А хто-хто в Ан­тар­кти­дi жи­ве?

Kolosochok - - NEWS - Іри­на Пі­су­лін­ська

Ан­тар­кти­да ві­до­ма, на­сам­пе­ред, як до­мів­ка пін­гві­нів, хоч жи­вуть вони і в ін­ших мі­сцях Пів­ден­ної пів­ку­лі. Пін­гві­ни, як і всі пта­хи, ви­си­джу­ють яй­ця і ма­ють крила. Пін­гвін не вміє лі­та­ти, але чу­до­во пла­ває і гли­бо­ко пір­нає. Їм по­трі­бно ба­га­то їжі, бо що тов­щий шар жи­ру у тва­рин під шкі­рою, то лег­ше вони пе­ре­но­сять хо­лод. Пін­гві­ни ду­же дру­же­лю­бні тва­ри­ни. Під час хур­то­ви­ни вони зби­ва­ю­ться у зграю, хо­ва­ю­чи у цен­трі ма­лень­ких пін­гві­нят.

Ім­пе­ра­тор­ські пін­гві­ни най­ви­щі (до 112 см) і пір­на­ють най­глиб­ше з усіх пта­хів . З при­хо­дом ан­тар­кти­чної зи­ми са­мець ви­грі­ває єди­не яй­це. Він три­має його на но­гах 65 діб, при­крив­ши склад­кою жи­ру. Бі­до­ла­ха мо­же ли­ше ту­пцю­ва­ти на мі­сці, то­му оди­но­кий птах при­ре­че­ний в та­ких умо­вах на за­ги­бель. Са­мо­від­да­ні „та­ту­сі” зби­ва­ю­ться у ве­ли­че­зну зграю і по чер­зі зі­грі­ва­ю­ться все­ре­ди­ні зграї. Са­мо­чки, які по­си­ле­но хар­чу­ва­ли­ся, по­лю­ю­чи на риб­ку, по­вер­та­ю­ться з від­го­дів­лі пе­ред по­явою пта­ше­нят і зна­хо­дять свою па­ру за пі­снею.

Су­бан­тар­кти­чний пін­гвін має бі­лу смуж­ку на го­ло­ві, що пе­ре­хо­дить в „оку­ля­ри”. Він най­швид­ший пла­вець серед пта­хів – роз­ви­ває швид­кість до 27 км/год. У ан­тар­кти­чних пін­гві­нів „ка­пю­шон­чик” не­на­че прив’яза­ний чор­ною мо­ту­зо­чкою. Вони ви­во­дять пта­ше­нят по­ряд з ді­ю­чим вул­ка­ном на остро­ві За­ва­дов­сько­го! Яй­ця в та­ких умо­вах ви­си­джу­ва­ти не­має по­тре­би, бо їх ви­грі­ває „ба­тько-вул­кан”.

Пін­гві­ни Аде­лі – це най­ми­лі­ші, най­до­вір­ли­ві­ші та най­до­пи­тли­ві­ші мі­сце­ві пта­хи. Вони справ­жні улю­блен­ці до­слі­дни­ків Ан­тар­кти­ди.

Най­по­ши­ре­ні­ши­ми ссав­ця­ми у Ан­тар­кти­ді є тю­ле­ні Уед­де­ла. Вони чу­до­во пір­на­ють, за­ну­рю­ю­чись на гли­би­ну до 500 ме­трів. Взим­ку тю­ле­ні не ви­хо­дять на су­шу, де па­ну­ють ві­три й мо­роз, і на­ко­пи­чу­ють жир. Вони без упи­ну до­гля­да­ють за опо­лон­кою, че­рез яку вди­ха­ють по­ві­тря, зу­ба­ми згри­за­ю­чи лід, що по­стій­но на­мер­зає. Ча­сто ще мо­ло­ди­ми вони втра­ча­ють зу­би й ги­нуть.

Сер­йо­зну за­гро­зу у во­ді для місцевих ме­шкан­ців ста­но­вить мор­ський ле­о­пард. Цей тю­лень – вправ­ний під­во­дний ми­сли­вець-оди­нак: по­лює на ри­бу, мо­лю­сків, пін­гві­нів і на­віть на тю­ле­нів ін­ших ви­дів. Коли ле­о­пар­ду за­гро­жує лю­ди­на, він від­ва­жно за­хи­ща­є­ться і мо­же напасти. Мор­сько­го ле­о­пар­да лег­ко впі­зна­ти – струн­ке гну­чке ті­ло, го­ло­ва, що на дум­ку де­яких вче­них, на­га­дує го­ло­ву змії.

Пів­ден­ний мор­ський слон тра­пля­є­ться ча­сті­ше на остро­вах, рід­ше – на ма­те­ри­ку. Його ніс і справ­ді схо­жий на хо­бот!

Мор­ські ко­ти­ки – ву­ха­ті тю­ле­ні

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.