По­хо­джg­н­ня то­по­ні­мів Укра­ї­ни

Kolosok - - ТОПОНІМИ - ОКСА­НА ГНА­ТИ­ШИН

Не­має в лю­ди­ни мі­сця, до­рож­чо­го за рі­дну зем­лю. Щоб по­справ­жньо­му лю­би­ти свій край, йо­го тре­ба пі­зна­ва­ти: ви­вча­ти йо­го істо­рію, мо­ву рі­дно­го на­ро­ду, йо­го куль­ту­ру, зви­чаї і тра­ди­ції.

Лю­ди­ну здав­на ці­ка­ви­ли пи­та­н­ня по­хо­дже­н­ня гео­гра­фі­чних назв і, перш за все, сво­єї мі­сце­во­сті. У ба­га­тьох гео­гра­фі­чних об'єктів є вла­сні на­зви. Во­ни„стій­кі” і збе­рі­га­ю­ться в мі­сце­во­му мов­лен­ні без істо­тних змін про­тя­гом сто­літь.

На­у­ка, що ви­вчає ці на­зви, на­зи­ва­є­ться то­по­ні­мі­кою. То­по­ні­мі­ка – скла­до­ва ча­сти­на оно­ма­сти­ки, роз­ді­лу мо­во­знав­ства, що ви­вчає вла­сні на­зви. То­по­ні­мі­ка ви­ни­кла на пе­ре­ти­ні трьох на­ук: істо­рії, гео­гра­фії і лін­гві­сти­ки. Тіль­ки опи­ра­ю­чись на мо­ву, на істо­рію, на кон­кре­тні осо­бли­во­сті мі­сце­во­сті, мо­жна до­слі­джу­ва­ти ге­о­гра­фі­чні на­зви, в яких від­обра­же­ні осо­бли­во­сті при­ро­дних об'єктів, го­спо­дар­ська ді­яль­ність лю­дей, на­зви на­ро­дів, пле­мен, іме­на ви­да­тних лю­дей, на­ро­дні зви­чаї то­що. Не­ви­пад­ко­во то­по­ні­мі­ку на­зи­ва­ють ар­хі­вом зем­лі, адже вла­сні ге­о­гра­фі­чні на­зви є без­цін­ним дже­ре­лом ін­фор­ма­ції про ми­ну­ле на­шо­го краю.

То­по­ні­ми роз­рі­зня­ють за ви­да­ми об’єктів. Ко­жен з них (на­при­клад, мі­ста, рі­чки, го­ри) має свою на­зву. То­по­ні­ми, які по­зна­ча­ють на­зви на­се­ле­них пун­ктів (міст, се­лищ, сіл), на­зи­ва­ють ой­ко­ні­ма­ми; для назв во­дних об'єктів (рі­чок, дже­рел, во­до­спа­дів, по­то­ків, струм­ків) ви­ко­ри­сто­ву­ють тер­мін „гі­дро­нім”; для об'єктів ре­льє­фу (гір, хреб­тів, гор­бів, до­лин, пла­то, ни­зо­вин) – тер­мін „оро­нім”.

А де­я­кі то­по­ні­ми кла­си­фі­ку­ють за об’єкта­ми при­ро­ди, ви­ко­ри­ста­ни­ми у них: - во­дні (го­ра Ключ, м. Жов­ті Во­ди), - ро­слин­ні (м. Ду­бно, с. Бе­ре­зів­ка, р. Ро­го­зян­ка), - тва­рин­ні (го­ра Ко­би­ла, р. Щу­чна). Ге­о­гра­фі­чні на­зви су­ча­сної Укра­ї­ни ви­до­змі­ню­ва­ли­ся сто­лі­т­тя­ми і уві­бра­ли в се­бе мов­ні еле­мен­ти ба­га­тьох на­ро­дів, що про­жи­ва­ли тут у рі­зні істо­ри­чні ча­си. Ха­ра­ктер­ною у цьо­му сен­сі є історія назв укра­їн­ських міст. Так, на­зва ни­ні­шньо­го Біл­го­род-Дні­стров­сько­го (Оде­ська область) має дав­ню істо­рію. Спо­ча­тку це мі­сто бу­ло ві­до­ме як Ті­ра. На­зва ця по­хо­дить від дав­ньо­гре­цької на­зви Дні­стра – Ті­рас („швид­кий”). У VI ст. н. е. сю­ди при­йшли слов'яни і на­зва­ли йо­го Біл­го­род – „бі­лий град”.

