Зне­шко­джу­ва­чі бомб

(каз­ка з ци­клу „Екостиль тво­го жи­т­тя”)

Kolosochok - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Оле­на Кри­жа­нов­ська

Після школи Зер­ня­та до­мо­ви­ли­ся гра­ти у шу­ка­чів скар­бів. Пу­стун­чик най­біль­ше радів з ці­єї на­го­ди, але ра­пто­во зга­дав, що в його лі­хта­ри­ку сі­ли ба­та­рей­ки! Як нев­ча­сно! Зви­чай­но, мо­жна сві­ти­ти мо­біл­кою, але для справ­жньої гри по­трі­бне справ­жнє спо­ря­дже­н­ня. Лі­хтар – на­ба­га­то кра­ще!

До­ро­гою до­до­му Зер­ня­та ку­пи­ли дві паль­чи­ко­ві ба­та­рей­ки. Лі­хта­рик зно­ву го­то­вий до при­год, а від­пра­цьо­ва­ні ба­та­рей­ки Пу­стун­чик хо­тів ки­ну­ти в сміт­тє­вий бак.

– Про­шу, ша­нов­ний па­не, не ро­біть цьо­го! – по­чув­ся схви­льо­ва­ний хри­плу­ва­тий го­лос.

– Це ви до ме­не? – Пу­стун­чик за­кляк з ба­та­рей­ка­ми в ру­ці. Не ко­жен день по­ба­чиш у вла­сно­му дво­рі по­ряд зі смі­тни­ком Їжа­чка, зда­тно­го так чем­но го­во­ри­ти!

– У чо­му спра­ва? – Ро­зум­ник теж зди­ву­вав­ся, але не роз­гу­бив­ся. – Він хо­че ви­ки­ну­ти ба­та­рей­ки у сміт­тє­вий бак…

– І це жа­хли­ва по­мил­ка! – зі­тхнув Їжа­чок. – Я все по­ясню, хо­ді­мо до тих де­рев.

– Їх тут ні­ко­ли не бу­ло! – Ла­пу­ня по­мі­ти­ла в гли­би­ні дво­ру два ви­со­ких не­зна­йо­мих де­ре­ва, хвой­не та ли­стя­не, які аж ні­як не мо­гли ви­ро­сти, по­ки Зер­ня­та хо­ди­ли до школи.

– Нам ду­же по­трі­бна ва­ша до­по­мо­га. І ліс при­слав по­соль­ство, по­го­во­ри­ти з ва­ми…

Їжак при­вів дру­зів на ма­лень­ку га­ля­вин­ку. Ста­ра лав­ка не­спо­ді­ва­но опи­ни­ла­ся в ті­ні де­рев. Ро­зло­гий Дуб та струн­ка Сме­ре­ка ше­ле­стом гі­лок при­ві­та­ли Зер­нят. Пря­мі­сінь­ко пе­ред лав­кою з чор­ної не­ви­со­кої гір­ки зем­лі ви­зир­ну­ли одра­зу два кро­та, на­че близнюки в ди­тя­чій ко­ля­сці. Їжа­чок ска­зав за всіх:

– Вітаємо від­ва­жних Зер­нят, на­щад­ків Зла­то­ко­ло­са, до­слі­дни­ків та ря­тів­ни­ків природи! Ви щой­но зро­би­ли до­бру спра­ву – не ви­ки­ну­ли ба­та­рей­ки на зва­ли­ще!

По­соль­ство з лі­су вла­шту­ва­ло дру­зям Пу­стун­чи­ка бур­хли­ві ова­ції. Зер­ня­та за­жа­да­ли по­яснень. Бу­ти ге­ро­єм при­єм­но, та коли не розумієш вла­сно­го вчин­ку, якось ні­яко­во.

