Сер­гій Ма­ли­нич. Сві­тло у на­шій осе­лі. Ча­сти­на 2. Хо­ло­дне сві­че­н­ня

Kolosok - - ЗМІСТ -

Зпо­пе­ре­дньої роз­по­віді ти ді­знав­ся про те, як лам­па роз­жа­ре­н­ня пе­ре­тво­рює енер­гію еле­ктри­чно­го стру­му у сві­тло­ву1. Основ­ним не­до­лі­ком жа­рі­вок є мар­ну­ва­н­ня біль­шо­сті енер­гії: во­на пе­ре­тво­рю­є­ться у те­пло, яко­го, на жаль, не­до­ста­тньо для обі­грі­ву при­мі­щень. То­му є по­тре­ба у дже­ре­лах сві­тла, що ви­про­мі­ню­ють не вна­слі­док силь­но­го на­грі­ва­н­ня ро­бо­чо­го ті­ла, а зав­дя­ки ін­шим про­це­сам, за яких втра­ти енер­гії зна­чно мен­ші. Сві­че­н­ня, що має не­те­пло­ву при­ро­ду, на­зи­ва­ють лю­мі­не­сцен­ці­єю. Яви­ща лю­мі­не­сцен­ції ду­же по­ши­ре­ні та рі­зно­ма­ні­тні, але нас за­раз ці­ка­ви­ти­ме сві­че­н­ня га­зів під час про­хо­дже­н­ня крізь них еле­ктри­чно­го стру­му.

Га­зо­вий роз­ряд

Ціл­ком оче­ви­дно, що для про­ті­ка­н­ня еле­ктри­чно­го стру­му по­трі­бен про­від­ник – най­ча­сті­ше ним є ме­та­ле­вий дріт. А як же струм про­ті­кає у га­зах? Для цьо­го не­об­хі­дно ство­ри­ти пев­ну на­пру­гу між еле­ктро­да­ми, а та­кож де­яку кіль­кість за­ря­дже­них ча­сти­нок (еле­ктро­нів та іо­нів) у про­між­ку між еле­ктро­да­ми. Еле­ктрод – це пла­сти­на або стри­жень із еле­ктро­про­від­но­го ма­те­рі­а­лу: ме­та­лу, спла­ву ме­та­лів або ву­гі­л­ля. За­га­лом ато­ми еле­ктро­ней­траль­ні, але якщо від ато­ма або мо­ле­ку­ли у якийсь спо­сіб ві­ді­бра­ти один або біль­ше еле­ктро­нів, то отри­ма­є­мо по­зи­тив­но за­ря­дже­ну ча­стин­ку – іон. І нав­па­ки, при­єд­на­н­ня еле­ктро­на до ато­ма (мо­ле­ку­ли) при­зве­де до утво­ре­н­ня не­га­тив­но­го іо­на. Та­кі про­це­си на­зи­ва­ють іо­ні­за­ці­єю. Га­зо­ву су­міш іо­нів та еле­ктро­нів на­зи­ва­ють пла­змою.

