Аюрве­да:

без­при­страсність і щастя (Вік­тор Ма­ци­шин)

KOLESO ZHIZNI - - Contents -

Про­тя­гом ти­ся­чоліть аюрве­да збері­гає знан­ня про фі­ло­со­фію здо­ро­во­го жит­тя. Згід­но з цим ста­ро­дав­нім ін­дуїстсь­ким вчен­ням, ми від на­род­жен­ня має­мо все, що нам по­тріб­но для щастя. Ли­ше за од­нієї умо­ви – вміти поз­бав­ля­ти­ся при­стра­стей і бу­ти у зв’яз­ку з ду­хов­ним дже­ре­лом.

Аюрве­да по­тріб­на то­му, хто пра­гне ре­алі­за­ції дхар­ми, атхи, тхар­ми та мок­ші (Див. гло­сарій на

стор. 44). Як пра­ви­ло, всі лю­ди шу­ка­ють сво­го пра­виль­но­го про­яв­лен­ня, улюб­ле­ної спра­ви, ба­жа­но з пло­да­ми діяль­но­сті, які да­ва­ли б мож­ливість за­до­воль­ни­ти влас­ні по­тре­би і ба­жан­ня. Та­ким чи­ном, у жит­ті лю­ди­ни за­кла­де­на пев­на спря­мо­ваність. По­тра­пив­ши в цей світ, лю­ди­на по­чи­нає чо­гось хо­тіти і дія­ти не ха­о­тич­но, а спи­ра­ю­чись на те, що її спря­мо­вує в жит­ті. От­же, лю­ди­на – ціліс­ність,

яка по­тра­пи­ла в цей світ не зі своєї волі, і в ній уже за­кла­де­ний пев­ний по­тен­ціал.

Три­валість жит­тя лю­ди­ни об­ме­же­на. Ко­ли ін­диві­ду­аль­на нер­во­ва си­сте­ма ві­до­бра­жає дух, то з’яв­ляєть­ся ін­диві­ду­аль­на ду­ша, яка ка­же, що во­на є, що во­на відріз­няєть­ся від ін­ших, і по­чи­нає та­ким чи­ном фор­му­ва­ти для се­бе діяль­ність у цьо­му світі. І знов до­хо­ди­мо вис­нов­ку, що лю­ди­на – ціліс­ність, в якій по­тен­цій­но за­кла­де­но всі мож­ли­во­сті. Про­те її мож­ли­во­стям мо­же про­ти­сто­я­ти за­леж­ність від при­стра­стей.

корінь страж­дан­ня

Що ж та­ке при­страсть? Це ілю­зор­ний, уяв­ний етап, який би мав за­вер­ши­ти­ся пе­ре­жи­ван­ням щастя, тоб­то ду­же зба­лан­со­ва­но­го внут­ріш­ньо­го ста­ну, ба­лан­су. Але по­глянь­мо на ді­тей – у них ви­ни­кає за­ці­кав­леність яки­мось об’єк­том, во­ни при­страс­но йо­го пра­г­нуть, і увесь світ зву­жуєть­ся до цьо­го об’єк­та. Про­те ко­ли во­ни от­ри­ма­ють йо­го, то че­рез ко­рот­кий час у них з’яв­ля­ють­ся но­ві об’єк­ти, які так са­мо їм ду­же по­тріб­ні. До­рос­ла ж лю­ди­на має кри­тич­ність до се­бе і мо­же собі ска­за­ти «стоп» або пе­ре­клю­чи­ти­ся.

