Роз­по­вiдь ПРО єВ­РО­ПУ

Kolosok - - ТОПОНІМИ - Ксе­нія Мі­ша­ло­ва

Ле­ген­да про Єв­ро­пу

По­го­жо­го дня на бе­ре­зі мо­ря ра­зом із по­дру­га­ми тан­цю­ва­ла та спів­а­ла пі­сень фі­ні­кій­ська ца­рів­на Єв­ро­па. Аж ра­птом дів­ча­та по­ба­чи­ли ди­во­ви­жно­го бі­ло­го би­ка. „Що це за ча­рів­не ство­рі­н­ня?” – зди­ву­ва­ла­ся Єв­ро­па. Ці­ка­вість пе­ре­мо­гла, і дів­чи­на пі­ді­йшла до ньо­го. Бик при­гнув­ся, і дів­чи­на сі­ла на ньо­го. А то­ді він по­ніс її світ за очі. Так Єв­ро­па опи­ни­ла­ся на остро­ві, що ві­до­мий нам пе­ре­ка­за­ми про Мі­но­тав­ра, – на Кри­ті. Би­ком, що при­ніс сю­ди Єв­ро­пу, був Зевс, що пе­ре­тво­рив­ся на тва­ри­ну, аби ви­кра­сти ча­рів­ну прин­це­су.

Фі­ні­кій­ська ца­рів­на за­ли­ши­ла­ся жи­ти на Кри­ті, ста­ла дру­жи­ною крит­сько­го ца­ря, то­му жи­те­лі Кри­ту зго­дом на­зва­ли свою зем­лю Єв­ро­пою. Та­ку на­ро­дну ети­мо­ло­гію про­по­нує ан­ти­чна мі­фо­ло­гія. Істо­ри­ки при­пу­ска­ють, що фі­ні­кій­ською сло­во „єв­ро­па” озна­чає „за­хід” або „тем­на”.

У V ст. до н. е. на­зва „Єв­ро­па” по­ши­ри­ла­ся на Гре­цію. По­до­ро­жу­ю­чи і ви­вча­ю­чи нав­ко­ли­шній світ, дав­ні лю­ди роз­ши­рю­ва­ли ме­жі Єв­ро­пи. Оста­то­чні її кор­до­ни, по­зна­че­ні на су­ча­сних гео­гра­фі­чних кар­тах, вста­нов­ле­ні в се­ре­ди­ні XVIII сто­лі­т­тя.

Те­ри­то­рія Єв­ро­пи рі­зно­барв­на. На її те­ре­нах роз­та­шо­ва­ні го­ри та рів­ни­ни, лі­си та сте­пи, рі­чки та озе­ра не­ймо­вір­ної кра­си. Все це впли­ну­ло на утво­ре­н­ня назв кра­їн, що роз­та­шо­ва­ні на цих зем­лях.

По­лі­ти­чна кар­та Єв­ро­пи

На по­лі­ти­чній кар­ті Єв­ро­пи роз­та­шо­ва­ні 50 не­за­ле­жних дер­жав, біль­шість з яких є ви­со­ко­ро­з­ви­не­ни­ми ін­ду­стрі­аль­но-аграр­ни­ми кра­ї­на­ми. Най­біль­ші кра­ї­ни Єв­ро­пи: Укра­ї­на, Ве­ли­ка Бри­та­нія, Ні­меч­чи­на, Ро­сія (час­тко­во), Фран­ція, Італія, Іспа­нія, Поль­ща . У Єв­ро­пі є шість дер­жав-кар­ли­ків: Ан­дор­ра, Ва­ти­кан, Лю­ксем­бург, Лі­хтен­штейн, Мо­на­ко, Сан-Ма­ри­но.