Усі за­ря­дже­ні ча­стин­ки ру­ха­ю­ться під ді­єю зов­ні­шньо­го еле­ктри­чно­го по­ля. По­зи­тив­ні іо­ни при­тя­гу­ю­ться до не­га­тив­но­го еле­ктро­да (ка­то­да), а не­га­тив­ні іо­ни та електрони – до по­зи­тив­но­го (ано­да). Але ж рух за­ря­дже­них ча­сти­нок якраз і є еле­ктри­чним стру­мом! Про­ті­ка­н­ня еле­ктри­чно­го стру­му у га­зах на­зи­ва­ють га­зо­вим роз­ря­дом. От­же, крім при­кла­де­ної до еле­ктро­дів на­пру­ги, для га­зо­во­го роз­ря­ду по­трі­бне ще дже­ре­ло іо­ні­за­ції. За ма­лих на­пруг іо­ні­за­ція від­бу­ва­є­ться за ра­ху­нок зов­ні­шніх дже­рел. Ни­ми мо­жуть бу­ти уль­тра­фі­о­ле­то­ве чи рент­ге­нів­ське ви­про­мі­ню­ва­н­ня або ви­пу­ска­н­ня еле­ктро­нів на­грі­тим ка­то­дом – тер­мо­еле­ктрон­на емі­сія. Та­кий га­зо­вий роз­ряд на­зи­ва­ють не­са­мо­стій­ним, для ньо­го по­трі­бне по­стій­не зов­ні­шнє дже­ре­ло іо­ні­за­ції. У силь­них еле­ктри­чних по­лях іо­ні­за­ція від­бу­ва­є­ться вна­слі­док про­ті­ка­н­ня стру­му, а та­кий га­зо­вий роз­ряд на­зи­ва­ють са­мо­стій­ним. Са­мо­стій­ні га­зо­ві роз­ря­ди по­ді­ля­ють на ду­го­вий, іскро­вий, тлі­ю­чий та ко­рон­ний роз­ря­ди. Ко­жен з них має свої осо­бли­во­сті.

Бли­скав­ка

Зга­дай, як під час ні­чної гро­зи бли­скав­ка на мить осві­тлює все дов­ко­ла. Як же во­на ви­ни­кає? У зем­ній атмо­сфе­рі завжди при­су­тні віль­ні електрони, тоб­то та­кі, що не пов'яза­ні із пев­ним ато­мом чи мо­ле­ку­лою. Во­ни пе­ре­бу­ва­ють у по­стій­но­му без­ла­дно­му ру­сі. Аж ось на не­бі з'яв­ля­ю­ться гро­зо­ві хма­ри. Кра­пель­ки во­ди, з яких скла­да­ю­ться хма­ри, не­суть у со­бі еле­ктри­чний за­ряд. У гро­зо­вих хма­рах цей за­ряд ду­же ве­ли­кий. Рі­зні ча­сти­ни хма­ри мо­жуть не­сти рі­зно­ймен­ні за­ря­ди, або ж хма­ра та по­верх­ня зем­лі бу­ва­ють за­ря­дже­ні про­ти­ле­жно. Та­кі за­ря­дже­ні обла­сті ви­ко­ну­ють роль еле­ктро­дів, між яки­ми утво­рю­є­ться еле­ктри­чне по­ле. Під ді­єю еле­ктри­чно­го по­ля електрони з ве­ли­кою швид­кі­стю ру­ха­ю­ться у бік ді­лян­ки з до­да­тним за­ря­дом. Під час зі­ткне­н­ня еле­ктро­нів з мо­ле­ку­ла­ми по­ві­тря від­бу­ва­є­ться так зва­на удар­на іо­ні­за­ція. Кіль­кість іо­нів та віль­них еле­ктро­нів у вузь­ко­му по­ві­тря­но­му ка­на­лі ла­ви­но­по­ді­бно на­ро­стає. Еле­ктри­чний струм у ка­на­лі бли­скав­ки та­кий ве­ли­кий, що мо­ле­ку­ли га­зів пе­ре­хо­дять у збу­дже­ний стан, а тем­пе­ра­ту­ра ся­гає 10 000 °С. По­вер­та­ю­чись до основ­но­го ста­ну, мо­ле­ку­ли ви­про­мі­ню­ють сві­тло, а ми ба­чи­мо бли­скав­ку.