Вся ве­дич­на лі­те­ра­ту­ра по­бу­до­ва­на ду­же ці­ка­вим чи­ном. Во­на до нас прий­ш­ла як пря­ме ба­чен­ня ста­ро­дав­ніх ін­дуїстсь­ких уче­них (так зва­них «рі­ші» – муд­ре­ців), які ма­ли пря­мий до­ступ до рів­ня, де за­род­жуєть­ся знан­ня, – пер­вин­но­го ім­пуль­су. Во­ни сприй­ма­ли од­ра­зу все – не аналі­зу­ва­ли, а пе­ре­жи­ва­ли. Во­ни про­сто ба­чи­ли по­ча­ток і кі­не­ць та за­в­дя­ки своїм здіб­но­стям ви­ра­жа­ти це в сло­вах пи­са­ли тек­сти. Оскіль­ки їх­нє ми­слен­ня бу­ло ми­слен­ням Твор­ця, ми­слен­ням Аб­со­лю­ту, то во­ни зра­зу роз­кри­ва­ли ос­новне. По­за­як рівень сві­до­мо­сті лю­дей бу­ває різ­ним, то ко­жен міг об­ра­ти, на яко­му ета­пі пізнан­ня йо­му бу­де ці­ка­ва аюрве­да. Для ко­гось це ре­жим дня, для ко­гось – очис­ні про­це­ду­ри або ліку­ван­ня хво­ро­би. Але хо­ті­ло­ся б від­зна­чи­ти вислів «Раґа­ді Роґан», який скла­даєть­ся з трьох слів: «раґа аді роґа», де «раґа»– це при­страсть, ко­ристь, «аді» – яв­ляєть­ся (єди­на, пер­вин­на, те, що в ос­но­ві зна­хо­дить­ся), «роґа» – при­чи­на всіх за­хво­рю­вань. Тоб­то жит­тєвий дис­ба­ланс і страж­дан­ня ма­ють у своїй ос­но­ві єди­ний корінь, який на­зи­ваєть­ся «раґа». Роз­г­ля­не­мо це на при­кла­ді текстів з «Аштанґа Хрі­дая» – ча­сти­ни аюрве­ди. Це унікаль­на лі­те­ра­тур­на пам’ят­ка, один із най­ви­дат­ні­ших дав­ніх текстів, де немає жод­но­го зай­во­го сло­ва і ні­чо­го не бра­кує. Як­що хтось вив­чає «Аштанґа Хрі­дая» і якесь сло­во йо­му зда­ло­ся не прин­ци­по­вим, то щось він втра­тив.

От, на­при­клад, як роз­кри­ваєть­ся це по­нят­тя в од­но­му з вір­шів:

«В глу­бо­ком по­чте­нии скло­ня­ясь пе­ред тем несрав­нен­ным це­ли­те­лем («апур­ва вай­дьи»), кто спо­со­бен ис­ко­ре­нить бо­лезнь («роґан»), на­чи­на­ю­щу­ю­ся с ко­ры­сти, стра­сти («раґи»), ко­то­рые все­гда рас­про­стра­ня­ют­ся в бес­чис­лен­ных те­лес­ных фор­мах, по­рож­дая су­е­ту, об­ман, без­ра­дост­ность».

Сло­ва, «які по­ши­рю­ють­ся в незлі­чен­них тілес­них фор­мах і по­род­жу­ють ме­туш­ню», – це ім­пульс раґи. Три па­рост­ки цьо­го зер­на – ме­туш­ня, об­ман, без­ра­діс­ність.

За­ми­сліть­ся, чо­му йдеть­ся са­ме про ко­ристь, при­страсть? Є рівень чи­стої сві­до­мо­сті – твор­чий ро­зум, який по­ля­гає в ос­но­ві всьо­го, що ми ба­чи­мо, і є про­явом усьо­го жи­во­го, в то­му числі на­шо­го ор­ганіз­му. Він є без­меж­ним, нездо­лан­ним, віч­ним – по­за змі­ною і ча­сом. І лю­ди­на, по своїй суті, має кон­такт із цим рів­нем, бо во­на з ньо­го вий­ш­ла. У нас не пе­ред­ба­че­но від­чу­ва­ти по­тре­бу, оцю при­страсть за­во­лодіти чи­мось. Лю­ди­на по своїй при­роді вже зна­хо­дить­ся в поєд­нан­ні з дже­ре­лом усіх мож­ли­вих про­явів усьо­го.