Краї при­ро­дно­го рі­зно­барв’я

Князівство Ан­дор­ра – кри­хі­тна єв­ро­пей­ська кра­ї­на (468 км2). „Пу­сте­ля” („ andurrial”) – са­ме так ба­ски сво­го ча­су на­зва­ли ці зем­лі. А ось ара­би, що при­йшли сю­ди зго­дом, по­ба­чи­ли не пу­сте­лю, а лі­си і на­зва­ли цю мі­сце­вість „al-Darra”, тоб­то „лі­си­ста”. Ре­льєф Ан­дор­ри – це пе­ре­ва­жно ви­со­кі ске­ля­сті го­ри, роз­ме­жо­ва­ні вузь­ки­ми до­ли­на­ми, то­му іспан­ці на­зва­ли ці зем­лі „andar”, що озна­чає „важ­ко йти”. Князівство не має ви­хо­ду до мо­ря і роз­та­шо­ва­не між Іспа­ні­єю та Фран­ці­єю. Ра­ні­ше ця ма­лень­ка кра­ї­на бу­ла ма­ло­ві­до­ма за ме­жа­ми Єв­ро­пи, а за­раз при­бли­зно 10 міль­йо­нів лю­дей що­ро­ку від­ві­ду­ють чу­до­ві гір­сько­ли­жні ку­рор­ти Ан­дор­ри. Зав­дя­ки ту­ри­зму дер­жа­ва про­цві­тає.

А ось кра­ї­на, вкри­та льо­дом, що має на­зву Іслан­дія – острів­на дер­жа­ва з вул­ка­ні­чно і гео­ло­гі­чно актив­ною те­ри­то­рі­єю. Дру­гий за пло­щею острів Єв­ро­пи пі­сля Ве­ли­кої Бри­та­нії. Вул­ка­ні­чні ви­вер­же­н­ня на те­ри­то­рії Іслан­дії тра­пля­ю­ться при­бли­зно один раз на п’ять ро­ків. У пе­ре­кла­ді з ан­глій­ської мо­ви „ice” – лід, а „land” – зем­ля. Ра­зом – „зем­ля льо­ду”.

В Есто­нії при­бли­зно 1200 озер, що за­йма­ють 4,8 % те­ри­то­рії кра­ї­ни. Зав­дя­ки ве­ли­кій кіль­ко­сті озер Естон­ська ре­спу­блі­ка отри­ма­ла свою на­зву, що має в ко­ре­ні бал­тій­ське сло­во „стро­ка­та”.

На те­ри­то­рії су­ча­сної Латвії про­ті­кає рі­ка Лта­ва, на­зва­на на честь богині ро­дю­чо­сті та во­ди Ла­ти. Са­ме її най­біль­ше по­ва­жа­ли та лю­би­ли пле­ме­на бал­тів, що на­се­ля­ли ці зем­лі.

На те­ри­то­рії су­ча­сної Ли­тви про­жи­ва­ли пле­ме­на лю­ти­чів, а зем­лі, на яких во­ни про­жи­ва­ли, на­зи­ва­ли Лю­твою, зго­дом – Ли­твою. Найпопулярнішим є твер­дже­н­ня про те, що на­зва кра­ї­ни по­хо­дить від сло­ва Lietus („дощ”), тоб­то Латвія – „до­що­ве мі­сце”.

На­зва Чор­но­го­рії під­ка­зує: на те­ри­то­рії ці­єї ди­во­ви­жно кра­си­вої кра­ї­ни роз­та­шо­ва­ні го­ри, вкри­ті тем­ни­ми яли­на­ми.

Ал­бан­ці на­зи­ва­ють се­бе „shqiptare” („шкі­пта­ре” або „шчі­пта­ре”), а кра­ї­ну – „Shqipëria” („Шкі­пе­рія” або „Шчі­пе­рія”). Офі­цій­на ал­бан­ська вер­сія по­хо­дже­н­ня цьо­го етно­ні­му, яку під­три­му­ють са­мі ал­бан­ці, – від сло­ва „шкіп” (shqip), що озна­чає „орел”. Та­ким чи­ном, „Шкі­прія” озна­чає „кра­ї­на ор­лів”, а ал­бан­ці, „ шкі­пта­ре” – „на­род ор­лів”. Існує ал­бан­ська ле­ген­да про ор­ла, що на­го­ро­див ал­бан­ців си­лою, орел зо­бра­же­ний на дер­жав­но­му пра­по­рі Ал­ба­нії. Однак більш об­ґрун­то­ва­ною є вер­сія про по­хо­дже­н­ня цьо­го тер­мі­ну від ал­бан­сько­го сло­ва „ чіп” – „го­во­ри­ти зро­зумі­ло”, тоб­то ал­бан­ці –„ті, що го­во­рять зро­зумі­лою мо­вою”. Ана­ло­гі­чну ети­мо­ло­гію має тер­мін „слов'яни”).