Як пра­ви­ло, роз­ряд бли­скав­ки три­ває при­бли­зно 1 с, ін­ко­ли тро­хи дов­ше. Пі­сля роз­ря­ду на­пру­га спа­дає і струм при­пи­ня­є­ться. По­трі­бен де­який час для під­ви­ще­н­ня на­пру­ги та ви­ни­кне­н­ня умов для но­во­го роз­ря­ду. Та­кий тип га­зо­во­го роз­ря­ду на­зи­ва­ють іскро­вим. Іскро­вий роз­ряд мо­жна отри­ма­ти між дво­ма близь­ки­ми про­від­ни­ка­ми зі стру­мом, ко­ли на­пру­га між ни­ми до­ся­гає де­яко­го кри­ти­чно­го зна­че­н­ня. Іскро­вий роз­ряд спо­жи­ває ба­га­то енер­гії, а сві­тло ви­про­мі­ню­є­ться ли­ше про­тя­гом ко­ро­тко­го ча­су. То­му іскро­вий роз­ряд не ви­ко­ри­сто­ву­ють для осві­тле­н­ня. На­то­мість, за до­по­мо­гою іскро­во­го роз­ря­ду за­па­лю­ють па­лив­ну су­міш у дви­гу­нах вну­трі­шньо­го зго­ря­н­ня.

Еле­ктри­чна ду­га та во­гні свя­то­го Ель­ма

Якщо по­ту­жність дже­ре­ла на­пру­ги до­ста­тньо ве­ли­ка, іскро­вий роз­ряд не при­пи­ня­є­ться, і у га­зі вста­нов­лю­є­ться по­стій­ний струм. Та­кий роз­ряд на­зи­ва­ють ду­го­вим. У по­пе­ре­дньо­му чи­слі жур­на­лу ми роз­по­від­а­ли про еле­ктри­чну ду­гу Петрова. Не­до­лі­ка­ми та­ко­го при­строю осві­тле­н­ня є ве­ли­ке спо­жи­ва­н­ня енер­гії, шум та на­яв­ність від­кри­то­го іскро­во­го про­між­ку. Тем­пе­ра­ту­ра у ка­на­лі ду­го­во­го роз­ря­ду ста­но­вить 5 000−6 000 °С. Ду­го­ві лам­пи ви­ко­ри­сто­ву­ють у осо­бли­вих ви­пад­ках для отри­ма­н­ня по­ту­жних сві­тло­вих по­то­ків.

Ста­ро­дав­ні мо­ря­ки ча­сом спо­сте­рі­га­ли див­не сві­че­н­ня нав­ко­ло ві­стря ко­ра­бель­них щогл. Во­ни на­зи­ва­ли йо­го во­гня­ми свя­то­го Ель­ма – по­кро­ви­те­ля мо­ря­ків – і ві­ри­ли, що во­гні при­не­суть їм уда­чу. За­зви­чай во­гні з'яв­ля­ли­ся на­при­кін­ці штор­му, ко­ли не­без­пе­ка вже бу­ла по­за­ду. Те­пер ми зна­є­мо, що во­гні свя­то­го Ель­ма − зви­чай­ний га­зо­вий роз­ряд. Він ви­ни­кає в атмо­сфе­рі за ве­ли­кої на­пру­же­но­сті еле­ктри­чно­го по­ля нав­ко­ло за­го­стре­них пре­дме­тів і су­про­во­джу­є­ться блі­до-си­нім або зе­лен­ку­ва­тим сві­че­н­ням у ви­гля­ді він­ця або ко­ро­ни. То­му та­кий вид га­зо­во­го роз­ря­ду на­зи­ва­ють ко­рон­ним (мал. 1). Йо­го мо­жна по­ба­чи­ти нав­ко­ло ізо­ля­то­рів ви­со­ко­воль­тних лі­ній. З ко­рон­ним роз­ря­дом до­бре зна­йо­мі аль­пі­ні­сти: ви­со­ко у го­рах під час гро­зи мо­жна по­ба­чи­ти сві­че­н­ня нав­ко­ло го­стрих ме­та­ле­вих пре­дме­тів або кін­чи­ків во­лос­ся.

Сві­че­н­ня ко­рон­но­го роз­ря­ду до­сить слаб­ке, але по­тре­бує зна­чної на­пру­же­но­сті еле­ктри­чно­го по­ля. То­му ко­рон­ний роз­ряд теж не при­да­тний для по­бу­то­во­го осві­тле­н­ня.