От­же, при­страсть – це симп­том то­го, що ми втра­ти­ли зв’язок із цим без­меж­ним дже­ре­лом. Тоб­то «раґа» є ні­чим ін­шим, як симп­то­мом то­го, що ми втра­ти­ли кон­такт із со­бою там, де ми зна­хо­ди­мо

всі мож­ливі про­яви, без­меж­ні фор­ми у без­меж­ній кіль­ко­сті. Тож ко­ли лю­ди­на втра­ти­ла цей кон­такт, у неї по­чи­на­ють з’яв­ля­ти­ся страх, жа­до­ба, за­здрість то­що – усі ба­зо­ві нега­тив­ні яко­сті.

Зці­лен­ня при­чи­ни

Особ­ливість ве­дич­них текстів по­ля­гає в то­му, що во­ни не тіль­ки виді­ля­ють ос­новне, а й да­ють від­по­віді. Зо­кре­ма, від­по­відь, що нам до­по­мо­же поз­бу­ти­ся при­стра­стей. На­при­клад, «Апур­ва вайд’ї» – незрів­нян­ний ці­ли­тель. Сло­во «ці­ли­тель» уже вка­зує на здо­ров’я. Щоб ви­пра­ви­ти дис­ба­ланс, необ­хід­ний ас­пект ці­ли­те­ля. Під­креслюю, не лю­ди­на-ці­ли­тель, а са­ме ас­пект ці­ли­те­ля. Пи­тан­ня в стані «апур­ва». «Пур­ва» на сан­скри­ті – це при­чи­на. Те, що має при­чи­ну, те та­кож має по­ча­ток. Про­те під­креслюєть­ся по­нят­тя «апур­ва» – те, що без при­чи­ни. Тоб­то ас­пект ці­ли­те­ля, який зв’яза­ний із чи­мось без­при­чин­ним. Ін­ши­ми сло­ва­ми, це щось вічне, по­за змі­ною і по­за ча­сом, те, що ніко­ли не бу­ло ство­рене. Са­ме ста­тус ці­ли­те­ля є рів­нем чи­стої сві­до­мо­сті, з яким тре­ба ли­ше від­но­ви­ти кон­такт.

Спектр ди­фе­рен­ціа­ції емо­цій, пе­ре­жи­вань, при­стра­стей без­кі­неч­но роз­ши­ряєть­ся. Та всі во­ни ле­жать на по­верх­ні. Про­те за­гли­би­ти­ся, пізна­ти при­чи­ну – най­ви­ще і єдине знан­ня, яке до­нині най­біль­ше ці­ка­вить люд­ство. Ад­же лю­ди­ну за­вжди бу­де ці­ка­ви­ти, як бу­ти щас­ли­вою, пе­ре­бу­ва­ти у всій по­в­но­ті жит­тя. І до­ступ до цієї сфе­ри щастя – пи­тан­ня, яке по­тре­бує ви­рі­шен­ня. Має бу­ти ін­стру­мент.

