Ма­рія На­дра­га. Во­ло­ський го­ріх

(JUGLANS REGIA L.) (JUGLANDACEAE)

Kolosok - - ЗМІСТ - Ма­рія На­дра­га

Окре­му гру­пу бі­блій­них де­рев та ку­щів ста­нов­лять ті, про які рід­ко зга­дує Кни­га Книг: го­ріх, ри­ци­на, мирт, шов­ко­ви­ця, со­сна та ін­ші. Тим не мен­ше, їх ци­ту­ва­н­ня на сто­рін­ках Бі­блії ча­сто є ду­же сим­во­лі­чним, а то­му над­зви­чай­но ці­ка­вим.

Во­ло­ський го­ріх – де­ре­во до 35 м зав­ви­шки. Якщо йо­му не за­ва­жа­ють су­сі­дні де­ре­ва, він утво­рює роз­ло­гу, на­че дуб, кро­ну. Го­ріх – одно­дом­на ро­сли­на з аро­ма­тни­ми не­пар­но­пір­ча­сти­ми лис­тка­ми. Чо­ло­ві­чі кві­тки зі­бра­ні у дов­гі су­цві­т­тя се­реж­ки, жі­но­чі – роз­мі­ще­ні по 2–3 на кін­цях па­го­нів. Ро­сли­на утво­рює ве­ли­кі окру­глі пло­ди, які на­зи­ва­ють го­рі­ха­ми, про­те з то­чки зо­ру мор­фо­ло­гії – це су­ха кі­стян­ка. Все­ре­ди­ні твер­дої зде­рев’яні­лої обо­лон­ки та­ко­го пло­ду мі­сти­ться одна на­сі­ни­на з за­род­ком, що має своє­рі­дні хви­ля­сті сім’ядо­лі, ко­жна з яких по­ді­ле­на на дві ло­па­ті.

На­зва „во­ло­ський” до­во­дить по­за вся­ким сум­ні­вом, що го­ріх при­йшов до нас з Во­ло­сько­го краю, тоб­то з су­сі­дньо­го При­ду­нав’я. Ста­ло­ся це, на­пев­но, ще за Ві­зан­тії, що під­твер­джує йо­го дру­га на­зва – гре­цький.

З го­рі­хів отри­му­ють олію, яку ви­ко­ри­сто­ву­ють у хар­чо­вій і те­хні­чній про­ми­сло­во­сті. Сві­жі го­рі­хи мі­стять 40–50 %, а су­хі – до 60 % олії. Мо­ло­ді пло­ди ви­ко­ри­сто­ву­ють для ви­ро­бни­цтва на­ли­вок і лі­ке­рів. Із зов­ні­шньої обо­лон­ки пло­ду отри­му­ють ду­же стій­кі фар­би (чор­ну і ко­ри­чне­ву). У лис­тках і зе­ле­них шкір­ках пло­дів є ба­га­то ві­та­мі­ну С і та­ні­нів.

Го­ріх має цін­ну де­ре­ви­ну. Во­на лег­ка у обро­бі­тку, мі­цна, не дає трі­щин і має гар­не за­барв­ле­н­ня (від сві­тло-сі­ро­го до тем­но-ко­ри­чне­во­го ко­льо­ру). Де­ре­ви­ну го­рі­ха ви­ко­ри­сто­ву­ють для ви­го­тов­ле­н­ня до­ро­гих ме­блів, ру­ків’їв до зброї, су­ве­ні­рів то­що.

Го­ріх здав­на ви­ро­щу­ють у Єв­ро­пі та Азії. Ро­сли­на по­ши­ре­на від Греції до Гі­ма­ла­їв, у Ма­лій Азії і на Кав­ка­зі. Го­ріх по­га­но пе­ре­но­сить за­мо­роз­ки, хо­ча сьо­го­дні йо­го успі­шно куль­ти­ву­ють і у пів­ні­чних ре­гіо­нах Зем­лі.

