ПРАВДА, ЯКА РІДКО КО­ЛИ ЧИСТА І НІ­КО­ЛИ НЕ ПРОСТА

Krayina - - КОЛОНКА -

НАДІЯ САВ­ЧЕН­КО МАЄ РАЦІЮ ЩО­ДО 20 ВІД­СО­ТКІВ НАСЕЛЕННЯ. ЇХ СПРАВ­ДІ ПРИТЯГУЮТЬ ДО УКРА­Ї­НИ ЛИ­ШЕ ХОЛОДИЛЬНИК І ГА­МА­НЕЦЬ ОДЕСА Є ВІДНОСНО БЛИЗЬКОЮ ДО ДОНЕЦЬКА

НАДІЯ САВ­ЧЕН­КО В ЕФІРІ NEWSONE СКА­ЗА­ЛА, ЩО УКРАЇНЦІВ ЄДНАЮТЬ ХОЛОДИЛЬНИК І ГА­МА­НЕЦЬ І НЕ МО­ЖУТЬ ОБ’ЄДНАТИ ДУХОВНІ ЦІННОСТІ ТА КУЛЬТУРА. Ра­ні­ше го­ло­ва До­не­цької вій­сько­во-ци­віль­ної адмі­ні­стра­ції Пав­ло Же­брів­ський в ефірі то­го ж ка­на­лу за­явив: зши­ти Україну мо­жуть ли­ше єди­на мо­ва, культура й істо­ри­чна пам’ять. Правда ле­жить не десь по­се­ре­ди­ні. Во­на по­за ни­ми, у тій пло­щи­ні, в якій їм і нам ча­сто бра­кує уяви. Від по­ча­тку 1990-х Ки­їв­ський мі­жна­ро­дний ін­сти­тут со­ціо­ло­гії ре­гу­ляр­но про­во­дить опи­ту­ва­н­ня: ”Як би ви го­ло­су­ва­ли, як­би по­вто­рив­ся ре­фе­рен­дум 1 гру­дня 1991-го?”. Не­за­ле­жно від ро­ку чи мі­ся­ця, результат ре­фе­рен­ду­му був би той са­мий – біль­шість українців під­три­ма­ли б не­за­ле­жність. Ві­дрі­зняв­ся б ли­ше по­ка­зник: від ма­кси­маль­но­го 90% 1991 ро­ку до мі­ні­маль­но­го 56% 1993-го. Під­трим­ка зро­стає, ко­ли з’яв­ля­є­ться зов­ні­шня за­гро­за. Так бу­ло під час Че­чен­ської вій­ни, по­тім по­вто­ри­ло­ся під час кон­флі­кту нав­ко­ло остро­ва Ту­зла і ро­сій­сько-гру­зин­ської вій­ни. Пі­сля ро­сій­ської ане­ксії Кри­му під­трим­ка зно­ву до­ся­гла ма­кси­му­му з 1991 ро­ку. На­то­мість во­на падає, ко­ли по­гір­шу­є­ться еко­но­мі­чна си­ту­а­ція. Від по­ча­тку 2000-х вста­но­вив­ся но­вий мі­ні­мум під­трим­ки – 70%. Про­фе­сор Ва­ле­рій Хмель­ко не­що­дав­но по­ка­зав на осно­ві ста­ти­сти­чно­го ана­лі­зу, що ко­ли­ва­н­ня сто­су­є­ться 20% най­бі­дні­шо­го населення Укра­ї­ни. То­му Надія Сав­чен­ко має рацію тіль­ки що­до цих 20%. Їх справ­ді притягують до Укра­ї­ни ли­ше холодильник і га­ма­нець. Однак Надія пра­ва: бі­дність в Укра­ї­ні – пи­та­н­ня стра­те­гі­чної без­пе­ки.

