Ба­гат­ство барв українсь­ко­го го­ло­су. Як ви­ко­нан­ня пі­сень збері­гає тра­ди­ції на­ро­ду

Як ви­ко­нан­ня пі­сень збері­гає тра­ди­ції на­ро­ду

KOLESO ZHIZNI - - СОДЕРЖАНИЕ - (Зе­но­вій Корі­не­ць)

Зе­но­вій Корі­не­ць Заслу­же­ний діяч куль­ту­ри Украї­ни, на­род­ний ар­тист Украї­ни, про­фе­сор НПУ ім. М. Дра­го­ма­но­ва. З 2001 ро­ку обій­мав по­са­ду го­лов­но­го ре­жи­се­ра-ди­ри­ген­та На­ціо­наль­но­го за­слу­же­но­го ака­де­міч­но­го українсь­ко­го на­род­но­го хо­ру Украї­ни імені Г. Верьов­ки. 3 жо­втня 2016 ро­ку ге­не­раль­ний ди­рек­тор – ху­дож­ній керів­ник хо­ру

Май­же ні­де в світі немає та­ко­го ба­га­то­го­лос­но­го співу, як в Україні.

Три, шість та на­віть біль­ше го­лосів спліта­ють­ся в од­ну чарів­ну ме­лодію, яка від­но­сить слу­ха­ча на ба­га­то віків у ми­ну­ле і на­га­дує про ве­ли­чез­ний скарб, що зберіг­ся до на­ших днів. Скарб, про який необ­хід­но піклу­ва­ти­ся, щоб че­рез ба­га­то ро­ків на­ші діти та ону­ки ма­ли змо­гу на­со­лод­жу­ва­ти­ся співом сво­го на­ро­ду та збе­ре­жен­ням йо­го тра­ди­цій.

У на­шій країні ду­же гли­бо­ка пі­сен­на тра­ди­ція. Чо­му піс­ня важ­ли­ва для україн­ців?

Чо­му? Ко­ли ди­ти­на на­род­жуєть­ся, во­на кри­чить, спо­ві­щає про свій при­хід у цей світ! Го­лос – це дар Бо­жий. З го­ло­сом ми вхо­ди­мо в жит­тя, і го­ло­сом нас про­вод­жа­ють в ін­ший світ. У ве­ли­ких містах ми цьо­го не від­чу­ває­мо, але рані­ше лю­ди жи­ли так. Піс­ня су­про­вод­жу­ва­ла лю­ди­ну у всіх її спра­вах – це історія на­шо­го на­ро­ду. Від цьо­го та­ка різ­но­маніт­на пі­сен­на тра­ди­ція, в ос­но­ві якої – го­лос. Фізіо­ло­гіч­но україн­ці – співо­ча на­ція. На­при­клад, грудне зву­чан­ня при­та­манне сте­по­вим те­ри­торіям. У го­рах вже ін­ший звук і тембральне за­барв­лен­ня. Все пов’язане з гео­гра­фіч­ним розта­шу­ван­ням.

Від чо­го за­ле­жить кра­са го­ло­су?

Це від­чут­тя кра­си темб­ру. Від темб­ру ва­шо­го го­ло­су за­ле­жить те, як вас сприй­має спів­роз­мов­ник. У го­лосі най­важ­ливі­ший тембр. Ось чим відріз­ня­ють­ся му­зич­ні ін­стру­мен­ти? Тем­браль­ністю. Во­ни ви­ко­ну­ють од­ну і ту са­му функ­цію, але різ­ни­ми темб­ра­ми. Ви ніко­ли

не сплу­тає­те скрип­ку з го­боєм, тру­бу з тром­бо­ном, чи ба­ян із фор­те­піа­но, – вся спра­ва в темб­рі. Так са­мо і лю­ди – скіль­ки лю­дей, стіль­ки темб­рів. Це ду­же по­ка­зо­во в хорі, в поєд­нан­ні темб­рів.

Наш ко­лек­тив зібра­ний прак­тич­но зі всієї

Украї­ни – від За­кар­пат­тя до Лу­ган­щи­ни. Ко­жен ар­тист, ко­жен го­лос ду­же ін­диві­ду­аль­ний і особ­ли­вий. В українсь­ких жі­нок при­ро­дою за­кла­де­но темб­ро­ве грудне зву­чан­ня, на За­ході, в Єв­ро­пі, та­ко­го ду­же ма­ло. Та­ке зву­чан­ня жі­но­чо­го го­ло­су част­ко­во збе­рег­ло­ся у Бол­гарії, Ру­мунії, тро­хи в Поль­щі й Сло­вач­чині.

В угор­ців ін­ший тембр, во­ни спі­ва­ють по-ін­шо­му. Нам же, україн­цям, при­та­манне ба­га­то­го­лос­ся. Спо­кон­віку в Україні лю­ди спі­ва­ли, як міні­мум, в три го­ло­си, а то і в шість і біль­ше. За ра­ху­нок цьо­го при­род­но­го різ­но­маніт­тя темб­рів лю­ди­на зна­хо­ди­ла се­бе в пев­ній ролі – так ви­ни­ка­ло ба­га­то­го­лос­ся.

