Змі­ни­ти жит­тя в 40+.

До­лає­мо стра­хи та ре­алі­зує­мо своє по­кли­кан­ня (Аля Ку­хар­чук)

KOLESO ZHIZNI - - СОДЕРЖАНИЕ - Аля Ку­хар­чук За­кін­чи­ла Київсь­кий на­ціо­наль­ний універ­сти­тет ім. Т. Шев­чен­ка, спе­ціаль­ність – жур­наліст. Пра­ц­ю­ва­ла в ді­ло­вих ви­дан­нях Украї­ни, піар­щи­ком, ство­рю­ва­ла ре­клам­ні тек­сти. 7 ро­ків удос­ко­на­лює знан­ня з на­род­ної ме­ди­ци­ни, аюрве­ди, фіто­те­ра­пії. Має

Що вас спо­ну­ка­ло до кар­ди­наль­ної змі­ни про­фесії?

Мене зму­си­ло жит­тя, осо­би­ста дра­ма – хворі­ла моя донь­ка. Всі лікарі ка­за­ли, що во­на весь час прий­ма­ти­ме пре­па­ра­ти. Я на свій страх і ри­зик ви­рі­ши­ла ліку­ва­ти її на­род­ни­ми за­со­ба­ми, тра­ва­ми. Дов­го до­слід­жу­ва­ла це пи­тан­ня і за­ці­ка­ви­ла­ся. Крім то­го, донь­ка по­тре­бу­ва­ла знач­ної ува­ги, і ви­ко­ну­ва­ти ос­нов­ну ро­бо­ту я не ма­ла змо­ги. Так я ви­тяг­ла ди­ти­ну з ду­же важ­ко­го ста­ну та змі­ни­ла своє жит­тя. За­раз донь­ка здо­ро­ва, і все сла­ва Бо­гу.

Яку спра­ву вам до­ве­ло­ся за­ли­ши­ти?

Я пра­ц­ю­ва­ла в еко­но­міч­ній жур­налі­сти­ці, маю до­свід ро­бо­ти на те­ле­ба­чен­ні та в PR. Але піс­ля то­го жит­тєво­го уро­ку зро­зу­мі­ла, що в лю­ди­ни є сфе­ри, про які во­на на­віть не за­ми­слюєть­ся, а во­ни все од­но від­кри­ва­ють­ся тим чи ін­шим чи­ном. Зі мною це ста­ло­ся че­рез страх, біль, важ­кі ви­про­бу­ван­ня. Але вре­шті-ре­шт ре­зуль­тат ви­яви­вся по­зи­тив­ним.

Ви ко­лись мрія­ли про про­фесію ліка­ря?

Так. Але у кон­тексті ви­бо­ру: вчи­ти­ся або на ліка­ря, або на вчи­те­ля, або на ди­зай­не­ра. Я бу­ла на роздорі­ж­жі та обра­ла пре­стиж – жур­налі­сти­ку. Вступ до ви­шу для мене став до­сяг­нен­ням – дів­чин­ка без зв’яз­ків і під­т­рим­ки всту­пи­ла до го­лов­но­го універ­си­те­ту краї­ни на по­пу­ляр­ний фа­куль­тет. Я вдяч­на то­му рі­шен­ню і то­му пе­ріо­ду мо­го жит­тя. Без ньо­го я б сьо­год­ні не ста­ла ліка­рем, який по-ін­шо­му ди­вить­ся на ме­ди­ци­ну. Той до­свід, вмін­ня спіл­ку­ва­ти­ся, ін­те­лект, еру­ди­ція – це все за­раз стає в при­годі. Сьо­год­ні з лікарів на­ма­га­ють­ся зро­би­ти ре­міс­ни­ків, які пра­ц­ю­ють тіль­ки по про­то­ко­лах. На­справ­ді лікар – це «бі­ла кіст­ка», ін­телі­гент, який має ши­ро­кий світо­гляд та во­лодіє ба­гатьма про­фесія­ми.

Із чо­го ви по­чи­на­ли? Бу­ли мо­мен­ти сум­ніву?

Два ро­ки я ва­га­ла­ся, пе­ре­бу­ва­ла в по­шу­ку об­хід­них шляхів для здо­бут­тя ме­дич­них знань без нав­чан­ня у ви­ші. Ви­яви­ло­ся, що бі­лий ха­лат

я мо­жу вдяг­ти ли­ше піс­ля ше­сти ро­ків нав­чан­ня плюс ще двох ро­ків ін­тер­на­ту­ри. Але я не га­я­ла ча­су, роз­ви­ва­лась: здо­бу­ла освіту в між­на­род­ній школі аст­ро­ло­гії, на кур­сах фіто­те­ра­пії та аюрве­ди. Зго­дом по­ча­ла кон­суль­ту­ва­ти за ци­ми на­прям­ка­ми та за те­мою здо­ро­во­го хар­чу­ван­ня. Про­во­ди­ла лек­ції, зби­ра­ла май­стер-кла­си і од­но­час­но пра­г­ну­ла до глиб­ших знань. Але пи­тан­ня віку мене ля­ка­ло. Ме­ди­ци­на – не гу­манітар­на на­у­ка, за­кін­чи­ти за­очне від­ді­лен­ня і ста­ти силь­ним спе­ціалі­стом у цій сфері немож­ли­во.

