Весь час ви­ри­на­ють у пам’яті лю­ди, з яки­ми сва­ри­лась

Krayina - - ДОСВ ІД - НА­ВІТЬ ЖЕ­СТА­МИ, ДО­ТИ­КА­МИ І ЗА­ПИ­СКА­МИ

Прой­ти 10-ден­ний курс ме­ди­та­ції – ві­па­са­ну – пла­ну­ва­ла дав­но. Але бо­я­ла­ся, чи ви­три­має пси­хі­ка, чи змо­жу весь цей час не го­во­ри­ти, чи при­му­шу се­бе 10 го­дин на день ме­ди­ту­ва­ти. Сло­во ”ві­па­са­на” озна­чає ”ба­чи­ти ре­чі справ­жні­ми”. Ме­та – очи­сти­ти ро­зум на най­глиб­шо­му рів­ні, змі­ни­ти осо­би­стість че­рез са­мо­спо­сте­ре­же­н­ня. Про­тя­гом 10 днів тре­ба до­три­му­ва­тись ти­ші – за­бо­ро­не­не будь-яке спіл­ку­ва­н­ня з ін­ши­ми сту­ден­та­ми, на­віть же­ста­ми, до­ти­ка­ми і за­пи­ска­ми. Не мо­жна при­йма­ти п’ян­ких ре­чо­вин, вжи­ва­ти при­ве­зе­ну їжу, чи­та­ти, пи­са­ти, слу­ха­ти му­зи­ку. Ні­я­кої се­ксу­аль­ної актив­но­сті. Курс без­ко­штов­ний. Пі­сля за­кін­че­н­ня мо­жна за­ли­ши­ти по­жер­тву. 10 днів ме­ди­ту­ва­ти слід так, як вчать, – ні­чо­го не ігно­ру­ю­чи і не до­да­ю­чи. Від ін­ших пра­ктик, мантр, мо­ли­тов, йо­ги – тре­ба від­мо­ви­тись. Зна­йо­мі, що про­йшли ві­па­са­ну, роз­по­від­а­ли вся­ке: ко­гось ”на­кри­ва­ло” на се­ксу­аль­ну те­му, хтось стра­ждав без ве­че­рі, ко­мусь кор­ті­ло по­го­во­ри­ти. Я за­ре­є­стру­ва­ла­ся на курс. За кіль­ка днів до по­ча­тку що тіль­ки не ви­га­ду­ва­ла, аби не їха­ти. Але та­ки за­кін­чи­ла спра­ви, з усі­ма по­ми­ри­ла­ся – щоб по­тім не кру­ти­ло­ся в го­ло­ві. Їха­ти тре­ба са­мо­му

