Мыс­ли на те­му

KOLESO ZHIZNI - - CONTENTS -

Кон­фу­ций:

«Че­ло­век мо­жет сде­лать ве­ли­ким путь, ко­то­рым идет, но путь не мо­жет сде­лать че­ло­ве­ка ве­ли­ким».

Гер­ман Гес­се:

«У каж­до­го из нас есть толь­ко од­но ис­тин­ное при­зва­ние – най­ти путь к са­мо­му се­бе».

Па­у­ло Ко­э­льо:

«На пу­ти по­сти­же­ния муд­ро­сти не на­до бо­ять­ся, что свер­нешь не ту­да».

Фа­и­на Ра­нев­ская:

«Лю­ди са­ми се­бе устра­и­ва­ют про­бле­мы – ни­кто не за­став­ля­ет их вы­би­рать скуч­ные про­фес­сии, же­нить­ся не на тех лю­дях или по­ку­пать неудоб­ные ту­фли».

Ген­ри Лай­он Ол­ди:

«В этих двух сло­вах за­клю­че­но все сча­стье, до­ступ­ное че­ло­ве­ку: «Вы­бор сде­лан». Ино­го сча­стья нет».

Айн Рэнд:

«Нам да­на воз­мож­ность вы­бо­ра, но не да­но воз­мож­но­сти из­бе­жать вы­бо­ра».

О. Ген­ри:

«Де­ло не в до­ро­ге, ко­то­рую мы выбираем, – то, что внут­ри нас, за­став­ля­ет нас вы­би­рать до­ро­гу».

Стен­даль:

«Раз­ве до­ро­га ста­но­вит­ся ху­же от то­го, что по кра­ям ее в из­го­ро­ди тор­чат ко­люч­ки? Пут­ник идет сво­ей до­ро­гой, а злые ко­люч­ки пусть се­бе тор­чат на сво­их ме­стах».

З по­гля­ду ней­ро­ло­гії – що від­бу­ваєть­ся у нер­во­вій си­сте­мі, ко­ли лю­ди­на му­сить зро­би­ти ви­бір?

В ін­диві­ду­аль­но­му ви­борі лю­ди­ни є за­ко­но­мір­ність: чим біль­ше ми здат­ні від­кри­ти гли­бин­ний рівень на­шої сві­до­мо­сті, тим біль­ше має­мо ре­сур­су для ви­бо­ру. Як­що уяви­ти струк­ту­ру сві­до­мо­сті лю­ди­ни як оке­ан, то є по­верх­не­ва ча­сти­на (ак­тив­на, про­буд­же­на, зро­зу­мі­ла й усві­дом­ле­на для нас), а є гли­бо­кі рів­ні – під­сві­до­мість. Са­ме на гли­бо­ких рів­нях зна­хо­дить­ся най­біль­ше по­тен­ціа­лу. В ос­но­ві най­тон­ших рів­нів під­сві­до­мо­го є та­кож рівень чи­стої сві­до­мо­сті. Сві­до­мість – це те, що здатне усві­дом­лю­ва­ти і са­мо­усві­дом­лю­ва­ти­ся. Ця здат­ність лю­ди­ни дає нам змо­гу під­т­ри­му­ва­ти ак­тив­ний, ба­дьо­рий стан у по­всяк­ден­но­му жит­ті. Дум­ка – це те, що ство­рює пев­ні ко­ли­ван­ня на про­буд­же­но­му, ак­тив­но­му рів­ні на­шо­го жит­тя. Ко­ли в нас ви­ни­кає якась по­тре­ба і ми шу­кає­мо ви­рі­шен­ня цієї про­бле­ми, то має­мо спра­ву з про­бле­мою ви­бо­ру. Ар­гу­мен­та­ція на під­т­рим­ку то­го чи ін­шо­го варіан­ту зво­дить­ся до пи­тан­ня: у чо­му по­ля­гає для нас біль­ша си­ла, де зна­хо­дить­ся біль­ше ре­сур­су? Від­би­ток пе­ре­жи­то­го до­сві­ду, по­зи­тив­но­го або нега­тив­но­го, осі­дає у на­шій під­сві­до­мо­сті. Ко­ли ви­никне чер­го­ва жит­тє­ва си­ту­а­ція, де ми мог­ли би прий­ня­ти та­ке ж са­ме рі­шен­ня, наш до­свід всту­па­ти­ме в гру і схи­ля­ти­ме нас у той чи ін­ший бік. У разі по­зи­тив­но­го до­сві­ду ми зро­би­мо ви­бір, подіб­ний до то­го, який ро­би­ли рані­ше. Як­що до­свід нега­тив­ний, то, зви­чай­но, бу­де­мо шу­ка­ти ін­ше рі­шен­ня.