Якось я про­во­ди­ла те­ле­фон­ну кон­суль­та­цію з фіто­те­ра­пії. Мій чо­ло­вік у той мо­мент був не в гу­морі і піс­ля за­кін­чен­ня роз­мо­ви жорст­ко ска­зав: «Яке ти пра­во маєш кон­суль­ту­ва­ти? У те­бе немає освіти, ти не лікар». Ця фра­за, ма­буть, для мене ста­ла по­чат­ком транс­фор­ма­ції. Я впо­ра­ла­ся зі стра­хом «бу­ти нефор­мат­ним за віком сту­ден­том» та на­ступ­но­го ж дня пі­ш­ла до ін­сти­ту­ту. В декіль­кох нав­чаль­них за­кла­дах мені від­мо­ви­ли, оскіль­ки на­бір уже бу­ло за­кін­че­но. Зда­ва­ло­ся б, на­став час опу­сти­ти ру­ки. Але мені по­ща­сти­ло: я знай­ш­ла те­ле­фон рек­то­ра Ака­де­мії еко­ло­гії та ме­ди­ци­ни, под­зво­ни­ла йо­му, і він дав зго­ду на зустріч. Бесі­да вий­ш­ла ці­ка­вою та про­дук­тив­ною – я скла­ла іс­пи­ти і вдру­ге в жит­ті, в 40 ро­ків, ста­ла сту­дент­кою. Від­то­ді пе­ре­бу­ваю в стані ей­форії, мені ці­ка­во все.

І за­раз нав­ча­юсь з на­ба­га­то біль­шою від­да­чею та ін­те­ре­сом, ніж у 17.

Ви вже по­ча­ли прак­ти­ку­ва­ти, чи є па­цієн­ти?

В Ака­де­мії ми по­вин­ні про­хо­ди­ти лікарсь­ку прак­ти­ку, але для мене цьо­го недо­стат­ньо. Я на­ма­га­юсь знай­ти до­дат­ко­ві мож­ли­во­сті прак­ти­ку­ва­ти­ся, на­при­клад, у ре­ані­ма­ції або ін­ших від­ді­лен­нях. На жаль, по­ки немає ча­су для по­в­но­цін­ної ро­бо­ти в лікар­ні, то­му що нав­чан­ня по­тре­бує ба­га­то ува­ги та сил. Але я за­вжди на­ма­га­ла­ся бу­ти са­мо­стій­ною оди­ни­цею, то­му за­по­чат­ку­ва­ла влас­ні про­ек­ти зі схуд­нен­ня, аюрве­ди та здо­ро­во­го хар­чу­ван­ня. Та­кож ми­ну­ло­го ро­ку скла­ла іс­пит на так зва­ний Крок-1 і маю пра­во пра­ц­ю­ва­ти як фельд­шер або ме­дич­на сест­ра.

Лікар – це «бі­ла кіст­ка», ін­телі­гент, який має ши­ро­кий світо­гляд та во­лодіє ба­гатьма про­фесія­ми Не бій­те­ся змі­ню­ва­ти жит­тя, це ці­ка­во!

Яку спе­ціалі­за­цію ви обра­ли?

По­шу­ки сво­го при­зна­чен­ня в ме­ди­ци­ні бу­ли дов­ги­ми. З од­но­го бо­ку, я впев­не­на в то­му, що тра­ви, мі­не­ра­ли і здо­ро­ве хар­чу­ван­ня лі­ку­ють

90% хво­роб, тож мож­на оби­ра­ти те­ра­пев­тич­ний на­пря­мок. Але те­ра­певт – це спе­ціаліст, який ви­дає до­від­ки. До ін­сти­ту­ції сі­мей­но­го ліка­ря нам ще да­ле­ко. То­му я ви­рі­ши­ла вив­ча­ти ін­тен­сив­ні та ме­жо­ві ста­ни і обра­ла спе­ціалі­за­цію ін­тен­сиві­ста-кар­діо­ло­га або ре­ані­ма­то­ло­га.

Чи під­т­ри­ма­ли рід­ні ва­ше рі­шен­ня?

Го­лов­на під­т­рим­ка для мене – мій чо­ло­вік.