Чо­му на мол­дав­сько­му гер­бі кра­су­є­ться го­ло­ва зу­бра, а дер­жа­ва на­зи­ва­є­ться Мол­до­вою? За­зви­чай

на та­кі за­пи­та­н­ня від­по­ві­сти одно­зна­чно пра­кти­чно не мо­жли­во. Усі, хто за­ймав­ся ви­вче­н­ням по­хо­дже­н­ня на­зви Мол­до­ви, ствер­джу­ють, що на­зва „Мол­да” пе­ре­йшла від рі­чки до кра­ї­ни.

Ча­рів­ні Ні­дер­лан­ди, зна­ме­ни­ті мли­на­ми, тюль­па­на­ми та сма­чним си­ром, отри­ма­ли на­зву, яка пе­ре­кла­да­є­ться як „ ни­жні зем­лі”. Чо­му так? Все ду­же про­сто. Ні­дер­лан­ди скла­да­ю­ться з де­кіль­кох обла­стей, одна з них – Гол­лан­дія. Во­на зна­хо­ди­ться ви­ще, ніж основ­на ча­сти­на Ні­дер­лан­дів, а от­же, во­на ви­ща. Все, що ниж­че, – ниж­чі зем­лі. До ре­чі, Гол­лан­дія – „лі­си­ста мі­сце­вість”.

Ко­ро­лів­ство Нор­ве­гія – най­пів­ні­чні­ша кра­ї­на Єв­ро­пи. Сло­во „Нор­ве­гія” в пе­ре­кла­ді озна­чає „ шлях на північ”. Са­ме так на­зи­ва­ли ту­те­шні по­се­ле­н­ня ман­дрів­ни­ки, яких здав­на ва­би­ла ця кра­ї­на фі­ор­дів з не­ймо­вір­но кра­си­вою при­ро­дою. Про­те са­мі нор­веж­ці від­сто­ю­ють по­хо­дже­н­ня на­зви від іме­ні сво­го ко­ро­ля Но­ра, бра­та Да­на, на честь яко­го на­зва­на Да­нія. Тре­ти­на кра­ї­ни роз­та­шо­ва­на за Пів­ні­чним по­ляр­ним ко­лом, де сон­це з трав­ня до ли­пня май­же не за­хо­дить за обрій. У се­ре­ди­ні зи­ми на край­ній пів­но­чі май­же всю до­бу три­ває по­ляр­на ніч, а на пів­дні сві­тло­вий день три­ває усьо­го де­кіль­ка го­дин.

Слі­да­ми дав­ніх пле­мен

До­сить ба­га­то кра­їн на­зва­ні на честь на­ро­дів, що тут про­жи­ва­ли, на­при­клад, Че­хія, Бель­гія, Шве­ція, Фран­ція, Бол­га­рія. Це одна з вер­сій по­хо­дже­н­ня су­ча­сних назв цих кра­їн. Ні­меч­чи­на ко­лись на­зи­ва­ла­ся „ Тhiuda” – що озна­чає „лю­ди”. Зго­дом на­зва транс­фор­му­ва­ла­ся у „Theodischus”, тоб­то „кра­ї­на лю­дей”.

Хор­ва­тія, як і її жи­те­лі – хо­рва­ти, отри­ма­ла на­зву від основ­ної сфе­ри ді­яль­но­сті на­се­ле­н­ня – ско­тар­ства. І на­зва кра­ї­ни пе­ре­кла­да­є­ться як „кра­ї­на па­сту­хів”.

Шу­ка­чі но­вих зе­мель для про­жи­ва­н­ня, які вре­шті зна­йшли їх, да­ли на­зву сво­їм зем­лям та кра­ї­ні –

Фін­лян­дії. Фін­лян­дія – кра­ї­на фі­нів, а з ні­ме­цької мо­ви „finthan” пе­ре­кла­да­є­ться як„ по­до­ро­жні” або „шу­ка­чі”.

Кра­ї­на, що по­єд­на­ла в со­бі на­зву при­ро­дно­го об’єкту та люд­сько­го впли­ву на ньо­го – Бо­снія і Гер­це­го­ви­на. Го­лов­на рі­чка кра­ї­ни має на­зву Бо­сна, а ось во­ло­ді­н­ня, яки­ми про­ті­ка­ла рі­чка, на­ле­жа­ли гер­цо­гу Сте­фа­ну Ву­кши­чу. На за­пи­та­н­ня „Чия це зем­ля?” мі­сце­ві від­по­від­а­ли: „Гер­цо­га!” Звід­си й на­зва – Бо­снія і Гер­це­го­ви­на.