Тлі­ю­чий роз­ряд

Та­кий роз­ряд від­бу­ва­є­ться за низь­ко­го ти­ску га­зу та ма­лих стру­мів. Дже­ре­лом тлі­ю­чо­го роз­ря­ду є удар­на іо­ні­за­ція та ви­би­ва­н­ня еле­ктро­нів з ка­то­ду. Для тлі­ю­чо­го роз­ря­ду ха­ра­ктер­ний не­о­дно­рі­дний роз­по­діл еле­ктри­чно­го по­ля між ка­то­дом і ано­дом, що при­зво­дить до утво­ре­н­ня обла­стей рі­зної яскра­во­сті. Та­ких обла­стей на­лі­чу­ють ві­сім, ко­жна із них має свою на­зву. Обла­сті рі­зня­ться яскра­ві­стю і роз­мі­ра­ми. Най­ва­жли­ві­ши­ми для нас є чо­ти­ри обла­сті: ка­то­дний тем­ний про­стір, область тлі­ю­чо­го сві­ті­н­ня, Фа­ра­де­їв тем­ний про­стір і так зва­ний по­зи­тив­ний стовп. Тлі­ю­че сві­че­н­ня ви­ни­кає під час ре­ком­бі­на­ції еле­ктро­нів та по­зи­тив­них іо­нів. По­зи­тив­ний стовп ви­про­мі­нює сві­тло вна­слі­док пе­ре­хо­ду ато­мів та мо­ле­кул га­зу зі збу­дже­но­го в основ­ний стан.

Ко­лір сві­тла, що ви­про­мі­нює пла­зма, за­ле­жить на­сам­пе­ред від при­ро­ди са­мо­го га­зу. На­при­клад, роз­ряд у ге­лії дає си­нє сві­че­н­ня, не­он ви­про­мі­нює сві­тло чер­во­но-по­ма­ран­че­во­го ко­льо­ру, ар­гон – буз­ко­во­го, кри­птон – си­ньо-бі­ло­го, а на­трій – жов­то-по­ма­ран­че­во­го. Га­зо­ро­зря­дні лам­пи, на­пов­не­ні рі­зни­ми га­за­ми, ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють у ре­клам­них на­пи­сах та сві­тло­во­му оформ­лен­ні ві­трин. Спектр їхньо­го ви­про­мі­ню­ва­н­ня не су­ціль­ний, як у ламп роз­жа­ре­н­ня, а сму­га­стий. Це озна­чає, що де­я­кі ко­льо­ри у сві­тлі га­зо­ро­зря­дних ламп від­су­тні (мал. 5). Спектр лам­пи роз­жа­ре­н­ня ду­же по­ді­бний до со­ня­чно­го спе­ктра, то­му сві­тло від та­ких ламп жов­та­во-бі­ле, а ко­льо­ри нав­ко­ли­шніх пре­дме­тів ви­гля­да­ють май­же так са­мо, як при со­ня­чно­му осві­тлен­ні, адже люд­ське око про­тя­гом три­ва­лої ево­лю­ції при­зви­ча­ї­ло­ся са­ме до со­ня­чно­го сві­тла. Лам­пи зі сму­га­стим спе­ктром спо­тво­рю­ють ко­льо­ри, то­му за­сто­со­ву­ю­чи га­зо­ро­зря­дні лам­пи для осві­тле­н­ня ро­бо­чих місць та по­ме­шкань вда­ю­ться до де­яких хи­тро­щів. Про це ми не­за­ба­ром ді­зна­є­мо­ся. Та спо­ча­тку…

