сер­йо­зно. Кра­ще від­ра­зу вми­ра­ти або їха­ти, то­му що нор­маль­но­го жи­т­тя не бу­де.

Як впли­ває су­ча­сне жи­т­тя на тра­ди­ції?

При­пи­си ісла­му та схі­дні тра­ди­ції го­стин­но­сті при­ве­ли до ма­со­вих про­те­стів під час від­кри­т­тя пер­шо­го го­те­лю в Ка­ї­рі (Єги­пет). Мі­сце­ві жи­те­лі бу­ли про­ти го­те­лю, оскіль­ки во­ни не ро­зумі­ли, як та­ке мо­же бу­ти, щоб до їхньо­го мі­ста при­їха­ла лю­ди­на – і ні­хто не пу­стив її пе­ре­но­чу­ва­ти. Річ у то­му, що по­ня­т­тя «го­тель» у му­суль­ман не бу­ло до ХХ сто­лі­т­тя. Ще Про­рок Ма­го­мет го­во­рив: «Якщо до вас при­йде гість і якщо у вас є мо­жли­вість, ви зо­бов’яза­ні йо­го по­се­ли­ти і три до­би не пи­та­ти, на­ві­що він при­їхав». Іде­ться про не­ві­до­му лю­ди­ну, яка по­сту­ка­ла у ва­ші две­рі та по­про­си­ла пе­ре­но­чу­ва­ти. Му­суль­ма­нин зо­бов’яза­ний да­ти при­ту­лок лю­ди­ні і го­ду­ва­ти її, не став­ля­чи зай­вих пи­тань. І тіль­ки якщо лю­ди­на не їде три до­би, то мо­жна за­пи­та­ти, до ко­го во­на при­їха­ла, з яко­го пи­та­н­ня, ко­го шу­кає, чи мо­жна їй якось до­по­мог­ти. Але єв­ро­пей­ці не ро­зумі­ли, як во­ни в Ка­ї­рі бу­дуть сту­ка­ти до ко­гось до­до­му. Єв­ро­пей­ська мен­таль­ність – це мен­таль­ність при­ва­тно­сті. Мо­жна бу­ти окре­мо від усіх, ні­ко­го не зна­ти, при­їха­ти у сво­їх спра­вах. На Схо­ді це не пра­цює. Схі­дні лю­ди бу­дуть зна­йо­ми­ти­ся, на­ма­га­ти­ся при­го­сти­ти го­стя, по­дру­жи­ти­ся з ним. Під час свя­щен­но­го мі­ся­ця Ра­ма­дан – мі­ся­ця стро­го­го по­сту – сім’я, яка мо­же при­го­сти­ти ін­ших, ви­ві­шує бі­ля сво­го бу­дин­ку зе­ле­ний лі­хта­рик. Він го­во­рить про те, що будь-який пе­ре­хо­жий мо­же зай­ти до ці­єї сім’ї в дім – і йо­го на­го­ду­ють. Це мо­жли­во вве­че­рі, пі­сля за­хо­ду сон­ця, ко­ли день по­сту за­кін­чу­є­ться. У вас не пи­та­ти­муть, хто ви, – го­спо­да­рі да­дуть вам ту їжу, яку во­ни їдять са­мі. Тра­ди­ція при­йма­н­ня і ча­сту­ва­н­ня го­стей все ще жи­ва, але во­на сто­су­є­ться сто­рон­ніх лю­дей. А ро­ди­чі – окре­ма те­ма, і це на­віть не обго­во­рю­є­ться. Ко­ли я на­вчав­ся в Оле­ксан­дрії, ме­не ди­ву­ва­ло, що лю­ди хо­дять одне до одно­го в го­сті пі­сля 11 ве­чо­ра. Для єв­ро­пей­ця це ди­ко, а там – нор­маль­но. Схі­дні лю­ди зди­ву­ю­ться, якщо ви вдень при­йшли в го­сті, бо вдень по­трі­бно пра­цю­ва­ти. На­ша мен­таль­ність і куль­ту­ра рі­зня­ться, але ро­дин­ні зв’яз­ки – свя­те, бо так на­пи­са­но в Ко­ра­ні. По­при всю ро­зум­ність і стро­гість ре­лі­гій­них пра­вил в ісла­мі, не всі лю­ди, які на­зи­ва­ють се­бе му­суль­ма­на­ми, їх до­три­му­ю­ться. На­віть у тра­ди­цій­ній, па­трі­ар­халь­ній Ту­реч­чи­ні по­трі­бно на­став­ля­ти лю­дей, до­лу­ча­ти їх до ві­ри. Го­во­ря­чи про основ­ні по­сту­ла­ти, бу­дья­кий му­суль­ма­нин мо­же під­пи­са­ти­ся під де­ся­тьма бі­блій­ни­ми за­по­від­я­ми, крім одні­єї – «ша­нуй су­бо­ту», адже це бу­ло на­ка­за­но юде­ям. Хри­сти­я­ни ж ша­ну­ють не­ді­лю, а у му­суль­ман свя­щен­ний день – п’ятни­ця. Але най­го­лов­ні­ше – лю­ди­на по­вин­на бу­ти ві­ря­ни­ном і, не­за­ле­жно від ре­лі­гії, ві­ри­ти в одно­го Бо­га-твор­ця, адре­су­ю­чи йо­му всі свої до­брі спра­ви.

Лю­ди­на по­вин­на бу­ти ві­ря­ни­ном і, не­за­ле­жно від ре­лі­гії, ві­ри­ти в одно­го Бо­га-твор­ця, адре­су­ю­чи йо­му всі свої до­брі спра­ви

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.