Ав­стрія – кра­ї­на, що зна­хо­ди­ться на схід від Ні­меч­чи­ни – на­зва­на від ла­ти­ні­зо­ва­но­го гер­ман­сько­го сло­ва „ Österreich” – схі­дна кра­ї­на. На честь Ав­стрії на­зва­но асте­ро­їд (136) Ав­стрія.

На­зва мі­ста-дер­жа­ви Ва­ти­кан по­хо­дить від на­зви па­гор­ба по­бли­зу рі­чки Тибр – Mons Vaticanus. З ла­тин­ської во­на пе­ре­кла­да­є­ться як „мі­сце га­дань” або „па­горб пе­ред­ба­чень”. Так йо­го на­зва­ли ще етру­ски, які про­жи­ва­ли тут ра­ні­ше. Зго­дом на цьо­му мі­сці вже рим­ські ан­ти­чні жер­ці пе­ред­ба­ча­ли май­бу­тнє.

У Сло­ве­нії та Сло­вач­чи­ни – спіль­ний ко­рінь, який дав на­зву обом кра­ї­нам. Про­те існу­ють пев­ні роз­бі­жно­сті в то­му, чи то від сло­ва „сла­ва”, чи то від „сло­ва” пі­шли оби­дві на­зви кра­їн. Оче­ви­дно, що сло­ва­ки та сло­ве­ни ма­ють спіль­не ко­рі­н­ня зі слов’яна­ми, чи­ї­ми на­щад­ка­ми є та­кож укра­їн­ці, бі­ло­ру­си, по­ля­ки, угор­ці та ін­ші.

Най­біль­ша кра­ї­на, те­ри­то­рія якої пов­ні­стю ле­жить в Єв­ро­пі, – Укра­ї­на. В укра­їн­ській мо­ві є сло­во „укра­я­ти”, тоб­то чи­мось на­ді­ли­ти (хлі­бом, зем­лею то­що), що во­че­видь пов’яза­но зі сло­вом Укра­ї­на. Це опо­се­ред­ко­ва­но під­твер­джує, що сло­во Укра­ї­на від­по­від­ає та­ким по­ня­т­тям, як на­ше князівство, зем­ля, кра­ї­на… Те, що Укра­ї­на – це Ки­їв­ська Русь, під­твер­джу­ють дав­ньо­ру­ські лі­то­пи­си та на­ша дер­жав­на сим­во­лі­ка. Во­дно­час з XVI ст. на­зва Укра­ї­на вжи­ва­єть-

ся тіль­ки в зна­чен­ні кра­ї­ни або дер­жа­ви, за­се­ле­ної укра­їн­ця­ми.

Бі­ла Русь – ста­ро­дав­ня на­зва одні­єї з обла­стей Ве­ли­ко­го Кня­зів­ства Ли­тов­сько­го (по­ряд з Чор­ною та Чер­во­ною). У мон­голь­ській і та­тар­ській куль­ту­рі, яка, мо­жли­во, впли­ну­ла на на­зву ці­єї зем­лі, ко­льо­ри від­по­від­а­ють сто­ро­нам сві­ту (чор­ний або си­ній – північ, чер­во­ний – південь, бі­лий – за­хід, зе­ле­ний – схід, жов­тий – центр). На­зва змі­не­на пі­сля роз­па­ду СРСР, щоб акцен­ту­ва­ти, що Бі­ло­русь і Ро­сія бу­ли і бу­дуть рі­зни­ми кра­ї­на­ми.

Ла­тин­ська на­зва „Britannia” тра­пля­є­ться у пра­цях дав­ньо­гре­цько­го ман­дрів­ни­ка Пі­фея близь­ко 320 ро­ку до н. е., який опи­су­вав рі­зні остро­ви у Пів­ні­чній Атлан­ти­ці. Пто­ле­мей ви­ко­ри­став тер­мін „Μικρὰ Βρεττανία” (Ма­ла Брет­та­нія) для Ір­лан­дії. Бріт­тія як на­зва Ве­ли­кої Бри­та­нії з'яв­ля­є­ться у Про­ко­пія в VI ст. Бри­та­нія й справ­ді ве­ли­ка – во­на об’єд­нує Ан­глію та Шо­тлан­дію, Пів­ні­чну Ір­лан­дію та Вельс. Ін­ша на­зва кра­ї­ни – Об’єд­на­не Ко­ро­лів­ство.