– Ба­та­рей­ки та по­бу­то­ві аку­му­ля­то­ри мі­стять важ­кі ме­та­ли, – по­яснив Їжа­чок. – Лі­со­ві вче­ні ви­вча­ли їхню дію і ді­зна­ли­ся, що одна ба­та­рей­ка, по­віль­но роз­кла­да­ю­чись на від­кри­то­му зва­ли­щі, отру­їть 20 ква­дра­тних ме­трів зем­лі дов­ко­ла себе. Це до­сить ве­ли­ка пло­ща! В лі­сі ця те­ри­то­рія при­да­тна для існу­ва­н­ня двох де­рев, або двох кро­тів, чи одно­го їжа­ка, а ще кіль­ка ти­сяч до­що­вих

хро­ба­ків, яки­ми ми з кро­та­ми охо­че жи­ви­мо­ся! – Їжа­чок вкло­нив­ся в бік сво­їх лі­со­вих дру­зів. – То­му са­ме нас при­сла­ли по­ві­до­ми­ти вам про не­без­пе­ку: будь ла­ска, не ви­ки­дай­те ба­та­рей­ки у смі­тник.

– Так! Так! Будь ла­ска! – нав­пе­ре­бій під­хо­пи­ли кро­ти і за­ш­умі­ли де­ре­ва. – Де ж ми бу­де­мо жи­ти, ро­сти і по­лю­ва­ти, якщо зем­ля отру­ї­ться?

– До­бре-до­бре, – за­спо­ко­ї­ла всіх Ла­пу­ня. – Ми щось при­ду­ма­є­мо. Прав­да, хло­пці? – Роз­бе­ре­мо­ся, – по­обі­ця­ли дру­зі. Вті­ше­ні по­сли по­вер­ну­ли­ся до лі­су, а Зер­ня­та зі­бра­ли на­ра­ду вдо­ма у Ро­зум­ни­ка. На сто­лі ле­жа­ли дві ви­ко­ри­ста­ні ба­та­рей­ки. Пу­стун­чик з по­ди­вом ди­вив­ся на них і на­ма­гав­ся при­га­да­ти, скіль­ки ж та­ких він, не за­ми­слю­ю­чись, ви­ки­нув.

– За да­ни­ми до­слі­джень, одна сім’я що­ро­ку ви­ко­ри­сто­вує при­бли­зно 18 по­бу­то­вих ба­та­ре­йок та аку­му­ля­то­рів, – на­че про­чи­тав його дум­ки Ро­зум­ник, який шу­кав ін­фор­ма­цію в ме­ре­жі. – Уяв­ля­єш, якщо по­мно­жи­ти на 20 ква­дра­тних ме­трів зем­лі? Вче­ні ма­ють ра­цію, ба­та­рей­ки стра­шен­но отруй­ні!

– От­же, вче­ні теж це зна­ють? – зди­ву­ва­ла­ся Ла­пу­ня. – То­ді чо­му не б’ють на спо­лох? Не при­га­дую, щоб нам роз­по­від­а­ли про це в шко­лі! Ро­зум­ник ді­лив­ся тим, що зна­йшов: – Про сор­ту­ва­н­ня смі­т­тя за­для пе­ре­роб­ки скла, па­пе­ру та хар­чо­вих від­хо­дів пи­шуть ба­га­то. Але про хі­мі­чні по­бу­то­ві від­хо­ди до­ро­слі та ді­ти зна­ють ду­же ма­ло! Ду­ма­є­те, вони не­без­пе­чні тіль­ки для їжа­чків? Та одна ба­та­рей­ка, ви­ки­ну­та на смі­тник, це справ­жня бом­ба спо­віль­не­ної дії!