СИМ­ВОЛ ПЛIДНОСTI TA БЛА­ГО­СЛО­ВЕ­Н­НЯ

На­у­ко­ву на­зву го­рі­хо­ві при­сво­їв Карл Лін­ней, ви­ко­ри­став­ши на­зву, яку да­ли цій ро­сли­ні рим­ля­ни. У Ста­ро­дав­ньо­му Ри­мі плід го­рі­ха на­зи­ва­ли „basilicon” („цар­ський”), а та­кож „juglans”, що є ско­ро­че­н­ням ви­ра­зу „Jovis glans”, тоб­то „жолудь Юпі­те­ра” („Jovis”– ро­до­вий від­мі­нок сло­ва „Juppiter”). Ін­ши­ми сло­ва­ми, „бо­же­ствен­ний жолудь”, який, на від­мі­ну від зви­чай­но­го жо­лу­дя, має чу­до­вий смак.

У ста­ро­дав­ні ча­си го­ріх був сим­во­лом плі­дно­сті. Ба­га­то­ді­тна сім’я на Близь­ко­му Схо­ді вва­жа­ла­ся бла­го­сло­вен­ною Бо­гом. Існу­вав на­віть ве­сіль­ний зви­чай ки­да­ти у на­ре­че­них го­рі­ха­ми, ба­жа­ю­чи їм мі­цно­го ко­ха­н­ня та ба­га­то ді­тей. Го­ріх сим­во­лі­зу­вав та­кож пра­цю і на­по­ле­гли­вість у здій­снен­ні ме­ти – щоб до­бу­ти їстів­не на­сі­н­ня з го­рі­ха, не­об­хі­дно до­кла­сти чи­ма­ло зу­силь. Однак, не зва­жа­ю­чи на ба­га­ту сим­во­лі­ку, здав­на при­та­ман­ну го­рі­хо­ві, Бі­блія не­ча­сто зга­дує про ньо­го.

У Ста­ро­му За­ві­ті го­ріх ви­сту­пає як сим­вол Бо­жо­го бла­го­сло­ве­н­ня. „В го­рі­хо­вий са­док зі­йшов я, щоб по­ди­ви­тись на зе­лень у до­ли­ні, щоб по­ди­ви­тись, чи ви­но­град бро­си­ться, чи цві­туть яблу­ні гра­на­то­ві” (Пі­сня пі­сень 6, 11). А у но­во­за­ві­тній і дав­ньо­хри­сти­ян­ській лі­те­ра­ту­рі го­ріх сим­во­лі­зує во­скре­сі­н­ня.

Во­ло­ські го­рі­хи ря­сно ро­дять до 300-рі­чно­го ві­ку, за що їх і те­пер ша­ну­ють у Свя­тій Зем­лі. Під ни­ми від­по­чи­ва­ють ман­дрів­ни­ки і про­ча­ни. І в Укра­ї­ні, за ста­ро­дав­ньою тра­ди­ці­єю, в за­ті­нок ви­со­ко­го го­рі­ха за­про­шу­ють го­стей, бо йо­го за­па­шне ли­стя ві­для­кує на­до­ку­чли­вих ко­мах.

Фе­но­мен бі­блій­них ро­слин ди­вує нас, окрім всьо­го ін­шо­го, ще й тим, що єв­ро­пей­ці не зна­йшли їм гі­дної за­мі­ни ні пі­сля від­кри­т­тя Ін­дії та Аме­ри­ки, ані пі­сля зна­йом­ства зі ста­ро­дав­ні­ми куль­ту­ра­ми Ки­таю та Японії. І на­віть біль­ше, ці ста­ро­світ­ські ро­сли­ни по­ши­ри­ли­ся, ра­зом з Хри­сто­вим вче­н­ням, на всій зем­лі – від Но­во­го Сві­ту до Ав­стра­лії.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.