… істо­ри­чний екс­курс

Впер­ше сві­че­н­ня га­зів під час про­хо­дже­н­ня крізь них еле­ктри­чно­го стру­му спо­сте­рі­гав ви­да­тний ро­сій­ський уче­ний Ми­хай­ло Ло­мо­но­сов. Він про­пу­скав струм крізь скля­ну ку­лю, на­пов­не­ну во­днем. Пра­щу­ром га­зо­ро­зря­дних ламп є лам­па ні­ме­цько­го фі­зи­ка та скло­ду­ва Ген­рі­ха Гай­сле­ра. У 1856 ро­ці за до­по­мо­гою рту­тної ва­ку­ум­ної пом­пи вла­сної роз­роб­ки він до­сяг зна­чно­го роз­рі­дже­н­ня по­ві­тря у скляній труб­ці. Ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи со­ле­но­ї­ди2 Гай­слер збу­джу­вав роз­рі­дже­не по­ві­тря у труб­ці, вна­слі­док чо­го ви­ни­ка­ло си­ньо-зе­ле­не сві­че­н­ня. Ко­лір сві­тла від лам­пи Гай­сле­ра був не­зру­чний для осві­тле­н­ня, то­му її ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли, як пра­ви­ло, для роз­ваг. Більш ві­до­мою бу­ла ва­ку­ум­на тру­ба Вї­лья­ма Кру­кса, але по­ві­тря у ній бу­ло за­над­то роз­рі­дже­не і да­ва­ло ма­ло сві­тла.

У 1891 ро­ці Ні­ко­ла Те­сла за­па­тен­ту­вав си­сте­му еле­ктри­чно­го осві­тле­н­ня, що скла­да­ла­ся з дже­ре­ла ви­со­ко­ча­сто­тної ви­со­кої на­пру­ги і ар­го­но­вих га­зо­ро­зря­дних ламп. Дво­ма ро­ка­ми пі­зні­ше на все­сві­тній ви­став­ці у Чи­ка­го аме­ри­ка­нець То­мас Еді­сон про­де­мон­стру­вав сві­че­н­ня лю­мі­но­фо­ра3 під ді­єю уль­тра­фі­о­ле­то­во­го опро­мі­не­н­ня. У 1895 ро­ці Да­ні­ель Мак-Фар­лан Мур про­де­мон­стру­вав лам­пи зав­довж­ки май­же три ме­три, за­пов­не­ні ву­гле­ки­слим га­зом та азо­том. Лам­па ви­про­мі­ню­ва­ла до­сить яскра­ве блі­до-ро­же­ве сві­тло. Лам­па Му­ра бу­ла до­во­лі скла­дною та пра­цю­ва­ла за ви­со­ких на­пруг, а то­му не здо­бу­ла по­пу­ляр­но­сті. На по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя, у 1901 ро­ці, Пі­тер Х'юіт про­де­мон­стру­вав лам­пу з па­ра­ми рту­ті, що да­ва­ла си­ньо-зе­ле­не сві­тло. По­при свою не­при­да­тність для осві­тле­н­ня, лам­па ма­ла до­ско­на­лі­шу кон­стру­кцію, ніж лам­пи Гай­сле­ра та Еді­со­на.

На­ре­шті, у 1926 ро­ці аме­ри­ка­нець Едмунд Джер­мер об'єд­нав усі ці ідеї та роз­ро­бив кон­стру­кцію лю­мі­не­сцен­тної лам­пи, якою ко­ри­сту­ю­ться до­сі. Він за­про­по­ну­вав збіль­ши­ти тиск га­зів все­ре­ди­ні лам­пи, а го­лов­не – вкри­ти вну­трі­шню по­верх­ню кол­би лю­мі­но­фо­ром, що пе­ре­тво­рю­вав не­ви­ди­ме для люд­сько­го ока уль­тра­фі­о­ле­то­ве ви­про­мі­ню­ва­н­ня рту­тних па­рів у сві­тло. За­сто­со­ву­ю­чи рі­зні лю­мі­но­фо­ри, Джер­мер на­бли­зив спектр ви­про­мі­ню­ва­н­ня лам­пи до со­ня­чно­го. Це і є не­ве­ли­ка хи­трість, про яку ми го­во­ри­ли.