ДЕНЬ НУЛЬОВИЙ

При­ї­ха­ла вран­ці до Ки­є­ва. Нер­ву­юсь аж ру­ки тру­ся­ться. У ка­фе бі­ля вок­за­лу дзво­ню рі­дним і дру­зям по­пе­ре­ди­ти, що 10 днів ме­не не бу­де на зв’яз­ку. В ме­тро зна­йом­лю­ся з Лі­зою з Хар­ко­ва, яка пря­мує ту­ди ж. Їде­мо ра­зом у мар­шу­тці до П’яти­ха­ток. Ми­ло­ви­дна струн­ка блон­дин­ка, 27 ро­ків, із мрій­ли­вою усмі­шкою. Во­на – ін­стру­ктор з йо­ги, шість ро­ків пра­кти­ки. Ка­же, що йде на це сві­до­мо, го­ту­ва­ла­ся. Чу­хаю голову, мов­чу. По­чу­ва­ю­ся, як дві­є­чни­ця в шко­лі. Ви­хо­ди­мо з ма­шру­тки і зна­йо­ми­мо­ся з Льо­шею з Ми­ко­ла­є­ва. Ро­змо­ва зав’язу­є­ться лег­ко. Льо­ша веб-ди­зай­нер. Ду­хов­ни­ми пра­кти­ка­ми не за­ймав­ся, ка­та­є­ться на скей­ті. Утрьох про­шку­є­мо до ди­тя­чо­го оздо­ров­чо­го та­бо­ру ”До­зві­л­ля”, де про­хо­ди­ти­ме ві­па­са­на. За­хо­ди­ти на те­ри­то­рію не по­спі­ша­є­мо. Сі­да­є­мо на лав­ку, до­їда­є­мо, хто що взяв. По­тро­ху з’їжджа­ю­ться лю­ди. Де­які зна­йом­ля­ться, актив­но щось обго­во­рю­ють, зби­ва­ю­ться в гру­пки. Ін­ші мов­чать. Дів­чи­на обі­ймає і гла­дить по го­ло­ві си­ву ма­тір: – Ну пе­ре­стань, мы же взро­слые лю­ди. Під­пи­сую до­ку­мен­ти, здаю на збе­рі­га­н­ня те­ле­фон, па­спорт і гро­ші. О 17:00 – всту­пна ле­кція. По­я­сню­ють ко­декс ди­сци­плі­ни, пра­ви­ла по­ве­дін­ки, го­спо­дар­ські пи­та­н­ня. – Ві­па­са­на по­ча­лась, – ка­жуть. – Те­пер мов­чки йдіть до сво­їх кімнат. Пря­му­є­мо до спаль­но­го кор­пу­су. Не ди­ви­мось одне на одно­го. Роз­па­ко­ву­є­мо ре­чі. Все­ре­ди­ні все сти­сну­ло­ся – від стра­ху.

ДЕНЬ ПЕР­ШИЙ

Під­йом о че­твер­тій ран­ку від зву­ку гон­га. Пів­го­ди­ни, щоб по­ми­ти­ся-вдя­гну­ти­ся. Во­да у кра­ні хо­ло­дна. Опа­ле­н­ня ви­мкне­не. О 4:30 – пер­ша ме­ди­та­ція. Суть – спо­сте­рі­га­ти за сво­їм ди­ха­н­ням, віль­ним по­то­ком по­ві­тря під час вди­ху і ви­ди­ху. В ме­ди­та­цій­но­му за­лі па­ра йде з ро­та. Ку­та­ю­ся у спаль­ник. О 6:30 – сні­да­нок. І го­ди­на на від­по­чи­нок. По­спа­ти не вда­є­ться – нас у кім­на­ті во­сьме­ро. Все ро­би­мо за гон­гом: вста­є­мо, йде­мо їсти, ме­ди­ту­є­мо. Єди­на роз­ва­га – сні­да­нок з обі­дом. Ку­хня ве­ге­та­рі­ан­ська. Го­ту­ють сма­чно: су­пи, ка­ші, ово­че­ві ра­гу, са­ла­ти. Вран­ці да­ють вів­ся­не пе­чи­во, ма­сло і по­ви­дло. На ве­че­рю – узвар і яблу­ко. Чо­ло­ві­ки й жін­ки ме­шка­ють у рі­зних кор­пу­сах, гу­ля­ють на окре­мих за­го­ро­дже­них те­ри­то­рі­ях. Їдаль­ня роз­ді­ле­на што­рою на дві ча­сти­ни. В ме­ди­та­цій­но­му за­лі чо­ло­ві­ки си­дять у лі­во­му ря­ду, жін­ки – у пра­во­му. Ні­хто не го­во­рить, але лю­ди по­чи­на­ють за­яв­ля­ти про се­бе по-ін­шо­му. Одна жін­ка весь час ка­шляє – го­ло­сно, аж при­кри­ку­ю­чи. Ін­ша – ту­пає но­га­ми. Ще одна весь час щось про­ти­рає, по­прав­ляє, при­би­рає. Не мо­жу скон­цен­тру­ва­ти­ся на ме­ди­та­ції. Мо­зок не звик ні про що не ду­ма­ти.

