Еко­ном­не мо­ре

(каз­ка з ци­клу „Екостиль тво­го жи­т­тя”)

Kolosochok - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Оле­на Кри­жа­нов­ська

– Мий­те ру­ки і обі­да­є­мо! – на­га­да­ла го­стям Ла­пу­ня. Зер­ня­та щой­но при­бі­гли з ву­ли­ці, де всі гур­том об­ко­пу­ва­ли і при­кри­ва­ли то­рі­шнім ли­стям ку­щі тро­янд та хри­зан­те­ми. – А чо­му в те­бе від­ро у ван­ні під кра­ном? – за­пи­тав Пу­стун­чик по­дру­гу. – Зби­раю ви­ко­ри­ста­ну во­ду, щоб по­тім по­ми­ти під­ло­гу. Якщо во­да без ми­ла, нею мо­жна по­ли­ти кві­ти. А якщо ду­же бру­дна, зго­ди­ться зми­ти в ту­а­ле­ті. Це ж еко­но­мія!

– Ро­зум­но! – по­хва­лив Ро­зум­ник. – Зна­є­те, що? Ми ж усі на­ма­га­є­мо­ся не мар­ну­ва­ти во­ду, еко­но­ми­ти її, так?

– Еге ж, – Пу­стун­чик обли­зу­вав паль­ці з ва­ре­н­ням. – От за­раз я еко­ном­лю во­ду й ми­ло. А що?

– Уяв­ля­є­те, скіль­ки ми втрьох зеко­но­ми­ли во­ди за рік? – Очі в Ро­зум­ни­ка сві­ти­ли­ся азар­том но­вої ідеї. – Спро­бу­є­мо по­ра­ху­ва­ти!

– Не хо­чу ма­те­ма­ти­ки, – скри­вив­ся Пу­стун­чик.

– То­ді при­бли­зно! Ла­пу­ня, ска­жи ти!

– Якщо при­йма­ти душ за­мість ван­ни, за три-чо­ти­ри та­кі ку­па­н­ня мо­жна збе­рег­ти ван­ну во­ди! При­бли­зно 100 лі­трів. А в ро­ці 52 ти­жні… Це ж ці­ле озе­ро!

– Вра­хо­ву­ю­чи, що ми всі еко­но­ми­мо во­ду різними спосо­ба­ми, на трьох це вже не озе­ро, а мо­ре! – Ко­ло­саль­не? – за­го­рів­ся Пу­стун­чик. – Еко­ном­не, – скром­но від­по­вів Ро­зум­ник. – Ма­лень­ке та­ке еко­ном­не мо­ре. Але по ньо­му мо­жна по­до­ро­жу­ва­ти! На чо­му по­пли­ве­мо? – У ван­ні, пла­сти­ко­ва не по­то­не! – У ме­не за­лі­зна, важ­ка, – за­пе­ре­чи­ла Ла­пу­ня. – Кра­ще ві­зьме­мо на­дув­ний ма­трац. Усі по­мі­сти­мо­ся! Шу­кай­те, чим пра­ви­ти.

Троє Зер­нят і не по­мі­ти­ли, як опи­ни­ли­ся на ма­тра­ці по­се­ред си­ньої во­ди. За­мість ве­сел у хло­пців в ру­ках десь взялися величезні пла­сти­ко­ві лож­ки. Нав­кру­ги зно­ву бу­я­ло лі­то, сві­ти­ло сон­це.

– Яке ж це мо­ре? – спи­тав Пу­стун­чик. – Тут близь­ко бе­ре­ги! – він по­ка­зав на зе­ле­ні за­ро­сті оче­ре­ту, за яким ви­со­чі­ли вер­би.

– Це рі­чка, яка жи­вить во­дою на­ше мі­сто, – по­яснив Ро­зум­ник. – Усі стру­мо­чки впа­да­ють у неї, а по­тім в озе­ро чи мо­ре. Ве­слуй, по­ба­чиш! Зер­ня­та за­пра­цю­ва­ли ве­сла­ми, і по­до­рож роз­по­ча­ла­ся. Ма­трац гой­дав­ся на хви­лях, те­чія са­ма не­сла дру­зів до мо­ря. Ро­зум­ник та Пу­стун­чик ле­гень­ко ке­ру­ва­ли ве­сла­ми-лож­ка­ми. З во­ди так ря­сно ви­стри­бу­ва­ли ве­се­лі ри­би­ни, на­че рі­чка ки­пі­ла. – Дя­ку­є­мо! Дя­ку­є­мо! – чу­ло­ся зві­ду­сіль. – Це ви нам? – спи­та­ла Ла­пу­ня. – За що? – Ви врятували нас! – пле­ска­ли ри­би, ше­ле­сті­ла осо­ка з оче­ре­том, спів­а­ли пта­хи, „дя­ку­є­мо!” – фі­гур­но ви­пи­су­ва­ли ніж­ка­ми на по­верх­ні во­ди пруд­кі во­до­мір­ки.