А сьо­год­ні є міс­ця де спі­ва­ють так, як рані­ше?

Так, в тих ре­гіо­нах Україні, ку­ди ще не прий­ш­ла гло­балі­за­ція і до­сі збе­реглась ав­тен­тич­на ма­не­ра співу, але в містах во­на зник­ла. Гло­балі­за­ція все зрів­нює, під­ла­што­вує, під­ма­льо­вує в один колір. Але природа знає і пам`ятає все. В при­роді є жо­втий колір і 30-40 йо­го від­тін­ків, в му­зи­ці те са­ме, це ко­ло­рит. Мож­на зібра­ти бу­кет з од­но­ко­льо­ро­вих квітів, а мож­на зібра­ти бу­кет із 10-15 ко­льорів. Як ви вва­жає­те, в яко­му бу­кеті бу­де ба­гат­ство барв? Звіс­но, в то­му, де зібрані різ­но­ко­льо­ро­ві квіти. В на­шій ро­бо­ті ми на­ма­гає­мось збе­рег­ти унікаль­ність темб­ру кож­но­го, не зніве­лю­ва­ти йо­го, а під­крес­ли­ти. Та­ким чи­ном, ко­ли ми спі­ває­мо, ми тембраль­но не та­кі, як ін­ші – ми збері­гає­мо різ­но­барв’я го­лосів з усієї Украї­ни – Лу­ган­щи­на, Оде­щи­на, Чер­ні­гів­щи­на, Чер­ка­щи­на, За­кар­пат­тя. Ль­вів­щи­на, Во­линь, Поліс­ся.

Як­що темб­ри поєд­на­ти пра­виль­но – бу­де гар­монія, а як­що невда­ло – ви­никне ка­ко­фонія. Як вит­ри­ма­ти ба­ланс?

Гар­монія з со­бою і гар­монія з нав­ко­лиш­нім світом особ­ли­во важ­ливі в ко­лек­тиві. Є декіль­ка еле­мен­тів у співі: дик­ція, ми ро­би­мо все од­на­ко­во; рит­міч­на

сто­ро­на – тоб­то ра­зом, ніх­то не за­бі­гає на­пе­ред, ніх­то не від­стає; ди­на­міка: не мо­же один го­ло­си­ти на всю за­лу, а дру­го­го ледь-ледь чу­ти. То­му за­по­ру­кою в на­шій ро­бо­ті є ан­сам­бле­вий ко­лек­тив­ний спів – це і є гар­монія в ко­лек­тиві. Гар­монія – це та мі­ра, за яку не по­тріб­но пе­ре­хо­ди­ти, бо по­ряд із то­бою зна­хо­дять­ся твої ко­ле­ги.

Ваш ко­лек­тив ви­ко­нує ав­тен­тич­ні піс­ні? Як ви вив­чає­те ста­ро­дав­ні тек­сти?

Так, ми на­ма­гає­мось під­т­ри­му­ва­ти тра­ди­цію і спі­ває­мо дав­ні піс­ні, на­віть тво­ри Се­ред­ньо­віч­чя ста­ро­слов’янсь­кою мо­вою. А хто знає, як дійс­но лу­на­ла ця піс­ня – збе­ре­же­но­го фо­но­за­пи­су немає. Тоб­то ми не мо­же­мо від­тво­ри­ти ту ав­тен­ти­ку, яка бу­ла за до­хри­сти­янсь­кої до­би в Україні. Ду­же ба­га­то бу­ло зни­ще­но, за­губ­ле­но, за­бу­то, ми не знає­мо чіт­ко, як зву­ча­ли піс­ні в ко­за­ць­ку до­бу. Тіль­ки з бо­ку на­у­ко­во-му­зич­ної сфе­ри при­близ­но мо­же­мо при­пус­ка­ти, як во­но ко­лись мог­ло зву­ча­ти. На мою дум­ку, нам до­по­ма­гає на­ша ге­не­тич­на пам'ять.

То­му ми на­ма­гає­мось че­рез від­чут­тя, ге­не­ти­ку пам’яті, уяви­ти, як ця чи ін­ша піс­ня мог­ла би ви­ко­ну­ва­тись в ті ча­си. Ми змі­нює­мо­ся, ци­вілі­за­ція роз­ви­ваєть­ся, але в ос­но­ві ми за­ли­шає­мось людь­ми, і на­ші від­чут­тя та ін­стинк­ти незмін­ні, в то­му числі тембр. Моїх бать­ків вже немає, але я пам’ятаю їх­ні го­ло­си – за­плю­щу очі і чую ма­му, баб­цю, я їх пам’ятаю за темб­ром.

А як су­час­на мо­лодь сприй­має твор­чість ва­шо­го ко­лек­ти­ву?

