Ро­бо­ти жит­тя не за­мі­нять

KOLESO ZHIZNI - - Я СОЗИДАЮ -

Спро­ба за­гля­ну­ти в май­бут­нє сто­суєть­ся про­яв­ле­но­го, ма­теріаль­но­го ас­пек­ту жит­тя – то­го рів­ня, який ми звич­но сприй­має­мо че­рез на­ші ор­га­ни від­чут­тів, тоб­то ба­чи­мо, чує­мо, ко­ри­стує­мо­ся тех­ніч­ни­ми бла­га­ми. Але лю­ди­на май­бут­ньо­го – це лю­ди­на, яка на­ма­га­ти­меть­ся за­гля­ну­ти уг­либ се­бе. Ко­ли ви ди­ви­те­ся на кар­ти­ну ху­дож­ни­ка, то спо­чат­ку ми­лує­те­ся зоб­ра­жен­ням, але з ча­сом по­чи­нає­те за­гли­б­лю­ва­ти­ся, аналі­зу­ва­ти ком­по­зи­цію, порів­ню­ва­ти від­тін­ки ко­льо­ру, ру­хає­те­ся глиб­ше – до то­го рів­ня, де ба­чи­те най­тон­ший ма­зок пен­зли­ка.

У спробі за­зир­ну­ти в май­бут­нє ми шу­кає­мо яс­краві тех­но­ло­гіч­ні кар­тин­ки, але за цим стоїть людсь­кий ре­сурс. Що є твор­цем тех­но­ло­гії? Дум­ка, яка ви­ник­ла в ар­хі­тек­то­ра, ху­дож­ни­ка, пись­мен­ни­ка, вче­но­го то­що. Во­на ма­ла в собі два склад­ни­ки – енер­ге­тич­ний за­пас і на­прям. Мож­на поді­ли­ти всі дум­ки на дві групи: ті, які є ре­зуль­та­том жит­тєво­го до­сві­ду, і ті, які ви­ни­ка­ють як щось но­ва­торсь­ке, ек­с­клю­зивне, пер­винне.

Усе, що сто­суєть­ся про­гре­су люд­ства, більш пов’язане із гли­бин­ним, но­ва­торсь­ким рів­нем, що при­хо­ва­ний у непро­яв­леній ре­аль­но­сті, в універ­саль­но­му ін­фор­ма­цій­но­му ре­сур­сі люд­ства. Йо­го мож­на оха­рак­те­ри­зу­ва­ти як щось вічне, незмінне – те, що фі­зи­ки на­зи­ва­ють «кван­то­вим по­лем» і що має в собі знан­ня про все і за­вжди, де все зна­хо­дить­ся в пер­вин­ній фор­мі. Тоб­то опо­ра на цю незмін­ну фун­да­мен­таль­ну ча­сти­ну все­ре­дині се­бе дасть змо­гу по-справж­ньо­му ево­лю­ціо­ну­ва­ти, жи­ти справж­нім жит­тям – по­вним, гар­моній­ним, ре­алі­зо­ва­ним.

Ро­бо­ти­за­ція вже увій­ш­ла у на­ше жит­тя. Це від­бу­ло­ся до­сить непо­міт­но. І та­ким са­мим чи­ном ро­бо­ти роз­по­всю­дять­ся на всі сфе­ри жит­тя че­рез де­я­кий час. Зов­ніш­ній світ ду­же різ­но­маніт­ний, і це по­стій­ний про­цес. У роз­вит­ку немає кін­ця, але пи­тан­ня у при­чині цьо­го ро­сту. Ви ди­ви­те­ся на де­ре­во, ба­чи­те стов­бур, ли­стя, пло­ди, але все це – ли­ше про­яв со­ку де­ре­ва. Тоб­то сік є тим кри­терієм істи­ни, до яко­го вар­то пра­г­ну­ти, як­що ви хо­че­те від­тво­ри­ти та­кі са­мі де­ре­ва і на­со­лод­жу­ва­ти­ся їх роз­маїт­тям. Як­що екс­тра­по­лю­ва­ти на сус­піль­ство – цим со­ком є сві­до­мість, непро­яв­ле­ний ас­пект на­шо­го жит­тя. У полі сві­до­мо­сті, як в оке­ані, ак­тив­ність ство­рює дум­ки. А рух у сві­до­мо­сті про­яв­ляєть­ся по­всяк­ден­ни­ми дум­ка­ми. І то­му лю­ди­на, по своїй суті, за­вжди бу­де пра­г­ну­ти по­шу­ку об’єк­тів більш при­ва­б­ли­вих, то­го, що їй ці­ка­во, від чо­го во­на от­ри­мує на­со­ло­ду, – це є за­дум Твор­ця. А ро­бо­ти­за­ція про­сто до­пов­нює йо­го, але жод­ним чи­ном не за­мі­няє.

Вік­тор Ма­ци­шин Лікар-нев­ро­па­то­лог, учи­тель транс­цен­ден­таль­ної ме­ди­та­ції, спе­ціаліст із аюрве­ди

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.