Чоботи до кін­ця ХІХ сто­лі­т­тя не ма­ли пра­во­го і лівого

МАЙ­СТЕР­НЯ РУСЛАНА ПАВЛЮКА ПОШИЛА ОДЯГ ДЛЯ НА­ДІЇ САВ­ЧЕН­КО І МИ­ХАЙ­ЛА ГАВРИЛЮКА

Krayina - - ПОДОРОЖ І - текст: Ва­ле­рія РАДЗІЄВСЬКА, фо­то: Сер­гій СТАРОСТЕНКО

УКРА­ЇН­СЬКА ШЛЯХТА ОРІЄНТУВАЛАСЯ НА ОДЯГ З ЄВ­РО­ПИ – УГОР­СЬКИЙ, ПОЛЬ­СЬКИЙ. Або з Ту­реч­чи­ни. В XVII– XVIII сто­лі­т­тях крої жу­па­нів нам біль­ше ві­до­мі з поль­ських кра­ве­цьких кни­жок. По­тім ба­чи­мо май­же та­кі в се­лян­сько­му одя­зі XIX сто­лі­т­тя – зро­бле­ні на до­мо­тка­но­му су­кні.

ШАРАФАН – ВІД СЛО­ВА ”СІРИЙ”. Ша­рий – сірий. Не має ні­чо­го спіль­но­го з ро­сій­ським са­ра­фа­ном. Шарафан по­тра­пив у се­ло з мі­ста на­при­кін­ці XIX – на по­ча­тку XX сто­лі­т­тя. При­пу­скаю, їх най­ча­сті­ше ро­би­ли сі­ри­ми. Цей ко­лір був по­пу­ляр­ний, бо де­ше­вий. Най­до­рож­чим був чер­во­ний. У Ли­тов­сько­му кня­зів­стві в пі­зньо­му Се­ре­дньо­віч­чі ви­хо­ди­ли уні­вер­са­ли про за­бо­ро­ну ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти чер­во­ний ко­лір для про­стих мі­щан. Бо він на­да­вав ста­ту­су.

СЕЛЯНИ ВИ­ГО­ТОВ­ЛЯ­ЛИ ВБРАННЯ З НЕФАРБОВАНИХ ТКАНИН. На­віть чер­во­ної ви­шив­ки не бу­ло. Бу­ла бі­лим по бі­ло­му або з при­ро­дних барв­ни­ків. На­при­клад, ко­ри­чне­вий – із ду­бо­вої ко­ри. Селяни но­си­ли одяг бі­ло-сі­ро-бу­ро-чор­ної га­ми, а мі­ща­ни вдя­га­ли­ся рі­зно­барв­но.

ЧЕР­ВО­НИЙ КО­ЛІР ЗДОБУВАЛИ З ЖУЧКА, ЯКИЙ ЖИВ НА СУНИЦЯХ. По­да­ток із дво­ру – ку­холь чер­во­но­го жучка.

УСЕ ДОТОЧУВАЛИ, ВИ­ТРА­ТИ ТКАНИНИ БУ­ЛИ МІНІМАЛЬНІ. Є зо­бра­же­н­ня поль­сько­го жу­па­на: одне пле­че скро­є­не з ку­сків, дру­ге – ці­ле. За­раз цю аси­ме­три­чну річ вва­жа­ли б аван­гар­дною.

СЕЛЯНСЬКИЙ ОДЯГ ЧА­СТО МАЄ ПРЯ­МИЙ КРІЙ. Він на­дає ре­чам мо­ну­мен­таль­ної ви­шу­ка­но­сті.

> Що довший одяг, що йо­го біль­ше і що він яскравіший – то за­мо­жні­ша лю­ди­на

МІ­СЬКИЙ КРІЙ МА­ЛО ЧИМ ВІДРІЗНЯВСЯ ВІД СІЛЬ­СЬКО­ГО. Ві­дмін­ні бу­ли тканини. Прір­ва між мі­стом і се­лом ля­гає, ко­ли впер­ше при­хо­дять фран­цузь­кі й ан­глій­ські жур­на­ли мо­ди, ство­рю­ють су­кні, со­ро­чки. Зго­дом до сіль­ських со­ро­чок – за при­кла­дом мі­ських – при­то­чу­ють рю­ші: на ру­ка­вах, гор­ло­ви­нах.

МО­ЛОДЬ ПОВЕРТАЄТЬСЯ ІЗ ЗАРОБІТКІВ У СЕ­ЛО І ПРИ­НО­СИТЬ ПРОЛЕТАРСЬКУ МОДУ – піджа­ки, ко­со­во­ро­тки, вузь­кі шта­ни, ко­стю­ми. СЕЛЯНИ ЗДАВНА МУСИЛИ РО­БИ­ТИ ОДЯГ ВЛАСНОРУЧ – са­ди­ти ко­но­плю, льон, тка­ти, ши­ти і ви­ши­ва­ти. У не­вро­жай­ні ро­ки су­кно збу­ва­ли, щоб про­го­ду­ва­ти­ся. У вро­жай­ні, ко­ли з’яв­ля­ла­ся ко­пій­ка, їзди­ли до мі­ста й ку­пу­ва­ли тка­ни­ну.