На пів­дні Укра­ї­ни й до­сі збе­ре­гло­ся чи­ма­ло міст, за­сно­ва­них дав­ні­ми гре­ка­ми. Єв­па­то­рію у І ст. до н. е. на­зва­ли на честь пон­тій­сько­го ца­ря Мі­трі­да­та VI Єв­па­то­ра. Існує гі­по­те­за, що на­зва„Керч” ви­ни­кла у X ст. від давньоруського сло­ва „кор­чі”, що озна­чає „ко­ва­лі”.

Де­я­кі мі­ста на­зва­ні за зов­ні­шні­ми озна­ка­ми або гео­гра­фі­чним роз­та­шу­ва­н­ням. На­при­клад, на­зва „Чер­нів­ці” по­хо­дить від ду­бо­вих,„чор­них” ” стін мі­ста. На­зви міст Луцьк, Лу­чевськ та При­лу­ки пов'яза­ні з мі­сцем роз­та­шу­ва­н­ня – по­бли­зу лук, тоб­то ви­ги­нів ру­сла рі­ки. На­зва „Сам­бір” пе­ре­гу­ку­є­ться із за­хі­дно­єв­ро­пей­ськи­ми то­по­ні­ма­ми (поль­ським „Sambor”, хор­ват­ським „Sambobо”) і бе­ре ви­то­ки від пра­слов'ян­сько­го „sambar” – зли­т­тя.

По­мі­тний слід в укра­їн­ській то­по­ні­мі­ці за­ли­ши­ла по со­бі ко­за­цька до­ба. Це сла­ве­тне За­по­ріж­жя, Кри­вий Ріг, що ви­ник у XVIII ст. на мі­сці ко­за­цької сло­бо­ди в ур­очи­щі Кри­вий Ріг, де рі­чки Са­кса­гань та Ін­гу­лець, зли­ва­ю­чись, утво­рю­ють „кри­вий мис”, або „ріг”. Ви­вче­н­ня ой­ко­ні­мів, що ви­ни­кли за ко­за­цької до­би, дає змо­гу уто­чни­ти кор­до­ни то­го­ча­сної Укра­ї­ни, етні­чні ме­жі укра­їн­ських зе­мель, ви­рі­ши­ти низ­ку ін­ших су­пе­ре­чли­вих пи­тань істо­рії Укра­ї­ни.

Ці­ка­ва істо­ри­чна ін­фор­ма­ція при­хо­ва­на у гі­дро­ні­мах. Укра­їн­ські рі­чки, що те­чуть на південь, ча­сто ма­ють лі­ві при­то­ки, які на­зва­ні пра­ви­ми. Так, лі­ва при­то­ка Дні­пра – Де­сна – отри­ма­ла свою на­зву від слов’ян­сько­го „де­снь” – пра­вий. У Пів­ден­ний Буг впа­дає лі­ва при­то­ка Соб (від „соб”, „цоб”, що озна­чає „пра­во­руч”). Та­ка роз­бі­жність свід­чить про те, що на­ші пред­ки за­се­ля­ли ці те­ри­то­рії від гир­ла рі­чки до її вер­хів'я, тоб­то з пів­дня на північ.

На­зви ба­га­тьох слов'ян­ських рі­чок (Дні­про, Дні­стер, Ду­най, Дон) ма­ють схо­же бу­кво­спо­лу­че­н­ня „дн”. До­слі­дни­ки укра­їн­ської мі­фо­ло­гії пов'язу­ють ці на­зви з іме­нем слов'ян­сько­го бо­же­ства Да­ни, по­кро­ви­тель­ки во­ди. На­зва рі­чки Рось по­хо­дить з дав­ньо­скан­ди­нав­ської мо­ви: „рос” – во­да. На­зва мі­сце­во­сті Во­линь по­хо­дить від пра­слов'ян­сько­го „вол” – во­ло­гий.