Пі­зні­ше аме­ри­кан­ська ком­па­нія „Дже­не­рал Еле­ктрик” ви­ку­пи­ла па­тент лам­пи Джер­ме­ра та з 1938 ро­ку на­ла­го­ди­ла їхній ма­со­вий про­даж. За­раз та­кі лам­пи на­зи­ва­ють лю­мі­не­сцен­тни­ми або лам­па­ми ден­но­го сві­тла.

Лам­пи ден­но­го сві­тла

От­же, ми ді­зна­ли­ся про фі­зи­чні яви­ща, що су­про­во­джу­ють ро­бо­ту лю­мі­не­сцен­тних ламп. Озна­йо­ми­мо­ся те­пер з їх кон­стру­кці­єю. Осно­вою лам­пи є скля­на кол­ба у фор­мі пря­мої, під­ко­во­по­ді­бної або зви­тої у спі­раль труб­ки (мал. 8). Бу­до­ва лю­мі­не­сцен­тних ламп по­ка­за­на на ма­люн­ку 9. Вну­трі­шня по­верх­ня кол­би вкри­та лю­мі­но­фо­ром, який ви­зна­чає ко­лір сві­че­н­ня лам­пи. Як пра­ви­ло, лю­мі­но­фо­ри – це так зва­ні каль­цій га­ло­фо­сфа­ти і каль­цій-цинк ор­то­фо­сфа­ти. Кол­ба лам­пи за­пов­не­на інер­тним га­зом ар­го­ном та рту­т­тю, яка у ви­мкне­ній лам­пі пе­ре­бу­ває в рід­ко­му ста­ні. Еле­ктро­ди лам­пи – воль­фра­мо­ві ни­тки (як у лам­пах роз­жа­ре­н­ня), вкри­ті па­стою з лу­жно­зе­мель­них ме­та­лів. Ва­жли­вим еле­мен­том лам­пи ден­но­го сві­тла є пу­скач або стар­тер – мі­ні­а­тюр­на не­о­но­ва лам­по­чка, під'єд­на­на па­ра­лель­но до лам­пи. Один з еле­ктро­дів стар­те­ра жорс­ткий, ін­ший зги­на­є­ться за на­грі­ва­н­ня. За по­да­чі на­пру­ги струм про­ті­кає че­рез стар­тер та еле­ктро­ди лам­пи. Він за­над­то слаб­кий, щоб ро­зі­грі­ти еле­ктро­ди лам­пи, але йо­го до­ста­тньо для за­па­лю­ва­н­ня тлі­ю­чо­го роз­ря­ду у не­о­но­вій лам­по­чці. Під ді­єю стру­му гну­чкий еле­ктрод стар­те­ра зги­на­є­ться і зми­ка­є­ться із жорс­тким еле­ктро­дом. Струм у спільному ко­лі одра­зу зро­стає і ро­зі­грі­ває еле­ктро­ди лам­пи, що спри­чи­няє емі­сію еле­ктро­нів лу­жно­зе­мель­ним ме­та­лом. Еле­ктро­ди стар­те­ра, нав­па­ки, охо­ло­джу­ю­ться і роз­ми­ка­ю­ться. Швид­кий роз­рив еле­ктри­чно­го ко­ла при­зво­дить до мит­тє­во­го стриб­ка на­пру­ги на дро­се­лі – спе­ці­аль­ній ко­ту­шці із дро­ту, на­ви­то­го на ма­гні­тне осер­дя. Стри­бок на­пру­ги не­об­хі­дний для за­па­лю­ва­н­ня га­зо­во­го роз­ря­ду у лам­пі. Спо­ча­тку роз­ряд від­бу­ва­є­ться у се­ре­до­ви­щі ар­го­ну, а по­тім, в мі­ру на­грі­ва­н­ня лам­пи та ви­па­ро­ву­ва­н­ня рту­ті, стає рту­тним – лам­па ви­хо­дить на ро­бо­чий ре­жим. Дро­сель обме­жує ве­ли­чи­ну стру­му в лам­пі та про­дов­жує три­ва­лість її ро­бо­ти.