ЩО ДОВШИЙ ОДЯГ, ЩО ЙО­ГО БІЛЬ­ШЕ І ЩО ВІН ЯСКРАВІШИЙ – то за­мо­жні­ша лю­ди­на. ЯКЩО НА КЕРСЕТЦІ БУ­ЛО МЕН­ШЕ П’ЯТИ СКЛАДОК, ТО НА ДІВ­ЧИ­НУ НІ­ХТО Й НЕ ДИ­ВИВ­СЯ. Зза­ду во­на ма­ла ви­гля­да­ти пи­шні­ше, ніж спе­ре­ду. Про­хо­дя­чи повз гурт хло­пців, опу­ска­ла очі і шви­день­ко їх ми­на­ла. Зна­ла, що їй ди­ви­ти­му­ться услід. Роз­прям­ля­ла пле­чі, ро­би­ла хо­ду. То­му і в одя­зі зза­ду ма­ло бу­ти всьо­го пи­шно-ба­га­то, як у па­ви.

У СЕ­ЛЯН­СЬКО­МУ СЕ­РЕ­ДО­ВИ­ЩІ СПІДНИЦЯ З’ЯВ­ЛЯ­Є­ТЬСЯ У ДРУ­ГІЙ ПО­ЛО­ВИ­НІ ХIХ СТО­ЛІ­Т­ТЯ. Спо­ча­тку у них кра­су­ва­ли­ся мо­ло­ді. По­тім і стар­ші жін­ки за­хо­ті­ли ви­гля­да­ти мо­ло­жа­ві­ше. Спра­ви­ти спі­дни­цю по­ва­жній се­лян­ці бу­ло, як за­раз лі­тній жін­ці на­фар­бу­ва­ти гу­би яскра­во-чер­во­ною по­ма­дою.

СПІДНИЦЯ РОЗШИРЯЄ І ХО­ВАЄ СТАН, А ПЛАХТА – ПІД­КРЕ­СЛЮЄ. Єв­ро­пей­ських по­до­ро­жніх ди­ву­ва­ла ма­не­ра укра­ї­нок одя­га­ти­ся в об­тя­гу­ю­чий одяг, щоб усі при­на­ди бу­ло ви­дно.

ЧОБОТИ ДО КІН­ЦЯ ХIХ СТО­ЛІ­Т­ТЯ ЧА­СТО

НЕ МА­ЮТЬ ПРА­ВО­ГО І ЛІВОГО. Ко­жен мо­жна бу­ло вдя­га­ти на ін­шу но­гу. То­му взу­т­тя зно­шу­ва­ло­ся рів­но­мір­но по всій пі­до­шві та дов­ше слу­гу­ва­ло.

ЧОБОТИ-”ЧОРНОБРИВЦІ” ШИЛИ З РІ­ЗНИХ ВИДІВ ШКІРИ. Но­сак – з які­сні­шої. Ха­ля­ви – з тон­шої й ін­шо­го ко­льо­ру. Та­кий чо­біт з’явив­ся у се­ре­до­ви­щі шля­хти у дру­гій по­ло­ви­ні XVIII сто­лі­т­тя. Ха­ля­ви ста­рих чо­біт пе­ре­ши­ва­ли на ди­тя­че взу­т­тя.

СТА­РИЙ ОДЯГ ЗШИВАЛИ ВРУ­ЧНУ ГРУБОЮ НИТКОЮ. Та­кою за­раз із взу­т­тям пра­цю­ють. Во­на дає гар­ний си­лу­ет і ро­бить по­стать гра­фі­чні­шою.

МИ ПОШИЛИ ОДЯГ ДЛЯ ДВОХ НА­РО­ДНИХ ДЕ­ПУ­ТА­ТІВ – МИ­ХАЙ­ЛА ГАВРИЛЮКА Й НА­ДІЇ САВ­ЧЕН­КО. Гав­ри­лю­ку зро­би­ли сти­лі­зо­ва­ний піджак на осно­ві жу­па­на з ши­ро­ким так зва­ним поль­ським ру­ка­вом. Для На­дії ви­го­то­ви­ли мі­щан­ську юпку (жі­но­чу сви­ту. – Кра­ї­на) з Пол­тав­щи­ни, ко­ли во­на бу­ла ще в тюр­мі. Не­дав­но Сав­чен­ко по­єд­на­ла її з по­да­ро­ва­ною на Хор­ти­ці ша­пкою. Вдя­гну­ла­ся під свій ха­ра­ктер. Зго­дом пошили для неї пла­хту.

Ко­жен чо­біт із па­ри ра­ні­ше мо­жна бу­ло взу­ти і на пра­ву, і на лі­ву но­гу. Взу­т­тя зно­шу­ва­ло­ся рів­но­мір­но по всій пі­до­шві й дов­ше слу­гу­ва­ло

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.