Ко­ли ви­ни­кає си­ла ви­бо­ру?

Фак­тич­но є пев­ний ево­лю­цій­ний про­цес, ко­ли ви­ни­кає по­тре­ба ру­хати­ся впе­ред, і для цьо­го по­трі­бен на­прям. Цей на­прям, точ­ні­ше, ве­ли­чезне роз­маїт­тя век­торів ру­ху, по­тре­бує пра­виль­но­сті ви­бо­ру за­ра­ди ефек­тив­но­сті шля­ху. Про­те ми звич­но ро­би­мо якісь дії, на­віть не за­вжди ос­ми­слю­ю­чи їх. Тіль­ки піс­ля то­го, як ми прой­шли пев­ний шлях, мо­же­мо по­ба­чи­ти, на­скіль­ки наш ви­бір вдав­ся чи ні. Ем­пірич­ний варіант: ми ро­зу­міє­мо, що є Тво­ре­ць, який дає нам під­т­рим­ку, мож­на ска­за­ти, за нас «ду­має», а ми про­сто ви­ра­жає­мо цей за­дум. Ко­ли ми го­во­ри­мо про си­лу ви­бо­ру, за­вжди при­сут­нє ба­жан­ня пій­ма­ти фун­да­мен­таль­ний ім­пульс ево­лю­ції. Те, що да­ва­ти­ме не про­сто за­до­во­лен­ня від до­сяг­ну­то­го, а гар­моні­зу­ва­ти­ме на­ше ото­чен­ня. Як­що пе­ре­не­сти це на кон­крет­ну лю­ди­ну, яка ро­бить ви­бір, то це по­тре­ба від­но­ви­ти кон­такт із ре­сурс­ним фун­да­мен­таль­ним рів­нем усе­ре­дині се­бе. У цьо­му, на­пев­но, і бу­де по­ля­га­ти клю­чо­вий мо­мент по­шу­ку пра­виль­но­го на­пря­му.

Як від­чу­ти пра­виль­ний для се­бе на­прям?

Ди­ти­на, на­при­клад, май­же не за­ми­слюєть­ся про те, що їй тре­ба від­чу­ти пра­виль­ний на­прям – во­на спон­тан­но по­чи­нає дія­ти і все ро­бить пра­виль­но. До­рос­лий, який знає всі мож­ливі варіан­ти, в то­му числі як мож­на собі за­шко­ди­ти, ду­же пе­рей­маєть­ся, що мо­же про­раху­ва­ти­ся. Є два рів­ні: ін­те­лек­ту­аль­ний, де ми ра­ціо­наль­ним ро­з­умом про­ра­хо­вує­мо, і фун­да­мен­таль­ний, де з’яв­ля­ють­ся пер­вин­ні від­чут­тя. Тре­ба ма­ти пев­ну на­вич­ку кон­так­ту з цим фун­да­мен­таль­ним рів­нем. Ко­ли лю­ди­на ре­гу­ляр­но пе­ре­жи­ває фун­да­мен­таль­ний, най­про­сті­ший рівень сві­до­мо­сті, во­на по­чи­нає від­чу­ва­ти пра­виль­ність своїх ду­мок і вчин­ків. Во­на жи­ве у ви­рі жит­тя, ево­лю­ції. І на цьо­му рів­ні в лю­ди­ни при­сут­ні міні­маль­ні ко­ли­ван­ня в бік то­го чи ін­шо­го варіан­ту за шка­лою «пра­виль­но/ непра­виль­но».

Вік­тор Ма­ци­шин Лікар-нев­ро­па­то­лог, учи­тель транс­цен­ден­таль­ної ме­ди­та­ції, спе­ціаліст із аюрве­ди

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.