Пра­дав­ні вчи­телі, муд­ре­ці ста­ви­ли собі пи­тан­ня: «Яким чи­ном до лю­ди­ни по­стій­но при­хо­дять дум­ки?» Дум­ка, яка при­хо­ди­ла, мог­ла мі­сти­ти щось, що да­ва­ло лю­дині по­штовх дія­ти, і це до­по­ма­га­ло їй ви­жи­ва­ти. Муд­ре­ці по­ча­ли від­сте­жу­ва­ти цей про­цес. Спо­стері­га­ю­чи за про­це­сом ми­слен­ня у зво­рот­но­му на­пря­мі, во­ни по­вер­та­ли­ся до дже­ре­ла ду­мок – до ре­зер­ву­а­ру енер­гії, який по­род­жує ім­пульс, що ми сприй­має­мо на по­верх­не­во­му рів­ні. Знан­ня про цей фе­но­мен жит­тя ста­ло най­цін­ні­шим, то­му що во­но да­ва­ло від­по­віді на всі пи­тан­ня, які в нас ви­ни­ка­ють в об’єк­тив­но­му світі. Про­те це не озна­чає, що лю­ди­на, яка від­но­ви­ла в собі кон­такт пе­ре­жи­ван­ня ба­зо­во­го ста­ну, втра­ти­ла ін­те­рес до всьо­го ма­теріаль­но­го. При­ро­дою так ство­ре­но, що пе­ре­жи­ва­ти, від­чу­ва­ти, аналі­зу­ва­ти сприй­ня­те у нер­во­вій си­сте­мі і від­по­від­но дія­ти – це про­цес ево­лю­ції, це аб­со­лют, чи­ста сві­до­мість, яка се­бе са­мо­ви­ра­жає, роз­кри­ває. У при­страсних пе­ре­жи­ван­нях лю­ди­на мо­же чи­ни­ти необ­ду­ма­но і свої­ми дія­ми про­ти­рі­чи­ти на­віть ево­лю­ції, при­роді. Ін­ші дум­ки при­хо­дять із гли­би­ни як про­яв чи­стої сві­до­мо­сті, рів­ня без­меж­но­го по­тен­ціа­лу, так би мо­ви­ти, сце­нарію або ДНК Все­світу, де вже за­кла­дене ро­зу­мін­ня на­прям­ку ру­ху світу і йо­го змін. Лю­ди­на є про­явом цьо­го рів­ня – ви­ра­жен­ням Аб­со­лю­ту в дов­кіл­лі. Але ко­ли ми от­ри­мує­мо над­то ін­тен­сив­ні пе­ре­жи­ван­ня зов­ніш­ньо­го світу або пе­ре­бу­ває­мо у стані вто­ми, то на­ша нер­во­ва си­сте­ма неза­хи­ще­на. У цьо­му стані пе­ре­жи­ван­ня мо­же за ін­тен­сив­ністю бу­ти та­ким, що ство­рює нер­во­вий згу­сток. На­при­клад, нер­во­ва си­сте­ма, з якою на­ро­ди­ла­ся ди­ти­на, іде­аль­но чи­ста і про­зо­ра. Та під час на­ко­пи­чен­ня стресів во­на стає «клуб­ком нервів». Це мож­на порів­ня­ти з чи­стим рів­ним лист­ком па­пе­ру, який зі­ж­ма­ка­ли в куль­ку. В ньо­му на­зби­ра­ло­ся стіль­ки по­тен­цій­них при­стра­стей, що од­на мит­тєво по­род­жує ін­шу.

Ко­ли ми очи­щує­мо нер­во­ву си­сте­му від ко­ри­сті, жа­до­би, гор­дині, то ми від­кри­ває­мо до­ступ до са­мо­го се­бе. На­віть не очи­щує­мо, а про­сто до­дає­мо світ­ла ту­ди, де за­вжди бу­ла те­мря­ва. Те­мря­ва бу­ла іде­аль­ним се­ре­до­ви­щем для то­го, щоб зер­на пе­ре­жи­то­го ста­ва­ли силь­ні­ши­ми, щоб во­ни зрі­ли, мог­ли впли­ва­ти на на­шу по­ведін­ку. Ко­ли ми до­дає­мо світ­ла, во­но мі­няє се­ре­до­ви­ще, і в цьо­му се­ре­до­ви­щі усві­дом­лен­ня нер­во­ва си­сте­ма вже здат­на по­ба­чи­ти, що в ній на­ко­пи­чи­ли­ся чу­жі для неї об’єк­ти, та, від­по­від­но, їх поз­бу­ти­ся.

Вік­тор Ма­ци­шин Лікар-нев­ро­па­то­лог, учи­тель транс­цен­ден­таль­ної ме­ди­та­ції, спе­ціаліст із аюрве­ди

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.