ДЕНЬ ДРУ­ГИЙ

Опа­ле­н­ня вми­ка­ють тіль­ки вно­чі. Вдень одя­гаю все те­пле, що маю. За пер­шої мо­жли­во­сті за­ла­жу в спаль­ник. Ме­ди­та­цій­ний зал опа­лю­ють ін­фра­чер­во­ни­ми па­не­ля­ми на під­ло­зі. Їдаль­ню не обі­грі­ва­ють вза­га­лі. Га­ря­чу во­ду вми­ка­ють з 11:00 до 13:00 та з 21:00 до 22:00. У го­ло­ві ні­би вклю­чи­ли те­ле­ві­зор, який без­пе­рерв­но кру­тить фільм про не­при­єм­ні си­ту­а­ції з жи­т­тя. Весь час ви­ри­на­ють у пам’яті лю­ди, з яки­ми сва­ри­ла­ся. 10 го­дин на день ви­си­ді­ти важ­ко – бо­лить спи­на і ко­лі­на. За­здрю тим, хто взяв спе­ці­аль­ні ме­ди­та­цій­ні лав­ки – зі спин­ка­ми. На ле­кції по­я­сню­ють: ко­ли не го­ду­єш ті­ло, во­но по­чи­нає їсти се­бе, спа­лює жи­ри і шла­ки. Так са­мо і ро­зум. Ко­ли не го­ду­ва­ти йо­го ін­фор­ма­ці­єю і вра­же­н­ня­ми, по­чи­нає під­ні­ма­ти ста­рі трав­ми і спо­га­ди. З’яви­лась тем­пе­ра­ту­ра і ка­шель. Бі­ля кім­на­ти ме­не­дже­ра є ли­сто­чки па­пе­ру, ру­чка і скринь­ка. Мо­жна на­пи­са­ти про­ха­н­ня про лі­ки чи го­спо­дар­ські дрі­бни­ці. До­да­ти но­мер кім­на­ти й ліж­ка.

Під­пи­сую до­ку­мен­ти, здаю на збе­рі­га­н­ня те­ле­фон, па­спорт і гро­ші

Пів­но­чі не мо­жу за­сну­ти. Ці­лий день на­ма­га­юсь ме­ди­ту­ва­ти, а вно­чі мо­зок, як з лан­цю­га зри­ва­є­ться. Ду­має про все на сві­ті.

ДЕНЬ ТРЕ­ТІЙ

По­чи­наю го­во­ри­ти са­ма до се­бе. Жар­тую, скла­даю вір­ши­ки, під­ко­люю ”про­сві­тле­них”, смі­ю­ся. Від 12:00 до 13:00 – віль­на го­ди­на. Мо­жна по­гу­ля­ти в пар­ку. Не­ве­ли­ка те­ри­то­рія окре­сле­на мо­туз­ка­ми. Ви­сять та­бли­чки: ”Все сту­ден­ты дол­жны на­хо­ди­ться в пре­де­лах огра­ни­чен­ной тер­ри­то­рии”. На­га­дує пси­хлі­кар­ню: без­ціль­но бро­дять лю­ди, обі­йма­ю­ться з де­ре­ва­ми, ко­лу­па­ють па­ти­чка­ми зем­лю, си­дять на лав­ках. Ко­ли ні­хто не чує – ти­хень­ко спів­аю. За­ня­т­тя ко­жно­го дня ускла­дню­ють. Го­ту­ють до най­ва­жли­ві­шої ме­ди­та­ції – ві­па­са­ни. Вчи­мо ро­зум кон­цен­тру­ва­тись. Дра­тує одно­ма­ні­тність. Одна дів­чи­на з на­шої кім­на­ти зран­ку спа­ку­ва­ла ре­чі і ви­їха­ла.

>

Уча­сни­ки за­ня­т­тя ме­ди­ту­ють у цен­трі Divine Way у Мо­скві, за­сно­ва­но­му пси­хо­ло­гом та енер­го­те­ра­пев­том Ом Анан­дою. Пра­кти­ка ві­па­са­на до­по­ма­гає зня­ти вну­трі­шню на­пру­гу та за­спо­ко­ї­ти ро­зум

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.