Кра­ї­на, що збе­ре­гла свою істо­рію та уні­каль­ність – Ел­ла­да, зна­на на­ми як Гре­ція. В пе­ре­кла­ді з дав­ньо­гре­цької мо­ви „Ел­ла­да” озна­чає „зем­ля сві­тла”. На­зву кра­ї­ні дав мі­фі­чний па­трі­арх Ел­лін, син са­мо­го Зев­са. Сло­во „Гре­ція” тра­пля­є­ться в ро­бо­тах Ари­сто­те­ля.

Ще одні­єю кра­ї­ною, яку бу­ло на­зва­но на честь бо­гів, ста­ла Ір­лан­дія. На­зва по­хо­дить від іме­ні богині ро­дю­чо­сті Ей­ре, оскіль­ки Ір­лан­дія справ­ді має до­сить ро­дю­чі зем­лі. Від­по­від­но до на­ро­дної ети­мо­ло­гії, по­мил­ко­во та­кож асо­ці­ю­ють цю на­зву з ан­глій­ським „ land of iron” („ за­лі­зна зем­ля”).

Ко­ли фі­ні­кій­ці при­ста­ли до бе­ре­гів су­ча­сної Іспа­нії, то по­ба­чи­ли ба­га­то кро­ли­ків, що віль­но пе­ре­су­ва­ли­ся по­ля­ми. Оскіль­ки фі­ні­кій­ці ні­ко­ли не ба­чи­ли кро­ли­ків, во­ни ви­рі­ши­ли, що це да­ма­ни – ве­ли­кі по­льо­ві щу­ри, яких во­ни ба­чи­ли у Фі­ні­кії. То­му і зем­лі, до яких при­плив­ли, на­зва­ли „бе­рег да­ма­нів”, хо­ча остан­ніх там ні­ко­ли і не бу­ло.

Італія – цей тер­мін був за­по­зи­че­ний з гре­цької че­рез оск­ську. „ Víteliú” озна­чає „зем­ля мо­ло­дої ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би”. Бик – сим­вол пів­ден­них іта­лій­ських пле­мен, звід­си Італія – кра­ї­на „мо­ло­дих би­чків”.

Князівство Лі­хтен­штейн на­зва­не на честь ав­стрій­сько­го сі­мей­ства, яке ви­ку­пи­ло і об'єд­на­ло у 1699– 1719 ро­ках те­ри­то­рії Шел­лен­берг і Ва­дуц. Прі­зви­ще ди­на­стії по­хо­дить від на­зви ро­до­во­го зам­ку Burg Liechtenstein (нім. „heller Stein” – „яскра­вий ка­мінь”).

Ма­лень­ка кра­ї­на Лю­ксем­бург – одна з най­ба­га­тших кра­їн Єв­ро­пи з ви­со­ким рів­нем жи­т­тя. В мі­сті Лю­ксем­бург роз­та­шо­ва­но ба­га­то ор­га­ні­за­цій ЄС. На­зва кра­ї­ни по­хо­дить від кельт­сько­го „ Lucilem” – ма­лень­кий і ні­ме­цько­го „ burg” – фор­те­ця. Ма­лень­ка фор­те­ця, що роз­та­шо­ву­ва­ла­ся на зем­лях пра­ви­те­ля Зіг­фрі­да, ма­ла на­зву Лю­си­лін­бург. До ре­чі, цю фор­те­цю-му­зей мо­жна від­ві­да­ти, по­ди­ви­ти­ся екс­по­на­ти та до­тор­кну­ти­ся до дав­ньої істо­рії кра­ї­ни.

Ма­ке­до­нія ( від гр. „Μακεδονία”) – цар­ство (зго­дом область), на­зва­на на честь ста­ро­дав­ніх ма­ке­дон­ців. Тер­мін „Μακεδόνες” (Ма­ке­до­нес) по­хо­дить від дав­ньо­гре­цько­го при­кме­тни­ка „μακεδνός” (ма­ке­днос), що озна­чає„ви­со­кий”. Імо­вір­но, це гор­ці або ви­со­кі лю­ди. Гре­ція про­те­стує про­ти на­зви Ма­ке­до­нія, оскіль­ки та­ку ж на­зву має одна з грецьких обла­стей.