– Чо­го це всі нам дя­ку­ють? – ди­ву­вав­ся Пу­стун­чик. – Я так га­даю, за еко­но­мію во­ди, – здо­га­дав­ся Ро­зум­ник. Ма­трац са­ме плив повз ве­ли­ку сі­ру ча­плю, яка вда­ва­ла, що спить. По­мі­тив­ши Зер­нят, во­на кла­цну­ла дов­гим дзьо­бом:

– Ав­жеж! Зав­дя­ки вам ба­га­цько во­ди з рі­чки не за­бра­ли у во­до­гін, і не ски­ну­ли до нас за­бру­дне­ну та отруй­ну! Рі­чко­ва чи­ста во­да по­трі­бна нам! Жаб­ки мо­жуть жи­ти ли­ше в чи­стій во­ді, а без них хо­ди­ти ме­ні го­ло­дною! Дя­кую!

– І від ме­не при­йміть по­дя­ку! – над рі­чкою про­ле­тів бі­лий бу­сел, ро­дич ча­плі. – Чи­ста во­да – ба­га­та їжа!

– І ми дя­ку­є­мо! – хо­ром за­кум­ка­ли жаб­ки. – Нас так ба­га­то, що всіх не з’їдять! На­ші пу­го­лов­ки ро­стуть здо­ро­ви­ми! А скіль­ки тут ко­мах, нам є чим по­жи­ви­ти­ся!

З оче­ре­ту ви­плив­ла сім’я ка­чок з ма­ли­ми ка­че­ня­та­ми. І кря­ка­ли, дя­ку­ю­чи Зер­ня­там, за те, що збе­ре­гли їхній дім та во­дні ро­сли­ни – їжу ка­чок.

– І ми! Рі­чка – наш дім! – при­ві­тно ма­ха­ли ла­пка­ми бо­бри, он­да­три, ви­тя­гу­ва­ла ший­ку че­ре­па­ха. А во­дя­ні ву­жі на­ма­га­ли­ся слі­дом за во­до­мі­ра­ми на­пи­са­ти на во­ді „дя­ку­є­мо!”, але в них ви­хо­ди­ли якісь іє­ро­глі­фи.

– Ось бі­ле ла­та­т­тя з пре­кра­сни­ми кві­тка­ми! – по­ка­за­ла Ла­пу­ня. – Це рід­кі­сний чер­во­но­кни­жний вид, як і во­дя­ний го­ріх, он він ро­сте! Ро­сли­ни ли­ше ко­ли­ва­ють лис­тка­ми, але я знаю, для них теж ва­жли­ва чи­ста во­да!

– А ще – гли­би­на! – до­дав по­ва­жний ву­са­тий сом, спли­ва­ю­чи на по­верх­ню. – Як­би за­бра­ли всю ту во­ду, рі­чка б обмі­лі­ла, а міл­ко­во­д­дя за­ро­стає ря­скою. Ла­та­т­тя там не ви­жи­ло б! Ви збе­ре­гли наш дім! Від нас зі щу­кою по­дя­ка!

– Та ми кру­ті! – за­смі­яв­ся Пу­стун­чик. – Не ду­мав, що одне-два зеко­ном­ле­них ві­дер­ця во­ди та­кі ва­жли­ві для природи!

– Одне-два, мо­же й не­ва­жли­ві, а кіль­ка ти­сяч мо­жуть врятувати дов­кі­л­ля, – по­смі­хну­ла­ся Ла­пу­ня. На до­ло­ню їй сі­ла пта­шка з яскра­во-си­ні­ми кри­ла­ми, во­гня­ною груд­кою та дов­гим дзьо­бом – ри­ба­ло­чка. Стре­ко­тну­ла та пір­ну­ла у во­ду, а коли ви­ско­чи­ла, три­ма­ла в дзьо­бі срі­бну риб­ку. Без слів зро­зумі­ло, що дя­ку­ва­ла!

– Май­же всі за­па­си прі­сної во­ди на пла­не­ті зо­се­ре­дже­ні в льо­до­ви­ках та айс­бер­гах, – ска­зав Ро­зум­ник. – Во­да, що до­сту­пна нам в рі­чках і озе­рах, – най­цін­ні­ша в сві­ті! А ми ви­тра­ча­є­мо во­ду так, на­че в нас її зай­ві мо­ря та оке­а­ни!

– Ось на­ше мо­ре! – Пу­стун­чик ма­хав лож­кою-ве­слом. Рі­чка ши­ро­ко роз­ли­ла­ся і ма­трац ви­плив у Еко­ном­не мо­ре.

Бе­ре­ги мо­ря гу­би­ли­ся в ту­ма­ні. То­му Зер­ня­та не мо­гли оці­ни­ти його роз­мі­рів. Але вони зна­ли: їхнє вла­сне Еко­ном­не мо­ре бу­де ро­сти. Бо це за­ле­жа­ло тіль­ки від них.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.