Він лю­ди­на неба­га­то­слів­на, від­дає пе­ре­ва­гу діям. Йо­го ма­теріальне спри­ян­ня, по­ва­га до моїх успіхів та за­ува­жен­ня ду­же на­ди­ха­ють до роз­вит­ку в про­фесії. Чо­ло­вік для мене як міри­ло: як­що він до­слу­хаєть­ся, зна­чить, в мене є хист і я мо­жу пра­ц­ю­ва­ти з людь­ми. На­віть доч­ка ви­рі­ши­ла ста­ти хірур­гом, і, мені здаєть­ся, що во­на до­сягне ме­ти. Ма­ма та­кож мене ду­же під­т­ри­мує.

Мож­на ска­за­ти, що у нас фор­муєть­ся ме­дич­на ди­на­стія. Мій ді­дусь був війсь­ко­вим хірур­гом, бать­ко мав до цьо­го хист, але, на жаль, не ре­алі­зу­вав се­бе в цій сфері.

Я вдяч­на своїй сім’ї за ве­ли­чез­ну під­т­рим­ку і тер­пін­ня. Для мене ду­же важ­ли­во від­чу­ва­ти їх­ню ві­ру в мене і мій успіх.

Як ви адап­тує­те­ся до но­вих умов жит­тя?

Зви­чай­но, коли спіл­куєш­ся з мо­лод­дю, змі­нюєть­ся і твій по­гляд на ре­аль­ність. Я по­ча­ла по-ін­шо­му вдя­га­ти­ся, пи­ти без­ал­ко­голь­ні

мо­лодіж­ні кок­тей­лі, на­віть ін­ко­ли роб­лю сел­фі

(по­смі­хаєть­ся).

Мені несклад­но адап­ту­ва­ти­ся до будь-яких умов, я не мо­жу зна­хо­ди­ти­ся по­стій­но в ру­тині та од­на­ко­во­сті. Ма­буть, са­ме то­му обра­ла на­пря­мок ін­тен­сив­ної те­ра­пії: кри­тич­ні ста­ни – ду­же ак­тив­на і емо­цій­на сфе­ра ме­ди­ци­ни. Во­на для та­ких лю­дей, як я.

Ви знає­те ко­гось, хто от­ри­мує ме­дич­ну освіту піс­ля 40 ро­ків?

Та­ких лю­дей ду­же ба­га­то. У ме­дич­но­му універ­си­теті ім. Бо­го­моль­ця є спе­ціаль­ні групи для стар­шо­го по­колін­ня сту­ден­тів. Там нав­ча­ють­ся лю­ди, яким уже не 40, а 50, 60 і на­віть

70 ро­ків. За­га­лом, на ко­мер­цій­ній ос­но­ві всі ви­ші прий­ма­ють сту­ден­тів у будь-яко­му ві­ці, тож я не унікаль­на.

Те­ра­певт – це спе­ціаліст, який ви­дає до­від­ки. До ін­сти­ту­ції сі­мей­но­го ліка­ря нам ще да­ле­ко

Справж­ній лікар – це тіль­ки той, хто усві­дом­ле­но прий­шов до фаху?

Ви аб­со­лют­но праві. Ба­га­то мо­лоді всту­па­ють до ме­дич­них ви­шів, не ро­зу­мі­ю­чи, на­ві­що во­ни це роб­лять. На­пев­но, в 18 я теж не все ро­би­ла сві­до­мо. В XVIII-XIX сторіч­чях лікарі нав­ча­ли­ся май­же по 20 ро­ків і при­хо­ди­ли до прак­ти­ки у ві­ці за 50. Сьо­год­ні ме­дич­на освіта скла­дає 8–9 ро­ків. Я споді­ва­ю­ся, що за цей час ко­жен сту­дент зро­зу­міє, до чо­го пра­гне і яким ліка­рем хо­че ста­ти. Прой­шов­ши до­сить склад­ний шлях, мо­жу ска­за­ти, що у кож­но­го своя історія. Є ба­га­то лю­дей, які і за­раз мене не ро­зу­мі­ють. У «ми­ну­ло­му» жит­ті я успіш­но пра­ц­ю­ва­ла жур­налі­стом, мені по­до­ба­ла­ся ця ро­бо­та. Але я зро­би­ла крок у неві­до­мість і ще жод­но­го ра­зу не пош­ко­ду­ва­ла. Страш­ні­ше за­стряг­ти в ру­тині і нав’яза­них ме­жах. На­ба­га­то ці­каві­ше жи­ти по­за сте­рео­ти­па­ми й стра­ха­ми. Ска­жу ба­наль­но: не бій­те­ся змі­ню­ва­ти жит­тя, це ці­ка­во!

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.