УКРАЇНЦІВ РОЗ’ЄДНУЮТЬ ГЕРОЇ, ЗАТЕ ОБ’ЄДНУЮТЬ ЖЕРТВИ

Пав­ло Же­брів­ський має біль­шу рацію: мо­ва, культура, істо­ри­чна пам’ять об’єднують краще за га­ма­нець і холодильник. Але зно­ву ж та­ки, не в усьо­му і не зав­жди. Най­більш хи­тке – мов­не пи­та­н­ня. З одно­го бо­ку, за остан­ні ро­ки силь­но змен­ши­ла­ся кіль­кість тих, хто хотів би зро­би­ти ро­сій­ську дру­гою дер­жав­ною – від 27% 2013-го до 19% по­за­то­рік. З дру­го­го, 52% да­лі вва­жа­ють, що ро­сій­ська мо­ва має ста­ти дру­гою офі­цій­ною у ро­сій­сько­мов­них обла­стях. Зате май­же по­го­лов­на зго­да па­нує в пи­тан­ні, якою має бу­ти дру­га обов’яз­ко­ва мо­ва у шко­лі: біль­шість ба­тьків ви­би­ра­ють для ді­тей ан­глій­ську. Бер­нард Шоу жар­ту­вав, що Ан­глія й Аме­ри­ка – це дві кра­ї­ни, роз­ді­ле­ні спіль­ною ан­глій­ською мо­вою. У пе­ре­кла­ді на укра­їн­ські об­ста­ви­ни ця ци­та­та ма­ли би зву­ча­ти з то­чні­стю до нав­па­ки: ан­глій­ська є мо­вою, яка мо­гла б об’єднати Україну. З істо­ри­чною пам’ят­тю си­ту­а­ція по­ді­бна: за­ле­жно ко­го і про що пи­та­ти. Якщо мо­ва про Сте­па­на Бан­де­ру, то кіль­кість йо­го при­хиль­ни­ків зро­сла з 22% 2012 ро­ку до 31% 2014-го. Але пам’ять про ньо­го да­лі ді­лить Україну. Ко­ли ж пи­та­ти: "Чи вва­жа­є­те ви Го­ло­до­мор ге­но­ци­дом?”, то ді­ста­єш біль­шість як в Укра­ї­ні за­га­лом (80% у ли­сто­па­ді 2015 ро­ку), так і в ко­жно­му ре­гіо­ні зокре­ма, вклю­чно зі схо­дом (64%) і пів­днем (69%). В істо­ри­чній пам’яті за­ли­ша­є­ться пра­ви­ло, яке я сфор­му­лю­вав кіль­ка ро­ків то­му: українців роз’єднують герої, зате об’єднують жертви. Що справ­ді змі­ни­ло­ся в Укра­ї­ні остан­нім ча­сом, то це по­ява но­вої по­лі­ти­чної гео­гра­фії. Дов­гі ро­ки її край­ні­ми то­чка­ми бу­ли Львів і До­нецьк – з тим що Ки­їв за­ймав мі­сце ближ­че до першого, ніж до дру­го­го. Від Євромайдану і ро­сій­ської агре­сії Ки­їв силь­но по­су­нув­ся в на­прям­ку до Льво­ва, а До­нецьк від­да­лив­ся від обох. Ка­жу не про свої суб’єктив­ні вра­же­н­ня, а про опи­ту­ва­н­ня, яке ра­зом із ко­ле­га­ми ро­би­мо з 1994 ро­ку. Най­но­ві­ше кін­ця 2015-го чі­тко під­твер­ди­ло, що ми зна­ли і спо­сте­рі­га­ли ра­ні­ше: до осі Львів – Ки­їв до­дав­ся Дні­про. Го­лов­на лі­нія роз­ри­ву в Укра­ї­ні за­раз про­ля­гає між Дні­пром і До­не­цьком. Опи­ту­ва­н­ня по­ка­за­ло, що Харків ближ­че Дні­пра, то­ді як Одеса є відносно близькою до Донецька. То­му так са­мо, як бі­дність, те, що ро­би­ться в Оде­сі, є пи­та­н­ням стра­те­гі­чної без­пе­ки для кра­ї­ни. Як ка­зав кла­сик, правда рідко ко­ли буває чи­стою і ні­ко­ли – про­стою. Але це не мо­же бу­ти при­чи­ною, щоб ми від­мов­ля­ли­ся її шу­ка­ти. Бо це по­ма­гає нам збе­рі­га­ти при­том­ність на фо­ні за­яв, які ро­блять наші й не наші по­лі­ти­ки

Яро­слав ГРИЦАК, істо­рик

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.