Най­по­ши­ре­ні­ша вер­сія то­по­ні­му Маль­та – від гр. „Μελίτη” і лат. „Melitta” („ мед”), на­зви го­лов­но­го про­ду­кту екс­пор­ту. Ін­ша вер­сія – від дав­ньо­фі­ні­кій­сько­го „malat” („га­вань”, „схо­ви­ще”). Ре­спу­блі­ка Маль­та – острів­на дер­жа­ва у Се­ред­зем­но­му мо­рі, єди­на кра­ї­на у Єв­ро­пі, в якій від­су­тні рі­чки та озе­ра.

Князівство Мо­на­ко – одна з най­мен­ших кра­їн Єв­ро­пи. У VI ст. фо­кід­ські гре­ки за­сну­ва­ли ко­ло­нію і зве­ли храм на честь на­пів­бо­га Ге­ра­кла, що замінив со­бою мі­сце­во­го одно­око­го бо­га пло­дю­чо­сті (Mono okos), вна­слі­док чо­го ви­ник культ Ге­ра­кла Від­лю­дни­ка (Hercules Monoikos). Від­так, на гер­бі Мо­на­ко зо­бра­же­ні мо­на­хи (по­рів­няй італ. „мonaci” та укр. „мо­нах”).

Поль­ща – те­ри­то­рія, ко­лись на­се­ле­на пле­ме­нем по­лян (Polanie), на­зва яких по­хо­дить, ймо­вір­но, з пол. „pole” (по­ле). Ко­ли по­ля­ни сфор­му­ва­ли єди­ну Поль­щу в Х ст., так на­зва­ли всю дер­жа­ву. А ось в угор­ській та ли­тов­ській мо­вах ви­ко­ри­сто­ву­ють ін­ший ко­рінь для то­по­ні­му Поль­ща – „lęděnin”, тоб­то „лю­ди­на з плу­гом”.

На­зва Пор­ту­га­лії по­хо­дить не від на­зви мі­ста Пор­те (це ду­же по­пу­ляр­на вер­сія), а від ла­тин­ської на­зви „ Portus Cale” (мі­сто Пор­тус Ка­лі, те­пер Пор­ту). Сло­во „ porto” озна­чає „ порт” і ла­ти­ною, і пор­ту­галь­ською мо­вою.

Ко­лись Да­кія, Ва­ла­хія, а за­раз це те­ри­то­рія су­ча­сної Ру­му­нії. Рим­ська ім­пе­рія за­во­ю­ва­ла ве­ли­ку ча­сти­ну су­ча­сної Ру­му­нії, її жи­те­лі бу­ли ла­ти­ні­зо­ва­ні ( ро­ма­ні­зо­ва­ні), а рим­ля­ни вва­жа­ли ці зем­лі сво­єю вла­сні­стю. У до­ку­мен­тах не­рід­ко мо­жна бу­ло про­чи­та­ти ви­слів „Ţeara Rumânească”, тоб­то Ру­му­нія – „зем­ля рим­лян”.

Сан-Ма­ри­но (пло­ща 61 км²) – тре­тя най­мен­ша кра­ї­на Єв­ро­пи пі­сля Ва­ти­ка­ну та Мо­на­ко, має ти­тул най­ста­рі­шої ре­спу­блі­ки у сві­ті. На­зва­на на честь ле­ген­дар­но­го хри­сти­ян­сько­го ка­ме­ня­ра свя­то­го Ма­ри­на, який втік на острів Раб (у су­ча­сній Хор­ва­тії), щоб уни­кну­ти ан­ти­хри­сти­ян­ських пе­ре­слі­ду­вань з бо­ку рим­лян. У 301–305 ро­ках він ра­зом зі сво­ї­ми по­слі­дов­ни­ка­ми зна­йшов при­ту­лок на го­рі Ті­та­но в ра­йо­ні, який зго­дом на­зва­ли Сан-Ма­ри­но.

Іслан­дія

Го­лан­дія. Ам­стер­дам Оле­сунн – мі­сто-порт на

за­хо­ді Нор­ве­гії

Латвія

Пе­ча­тка Свя­то­сла­ва Іго­ре­ви­ча (957–972)

Три­зуб Во­ло­ди­ми­ра Ве­ли­ко­го (980–1015)

Три­зуб Яро­сла­ва Му­дро­го (1019–1054)

Укра­ї­на

Лю­ксем­бург

Це­гли­на з ру­їн Де­ся­тин­ної церкви, з гер­бо­вим зна­ком, як на мо­не­тах Во­ло­ди

ми­ра, Х ст.

Ір­лан­дія

Укра­ї­на

Маль­та

Ва­ти­кан

Мо­на­ко

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.