У по­шу­ках сво­го Все­світу

Чи обов’яз­ко­во ма­ти вчи­те­ля для влас­но­го внут­ріш­ньо­го роз­вит­ку

KOLESO ZHIZNI - - Я ДЕЙСТВУЮ - Діа­на По­по­ва Ди­рек­тор Де­пар­та­мен­ту куль­ту­ри ви­ко­нав­чо­го ор­га­ну Київсь­кої місь­кої ра­ди КМДА, ма­гістр між­на­род­но­го пра­ва, кан­ди­дат істо­рич­них на­ук

Лю­ди­на на­род­жуєть­ся, щоб роз­ви­ва­ти свій дух і ви­ко­ну­ва­ти при­зна­чен­ня. По­шук се­бе мо­же три­ва­ти дов­го. Хтось усе жит­тя на­ма­гаєть­ся від­най­ти вчи­те­ля, ін­ший – пізна­ти свій внут­ріш­ній світ са­мо­стій­но. Діа­на По­по­ва роз­по­ві­ла «КЖ» про влас­ний шлях до ро­зу­мін­ня се­бе і своєї ролі на цій пла­неті.

На ваш по­гляд, чи є куль­ту­ра, яка ви­хо­вує до­рос­лих?

Лю­ди­на має влас­ну іден­тич­ність і му­сить роз­ви­ва­ти­ся в той спо­сіб, який вва­жає для се­бе по­тріб­ним і до­реч­ним. Вже ба­га­то ска­за­но про ре­фор­ма­цію, яка від­бу­ла­ся 500 ро­ків то­му. Є різ­ні дум­ки на цю те­му, але я вва­жаю, що та­кий фе­но­мен ви­ник са­ме че­рез те, що лю­ди­на не зна­хо­ди­ла се­бе в тра­ди­цій­ній єв­ро­пейсь­кій церкві, яка на той час іс­ну­ва­ла як ін­сти­тут.

Про­те ми ба­чи­мо, що ве­дич­на куль­ту­ра роз­ви­ваєть­ся упро­до­вж ба­гатьох ти­сяч ро­ків.

Ве­ди ще на­віть не пи­са­ли, а пе­ре­да­ва­ли тра­ди­ції та ка­но­ни із вуст в ву­ста. Я дов­го не мог­ла усві­до­ми­ти, як за стіль­ки ти­сяч ро­ків ні Ве­ди, ні Упані­ша­ди не за­зна­ли жод­них змін. Ця куль­ту­ра про­цвіта­ла ще в ті ча­си, ко­ли в світі не бу­ло та­кої кіль­ко­сті мов.

І до сьо­год­ні сан­скрит зберіг­ся май­же незмін­ним. Їх­ні ман­три, на мій по­гляд, ма­ють ве­ли­чез­ну си­лу. У мене це ви­кли­кає за­хват і ба­жан­ня до­лу­чи­ти­ся до цієї куль­ту­ри, зро­зу­міти її.

Ви по­бу­ва­ли в Ін­дії. Яке вра­жен­ня на вас спра­ви­ла ця краї­на?

В су­час­ній Україні я, як і ре­фор­ма­то­ри 500 ро­ків то­му в Єв­ро­пі, не мог­ла знай­ти се­бе і сво­го міс­ця в ду­хов­но­му роз­вит­ку. То­му по­ча­ла шу­ка­ти вчи­телів в ін­ших міс­цях.

У 2001 ро­ці я по­тра­пи­ла до Ін­дії. Зви­чай­но, тоді ця краї­на не бу­ла та­кою, як за­раз. Во­на роз­ви­ваєть­ся і змі­нюєть­ся ду­же швид­ко, але внут­ріш­ні ін­дійсь­кі ка­но­ни, по­стій­ний фо­кус в се­ре­ди­ну, не змі­ню­ють­ся 1000 ро­ків. Щоб не від­бу­ва­ло­ся, як би не змі­ню­ва­лись звич­ки, шля­хи, ко­муніка­ції, хто б не при­хо­див, щоб за­во­ю­ва­ти їх­ню зем­лю, – ніх­то і ніко­ли не зміг їх під­ко­ри­ти. Це справж­ній фе­но­мен. Ін­дія по­гли­на­ла всіх.

Я не знаю, як це мож­ли­во.

Ми, україн­ці, ні­би теж та­кі – по нас хто тіль­ки не хо­див, ми три­має­мо­ся. Але влас­ну іден­тич­ність до­сі шу­кає­мо, а ін­ду­си не втра­ча­ли її ніко­ли.

У них на­віть ка­сто­ва си­сте­ма збе­ре­гла­ся, хо­ча на за­ко­но­дав­чо­му рів­ні во­на не іс­нує. Із 1,3 млрд лю­дей, що на­се­ля­ють краї­ну, 70% під­т­ри­му­ють куль­ту­ру ве­ге­таріан­ства. Крім то­го, тут у якийсь спо­сіб співіс­ну­ють му­суль­ма­ни, хри­сти­я­ни, євреї, зо­ро­астри, біль­ше 12 різ­них кон­фесій хін­ду – і всі зна­хо­дять собі міс­це під сон­цем.

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.