Про по­хо­дже­н­ня на­зви не­ве­ли­чкої сте­по­вої рі­че­чки Ле­пе­ти­ха, лі­вої при­то­ки Дні­пра, роз­по­від­ає ле­ген­да. Ще за ко­зач­чи­ни тут

сто­я­ла ту­ре­цька сто­ро­жа. Тур­ки пиль­ну­ва­ли, щоб за­по­рож­ці в мо­ре на чай­ках не про­ско­чи­ли, а ко­за­ки все-та­ки при­му­дря­ли­ся це зро­би­ти. Як бу­ло до­пли­ва­ють до сто­ро­жі тем­ної но­чі, то ко­шо­вий і на­ка­зує по­ше­пки греб­цям: „Ля­пай ти­хо!” – щоб во­ро­ги не по­чу­ли, як за­по­рож­ці ве­сла­ми ору­ду­ють.

Чи­ма­ло назв міст, за­сно­ва­них за ча­сів Ки­їв­ської Ру­сі, по­хо­дить від імен ї їхніх за­снов­ни­ків. Та­ки­ми на­зва­ми є Ні­жин (від дав­ньо­слов’ян­сько­го іме­ні Ні­жа­та), Зба­раж (від Зба­рад).

У XIV–XVII ст. на на­звах укра­їн­ських міст зна­чною мі­рою по­зна­чи­ло­ся поль­ське па­ну­ва­н­ня: Ба­ту­рин (на честь ко­ро­ля Сте­фа­на Ба­то­рія), Жов­ква (від Ста­ні­сла­ва Жол­кев­сько­го) то­що.

По­ши­ре­ні в Укра­ї­ні й не­слов'ян­ські то­по­ні­ми. Тюр­ко­мов­ні пле­ме­на, ко­трі ме­шка­ли на бе­ре­гах Ро­сі та Су­ли, да­ли на­зви мі­стам Ка­нів („ха­нів”), Бер­ди­чів (від на­зви пле­ме­ні „бе­рен­де­їв”), Кре­мен­чук (від „кер­мен” – фор­те­ця), Ба­хмач („по­ло­ве­цький кінь”).

Ста­ро­дав­ня на­зва у озе­ра Си­ваш. Ко­лись во­на зву­ча­ла як „Са­сий Баш”, що з крим­сько­та­тар­ської пе­ре­кла­да­є­ться як „центр не­при­єм­но­го за­па­ху”. На­но­ся­чи на­зви мі­сце­во­стей на ге­о­гра­фі­чні кар­ти, „Са­сий Баш” за­мі­ни­ли на ко­ро­тке і спів­зву­чне Си­ваш. То­по­нім Чон­гар (Шун­кар) озна­чає „со­кіл”, „ал­тай­ський кре­чет”. Так ста­ро­дав­ні крим­ча­ки на­зи­ва­ли цю мі­сце­вість че­рез те, що в сте­пу бу­ло ба­га­то кре­че­тів.

Укра­їн­ська зем­ля має своє­рі­дну й уні­каль­ну то­по­ні­мі­чну си­сте­му. Спро­буй ді­зна­ти­ся про по­хо­дже­н­ня на­зви сво­го мі­ста, се­ла, рі­чки, яка про­ті­кає у тво­їй мі­сце­во­сті, ур­очи­ща, вер­ши­ни го­ри, і ти отри­ма­єш не ли­ше ці­ка­ву і ко­ри­сну ін­фор­ма­цію, а й ве­ли­че­зне за­до­во­ле­н­ня від то­го, що за­зир­нув у скар­бни­цю на­ших пред­ків.

Ін­гул – най­біль­ша при­то­ка Пів­ден­но­го Бу­гу

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.