Му­зи­ка стає ін­шою, су­час­ні діти не го­то­ві сприй­ма­ти тра­ди­цій­ну му­зи­ку, але час прой­де, і ця ге­не­ти­ка спра­ц­ює. В юно­сті я не мав уяв­лен­ня про те, що ко­лись мене за­ці­ка­вить те­ма­ти­ка ко­за­ць­ких пі­сень чи му­зи­ка 50-х ро­ків ХХ століт­тя. За­раз по­чав за­хо­плю­ва­ти­ся тво­ра­ми 60-х ро­ків – пре­крас­ні ме­лодії, ше­дев­ри.

Не­що­дав­но ми по­ча­ли спі­ва­ти Іго­ря Ша­мо – ці піс­ні ма­ють за­пах тих часів. Це на­віть не порів­ня­ти з пе­ре­гля­дом філь­мів то­го ча­су, у му­зи­ці десь за­фік­со­ва­на унікаль­на тембраль­на ме­ло­ди­ка, якої вже не бу­де. Во­на збе­ре­гла­ся, і, на щастя, сьо­год­ні ми має­мо тех­ніч­ні мож­ли­во­сті її за­фік­су­ва­ти. Я не ка­жу, що мо­лодь по­тріб­но зму­шу­ва­ти слу­хати тіль­ки та­ку му­зи­ку. Ні. Ми ненав’яз­ли­во за­лу­чає­мо їх до слу­хан­ня на­род­ної піс­ні, що спо­ну­кає їх по­вер­та­ти­ся до на­шої історії. Че­рез де­я­кий час во­ни зга­да­ють і поч­нуть слу­хати тво­ри тих ро­ків із ці­кавістю та за­до­во­лен­ням.

За­раз є по­пу­ляр­ни­ми мік­си сти­лів і ме­лодій. Яке ва­ше став­лен­ня до цьо­го?

Мені це по­до­баєть­ся, але я вва­жаю, що під­хо­ди­ти до цьо­го пи­тан­ня по­тріб­но обе­реж­но. Я при­хиль­ник поєд­нан­ня ет­но із су­час­ни­ми еле­мен­та­ми, але по­тріб­но зна­ти мі­ру. Цу­кер­ки по­вин­ні за­вжди за­ли­ша­ти­ся цу­кер­ка­ми, а хліб – хлі­бом. Мож­на змі­ни­ти якісь еле­мен­ти, пе­ре­фар­бу­ва­ти об­горт­ку, але суть по­вин­на за­ли­ша­тись. Має бу­ти смак, есте­ти­ка в усьо­му, що би ми не ро­би­ли, в то­му числі і в мік­су­ван­ні пі­сень. Зре­штою, ав­тен­ти­ка є спе­ци­фіч­ною. Як­що на кон­цер­ті дві го­ди­ни спі­ва­ти чи­сту ав­тен­ти­ку – лю­дям стане важ­ко її сприй­ма­ти, то­му ми на­ма­гає­мось по­ка­зу­ва­ти різ­ні істо­рич­ні пе­ріо­ди в ми­стец­тві та куль­турі всієї Украї­ни. Кож­ні піс­ня і та­не­ць – це ін­ший ре­гіон, ін­ший ко­стюм, ін­ша му­зи­ка, ін­ші ру­хи. Людсь­ка куль­ту­ра ба­га­та і має ве­ли­чез­ну історію, і це по­тріб­но не втра­ти­ти, а збері­га­ти і при­мно­жу­ва­ти.

Як збе­рег­ти свій го­лос у ме­га­полісі, де га­лас мі­ста по­гли­нає зву­чан­ня?

Я не маю чіт­ко­го ре­цеп­ту, а мож­ли­во, йо­го на­віть не іс­нує. Ду­маю, що по­тріб­но тріш­ки за­гли­б­лю­ва­тись у се­бе, ін­ко­ли за­ми­слю­ва­тись, як ти жи­веш. Я вва­жаю, що в го­лосі людсь­кий тембр Бо­гом да­ний, і йо­го по­тріб­но збері­га­ти. Все йде від від­чут­тів. Як­що ти від­чу­ваєш злість – у те­бе на­віть тембр змі­нить­ся. На­віть сло­во «ма­ма» мож­на ска­за­ти спо­кій­но «ма­ма», мож­на ска­за­ти ла­гід­но «ма­ту­ся», мож­на ска­за­ти різ­ко «ма­ти.

Му­зи­кан­ти ка­жуть: «Чи­сто­та ін­то­на­ції, як чи­сті по­мис­ли». Му­зи­ка – це чи­стий спів, який має пев­ну ви­со­ту і ча­сто­ту ко­ли­ван­ня. Цю ча­сто­ту по­тріб­но від­чу­ва­ти за­в­дя­ки темб­ру. По­тріб­но в го­лосі від­чу­ва­ти йо­го тембр, ін­то­на­цію. З чи­сти­ми по­мисла­ми по­тріб­но жи­ти і з чи­сти­ми по­мисла­ми по­тріб­но спі­ва­ти. 

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.