Лю­мі­не­сцен­тні лам­пи, кон­стру­кцію яких ми щой­но опи­са­ли, на­ле­жать до так зва­них ламп з еле­ктро­ма­гні­тним ба­ла­стом. У су­ча­сних ком­па­ктних лю­мі­не­сцен­тних лам­пах ви­ко­ри­сто­ву­ють еле­ктрон­ний ба­ласт – на­пів­про­від­ни­ко­ву еле­ктрон­ну схе­му, яка пе­ре­тво­рює змін­ну на­пру­гу ме­ре­жі у струм ви­со­кої ча­сто­ти.

Не­зва­жа­ю­чи на скла­дність ви­го­тов­ле­н­ня лю­мі­не­сцен­тних ламп, по­рів­ня­но з лам­па­ми роз­жа­ре­н­ня во­ни ма­ють без­за­пе­ре­чну пе­ре­ва­гу, а са­ме – оща­дне спо­жи­ва­н­ня еле­ктро­енер­гії. За одна­ко­вої сві­тло­від­да­чі спо­жи­ва­на по­ту­жність лю­мі­не­сцен­тної лам­пи май­же уп'яте­ро мен­ша, ніж по­ту­жність лам­пи роз­жа­ре­н­ня. До то­го ж, тер­мін ро­бо­ти лю­мі­не­сцен­тних ламп зна­чно пе­ре­ви­щує тер­мін ро­бо­ти ламп роз­жа­ре­н­ня.

Але лю­мі­не­сцен­тні лам­пи не є без­пе­чни­ми для дов­кі­л­ля. За­ле­жно від роз­мі­ру та ти­пу лам­пи у кол­бі мі­сти­ться від 1 до 70 мг рту­ті – ре­чо­ви­ни, па­ри якої вкрай не­без­пе­чні для люд­сько­го ор­га­ні­зму та жи­вої при­ро­ди. То­му по­во­ди­ти­ся з та­ки­ми лам­па­ми тре­ба обе­ре­жно, у жо­дно­му ра­зі не до­пу­ска­ю­чи роз­гер­ме­ти­за­ції кол­би. Ва­жли­во пра­виль­но ути­лі­зу­ва­ти від­пра­цьо­ва­ні лам­пи – їх не мо­жна ви­ки­да­ти у смі­тник.

До­пи­тли­вий люд­ський ро­зум ви­на­йшов ще більш енер­го­о­ща­дні, а го­лов­не, без­пе­чні дже­ре­ла сві­тла. Про них – на­ша на­сту­пна роз­по­відь.

Мал. 1. Ко­рон­ний роз­ряд

Мал. 4. Еле­ктри­чна ду­га

Мал. 2. Іскро­вий роз­ряд

Мал. 6. Га­зо­ро­зря­дні лам­пи

Мал. 5. Спе­ктри те­пло­во­го ви­про­мі­ню­ва­н­ня лам­пи роз­жа­ре­н­ня (вго­рі) та лю­мі­не­сцен­тної лам­пи (вни­зу). У пер­шо­му ви­пад­ку ко­льо­ри змі­ню­ю­ться без­пе­рерв­но, у дру­го­му – на­бір ко­льо­ро­вих смуг

Ні­ко­ла Те­сла Да­ні­ель Мак Фар­лан Мур

Ми­хай­ло Ло­мо­но­сов

Ві­льям Крукс

Мал. 7. До­слі­дни­ки сві­че­н­ня га­зів

Мал. 8. Лю­мі­не­сцен­тні лам­пи ду­же рі­зні. Ще до­не­дав­на їх ви­го­тов­ля­ли у ви­гля­ді пря­мих тру­бок рі­зної дов­жи­ни та ді­а­ме­тра, а за­раз більш по­пу­ляр­ні ком­па­ктні лам­пи, які мо­жна вкру­чу­ва­ти у зви­чай­ний еле­ктри­чний па­трон

Мал. 9. Вну­трі­шня бу­до­ва лю­мі­не­сцен­тної лам­пи

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.