Якщо на зва­ли­щі ба­та­рей­ка по­тра­пить на сон­це або у во­гни­ще, її обо­лон­ка ви­ді­ляє в по­ві­тря отруй­ний дим з ве­ли­ким вмі­стом діо­кси­нів. Якщо ж зов­ні­шню обо­лон­ку з ча­сом роз’їсть ко­ро­зія, діо­кси­ни по­тра­плять в ґрунт з до­що­вою во­дою, а від­так – у під­зем­ні во­ди та в ро­сли­ни. З во­ди цю отру­ту не­мо­жли­во ви­да­ли­ти як зви­чай­ні мі­кро­би, діо­кси­ни не руй­ну­ю­ться під час ки­пі­н­ня во­ди. Ця ги­до­та мо­же про­во­ку­ва­ти он­ко­ло­гі­чні за­хво­рю­ва­н­ня, упо­віль­ню­ва­ти ріст та

роз­ви­ток ді­тей. За де­яки­ми да­ни­ми, одна паль­чи­ко­ва ба­та­рей­ка при роз­кла­дан­ні отру­ює 400 лі­трів во­ди!

– Не­ймо­вір­но! Одна-одні­сінь­ка? – не по­ві­рив Пу­стун­чик. Ла­пу­ня ли­ше зля­ка­но зой­кну­ла.

– Так! Ось звіт про вплив важ­ких ме­та­лів та ін­ших хі­мі­чних речовин, що мі­стя­ться в ба­та­рей­ках і аку­му­ля­то­рах, на ор­га­нізм людини.

Сви­нець (Pb) на­ко­пи­чу­є­ться в організмі, вра­жає нир­ки, нер­во­ву си­сте­му, кіс­тко­ві тка­ни­ни. Ка­дмій (Cd) шко­дить ле­ге­ням і нир­кам. Ртуть (Hg) вра­жає мо­зок і нер­во­ву си­сте­му. Ні­кель (Ni) та цинк (Zn) мо­жуть ви­кли­ка­ти дер­ма­тит. Їд­кі лу­ги про­па­лю­ють шкі­ру та сли­зо­ві обо­лон­ки. – А що ж з ни­ми ро­би­ти, якщо не ви­ки­да­ти? – спи­тав Пу­стун­чик. – Зби­ра­ти та від­прав­ля­ти на пе­ре­роб­ку. У Льво­ві є за­вод „Ар­ген­тум”, один з трьох най­біль­ших у Єв­ро­пі, де без­пе­чно ути­лі­зу­ють від­пра­цьо­ва­ні хі­мі­чні дже­ре­ла стру­му. Акти­ві­сти еко­ло­гі­чних ру­хів зби­ра­ють рі­зні ба­та­рей­ки: паль­чи­ко­ві, мі­зин­чи­ко­ві, пло­скі го­дин­ни­ко­ві, а ще аку­му­ля­то­ри від те­ле­фо­нів, но­ут­бу­ків, ві­део­ка­мер та ін­шої пор­та­тив­ної те­хні­ки. Мо­жна знай­ти най­ближ­чий пункт у на­шо­му ра­йо­ні, зі­бра­ти якомога біль­ше та від­вез­ти ту­ди. Або са­мим вла­шту­ва­ти та­кий пункт збо­ру в шко­лі чи у дво­рі. І всім роз­по­ві­сти про лі­со­ве по­соль­ство! – Оце справ­ді до­бра спра­ва!– по­го­ди­ла­ся Ла­пу­ня. – Ми ж зби­ра­ли­ся шу­ка­ти скар­би, – на­га­дав Пу­стун­чик. – А хі­ба шу­ка­ти та зне­шко­джу­ва­ти при­хо­ва­ні отруй­ні бом­би не ці­ка­ві­ше? Окрім ко­ри­сті для природи, від пе­ре­роб­ки ба­та­ре­йок дер­жа­ва отри­мує до­ро­гі спла­ви, які мо­жна за­сто­су­ва­ти в про­ми­сло­во­сті та ме­ди­ци­ні.

– То це ж і є скар­би! – зра­дів Пу­стун­чик і під­ско­чив: – Гай­да! Заб’ємо­ся, що я за ти­ждень збе­ру біль­ше за всіх? – Хваль­ко! – пхи­кну­ла Ла­пу­ня. – Ша­нов­ний пан Хваль­ко! Най­біль­ше збе­ру я! Зер­ня­та ве­се­ло взялися за но­ву спра­ву.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.